Особливості правового регулювання праці суддів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

12.00.05 - Трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Тема:

Особливості правового регулювання праці суддів в Україні

Барабаш Григорій Олексійович

ЛУГАНСЬК - 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:кандидат юридичних наук Клемпарський Микола Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Попов Сергій Вікторович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри правознавства;

кандидат юридичних наук, доцент Панасюк Олег Терентійович, Національний університет імені Тараса Шевченко, доцент кафедри трудового, екологічного та аграрного права.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правове регулювання відносин найманої праці здійснюється зазвичай загальними нормами трудового законодавства України. Проте трудова діяльність окремих категорій працівників має суттєві особливості, що зумовлює наявність спеціальних норм щодо її регламентації. До таких працівників належать і судді. Єдність статусу суддів забезпечується:

а) порядком наділення відповідними повноваженнями;

б) сукупністю прав та обов'язків;

в) незалежністю й недопущенням втручання в їх діяльність;

г) незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

д) засобами правового, соціального й матеріального забезпечення;

е) недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом.

Верховна Рада України 7 липня 2010 р. прийняла Закон «Про судоустрій і статус суддів», покликаний започаткувати новий етап судово-правової реформи в Україні, стати першим кроком на шляху вдосконалення правової й судової систем у державі. Правове положення професійних суддів останнім часом зазнало значних змін. Саме тому розкриття особливостей нового законодавства щодо трудової діяльності суддів, порівняння його із законодавством зарубіжних країн і з міжнародними стандартами є необхідним за сучасних умов. Хоча судді є працівниками, роботодавцем для яких виступає держава, специфіка здійснюваної ними трудової функції вимагає особливих прав та обов'язків, додаткових вимог до кандидатів на посаду судді, наявності підвищеної відповідальності за вчинення ними протиправних дій та ін. З огляду на це необхідно визначити такий обсяг прав та обов'язків для суддів, який дозволить їм незалежно й неупереджено приймати рішення, реалізовуючи тим самим правосуддя на засадах рівності, демократизму, гуманності і справедливості.

Означену проблему загалом та окремі її питання досліджували: В.С. Бігун, Н.Є. Блажівська, Н.Б. Болотіна, В.В. Городовенко, Ю.М. Грошевой, Ю.П. Дмитренко, М.І. Іншин, В.М. Лебєдєв, Л.А. Луць, І.Є. Марочкін, М. Ніколаєнко, Ю.М. Оборотов, І.Л. Петрухін, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, А.В. Руденко, М.Д. Савенко, Г.І. Чанишева, Т.В. Штих, О.М. Ярошенко та ін. Незважаючи на те, що окремі проблеми трудової діяльності суддів уже були предметом дослідження правознавців, комплексного наукового дослідження правового регулювання їх праці в період судово-правової реформи ще не провадилось, як немає й фундаментальних напрацювань порядку виникнення і припинення трудових правовідносин суддів, організації їх праці та форм матеріального забезпечення. Усе викладене й визначає актуальність теми цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до Державної наукової програми «Правові засади розбудови державності», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1716 від 24 грудня 2001 р., а також комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі».

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні правового статусу суддів як суб'єктів трудового права, обґрунтуванні меж реалізації трудових прав суддями з урахуванням специфіки їх трудової діяльності, а також у внесенні конкретних практичних рекомендацій і наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення нормативно-правового забезпечення і правозастосовної практики стосовно порушених питань.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

- висвітлити правову природу правосуддя як особливого різновиду соціальної діяльності;

- визначити основні причини й підстави диференціації правового регулювання праці суддів;

- розкрити зміст трудової правосуб'єктності суддів;

- сформулювати поняття й описати процедуру проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді;

- виявити особливості виникнення трудових правовідносин із суддями при призначенні їх на адміністративні посади;

- охарактеризувати процедуру оцінки професійної кваліфікації суддів;

- обґрунтувати підстави й порядок припинення трудових правовідносин із суддями;

- установити особливості робочого часу й часу відпочинку суддів;

- узагальнити специфіку оплати праці та інших форм матеріального забезпечення суддів;

- внести пропозиції з удосконалення законодавства у сфері регламентації трудових відносин за участю суддів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються в процесі реалізації суддями конституційного права на працю.

Предметом дослідження є сукупність правових норм що регулюють працю суддів в Україні.

Методи дослідження. Основні положення й результати, наведені в роботі, здобуті з використанням загальних і спеціальних методів наукового пізнання. Діалектичний метод дав змогу проаналізувати єдність і диференціацію правового регулювання праці суддів (підрозділ 1.2). Логіко-семантичний метод задіяно для поглиблення понятійного апарату, зокрема, для тлумачення таких правових конструкцій, як «правосуддя», «конкурс на заміщення вакантної посади судді», «атестація суддів», «робочий час судді», «час відпочинку судді» та ін. (підрозділи 1.1; 2.1; 3.1). Системно-структурний метод застосовано для визначення місця правових норм, що впорядковують трудову діяльність суддів у системі трудового права, та з'ясування різновидів суддівської діяльності (підрозділи 1.1; 1.4). Формально-логічний дозволив здійснити класифікацію робочого часу й часу відпочинку суддів (підрозділ 3.1). Метод моделювання став у нагоді при формулюванні пропозицій стосовно запровадження процедури атестації суддів (підрозділ 2.3). Метод раціональної критики послужив проведенню детального аналізу нормативно-правових актів у досліджуваній сфері, виявленню властивих їм колізій і прогалин (підрозділи 2.2-2.4). Порівняльний аналіз допоміг вивчити міжнародний і зарубіжний досвід правового регламентування трудових відносин суддів (підрозділи 1.3; 3.2).

