Речові права на чуже житло

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

УДК 347.254

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ ЖИТЛО

Білоцький Олександр

Вікторович

Київ -- 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у науковому відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, доцент

Галянтич Микола Костянтинович,

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва НАПрН України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шишка Роман Богданович, Міжрегіональна фінансово-юридична академія, завідувач кафедри господарського права і процесу кандидат юридичних наук, доцент Николайчук Любов Михайлівна Прикарпатський юридичний інститут Львівського університету внутрішніх справ, професор кафедри цивільного права

Захист відбудеться «31» березня 2011 року о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

Автореферат розісланий «28» лютого 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. І. Бобрик

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Чинне цивільне законодавство України передбачає речові права на чуже майно, об'єктом яких може бути житло. Основним серед таких прав є право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом, що закріплене в ст. 405 Цивільного кодексу України, і являє собою різновид особистого сервітуту.

Інститут речових прав на чуже майно є відносно новим для цивільного права України, адже до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 р. речові відносини щодо чужого майна регулювались законодавством лише досить обмежено. При цьому радянська правова доктрина прямо не визнавала речові права на чуже майно, незважаючи на те, що основні положення про них були достатньо розроблені ще в римському приватному праві.

Необхідність розширеного закріплення у вітчизняному законодавстві речових прав на чуже житло пов'язана, насамперед, із фундаментальними змінами права власності в житловій сфері, внаслідок чого докорінно змінилась система забезпечення житлом в Україні. Масове набуття фізичними особами у приватну власність житла, в тому числі у порядку його приватизації, істотне розширення підстав набуття права власності на житло та зняття з права власності фізичних осіб на житло обмежень, що були встановлені ще за радянських часів, з-поміж іншого визначили необхідність в окремих випадках гарантувати фізичним особам, які не є власниками житла, певні права на нього, насамперед, право проживати у такому житлі (користуватись ним).

Нині речові права на чуже житло не отримали в цивілістичній літературі належного теоретичного обґрунтування, що позначилося і на практиці застосування відповідних положень чинного законодавства. Так, потребує з'ясування співвідношення правового регулювання відносин щодо користування житлом членами сім'ї власника нормами Цивільного кодексу України і Житлового кодексу УРСР 1983 року. Також існує проблема визначення взаємозв'язку між правом власності на житло та похідних від нього речових прав фізичної особи на чуже житло.

Так, на сьогодні відсутні спеціальні наукові дослідження речових прав на чуже житло. Однак ця проблематика знаходить своє часткове висвітлення в межах досліджень, зокрема, речових прав на нерухомість (М. Б. Гончаренко, 1999 р.), видів обмежених речових прав і володіння в системі українського цивільного законодавства (І. Ф. Севрюкова, 1998 р.), речових прав на чуже майно (В. В. Цюра, 2006 р.), підстав набуття права власності на житло (О. В. Воронова, 2005 р.), обмежень права приватної власності на житло (І. В. Міщенко, 2008 р.), обмежень майнових прав фізичних осіб (Є. О. Мічурін, 2009 р.), речових прав на чуже майно у порівняльно-правовому аспекті (В. І. Нагнибіда, 2010 р.) тощо.

Зазначене дозволяє стверджувати, що проблеми речових прав на чуже житло можуть бути віднесені до недостатньо досліджених.

Актуальність дослідження посилюється необхідністю теоретичного обґрунтування та подальшого практичного застосування норм, що регулюють речові права на чуже житло в Україні, з урахуванням положень цивільного законодавства розвинутих зарубіжних країн.

Теоретичну основу сформульованих у дисертації положень і висновків складають досягнення таких науковців як С. С. Алексеєв, В. І. Борисова, А. В. Венедиктова, М. К. Галянтич, В. С. Гопанчук, В. П. Грибанов, М. А. Голодний, О. В. Дзера, П. Н. Дятлов, І. В. Жилінкова, Ю. О. Заіка, В. А. Золотарь, П. В. Крашенінніков, В. М. Коссак, І. М. Кучеренко, В. Н. Литовкін, В. В. Луць, Т. Н. Лисниченко, Р. А. Майданик, В. Ф. Маслов, Є. О. Мічурін, Л. Г. Лічман, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, З. В. Ромовська, І. В. Спасибо-Фатєєва, П. І. Седугін, С. О. Сліпченко, О. В. Соболєв, А. А. Титов, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Ю. С. Червоний, В. Ф. Чигір, Я. М. Шевченко, Д. А. Формакідов, Р. Б. Шишка, Л. В. Щеннікова та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України 20 лютого 2008 р. (протокол № 2). Робота виконана відповідно до теми науково-дослідної роботи «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав» (номер державної реєстрації 0108U000494) Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виробленні науково обґрунтованого підходу до речових прав на чуже житло та розроблення пропозицій із вдосконалення положень цивільного законодавства України, що регламентують речові відносини, об'єктом яких є чуже житло.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

