Правові та організаційні засади діяльності державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес

Правові та організаційні засади діяльності державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах

Зливко Станіслав Володимирович

Ірпінь 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті державної податкової служби України, Державна податкова адміністрація України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Мулявка Дмитро Григорович, Національний університет державної податкової служби України, начальник кафедри організації оперативно-розшукової діяльності.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Берлач Анатолій Іванович, Одеський державний університет внутрішніх справ, проректор із наукової роботи;

кандидат юридичних наук, доцент Галай Андрій Олександрович, Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри громадської безпеки.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик.

Анотація

право кримінальний виконавчий служба

Зливко С.В. Правові та організаційні засади діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес: фінансове право; інформаційне право. - Національний університет державної податкової служби України. - Ірпінь, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правових та організаційних засад та особливостей функціонування системи установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах. У роботі досліджується стан наукової розробки проблеми, дається характеристика методологічних засад дослідження, наукових джерел та нормативно-правового регулювання. Автор визначає адміністративно-правовий статус Державної кримінально-виконавчої служби України, досліджує адміністративно-правове регулювання діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, розкриває наукові положення щодо організаційно-правового забезпечення діяльності органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України. Досліджує позитивний зарубіжний досвід функціонування служб виконання покарань, розкриває питання взаємодії органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з державними та недержавними інституціями, політики по роботі з персоналом, правового та соціального забезпечення персоналу.

Ключові слова: Державна кримінально-виконавча служба України, адміністративно-правовий статус, адміністративно-правове регулювання, організаційно-правове забезпечення, система органів та установ, кадрова політика, персонал, взаємодія.

Аннотация

Зливко С.В. Правовые и организационные основы деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы Украины в современных условиях - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс: финансовое право; информационное право. - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. - Ирпень, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правовых и организационных основ и особенностей функционирования системы учреждений и органов Государственной уголовно-исполнительной службы Украины в современных условиях. В работе исследуется состояние научной разработки проблемы, дается характеристика методологических основ исследования, научных источников и нормативно-правового регулирования.

Автор акцентирует внимание на основополагающих вопросах организации современной деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы Украины. Государственная уголовно-исполнительная служба Украины рассматривается как самостоятельная государственная институция со специальным статусом, которая осуществляет правоприменительные и правоохранительные функции. Правоприменительная функция в деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы Украины проявляется в формировании и реализации на основе специального законодательства в сфере исполнения наказаний и функционирования системы органов и учреждений исполнения наказаний, комплекса нормативно-правового регулирования управленческого, организационного характера, который определяет процедуру и порядок применения конкретной юридической нормы в уголовно-исполнительных и административных правоотношениях.

Диссертант определяет административно-правовой статус Государственной уголовно-исполнительной службы Украины. Особенности административно-правового статуса системы органов и учреждений Государственной уголовно-исполнительной службы Украины заключаются в том, что административно-правовое регулирования находится в рамках общего государственно-правового регулирования как его составного элемента и находится в тесном взаимодействии с нормативно-правовыми актами уголовно-исполнительного содержания; в числе форм административно-правового регулирования деятельности значительное место принадлежит подзаконным актам; административно-правовому регулированию подлежит широкий круг общественных отношений в сфере деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы Украины, а процесс исполнения уголовного наказания, по своей сути является специфической административной деятельностью.

В работе исследуется административно-правовое регулирование деятельности Государственной уголовно-исполнительной службы Украины, раскрываются научные положения относительно организационно-правового обеспечения деятельности органов и учреждений Государственной уголовно-исполнительной службы Украины. Исследуется позитивный зарубежный опыт функционирования служб выполнения наказаний, раскрываются вопросы взаимодействия органов и учреждений Государственной уголовно-исполнительной службы Украины с государственными и негосударственными институциями, политики по работе с персоналом, правового и социального обеспечения персонала.

Ключевые слова: Государственная уголовно-исполнительная служба Украины, административно-правовой статус, административно-правовое регулирование, организационно-правовое обеспечение, система органов и учреждений, кадровая политика, персонал, взаимодействие.

Annotation

Zlyvko S.V. Legal and organizational bases of activity of Government criminally-executive service of Ukraine in modern terms - Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of candidate of juridical sciences on a specialty 12.00.07 administrative law and process; the financial law; the information law. National University of State Tax Service of Ukraine. Irpin, 2010.

The dissertation is devoted to complex research of legal and organizational bases and features of functioning of the system of establishments and organs of Government criminally-executive service of Ukraine in modern terms. In the work state of scientific development of the problem is investigated, the characteristic of scientific sources and normatively-legal regulation is given.

The author determines administrative legal status of Government criminally-executive service of Ukraine, explores the administrative legal regulation of activity of Government criminally-executive service of Ukraine, exposes scientific positions concerning the organizationally legal providing of activity of organs and establishments of Government criminally-executive service of Ukraine. Explores staid foreign experience of functioning of services of execution of punishments, exposes the question of interaction of organs and establishments of Government criminally-executive service of Ukraine with state and unstate institutions, politics on work with a personnel.

