Модель національної безпеки і оборони Франції: можливості її адаптації до умов України

Размещено на http://allbest.ru

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Модель національної безпеки і оборони Франції: можливості її адаптації до умов України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

національний безпека оборона французький

Актуальність теми дослідження обумовлена, перш за все, зростаючою роллю національної безпеки у якості основної умови існування держав у сучасну геополітичну епоху, котра характеризується нестабільністю, непередбачуваністю, високою ймовірністю виникнення новітніх форм ризиків та загроз, які вже не вписуються у класичне розуміння поняття «національна безпека держави».

Поняття «безпека» вже не є тотожним тому, яким воно було у епоху біполярного протистояння. Сьогодні під цим поняттям слід, насамперед, розглядати комплекс складних та багаторівневих механізмів взаємодії викликів та загроз (та протидії їм) в умовах такого явища як глобалізація.

Компоненти безпеки у XXI сторіччі розширилися у кількості та оформилися у мозаїку різнорідних елементів, які стали результатом потужних соціально-економічних, політичних, інформаційних, наукових та екологічних перетворень у світі.

Здатність кожної держави побудувати ефективну та гнучку систему національної безпеки і оборони у наш час є гарантією її гармонійного та безпечного існування у якості суб'єкта міжнародних відносин у епоху таких серйозних сучасних загроз як міжнародний тероризм, неконтрольоване розповсюдження зброї масового ураження, нелегальна міграція, глобальне потепління, кіберзлочинність тощо.

Національна безпека та оборона є ключовими елементами державної політики будь-якої цивілізованої країни. Створення потужної та ефективної системи національної безпеки і оборони в абсолюті є основною метою цієї політики, адже лише наявність подібної системи може гарантувати повноцінне функціонування усього державного механізму на усіх його рівнях, а також зовнішню стабільність й резистентність держави.

Особливого значення створення ефективної системи національної безпеки набуває у наші часи, коли безпека (як комплексне поняття) нерозривно пов'язана зі сталим економіко-політичним, соціальним та інформаційним розвитком будь-якого державного утворення. Сучасні геополітичні реалії наразі чітко оформлюють національну безпеку і оборону у якості найважливішого пріоритету розвитку для тих держав, які позиціонують себе у якості регіональних та світових лідерів, адекватно сприймають останні тенденції світового розвитку та створюють дієві методи реагування на новітні виклики та загрози світовій системі безпеки, які останнім часом посилилися і суттєво видозмінилися.

Відтепер безпекознавство покликане аналізувати не стільки останні зміни на політичній карті світу, що впливають на безпеку держав, як ті фактори, що впливають на систему світової безпеки в цілому. Помітною тенденцією нашої епохи є поступове зникнення межі між внутрішньою та зовнішньою безпекою держав.

Україна є найбільшою за територією країною континентальної Європи з багатовіковою історією і багатими культурними традиціями. Не дивлячись на складну ситуацію, яка наразі панує на світовій арені, а також чималі труднощі внутрішнього трансформаційного характеру, вона, завдяки значному економічному, науково-технічному і військовому потенціалу, унікальному геостратегічному розташуванню на перехресті європейської та євразійської цивілізацій, об'єктивно зобов'язана відігравати важливу роль у світових процесах, але сьогодні, на жаль, цей ресурс використовується не належним чином, а здебільшого просто нівелюється.

Довгострокові стратегічні завдання нашої держави значно ускладняться (а деякі навіть унеможливляться) у випадку відсутності гнучкої та сучасної системи національної безпеки та оборони, яка була б здатна ефективно реагувати на появу нових викликів і загроз, що останнім часом набувають критичного характеру й деструктивно впливають як на окремих суб'єктів міжнародних відносин, так і на світову систему безпеки загалом.

У цьому контексті використання досвіду високорозвинутих країн Західної Європи може стати у нагоді при вдосконаленні української системи національної безпеки і оборони, адже подібні проблемні етапи реформування зазначеної сфери ці країни проходили у п'ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття; сьогодні ж вони володіють дієвими системами національної безпеки, які здатні гарантувати міцний механізм захисту державного суверенітету з урахуванням нових викликів сучасності, при чому без прив'язки до кількості їх збройних сил, територіальних розмірів чи рівня ВВП.

Франція, яка має одну з найдосконаліших систем національної безпеки і оборони серед світових держав-лідерів, заслуговує на особливу увагу України. Ця держава успішно реалізує свою державну безпекову стратегію, яка остаточно оформилася у складні суперечливі часи біполярного протистояння та продовжує вдосконалюватися відповідно до вимог часу.

Дипломатична й безпекова стратегія Франції побудована таким чином, що їй вдалося свого часу досить вдало маневрувати поміж потужних «ворогуючих таборів», не виступаючи при цьому концентруючим конфліктогенних фактором та не втручаючись у резонансні події, майстерно відстоюючи власну точку зору їх бачення «на рівновіддаленій відстані». Україна наразі знаходиться майже у такому ж стані, у якому перебувала Франція п'ятдесят років тому: затиснута між ЄС, США та Росією, наша держава відчуває на собі «геополітичні маніпуляції» найвпливовіших світових гравців, інколи будучи не в змозі їм протистояти. Різниця полягає також і у тому, що французька державна верхівка чітко уявляла місце своєї країни у системі світових геополітичних координат, поєднавши загальнодержавну голлістську «ідеологію величі» та методично відстоюючи національні інтереси.