– з'ясувати систему речових прав на чуже житло;

– розглянути особливості речових відносин з приводу чужого житла;

– з'ясувати стан правового регулювання в Україні та іноземних країнах речових відносин, пов'язаних із чужим житлом;

– розкрити підстави набуття та припинення речових прав на чуже житло;

– визначити особливості здійснення речових прав на чуже житло;

– розкрити особливості спільного користування житлом власниками та членами їх сімей, а також іншими користувачами;

– визначити ознаки житлового сервітуту та сформулювати його поняття;

– сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення положень цивільного законодавства про речові права на чуже житло.

Об'єкт дослідження - цивільні відносини, до змісту яких входять речові права на чуже житло.

Предмет дослідження становлять наукові погляди, ідеї, концепції, положення чинного законодавства України та законодавства зарубіжних країн щодо речових прав на чуже житло, а також практика їх застосування.

Методи дослідження. Методологічну основу проведеного дослідження складає низка загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання соціально-правових явищ. Діалектичний метод пізнання правової дійсності дозволив розглянути в динаміці речові відносини з користування чужим житлом з моменту їх виникнення до припинення (підрозділ 1.1 дисертації). За допомогою формально-логічного методу досліджувались положення законодавства, що регламентують речові відносини на чуже майно (підрозділи 1.2, 1.3 дисертації), та практика їх застосування (підрозділ 2.4 дисертації). З метою з'ясування генезису правового регулювання відносин щодо користування чужим житлом застосовувався історичний метод (підрозділ 1.1 дисертації).

Порівняльно-правовий метод використовувався для з'ясування співвідношення правового регулювання речових прав на чуже житло за чинним законодавством України та законодавством деяких іноземних країн (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3 дисертації). Метод прогнозування та моделювання дав змогу розробити конкретні пропозиції і рекомендації щодо удосконалення положень чинного цивільного законодавства України, які закріплюють речові права на чуже житло.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у таких наукових положеннях і висновках, які виносяться на захист.

Вперше:

1) встановлено, що речові права на чуже житло є переважними, неподільними та невідчужуваними;

2) сформульовано визначення права проживання в чужому житлі як права особи, яка не є його власником, на користування та володіння таким житлом, що виникає внаслідок волевиявлення власника житла або рішення уповноважених органів, а також обмежує майнові права його власника;

3) обґрунтовано доцільність законодавчо закріпити норму, за якою для вселення недієздатних, обмежених у дієздатності, малолітніх і неповнолітніх членів сім'ї користувача житла згода його власника не потрібна, однак, у випадку набуття такими особами повної цивільної дієздатності, власник житла матиме право у судовому порядку їх виселити.

Удосконалено:

4) висновок про те, що до речових прав на чуже житло відносяться не лише право користування чужим житлом (особистий сервітут), а й інші права на чуже майно, зокрема, право застави (іпотеки) житла, право довічного володіння і користування житлом, право членів сім'ї власника житлового приміщення на проживання в ньому, право володіння чужим житлом протягом перебігу строку набувальної давності;

5) визначення договору про встановлення житлового сервітуту як договору, за яким власник надає користувачу житло, не обтяжене правами інших осіб у користування, а користувач зобов'язується використовувати житло за призначенням і нести витрати на його утримання;

6) положення про те, що істотними умовами договору про встановлення житлового сервітуту є розмір житлової площі, на яку поширюється право користування, порядок і особливості користування місцями загального призначення, порядок і розмір несення користувачем витрат на утримання будинку (квартири) і прибудинкової території;

7) поняття примусового користування житлом (примусового сервітуту), яким пропонується вважати право обмеженого користування чужим житлом, що встановлюється за рішенням суду на підставі прямої вказівки закону та не потребує з'ясування волевиявлення власника житла на його встановлення.

