Адміністративно-правові засади співпраці міліції (поліції) з населенням: європейський досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 351.741

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правові засади співпраці міліції (поліції) з населенням: європейський досвід

12.00.07 ? адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Гаврилюк Тетяна Дмитрівна

Київ ? 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та практики управління органами внутрішніх справ Академії управління Міністерства внутрішніх справ.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Грохольський Володимир Людвігович, Національна академія внутрішніх справ (м. Київ), професор кафедри управління в органах внутрішніх справ

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Проценко Тарас Олександрович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, перший заступник начальника

кандидат юридичних наук, професор Коваль Микола Васильович, Національний університет Державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Захист відбудеться 18 травня 2011 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.731.02 в Національній академії внутрішніх справ за адресою: 02121, м. Київ, вул. Колекторна,4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розіслано 16 квітня 2011 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С. Ф. Константінов

довіра поліція населення європейський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні Україна переживає незворотні процеси демократизації, ринкових перетворень, що зумовлені як зовнішніми чинниками (глобалізацією економічних, політичних, інформаційних відносин), так і внутрішніми тенденціями розвитку. Наша держава, як практично всі країни східноєвропейського регіону, реалізацію власних інтересів, забезпечення національної безпеки пов'язує з інтеграцією до європейських структур. Разом із загальнодержавними завданнями у сфері європейської інтеграції актуальності набувають питання, пов`язані з реформуванням системи МВС, впровадженням нових підходів у її діяльність згідно зі стандартами, принципами та нормами європейського співтовариства.

У дослідженнях, спрямованих на вивчення проблем сучасного стану органів внутрішніх справ України та пошук шляхів їх вирішення, неодноразово зазначається, що однією з умов ефективного функціонування поліції у світі є високий рівень соціальної довіри до неї, який слугує одним із критеріїв оцінки її діяльності. Якщо взяти до уваги результати діяльності поліції в європейських країнах за відсотком розкриття злочинів, як це прийнято у нас, то він становить у середньому близько 25-30 %. Водночас рівень довіри до поліції, її соціальний рейтинг у країнах Європейського Союзу досить високий (Фінляндія - 88 %, Данія - 86 %, Німеччина - 75 %, Австрія - 76 %). В Україні рівень розкриття складає 50-60 %, а довіри лише 17 %.

Пояснень такої ситуації є чимало, але всі вони зводяться до одного: для забезпечення довіри до своєї роботи міліція (поліція) має бути відкритою для громади, доводити свою необхідність, що передбачає активність з її сторони. Формування довіри до міліції (поліції) забезпечується щоденною роботою останньої у цьому напрямі, адже знання про її досягнення та проблеми, а відтак подальше ставлення та оцінка виконаної роботи складаються як з безпосереднього досвіду спілкування з її працівниками, так і з інформації, яку громадяни отримують із різних джерел, у тому числі з засобів масової інформації.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є праці фахівців у галузі теорії держави і права, міжнародного права, адміністративного права, теорії управління, інших галузевих правових наук, зокрема: М. І. Ануфрієва, О. М. Бандурки, В. Л. Грохольського, С. М. Гусарова, В. О. Заросила, М. В. Коваля, Я. Ю. Кондратьєва, С. Ф. Константінова, Ю. Ф. Кравченка, В. А. Ліпкана, Н. П. Матюхіної, О. В. Негодченка, В. М. Плішкіна, Т. О. Проценка, О. Ф. Скакун, О. Н. Ярмиша та ін.

Питання взаємодії міліції з населенням досліджували О. В. Джафарова, Д. С. Каблов, В. К. Колпаков, О. П. Поволоцький, В. О. Соболєв, Ю. О. Свеженцева, О. В. Поколодна, В. Т. Томін, І. Ч. Шушкевич, засади діяльності поліції зарубіжних країн - Ю. Є. Аврутін, П. М. Астапенко, Я. М. Бельсон, І. А. Горшенева, А. В. Губанов, С. А. Дербичева, Р. Троянович, феномен довіри у суспільстві, зокрема довіри до органів влади та міліції (поліції) - А. А. Бова, Ф. А. Буарі, Д. Гамбета, П. Дасгупта, К. Ньютон, А. Селігмен, В. В. Сукачов, Ф. Фукуяма, формування позитивного іміджу та засади паблік рілейшнз в органах державної влади, в тому числі в міліції - Л. В. Балабанова, І. Д. Казанчук, С. В. Колосок, Ю. Ф. Падафет, О. Л. Порфімович, Г. Г. Почепцов, К. В. Савельєва.

Проте на сьогодні немає праць, які ґрунтовно та комплексно вивчали б співпрацю міліції (поліції) з населенням.

Актуальність дослідження зумовлена й сучасними інтеграційними процесами та орієнтуванням України на подальшу інтеграцію до європейської правової системи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на реалізацію положень Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади» від 11 травня 2006 р. № 614, розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки» від 11 червня 2007 р. № 379-р, розпорядження МВС України «Про затвердження Програми підвищення довіри населення до міліції на 2009 - 2010 роки» від 25 вересня 2008 р. № 1023, наказу МВС України «Про затвердження пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення й впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років» від 5 липня 2004 р. № 755, комплексної теми наукових досліджень кафедри теорії та практики управління ОВС Академії управління МВС «Актуальні питання управлінської діяльності органів державної влади», затвердженої рішенням вченої ради академії від 27 грудня 2006 р., наказу МВС України «Про затвердження Системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ України з використанням сучасних технологій аналізу та прогнозування” від 20 січня 2011 р.