«Ядерна складова» французької національної безпекової стратегії також може стати нашій державі у нагоді з огляду на колишній аналогічний ядерний статус України: відмовившись від ядерної зброї у 1993 р. та від запасів високозбагаченого урану у квітні 2010 р., Україні було б доцільно проаналізувати реальність наданих їй безпекових гарантій з боку учасників «Будапештського меморандуму», а також роль ядерного статусу у новому світовому порядку. Французька «стратегія стримування» у контексті сучасного місця України на міжнародній арені є цікавим, з наукової точки зору, предметом дослідження, особливо з огляду на її ймовірну «позаблоковість», задекларовану Президентом України В.Януковичем та його політичною силою.

Політичний устрій та організація владних інституцій Франції багато у чому нагадують Україну, а тому ця схожість є черговою причиною проаналізувати корисний досвід цієї країни у чіткій диференціації повноважень органів державної влади та налагодженій субординації, відсутність яких в Україні призводить до різного роду політичних й адміністративних колізій і внутрішніх конфліктів, породжених «парадоксальним» протистоянням усередині вітчизняного політикуму.

Це, в свою чергу, є серйозною перешкодою на шляху необхідних реформ у сфері національної безпеки, затягування яких негативно відображається на рівні захищеності України від деструктивних зовнішніх факторів, об'єктом яких вона є.

На особливу увагу нашої держави заслуговує також еволюція державної безпекової стратегії Франції, і, насамперед, її сучасна доктринальна основа та алгоритм функціонування. Зважаючи на трансформаційну стадію розбудови української системи національної безпеки, методи Франції щодо систематизації, виокремлення та нейтралізації сучасних викликів та загроз є корисним елементом вдосконалення науково-понятійного супроводу українського безпекознавства, який може стати основою спеціалізованих загальнодержавних документів у сфері національної безпеки і оборони.

Ключові аспекти становлення і розвитку моделі національної безпеки Франції, її оборонно-промислової складової, доктринальної бази, європейської та атлантичної безпекової політики, проблем її реформування, аналізу її ефективності висвітлюються в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників проблем безпекознавства, політології, геополітики та історії міжнародних відносин (французьких: Р. Арон, Ж. Атталі, Ю. Ведрін, М. Дюверже, Б. Дюрозель, Ж. Кальтоньє, Л. Кок, К. Лекар, Ж.-А. Суту, Ж.- Б. Тетре, М. Ульрехт та ін.; європейських: Дж. Бодем, Дж. Кантіні, У. Реестенсен, Н. Сантоцці-д'Аквіле, К. Уолтц).

Окремі французькі безпекознавці, парламентарі, урядовці та політичні експерти (Т. Вольтон, Д. де Вільпен, Т. де Монбріаль, К. Лагарж, М. Леві-Козінскі, Л. Сеньєр, Ж. Форестьє,) у своїх працях сконцентрувалися, в основному, на пропозиціях та необхідних кроках щодо вдосконалення французької системи національної безпеки у відповідності до сучасних геополітичних реалій, що має становити особливий інтерес для українських безпекознавців.

Провідні українські дослідники, зокрема, О. Бодрук, В. Горбулін, А. Зленко, О. Лозовицький, В. Манжола, В. Мартинюк, О. Мітрофанова, М. Мовчан, М. Ожеван, Б. Парахонський, І. Погорська, Т. Стародуб, Л. Халецька, Г. Яворська та ін. у своїх наукових роботах, монографіях, статтях та експертних дослідженнях розглянули етапи становлення та розвитку української зовнішньої політики, проблеми розвитку її національної безпеки та державної системи в цілому, роль та місце України у світовій та європейській системах безпеки, проблеми реалізації євроатлантичного та європейського вектору зовнішньої політики нашої держави, особливості французької ядерної та безпекової політики, дипломатії, а також ґенезу україно-французьких взаємин.

Утім, у наукових працях вітчизняних вчених системне опрацювання проблематики даного дисертаційного дослідження відсутнє. Особливо бракує наукових праць щодо аналізу практичного досвіду розвинутих світових держав у розбудові систем національної безпеки і оборони крізь призму їх історичного розвитку. У вітчизняному науковому середовищі практично не розглянута сучасна безпекова стратегія Франції після її ухвалення у форматі Білої книги 2008 р., що становить особливий інтерес для фахівців нашої держави.

Актуальність теми визначила ключове завдання дисертаційної роботи, яке має на меті сформулювати ряд конкретних пропозицій, які допомогли б реформувати та вдосконалити систему національної безпеки і оборони України з огляду на досвід такої потужної й впливової держави світу як Франція.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з теоретичною розробкою планових наукових проектів Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, з тематикою фундаментальних та прикладних досліджень відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції.

Роботу виконано в рамках таких наукових проектів: «Шляхи реалізації європейської та євроатлантичної інтеграційної політики України. Адаптація зовнішньої політики України до потреб розширеної участі у проектах та програмах міжнародних організацій» (2008 р., номер державної реєстрації 0106U011651), «Зовнішньополітичні чинники національної безпеки України у контексті сучасних процесів розвитку світової політичної системи» (2009 р., номер державної реєстрації 0109U005047), «Шляхи реалізації стратегічних завдань інтеграції України у європейські та євроатлантичні структури» (2009 р., номер державної реєстрації 0109U00504), «Формування сприятливих зовнішньополітичних умов реалізації політики інтеграції України у структури колективної системи безпеки в Європі» (2010 р., номер державної реєстрації 0109U00504).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виокремлення найбільш ефективних кроків Франції у сфері розбудови власної системи національної безпеки і оборони задля вивчення можливостей їх застосування у реформуванні, зміцненні та вдосконаленні системи національної безпеки і оборони України. Досягнення цієї мети передбачало вирішення таких завдань:

- проаналізувати основні етапи становлення і розвитку системи національної безпеки і оборони Франції та її національну доктринальну базу у цій царині;

- визначити ті фактори, які сприяють ефективності та стабільності системи національної безпеки Франції у сучасних геополітичних умовах;

- з'ясувати ефективність функціонування спеціальних державних органів влади Франції у забезпеченні національної безпеки і оборони;

- систематизувати підходи Франції щодо нейтралізації основних ризиків та загроз національній та світовій системам безпеки;

- визначити недоліки функціонування системи національної безпеки і оборони України у порівнянні із сучасною системою національної безпеки Франції, а також напрямки, які були б корисні нашій державі у розбудові власної сучасної та дієвої системи національної безпеки;

- запропонувати найбільш прийнятні механізми вдосконалення системи національної безпеки України з огляду на досвід Франції у цій сфері.