Дістали подальший розвиток:

8) теза про те, що речові права на чуже житло можуть виникати за законом, за договором, за заповітом (заповідальним відказом, встановленням житлового сервітуту), за рішенням суду, за набувальною давністю;

9) положення про особливі підстави припинення житлового сервітуту, якими є: використання житла всупереч цільовому призначенню; проживання тимчасових мешканців; руйнування житла; не внесення плати на утримання житла, якщо це передбачено законом або договором; за згодою користувача з власником; одностороння відмова від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку вітчизняної науки цивільного права, а також враховані при вдосконаленні окремих положень чинного цивільного законодавства України. Запропоновані автором підходи до розуміння тих чи інших положень чинного законодавства можуть використовуватися у процесі правозастосовної діяльності, у тому числі при захисті прав користування чужим житлом у судах загальної юрисдикції.

Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів «Цивільне та сімейне право України», «Житлове право України» тощо.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, яких автор дійшов особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу проблем приватного права та спільних засіданнях наукових відділів Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Результати дисертаційного дослідження доповідались на: Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); Науково-практичному семінарі «Проблеми формування та реалізації державної житлової політики» (м. Київ, 5 вересня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 10 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, instante, futura» (м. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.); ХІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 9 квітня 2010 р.); Проблемно-науковій міжгалузевій конференції «Інформаційні проблеми комп'ютерних систем, юриспруденції, економіки та моделювання» (с. Східниця, 01-04 червня 2010 року).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертації викладені у 14 наукових роботах, а саме: у 4 наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що віднесені ВАК України до фахових для юридичних наук, та у 10 тезах доповідей на науково-практичних заходах.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 2 розділів, що охоплюють 7 підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 214 сторінок. Список використаних джерел налічує 218 найменувань і викладений на 20 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, встановлено її мету та завдання, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, окреслено методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, охарактеризовано особистий внесок здобувача у працях, виконаних у співавторстві, надані відомості про апробацію результатів дослідження та про публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Загальні положення про речові права на житло» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та класифікація речових прав на житло» розглядається генезис правового регулювання користування чужим житлом, а також визначається поняття та види речових прав на чуже житло за сучасним законодавством України.

За відправну точку в історичному екскурсі взято римське приватне право, яке передбачало право довічного проживання в чужому будинку, що розглядалось римськими юристами як особливий вид особистого сервітуту. Такий сервітут виникав на підставі заповідального відказу та надавав його носію та його сім'ї можливість безкоштовно користуватись чужим будинком або його частиною.

В епоху середньовіччя право досить обмежено регулювало відносини, пов'язані з правами на чуже майно, в тому числі право на користування чужим житлом. Однак в процесі рецепції римського приватного права в цивільному законодавстві Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та деяких інших європейських країн з'явилися норми про житловий сервітут та інші речові права на чуже житло.

Цивільне законодавство Російської імперії закріплювало право довічного проживання, право на будинок або квартиру в чужому майні, а також право на проживання або притулок.

За радянських часів права на чужі речі, в тому числі на чуже житло, не отримали свого належного законодавчого закріплення. Лише в Житловому кодексі УРСР 1983 року було передбачено право наймача і членів його сім'ї на довічне проживання, однак за своєю правовою природою воно не розглядалось як речове право.

У Цивільному кодексі України 2003 року речові права на чуже майно отримали своє розширене законодавче закріплення. В дисертації зазначається, що закріплений в ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України перелік речових прав на чуже житло не є вичерпним, адже ч. 2 цієї статті передбачає, що законом можуть бути встановлені й інші речові права на чуже майно. У зв'язку з цим в дисертації обґрунтовується, що речові права на чуже житло є різновидом обмежених речових прав, а також вказується про необхідність введення в цивілістику поняття «право користування чужим житлом (житловий сервітут)».

Однією з важливих як в теоретичному, так і практичному аспектах проблем сучасного цивільного права України, на думку дисертанта, є чітка правова регламентація речових правовідносин, що виникають у зв'язку з користуванням чужим житлом. Зазначається, що речові права на чуже майно регламентуються не лише відповідними нормами Цивільного кодексу України, а деякими положеннями чинного Житлового кодексу УРСР, що встановлюють права членів сім'ї наймача на проживання.

