Транснаціональна злочинність: кримінологічна характеристика та шляхи запобігання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ЗЛОЧИННІСТЬ: КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ШЛЯХИ ЗАПОБІГАННЯ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Вербенський Михайло Георгійович

УДК 343.9.02

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий консультант -

доктор юридичних наук, професор

Негодченко Олександр Володимирович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

академік Національної академії правових наук України

Костенко Олександр Миколайович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович,

Верховний Суд України,

керівник служби Голови Верховного Суду України;

доктор юридичних наук, професор

Ємельянов В'ячеслав Павлович,

Юридичний інститут Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін.

Захист відбудеться "25" червня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, 49005, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий "22" травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Найважливішими умовами розбудови України як правової держави є завершення реформування системи кримінальної юстиції, приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, що відбуваються в перехідний період до ринкових відносин, який характеризується тривалою економічною кризою, безпрецедентною тінізацією економіки, що спричиняє криміналізацію суспільних відносин. Особливу небезпеку для розбудови молодої держави і формування громадянського суспільства становлять суттєві зміни в структурі злочинності, яка набуває ознак транснаціональної. За даними МВС, на території України у 1997-2009 рр. виявлено 318 організованих груп та злочинних організацій з міжнародними і транснаціональними зв'язками.

На рубежі XX-XXI ст. державні діячі, представники правоохоронних органів, наукових кіл і правозахисних організацій стали відносити транснаціональну злочинність до найбільших загроз безпеці окремих держав та міжнародному співтовариству. Уражені транснаціональною злочинністю країни повинні об'єднувати зусилля для протидії цьому небезпечному явищу, оскільки вона здійснює системний негативний вплив на економічне, соціальне, політичне й духовне життя суспільства. Більше того, ні державні кордони, ні національні й міжнародні форми соціально-правового контролю практично не створюють перешкод для розвитку та поширенню цього виду злочинності. Злочинні організації саме транснаціонального спрямування на сьогодні домінують у кримінальному середовищі. Вони здійснюють свою злочинну діяльність на території багатьох держав і, отримуючи кримінальні доходи, контролюють величезні фінансові кошти, які можна порівняти з розмірами валового національного продукту деяких розвинутих країн.

Транснаціональна злочинність не є проблемою тільки країн “третього світу” або країн з перехідною економікою, де через слабкий розвиток легального сектору економіки та політичних інститутів держава значною мірою виявляється залежною від діючих на її території кримінальних угруповань, представники яких найчастіше обіймають ключові посади в органах публічної влади. Велику загрозу ця злочинність становить для країн, які традиційно належать до розвинутих, адже саме вона все частіше стає відчутним фактором регулювання суспільних відносин у важливих сферах життєдіяльності суспільства - визначає характер і спрямованість економічних процесів, формує політичну еліту, через корупційні й лобістські механізми створює необхідну їй правову базу, негативно впливає на формування суспільної свідомості, створює й активно впроваджує вироблені свої моральні цінності та підвалини.

Механізм функціонування цих злочинних угруповань передбачає надійні схеми їх захисту від соціального контролю. Він немислимий без ефективних засобів приховування ними своєї злочинної діяльності від правоохоронних органів. Будучи одночасно умовою та одним із напрямів кримінальної діяльності злочинних структур, легалізація кримінальних прибутків набула безпрецедентних масштабів, що не тільки підриває стабільність фінансово-економічних систем багатьох країн, а й створює загрозу безпеці світової економіки.

Зазначені обставини вимагають як від окремих держав, так і від світового співтовариства розробки адекватної наявним загрозам погодженої стратегії запобігання транснаціональній злочинності. Певні кроки в цьому напрямі вже здійснено: прийнято конвенції Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності (1990 р.) та про кримінальну відповідальність за корупцію (1999 р.), Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) та інші міжнародні документи. Проте вони не надають підстав вважати проблему протидії організованій злочинності вирішеною.

Залишаються нерозв'язаними чимало теоретичних і практичних проблем щодо розуміння транснаціональної злочинності, визначення кримінологічної характеристики та розробки заходів запобігання їй, що обумовлює необхідність здійснення поглиблених кримінологічних досліджень.