Об'єктом дослідження є модель національної безпеки і оборони Франції.

Предметом дослідження є визначення можливостей і напрямків адаптації моделі національної безпеки і оборони Франції до умов України.

Методологічну основу дослідження даної дисертаційної роботи складають методи політологічних досліджень, зокрема, системний аналіз, структурно-функціональний, порівняльний та історичний аналіз. В основу дослідження покладено загальнонаукові методологічні принципи, зокрема - історизму, конкретності, об'єктивності, всебічності та неупередженості.

Системний аналіз використовувався в дисертаційному дослідженні для аналізу процесів розвитку та становлення системи національної безпеки і оборони Франції як багаторівневого полівалентного явища. Структурно-функціональний аналіз надав змогу автору виявити найбільш ефективні напрямки функціонування безпекової доктрини Франції по відношенню до нейтралізації та упередження сучасних викликів та загроз. В основу дослідження покладено порівняльний аналіз, який дозволив дисертанту співставити системи національної безпеки і оборони України та Франції. Історичний аналіз було застосовано автором для вивчення особливостей еволюції систем національної безпеки і оборони обох держав.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим цілісним науковим дослідженням, у якому на основі широкого кола найсучасніших джерел наукової літератури Франції та інших європейських держав обґрунтовано доцільність використання моделі національної безпеки і оборони Франції задля вдосконалення та приведення до вимог сучасної геополітичної обстановки системи національної безпеки України, виокремлено її найбільш суттєві недоліки та запропоновано конкретні кроки у напрямку адаптації найбільш вдалих елементів моделі національної безпеки і оборони Франції з метою підвищення якості теоретико-методологічного забезпечення українського безпекознавства. Розглянуто та з'ясовано останні тенденції, що наразі панують у французькому та західноєвропейському безпекознавстві, виокремлені найбільш помітні зміни, котрі у ньому відбулися упродовж останніх декількох років, проаналізовано бачення Францією розвитку європейської системи колективної безпеки, одним із елементів якої може стати Україна, особливо зважаючи на поступове «згортання» її інтеграції до НАТО.

Наукові положення, що найбільшою мірою розкривають новизну дослідження, полягають у тому, що у даному дисертаційному дослідженні

вперше:

- комплексно проаналізовано становлення та розвиток системи національної безпеки і оборони Франції від часів біполярного протистояння до її сучасного стану з акцентуацією уваги на сучасній державній стратегії національної безпеки і оборони Франції - Білій Книзі 2008 р.; в цьому зв'язку виокремлено найбільш виправдані з історико-політологічної точки зору кроки Франції у напрямку зміцнення власної моделі національної безпеки та здійснено їх екстраполяцію на сучасний стан системи національної безпеки України, а також визначено різницю основних ідеологемних аспектів України та Франції у сфері національної безпеки і оборони;

- розроблено концептуально-методологічні засади дослідження проблем національної безпеки Франції; в результаті встановлено, що досвід Франції у розбудові власної системи національної безпеки і оборони може слугувати плідним науково-дослідницьким підґрунтям для вдосконалення теоретико-методологічного забезпечення національної безпеки України;

- визначено першочергові напрямки вдосконалення системи національної безпеки України з огляду на сучасну безпекову стратегію Франції, зокрема, реформування Збройних Сил України; зміцнення інформаційного сегменту національної безпеки, вдосконалення кадрової політики на рівні державного управління, а також проведення структурної реформи РНБО України;

вдосконалено:

- існуючу систематизацію нововведень у механізмі функціонування спеціальних органів державної влади Франції щодо забезпечення національної безпеки і оборони у контексті прийняття нової національної стратегії у цій сфері;

- теоретико-методологічний підхід, що полягає у системному аналізі досвіду високорозвинутих держав у розбудові системи національної безпеки і оборони задля виокремлення найбільш ефективних здобутків у цій площині;

дістало подальший розвиток

- концептуальне положення щодо необхідності розбудови (на прикладі Франції) національної безпекової ідеології зокрема та національної ідеї загалом у якості першочергового елементу консолідації ментально розрізненого українського суспільства довкола важливих питань громадської та національної безпеки.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання результатів цього дисертаційного дослідження для методологічного і теоретичного вдосконалення українського безпекознавства з огляду на передові тенденції у цій науці, котрі наразі панують у французькому науково-експертному середовищі. Аналіз останніх наукових розробок у цій сфері може стати у нагоді українським фахівцям при покращенні аналітичного і науково-дослідницького супроводу реалізації стратегії національної безпеки і оборони нашої держави. Матеріали даного дослідження можуть також використовуватися при підготовці курсів з безпекознавства, теорії міжнародних відносин, порівняльної політології у вищих навчальних закладах. Узагальнення та висновки, що містяться у роботі, можуть стати теоретичним підґрунтям при підготовці державних документів, спрямованих на оптимізацію системи національної безпеки і оборони України. Аналіз процесів реформування армії Франції, наведених у даній роботі, може стати у нагоді фахівцям Міністерства оборони України та Генерального Штабу Збройних Сил України при розробці нової редакції Військової Доктрини України.