Key words: The Government criminally-executive service of Ukraine, administrative-legal status, administrative-legal regulation, organizationally legal providing, system of organs and establishments, politics on work with a personnel, personnel, interaction.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення України як демократичної, правової, соціальної держави обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері діяльності правоохоронних органів, орієнтації її на забезпечення прав громадян, дотримання вимог міжнародних стандартів з прав людини. З-поміж напрямків діяльності правоохоронних органів особливого значення набуває ця проблема у контексті реалізації положень державної політики України у сфері виконання покарань, досягнення мети якої можливе тільки за наявності ефективно функціонуючої спеціальної державної служби виконання кримінальних покарань.

Перебудова організаційно-правових засад діяльності державного апарату як складова адміністративної реформи в Україні обумовлює необхідність удосконалення багатьох аспектів функціонування установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України), забезпеченості їхньої діяльності висококваліфікованими кадрами, здатними працювати в умовах лібералізації виправного процесу, активізації діяльності інститутів громадянського суспільства.

Аналіз сучасного функціонування служби виконання покарань в Україні засвідчує наявність проблем в організаційному, правовому та управлінському її забезпеченні, зумовлених, серед іншого, недостатньою розробкою з позицій науки адміністративного права.

Необхідно звернути увагу на те, що в даний час суттєво активізувалися наукові дослідження кримінально-виконавчого спрямування, які здебільшого обґрунтовують різні аспекти удосконалення кримінально-виконавчого законодавства та політики. Різні аспекти діяльності установ та органів виконання покарань розглядали у своїх наукових роботах І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, Р.А. Калюжний, В.А. Льовочкін, О.Б. Пташинський, Г.О. Радов, О.В. Романенко, І.С. Сергеєв, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, С.Я. Фаренюк та інші. Організаційні та управлінські засади діяльності означених органів та установ в сучасній науці досліджувалися Є.Ю. Барашем, О.Г. Боднарчуком, А.О. Галаєм, О.Г. Гамалієм, С.К. Гречанюком, М.І. Немченком, В.П. Пєтковим.

Подальші намагання України досягнути європейських стандартів різних сфер життя та ідентифікація її як європейської держави вимагають подальшого глибинного реформування та удосконалення функціонування системи органів та установ ДКВС України, що в кінцевому результаті дасть можливість суттєво покращити умови перебування засуджених під час відбування кримінальних покарань, а також запровадити принципово нові стандарти організації функціонування означених органів та установ.

Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю глибокого аналізу основних положень чинного законодавства щодо функціонування ДКВС України, виявлення проблемних та недостатньо врегульованих питань правового і організаційного забезпечення такої діяльності; по-друге, нагальністю проблеми ґрунтовного вивчення та аналізу зарубіжного досвіду функціонування спеціальних органів та установ виконання покарань; по-третє, недостатністю теоретичних напрацювань щодо адміністративно-правового забезпечення функціонування ДКВС України; по-четверте, важливістю визначення місця ДКВС України в системі державного механізму і її взаємодії з різними інституціями держави та громадянського суспільства; по-п'яте, необхідністю розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення практичної діяльності персоналу ДКВС України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження безпосередньо пов'язана із виконанням завдань Указу Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів” та Концепції реформування кримінальної юстиції України і Концепції реформування ДКВС України (схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008), а також Указу Президента України від 27 жовтня 2009 року № 870/2009 „Про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції”.

Тема дисертації затверджена Вченою Радою Національного університету державної податкової служби України від 28 травня 2009 року (Протокол № 8). Вона розглянута координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.

Мета i завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його застосування розкрити адміністративно-правові засади й особливості функціонування системи установ та органів ДКВС України і виробити пропозиції щодо їхнього удосконалення.

Для досягнення цієї мети було поставлено наступні завдання:

з'ясувати стан наукової розробки проблеми, характеристику наукових джерел та нормативно-правового регулювання;

проаналізувати адміністративно-правовий статус ДКВС України;

охарактеризувати місце ДКВС України в системі державного апарату;

визначити засади взаємодії ДКВС України з державними та недержавними інституціями;

розглянути проблемні питання, пов'язані з функціонуванням ДКВС України в сучасних умовах, та шляхи їхнього вирішення;

узагальнити зарубіжний досвід побудови та функціонування ДКВС України;

здійснити характеристику адміністративно-правових аспектів формування кадрової політики ДКВС України;

підготувати пропозиції для належного організаційно-правового забезпечення функціонування ДКВС України, внесення змін і доповнень до чинного адміністративного та кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативно-правових актів України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Предметом дослідження є правові та організаційні засади діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Методологічну основу дослідження становить сукупність різноманітних способів та прийомів наукового пізнання. Діалектичний метод, який застосовувався протягом написання всього дисертаційного дослідження, дозволяє розглянути досліджувані об'єкти, явища та процеси у нерозривному зв'язку. Системний метод дозволив визначити коло досліджуваних проблем (підрозділи 1.1, 1.3). За допомогою історико-правового методу проаналізований генезис діяльності ДКВС України (підрозділ 1.1). Формально-юридичний метод застосовувався у процесі аналізу законодавства, що регулює діяльність ДКВС України (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1). Порівняльно-правовий метод дозволив використати зарубіжний досвід діяльності закордонних закладів виконання покарань (підрозділ 1.2, 3.1). За допомогою системно-функціонального методу розкриті теоретичні положення діяльності різних видів органів та установ ДКВС України (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2). Статистичний метод дозволив опрацювати цифрові показники діяльності ДКВС України (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3).