Останніми роками у вітчизняній кримінологічній науці зростає інтерес до вивчення загальнотеоретичних проблем боротьби з транснаціональною злочинністю, досліджуються окремі її прояви в Україні, розглядаються деякі складові механізму функціонування злочинних угруповань, узагальнюється міжнародний досвід співробітництва у боротьбі з цим видом злочинності. Однак, як відзначає більшість вчених і практиків, розробленість цієї проблеми на сьогодні є недостатньою, що характеризується відсутністю предметного уявлення про поняття, сутність та ознаки транснаціональної злочинності, а відтак - не розробленістю стратегії і тактики запобігання їй. Проблема протидії транснаціональній злочинності ускладнюється тим, що вона існує на теренах України впродовж незначного часу, залишаючись переважно латентною. Саме через відсутність фундаментальних теоретичних досліджень, присвячених кримінологічному аналізу транснаціональної злочинності, правоохоронним органам бракує повного бачення науково-обґрунтованих шляхів, дієвих організаційних та правових методів для вжиття ефективних заходів протидії їй у контексті загальної боротьби зі злочинністю.

Практика боротьби з транснаціональною злочинністю свідчить, що її діяльності, спрямованій на отримання надприбутків, протистоять правоохоронні органи, обмежені не тільки матеріальними ресурсами, але й не озброєні сучасними розробками кримінологічної науки щодо запобігання цій злочинності. З урахуванням процесів, що спостерігаються останнім часом у динаміці транснаціональної злочинності, набувають актуальності такі питання, як: соціологічна інтерпретація та вимір цього виду злочинності; функціонування теперішніх різновидів транснаціональної злочинності і прогнозування її нових форм; визначення системи кримінологічних чинників і процесів її легалізації; створення досконалої правової бази та вжиття заходів щодо вчасного відстеження ситуації у цій сфері; діяльність ОВС щодо протидії транснаціональній злочинності та можливості міжнародного співробітництва у сфері запобігання їй.

Необхідність наукового осмислення поставлених питань, актуальних для сучасної теорії та практики боротьби з транснаціональною злочинністю, визначила вибір теми дисертаційного дослідження та його основні напрями. Для ефективного запобігання цьому негативному явищу необхідно глибоко пізнати його сутність, виявити детермінанти виникнення та поширення транснаціональної злочинності на національних теренах, виробити відповідні заходи її нейтралізації.

Аналіз ступеня розробленості теми свідчить, що вона базується на дослідженнях організованої злочинності, в яких до середини 1980-х рр. переважали іноземні дослідження таких фахівців, як Г. Альбрехт, П. Арлачі, Я. ван Дейк, Р. Кларк, М. Клінард, Д. Крессі, А. Ліндсміт, Т. Мерон, Дж. Мерфі, У. Реклесс, В. Рейсмен, Г. Талезе, В. Тереза, Х. Хесс, Е. Штельтінг та ін. За радянської доби суспільство на теренах України не мало уявлення щодо поширення організованої злочинності. Лише наприкінці 1980-х рр. замовчування факту існування організованої злочинності в СРСР стало неможливим, а отже, розпочався процес усвідомлення гостроти кримінальної ситуації, породженої цим небезпечним явищем.

Найбільш помітний внесок в обґрунтування і теоретичну розробку проблеми організованої злочинності зробили такі відомі російські вчені, як Г.А. Аванесов, А.І. Алексєєв, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, Н.І. Вєтров, Л.Д. Гаухман, Я.І. Гілінський, І.В. Годунов, В.М. Гриб, А.І. Долгова, О.І. Гуров, І.І. Карпець, Ю.Г. Козлов, В.В. Лунєєв, С.В. Максимов, В.Д. Малков, Г.М. Міньковський, Є.А. Мохов, В.А. Номоконов, В.С. Овчинський, В.В. Панкратов, В.Д. Пахомов, В.А. Плєшаков, Е.Ф. Побегайло, А.Л. Репецька, О.Б. Сахаров та ін.