Науково значимі результати дисертації були використані у діяльності Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України при написанні аналітичних матеріалів (довідка про впровадження № 01/222 від 20 квітня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Концепція, на якій побудоване дане дослідження, а також його основні теоретичні положення і висновки розроблені здобувачем самостійно. Окрім того, автором вперше було проаналізовано низку новаторських концептуальних наукових робіт французьких та італійських фахівців з питань геополітики та національної безпеки періоду 2008-2010 рр., які поки що не доступні в Україні з огляду на їх нещодавній друк та відсутність адаптованого перекладу українською мовою.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки даної дисертації доповідалися автором на засіданнях відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, а також пройшли апробацію на наступних наукових «круглих столах» та науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми зовнішньої політики України» (м. Чернівці, 21 листопада 2009 р.), «Україна - ЄС: на шляху до нового формату відносин» (м. Київ, 24 квітня 2008 р.), «Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи (м. Чернігів, 21 травня 2010 р.), «Східний вимір політики ЄС» (м. Київ, 27 вересня 2007 р.), «Чорноморський регіон у мінливому європейському просторі», (м. Тбілісі, Грузія, 29-30 листопада 2007 р.), «Безпека Європи та країни колишнього СРСР» (16 червня 2008 р., м. Гарміш-Партенкірхен, ФРН).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження здійснено 8 публікацій, із них - 4 статті у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 3 ум. друк. арк., 3 - у збірниках матеріалів наукових конференцій, 1 - підрозділ у колективній монографії у співавторстві з науковим керівником Б. О. Парахонським (особистий внесок дисертанта складає 0,2 ум. друк. арк.; авторові належить положення щодо визначення шляхів протидії глобальним викликам міжнародній безпеці).

Структура дисертації. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації (без врахування списку літератури) складає 210 сторінок, список використаних джерел нараховує 125 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертації, її методологічна основа. Також висвітлено наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення і механізм апробації.

Перший розділ «Теоретичні аспекти дослідження розвитку системи національної безпеки і оборони Франції» містить розгорнутий критичний аналіз концептуально-методологічних засад дослідження проблем національної безпеки, притаманних для французької наукової школи, представниками якої є Р. Арон, Ж. Атталі, Ю. Ведрін, Б. Дюрозель, Ж. Кальтоньє, Л. Кок, Ж.-А. Суту, Ж.- Б. Тетре, М. Ульрехт та ін.; вивчається криза еволюції системи національної безпеки і оборони Французької Республіки в епоху біполярного протистояння (коли відбулося становлення її основоположних принципів), а також висвітлюється остаточне формування сучасної системи національної безпеки і оборони цієї держави в умовах багатополюсного світу.

Це, в свою чергу, дало можливість виокремити три принципово важливих періоди у розвитку французької моделі національної безпеки: перший період розпочався після закінчення Другої Світової війни і тривав до розпаду СРСР і зникнення ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин. Другий період, який тривав з 1991р. і закінчився після терористичних атак у США (2001 р.), дістав у французькій політології назву «міжчасся» (l'entre-temps).

З 2001 р. і по наш час триває третій, сучасний етап розвитку французької системи національної безпеки і оборони, який був серйозно доповнений новою національною безпековою доктриною - Білою Книгою 2008 р., котра увібрала у себе усі зміни, небезпеки, виклики і ризики глобалізованої системи міжнародної безпеки та стала своєрідним «сценарієм дій» Франції у складних і суперечливих умовах нинішньої епохи.

Кожен з цих періодів являє собою цікаве підґрунтя для наукового аналізу ефективності тих кроків, які ця держава імплементовувала упродовж останніх 65-ти років задля зміцнення національної безпеки і її оборонної складової.

Після закінчення Другої Світової війни Франція тривалий час знаходилася у пошуку оптимальної моделі національної безпеки з урахуванням результатів війни, повоєнного світоустрою, втрачених лідерських позицій Парижа у поєднанні з його амбітними бажаннями знову посісти одне з провідних місць у світі. Відродження системи національної безпеки Франції після Другої Світової війни було ідеологічно прив'язане до «історичної величі», багатих кульльтурно-революційних традицій, імперського минулого та «особливого державницького менталітету» французької нації та її керівництва. Основоположник голлізму - генерал Ш. де Голль - прагнув усіма засобами закріпити незалежницьку та автономну позицію Франції щодо важливих подій світового життя, обравши тактику «балансування» між інтересами СРСР та США у біполярному світоустрої. Така виважена політика дозволяла його країні не бути залученою до протистояння наддержав, утримувати за собою роль «посередниці» між ними, поновити свій міжнародний авторитет після війни та методично розробляти власну ефективну зовнішню безпекову доктрину. Дипломатія стала найважливішим засобом гарантування непорушності та стабільного функціонування системи нацбезпеки Франції у міжнародному вимірі. Чітка та виважена дипломатична стратегія Парижа дозволила йому маневрувати між «полюсами» тогочасного світоустрою, не виступаючи при цьому конфліктогенних фактором у його стосунках з Вашингтоном та Москвою. Зовнішня безпекова поведінка Франції характеризується, перш за все, необхідністю зайняти та утримувати лідируючі позиції серед світових держав

Серед головних принципів системи нацбезпеки Франції виокремлюється забезпечення повноцінного та чіткого функціонування усієї вертикалі органів державної влади та приток висококваліфікованих спеціалістів на державну службу.

В незалежності від політичної орієнтації французьких президентів, питання національної безпеки розглядалося виключно з позицій національних інтересів, а не політичних програм правлячих партій. Ця унікальна риса значно зміцнила систему національної безпеки держави, відокремивши її назавжди від коливань політичної кон'юнктури.