Нормативні підвалини дисертаційної роботи склали: Конституція України, міжнародні й зарубіжні документи з досліджуваного питання, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, рішення Конституційного Суду України й постанови Пленуму Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні розглянуто суддів як суб'єктів трудового права, а також виявлено особливості правового регулювання трудової діяльності зазначеної категорії працівників. За його результатами сформульовано авторські основні положення, які виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни. Назвемо основні з них:

Уперше:

- наведено основні причини диференціації правової регламентації праці суддів, до яких віднесено:

а) особливе суспільне значення трудової функції, що виконується ними; (б) спеціальна трудова правосуб'єктність суддів;

в) підвищені вимоги до професійних знань, моральних якостей і здібностей кандидата на посаду судді;

г) особливий порядок призначення на посаду та звільнення з неї;

д) заборонена суміщати виконання функцій судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної чи творчої діяльності; (е) надання суддям додаткових пільг і гарантій;

- аргументовано доцільність внесення змін у ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно щорічних оплачуваних і додаткових оплачуваних відпусток суддів;

- доведено потребу доповнення підстав припинення трудових правовідносин із суддею виявленням їх невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що повинно встановлюватися Вищою радою юстиції за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів;

- сформульовані комплексні пропозиції щодо процедури атестації суддів, з метою підтвердження кваліфікації, необхідної для здійснення правосуддя;

- обґрунтовано необхідність прийняття спеціальних норм, які регламентували б робочий час і час відпочинку суддів, з огляду на характерні особливості виконуваної ними трудової функції та особливе призначення в суспільстві;

Удосконалено:

- характеристику трудової правосуб'єктності суддів як спеціальних суб'єктів трудового права, для яких законодавчо закріплені додаткові й підвищені вимоги щодо віку, освіти, професійного стажу, громадянства, володіння державною мовою, строку проживання в даній місцевості;

- визначення понять «робочий час судді» і «час відпочинку судді»;

Дістало подальшого розвитку:

- розуміння терміна «правосуддя» як особливого різновиду діяльності держави, що здійснюється професійними суддями, або у встановлених законом випадках народними засідателями й присяжними від її імені, змістом якої є вирішення справ з метою захисту й відновлення порушених прав і свобод особи, суспільства й держави і прийняття правосудного рішення, що має загальнообов'язковий характер;

- усвідомлення складного характеру трудових правовідносин голови й заступника голови суду, які поєднують виконання адміністративних повноважень і процес відправлення правосуддя;

- тлумачення поняття «конкурс на заміщення вакантної посади судді» як відповідного способу добору професійних суддів, що здійснюється на принципах об'єктивності, гласності, змагальності, рівності спеціально уповноваженими органами держави з метою виявлення кращого кандидата і виступає юридичним фактом, необхідним для виникнення трудових правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій діяльності - в процесі подальшого дослідження правового статусу суддів як суб'єктів трудового права;

б) у правотворчості - при підготовці нових законодавчих актів, опрацюванні змін і доповнень до чинних, що регламентують трудову діяльність суддів. Вони можуть бути враховані також при розробці нового Трудового кодексу України;

в) у правозастосуванні - з метою вдосконалення практики оперування правозастосовними органами нормами чинного законодавства у сфері регламентації трудових відносин суддів;

г) у навчальному процесі - для читання лекцій і проведення практичних занять з навчальної дисципліни «Трудове право» зі студентами юридичних вузів і факультетів, а також при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи оприлюднювалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21-22 квітня 2010р.); «Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністративної реформи» (м. Київ, 31січня 2011р.)

Публікації. Основні практичні й теоретичні положення дисертаційної роботи знайшли своє відбиття в 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та в 2 тезах наукових доповідей і повідомлень на вищевказаних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, які поділені на 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок. Список використаних джерел складається зі 194 найменувань і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, окреслено мету дослідження, його об'єкт, предмет і завдання, висвітлено наукову новизну, методологію, найбільш значущі приклади апробації проведеної роботи, а також її практичне значення.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика праці суддів» присвячено дослідженню сутності правосуддя як особливого виду діяльності, що становить зміст трудової функції суддів, а також інших різновидів суддівської діяльності. Визначено особливості правового статусу судді як суб'єкта трудового права та підстави диференціації правового регулювання його праці.