В дисертації проведено порівняльно-правовий аналіз положень вітчизняного та іноземного законодавства щодо речових прав на чуже майно, на підставі якого зроблено висновок про те, що законодавство європейських країн дещо ширше закріплює речові права на чуже житло порівняно із вітчизняним законодавством. З урахуванням європейського досвіду унормування речових відносин щодо чужого житла зроблено висновок про доцільність розширеного тлумачення речових прав на чуже житло та віднесення до них не лише права користування чужим житлом (сервітуту), а й інших прав на чуже майно. Таке теоретичне підґрунтя дозволило дисертанту сформулювати пропозиції про доповнення Розділу ІІ Книги третьої Цивільного кодексу України Главою 32-1.

У підрозділі 1.2. «Помешкання як об'єкт користування чужим житлом» досліджується поняття помешкання, що включає будинок, квартиру й інші житлові приміщення. Обґрунтовується, що приміщення для відповідності терміну «помешкання» має відповідати такій юридичній ознаці як «призначення та придатність для постійного проживання» (ст. 379 Цивільного кодексу України). На підставі цього зроблено висновок про те, що помешкання слід відрізняти від приміщень, призначених для тимчасового проживання.

В дисертації зазначається, що сформульоване в ст. 379 Цивільного кодексу України визначення поняття «житло» не відображає всіх його необхідних ознак, оскільки в цьому понятті не враховані особливі умови, що висуваються до житла спеціальним законодавством.

Відповідно до Цивільного кодексу України зміст права на користування чужим житлом, що закріплене в ст. 405, зводиться лише до правомочності членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Однак, на думку дисертанта, зміст цього права є ширшим, оскільки це право дозволяє членам сім'ї власника житла визначати відповідне житло в якості свого постійного місця проживання.

В дисертації обґрунтовується, що самостійним предметом житлового сервітуту не можуть бути житлове приміщення, що за розміром менше встановлених житловим законодавством України нормативів, частина кімнати, кімната, пов'язана з іншою кімнатою спільним входом (суміжні кімнати), а також підсобні приміщення, що перебувають у спільному користуванні власників декількох житлових приміщень. Одноквартирні будинки чи однокімнатні квартири можуть бути предметом житлового сервітуту тільки у випадках проживання в них членів сім'ї їх власника.

У підрозділі 1.3. «Суб'єкти речових прав на чуже житло, їх права та обов'язки» досліджуються суб'єкти та зміст речових прав на чуже житло.

В дисертації зазначено, що в Цивільному кодексі України право користування чужим житлом надано лише членам сім'ї його власника, які проживають разом з ним (ст. 405). Однак наявність у ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, яка визначає умови користування житлом членом сім'ї власника, відсилочної норми дозволяє застосовувати до відповідних відносин норми Житлового кодексу УРСР, що встановлюють права та обов'язки членів сім'ї наймача.

Основним носієм суб'єктивних житлових прав є власник житла, право власності якого на житло є первісним. Права користувачів чужим житлом є похідними. За результатами дослідження суб'єктного складу речових прав на чуже майно уповноважених суб'єктів права користування чужим житлом запропоновано іменувати «користувачі чужим житлом».

В дисертації розглядаються питання спільної власності на житло осіб, які не пов'язані сімейними зв'язками. Зазначається, що майнові права таких осіб на житло є сукупними, тобто кожен співвласник не може надавати іншим особам речове право на відповідне житло без згоди інших співвласників. Водночас, не виключається можливість співвласника у спільній частковій власності реалізувати своє право власності на певну частину будинку, квартири шляхом виділення їх частини в натурі.

Доводиться, що фізична особа набуває статусу члена сім'ї при постійному проживанні з власником житла і, відповідно, з цього моменту в неї виникає право користування чужим житлом. У випадку припинення сімейних стосунків, на думку дисертанта, право користування житлом зберігається за колишніми членами сім'ї власника такого житла, які мають намір продовжувати проживати у такому житлі. Це пов'язано з тим, що за Житловим кодексом УРСР колишні члени сім'ї наймача, які продовжують проживати в житловому приміщенні, мають такі ж права та обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Саме тому, члени сім'ї власника, які проживають разом із ним, набувають речове право користування житлом, яке не має припинятися у зв'язку з припиненням у особи статусу члена сім'ї власника житла.