Проблемам наукової розробки організованої, а в деяких аспектах транснаціональної злочинності приділили увагу такі вітчизняні науковці, як К.В. Антонов, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, В.В. Василевич, В.В. Голіна, В.С. Гуславський, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, В.П. Ємельянов, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, Р.А. Калюжний, Н.С. Карпов, Я.Ю. Кондратьєв, О.М. Костенко, М.В. Корнієнко, О.М. Литвак, В.Г. Лихолоб, О.А. Мартиненко, М.І. Мельник, О.В. Негодченко, Г.П. Пожидаєв, Е.В. Расюк, О.Я. Свєтлов, Є.Д. Скулиш, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, І.В. Пшеничний, В.М. Трубников, В.Ф. Ущаповський, Ю.Е. Черкасов, В.І. Шакун, Б.Д. Яровий та інші вчені.

Результати досліджень зазначених авторів заклали наукову основу для розуміння феномена транснаціональної злочинності. Разом з тим, остання швидко набуває глобальних масштабів, тому для обрання ефективних методів боротьби з нею необхідні глибокі та різнопланові дослідження. Невирішені проблеми запобігання транснаціональній злочинності обумовлюють необхідність розробки, на основі наявних наукових напрацювань, оптимальних шляхів руйнування її підґрунтя і тим самим скорочення масштабів та ступеня суспільної небезпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на: Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1767); Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 № 311); Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., схваленій Координаційним бюро з проблем кримінології Академії правових наук України (березень 2002 р.); наказі МВС України “Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр.” від 05.07.2004 № 755; плані наукових досліджень Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2010 рр.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Юридичної академії МВС України (нині - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ) 31 січня 2005 р. (протокол № 5), розглянута та схвалена Академією правових наук України (Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права за 2005 рік, с. 91).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення на засадах теоретичних положень кримінологічного аналізу суспільних процесів та відносин цілісної теорії сутності та змісту транснаціональної злочинності, її кримінологічної характеристики та детермінант, а також розробка на цьому підґрунті заходів запобігання вказаному виду злочинності в Україні.

Досягненню цієї мети підпорядковується вирішення таких завдань:

– визначити поняття транснаціональної злочинності та інших, пов'язаних з нею, кримінологічних категорій;

– уточнити зміст, ознаки та структуру сучасної транснаціональної злочинності;

– з'ясувати сутність теоретико-правових досліджень транснаціональної злочинності як соціального феномену;

– надати кримінологічну характеристику злочинів, що утворюють ядро транснаціональної злочинності;

– проаналізувати етапи виникнення та розвиток транснаціональної злочинності за часів незалежності України;

– вивчити загальні кримінологічні показники економічних злочинів, торгівлі людьми, незаконного обігу наркотичних засобів та інших суспільно небезпечних діянь, що складають транснаціональну злочинність;

– встановити детермінанти транснаціональної злочинності;

– з'ясувати кримінологічну характеристику осіб, діяльність яких пов'язана з транснаціональною злочинністю;

– визначити систему суб'єктів та правові засади запобігання транснаціональній злочинності;

– розкрити кримінально-правові та кримінологічні засади міжнародного співробітництва ОВС як суб'єктів протидії транснаціональній злочинності;

– виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази з досліджуваних питань та вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання транснаціональній злочинності з урахуванням досвіду країн Європи.

Об'єктом дослідження є суспільні відносин, що зумовили виникнення та існування транснаціональної злочинності в Україні.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади кримінологічного пізнання транснаціональної злочинності та протидії їй в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постають сучасні положення теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ. У дослідженні застосовувались загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема, діалектичний метод забезпечив комплексний підхід при дослідженні усіх ключових проблем теми (розділи 1-6); системно-структурний метод дозволив дослідити транснаціональну злочинність та її запобігання як цілісну проблему в рамках усієї роботи; за допомогою історико-правового методу вивчено етапи виникнення транснаціональної злочинності в країні (підрозділи 1.1-1.3, 2.1, 3.1, 4.1); порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі вітчизняного кримінологічного досвіду та відповідних здобутків інших країн (підрозділи 1.1-1.3); формально-логічний метод надав змогу дослідити поняття, зміст і структуру транснаціональної злочинності (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 4.1); формально-догматичний метод - здійснити аналіз національного, іноземного та міжнародного законодавства щодо протидії транснаціональній злочинності (підрозділи 1.1, 5.1, 5.2, 5.3); статистичний метод став у нагоді для визначення загальних кримінологічних показників транснаціональних злочинів (2.1, 3.1, 4.1); соціологічні методи: опитування, анкетування, експертні оцінки використовувалися протягом всього дослідження (підрозділи 1.1-1.3, 2.1-2.3, 3.1-3.3, 4.1-4.3), контент-аналіз документів (підрозділи 5.1-5.3, 6.1, 6.2).