У підрозділі 1.1 «Здійснення правосуддя як особливий різновид соціальної діяльності» автор виходить із того, що здійснення правосуддя є складником реалізації функцій держави, особливим різновидом соціальної діяльності, що виражається в активних діях суддів і спрямовано на задоволення інтересів осіб, які звертаються до суду, забезпечення їх прав і свобод. Указана характеристика правосуддя дає можливість виділити такі основні його ознаки:

а) реалізовується лише професійними суддями, а у випадках, передбачених законодавством - народними засідателями і присяжними;

б) відправляється від імені держави і є одним з аспектів реалізації функцій держави;

в) здійснюється шляхом розгляду цивільних, господарських, трудових, кримінальних, адміністративних та інших справ і полягає в законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні;

г) є особливим, спеціалізованим за змістом і характером видом державної служби;

д) відправляється на засадах рівності, верховенства права, незалежності суддів, забезпечення та повагу до прав і свобод, гарантованих законодавством;

е) становить основний зміст судової влади;

є) є правозастосовною діяльністю.

Здійснення правосуддя визначено найбільш правовим (у плані як ставлення до самої природи і змісту права, так і детальної юридичної регламентації) різновидом державно-службової діяльності. Як державно-службова діяльність воно може бути охарактеризоване не тільки як служба державі, а й передусім як служіння закону, праву.

Зроблено висновок, що незважаючи на численні переваги й позитивні аспекти, правосуддя в Україні залишається недосконалим. Значна тривалість розгляду справ, колізійність процесуального законодавства і навіть іноді некомпетентність суддів часто стоять на заваді захисту прав і свобод особи в судовому порядку. З огляду на це в питанні побудови правової держави необхідним є забезпечення високої компетенції професійних суддів, а також подальше вдосконалення законодавства, що регламентує діяльність по відправленню правосуддя.

У підрозділі 1.2 «Підстави диференціації правового регулювання праці суддів» вказується, що діяльність осіб, які перебувають на службі у держави, спрямована на реалізацію її цілей, функцій і завдань. Різноманітність останніх зумовлює наявність значної кількості напрямків державної служби, кожен із яких має свої особливості. Специфіка трудових функцій посадових осіб органів державної влади зумовлює потребу диференційованого підходу до визначення правового статусу окремих їх категорій, що дозволить ураховувати особливості умов їх праці з метою досягнення рівності не лише трудових прав, а й можливостей. Однак, необґрунтована диференціація або порушення її меж можуть призвести до дискримінації. При цьому, спеціальні норми, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до регулювання трудових відносин певних категорій працівників, зовсім не передбачають створення пільгових умов праці для них або надання їм додаткових привілеїв. Вони спрямовуються передовсім на досягнення балансу гарантій трудових прав цих категорій працівників відповідно до умов їх праці.

Обстоюється думка, що основними причинами диференціації в правовому регламентуванні праці суддів є: специфічне суспільне значення трудової функції, виконуваної суддями; спеціальна їх трудова правосуб'єктність; підвищені вимоги до професійних знань, моральних якостей та здібностей кандидата на посаду судді; спеціальний порядок призначення на посаду та звільнення суддів; заборона суміщати виконання функції судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної або творчої; надання суддям додаткових пільг, гарантій, у тому числі щодо оплати праці та інших форм матеріального забезпечення.

У підрозділі 1.3 «Суддя як суб'єкт трудового права» аргументовано доводиться, що здійснення повноважень суддею відрізняється від простої реалізації професійних здібностей за винагороду, встановлену державою. Позаяк судді виконують специфічну роль у здійсненні функцій держави, це є передумовою для їх виділення як спеціальних суб'єктів трудового права, наділених особливим правовим статусом. Суддів слід віднести до зайнятого населення, вони належать до категорії «обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління або громадських організаціях».

До цього часу точаться дискусії навколо віднесення суддів до числа державних службовців. Положення ст. 9 Закону України «Про державну службу» не є однозначним, оскільки не до кінця зрозуміло - державними службовцями є судді чи лише працівниками, які трудяться в апараті судів. З одного боку, суддя виконує трудову діяльність на професійних засадах, роботодавцем для нього виступає держава, він одержує заробітну плату за рахунок державних коштів, що відповідає ознакам праці державних службовців; з другого - з огляду на особливий характер його праці, не можна ототожнювати трудову діяльність суддів і державних службовців загалом. Специфічність виконуваної суддями трудової функції зумовлює існування особливих норм, що регулюють їх працю. Займаємо позицію, що судді є державними службовцями з особливим правовим статусом, що визначається спеціальними законами.

Трудова діяльність суддів регламентується як загальними нормами законодавства про працю, що поширюються на всіх працівників, так і спеціальними, що відбивають диференціацію в правовому регламентуванні трудових відносин. Правовий статус судді передбачає наявність загальних і спеціальних прав та обов'язків, охоронюваних законом інтересів, а також відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків.

Трудова правосуб'єктність судді теж є спеціальною і має низку особливостей, існування яких пов'язано зі специфікою виконуваної ними функції. Для її виникнення встановлено додаткові, підвищені вимоги щодо віку, освіти, професійного стажу, громадянства, володіння державною мовою, проживання та ін. Пред'явлення до особи, яка претендує на посаду судді, певних додаткових вимог, не характерних для інших категорій працівників, означає, що суддя є спеціальним суб'єктом трудового права, праця якого регламентується диференційовано спеціальними нормами.

У підрозділі 1.4 «Різновиди суддівської діяльності» встановлено, що поряд із відправленням правосуддя судді виконують також інші види діяльності, передбачені законодавством. До різновидів діяльності суддів судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів можна віднести аналіз судової статистики, узагальнення судової практики, призначення або обрання на окремі адміністративні посади, організаційне забезпечення діяльності судів тощо. Обґрунтовано, що реалізація кожного із цих завдань має важливе значення для відправлення правосуддя, забезпечення реальної незалежності суддів при виконанні ними своїх повноважень.