Розділ 2. «Виникнення, здійснення та припинення речових прав на чуже житло» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Правові підстави виникнення речових житлових прав на чуже житло» дисертант досліджує порядок виникнення речових прав на чуже житло за різними правовими підставами, визначеними у Цивільному кодексі України. Звертається увага на те, що від підстав виникнення речових прав на чуже житло залежить обсяг прав і обов'язків користувачів. Якщо житло перебуває у спільній власності, то для встановлення сервітуту має бути спільна згода всіх співвласників, адже вони спільно здійснюють свої права й обов'язки як власники житла.

Виділяються такі підстави виникнення речових прав на чуже житло: 1) за законом (право членів сім'ї власника, які проживають разом із ним, на користування жилим приміщенням; право члена житлового кооперативу користуватися житлом до повної сплати пайових внесків; за набувальною давністю); 2) за договором (довічного утримання, дарування, з обов'язком передати дарунок у майбутньому, пожертви, шлюбним договором, будь-яким договором про відчуження житла з умовою проживання, спадковим договором); 3) за рішенням суду; 4) за заповітом (заповідальним відказом або встановленням житлового сервітуту).

Пропонується виокремлювати речовий договір про встановлення сервітуту від інших договорів, що передбачають передачу житла в користування (договір найму, позички тощо). Дисертант доводить можливість встановлення житлового сервітуту на окреме житлове приміщення і допускає існування декількох сервітутів стосовно одного будинку, за умови, що на кожну його частину буде існувати лише один сервітут.

Щодо строку житлового сервітуту зазначається, що за загальним правилом такий сервітут повинен існувати до припинення підстав його встановлення. Однак, зважаючи на його особливості, запропоновано законодавчо передбачити, що у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення житлового сервітуту внаслідок спливу строку, на який його було встановлено, він вважається продовженим безстроково.

У підрозділі 2.2. «Здійснення права володіння та користування чужим житлом» досліджуються способи реалізації права володіння та користування чужим житлом.

В дисертації зазначається, що володіння є умовою користування житлом. При цьому користування чужим житлом є основним речовим правом, а тому право володіння житлом має своє значення лише в поєднанні з правом користування ним. Порядок здійснення цих прав (правомочностей) недостатньо розмежовується в Цивільному кодексі Україні, норми якого основний акцент покладають не на володіння, а на користування житлом.

Житловий сервітут не позбавляє власника житла, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження ним. Сервітут лише обмежує це право власності. При цьому сервітут зберігає свою силу і в разі переходу права власності до нової особи.

Розглядаються особливості договорів іпотеки житла, коли квартира, будинок залишаються у володінні як іпотекодавця, так і третьої особи. Окремо зазначається, що від сервітутних відносин слід відрізняти фактичні відносини, які виникають у зв'язку із тимчасовим проживанням.

У підрозділі 2.3. «Правові підстави припинення речових прав на чуже житло» досліджуються загальні способи припинення речових прав на чуже житло. Вказується, що статті 399 і 406 Цивільного кодексу України не містять чіткої регламентації підстав і особливостей припинення речових прав, пов'язаних з проживанням. речовий правовий житло власник

Підставами припинення речових правовідносин користування чужим житлом є не окремий юридичний факт, а юридичний склад: заява особи, прийняття рішення відповідним органом, державна реєстрація припинення права користування чужим житлом. Пропонується цей порядок поширити на випадки добровільного та примусового припинення житлового сервітуту.

Якщо у добровільному порядку повинно мати місце волевиявлення сервітутарія про відмову від сервітуту, то при примусовому припиненні мають бути наявними рішення суду про скасування житлового сервітуту та акта органу виконавчої влади, який передбачений законом як підстава припинення житлового сервітуту.

Пропонується, що підставами припинення права користування за рішенням суду можуть бути такі обставини: користувач використовує житло неналежним чином або не виконує свої обов'язки з відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням речі за умови систематичного їх порушення; при невикористанні житла для проживання; порушення правил спільного проживання, що робить неможливим проживання для інших в одній квартирі чи будинку; протиправна поведінка особи, яка створює умови для неможливого проживання сусідів.