Тема дисертації затверджена вченою радою Академії управління МВС протокол № 2 від 4 березня 2009 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне вивчення адміністративно-правових засад співпраці міліції (поліції) з населенням та аналіз діяльності поліції країн Європи у сфері побудови стосунків з населенням. На підставі отриманих результатів визначено пропозиції та рекомендації щодо втілення позитивних напрацювань європейської поліції у щоденну практику органів внутрішніх справ України.

Для досягнення визначеної мети слід виконати такі завдання:

- здійснити теоретико-правовий аналіз понять досліджуваної проблеми, зокрема, визначити та розмежувати поняття «взаємодія», «співробітництво», «співпраця», «партнерство», «імідж», «громадська думка», «паблік рилейшнз», «довіра»;

- з`ясувати особливості формування довіри до міліції (поліції) у суспільстві;

- дослідити аспекти становлення співпраці міліції (поліції) з населенням в історичному контексті, їх сучасні тенденції розвитку;

- проаналізувати сучасний стан адміністративно-правових засад співпраці міліції з населенням з метою виявлення нагальних проблем;

- вивчити та проаналізувати основні форми співпраці поліції країн Європи з населенням;

- визначити характерні особливості процесу взаємодії поліції європейських країн з населенням;

- охарактеризувати організаційно-правові аспекти співробітництва поліції європейських країн із засобами масової інформації;

- визначити можливі шляхи удосконалення адміністративно-правових засад співпраці міліції України з населенням та засобами масової інформації.

Об`єктом дослідження є суспільні відносини у сфері співпраці міліції (поліції) з населенням.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади співпраці міліції (поліції) з населенням.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених мети та завдань дослідження у роботі використана низка загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, на основі загальнонаукового діалектичного методу та системного підходу здійснено теоретико-правовий аналіз понять досліджуваної теми (підрозділи 1.1., 1.2.). Метод структурно-функціонального аналізу використовувався під час вивчення сучасного стану й проблем співпраці міліції з населенням в Україні (підрозділ 1.3.). Історико-правовий метод залучався при розгляді еволюційних аспектів становлення співробітництва між міліцією (поліцією) з населенням (підрозділи 1.3., 2.1). Для визначення характерних моментів взаємодії поліції з населенням у країнах Європи (підрозділ 2.1.) залучались методи класифікації та групування. Системний і структурно-функціональний методи застосовані при здійсненні аналізу організаційно-правових форм співпраці поліції з населенням та засобами масової інформації (підрозділи 2.2., 2.2.1., 2.2.2.). Ці ж методи у поєднанні з порівняльним використані при визначенні можливих шляхів удосконалення співпраці міліції України з населенням, враховуючи європейський досвід (підрозділи 3.1., 3.2.).

Емпіричну базу дослідження становить нормативно-правова база України та європейських країн; інформаційні, статистичні й аналітичні дані про діяльність громадських формувань в Україні; результати соціологічних досліджень щодо оцінки громадянами діяльності міліції України та поліції країн Європи, рівнів довіри до неї; публікації у засобах масової інформації про діяльність поліції країн Європи та міліції України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових засад співпраці міліції (поліції) з населенням.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запроваджених здобувачем особисто. Основні з них такі:

уперше:

- здійснено розмежування понять «взаємодія», «співробітництво», «співпраця», «партнерство», «імідж», «громадська думка», «паблік рилейшнз», «довіра» та запропоновано їх власне бачення;

- обґрунтовано особливості формування довіри до міліції (поліції) у суспільстві;

- визначено характерні особливості форм взаємодії поліції з населенням та основні засади взаємовигідного співробітництва із засобами масової інформації у країнах Європи;

- обґрунтовано доцільність запровадження у діяльність міліції України цілодобових мобільних або он-лайнових консультативних ліній та окремих елементів віктимологічної профілактики.

удосконалено:

- адміністративно-правові засади діяльності підрозділів зв'язків з громадськістю МВС України;

набули подальшого розвитку:

- визначення засад успішного функціонування громадських формувань з охорони правопорядку в Україні;

- підходи щодо доцільності розроблення та впровадження програм профілактичного спрямування у сфері охорони правопорядку спершу на місцевому рівні, а в разі отримання позитивних результатів, наступне їх впровадження на рівні держави;

- рекомендації щодо висвітлення діяльності міліції в засобах масової інформації;

- пропозиції щодо підготовки фахівців для підрозділів зв'язків з громадськістю, а також залучення до навчального процесу журналістів;

- пропозиції щодо запровадження практики вивчення громадської думки про роботу міліції незалежними соціологічними компаніями.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що більшість сформульованих у ньому теоретичних положень, висновків та пропозицій можуть бути використані у різних сферах діяльності, зокрема:

- у нормотворчій діяльності - висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації можуть слугувати методологічною й теоретичною основою розроблення й удосконалення законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, спрямованих на вирішення актуальних організаційно-правових засад співпраці міліції України із населенням, засобами масової інформації (акт впровадження Департаменту зв'язків з громадськістю МВС України № 34/1087 від 7 вересня 2010 р.);

- у навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані при написанні підручників, навчальних посібників, розробленні курсів лекцій, методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальних дисциплін: «Теорія та практика управління органами внутрішніх справ», «Стратегія управління органами внутрішніх справ», «Координація та взаємодія в ОВС», «Організація діяльності поліції зарубіжних країн», «Адміністративна юрисдикція ОВС», «Організація діяльності міліції громадської безпеки» тощо в Національній академії внутрішніх справ (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 15 грудня 2010 р.);