Наукова новизна одержаних результатів. Дане дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній правовій науці досліджень організаційно-правових засад діяльності ДКВС України. У результаті проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку висновків, рекомендацій та пропозицій, зокрема, основні з них такі:

Вперше:

комплексно проаналізовано адміністративно-правове регулювання діяльності ДКВС України та визначений її адміністративно-правовий статус;

охарактеризоване місце ДКВС України в сучасній системі органів виконавчої влади;

сформульовано і обґрунтовано низку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правових та організаційних засад діяльності ДКВС України в сучасних умовах, зокрема визначено потребу розробки і прийняття нормативних актів, які забезпечують окремі напрямки функціонування органів та установ ДКВС України.

удосконалено:

правове забезпечення системи соціальних гарантій персоналу ДКВС України, зокрема обґрунтовано необхідність внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”;

положення кадрової політики у ДКВС України, зокрема сформульоване її визначення, завдання та принципи;

дістали подальшого розвитку:

організаційні аспекти взаємодії установ та органів ДКВС України з державними та недержавними інституціями;

загальнотеоретичні положення діяльності окремих структурних елементів системи органів та установ ДКВС України, визначення перспективних напрямків удосконалення організаційних засад, які стосуються ДКВС України в цілому, зокрема визначені шляхи удосконалення діяльності територіальних органів управління ДКВС України шляхом розробки і впровадження в практичну діяльність типового положення про означені територіальні органи; проаналізовано сучасний стан діяльності, пов'язаної із забезпеченням виконання покарання у виді арешту, та визначені шляхи вирішення існуючих проблем тощо;

розмежування двох категорій, які стосуються діяльності системи установ та органів ДКВС України - „кримінально-виконавча система” та „система установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України”;

теоретичні та практичні положення діяльності, спрямованої на інформаційне забезпечення та інформатизацію діяльності ДКВС України;

питання, пов'язані зі створенням якісно нової нормативно-правової бази функціонування установ та органів ДКВС України на основі відповідних положень міжнародних стандартів та досвіду зарубіжних країн.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:

у нормотворчій діяльності - для удосконалення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів та установ ДКВС України та інших правоохоронних органів. Результати дослідження були використані при розробці пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативних актів, які регулюють діяльність ДКВС України (лист ДДУПВП № 2/3 - 1055/ср від 25 лютого 2010 року);

при формуванні концепції подальшого реформування системи правоохоронних органів України в цілому та системи виконання покарань зокрема;

в науково-дослідній роботі - для проведення подальших досліджень діяльності органів та установ ДКВС України та інших правоохоронних органів;

у практичній діяльності персоналу ДКВС України, де використання результатів дослідження дозволить підвищити ефективність функціонування її органів та установ (акт впровадження Домницького виправного центру № 135 Управління ДДУПВП в Чернігівській області від 17 лютого 2010 року);

у навчальному процесі результати дисертаційного дослідження використовуються в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань (акт впровадження № 1/260 від 2 лютого 2010 року) та Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу ДКВС України при викладанні курсу „Адміністративне право України”, „Кримінально-виконавче право України”, спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, а також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта (акт впровадження від 1 грудня 2009 року).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях циклу загальноюридичних дисциплін Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань; кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України.

Основні положення дослідження висвітлювалися:

на міжнародних науково-практичних конференціях та семінарах: „Актуальные проблемы уголовного и уголовно-исполнительного права” (Росія, г.Новокузнецк, апрель 2008); „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (м. Суми, 17-18 травня 2008 р.); „Актуальні питання юридичної науки” (30 вересня 2008 року); „Захист прав людини як основа гуманізації суспільства” (м. Чернігів, 10 квітня 2009 року); „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (м. Суми, 6-17 травня 2009 року); „Проблеми удосконалення законодавства і практики протидії злочинності у сфері господарської діяльності” (м. Ірпінь, 10 грудня 2009 року);

на міжвузівських науково-практичних конференціях: „Гуманізація кримінальних покарань як складова процесу євроінтеграції України” (м. Чернігів, 20 червня 2007 р.); „Актуальні питання підвищення ролі громадськості в процесі виправлення та ресоціалізації осіб, які відбувають покарання в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України” (м. Чернігів, 15 квітня 2008 р.); „Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества” (г. Чернигов, 15 апреля 2009 года);