Не можуть бути підставою для дострокового припинення сервітуту руйнування або псування жилого приміщення за наявності причин, що не перебувають у причинному зв'язку з діями користувача. При цьому правові підстави припинення речових прав на чуже житло слід відмежовувати від підстав припинення зобов'язань. Окремо виділяються випадки припинення права користування у випадку передачі житла в іпотеку.

У підрозділі 2.4. «Захист речових прав на чуже житло» досліджуються способи захисту речових прав.

Зазначається, що основними способами захисту житлового сервітуту є його визнання, а також негаторний позов, що може подаватися до будь-яких осіб, які порушують права користувача, в тому числі до власника житла. Строк позовної давності щодо речових прав на чуже житло пропонується обмежити одним роком.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в з'ясуванні та розв'язанні проблем речових прав на чуже житло. Крім наукових положень, які мають наукову новизну і виносяться на захист, у дисертації обґрунтовано та викладено такі найважливіші висновки і пропозиції.

1. Запропоновано закріпити в Цивільному кодексі України таке речове право на чуже майно як «право користування чужим житлом», під яким слід розуміти обмежене речове право особистого характеру, на підставі якого користувач отримує правомочності володіння і користування житлом відповідно до його призначення, що встановлюється виключно для задоволення житлової потреби.

2. Запропоновано доповнити Цивільний кодекс України Главою 32-1 «Право користування чужим житлом», статті якої мають закріплювати підстави виникнення права користування чужим житлом, строк договору користування чужим житлом, права та обов'язки власника житла, права та обов'язки користувача, припинення права користування чужим житлом, правові наслідки припинення права користування чужим житлом.

3. Ознаками житлового сервітуту є: результат волевиявлення сторін правовідношення, яке втілюється в правочині, заповіті або його імперативному встановленні за рішенням суду на підставі закону; обтяження прав власника; допускається лише часткове користування житлом; житловий сервітут не позбавляє власника житла належних йому прав володіння, користування та розпорядження ним; відношення до конкретного місця проживання фізичної особи; не може бути перенесений на інше житло, у випадку надання власником іншого житла; є неподільним і невідчужуваним; має здебільшого довічний характер; є виключно некомерційним.

4. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник (власники), володілець (володільці) і користувач (користувачі) житла.

5. Об'єктом житлового сервітуту є помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина, на яке поширюється дія житлового сервітуту.

6. Житловий сервітут встановлюється переважно у довічне користування. Користування чужим житлом на певний строк може встановлюватись лише виключно за договором.

7. Підставою припинення речового права на чуже житло є: поєднання в одній особі власника житла та користувача; сплив строку права користування; домовленість власника з користувачем; одностороння відмова користувача від проживання; за рішенням суду у випадках встановлених законом (невнесення плати за утримання, руйнування, псування житла, необхідності використання житла для проживання самого власника, використання житла не за призначенням, створення перешкод власнику житла у здійсненні його прав). Якщо житловий сервітут встановлений на певний строк, його сплив припиняє таке право.

8. Договір про встановлення житлового сервітуту повинен бути укладений у письмовій формі та підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Істотними умовами такого договору є: місце розташування та розмір житла; плата на утримання житла, порядок та періодичність її внесення; умови та особливості здійснення сервітутного права; порядок відшкодування збитків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білоцький О. В. Право членів сім'ї наймача на користування жилою площею / О. В. Білоцький // Приватне право і підприємництво. - 2008. - Вип. 7. - С. 133-137.

2. Білоцький О. В. Сервітутне право користування житлом за договором / О. В. Білоцький // Приватне право і підприємництво. - 2009. - Вип. 8. - С. 126-128.

3. Білоцький О. В. Права подружжя на житло за нормами Сімейного кодексу України / О. В. Білоцький // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 5. - С. 53-56.

4. Білоцький О. В. Сервітутне право користування житлом за договором / О. В. Білоцький // Приватне право і підприємництво. - 2010. - Вип. 9 - С. 122-123.

5. Білоцький О. В. Правова природа сервітуту на житло / О. В. Білоцький // Проблеми формування та реалізації державної житлової політики: матеріали науково-практичного семінару. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. - С. 59-64.