Встановлено, що особливе значення має діяльність суддів з узагальнення судової практики, яка здійснюється з метою одноманітного застосування суддями правових норм при відправленні правосуддя. І хоча в Україні судовий прецедент не є джерелом права, роз'яснення судів вищих інстанцій доповнюють норми закріплені законами та іншими правовими актами держави.

У результаті узагальнення правозастосовної практики, вироблення керівних роз'яснень у судів виникає можливість для нового розуміння й застосування певної правової норми. Проте надавати їм обов'язковості, вважаємо недоцільним, тим більше, що на підставі тлумачення й роз'яснення норм законодавець має можливість удосконалювати існуючі правові приписи, конкретизувати їх і усувати прогалини, хоча цей процес є його правом, а не обов'язком. Верховний Суд України, на наше переконання, слід наділити правом законодавчої ініціативи, що сприятиме перетворенню роз'яснень вищих судових органів на законодавчі норми.

Реалізовуючи своє право на участь у самоврядуванні, судді здійснюють низку повноважень, пов'язаних із організаційним забезпеченням судів, створенням системи реального правового, соціального й побутового захисту суддів.

Органи суддівського самоврядування теж виконують низку адміністративних повноважень:

а) рада суддів рекомендує для призначення суддів на адміністративні посади;

б) з'їзд суддів України призначає на посаду і звільняє суддів Конституційного Суду України і членів Вищої ради юстиції;

в) Рада суддів України призначає і звільняє Голову Державної судової адміністрації України, його заступників та ін.

Розділ 2. «Особливості виникнення і припинення трудових правовідносин із суддею» присвячено дослідженню процедури призначення або обрання суддів на посаду, а також динаміці трудових правовідносин суддів.

У підрозділі 2.1 «Конкурсний відбір як основа формування суддівського корпусу» підкреслюється, що підставою для призначення особи на посаду судді вперше є конкурсний відбір. Під конкурсом на заміщення вакантної посади судді слід розуміти спеціальний спосіб добору професійних суддів, що відбувається на принципах об'єктивності, гласності, змагальності, рівності спеціально уповноваженими органами держави з метою виявлення кращого кандидата. Конкурс є юридичним фактом, необхідним для виникнення трудових правовідносин.

На участь у конкурсі на заміщення вакантної посади судді можуть претендувати лише особи, які відповідають усім вимогам щодо кандидата на цю посаду, пройшли спеціальну теоретичну і практичну підготовку, склали кваліфікаційний іспит і зараховані до резерву на заміщення вакантних суддівських посад.

Основними етапами проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді є:

1) офіційна публікація Вищою кваліфікаційною комісією суддів оголошення щодо наявності вакантних посад;

2) подання кандидатами на заміщення вакантної посади судді письмової заяви про участь у конкурсі у встановлений строк. Особливістю цією стадії порівняно з конкурсом, що провадиться для заміщення посади державного службовця, є можливість подання відповідної заяви лише тими претендентами, які за результатом складання кваліфікаційного іспиту зараховані до резерву;

3) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів рейтингу претендентів на заміщення відповідної вакантної посади на підставі складеного кваліфікаційного іспиту, а в певних випадках, - наявність стажу у сфері права;

4) проведення конкурсного відбору серед претендентів, які подали заяви, відповідно до кількості вакантних місць і визначення його переможців;

5) офіційне оприлюднення результатів конкурсу й надіслання до Вища рада юстиції відповідно до кількості вакантних посад судді рекомендацій про призначення кандидатів суддями.

У підрозділі 2.2 «Особливості виникнення трудових правовідносин із суддями при призначенні їх на адміністративні посади» вказується, що незважаючи на те, що правова регламентація призначення суддів на адміністративні посади тривалий час супроводжувалася колізіями і прогалинами, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначено суб'єкта, уповноваженого здійснювати таке призначення - Вищу раду юстиції. Виняток становлять Верховний Суд України й Конституційний Суд України, голова й заступники яких обираються самими суддями цих судів.

Встановлено, що особливості трудових правовідносин голови суду та його заступника полягають у тому, що вони мають складний характер: поєднують виконання адміністративних повноважень і відправлення правосуддя. Вступ на адміністративну посаду відбувається при триваючих трудових правовідносинах особи як судді відповідного суду. Звільнення такої особи з адміністративної посади не припиняє її повноважень як судді. Припинення ж повноважень останнього є підставою для припинення й адміністративних повноважень особи.

У підрозділі 2.3. «Оцінка професійної кваліфікації судді» висловлено міркування, що в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно закріпити норму щодо обов'язкової атестації суддів, яка сприятиме не тільки підвищенню їх професіоналізму, а й стимулюватиме до отримання нових знань у царині права й навичок оперування ними при розгляді конкретних справ. Порядок та особливості її проходження мають бути детально регламентовані окремим положенням, затвердженим, наприклад, Державною судовою адміністрацією України.