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становить вивчення й використання різноманітних джерел: наукових публікацій (монографії, підручники, коментарі); авторефератів дисертацій; слідчої, судової і прокурорської практики, статистичної звітності та аналітичних матеріалів (1991-2010 рр.) Державної судової адміністрації України, Верховного Суду України, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, ГУБОЗ МВС України, департаментів і служб МВС України, а також підрозділів ГУМВС, УМВС України в областях, які здійснюють боротьбу з транснаціональною злочинністю; узагальнення результатів анкетування 1175 працівників органів внутрішніх справ, що охоплюють усі регіони України.

Автором використано особистий 35-річний досвід роботи в територіальних підрозділах, а також управлінської діяльності на керівних посадах в МВС України, в процесі якої дисертант спостерігав, вивчав, аналізував та впроваджував у практику власні ідеї боротьби зі злочинністю, зокрема транснаціональною.

Комплексність дослідження зумовила використання кримінального та іншого законодавства України, колишнього СРСР, зарубіжних країн, а також актів міжнародного кримінального права.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законах України, нормативно-правових актах Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, національному та міжнародному праві, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, що постають правовою базою протидії транснаціональній злочинності, взаємодії органів державної влади, правоохоронних органів, міжнародних інституцій у сфері протидії злочинності.

Інформаційну базу дослідження становлять також політична, правова публіцистика, довідкові видання і статистичні матеріали. У процесі підготовки дисертації поряд з роботами з кримінології використовувалась філософська, соціологічна, кримінально-правова, кримінально-процесуальна, криміналістична та інша література за темою дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в застосуванні авторського підходу до дослідження та вирішення теоретичних та прикладних проблем розробки засад протидії транснаціональній злочинності в Україні і визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній кримінологічній науці комплексним дослідженням цієї проблематики на рівні монографічної роботи. На підставі проведеного дослідження сформульовано нове вирішення наукової проблеми щодо протидії транснаціональній організованій злочинності в Україні, запропоноване особисто здобувачем. Науковою новизною відзначаються такі положення:

вперше:

– досліджено витоки та генезис кримінологічних поглядів на підґрунтя виникнення й розвитку транснаціональної злочинності як соціально-правового феномена у світовому та вітчизняному вимірах, зокрема за часів незалежності України;

– на основі наукових досліджень, аналітичних матеріалів правоохоронних органів, а також експертних оцінок встановлено, що з урахуванням геополітичних, міжнародних, історичних, національних та інших особливостей українського суспільства, сегмент національної злочинності у світовій транснаціональній злочинності збільшується;

– на основі аналізу законодавства, кримінологічної теорії та правозастосовної практики протидії транснаціональній злочинності, вивчення наукової бази розроблено авторське поняття транснаціональної злочинності;

– розроблено теоретичне поняття транснаціонального злочину, його ознаки, а також роль і значення для кримінально-правової та кримінологічної доктрини, залежно від наявності відповідних кримінально-правових заборон у національному законодавстві України, а також у законодавстві не менш як ще однієї країни, під юрисдикцію якої підпадає такий злочин;

– створено сучасну теоретичну модель класифікації транснаціональних злочинів залежно від криміналізації відповідних суспільно небезпечних діянь у національному кримінальному законодавстві та міжнародних кримінально-правових актах;

– розроблено кримінологічну характеристику транснаціональних злочинів з урахуванням світових та вітчизняних тенденцій розвитку цього кримінально-правового феномена;

– запропоновано кримінологічну характеристику видів злочинів, що становлять ядро транснаціональної злочинності (злочини у сфері економіки, торгівля людьми, незаконний обіг наркотичних засобів тощо) з огляду на їх кількісно-якісні та інші показники на території України;

– встановлено та проаналізовано домінуючі детермінанти злочинів, що обумовлюють транснаціональну злочинність;