6. Білоцький О. В. Природні права фізичної особи на житло: проблеми правового регулювання / О. В. Білоцький // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез між. наук. конф. «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28-29 лист. 2008 р.): у 4-х ч. - Ч. 1. - Хмельницький: Вид. Хмельн. ун - ту управл. та права, 2008. - С. 10-12.

7. Білоцький О. В. Місце перебування та місце проживання як складова права фізичних осіб на житло / О. В. Білоцький // Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы: сб. науч. трудов. Ч. 1. Материалы 1 Межд. науч.-практ. конф. (24 апр. 2009 г.). - Симферополь: КРП «Издательство «Крымучпедгиз» , 2009. - С. 374-377.

8. Білоцький О. В. Користування житловими приміщеннями власниками та членами їх сімей / О. В. Білоцький // Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: зб. допов. та тез повідомлень учасників цивільно-правової секції всеукр. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 14 лист. 2008 р.) / Ред. кол. С. Г. Кузьменко, О. І. Антонюк. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2008. - С. 115-118.

9. Галянтич М. К., Білоцький О. В. Об'єкти речових прав на житло / О. В. Білоцький // Матеріали міжн. наук. - практ. конф. «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» 10 квіт. 2009 р. - Одеса: ОДУВС, 2009. - С. 107-108.

10. Білоцький О. Загальна характеристика речових прав на житло / О. В. Білоцький // Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: матеріали Міжн. наук.-практ. конф., Миколаїв, 27-28 лист. 2009 р. - Миколаїв: Іліон, 2009. - С. 200-201.

11. Білоцький О. В. Проблеми визначення поняття «житло» в цивільному та житловому законодавстві / О. В. Білоцький // Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи: зб. наук. праць. Матеріали ІІ Міжн. наук.-практ. конф. (16-17 квіт. 2010 р.) / відп. за вип. Поляков І. І. - Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2010. - С. 246-247.

12. Білоцький О. В., Галянтич М. К. Способи захисту речових прав на житло / О. В. Білоцький // Матеріали ІІ Міжн. наук.-практ. конф. «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави», 23 квіт. 2010 р. - Одеса: ОДУВС, 2010. - С. 95.

13. Білоцький О. В. Правомочності володіння і користування щодо житла / О. В. Білоцький // Матеріали ХІІ всеукр. наук.-практ. конф: «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи», 9 квіт. 2010 р. - Тернопіль: «Вектор», 2010. - С. 173-176.

14. Білоцький О. В. Обмежені речові права на чуже житло / О. В. Білоцький // Матер. Міжнар. пробл.-наук. міжгал. конф. «Інформаційні проблеми комп'ютерних систем, юриспруденції, енергетики, економіки, моделювання та управління», 01-04 червня 2010 р. - Бучач, Східниця: Бучацький ін-т менеджменту і аудиту, 2010. - С. 242-246.

АНОТАЦІЇ

Білоцький О. В. Речові права на чуже житло. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України. - Київ, 2011.

Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, яку присвячено дослідженню речових прав на чуже житло. Житло розглядається як особливий об'єкт користування, що забезпечує природні права людини. Визначені підстави встановлення та припинення житлового сервітуту та інших речових прав на чуже житло. На підставі проведеного аналізу стверджується, що суб'єктами сервітутних правовідносин є як власник, так і користувачі (сервітутарії) житла. Обґрунтована доцільність запровадження додаткових підстав встановлення права користування чужим майном, зокрема, набуття житлового сервітуту за набувальною давністю. Значну увагу приділено характеристиці окремих речових прав на чуже житло. Досліджено способи та форми здійснення та захисту речових прав на чуже житло.

Ключові слова: житло, сервітут, речове право на житло, право проживання.

Билоцкий А. В. Вещные права на чужое жилье. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства Национальной академии правовых наук Украины. - Киев, 2011.

