Закон як джерело сучасного континентального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський Національний університет імені І. Франка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Закон як джерело сучасного континентального права

ВИКОНАЛА ГАЙОВА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Львів - 2011

Анотація

континентальний право законодавство конституційний

Гайова О.В. Закон як джерело сучасного континентального права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

Дисертація присвячена загальнотеоретичному та порівняльно-правовому аналізу законів у континентальному праві та, зокрема, і в Україні. У роботі здійснюється класифікація законів континентального права, виявляються їх подібні та відмінні ознаки, встановлюються основні типи взаємодії законів, законів та підзаконних актів, законів та міжнародних договорів, виявляється місце законів у системі джерел континентального права та тенденції розвитку. При цьому розмежовуються поняття «закон» та «законодавчий акт» та уточнюється поняття «система законодавства». Аналізуються у роботі і основні види законів України: конституція, конституційні закони, кодекси, основи законодавства, виявляється їхнє місце у системі джерел права України та взаємозв'язки з іншими джерелами права; встановлюються основні деформації у системі законодавства України та їх причини, а також формулюються пропозиції щодо його вдосконалення.

Ключові слова: закон, континентальне право, закони України.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Дослідження обумовлюється потребою вдосконалення сучасної системи джерел права України, яка ідентифікується з континентальним правом, виявлення та пізнання нових тенденцій її розвитку під впливом глобалізації. На сучасному етапі розвитку континентального права спостерігається ряд тенденцій, які мали б свідчити про зміну його природи: збільшення частки міжнародних договорів у національних правових системах; підвищення значимості судових прецедентів; урізноманітнення системи джерел права; зближення із системою загального права; конкуренція законів та судових прецедентів. Це дає підставу для висновків деяких правознавців про те, що значимість законів при цьому знижується. Проте, аналіз чинних джерел права свідчить, що закон у континентальному праві і надалі є основним засобом забезпечення інтересів суб'єктів, особливо коли мова йде про загальносуспільні інтереси.

В Україні основним джерелом права також є закон, і тенденції, властиві для континентального права, є характерними і для неї. Водночас у національній системі джерел права всі ці процеси є більш гострими і проблемними, оскільки Україна знаходиться у стані перманентного реформування. Законодавець намагається усунути недоліки у системі законів за допомогою Закону України «Про нормативно-правові акти», проте якість проектів названого закону є настільки низькою, що і дотепер вони не пройшли необхідної правотворчої процедури. Зокрема, проектанти не врахували досвід правових систем континентального права, особливо у контексті створення та функціонування окремих видів законів, налагодження взаємодії законів з іншими джерелами права та ін.

Отже, це дослідження є актуальним та важливим як для юридичної науки, так і для юридичної практики.

Проблеми формування та функціонування законів не обділені увагою як зарубіжної, так і вітчизняної науки. Питання юридичної природи законів, їх класифікації, галузевих особливостей висвітлюються у працях С. Алєксєєва, В. Баранова, С. Бахіна, Ж.-Л. Бержеля, В. Буткевича, С. Бошно, В. Бойцової, Т. Гурової, Р. Давіда, Г. Дутки, К. Делажа, Л. Ентіна, С. Зівса, С. Кашкіна, Д. Керімова, М. Козюбри, А. Колодія, Л. Корчевної, Х. Кьотца, В. Лазарева, Р. Леже, І. Лукашука, О. Лук'янової, Л. Луць, М. Марченка, А. Міцкевича, І. Овчаренка, К. Осакве, Н. Пархоменко, І. Погрібного, С. Полєніної, П. Рабіновича, А. Саїдова, М. Сільченка, Р. Тополевського, Б. Топорніна, О. Скакун, Ю. Тихомирова, К. Хессе, М. Цвіка, В. Чіркіна, Г. Шмельової, О. Ющика та ін.

Проте загальнотеоретичний та порівняльно-правовий аналіз законів у системі джерел континентального права у вітчизняному правознавстві не здійснювався.