на науково-практичних семінарах: „Демократизація державно-правових інститутів як фактор організації суспільства” (4 грудня 2007 р., м. Чернігів); „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні” (28 лютого 2008 року, м. Дніпропетровськ).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у п'ятнадцяти працях, з яких: 4 статті у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук; 11 тез у збірниках науково-практичних конференцій.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Розділ 1 „Теоретико-правові засади дослідження діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 „Стан наукової розробки проблеми, характеристика наукових джерел та методологія дослідження” висвітлюються історико-правові аспекти функціонування установ та органів виконання кримінальних покарань, розкривається та аналізується стан наукової розробки проблеми, методологія дослідження, характеризуються наукові джерела та нормативно-правове регулювання за обраною темою. Огляд літератури за темою дослідження подається для окреслення кола наукових доробок у сфері функціонування системи виконання покарань. Під час дослідження автором використані наукові положення пенітенціарної науки, а також наук кримінально-виконавчого права, адміністративного права та процесу, адміністративної діяльності, міжнародного права та теорії управління. Аналіз означених праць надав можливості комплексно визначити організаційні, управлінські та правові засади діяльності органів та установ державної кримінально-виконавчої служби України.

Дослідження функціонування спеціальної системи органів та установ виконання кримінальних покарань проведено винятково на засадах науковості. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: за допомогою системного методу проаналізовані вихідні дані (первинна інформація), окреслене коло досліджуваних проблем та вироблені пропозиції щодо їхнього вирішення; на основі історико-правового методу опрацьовані окремі питання генезису діяльності ДКВС України, проаналізовані історичні аспекти створення спеціальних органів та установ, які виконували покарання; за допомогою формально-юридичного методу досліджені положення, зміст правових норм законодавства, в якому визначаються різні правові та організаційні засади функціонування спеціальних установ та органів виконання покарань; використовуючи порівняльно-правовий метод, автор роботи дослідив різні аспекти діяльності вітчизняних органів та установ ДКВС України у порівнянні з організацією діяльності закордонних закладів пенітенціарної системи; системно-функціональний метод використаний для розкриття теоретичних та практичних положень організації діяльності різних видів органів та установ ДКВС України; досліджена взаємодія зазначених органів та установ з державними та неурядовими інституціями; на основі конкретно-соціологічного методу проведено збір практичного матеріалу та анкетування працівників органів та установ ДКВС України; за допомогою статистичного методу були опрацьовані цифрові показники різних сфер діяльності органів та установ ДКВС України, кримінально-виконавчої системи України та систем виконання покарань інших держав.

З метою опрацювання предмету дослідження у дисертації були проаналізовані статистичні дані щодо діяльності кримінально-виконавчої системи України та зарубіжжя у період 1994 2009 років та результати анкетних опитувань персоналу ДКВС України.

У підрозділі 1.2 „Зарубіжний досвід та міжнародні стандарти функціонування пенітенціарних служб” проаналізовано міжнародні стандарти пенітенціарної сфери та їхнє відображення у вітчизняних нормативно-правових актах. Зокрема, автором зроблено узагальнення, що національне законодавство повною мірою відобразило положення Європейських пенітенціарних правил. Зроблено наголос на тому, що закріплення цих правил має змішаний характер - частина їх передбачена адміністративним законом „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, частина - кримінально-виконавчим законом - Кримінально-виконавчим кодексом України. І тільки в комплексі вони в повній мірі забезпечують повноцінне закріплення міжнародних стандартів функціонування пенітенціарної служби в законодавстві України.

Організаційні засади, передбачені Європейськими пенітенціарними правилами повністю підкріплені положеннями вітчизняного законодавства, проте на даний час головною залишається проблема повної і неухильної реалізації даних положень.

Крім того, автором досліджено досвід функціонування тюремних служб Франції, Сполучених Штатів Америки, Польщі, Республіки Молдова, Росії. Узагальнення цього досвіду дозволило визначити окремі напрямки подальшого удосконалення функціонування ДКВС України. Це, зокрема, створення якісно нової нормативно-правової бази функціонування установ та органів ДКВС України з урахуванням відповідних положень міжнародних стандартів та досвіду зарубіжних країн; розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази місць позбавлення волі, а також перебудова установ виконання покарань за новими архітектурними моделями; апробація нових форм і методів управлінської роботи із персоналом та соціально-психологічної роботи із засудженими; підготовка і залучення до роботи в установах та органах ДКВС України висококваліфікованих фахівців та активна участь у цьому процесі представників громадськості; подальше удосконалення, а інколи і створення належних умов утримання засуджених. У підрозділі 1.3 „Місце Державної кримінально-виконавчої служби України в системі органів виконавчої влади” визначається місце ДКВС України в сучасній системі органів виконавчої влади та в системі правоохоронних органів, а також досліджується сучасний стан функціонування окремих елементів цієї служби.