В работе проведено комплексное исследование вещных прав на чужое жилье. На основании сравнительного анализа правового регулирования вещных прав на чужое жилье по законодательству Украины и зарубежных стран исследована система, виды, содержание, а также особенности их регламентации в странах с различными правопорядками. При рассмотрении вещных прав на чужое жилье акцентировано внимание на вещной правовой природе таких прав. Сделан вывод, что разница между вещными и обязательственными правами заключается в том, что в обязательственных правоотношениях на обязанную сторону возложены четкие обязанности в осуществлении определенных действий, а в вещных правах обязанности обязанной стороны четко не определены. К тому же права обязанного лица сохраняются при переходе права собственности другому лицу. Направленность вещных прав на удовлетворение жилищной потребности обеспечена их абсолютной защитой, что также указывает на отличие вещных отношений от обязательственных. Ограниченное вещное право на жилье предусматривает право непосредственного пользования жильем. Такому праву присущи следующие специфические черты: им наделены только физические лица; его возникновение вытекает непосредственно из оснований, определенных в Гражданском кодексе Украины; оно носит длящийся характер; опосредствует отношения между собственником жильця и физическим лицом, который таковым не является. К вещным правам на чужое жилье отнесены право пользования жильем (сервитут); залог (ипотека) жилья; право пожизненного владения и пользования жильем; права членов семьи владельца жилищного помещения; владение жильем в течение срока приобретательной давности.

Объектом вещных прав членов семьи владельца жилья является жилье, пригодное и предназначенное для постоянного проживания. Вещные права на жилье могут возникать относительно части дома, квартиры, в пределах определенных владельцем этого жилья. В гражданском законодательстве Украины отсутствуют единые требования признания помещения приспособленным для проживания, потому требований, при которых человек может безопасно проживать, должны определяться жилищным законодательством.

Вещные права на чужое жилище не возникают в случаях, когда жилье находится в жилых домах, которые подлежат капитальному ремонту, неприспособленных для проживания зданиях, если эти помещения не используются для постоянного проживания владельцем или права на эти жилые помещения обременены правами других лиц в неотделяемых (неизолированных) жилых помещениях.

Физическое лицо приобретает статус члена семьи при постоянном проживании с владельцем жилья и, соответственно, из этого юридического факта у нее возникает право пользования чужим жильем. Предлагается право пользования сохранять за членами семьи и в случае прекращения семейных отношений. В соответствии с Жилищным кодексом УССР к членам семьи нанимателя относятся жена нанимателя, их дети и родители. Другими родственниками следует признать неработоспособных иждивенцев, других лиц, если они проживают совместно с собственниками и ведут с ним общее хозяйство. Предлагается бывшим членам семьи собственника, которые продолжают проживать в жилом помещении, предоставить такие же права и обязанности, как нанимателю. Следовательно, члены семьи владельца, которые проживают вместе с ним, приобретают вещное право пользования жильем и оно не должно прекращаться с прекращением у лица статуса члена семьи собственника.

Существенными признаками вещного права на чужое жилье является то, что оно представляет собой результатом волеизъявления сторон, на основании соглашения, закона или решения суда, является обременением прав собственника жилья, допускает пользование жильем, является неделимым и неотчуждаемым, не лишает владельца жилья надлежащих им прав владения, пользования и распоряжения этим жильем.

Вещное право на чужое жилье у членов семьи (личный сервитут) возникает в силу закона, поскольку вещественным правам на чужое жилье присущи общие черты, которые могут оказываться в ограничении осуществления права собственности и права пользования самого владельца жилья.

Ключевые слова: жилье, сервитут, вещное право на жилище, право проживания.

Bilotskyi O. V. Proprietary rights to another's dwelling. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of juridical sciences in a speciality 12.00.03 - civil law and civil procedures; family law; private international law. - The Research Institute of Private Law and Entrepreneurship of the National academy of Law Sciences. - Kyiv, 2011.

The dissertation is an independent and accomplished scientific work which is devoted to the research of proprietary rights to another's dwelling. Dwelling is viewed as a special object of use securing the natural human rights. Determined are the grounds for discovery of housing servitude contractually. Under the provisions of the analysis it is asserted that the entities of the servitude jural relationships are both the owner and the users of the dwelling. Grounded is the appropriateness of introducing additional motives for discovery of right of use another's property, in particular, acquiring housing servitude for acquisitive prescription. Considerable attention is paid to description of separate proprietary interests to another's housing, and also studied are the grounds, ways of acquiring proprietary interests to another's dwelling. Studied are the ways and forms of defending proprietary interest to another's dwelling.

Keywords: dwelling, servitude, proprietary right to housing, right of abode.

Размещено на Allbest.ru