- у правозастосуванні - у діяльності органів внутрішніх справ України при розробленні та впровадженні конкретних форм взаємодії міліції з населенням та практики співпраці міліції з засобами масової інформації (акт впровадження ВДІМ УМВС України у Волинській області № 9/2-3329 від 8 листопада 2010 р., акт впровадження ДЗГ МВС України № 34/1087 від 7 вересня 2010 р.);

- у науково-дослідній - положення, розроблені у дисертації, узагальнення, висновки та рекомендації можуть слугувати теоретичною базою для подальших наукових розробок (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 15 грудня 2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднені в доповідях, тезах і виступах дисертанта, які отримали підтримку й опубліковані в матеріалах міжнародних, всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема науково-практичній конференції «Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах» (м. Київ, 30 жовтня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов» (м. Київ, 3 - 4 грудня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 9 - 10 грудня 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми» (м. Кіровоград, 22 -23 квітня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Загальні аспекти виникнення торгівлі людьми та шляхи їх подолання» (м. Київ, 30 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у десяти публікаціях, п'ять з яких опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та п'ять - у тезах конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, двох пунктів, висновків, списку використаних джерел (295 найменувань на 30 ст.) та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 245 ст., із них обсяг основного змісту - 205 ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі викладена загальна характеристика роботи, що становить першу частину цього реферату: обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкриваються його джерельна база та стан наукової розробки, наводяться дані про зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, формулюються мета й завдання, визначаються об'єкт, предмет, з'ясовуються методи дослідження, окреслюється наукова новизна, вказується на теоретичне та практичне значення, апробацію та впровадження отриманих в процесі дослідження результатів, зазначається структура дисертації та її обсяг.

Перший розділ «Загальнотеоретичні засади співпраці міліції з населенням» складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню проблем співпраці міліції з населенням на теоретичному рівні й окремим аспектам їх втілення у практичну діяльність.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-правовий аналіз співпраці міліції з населенням» досліджується сутність і зміст таких термінів, як «взаємодія», «співробітництво», «співпраця», «партнерство», «імідж», «громадська думка», «паблік рилейшнз», «довіра». Доводиться, що кожен із цих термінів має своє смислове навантаження та може вживатися для характеристики таких відносин на певному етапі їх розвитку. При цьому дисертантом обґрунтовується думка, що терміни «співпраця», «співробітництво» та «взаємодія» при характеристиці відносин міліції з населенням можуть вживатись паралельно, оскільки кожне з них передбачає погоджену діяльність суб`єктів взаємодії, спрямовану на досягнення спільної мети - охорону громадського порядку. Партнерство - це свого роду ідеальний варіант стосунків рівноправних суб`єктів, які усвідомлюють власне значення своїх дій для партнера по взаємодії і будують свою діяльність так, щоб виправдати сподівання партнера і, таким чином, досягти спільної мети. Партнерство можливе лише за умови взаємної довіри, взаємної впевненості та взаємної діяльності, спрямованої на досягнення спільного результату.

Дослідження термінів «паблік рилейшнз», «імідж», «громадська думка» дозволяє дійти висновку, що одним із чинників зворотного зв`язку взаємодії міліції з населенням є громадська думка населення про неї, імідж міліції у суспільстві.

У підрозділі 1.2. „Довіра до міліції (поліції) як передумова та результат її ефективної діяльності” зазначається, що довіра на сучасному етапі є предметом дослідження в межах філософських, економічних, політичних, психологічних і соціологічних наук. Зарубіжні вчені розглядають довіру переважно як складову соціального капіталу або соціальної самоорганізації, при цьому більшість із них безпосередньо під довірою розуміють очікування, що партнер по співпраці не буде навмисно порушувати відповідні домовленості взаємодії. У вітчизняній юридичній науці це питання окремо не висвітлено.

Проведений дисертантом аналіз особливостей виникнення та існування довіри дозволяє зробити висновок про те, що довіра - це категорія, яка має подвійний характер: з одного боку, в її основі лежать моральні засади співробітництва, коли майбутня поведінка партнера по взаємодії авансовано отримує характеристики, які відповідають очікуванням, з другого - її виникнення зумовлене знаннями про партнера, його репутацією. Такі характеристики не суперечать, а лише доповнюють одна одну, створюючи повну картину досліджуваного явища.

Автором визначаються найзагальніші джерела формування довіри до міліції: 1) особистий досвід спілкування громадянина з працівниками міліції з питань, які доводилось вирішувати йому або членам його сім`ї; 2) досвід спілкування з працівниками міліції родичів, колег або знайомих, які своїми відгуками-враженнями або підтверджують думку про роботу міліції, сформовану на підставі власного досвіду, або можуть вплинути на її зміну в кращий чи гірший бік; 3) інформація, що надходить із засобів масової інформації.

Виокремлено особливості формування довіри до міліції, зокрема: 1) «відставання» її у часі; 2) «інерційність»; 3) стійкість, «узвичаєність»; 4) «авансованість»; 5) «дієвість».

У підрозділі 1.3.”Сучасний стан і проблеми співпраці міліції з населенням в Україні” розглянуто історію розвитку громадських формувань в Україні, а також проаналізовано сучасний стан їх функціонування. Зазначається, що впродовж останніх років суттєво зменшилась кількість зареєстрованих громадських формувань на території України, що зумовлено проведеними на місцях заходами по встановленню відповідності між покладеними на громадські формування завданнями і реальністю їх виконання зі сторони останніх. Значна кількість громадських формувань є формальними.