Під час остаточного формування системи національної безпеки Франції після розпаду ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин, головними трендами розвитку системи національної безпеки цієї держави стали: збереження та еволюція голлізму, розбудова всебічного партнерства зі США, структурне реформування усього механізму забезпечення державної безпеки, оновлення методів реагування на новітні форми загроз та ризиків, якнайшвидша адаптація держави до нового геополітичного світоустрою та синхронізація обороноздатності держави з вимогами нової геополітичної епохи. Теоретичний аналіз та планування розвитку системи національної безпеки Франції на рівні загальнодержавної доктрини (Біла книга) дало змогу посилити науково-практичну складову механізму гарантування національної безпеки, надало потужного імпульсу до покращення точкового експертного аналізу нових викликів та загроз французькій національній безпеці.

Теоретична розбудова та обґрунтування «європейської безпекової ідентичності» стає дипломатичним імперативом Франції середини 1990-х рр. як реакція на необхідність створення суто європейського безпекового середовища з метою мінімізації впливу США (крізь НАТО та Великобританію) на континент, і також, як наслідок, масштабних інтеграційних процесів у Європі.

Структурна реформа армії, збільшення її бюджету, тісне поєднання науки та останніх технологій дало змогу Франції на межі століть зміцнити свій оборонний механізм. Посилилася також і оборонна промисловість держави, що вписувалося у голлістський постулат бути незалежними у питаннях устаткування потреб національних збройних сил. Очевидним стає факт, що сьогодні Франція знаходиться у стані, котрий характеризується французькими політологами як «конфлікт ідей», що означає необхідність обґрунтувати європейську безпекову ідентичність для держав-членів ЄС попри існування НАТО.

Другий розділ «Ядерна зброя як фундамент національної безпеки Франції: стратегії та результати» аналізує фактор наявності ядерної зброї у Франції у якості основоположного елементу усієї моделі національної безпеки і оборони з огляду на особливості її еволюції. Найбільш цікавою з наукової точки зору є ядерна стратегія Франції, а також результати її імплементації.

Наявність ядерної зброї традиційно вважається фактором приналежності певної держави до «спільноти обраних та недоторканих», надаючи їй додаткові потужні гарантії у сфері забезпечення національної безпеки на усіх рівнях, - від регіонального до загальносвітового. Для провідних військових держав світу доступ до власної ядерної програми став своєрідною «перепусткою» у сферу масштабної практичної реалізації своїх геополітичних інтересів та фактором «додаткового силового аргументу» у вирішенні конфліктних ситуацій, де ці самі інтереси, на думку керівництва Французької держави, зачіпаються третьою стороною.

Витоки ідеї отримання Францією доступу до ядерної зброї дослідники вбачають у особистому скептичному ставленні Ш. де Голля до реальної ролі, значення та «сумнівної політичної природи» військових об'єднань у повоєнному світі (насамперед, по відношенню до НАТО). Прибічник міцно централізованої держави, де Голль вважав надійною запорукою міцності національної безпеки лише власні спроможності своєї країни. На його думку, ядерна зброя знецінює саме поняття «союз». Франція стала четвертою державою у світі, яка вписала себе у «ядерний клуб», провівши 13 лютого 1960 р. перше випробування власної атомної бомби на полігоні Регган у Сахарі. Після цього факту, ядерна політика Франції стала найважливішою складовою загальнодержавної діяльності та займала найвищий рівень значущості в ієрархії стратегій національного безпекового планування країни, визначаючи систему державних пріоритетів у галузі внутрішньої та, особливо, зовнішньої політики. Ядерні плани Франції упродовж другої половини XX століття яскраво відображали її голлістський зовнішньополітичний курс на незалежницьку та панівну позицію в Західній Європі та НАТО. У часи холодної війни, ініціатор нуклеаризації Франції генерал Ш. де Голль своєю політичною рішучістю надав можливість державі стати у один ряд з найвпливовішими світовими акторами тієї епохи, чітко усвідомлюючи хиткість тогочасного повоєнного миру та тривалу невизначеність геополітичного клімату світу, забезпечивши тим самим право Франції на автономну позицію та «місце для маневру» у чисельних спірних питаннях, які виникали у часи біполярного протистояння між наддержавами.

Досліджуючи вплив наявності ядерної зброї на структуру міжнародних відносин та міжнародної системи безпеки, французькі теоретики (Ю. Ведрін та К. Лекар) доходять до висновку про те, що його наявність або відсутність у певної держави вирішальним чином вливає на її місце у загальносвітовій системі міжнародних відносин, є основним критерієм диференціації держав та визначає характер взаємин між ними. Ця теза вже котре десятиліття поспіль слугує одним з найголовніших аргументів Парижа на користь подальшого розвитку та модернізації французького ядерного потенціалу, який є, в свою чергу, «мандатом» для перебування країни серед «великих держав» світу.

Ядерна зброя у французькій політичній еліті розглядається не як засіб, а як «гарантуючий фактор» досягнення міці національної безпеки, при цьому виключаючи можливість її застосування у якості превентивної військової міри. Таким чином, наявність у Франції ядерної зброї у другій половині минулого століття (у загальному контексті) розглядалася як логічна доцільність, яка б урівноважувала ризики національній безпеці ззовні та сприяла утвердженню авторитету держави на міжнародній арені.

Ядерний аспект стратегії національної безпеки Франції побудований таким чином, що прогнозування можливих варіантів застосування цього типу озброєння з її боку ґрунтується на глибокому історико-політологічному аналізі усього досвіду, який був накопичений ядерними державами світу у минулому, тобто, фактично, з дати її появи. Протягом останніх шістдесяти років Франція пережила низку підйомів та системних криз у своєму політико-економічному розвитку. Але при цьому слід зазначити, що здатність більшості президентів П'ятої Республіки передбачати розвиток резонансних подій міжнародного життя у різні періоди дозволила перетворити ядерний статус на фактор збереження іміджу величної світової держави.