Все це визначає актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах планової теми кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U004354).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема, і в Україні, подібних та відмінних ознак законів, а також тенденцій їх розвитку.

Досягнення встановленої мети вимагає вирішення таких основних завдань:

– удосконалити положення про класифікацію законів;

– виявити основні сучасні види законів континентального права;

– виявити подібні та відмінні ознаки законів у континентальному праві;

– з'ясувати основні питання взаємодії законів, законів та законодавчих актів, законів та міжнародних договорів у сучасному континентальному праві;

– виявити місце законів у системі джерел сучасного континентального права та тенденції їх розвитку;

– виявити основні види законів в Україні та причини їх деформації у системі;

– сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України.

Об'єктом дослідження є закони у сучасному континентальному праві.

Предметом дослідження є закономірності формування та функціонування законів у сучасному континентальному праві, їх подібні та відмінні ознаки та тенденції їх розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою є філософські, загальнонаукові підходи, методи, а також спеціально-юридичні методи.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження були використані діалектичний, типологічний, системний підходи. Діалектичний підхід дозволив розглянути закони як явища, що розвиваються. Типологічний підхід сприяв виокремленню системи джерел континентального типу права, визначенню місця законів у цій системі.

Формально-логічні методи дозволили виявити основні ознаки законів та уточнити їх дефініцію. За допомогою системного методу закони сучасного континентального права розглядалися як елементи відповідної системи, а також встановлювалися їх взаємозв'язки у межах такої цілісності. Герменевтико-правові методи застосовувались при аналізі законів континентального права та з'ясуванні їх змісту.

Провідне місце серед методів дослідження зайняли загальнотеоретичний та порівняльно-правовий. Метод загальної теорії права дозволив виявити юридичну природу законів, їх особливості в Україні. Порівняльно-правовий метод сприяв виявленню подібних та відмінних ознак законів у сучасному континентальному праві, подібних та відмінних ознак законів в Україні як системі континентального права, умов забезпечення їх взаємодії.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження зумовлена тим, що воно є одним із перших загальнотеоретичних та порівняльно-правових досліджень місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема і в Україні; їхніх подібних та відмінних ознак, основних тенденцій розвитку.

Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях:

уперше:

– виявлено подібні ознаки законів сучасного континентального права (прийняття органом законодавчої влади, наявність ускладненої законодавчої процедури, конституції, значної кількості звичайних законів, кодифікованих актів та актів делегованого законодавства);

– виявлено відмінні ознаки законів сучасного континентального права (за видами законодавчих суб'єктів; за формою та видами законів, зокрема конституції; за функційним призначенням конституційних законів; законодавчими процедурами; видами кодифікованих актів та актів делегованого законодавства);

– встановлено основні типи взаємодії законів сучасного континентального права - субординаційні: для ієрархії законів, законів та законодавчих актів, законів та підзаконних актів; координаційні: для законів у межах галузевої чи предметної належності; законів та міжнародних договорів;

– встановлено, що закони у системі джерел сучасного континентального права займають центральне місце, зростає значимість конституцій, розширюється їх зміст та обсяг, підвищується значимість кодифікованих актів, зростає їх кількість;

– виявлено основні причини деформацій законів у системі джерел права України: відсутність єдиної системи контролю за чинними нормативно-правовими приписами; неузгодженість діяльності правотворчих суб'єктів з відповідними дослідницькими центрами; відсутність Закону України «Про нормативно-правові акти», ефективної правотворчої техніки, фахівців у сфері правотворення;

– сформовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині розмежування понять «закон» та «законодавчий акт»; в частині уточнення поняття «система законодавства»; стосовно визначення основних видів законів і типів зв'язків між ними та іншими джерелами права; щодо прийняття спеціального закону.