До основних причин, які зумовлюють подальше зменшення кількості діючих громадських формувань, автор відносить: 1) відсутність з боку органів державної влади та місцевого самоврядування фінансового забезпечення діяльності громадських формувань; 2) неналежну співпрацю окремих керівників ГУМВС, УМВС з органами державної влади та місцевого самоврядування у створенні (відновленні) діяльності цих формувань та їхнього матеріально-технічного забезпечення; 3) „кадрове питання”, яке полягає у нерозумінні деякими керівниками важливості роботи, покладеної на старших інспекторів (груп) по роботі з населеннями та громадськими формуваннями відділу дільничних інспекторів міліції міськрайвідділів областей, що проявляється у випадках тривалого некомплекту зазначених посад, використанні цих працівників не за призначенням тощо.

Водночас, аналіз діяльності громадських формувань, які дійсно мають позитивні напрацювання, дозволяє виділити такі моменти їхнього успішного функціонування: 1) введення до складу громадських формувань колишніх правоохоронців; 2) відповідне фінансування діяльності громадських формувань; 3) наявність системи заохочень і пільг членам таких формувань; 4) постійне проведення занять із членами громадських формувань зі службової підготовки; 5) висвітлення результатів їхньої діяльності у засобах масової інформації.

Діяльність громадських формувань з охорони правопорядку посідає вагоме місце серед форм співпраці міліції з населенням. У структурі МВС України діє Департамент зв`язків з громадськістю, на який покладено обов`язки щодо координації діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ у здійсненні взаємодії з населенням, об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, а також підприємствами, організаціями та установами, що діють в інформаційній сфері.

Автор аналізує діяльність зазначеного структурного підрозділу в історичному аспекті та на сучасному етапі, що дозволило виокремити проблеми у діяльності підрозділів зв'язків з громадськістю, які потребують першочергового розв'язання: 1) «кадрове питання», у вирішенні якого умовно можна визначити такі напрями: підготовка спеціалістів для підрозділів зв'язків з громадськістю; викладання навчальних дисциплін курсантам і слухачам за напрямом «Управління у сфері правопорядку», які сприяли б формуванню засад спілкування з представниками масової інформації; розв'язання проблеми укомплектування посад підрозділів зв'язків з громадськістю та усунення практики залучення їх до виконання невластивих їм функцій; 2) запровадження випереджаючого підходу до подання інформації про роботу міліції, а не реагування на вже надруковані матеріали; 3) фінансове забезпечення заходів, спрямованих на підняття формування іміджу органів внутрішніх справ.

Другий розділ «Організаційно-правові питання співпраці поліції з населенням у країнах Європи» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано відносини між поліцією та населенням у їх історичному та сучасному аспектах.

У підрозділі 2.1. «Поліція й населення: еволюція та становлення співробітництва» автор досліджує шлях становлення відносин між поліцією та населенням у країнах Європи. Як засвідчив проведений аналіз, формування відносин між поліцією та населенням на певному історичному етапі розвитку в окремих країнах характеризується особливостями, зумовленими роллю, яка відводиться державою поліції. Так, характерними ознаками діяльності поліції континентально-європейських держав є централізоване управління поліцейськими відомствами з боку держави, чітка владна вертикаль (ієрархія) та широке коло їх повноважень, в той час як для британської моделі організації поліцейської діяльності характерними є децентралізація управління, надання пріоритету у вирішенні проблем місцевим органам влади та менші за об'ємом поліцейські функції.

Наголошується, що діяльність поліції, яка не орієнтована на громадськість, на її потреби, не може бути ефективною.

У другій половині ХХ ст. в основу діяльності поліції покладається принцип: «влада поліції дається згідно з законом від населення і для населення», який передбачає, що поліцейська діяльність здійснюватиметься відповідно до потреб населення та на основі партнерських стосунків з ним, при цьому громадяни мають взяти на себе частину відповідальності за криміногенну ситуацію в країні. Такий підхід найчастіше називають поняттям «комунальне поліціювання» (community policing), паралельно з яким для спрощеного перекладу на сучасному етапі вживається термін police-public partnerships. У трактуванні цієї стратегії виокремлюють такі підходи: перший - глобальний, в основі якого лежить теза про те, що подолати злочинність силами лише поліції неможливо, і другий - вужчий, який передбачає безпосередню участь населення у розв'язанні конкретних проблем міста, мікрорайону, громади.

Зазначається, що у межах окреслених змін поліція поступово трансформується з правоохоронного органу, орієнтованого у своїй діяльності на широке застосування заходів примусу, в орган, який орієнтується на задоволення потреб громадян у наданні їм правоохоронних послуг. Такі зміни у роботі поліції є відображенням сучасних тенденцій розвитку державного управління у багатьох демократичних країнах, характерною ознакою якого є запровадження політики якості, що передбачає використання раціональних й ефективних методів управління та роботи, поширених у бізнесі. При цьому державні установи розглядаються як такі, що надають послуги населенню, тобто населення виступає клієнтом, замовником послуг, які забезпечують державні установи. Оскільки поліція є державним органом, відповідні зміни стосуються й її роботи.