Хоча кваліфікаційний іспит і можна назвати одним з проявів оцінювання професійних якостей кандидата на посаду судді, він провадиться, як правило, одноразово, що дозволяє здійснити таке оцінювання лише до призначення особи на посаду судді. Періодична ж атестація суддів у процесі здійснення ними діяльності Законом не передбачена, що теж є його серйозним недоліком. Судді, навіть більше порівняно з іншими категоріями працівників, належить постійно підвищувати свої професійні навички й теоретичні знання. Керуючись цим, слід законодавчо закріпити необхідність проведення періодичної атестації суддів, мінімум раз у 3 роки. Порядок та особливості проходження цієї важливої процедури суддями повинні бути врегульовані Державною судовою адміністрацією України.

Згідно з п. 6. ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, призначений на посаду вперше, проходить щорічну двотижневу підготовку в Національній школі суддів України, а який обіймає посаду судді безстроково, - теж підготовку такої тривалості і в цьому ж закладі, але не рідше, ніж кожні три роки. Однак законодавством не встановлено жодної перевірки результатів такого навчання суддею. Вважаємо за доцільне проведення атестації якраз по проходженні такої підготовки. Її теж повинні провадити працівники Національної школи суддів. З огляду на те, що остання створена при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, така пропозиція є логічною, бо це не потягне за собою додаткових фінансових і кадрових витрат. правовий матеріальний праця суддя

У підрозділі 2.4 «Підстави й порядок припинення трудових правовідносин із суддею» зазначено, що припинення трудових правовідносин суддів може відбуватись за підставами як загальними, характерними для всіх категорій працівників, так і спеціальними, пов'язаними зі специфікою здійснення суддями своїх повноважень, і з особливими вимогами до них. Щодо всіх суддів (окрім суддів Конституційного Суду України) суб'єктом, який вносить подання про звільнення їх з посади, є Вища рада юстиції. Саме ж звільнення носія суддівської влади завжди здійснює суб'єкт, який його призначив або обрав на посаду.

Особливими підставами розірвання трудових правовідносин із суддею є порушення ним присяги, порушення вимог щодо несумісності, втрата громадянства України, неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я. Пропонується додати до цього переліку ще одну підставу, пов'язану з неможливістю особою виконувати свої повноваження внаслідок виявлення невідповідності займаній посаді через недостатню кваліфікацію, що повинно встановлюватися Вищою радою юстиції за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Розділ 3. «Організація праці та форми матеріального забезпечення суддів» присвячено з'ясуванню особливостей робочого часу та часу відпочинку суддів, аналізу системи оплати їх праці та матеріального забезпечення.

У підрозділі 3.1 «Робочий час і час відпочинку судді» на основі узагальнення поглядів науковців визначено робочий час судді як час, протягом якого суддя відповідно до встановлених норм його тривалості виконує свої трудові обов'язки з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку певного суду. До робочого часу належить не лише період безпосереднього відправлення правосуддя, тобто проведення судових засідань, а й час ознайомлення з матеріалами справ, нормативно-правовою базою та ін.

Режими робочого часу суддів регламентуються загальним трудовим законодавством, що поширюється на всіх працівників. Водночас назріла необхідність прийняття спеціальних норм, які встановлювали б особливості робочого часу суддів, зважаючи на характерні ознаки виконуваної ними трудової функцій та особливе призначення в суспільстві. Потребують чіткого й конкретного визначення як види, так і режими робочого часу, що можуть бути застосовані в діяльності суддів.

Зроблено висновок, що нормування праці суддів є досить складним: неможливо визначити, яку саме кількість справ повинен розглянути суддя за певний період, скільки рішень винести та ін. Усе це є індивідуальним і залежить як від складності й новизни самої справи, так і від кваліфікації судді, поведінки сторін спору (кількість заявлених клопотань, поданих доказів і т.д.). Правильна організація нормування праці суддів дозволить підвищити ефективність діяльності судової системи взагалі й кожного із суддів, зокрема. Сьогодні ж часто спостерігається перезавантаженість судів, що є свідченням як недосконалої організації трудової діяльності суддів, так і несумлінного виконання останніми своїх обов'язків.

Основними шляхами вдосконалення нормування праці суддів є реформування державної політики у цій сфері, систематизація відповідного законодавства, розробка належного нормативно-правового регулювання, залучення до цього процесу висококваліфікованих фахівців зі складу нинішніх і колишніх суддів, а також науковців.

Часом відпочинку судді є період часу, вільний від виконання ним своїх трудових функцій, протягом якого за ним зберігається місце роботи і який він може використовувати на власний розсуд або за цільовим призначенням у випадках, визначених законодавством. Видами часу відпочинку суддів, як і інших категорій працівників, є: перерви протягом робочого дня, щоденний і щотижневий відпочинок, святкові й неробочі дні, відпустки.

Суддям відповідно до ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів, а тим, які мають стаж роботи понад 10 років, - додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Позаяк ситуація, за якої тривалість щорічної оплачуваної відпустки визначається в робочих днях, а тривалість додаткової - в календарних днях, створює певні незручності в правозастосуванні, вважаємо за доцільне внести зміни до ст. 130 вказаного Закону й передбачити можливість обчислення всіх видів щорічних відпусток виключно в календарних днях.