удосконалено:

– поняття системи законодавства як комплексу нормативно-правових приписах, що містяться у законах та законодавчих актах;

– положення про розмежування понять закону, як нормативно-правового акту органу законодавчої влади, та законодавчого акту, як нормативно-правового акту делегованої законотворчості непарламентських суб'єктів;

набули подальшого розвитку:

– положення про класифікацію законів: за предметом законодавчого регулювання; за суб'єктами законотворення; за юридичною силою; за формою виразу; за рівнем уніфікації; за сферою дії; що є необхідною для визначення місця законів у системі джерел сучасного континентального права;

– положення про основні види законів сучасного континентального права: конституцій, конституційних законів, органічних законів, звичайних законів, кодексів;

– положення про основні види законів в Україні - конституцію, конституційні закони, звичайні закони, кодекси, основи законодавства; про центральне місце Конституції України; про субординаційні зв'язки між конституцією та законами, законами та підзаконними актами; про координаційні зв'язки між законами і міжнародними договорами, між законами у межах предмету правового регулювання.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційні положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись у науковій роботі для подальшого дослідження проблем функціонування та розвитку сучасних законів континентального права; їх взаємодії з іншим джерелами права; для підготовки підручників та посібників, методологічних матеріалів; у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Загальна теорія права», «Порівняльне правознавство».

Положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись у законотворчій практиці, зокрема при створенні Закону України «Про нормативно-правові акти».

Автор впроваджує результати дослідження при проведенні семінарських занять на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, при наданні консультацій для працівників Головного управління юстиції у Львівській області.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено про зв'язок з науковими планами, охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та опублікування.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження закону», який присвячений аналізу загальнотеоретичної та порівняльно-правової літератури з проблем формування та функціонування законів у континентальноиу праві та методогії дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі» здійснюється аналіз наукових джерел за темою дисертації та констатується те, що хоча загальнотеоретичний та порівняльно-правовий аналіз здійснюється у вітчизняній та зарубіжній літературі, проте зміни, що відбуваються у правових системах під впливом глобалізаційних процесів, потребують спеціальних досліджень з врахуванням сучасних реалій. Особливої уваги потребують питання місця законів у сучасному континентальному праві та взаємодії законів з іншими джерелами континентального права в сучасних умовах його розвитку.

При цьому звертається увага на те, що важливим для формування сучасних законів України є виявлення подібних та відмінних ознак законів сучасного континентального права, виявлення тенденцій їх розвитку, особливостей їх розвитку в Україні.

У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» висвітлюються методологічні засади дослідження закону як джерела сучасного континентального права, характеризуються основні дослідницькі методи, обгрунтовується їх доцільність у цьому дослідженні.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний, типологічний підходи. Діалектичний підхід дозволив розглядати закони як явища, що постійно розвиваються. В той же час, застосування типологічного підходу дозволило розглядати закони сучасного континентального права як явища певного типу, що мають специфічні ознаки, що дозволило виявити типологічні ознаки та їх зміни у межах типу.

Формально-логічні методи використовувались для виявлення основних ознак законів, уточнення дефініції закону, законодавчого акту, законодавства та їх класифікації. Структурно-функціональні методи використовувалися для виявлення зв'язків законів між собою та з іншими джерелами сучасного континентального права. При вивченні тексту конституцій та інших законів сучасного континентального права для з'ясування їх змісту застосовувались герменевтико-правові методи.

Основними методами дослідження стали загальнотеоретичний та порівняльно-правовий. Метод загагальної теорії права уможливив виявлення місця законів у системі джерел права, загальних закономірностей формування та функціонування законів у сучасному континентальному праві та їх особливостей, тенденцій розвитку законів в Україні. А порівняльно-правовий метод дозволив встановити подібні та відмінні ознаки законів у сучасному континентальному праві.

Другий розділ «Загальнотеоретична характеристика закону» складають два підрозділи, в яких виявляється та уточнюється юридична природа законів, встановлюється місце закону у системі джерел сучасного континентального права, виявляються основні закономірності формування та функціонування законів в сучасному континентальному праві.