У підрозділі 2.2. „Організаційно-правові форми реалізації партнерських відносин поліції й населення у країнах Європи” йдеться про характерні особливості системи взаємодії поліції з населенням у країнах Європи, до яких автор долучає: 1) децентралізований характер ініціатив по взаємодії з населенням; 2) різні джерела фінансування програм; 3) місцеві стратегії протидії злочинності мають відповідати вимогам систем SMART (бути конкретними, вимірюваними, досяжними, реалістичними та вкладатись у конкретні часові межі); 4) спрямованість програм на розв'язання конкретних проблем й одночасну їх інтегрованість у загальну політику попередження злочинності; 5) чітка визначеність категорій населення, на які спрямовані програми, та врахування їхніх особливостей розвитку та потреб; 6) залучення волонтерів до втілення профілактичних програм; 7) розробка і впровадження програм попередження злочинності на підставі наявних наукових досліджень; 8) віктимологічне спрямування програм попередження злочинності; 9) функціонування у поліцейських органах підрозділу або окремого працівника, який відповідає за організацію та проведення роботи по взаємодії поліції з населенням.

Пункт 2.2.1. «Форми взаємодії поліції з населенням» присвячений розгляду та аналізу найпоширеніших форм такої взаємодії.

Зазначається, що більшість форм взаємодії спрямовані на попередження злочинності. Серед них виокремлюють ситуативну та соціальну профілактику. Теорія ситуативного підходу зводиться до того, що правопорушники вчиняють протиправні дії там, де для цього є можливість, відповідно усунення сприятливих умов для вчинення злочину - найефективніший спосіб профілактики злочинів. Водночас соціальне попередження злочинності передбачає, що для зниження її рівня слід знайти й викоренити причини, які сприяють вчиненню злочинів, відповідно зазначена профілактика орієнтована на виконання завдань щодо поліпшення соціальних умов життя.

Зважаючи на такий поділ, дисертантом здійснено аналіз наступних найпоширеніших форм ситуативної профілактики: 1) вжиття заходів, які ускладнюють або унеможливлюють доступ до мети, предмету або знарядь злочину; 2) маркування свого майна або, якщо це можливо, надання йому нетоварного вигляду; 3) системи спостереження; 4) архітектурний дизайн.

Серед форм впровадження соціального попередження злочинності у роботі акцентовано увагу на детальному аналізі програм «Сусідська допомога», «Зупинити злочинця», «Добровільні друзі», «Програми надання допомоги тимчасово непрацюючим громадянам», а також спрямованих на: 1) дитячий та молодіжний сектор; 2) попередження вчинення злочинів; 3) подолання проблем наркоманії; 4) робота з потерпілими; 5) подолання хуліганських безчинств під час футбольних матчів тощо.

Розглянуто альтернативу державним правоохоронним органам у сфері попередження злочинності: приватні охоронні, приватні детективні організації (бюро, агентства), організації зі змішаною охоронно-розшуковою діяльністю та власні служби безпеки на підприємствах. Серед найхарактерніших моментів їхньої діяльності дисертантом виокремлені такі, як: законодавче врегулювання діяльності недержавних служб безпеки у більшості країн Європи; звернення до послуг таких організацій не лише громадян, приватних організацій, а й державних установ; виконання недержавними розшуковими агентствами завдань, заборонених для поліції; розроблена система взаємодії поліції та приватних розшукових агентств; заохочення з боку поліції, особливо у Великій Британії, розвитку внутрішніх служб безпеки на фірмах або підприємствах.

Розглянуті форми взаємодії побудовані на активній позиції та діяльності не лише поліцейських сил, а й усіх зацікавлених об`єднань: державних, громадських, релігійних, різного роду благодійних організацій та населення, що дозволяє силами усього суспільства протидіяти поширенню злочинності.

Однак зазначені вище форми не єдині - це складові загальної політики держави у напрямі попередження злочинності, важливе місце в якій займає робота поліції в інформаційному просторі.

У пункті 2.2.2. «Поліція й засоби масової інформації: засади взаємовигідного співробітництва» йдеться про практику побудови стосунків між поліцією та засобами масової інформації у західноєвропейських країнах, які здійснюються у межах партнерської моделі взаємодії поліції з суспільством, де засоби масової інформації є одним із членів цього суспільства. До основних засад такої співпраці автор відносить: 1) виконання засобами масової інформації функції неформального контролю за діяльністю поліції; 2) співпраця зі ЗМІ є складовою процесу позиціювання поліції як організації, покликаної допомагати та захищати інтереси громадян; 3) поліцейська діяльність і професія - це своєрідний громадсько-політичний, фінансово-економічний і культурний бренд, який потребує умілого маркетингу; 4) наявність в органах поліції спеціального відділу або окремого працівника (офіцер по зв'язкам з громадськістю - PIOs, яким може бути як офіцер поліції, так і цивільна особа), на якого покладені функції співпраці з засобами масової інформації; 5) постійне здійснення аналізу громадської думки про роботу поліції; 6) чітке й оперативне висвітлення діяльності поліції у ЗМІ.

Дисертант виокремлює такі принципи співпраці поліції з засобами масової інформації, як відкритість, гласність, об`єктивність, правдивість, точність і ясність, стислість, відповідність вимогам закону та морально-етичним нормам, доступність тощо.