Для стимулювання тривалої професійної діяльності суддів, які мають стаж роботи понад 5 років, також є сенс установити залежність тривалості додаткової оплачуваної відпустки від стажу роботи. Сам же Порядок та умови надання додаткових оплачуваних відпусток має затвердити Державна судова адміністрація України. Для уникнення спірних ситуацій у ст. 130 згаданого Закону, що містить норми щодо додаткової оплачуваної відпустки, замість словосполучення «стаж роботи» рекомендуємо (як і в усьому Законі) використовувати «стаж роботи на посаді судді».

У підрозділі 3.2 «Оплата праці та інші форми матеріального забезпечення судді» автор виходить з того, що Європейська хартія «Про статус суддів» 1998 р. (п. 6.1) передбачає право суддів на «винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при ухваленні ними рішень і в роботі взагалі, тобто щоб не були урізані їх незалежність і безсторонність». Згідно з вимогами Хартії, розмір винагороди може залежати від а) стажу, б) характеру обов'язків, виконання яких доручається суддям у професійній якості, і в) важливості завдань, покладених на них. При цьому оцінювання всіх цих чинників повинно проводитися в умовах гласності (п. 6.2).

Для суддів чинним законодавством України закріплено особливу систему оплати праці, що відповідає специфіці виконуваної ними трудової функції. Так, суддівська винагорода регулюється лише спеціальними нормами і складається з посадового окладу й доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Щодо інших форм матеріального забезпечення суддів, то вони пов'язані насамперед з особливістю виконуваних ними функцій. До таких форм можна віднести:

а) забезпечення судді мантією, нагрудним знаком, окремим кабінетом, службовим житлом за місцем знаходження суду;

б) державний захист суддів, членів їх сімей і майна;

в) обов'язкове державне страхування життя і здоров'я за рахунок держави;

г) безоплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров'я.

Суддя, який вийшов у відставку, нарівні з іншими працівниками, має право на отримання пенсії. Особливістю є те, що суддя, який досяг пенсійного віку, має право обирати або пенсійне забезпечення, або щомісячне довічне грошове утримання. Пенсія суддям виплачується на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Якщо ж суддя у відставці не досяг пенсійного віку, він отримує щомісячне довічне грошове утримання. Такі виплати є неоподатковуваними. Грошове утримання суддя отримує до досягнення пенсійного віку, після чого знову-таки має право обирати: отримувати йому пенсію чи щомісячне грошове утримання.

Обстоюється думка, що зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативно-правових актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного й незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрози реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.



ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у вирішенні проблем правового регулювання праці суддів як суб'єктів трудових правовідносин, вдосконаленні понятійного апарату і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання праці професійних суддів в Україні.

1. Здійснення правосуддя є особливим різновидом соціальної діяльності, що виражається в активних діях суддів і спрямовується на задоволення інтересів осіб, які звертаються до суду, на забезпечення їх прав і свобод.

Правосуддя - різновид діяльності держави, що здійснюється професійними суддями, або у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними від її імені, змістом якої є вирішення справ з метою захисту й відновлення порушених прав і свобод особи, суспільства й держави і прийняття правосудного рішення, яке має загальнообов'язковий характер.

2. Однією з характерних особливостей правового регулювання праці суддів є поєднання єдності й диференціації. Диференціація виражається як у порядку відбору осіб для відправлення правосуддя, так і у змісті трудової функції суддів, у порядку виникнення і припинення трудових правовідносин, в регламентуванні їх робочого часу та часу відпочинку, в оплаті праці та в інших формах матеріального заохочення тощо. Основними причинами диференціації в правовій регламентації праці суддів є:

а) особливе суспільне значення трудової функції, що виконується суддею;

б) спеціальна трудова правосуб'єктність;

в) підвищені вимоги до професійних знань, моральних якостей і здібностей кандидата на посаду судді;

г) специфічний порядок призначення на посаду суддів і звільнення з неї;

д) заборона суміщати виконання функцій судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної чи творчої діяльності;

е) надання суддям додаткових пільг, гарантій, у тому числі щодо оплати праці та інших форм матеріального забезпечення.

3. Підставою для призначення особи на посаду судді вперше є конкурсний відбір. Під конкурсом на заміщення вакантної посади судді слід розуміти спеціальний спосіб добору професійних суддів, що здійснюється на принципах об'єктивності, гласності, змагальності, рівності спеціально уповноваженими органами держави з метою виявлення кращого кандидата і становить собою юридичний факт, необхідний для виникнення трудових правовідносин. Основні ознаки конкурсу на заміщення вакантної посади судді:

а) покладення в основу проведення конкурсу принципів об'єктивності, гласності та порівняльності;

б) конкурс є особливим способом добору кадрів і передбачає наявність ускладненої процедури заміщення вакантної посади;

в) конкурс є юридичним фактом, частиною спеціального юридичного складу для виникнення трудових правовідносин з суддями;

г) передбачає підвищені професійні вимоги до претендентів на заміщення суддівської посади;

д) проводиться з метою виявлення кращого кандидата на зайняття вакантної посади.

4. Особливість трудових правовідносин голови суду та його заступника полягає в тому, що вони мають складний характер: поєднують виконання адміністративних повноважень і відправлення правосуддя. Вступ на адміністративну посаду відбувається при триваючих трудових правовідносинах особи як судді відповідного суду. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його суддівських повноважень; припинення ж повноважень судді є підставою для припинення його повноважень адміністративних.