У підрозділі 2.1. «Закон: юридична природа, класифікація» зазначається, що у юридичній науці поняття закон вживається у широкому та вузькому розумінні. Обгрунтовується витребуваність у сучасних умовах правового розвитку його спеціально-юридичного значення.

Аналізуються позиції щодо юридичної природи законів, висловлені як у спеціальній монографічній, так і навчальній юридичній літературі. Виявляються ознаки закону та уточнюється визначення його поняття. Виявляються критерії поділу законів на види та пропонується їх класифікація, що відповідає сучасним реаліям та меті дослідження.

У підрозділі 2.2. «Закон у системі джерел сучасного континентального права» виявляється місце законів у системі джерел сучасного континентального права, їх взаємодія з іншими джерелами права. Обгрунтовується необхідність розмежування понять «закон» та «законодавчий акт», уточнюється поняття «система законодавства». Аналізуються взаємозв'язки сучасних законів континентального права (конституцій, конституційних законів, органічних законів, звичайних та інших законів), законів та інших нормативно-правових актів, законів та міжнародних договорів. Виявляються тенденції розвитку законів у системі джерел сучасного континентального права.

Третій розділ «Порівняльно-правова характеристика закону у правових системах континентального права» містить два підрозділи, у яких виявляються подібні та відмінні ознаки законів у сучасному континентальному праві.

Підрозділ 3.1. «Подібні властивості законів континентального права» присвячений встановленню подібних для законів континентального права ознак. Зазначається, що подібним у всіх системах континентального права є: наявність конституцій, які мають найвищу юридичну силу; функціонування значної кількості звичайних законів, що приймаються у межах законодавчого предмету, та мають вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів; повноваження законотворчого суб'єкта; законодавчий процес; предмет законодавчого регулювання; юридичні зовнішні форми вираження та юридична сила законів; визначеність на конституційному рівні.

Підрозділ 3.2. «Відмінні властивості законів континентального права» присвячений виявленню відмінних ознак закону у сучасному континентальному праві.

У роботі зазначається, що аналіз законів у різних правових системах континентального типу дозволяє виявити відмінності: у формах та видах законів у національних системах; у формах конституцій (наявність єдиного чи декількох документів); в наявності чи відсутності конституційних та органічних законів; у наявності різних видів кодифікованих законів, актів делегованого законодавства; в кількості та видах законодавчих суб'єктів; в особливостях процедур прийняття, оприлюднення та набрання чинності закону.

Четвертий розділ «Тенденції розвитку законів у системі джерел права України» складається із двох підрозділів, в яких встановлюється місце законів у сучасній системі джерел права України, виявляються причини основних деформацій у ній, перспективи розвитку законів України.

У підрозділі 4.1. «Місце законів у системі джерел права України» аналізуються зв'язки основних видів законів України: Конституції України, конституційних законів, звичайних законів, кодексів, основ законодавства між собою, а також з іншими джерелами права України. Зазначається, що у законодавстві зафіксовані основні субординаційні та координаційні зв'язки, вказується і на те, що встановлені не всі основні типи взаємозв'язків, зокрема у Конституції України.

Підрозділ 4.2. «Перспективи розвитку законів України» присвячено виявленню основних деформацій у системі джерел права України: наявна велика кількість законів та підзаконних актів; інфляція нормативно-правових приписів; колізійність; зниження престижу та авторитету закону. У роботі встановлюються основні причини таких деформацій та формулюються пропозиції щодо їх попередження та усунення, а також щодо удосконалення системи законодавства України в цілому.

Висновки

У дисертації розв'язане нове наукове завдання, що полягає у встановленні місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема і в Україні, їхніх подібних та відмінних ознак, тенденцій розвитку.