Третій розділ «Удосконалення співпраці міліції з населенням з урахуванням європейського досвіду» присвячено визначенню можливості впровадження в практику діяльності міліції України форм взаємодії поліції з населенням, які широко застосовуються у країнах Європи, він складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Удосконалення форм співпраці міліції України з населенням» дисертантом визначаються умови, дотримання яких дозволить впровадити європейський досвід роботи поліції. Зокрема, до них належать: 1) визначення ймовірності, що конкретні форми співпраці населення з поліцією, поширені у європейських країнах, будуть адекватно сприйняті в Україні та матимуть позитивні результати; 2) відповідна адаптація, переосмислення європейської практики з урахуванням національних особливостей розвитку та пріоритету цінностей, характерних для України; 3) сприйняття, усвідомлення, розуміння та конкретні ефективні дії осіб, причетних до втілення тих чи інших програм; 4) залучення до втілення таких програм широкого кола суб'єктів: державних і місцевих органів влади, недержавних громадських організацій, волонтерів, громадськості, засобів масової інформації, населення; 5) наявність відповідного фінансового забезпечення втілюваних програм (централізованого або місцевого, але такого, що дійсно надається); 6) постійна широка інформаційна підтримка заходів, які вживаються.

Серед особливостей втілення форм ситуативної профілактики у країнах Європи визначається зацікавленість у позитивному вирішенні таких питань місцевих органів влади, що виявляється у різного роду заохоченнях вжиття таких заходів зі сторони громадян або надання відповідної допомоги у їх вирішенні вразливим верствам населення, в той час як в українських реаліях це особиста справа кожного громадянина. На думку дисертанта, зміна у підходах до цього питання зі сторони влади, хоча б на місцевому рівні, сприятиме виробленню почуття впевненості та активної громадської позиції у населення.

Розглядаючи питання можливості впровадження в Україні досить поширених у європейських країнах програм, таких, як «Сусідська взаємодопомога» («сусідське спостереження», «сусідська вахта»), «Зупинити злочинця», «Добровільні друзі», організація Добровільної поліцейської служби, автор звертає увагу на аспекти, які не сприяють їхньому запровадженню в українських умовах: 1) через низьку активність та готовність громадян України до співпраці з міліцією, зниження довіри до неї та зміцнення позиції, що вирішення проблем злочинності - це завдання лише правоохоронних органів; 2) період сталінських репресій, який залишив глибокий і болючий слід в українській історії, викликає неадекватне сприйняття у населення програм, що стосуються „сусідського спостереження”; 3) малоефективною у нинішніх умовах видається організація добровільної допомоги міліції на громадських засадах, що зумовлено як відсутністю активної позиції у громадян, так і неналежним фінансуванням таких заходів; 4) невідповідність більшої частини населення України критеріям західного середнього класу, який становить основу розвитку партнерських відносин між поліцією та населеням у країнах Європи.

На підставі проведеного аналізу дисертантом визначено й окреслено конкретні рекомендації, дотримання яких сприятиме покращенню стосунків між міліцією та населенням, підвищенню ефективності програм, спрямованих на попередження злочинності. Зокрема, розроблені рекомендації щодо втілення програм у напрямі попередження злочинності серед дітей, віктимологічної профілактики та недопущення поширення наркоманії.

Обґрунтовано та акцентовано увагу на доцільності запровадження в українську практику поліцейського аутсорсингу, який передбачає передачу комерційним і некомерційним структурам, відповідно до їхньої професійної спрямованості, обслуговуючих функцій (так зване тилове забезпечення) таких, як будівництво, ремонт, харчування, прибирання, охорона та ін., що особливо актуально у світлі запровадження системи якісного управління в органах державної влади.

У підрозділі 3.2. «Інформаційне забезпечення співпраці міліції з населенням» автор, на підставі аналізу окремих аспектів інформаційної діяльності, висловлює пропозиції щодо можливих напрямів удосконалення у цій сфері.

Зазначається, що втілення засадничих принципів співпраці поліції з суспільством відбувається у різних напрямах, у тому числі й в інформаційному полі, яке у сучасному суспільстві займає чи не одне з провідних місць. Співвіднісши визначені раніше (пункт 2.2.2.) засади співробітництва поліції західноєвропейських країн із засобами масової інформації, дисертантом у цих же напрямах подано пропозиції щодо можливості їхнього втілення в українську практику.

Так, стосовно виконання засобами масової інформації демократичних країн функції неформального контролю за діяльністю поліції, сучасний стан у цій сфері в Україні автором визначено як початковий етап виконання контролюючої функції засобами масової інформації стосовно міліції та висловлено сподівання, що у подальшому ситуація зазнаватиме змін у напрямі розширення змісту функції контролю, яку можуть здійснювати ЗМІ.

Визначаючи співпрацю поліції зі ЗМІ як складову процесу позиціювання поліції як організації, покликаної допомагати та захищати інтереси громадян, дисертант обґрунтовує потребу в прийнятті на державному рівні Концепції розвитку української держави, яка б містила загальні засади інформаційної політики держави, і відповідного розроблення та впровадження на її основі Концепції інформаційної політики МВС України із визначенням у ній основних принципів діяльності системи МВС України у сфері формування сприятливого інформаційного простору та виробленні єдиних підходів МВС України до взаємодії з засобами масової інформації та іншими інформаційними ресурсами.

Стосовно інформаційного наповнення, яке б сприяло сприйняттю професії працівника міліції як своєрідного громадсько-політичного, фінансово-економічного і культурного бренду, то у праці визначено зміст двох складових, які мають суттєвий вплив на його формування: внутрішньої, яка стосується працівників міліції, й зовнішньої, яка стосується інформаційних потоків різноманітного змісту, що виходять за межі системи МВС.