Порівняльний аналіз французьких безпекових концепцій, які висвітлені у трьох Білих Книгах, показує, що в незалежності від партійної приналежності президентів, військово-політична стратегія держави завжди базувалася на рішучості та здатності нанести будь-якому супротивнику ядерний удар у відповідь.

Фактор наявності ядерної зброї активно використовується Парижем у якості потужного аргументу створення «єдиної європейської армії» у рамках її стратегічного курсу на розбудову європейської системи колективної безпеки.

У третьому розділі «Функціонування системи національної безпеки і оборони Франції у сучасних геополітичних умовах» аналізуються фундаментальні засади життєдіяльності системи національної безпеки цієї держави, а саме її концептуальне забезпечення, організація та механізм функціонування спеціальних органів державної влади Франції у сфері національної безпеки і оборони. У цьому розділі досліджується також своєрідний конфлікт безпекових ідеологій цієї держави, що став особливо актуальний упродовж останніх двох років, сутність якого полягає в обґрунтуванні доцільності подальшого створення під французькою егідою європейської системи колективної безпеки, не дискредитувавши при цьому трансатлантичні безпекові взаємодії у рамках НАТО.

На особливу увагу заслуговує комплексний аналіз державної стратегії Франції щодо нейтралізації загроз національній безпеці на сучасному етапі (Біла Книга-2008), механізм розробки і зміст якої кардинально відрізняється від попередньої стратегії 1994 р. Безпекова політика чинного президента Франції Н. Саркозі виступає, у цьому контексті, індикатором спроможності його держави повноцінно втілити у життя положення, що містяться у новій Білій Книзі. Ці положення становлять особливий інтерес для вітчизняних фахівців з огляду на те, що над їх розробкою з 2007 р. працювали понад 300 провідних науковців, дипломатів та політологів Франції, а сам документ пройшов широке обговорення у французькому суспільстві, що дійсно свідчить про національний рівень його підтримки серед громадян.

Сучасні французькі експерти з безпекознавтсва (Ж. Атталі та Ж.-А. Суту) визнають той факт, що нинішня геополітична ситуація поставила на передній план проблему глобальної безпеки у якості «найголовнішої умови виживання держав». Запобігання війни - це завдання-максимум для французької дипломатії у безпековій царині. На методологічному рівні у французькій науковій думці закладається фундамент обґрунтування причин приналежності Франції до плеяди провідних держав світу, що прямо впливає на менталітет французів та на виховання такого сприйняття своєї держави у наступних поколіннях.

Французька Республіка має складну структурну організацію органів державної влади у сфері забезпечення національної безпеки. Після публікації останньої Білої Книги на систему національної безпеки і оборони на Францію чекають суттєві зміни: Рада оборони та національної безпеки на чолі з президентом стане головним органом з дуже широкими повноваженнями у сфері координації політики безпеки, оборони і прийняття рішень державою у цих сферах. Характерною ознакою для системи національної безпеки цієї країни є те, що увесь науково-аналітичний супровід національної безпеки розвивається не на приватно-експертному рівні, як в Україні, а на державному, - себто під контролем, на доручення та за кошти держави.

Теоретичний фундамент системи національної безпеки Французької Республіки на сучасному етапі складає сукупність науково-практичних знань і новаторських розробок, накопичених цією державою упродовж історичного періоду її існування. Ключовими категоріями французького безпекознавства є національні інтереси, національні цілі, загрози національній безпеці та загрози світовій безпеці. Головний постулат Білої Книги-2008 говорить, що завдання держави - передбачати та попереджати виникнення загроз національній безпеці, мінімізувати вразливість нації та бути готовою до швидкої реакції на небезпечні явища глобального характеру. В таких умовах протидія є наріжним каменем нової концепції існування Франції.

Протидія у новому контексті означає здатність держави та суспільства протистояти небезпечним викликам, перед якими вони неминуче постануть. Більшість із новаторських положень Білої Книги-2008 носять «зовнішнє походження», яке означає, що зовнішні загрози для нової безпекової стратегії Франції становлять особливу небезпеку. При цьому наголошується, що у сучасну геополітичну еру межа між внутрішньою та зовнішньою безпекою держави поступово зникає завдяки інтенсивному та, здебільшого, деструктивному впливу глобалізації. Франція у новій стратегії національної безпеки робить акцент на особливій ролі ЄС у світовому політичному просторі й докладає максимум зусиль до перетворення ЄС на найпотужнішого актора міжнародної системи безпеки з власним автономним потенціалом долати конфлікти і кризові ситуації. Питання «конфлікту ідей» між європейською та євроатлантичною моделлю для ЄС еволюціонувало, після обрання Н.Саркозі, до стану «взаємовикористання», а не вибору. Париж намагатиметься у короткостроковій перспективі використати налагоджені безпекові механізми НАТО (знаходячись у його керма) при паралельній посиленій розбудові європейської системи колективної безпеки, у тому числі з імовірним залученням європейських держав - нечленів НАТО та ЄС.

Четвертий розділ «Використання досвіду Франції для вдосконалення системи національної безпеки та оборони України» є ключовим у даній роботі та покликаний розв'язати ряд поставлених перед нею наукових завдань. Задля цього у ньому аналізуються проблемні питання розвитку системи національної безпеки і оборони України, основні відмінності цих систем Франції та нашої держави на рівні ідеологемних аспектів, напрямки та механізми вдосконалення системи національної безпеки України з урахуванням досвіду Франції, а також пропонуються визначені автором шляхи реформування та підвищення ефективності системи національної безпеки України у контексті сучасних геополітичних реалій та історичного досвіду Франції.