Отримані у процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:

1. Проводити класифікацію законів можна: за предметом законодавчого регулювання на закони про громадянство, вибори, права та обов'язки громадян, судоустрій та ін.; за суб'єктами законотворення - на закони, що приймаються органом законодавчої влади (органом делегованого законотворення) чи народом; за юридичною силою - конституції, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Останній критерій є системоутворюючим, оскільки дозволяє забезпечити ієрархічні зв'язки як між самими законами, так і між законами та іншими джерелами права.

Крім загальних ознак законів, критеріями класифікації можуть бути і їх видові особливості: форма вираження, галузеві відносини, простір, час, сфера дії, коло суб'єктів, рівень уніфікації тощо.

2. Основними видами законів сучасного континентального права є: конституції, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони, кодекси. Важливою ідентифікаційною ознакою цього типу є наявність у національних правових системах конституції (основного закону). У низці правових систем (Австрія, Італія, Нідерланди, Португалія, Румунія, ФРН, Чехія та ін.) діють конституційні закони. В деяких країнах їх функційне призначення є ширшим, ніж внесення змін та доповнень до конституції. Органічні закони (Іспанія, Румунія, Португалія, Франція), що приймаються з питань, чітко визначених конституцією, займають місце між конституцією, конституційними законами та звичайними законами.

Звичайні закони, що приймаються у межах законотворчого предмету регулювання притаманні всім правовим системам континентального права. Витребуваними для нього є кодифіковані закони. Вони створюються не лише у межах галузевого (цивільного, кримінального, цивільно-процесуального), а й інституційного предмету регулювання (бюджетний, виборчий митний, податковий та інші кодекси).

Поширеною у межах континентального права є практика делегованого законодавства: законодавчі декрети, декрети-закони, ордонанси та інші законодавчі акти. Їх прийняття чітко регламентоване конституціями. За загальним правилом акти глави держави чи уряду набувають сили закону лише після затвердження їх парламентом.

3. До подібних ознак законів континентального права відносяться такі: приймається органом законодавчої влади - парламентом у випадках, передбачених конституцією; наявність конституції (основного закону), яка має найвищу юридичну силу; наявність значної кількості звичайних законів, які приймаються у межах законотворчого предмету і мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів; наявність особливої (ускладненої) процедури прийняття законів, яка складається із стадій їх підготовки, прийняття, оприлюднення; фіксація у конституціях та спеціальних (регламентарних) законах положень про їх суб'єктів, процедуру прийняття, законодавчий предмет регулювання, юридичну силу та зовнішню форму вираження; наявність значної кількості кодифікованих актів; наявність у всіх правових системах кримінального, цивільного, цивільного процесуального та кримінального процесуального кодексів; наявність делегованого законодавства (законодавчих актів).

4. Відмінні ознаки законів сучасного континентального права пов'язані: із кількістю та видами законодавчих суб'єктів; із наявністю інших органів, що уповноважені за різних умов на прийняття законів та законодавчих актів; зі складом та найменуванням законодавчих органів; із формою та видами законів у системі законодавства; із формою конституцій: як єдиного документа (Болгарія, Іспанія, Польща, ФРН, Швейцарія та ін.) чи як декількох документів (Австрія, Литва, Нідерланди, Франція); з наявністю у деяких правових системах цього типу конституційних законів (Італія, Португалія, Чехія та ін.), органічних законів (Іспанія, Португалія, Румунії та ін.) чи з їх відсутністю; з різним функційним призначенням конституційних законів (введення у дію конституції - Македонія; внесення змін та доповнень до конституції - Італія, Португалія, Румунія; імплементація міжнародних договорів - Словаччина; регулювання окремих питань, спеціально передбачених конституцією - Хорватія); із видами кодифікованих актів та актів делегованого законодавства; із законодавчими процедурами однопалатних та двопалатних парламентів, прийняття конституційних законів та органічних законів; із ускладненим законодавчим процесом за наявності інституту попереднього конституційного контролю (Бельгія, Португалія, Франція); з колом суб'єктів законодавчої ініціативи, повноваженнями учасників законодавчого процесу, порядком оприлюднення та набрання законами чинності; із наявністю додаткових (ускладнених та спрощених) законодавчих процедур.