5. Атестація суддів є оцінюванням його ділових, професійних та особистих якостей, що проводиться з метою підвищення ефективності виконання суддями своїх трудових функцій, стимулювання їх професійного розвитку, що дозволяє встановити відповідність займаній посаді. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не регламентує процедури проведення атестації суддів, що є його недоліком. Необхідно внести до Закону норму щодо обов'язкової атестації суддів, яка не тільки сприятиме підвищенню їх професіоналізму, а й стимулюватиме до отримання нових знань у сфері права взагалі й навичок їх застосування в конкретних справах. Порядок та особливості її проходження повинні бути детально регламентовані окремим Положенням.

6. Згідно з п.6. ст.54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, призначений на посаду вперше, проходить щорічну двотижневу підготовку в Національній школі суддів України, а який обіймає посаду судді безстроково - не менше одного разу в 3 роки. Проте законодавством не встановлено жодної перевірки результатів такого навчання. У даному випадку по проходженні такої підготовки є доцільно проводити атестацію, яка повинна здійснюватися працівниками Національної школи суддів України. З огляду на те, що остання створена при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, таке положення є логічним, позаяк не викличе додаткових фінансових і кадрових витрат.

7. Припинення трудових правовідносин із суддями відбувається як за підставами загальними, характерними для всіх категорій працівників, так і спеціальними, пов'язаними як з особливістю виконання суддями своїх повноважень, так і з окремими вимогами до них. Стосовно всіх суддів, окрім суддів Конституційного Суду України, суб'єктом, який вносить подання про звільнення, є Вища рада юстиції. Саме ж звільнення суддів завжди відбувається тим суб'єктом, який його призначив або обрав на посаду. Особливими підставами припинення трудових правовідносин із суддею є порушення ним присяги, порушення вимог щодо несумісності, втрата громадянства України, неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я. Пропонується додати до цього переліку й підставу, пов'язану з неможливістю особи виконувати свої повноваження внаслідок виявлення невідповідності займаній посаді через недостатню кваліфікацію, що має встановлюватися Вищою радою юстиції за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

8. Правильна організація нормування праці суддів дозволить підвищити ефективність діяльності судової системи загалом і кожного з суддів, зокрема. Основними шляхами вдосконалення нормування праці суддів є реформування державної політики у цій сфері, систематизація відповідного законодавства, розробка належного нормативно-правового забезпечення, залучення до цього процесу висококваліфікованих фахівців зі складу нинішніх і колишніх суддів, а також науковців.

9. Оскільки ситуація, за якої тривалість щорічної оплачуваної відпустки визначається в робочих днях, а додаткової оплачуваної відпустки - в днях календарних, створює певні незручності в правозастосуванні, вважаємо за доцільне внести зміни до ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачити можливість обчислення всіх видів щорічних відпусток виключно в календарних днях. Для стимулювання тривалої професійної діяльності суддів, які мають стаж роботи понад 5 років, необхідно встановити залежність тривалості додаткової оплачуваної відпустки від стажу роботи. Сам же Порядок та умови надання додаткових оплачуваних відпусток має затвердити Державна судова адміністрація України. Для уникнення спірних ситуацій у ст.130 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в контексті додаткової оплачуваної відпустки замість словосполучення «стаж роботи» має, як і у всьому Законі, використовуватися словосполучення «стаж роботи на посаді судді».



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Барабаш Г.О. Інститут переведення суддів: проблеми теорії та практики / Г.О. Барабаш // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2011. - № 18. - С. 214-221.

2. Барабаш Г.О. Особливості оплати праці та матеріального забезпечення суддів / Г.О. Барабаш // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2011. - № 19. - С. 166-174.

3. Барабаш Г.О. Особливості правового регулювання робочого часу суддів / Г.О. Барабаш // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2011. - № 20. - С. 117-123.

4. Барабаш Г.О. Правове регулювання часу відпочинку суддів / Г.О. Барабаш // Наука і правоохорона. - 2010. - №4 (2) - С.10-15.

5. Барабаш Г.О. Особливості правового регулювання робочого часу суддів / Г.О. Барабаш// Форум права. - 2010. - № 4. - С. 37-41 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10bgorcc.pdf

6. Барабаш Г.О. До питання оплати праці та матеріального забезпечення суддів / Г.О. Барабаш // Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністративної реформи. Матеріали науково-практичної конференції. м. Київ, 31січня 2011р. - Київ. - С.91-95.

7. Барабаш Г.О. Регламентація робочого часу суддів та його режимів трудовим законодавством України / Г.О. Барабаш // Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід. Матеріали науково-практичної конференції. м. Луганськ, 21-22 квітня 2010 р. - Луганськ. - С.269-271.



АНОТАЦІЇ

Барабаш Г.О. Особливості правового регулювання праці суддів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - Трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2011.

В дисертації доведено, що здійснення правосуддя є особливим різновидом соціальної діяльності, що виражається в активних діях суддів і спрямовується на задоволення інтересів осіб, які звертаються до суду, на забезпечення їх прав і свобод.