– з'ясовано кримінологічну характеристику осіб, діяльність яких пов'язана з транснаціональною злочинністю;

– обґрунтовано необхідність виділення в Особливій частині кримінології окремого розділу з кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності та запобігання їй;

– досліджено еволюцію правових та організаційних питань, пов'язаних зі структурними, функціональними, технологічними та іншими реформуваннями органів внутрішніх справ щодо підвищення ефективності протидії транснаціональній злочинності;

– вироблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення національної законодавчої і нормативно-правової бази, рекомендації щодо змін та доповнень до міжнародно-правових актів, спрямованих на протидію транснаціональній злочинності;

– розроблено пропозиції щодо вдосконалення правової бази діяльності органів внутрішніх справ у запобіганні транснаціональній злочинності з урахуванням досвіду міжнародних поліцейських установ країн Європи та Америки;

– запропоновано та обґрунтовано доцільність розробки вдосконаленої моделі протидії транснаціональній організованій злочинності, що ґрунтується на сучасних передових інформаційних технологіях боротьби з організованою злочинністю.

удосконалено:

– на основі аналізу законодавства та кримінологічної теорії підходи щодо визначення ключових категорій злочинності, зокрема організованої і транснаціональної;

– систему та структуру елементів, що визначають конфігурацію, сукупність чинників та їх взаємодію як системи суб'єктів запобігання транснаціональній злочинності.

дістало подальший розвиток:

– вчення про систему суб'єктів та правові засади запобігання транснаціональній злочинності, їх класифікацію, структуру, субординацію, статус та компетенцію, зокрема особливу увагу приділено відповідним службам і підрозділам органів внутрішніх справ;

– підходи щодо з'ясування кримінально-правових та кримінологічних засад міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ як суб'єктів державного управління у протидії транснаціональній злочинності;

– теоретичні погляди відносно періодизації ґенези організованої і транснаціональної злочинності на території України;

– загальні теоретичні підходи щодо дослідження теоретико-правової проблеми розвитку транснаціональної злочинності в кримінологічній науці;

– визначення підходів щодо запровадження системи заходів запобігання транснаціональній злочинності в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

– науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації становлять основу для подальшої розробки методологічних, правових та організаційних засад протидії транснаціональній злочинності в Україні (акт впровадження в науково-дослідну діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 19.01.2010);

– правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, використані при підготовці низки законопроектів та законодавчих актів з питань протидії транснаціональній злочинності (акт впровадження в законотворчу діяльність Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 02.03.2010 р.);

– правозастосовній діяльності - автор використовував результати дослідження для підвищення ефективності запобігання транснаціональній злочинності службами та підрозділами органів внутрішніх справ, перебуваючи на керівних посадах у Міністерстві внутрішніх справ України (акт впровадження Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України від 10.02.2010 та ін.);

– навчальному процесі - матеріали дисертації використовуються у викладанні кримінології, кримінального права, відповідних спецкурсів з цих дисциплін та при підготовці підручників, посібників, курсів лекцій та іншого науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу в системі галузевої освіти МВС України та вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку юристів (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 11.02.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень кримінологічної науки. У працях, опублікованих у співавторстві, власні теоретичні розробки дисертанта становлять половину їх змісту. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях та міжкафедральних семінарах кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, а також на міжнародних науково-практичних конференціях: “Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, 1999 р.), “Новий кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення” (м. Харків, 2001 р.), “Світовий досвід підготовки поліцейських та його впровадження в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), “Міжнародне співробітництво у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), “Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах (м. Дніпропетровськ, 2007 р.)”, “Міжнародне співробітництво правоохоронних органів у попередженні та боротьбі з транснаціональною злочинністю” (м. Кишинів, 2009 р.), “Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю” (м. Київ, 2010 р.), “Актуальні питання запобігання і протидії торгівлі людьми” (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 2 монографіях, 3 навчальних посібниках, 27 наукових статтях, опублікованих у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, та 9 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою, метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, шести розділів, які об'єднують 18 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 460 сторінок, з яких: основний зміст - 403 сторінки, додатки - 11 сторінок, список використаних джерел (434 найменування) - 46 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологію, виокремлено наукову новизну основних положень, які виносяться на захист, розкрито науково-практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. “Транснаціональна злочинність як об'єкт кримінологічного дослідження” включає три підрозділи, у яких охарактеризовано основні положення щодо транснаціональної злочинності у кримінології, методологію пізнання цієї злочинності, її природу, а також поняття та основні ознаки.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-правові дослідження транснаціональної злочинності як соціального феномена” для визначення сутності транснаціональної злочинності з'ясовано ґенезу поняття злочинності в кримінології як методологічно похідного для дослідження ланцюга: “злочинність” - “організована злочинність” - “транснаціональна злочинність”, оскільки злочинність як ключова категорія кримінологічної теорії, її субстрат, зумовлює розвиток теоретичних, методологічних, методичних, практичних та інших підходів вивчення її характеристик, ознак, форм, проявів, детермінантів і системи запобігання. У роботі проаналізовано розвиток вчення про злочинність у кримінології та її дуалістичне визначення: перше - феноменальне, друге - предметно-сутнісне, що є неврахуванням діалектичного положення співвідношення явища та його сутності.