5. Основними типами взаємодії законів сучасного континентального права є прямі субординаційні та координаційні зв'язки. Субординаційні зв'язки проявляються в ієрархії законів: конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони; координаційні зв'язки властиві для законів у межах галузевої чи предметної належності. Субординаційні зв'язки властиві і для ієрархії закон та законодавчий акт (акт делегованого законотворення) та для ієрархії закон - підзаконний акт. Водночас координаційні зв'язки характерні для законів та міжнародних договорів, оскільки закони вводять їх у національне правове поле. Проте у деяких правових системах континентального права їх вводять конституційні закони, відтак і юридична сила міжнародного договору є вищою за юридичну силу звичайного закону. При тому, деякі конституції прямо визнають вищу юридичну силу міжнародного договору. В інших випадках міжнародні договори мають вищу юридичну силу лише у разі виникнення колізії із законом, і якщо національне законодавство визнає за ним таку юридичну силу.

6. Закони у системі джерел сучасного континентального права продовжують бути основним способом забезпечення загальносуспільних інтересів та займають у ній центральне місце: приймаються органом законодавчої влади (народом) в ускладненому законодавчому порядку з питань, передбачених конституцією, конституційними чи спеціальними законами; функціонують у чітко встановлених законодавством межах: просторових, часових, суб'єктних, предметних; наділені вищою юридичною силою.

Наявність у законів вищої юридичної сили є системоутворюючим фактором, що дозволяє забезпечити субординаційні зв'язки між законами, між законами та іншими джерелами сучасного континентального права.

Незважаючи на вплив глобалізаційних процесів щодо зміни сучасної системи джерел континентального права (зростання питомої ваги міжнародних договорів, підвищення ролі судових прецедентів, уподібнення правового регулювання під впливом міжнародних правових стандартів, урізноманітнення системи джерел права), закон і дотепер залишається найбільш витребуваним його джерелом права.

При цьому зростає значимість, розширюється зміст та обсяг конституцій (особливо в контексті визначення співвідношення та взаємодії джерел національного та міжнародного права). Водночас, підвищується і значимість кодифікованих актів, зростає їх кількість, розширюються сфери їх регулювання. В той же час зменшується кількість звичайних законів, звужуються сфери їх регулювання.

7. Необхідно розмежовувати поняття «закон», як нормативно-правовий акт органу законодавчої влади (народу), який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку, має вищу юридичну силу, та «законодавчий акт», як нормативно-правовий акт делегованої законотворчості непарламентських суб'єктів, який приймається за чітко визначеною конституцією процедурою та набуває юридичної сили після затвердження парламентом. Таке розмежування є важливим для визначення місця законів у системі джерел сучасного континентального права та типів їх взаємодії.

З врахуванням такого розмежування необхідно уточнювати поняття «системи законодавства» як комплекс нормативно-правових приписів, що містяться у законах та законодавчих актах.

Це визначення дозволяє переглянути існуючу ієрархію нормативно-правових актів: конституція, закони, підзаконні акти; на користь такої ієрархії: конституція, кодекси, звичайні закони, адже в такому розумінні системи законодавства зникає потреба у прийнятті значної кількості підзаконних актів, запити щодо яких залишаються лише у межах внутрішніх питань відповідних органів.

8. До основних видів сучасних законів в Україні відносяться: Конституція України, конституційні закони, звичайні закони, кодекси, основи законодавства.

Конституція України має найвищу юридичну силу, їй відводиться центральне місце у системі джерел права України. Між Конституцією та законами встановлені субординаційні зв'язки, які притаманні ієрархії законів та підзаконних актів України. Координаційні зв'язки існують між законами та міжнародними договорами (за виключенням випадків, коли виникає колізія і застосовуються нормативні приписи міжнародних договорів) та між законами у межах предмету правового регулювання. Кодекси та основи законодавства мають юридичну силу звичайних законів, хоча на практиці часто перевага надається кодексам чи основам законодавства, як високоуніфікованим актам у межах галузі чи інституту. У вітчизняному законодавстві спостерігається схильність до створення кодифікованих актів, інтенсивність законотворчої діяльності, велика кількість законів.