На сьогодні, відповідно до чинного законодавства, ДКВС України є державною інституцією зі спеціальним статусом, яка здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Вона здійснює свою діяльність самостійно і не підпорядковується ані Міністерству внутрішні справ України, ані Міністерству юстиції України, на необхідності якого наголошують багато політиків, правоохоронців, науковців. На погляд автора, функціонування ДКВС України як самостійного відомства є найбільш оптимальним і відповідає міжнародним вимогам та сучасній інституційній ситуації в державі.

У дисертації зазначається, що процедура віднесення до відання того чи іншого центрального органу виконавчої влади є складним комплексом правових та організаційних заходів. Як аргументи щодо рішення про віднесення або не віднесення ДКВС України до Міністерства юстиції України можуть бути відзначені такі: 1. Діяльність ДКВС України нині нормативно закріплена Законом України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, а тому усі зміни в нормативному регулюванні можливі тільки за допомогою прийняття змін до означеного закону Верховною Радою України; 2. Зміна статусу ДКВС України жодним чином не впливає на зовнішньополітичний вектор України і жодним чином не може сприяти або зашкодити входженню України до міжнародних чи європейських структур. 3. Вступ до системи органів юстиції значно переформатує організаційну структуру і надасть невластиві функції та засоби їхньої реалізації. 4. Відповідно до ст. 5 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”, оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань. Натомість, питання оперативно-розшукової діяльності, як і діяльності по боротьбі зі злочинністю, не сумісні із завданнями, які виконують сучасні органи юстиції і не передбачені спеціальним законодавством. А тому необхідно проводити надзвичайно глибинне реформування системи органів юстиції для того, щоб забезпечити діяльність вже існуючої і достатньо ефективно функціонуючої ДКВС України. 5. До негативних наслідків можливої зміни статусу ДКВС України слід також віднести нагромадження управлінських та контролюючих структур або появу нових - без достатнього досвіду і практики діяльності в цій сфері, а також негативні кадрові процеси.

Розділ 2 „Організаційні засади діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 „Адміністративно-правовий статус Державної кримінально-виконавчої служби України” на основі дослідження сучасного правового регулювання визначений адміністративно-правовий статус системи органів та установ.

Автор на підставі узагальнення наукових джерел та нормативної основи систематизував такі відносини, які регулюють діяльність ДКВС України і складаються при створенні, функціонуванні, реорганізації і ліквідації органів і установ ДКВС України, підприємств, які забезпечують її діяльність, науково-дослідних, навчальних, лікувальних і інших установ; пов'язані зі встановленням завдань, функцій, компетенції, форм і методів діяльності ДКВС України в даній сфері, її центрального і територіальних органів та установ; що виникають в результаті реалізації принципів управління, побудови і підпорядкування елементів ДКВС України, планування їхньої роботи тощо. Адміністративно-правовим регулюванням також охоплюються відносини, які пов'язані з підготовкою, розстановкою і підвищенням кваліфікації кадрів, проходженням служби особами, які мають спеціальні звання співробітників ДКВС України, правовим і соціальним захистом її персоналу. Нормами адміністративного права регулюються відносини, що виникають під час здійснення контролю за діяльністю органів та установ ДКВС служби України з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості. Нарешті, адміністративно-правові норми спрямовані на протидію адміністративним правопорушенням в діяльності ДКВС України.

ДКВС України є складовою системи правоохоронних органів, а її діяльність має всі властиві ознаки правоохоронних органів. Правозастосовна функція в діяльності ДКВС України виявляється у формуванні та реалізації на основі спеціального законодавства в сфері виконання покарань та функціонування системи органів та установ виконання покарань, комплексу нормативно-правового регулювання управлінського, організаційного характеру, який визначає процедуру та порядок застосування конкретної юридичної норми у кримінально-виконавчих та адміністративних правовідносинах (у сфері діяльності установ та органів ДКВС України). Правозастосовна діяльність є загальною по відношенню до другої функції ДКВС України - правоохоронної. Правоохоронна діяльність органів та установ ДКВС України в системі загальних напрямків такої діяльності, в першу чергу, полягає у виконанні судового рішення, а також боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 2.2 „Організація взаємодії Державної кримінально-виконавчої служби України з державними та неурядовими інституціями” визначено організаційні засади взаємодії органів та установ з громадськими організаціями, державними та правоохоронним органами, судами. Особливої уваги автор приділив взаємодії органів та установ ДКВС України з державними органами. Зокрема у дисертації зазначається, що взаємодія з державними органами України у виконанні покладених на них завдань здійснюється в різних формах, серед яких можна назвати наступні: 1. Координація діяльності відповідних служб і підрозділів щодо своєчасного виявлення і припинення порушень законодавства, а також вирішенню інших питань, що мають спільний інтерес. З цією метою створюються робочі групи, проводяться регулярні зустрічі представників зацікавлених підрозділів для вироблення злагоджених дій, а найважливіші проблеми виносяться на розгляд спільних засідань колегій. 2. Формування та видання при необхідності спільних наказів, які регулюють порядок взаємодії органів та установ ДКВС України і підрозділів інших державних органів. 3. Організація постійного обміну інформацією з питань, що стосуються фактів корупції, а також аналітичною інформацією за наслідками перевірок, методичними рекомендаціями стосовно загальних проблем зміцнення законності, правопорядку, іншою інформацією, що має взаємний інтерес. 4. Проведення спільних службових розслідувань за фактами надзвичайних подій, конфліктних і екстремальних ситуацій. 5. Забезпечення у випадках необхідності участі представників органів та установ ДКВС України в розгляді в судових органах позовних та претензійних заяв громадян та юридичних осіб, а також представництво інтересів при розгляді справ щодо засуджених та осіб, які перебувають на обліку. 6. Дотримання загальних та спільних вимог роботи з інформацією за ступенем таємності, а також вимог щодо захисту інформації при її обробці з використанням технічних засобів і передачі по каналах зв'язку. 7. Забезпечення дотримання конфіденційності, виключення розголошення відомостей про спільні заходи, сили та засоби, що використовуються (якщо виникає така необхідність). 8. Спільне інформування органів виконавчої влади з питань зміцнення законності і правопорядку.