Узагальнено внесок вітчизняних і зарубіжних кримінологів у розробку проблем організованої злочинності та процес зародження паростків транснаціональної злочинності у надрах тіньової економіки СРСР, а також фактори, що сприяли цьому. Відстежується зміст поняття “транснаціональний” як пов'язаний з кількома країнами. Розглянуто співвідношення транснаціональної та міжнародної злочинності.

Досліджено діяльність міжнародних інституцій, зокрема ООН, яка протягом майже 25 років приділяла увагу питанню небезпеки транснаціональної злочинності, що втілилось у прийняття 2000 р. фундаментальної Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Аналізуються відповідні її положення щодо ознак злочину транснаціонального характеру: 1) вчинений у більш як одній державі; 2) вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; 3) вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш як одній державі; 4) вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі. Отже, це дає підстави для висновку, що транснаціональна злочинність: має високоорганізований характер; формується протягом тривалого часу; виникає завдяки нестабільним політичним, економічним або соціальним процесам у країні; виходить за межі однієї держави.

Дисертант вважає, що в Україні недооцінюється ступінь загрози транснаціональної злочинності, що являє собою не “традиційну” форму організованої злочинності, а суттєво новий її різновид, який загрожує стабільності цілих держав, перешкоджає їхньому економічному розвитку, підриває демократичні інститути. За низкою ознак вона збігається із загальними характеристиками організованої злочинності, проте має глобальний масштаб операцій та перехід злочинної діяльності через національні кордони, про що свідчить відкриття нових ринків криміналітету на європейських теренах.

Транснаціональна злочинність здатна пристосовувати у своїх інтересах зміни ситуації в будь-якій країні, використовувати розбіжності в міжнародній кооперації правоохоронної юрисдикції. Злочинні організації, що її утворюють, охоплюють широкий спектр кримінальної діяльності. У дослідженнях вказаної злочинності для з'ясування їх сутності, еволюції і масштабності пропонується здійснювати аналіз за кількома критеріями: структурою; основними сферами злочинної діяльності; регіонами розповсюдження злочинної діяльності.

Транснаціональна злочинна діяльність визнана найбільш раціональною й професійною частиною кримінальної поведінки, одним із найвищих рівнів кримінальної еволюції, оскільки для неї найбільш характерним є прагнення звести до мінімуму можливий ризик і отримати максимальні прибутки, які направляються каналами світової фінансової системи й укриваються в офшорних зонах і центрах банківської діяльності з відносно м'яким регулюванням.

Розмежування понять “міжнародна злочинність” і “транснаціональна злочинність” доцільно здійснювати за суб'єктами транснаціональної злочинної діяльності, їх масштабами і ступенем організованості. Останню характеризує отримання надприбутків, широкомасштабна злочинна діяльність на території кількох країн.

Зазначені характеристики обумовлюють масштабне проникнення представників криміналітету до органів влади й управління держави, призводить до їх залучення до злочинної діяльності, коли останні стають її провідниками й активно ухиляються від боротьби з нею. При цьому злочинці є захищеними від будь-яких видів контролю, оскільки держава, покликана його здійснювати, навпаки, спрямовує свої зусилля на забезпечення безпеки злочинної діяльності.