9. Основні деформації у системі джерел права України проявляються: у великій кількості законів, у надзвичайно великій кількість підзаконних актів; в інфляції нормативно-правових приписів; у зниженні верховенство закону; у нечіткості регламентованих діючим законодавством типологічних зв'язків між джерелами права; у відсутності поінформованості про весь масив нормативно-правових приписів; у колізійності, дублюваннях, частій змінюваності.

Основними причинами цих деформацій є: відсутність єдиної системи контролю за чинними нормативно-правовими приписами; відсутність наукових досліджень та інформаційних даних, необхідних для підготовки проектів законів; неузгодженість діяльності правотворчих суб'єктів з відповідними дослідницькими центрами; відсутність Закону України «Про нормативно-правові акти» чи «Про систему джерел права», який би чітко визначив основні параметри такої системи та процедури; відсутність ефективної правотворчої техніки та спеціально підготовлених фахівців у сфері правотворення.

10. Сформовано пропозиції щодо вдосконалення системи законодавства України:

– необхідно прийняти Закон України «Про нормативно-правові акти» чи «Про систему джерел права України», в якому визначити основні параметри системи джерел права та процесу правотворення в Україні;

– розмежувати поняття «закон» та «законодавчий акт»;

– визначити поняття «система законодавства» з врахуванням такого розмежування;

– визначити основні види законів України та типи зв'язків між ними та іншими джерелами права України;

– створити єдину систему обліку діючих нормативно-правових приписів;

– забезпечити правотворчі органи спеціальною підготовкою фахівців з правотворення;

– ввести відповідальність за підготовку та прийняття неякісних законів;

– сприяти розвитку науково-дослідних центрів та наукових досліджень у сфері правотворчості.

Публікації

1. Гайова О. Закон - основне джерело континентального права / О. Гайова // Матеріали ХIV регіональної науково-практичної конференції. 6 лютого 2008 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. - С. 6-8

2. Гайова О. Закон у системі джерел континентального права: теоретичні та порівняльно-правові аспекти / О. Гайова // Матеріали ХV регіональної науково-практичної конференції. 4-5 лютого 2009 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2009. - С. 3-5

3. Гайова О. Тенденції розвитку законів у системі джерел континентального права / О. Гайова // Матеріали ХVI регіональної науково-практичної конференції. 8-9 лютого 2010 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. - С. 6-7

4. Гайова О.В. Закон у системі джерел права України / О.В. Гайова // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор Б. В. Щур. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. - Вип. 3. - С. 50-56

5. Гайова О.В. Поняття «закон»: загальнотеоретична характеристика / О.В. Гайова // Митна справа. - 2010. - № 4 (70). - Ч. 2. - С. 200-204

6. Гайова О.В. Порівняльно-правова характеристика закону як основного джерела континентального права / О. В. Гайова // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: Збірник наукових праць / За ред. Ю. С. Шемчушенка, І. С. Гриценка, М. Б. Бучка; упор. О. В. Кресін. - К.: Логос, 2010. - С. 107-109

7. Гайова О. Закони в континентальному праві: подібні та відмінні ознаки / О. Гайова // Матеріали ХVII регіональної науково-практичної конференції. 3-4 лютого 2011 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2011. - С. 8-10

8. Гайова О.В. Місце законів у сучасній системі джерел континентального права / О.В. Гайова // Порівняльно-правові дослідження. - 2011. - Вип. 1. - С. 66-70

9. Гайова О.В. Закон у сучасному континентальному праві: порівняльно-правові аспект / О. В. Гайова // Часопис Академії адвокатури України. - 2011. - № 1 (10). - С. 1-6.

Размещено на Allbest.ru