Наявність у Франції морального авторитету влади у суспільстві та національна ідеологія на нанорівні відрізняють сутність, розуміння та керування таким поняттям як «національна безпека» в обох порівняних країнах: українське суспільство майже повністю зневірилося у власну державну владу, оскільки практично втратило можливість впливати на процес прийняття рішень в усіх сферах державного регулювання, включаючи національну безпеку та оборону.

На відміну від Франції, де національна безпека не є об'єктом політичної спекуляції суб'єктами політичної діяльності, в Україні вона активно використовується з метою отримання ситуативної політичної вигоди. Критичним ідеологемним аспектом в українських реаліях є те, що національною безпекою і розробкою її майбутньої ідеології влада займається без прямого діалогу із суспільством. Зміцнення Збройних Сил України, її інформаційної безпеки, реформа діяльності Ради національної безпеки і оборони України та новий кадровий підхід мають стати у короткостроковій перспективі найважливішими пріоритетами діяльності України у напрямку зміцнення її організаційної безпекової структури.

Наша держава, починаючи з 2004 р., знаходиться у системній політичній кризі, яка спричинена недосконалою «конституційною реформою». Це унеможливлює реальні кроки реформування її системи національної безпеки і оборони. Виважена сучасна державна політика у «кадровій сфері» є ключовою ланкою не лише у забезпеченні національної безпеки, але й у зміцненні усього організму країни загалом. Накопичений Францією досвід конструкції системи національної безпеки і оборони у певних історичних періодах є слушним прикладом для України у реформуванні цілого комплексу практичних та ідеологічних підходів, направлених на зміцнення її власної національної безпеки.

У цьому контексті вдосконалення теоретико-методологічної основи українського безпекознавства з урахуванням досвіду такої високорозвинутої країни як Франція могло б стати потужним імпульсом у збереженні та розширенні високого потенціалу нашої держави у якості впливового актора європейського геополітичного простору; окрім того, орієнтування на французьку модель національної безпеки і оборони допомогло б Україні здійснити ряд вкрай необхідних перетворень, що розширило б, у свою чергу, ареал її дипломатичного впливу та закріпило б її статус регіонального східноєвропейського «полюсу сили».

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано розв'язання наукового завдання, що полягає у дослідженні можливостей адаптації до умов України французької моделі національної безпеки і оборони. Основні наукові та практичні результати роботи полягають у наступному.

На підставі аналізу основних етапів становлення і розвитку системи національної безпеки та оборони Франції та її національну доктринальну базу у цій царині, встановлено, що вона формувалася на трьох магістральних рівнях: після закінчення Другої світової війни (у часи біполярного протистояння), у нових геополітичних умовах періоду «міжчасся» (1991-2001р.) та на сучасному етапі, остаточно оформившись у цілісну повноцінну життєздатну дієву структуру на ідеологічних основах голлізму, принципах міжнародного права, національної величі та могутності. Упродовж першого періоду система національної безпеки і оборони Франції мала на меті забезпечити маневрування держави у суперечливі часи геополітичного домінування СРСР та США у світі, перманентної політичної конфронтації між блоками Сходу та Заходу, а також гарантувати уникнення нової війни у Європі. Перебуваючи у постійній динаміці розвитку, система національної безпеки і оборони Франції у перший період вивела понівечену війною державу на новий якісний рівень потужного впливового актора системи міжнародних відносин, змусила інші держави рахуватися з її думкою, закріпивши за нею автономне право реалізувати власну безпекову стратегію шляхом зміцнення національної дипломатії та концепції «глобального залучення». Ядерна зброя посилила позиції Франції у світовому геополітичному просторі, вписала її у клуб «величних держав» та вплинула на усю подальшу безпекову стратегію цієї країни. «Доктрина стримування» стала у часи холодної війни основоположною стратегією гарантування «балансу сил» між Францією та іншими ядерними державами, визначивши безпекову філософію цієї держави та її макроповедінку до 1991 р.

Національний суверенітет є критерієм участі Франції у тому чи іншому військово-політичному союзі, що проявлялося під час її «особливого статусу» у НАТО. Європейські інтеграційні процеси стали доповненням до доктринальних основ національної безпеки та відповіддю цієї країни на «американізацію» політичного простору Європейського континенту.

Маючи великі дипломатичні амбіції, Франція розпочала у тандемі з ФРН низку об'єднавчих інтеграційних процесів на теренах континенту в економічній, політичній, безпековій, культурній сферах з метою створення уніфікованого середовища європейських держав-націй, котрий мав би стати плацдармом її політичного самоствердження у якості «величної держави». Завдяки цим процесам утворився та існує у нинішньому вигляді ЄС - унікальне за своєю ґенезою та функціями політичне об'єднання суверенних держав на основі спільних демократичних цінностей.

Говорячи про фактори, які сприяють ефективності та стабільності системи національної безпеки і оборони Франції у сучасних геополітичних умовах, слід, насамперед, зазначити, що ця держава має високий рівень політичної культури, заснованої на глибоких демократичних традиціях та підкріпленої генераційною ідеологією національної величі, що визначає усю поведінку Франції на міжнародній арені. Стабільна вертикаль державної влади, закріплена у конституції 1958 р., міцна централізована влада президента, його виключна компетенція у питаннях національної безпеки і оборони, високий рівень інтелектуального забезпечення та перманентного доктринального оновлення, постійний аналіз світових викликів та загроз - усе це та багато інших нюансів гарантує Франції міцність системи національної безпеки і оборони та впевнений погляд у завтрашній день. Яскравим прикладом дієвого підходу французької влади до системного наукового аналізу сучасних викликів та загроз є загальнодержавна доктрина національної безпеки і оборони під назвою «Біла Книга», яка вперше була видана у 1972 р. і кардинально оновлюється раз на 14 років. Остання Біла Книга є взірцем синтезованого інтелектуального всеосяжного аналізу міжнародної системи безпеки та місця й ролі у ньому Франції. Подібного роду документи в Україні відсутні.