У підрозділі 2.3 „Шляхи удосконалення організаційних засад функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах” проаналізовані і визначені шляхи удосконалення організаційно-правових засад функціонування окремих структурних елементів Державної кримінально-виконавчої служби України. Автор проводить співвідношення двох категорій, які стосуються діяльності системи установ та органів ДКВС - „кримінально-виконавча система” та „система установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України”. Кримінально-виконавча система України визначається як категорія, яка охоплює всю систему органів та установ ДКВС України і є категорією за змістом ширшою. Система органів та установ ДКВС України є основною складовою кримінально-виконавчої системи України. У ході дослідження системи органів та установ ДКВС України визначено, що ключова роль в доведенні державної політики у сфері виконання кримінальних покарань до конкретної установи або органу виконання покарань, конкретного громадянина та подальшої її реалізації належить територіальним органам управління.

Дослідження правової основи діяльності територіальних управлінь ДКВС України також показало, що законодавчі акти потребують конкретизації у відомчих нормативних актах. У зв'язку із зазначеним, актуальним є розробка і впровадження в практичну діяльність типового положення „Про територіальні органи управління Державної кримінально-виконавчої служби України”, у якому на основі перевірених на практиці та науково обґрунтованих засадах повинні бути уніфіковані організаційно-правові основи діяльності територіальних органів управління ДКВС України. Автором запропонований проект такого нормативного акта. Крім того, автором сформульовані основні напрямки удосконалення діяльності територіальних органів управління ДКВС України.

У дисертації також розглянуті організаційно-правові аспекти діяльності слідчих ізоляторів. Зокрема зазначено, що проблемним питанням є те, що на слідчі ізолятори покладається функція виконання покарання у виді арешту. При чому, закон говорить про те, що це покарання буде виконуватися до створення арештних домів. Зважаючи, що до цього часу такі доми так і не були створені, пропонується виробити одне з пропонованих рішень і нормативно його закріпити: 1. Покласти обов'язок з виконання покарання у виді арешту на слідчі ізолятори, тим самим виключити або відкласти на значний період часу перспективу створення спеціальних установ - арештних домів. 2. Виключити взагалі кримінальне покарання у виді арешту, тим самим зняти проблему з суб'єктом виконання цього покарання. Проте дана проблема виходить за межі адміністративно-правового регулювання, тому й дискусія має вестися в кримінально-правовому аспекті. Комплексний аналіз наукових джерел в контексті аналізу проблематики параграфу, а також офіційних звітів Державного департаменту України з питань виконання покарань дав змогу визначити проблемні аспекти функціонування системи органів та установ ДКВС України визначити шляхи їхнього вирішення.

Розділ 3 „Організаційно-правові аспекти діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Формування політики роботи з персоналом у Державній кримінально-виконавчій службі України” обґрунтовуються загальні визначення кадрової політики у досліджуваній службі. Зокрема, під кадрами (персоналом) ДКВС України слід розуміти всю сукупність штатного складу осіб, які виконують службово-трудові функції в її органах і установах на професійній основі і які одержують за це грошову винагороду, наділені в межах своєї компетенції правом ухвалювати рішення у сфері оперативно-службової і виробничо-господарської діяльності і нести відповідальність за їхнє належне (якісне) виконання. Подібне поняття не суперечить чинному законодавчому визначенню „персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України”, до якого належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України.

Кадрова політика державного управління в ДКВС України є одним із складових елементів соціального управління у сфері забезпечення виконання кримінальних покарань, а її організаційно-правові, соціально-психологічні і економічні механізми є цілком певними способами адміністрування. Під політикою роботи з персоналом ДКВС України слід розуміти систему поглядів, принципів, ідей про сутність і напрями кадрової діяльності, організаційних, правових, соціально-психологічних і економічних заходів і механізмів їхньої реалізації в ДКВС України, що забезпечують досягнення цілей і завдань її функціонування на сучасному етапі і в перспективі.