В частині діяльності спеціального відділу або працівника, на якого покладаються функції співпраці з засобами масової формації, автором обґрунтовано пропозицію про доповнення функцій підрозділів зв'язків з громадськістю МВС України консультуванням і навчанням керівників інших структурних підрозділів основам спілкування з представниками засобів масової інформації із залученням до такого навчання представників ЗМІ. Обґрунтовуючи пропозиції щодо потреби у запровадженні практики підготовки фахівців для Департаменту зв'язків з громадськістю, визначено два можливих її шляхи: підготовку таких працівників можна здійснювати на базі одного з навчальних закладів системи МВС України або на базі факультетів журналістики навчальних закладів, які не належать до системи МВС України

Дисертантом обґрунтовано пропозицію про доцільність запровадження практики вивчення громадської думки про роботу міліції незалежними соціологічними компаніями та з-поміж переваг такого підходу виокремлено: 1) незалежність проведення таких опитувань є своєрідним гарантом достовірності отриманих результатів; 2) опитування проводяться фахівцями-соціологами, що дозволяє застосувати найдоцільніші методики з урахуванням вимог до їх проведення та інтерпретації отриманих результатів; 3) доступність та відкритість отриманих результатів; 4) можливість порівняти результати, отримані різними компаніями, підвищує їхню цінність і дозволяє дійти правильних висновків. При цьому результати опитувань громадської думки, проведені МВС України, також мають свою цінність, оскільки забезпечують більш повну картину та дають змогу уточнити, у разі потреби, отримані незалежними соціологічними компаніями результати й провести додаткові дослідження.

ВИСНОВКИ

Відповідно до мети та завдань у дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове виконання наукового завдання, яке полягає у дослідженні проблем адміністративно-правових засад співпраці міліції (поліції) з населенням. Висновки, пропозиції та рекомендації, що підтверджують наукову новизну, мають вагоме значення для науки та практичної діяльності органів внутрішніх справ.

У результаті проведеного наукового дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та окремих країн Європи, практики його застосування, вивчення й теоретичного осмислення низки наукових праць із різних галузей права, досвіду інших країн у напрямах, які становлять предмет дослідження, дисертантом сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на визначення основних організаційно-правових форм побудови стосунків між поліцією країн Європи та населенням, з подальшим обґрунтуванням можливості втілення позитивних напрацювань європейської поліції у цьому напрямі у практику органів внутрішніх справ України. Основні з них такі:

1. З огляду на широке вживання різноманітних термінів на означення відносин між міліцією та населенням у роботі визначено та обґрунтовано зміст найчастіше вживаних із них. При цьому безпосередньо на означення відносин між міліцією й населенням в Україні найдоцільнішим є паралельне вживання термінів «взаємодія», «співпраця» та «співробітництво».

2. Довіра за своєю природою має подвійний характер, виступаючи одночасно і як передумова, і як результат ефективної співпраці. Ця ж її особливість поширюється й на сферу відносин між міліцією та населенням.

3. Як засвідчив історичний досвід, на сучасному етапі розвитку в країнах Європи найоптимальнішим у сфері відносин між поліцією та населенням визнано підхід спільного розв'язання проблем, з якими вони стикаються, що знайшло втілення у стратегії (філософії) community policing, яка набула значного поширення в європейських країнах. У межах зазначеного підходу відбувається поступова переорієнтація стосунків між поліцією та населенням у форму партнерської або сервісної моделі, під час якої громадяни виступають замовником послуг, виконання яких входить до компетенції поліції. При цьому послуги поліції як одного з державних органів мають відповідати встановленим критеріям якості, що слугує гарантією задоволення вимог громадян.

4. Ефективною формою співпраці міліції (поліції) з населенням є розроблення та втілення різноманітних програм попередження злочинів, орієнтованих на активну діяльність поліції, населення та всього суспільства у виконанні поставлених завдань.

5. При розгляді питання про можливість впровадження в українську практику форм взаємодії поліції з населенням обґрунтовується необхідність підготовки працівників міліції й населення до такої співпраці.

6. Сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації стосовно розроблення та втілення форм взаємодії міліції з населенням. Зокрема, обґрунтовано доцільність:

- запровадження практики розроблення та втілення конкретних програм попередження злочинності спершу на місцевому рівні із залученням до їх розроблення науковців і фахівців суміжних галузей та, у разі їх успішного втілення, винесення у подальшому на державний рівень;

- залучення до втілення програм громадських організацій осіб, які успішно подолали подібні проблеми, та добровільних помічників (волонтерів);

- активної участі працівників міліції спільно з представниками інших державних і громадських організацій у різноманітних акціях і громадських ініціативах, під час яких формувати образ працівника міліції як помічника та наставника, а не представника силового відомства;

- запровадження у практику діяльності органів внутрішніх справ України роботи цілодобових мобільних або он-лайнових консультативних ліній, окремих елементів віктимологічної профілактики;

- запровадження поліцейського аутсорсингу, що передбачає передачу виконання окремих функцій міліції приватним організаціям, які спеціалізуються на їх виконанні (обслуговування, охорона тощо).

7. У напрямі забезпечення ефективної співпраці міліції України із засобами масової інформації обґрунтовано такі пропозиції:

- потреба у розробленні та затвердженні Концепції розвитку української держави із визначенням у ній засад інформаційної політики держави та підготовка на її основі Концепції інформаційної політики МВС України;

- доопрацювання та внесення змін у роботу офіційного сайта МВС України відповідно до сучасних тенденцій розвитку інформаційного простору;

- необхідність змін у форматі та змістовому наповненні відомчої преси МВС України, що дало б змогу вийти їй на широку читацьку аудиторію та бути конкурентоспроможною на ринку друкованих засобів масової інформації;

- доповнення функцій підрозділів зв'язків з громадськістю органів внутрішніх справ України консультуванням та навчанням працівників інших структурних підрозділів основам спілкування з представниками засобів масової інформації із залученням до такого навчання представників ЗМІ;

- запровадження системи підготовки фахівців для підрозділу зв'язків з громадськістю, а також навчання керівників, зарахованих до резерву на висунення на керівні посади номенклатури МВС та слухачів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю «Управління у сфері правопорядку» засадам співпраці з представниками ЗМІ.