Ефективність функціонування спеціальних органів державної влади Франції у забезпеченні національної безпеки та оборони прямо пов'язана з її великим історичним досвідом у цій сфері і наразі вона знаходиться на високому оперативному рівні. Франція має складну організаційну структуру органів державної влади у сфері забезпечення національної безпеки, котра за кількістю випереджає український «бюрократичний апарат». При цьому, у кожного органу державної влади у сфері національної безпеки є окремо закріплений за ним напрямок, який не дублюється іншими. У 2008 р. була започаткована реформа системи національної безпеки і оборони Франції, яка передбачає централізацію усіх органів державної влади у цій сфері у межах Ради оборони і національної безпеки під головуванням президента. Такий крок має, на думку французької влади, сконцентрувати результат роботи спеціалізованих органів державної влади у єдиному державному менеджерському аналітичному Центрі, що підвищить «коефіцієнт корисної дії» при оперативному прийнятті рішень у сфері національної безпеки.

Методи Франції щодо нейтралізації основних ризиків та загроз національній та світовій системам безпеки відрізняються детальною спланованістю, стратегічним прогнозуванням їх ймовірних наслідків та особливою методологією їх (ризиків) класифікації. У цьому світлі Франція надає перевагу двом методам: превенції та інтервенції. Превентивність стала «почерком» зовнішньої безпекової стратегії Франції, сучасна доктрина національної безпеки якої містить принцип поваги до інших держав світу та недопущення розв'язання воєн. Інтервенція (використання збройних сил) можлива у чіткій відповідності до випадків, перерахованих у Білій Книзі-2008, яка є основним документом, що визначає методи Франції при подоланні загроз.

Визначаючи недосконалі нюанси системи національної безпеки і оборони України у порівнянні із сучасною системою національної безпеки і оборони Франції, а також ті напрямки, які були б корисні нашій державі у розбудові власної системи національної безпеки і оборони, слід одразу зробити поправку на несумісність деяких «критеріїв порівняння» в силу кардинально різного рівня розвитку обох держав. Порівнювати детально системи національної безпеки і оборони обох держав з точки зору їх ефективності неетично, але, з точки зору віднаходження позитивних моментів для вдосконалення системи національної безпеки і оборони України, є доцільним та науково виправданим. Головними напрямками, визначеними Францією у якості «надпріоритетів» і котрі потребують нагального реформування в Україні, є інформаційна безпека, функціонування Збройних Сил України, оновлення кадрової політики держави в управлінні національною безпекою, а також посилення ролі РНБО України у якості єдиного координаційного органу державної влади у цій сфері.

Механізми вдосконалення системи національної безпеки і оборони України з огляду на досвід України у цій сфері мають базуватися на основі об'єктивного та повноцінного врахування нинішнього критичного стану справ у галузі державного менеджменту національною безпекою. Два фундаментальних аспекти у цьому плані - це реставрація морального авторитету української влади серед суспільства та розбудова національної об'єднавчої безпекової ідеології, котра наразі відсутня у нашій державі. Подолання цих негативних явищ надасть можливість створити плідне підґрунтя для усіх подальших кроків у напрямку розбудови міцної та дієздатної системи національної безпеки України з огляду на її перспективні позиції у майбутньому в якості потужної регіональної держави-лідера і каркасу нової безпекової архітектури Європи та світу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Пивоваров Є. Ю. Лісабонська Угода: значення для подальшого розвитку ЄС та наслідки для політико-безпекового виміру євроінтеграційного курсу України / Є. Ю. Пивоваров // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 34. - С. 286 - 294.

2. Пивоваров Є. Ю. Україна та грузинсько-російське протистояння: нові політичні можливості та виклики національній безпеці / Є. Ю. Пивоваров // Збірник наукових статей Інституту держави і права НАН України ім. В. Корецького «Держава і право». - 2008. - вип. 42. - С. 696 - 702.

3. Пивоваров Є. Ю. Глобальні загрози сучасності та міжнародна безпека України / Є. Ю. Пивоваров // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 40. - С.417 - 490.

4. Пивоваров Є. Ю. Напрямки та механізми вдосконалення деяких аспектів системи національної безпеки і оборони України з урахуванням досвіду Франції / Є. Ю. Пивоваров // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 47. - С.145 - 157.

Тези за результатами доповідей на конференції

1. Пивоваров Є. Ю. Співпраця України та Франції у контексті реалізації євроінтеграційних прагнень України / Є. Ю. Пивоваров Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали Третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції, Чернівці, 5 грудня 2009. - Чернівці, 2009. - С. 104 - 106.

2. Pyvovarov Yegor, Ukraine - GUAM - EU cooperation / Yegor Pyvovarov Papers prepared for the International Conference “Black Sea Region in the changing European context”, Tbilisi, Georgia, 29-30 November 2007. - Рp. 54 - 56.

3. Пивоваров Є. Ю. Реформування Збройних Сил України на прикладі нової безпеково-оборонної стратегії Франції Є. Ю. Пивоваров Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи. Збірник матеріалів науково-практичної конференції, Чернігів, 21 травня 2010 р. ВПНЗ Європейський університет. - Чернігів, 2010. - С. 95 - 99.

Размещено на Allbest.ru