У підрозділі 3.2 „Удосконалення правового та соціального статусу персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України” проаналізовані соціальні гарантії діяльності персоналу ДКВС України, а також досліджені засади визначення його правового статусу. Зокрема, правовий статус персоналу ДКВС України характеризується наступними ознаками: права та обов'язки персоналу встановлюються, як правило, в межах компетенції органів та установ, у яких вони проходять службу або працюють; діяльність персоналу підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган або установу, і носить офіційний характер; службові права та обов'язки персоналу мають єдність, своєрідність якої полягає в тому, що їхні права одночасно є обов'язками (права повинні використовуватися в інтересах служби), а обов'язки правами (інакше обов'язки не можна буде здійснити); здійснення персоналом службових прав і обов'язків гарантується законодавством; законні розпорядження і вимоги персоналу повинні виконувати всі, кому вони адресовані; персонал має право на просування по службі та кар'єрне зростання; передбачено обмеження загальногромадянських прав та обов'язків персоналу з метою підвищення ефективності службової діяльності; для персоналу передбачені визначені пільги, а також спеціальна підвищена відповідальність за вчинені ними правопорушення.

Соціальний захист персоналу ДКВС України у роботі розглядається як система заходів та соціальних пільг, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб і компенсують обмеження, встановлені законодавством щодо останніх.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його застосування, теоретичного аналізу наукових праць адміністративно-правового, кримінально-виконавчого та пенітенціарного спрямування, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-правових засад функціонування системи установ та органів ДКВС України. Основні з них такі:

1. ДКВС України потребує подальшого удосконалення, адже дотепер спостерігаються негативні явища, які не можна подолати за короткий проміжок часу. Проте проведене дослідження свідчить про позитивні тенденції, які зумовлені поступальним реформуванням ДКВС України в бік наближення до міжнародних стандартів, а також поступовою зміною пріоритетів кримінально-правової та кримінально-виконавчої політики щодо більш широкого застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, правильного застосування амністії, перегляду організаційних засад тощо.

2. ДКВС України є державною інституцією зі спеціальним статусом, яка здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Функціонування ДКВС України як самостійного відомства є найбільш оптимальним і відповідає міжнародним вимогам та сучасній інституційній ситуації в державі. ДКВС України є класичною управлінською системою, яка має всі організаційні характеристики, сформована на засадах поєднання централізованого управлінського впливу та децентралізації.

3. Особливості адміністративно-правового статусу системи органів та установ ДКВС України полягають в тому, що, по-перше, адміністративно-правове регулювання діяльності знаходиться в рамках загального державно-правового регулювання як його складового елементу і знаходиться у тісній взаємодії із нормативно-правовими актами кримінально-виконавчого змісту; по-друге, в числі форм адміністративно-правового регулювання діяльності значне місце належить підзаконним актам; по-третє, адміністративно-правовому регулюванню підлягає широке коло суспільних відносин в сфері діяльності ДКВС України, а процес виконання кримінального покарання за своєю суттю є специфічною адміністративною діяльністю.

4. Діяльність персоналу ДКВС України свідчить про достатню кількість його повноважень, які передбачають можливість правообмежень громадян за певних умов. Проте відсутність спеціальної норми, яка б закріпила такі повноваження у Кодексі України про адміністративні правопорушення, повністю їх нівелює. Адже не передбачено жодної санкції за невиконання законних (в межах повноважень) вимог працівника ДКВС України. Отже, необхідно доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення спеціальною статтею, в якій передбачити відповідальність громадян за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника Державної кримінально-виконавчої служби України.

Заповнення зазначеної прогалини можливе трьома способами:

Доповнення суб'єктного складу частини першої статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення працівниками ДКВС України.

Внесення змін до існуючої редакції статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення - і доповнити її частиною другою наступного змісту: „Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника ДКВС України при виконанні ним службових обов'язків”.Формування нової статті, яка би комплексно передбачила відповідальність за невиконання вимог працівника ДКВС України.

5. Ефективна взаємодія органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з державними та недержавними інституціями є безумовною вимогою ефективного функціонування зазначених установ та органів, а відповідно, є гарантією успішного вирішення завдань, встановлених державною політикою у цій сфері і забезпечує подальші кроки реформування служби.

6. Практика діяльності окремих елементів ДКВС України виявило прогалини в правовому та організаційному забезпеченні. Територіальний орган управління ДКВС України - це структурний підрозділ галузевої компетенції, утворений для управління установами та органами ДКВС України, розташованих у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці з метою організації виконання кримінальних покарань і вирішення завдань, поставлених законом перед ДКВС України. Проведене дослідження дозволило розробити типове положення „Про територіальні органи управління Державної кримінально-виконавчої служби України”, у якому на основі перевірених на практиці та науковообґрунтованих засадах, уніфіковані організаційно-правові основи діяльності територіальних органів.