8. Обґрунтовано пропозицію про доцільність запровадження практики вивчення громадської думки про роботу міліції незалежними соціологічними компаніями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаврилюк Т. Д. Участь громадськості в оцінюванні роботи міліції / Т. Д. Гаврилюк // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 4. - С. 8-10.

2. Гаврилюк Т. До питання розмежування понять «взаємодія», «співробітництво» та «партнерство» у сфері відносин міліції з населенням / Тетяна Гаврилюк // Вісник Академії управління МВС. - 2009. - № 2. - С. 143-151.

3. Гаврилюк Т. Довіра до міліції як передумова та результат її ефективної діяльності / Тетяна Гаврилюк // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - № 2 (14). - С. 66-73.

4. Гаврилюк Т. Д. Окремі аспекти співробітництва поліції й засобів масової інформації (на прикладі європейських країн). / Т. Д. Гаврилюк // Європейські перспективи. - 2010. - № 2. - С. 105-109.

5. Гаврилюк Т. Становлення відносин між поліцією та населенням у європейських країнах: історичний досвід та сучасні тенденції / Тетяна Гаврилюк // Вісник Академії управління МВС. - 2010. - № 3 (15). - С. 56-63.

6. Гаврилюк Т. До питання про зміст «паблік рилейшнз» в діяльності ОВС / Т. Гаврилюк // Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах : матеріали наук.-практ. конф., 30 жовт. 2009 р. - К., 2009. - С. 138-139.

7. Гаврилюк Т. Д. Громадська думка про роботу міліції як один із способів забезпечення прав громадян на доступ до участі в державному управлінні / Т. Д. Гаврилюк // Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 4 груд. 2009 р. - Х., 2009. - С. 252-255.

8. Гаврилюк Т. Д. Громадські формування в Україні: деякі аспекти їх діяльності на сучасному етапі розвитку / Т. Д. Гаврилюк // Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 9-10 груд. 2009 р. - Сімферополь, 2010. - С. 84-87.

9. Гаврилюк Т. Загальні аспекти виникнення торгівлі людьми та шляхи їх подолання / Тетяна Гаврилюк // Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 29 квіт. 2010 р. - Х., 2010. - С. 91-92.

10. Гаврилюк Т. Д. Окремі аспекти протидії злочинності неповнолітніх: європейський досвід / Т. Д. Гаврилюк // Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 22-23 квіт. 2010 р. - Кіровоград, 2010. - С. 179-181.

АНОТАЦІЯ

Гаврилюк Т. Д. Адміністративно-правові засади співпраці міліції (поліції) з населенням: європейський досвід. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07. - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національна академія внутрішніх справ. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню адміністративно-правових засад побудови стосунків поліції країн Європи та міліції України з населенням. Здійснений теоретико-правовий аналіз понять досліджуваної проблеми, зокрема таких, як «взаємодія», «співробітництво», «співпраця», «партнерство», «громадська думка», «імідж», «паблік рилейшнз» та «довіра». Досліджені аспекти становлення співпраці міліції/поліції з населенням в історичному контексті, сучасні тенденції їхнього розвитку. Визначені характерні особливості процесу взаємодії поліції європейських країн з населенням. Проаналізований сучасний стан функціонування системи МВС України у сфері взаємодії з населенням та обґрунтовані можливі шляхи удосконалення у цьому напрямі з урахуванням позитивних напрацювань поліції європейських країн.

Ключові слова: взаємодія, співпраця, партнерство, громадська думка, імідж, довіра, поліція, міліція, населення, засоби масової інформації, програми профілактики злочинності.

АННОТАЦИЯ

Гаврилюк Т.Д. Административно-правовые основы сотрудничества милиции (полиции) с населением: европейский опыт. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальная академия внутренних дел. - Киев, 2011.

Исследование посвящено изучению административно-правовых основ сотрудничества милиции (полиции) с населением с последующей разработкой предложений относительно возможности внедрения изученного положительного опыта стран Европы в этом направлении в деятельность милиции Украины

Осуществлен теоретико-правовой анализ понятий, употребляемых при характеристике процессов сотрудничества милиции и населения: «взаимодействие», «сотрудничество», «партнерство», «общественное мнение», «имидж», «паблик рилейшнз», а также детально рассмотрен феномен доверия в обществе в целом и, в том числе, по отношению к милиции (полиции).

Детально изучены аспекты развития сотрудничества милиции/полиции с населением с исторической точки зрения, а также современные тенденции и проблемы их развития. Определены характерные особенности процесса взаимодействия полиции европейских стран с населением: 1) разработка и внедрение инициатив по сотрудничеству с населением на местном уровне; 2) различные источники финансирования программ; 3) соответствие программ критериям системы SMART; 4) направленность программ на решение конкретных проблем при одновременной их интеграции в общую политику предупреждения преступности; 5) направленность программ на конкретную категорию граждан; 6) использование возможностей волонтеров при внедрении программ; 7) предварительное научное обоснование необходимости разработки и внедрения программ; 8) виктимологическая направленность программ; 9) проведение работы по взаимодействию полиции с населением осуществляет специальное подразделение.