Однією з характерних особливостей правового регулювання праці суддів є поєднання єдності й диференціації. Диференціація виражається як у порядку відбору осіб для відправлення правосуддя, так і у змісті трудової функції суддів, у порядку припинення трудових правовідносин, в регламентуванні їх робочого часу та часу відпочинку, в оплаті праці та в інших формах матеріального заохочення. Основними причинами диференціації правового регулювання праці суддів є:

а) особливе суспільне значення трудової функції, що виконується ними;

б) спеціальна трудова правосуб'єктність суддів;

в) підвищені вимоги до професійних знань, моральних якостей і здібностей кандидата на посаду судді;

г) особливий порядок призначення на посаду та звільнення з неї;

д) заборонена суміщати виконання функцій судді з іншою оплачуваною роботою, крім наукової, викладацької, літературної чи творчої діяльності;

е) надання суддям додаткових пільг і гарантій.

Особливість трудових правовідносин голови суду та його заступника полягає в тому, що вони мають складний характер: поєднують виконання адміністративних повноважень і відправлення правосуддя.

Ключові слова: суддя, правосуддя, конкурс, адміністративні посади, робочий час, відпочинку, посадовий оклад, довічне грошове утримання.

Барабаш Г.А. Особенности правового регулирования труда судей в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения / Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2011.

В диссертации определено, что осуществление правосудия является особой разновидностью социальной деятельности, выражающейся в активных действиях судей и направлена на удовлетворение законных интересов лиц, которые обращаются в суд, на обеспечение их прав и свобод.

Одной из характерных особенностей правового регулирования труда судей является сочетание единства и дифференциации. Дифференциация выражается как в порядке отбора лиц для отправления правосудия, так и в содержании трудовой функции судей, порядке прекращения трудовых правоотношений, регламентировании их рабочего времени и времени отдыха, в оплате труда и в других формах материального поощрения. Основными причинами дифференциации в правовом регулировании труда судей являются:

а) особое общественное значение трудовой функции, выполняемой ими;

б) специальная трудовая правосубъектность судей;

в) повышенные требования к профессиональным знаниям, моральным качествам и способностям кандидата на должность судьи;

г) особенный порядок назначения на должность и увольнения с нее;

д) запрещение совмещать выполнение функций судьи с другой оплачиваемой работой, кроме научной, преподавательской, литературной или творческой деятельности; е) предоставление судьям дополнительных льгот и гарантий.

Особенность трудовых правоотношений председателя суда и его заместителя заключается в том, что они имеют сложный характер: сочетают выполнение административных полномочий и отправление правосудия. Вступление на административную должность происходит при длящихся трудовых правоотношениях лица как судьи соответствующего суда. Освобождение судьи от административной должности не прекращает его судейских полномочий; прекращение же полномочий судьи является основанием для прекращения его полномочий административных.

Прекращение трудовых правоотношений с судьями происходит как по общим основаниям, характерным для всех категорий работников, так и специальным, связанным как с особенностью выполнения судьями своих полномочий, так и с отдельными требованиями к ним.

Трудовая правосубъектность судьи, будучи специальной, включает совокупность специфических качеств и способностей лица. Вместе с общими чертами она имеет свои особенности, обусловленные спецификой правового статуса этой категории лиц, который является дуальным. Последнее предусматривает наличие взаимосвязанных и взаимообусловленных составных одного правового статуса, который теоретически включает признаки 2-х: лица как работника и лица как государственного служащего. За счет того, что эти 2 статуса присущи одновременно одному лицу фактически речь идет об одном специальном (отличном и от первого, и от второго) качественно новом статусе - статусе судьи.

Основными путями совершенствования нормирования труда судей являются реформирования государственной политики в этой сфере, систематизация соответствующего законодательства, разработка надлежащего нормативно-правового обеспечения, привлечения к этому процессу высококвалифицированных специалистов из состава нынешних и бывших судей, а также ученых.

Ключевые слова: судья, правосудие, конкурс, административные должности, рабочее время, время отдыха, должностной оклад, пожизненное денежное содержание.

Barabash G.O. Peculiarities of Legal Regulation of Judges' Service in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for candidate of law degree by specialty 12.00.05 - Labour Law; Social Security Law. - East Ukraine Volodymyr Dahl National University. - Lugansk, 2011.

Justice administration is a special kind of social activity, fulfilled by judges on behalf of those persons, who appeal to court, to secure their rights and freedoms.

One of the main peculiarities of legal regulation of judges' service is combination of unity and differentiation. Differentiation is represented in procedure of professional selection for justice administration, in content of judges' labour functions, in procedure of labour relationship termination, in regulation of their working hour and hours for rest, in remuneration of labour and other forms of material support. The main reasons for differentiations in judges' labour legal regulation are:

a) special public significance of judges' service;

b) special labour legal personality of judges;

c) higher requirements for professional knowledge, moral characteristics and capacity candidates for judge's position;

d) prohibition for holding of more than one appointment, except of scientific work, tuition, literary work and creative activity;

e) provision of additional benefits and guarantees.

Peculiarity of labour relationship of a head of court and his/her vice-chairman lies in its compound character: s/he combines administrative authorities with justice administration. Entering of administrative position takes place during person's labour relationship as a judge of a certain court. Discharge of a judge from administrative position doesn't terminate his/her judge's authority; termination of judge's authority is a ground for termination of his/her administrative authority.