Комплексний аналіз дав змогу визначити проблемні аспекти функціонування системи органів та установ ДКВС України: формування та функціонування персоналу; забезпечення приведення умов тримання засуджених і ув'язнених у відповідність до вимог законодавства; підприємницької діяльності підприємств установ виконання покарань; занедбаний стан та зношеність основних фондів; створення та забезпечення діяльності служби пробації.

7. Використання міжнародного досвіду є обов'язковою умовою подальшого успішного реформування ДКВС України. Такий досвід допомагає знайти відповіді на питання визначення оптимальних та нових методів і технологій організації та функціонування установ та органів ДКВС України. Удосконалення адміністративних-правових засад функціонування системи органів та установ ДКВС України пов'язане з необхідністю подальшої перебудови їхньої діяльності, запровадження методологічно нових підходів до організації діяльності служби і наближення її до міжнародних стандартів пенітенціарної сфери.

Список опублікованих автором праць

1. Зливко С.В. Сфера застосування Європейських тюремних правил та її відображення у кримінально-виконавчому законодавстві України / С.В. Зливко // Гуманізація кримінальних покарань як складова процесу євроінтеграції України: Збірник матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції, 20 червня 2007 р., Чернігів - Чернігів: ЧЮК ДДУ ПВП, 2007. - С. 80-83.

2. Зливко С.В. Теоретичні, організаційні та правові аспекти участі державних та громадських інституцій у діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Форум права. 2007. № 3. - С. 104.

3. Зливко С.В. Методологічні організаційні засади пенітенціарної діяльності держави / С.В. Зливко // Демократизація державно-правових інститутів як фактор організації суспільства: Збірник матеріалів науково-практичного семінару, 4 грудня 2007 р., Чернігів / За ред. канд. істор. наук, доцента Козинець О.Г. - Чернігів: Видавництво ЧДІПСТП, 2008. - С. 66-69.

4. Зливко С.В. Організаційні аспекти діяльності тюремної служби Франції / С.В. Зливко // Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні: Матер. наук.-практ. Семінару, 28 лютого 2008 року, Дніпропетровськ - Д.: Дніпроп. Держ. Ун-т внутр. Справ, 2008. - С. 114-117.

5. Зливко С.В. Організаційно-правові аспекти участі громадських організацій в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Актуальні питання підвищення ролі громадськості в процесі виправлення та ре соціалізації осіб, які відбувають покарання в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України: Збірник матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції, 15 квітня 2008 р., Чернігів - Чернігів: ЧЮК ДДУ ПВП, 2008. -С. 135-139.

6. Зливко С.В. Проблемы организации деятельности персонала учреждений исполнения наказаний / С.В. Зливко // Актуальные проблемы уголовного и уголовно-исполнительного права: материалы международной заочной научно-практической конференции, апрель 2008 г., Новокузнецк / отв. ред. А.П. Полуэктов; научн. ред. А.Г. Антонов. - Новокузнецк: ФГОУ ВПО Кузбасский институт ФСИН России, 2008. - С. 126-130.

7. Зливко С.В. Удосконалення діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, Суми, 17-18 травня 2008 р. - Суми: «Мрія - 1», 2008. -С. 177-180.

8. Зливко С.В. Деякі питання адміністративно-правового статусу системи органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Актуальні питання юридичної науки: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 30 вересня 2008 року - С. 42.

9. Зливко С.В. Організаційно-правове забезпечення діяльності територіальних управлінь Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Юридична Україна. - 2008. № 11(71). - С. 37-40.

10. Зливко С.В. Деякі аспекти формування кадрової політики Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Університетські наукові записки. - 2008 № 4 (28). - С 251-255.

11. Зливко С.В. Організаційні аспекти діяльності установ виконання покарань у деяких міжнародних стандартах пенітенціарної сфери / С.В. Зливко // Захист прав людини як основа гуманізації суспільства: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, 10 квітня 2009р., Чернігів - Чернігів: ЧЮК ДДУ ПВП, 2009. - С. 71-74.

12. Зливко С.В. Організаційні аспекти побудови кримінально виконавчої системи Росії / С.В. Зливко // Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: Сборник материалов VIII межвузовской научно-практической конференции, 15 апреля 2009 г., Чернигов - Чернигов: Украинско-Российский институт (филиал) в г. Чернигове Московского государственного открытого университета, 2009. - С. 31-32.

13. Зливко С.В. Деякі аспекти адміністративно-правового регулювання функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, 16-17 травня 2009 р., Суми. - Суми: «Фабрика друку», 2009. - С. 183-184.

14. Зливко С.В. Кримінально-виконавчі установи як суб'єкти запобігання злочинам у сфері господарської діяльності / С.В. Зливко // Проблеми удосконалення законодавства і практики протидії злочинності у сфері господарської діяльності: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародного науково-практичного семінару, 10 грудня 2009 р., Ірпінь К.: Вік прін, 2009. - С. 95-98.