Насильство й корупція використовуються злочинними організаціями для швидкого вирішення специфічних проблем. Рівень насильства може варіюватися, але в кожному випадку насильство є принциповим, контролюючим інструментом у досягненні їхніх прагматичних цілей. Транснаціональна злочинність корумпує іноземних посадових осіб з метою одержання можливості вести економічну діяльність у певній країні або одержувати незаслужену перевагу. Така корупція в багатьох регіонах світу стає нормою.

Доведено, що єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Вони розрізняються за формою, розмірами, кваліфікацією, спеціалізацією, регіональністю, ефективно протидіють правоохоронним органам завдяки гнучкості організацій, що входять до певної мережі як рухомі, без жорсткої структури, пірамідальні за побудовою, що ізолює їхніх керівників, зв'язок яких з конкретною злочинною діяльності важко довести. Прикриттям їхньої діяльності є проникнення у легальну підприємницьку діяльність та набуття офіційного вигляду.

Як показує практика, ці угруповання все частіше утворюють стратегічні союзи, що посилює їх співпрацю. Відбувається їх спеціалізація, структуризація та розподіл функціональних обов'язків. Простежується зростання масштабів діяльності транснаціональних злочинних організацій африканського, азіатського континентів та країн колишнього СРСР.

Зроблено узагальнення, що транснаціональна злочинність у кримінології характеризується такими ознаками, як: сукупність вчинених за визначений період злочинів та осіб, які їх вчинили; високий ступінь організованості; сімейна або етнічна основа, що дозволяє вирішувати проблеми резерву; дисципліна в організації; наявність зв'язків зі злочинними організаціями в інших країнах; прагнення досягнення й захисту корпоративних інтересів; швидка адаптація до посилення впливу на неї правоохоронних органів; заподіяння шкоди двом або більше державам чи інтересам юридичних або фізичних осіб двох чи більше держав; здійснення діяльності, відповідальність за яку передбачена в міжнародних актах або нормах національного кримінального законодавства.

Таким чином, транснаціональну організовану злочинність визначено як системне функціонування злочинних організацій і співтовариств, що мають розгалужену мережу філій в інших країнах, які використовують міжнародні зв'язки для постійного здійснення глобальних незаконних операцій, пов'язаних з переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об'єктів, людей, інших матеріальних і нематеріальних ресурсів через державні кордони з метою використання сприятливої ринкової кон'юнктури в одній або кількох іноземних державах для одержання істотної економічної вигоди, а також для ефективного ухилення від соціального контролю за допомогою корупції, насильства й використання протиріч і прогалин у системах кримінального законодавства та правосуддя різних країн.

У підрозділі 1.2. “Загальна характеристика злочинів, що складають ядро транснаціональної злочинності” автор відзначає, що в методологічному плані вивчення кримінологічної характеристики транснаціональної злочинності як виду організованої злочинності себе вичерпало, а отже, для його поглиблення пропонує визначити їй самостійне місце серед інших видів злочинності в Особливій частині кримінології та включити: а) кількісні, просторові, часові та інші показники (рівень, структура, динаміка, масштаби шкоди тощо), що відображають їх місце серед інших видів злочинів, визначають загальні тенденції їх розвитку; б) особливості особи злочинців; в) детермінанти цієї злочинності.

Сьогодні складність з'ясування предмета дослідження обумовлюється тим, що в Україні, інших пострадянських країнах та навіть на рівні ООН не ведеться офіційної статистики щодо транснаціональної злочинності. За експертними оцінками, сьогодні понад 300 угруповань країн близького зарубіжжя мають міжнародні зв'язки, а їх більша частина (70 %) обмежується територією країн СНД.

Сегмент “української” злочинності цього виду у світовій транснаціональній злочинності поки що не значним, а отже, ситуація обумовлює вироблення такої державної політики в Україні, яка б передбачала створення надійних перепон для нейтралізації її поширення. Дослідження показує, що в сучасній Україні найбільш поширеними є такі прояви транснаціональної злочинності: легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом; злочинність, пов'язана з торгівлею людьми; незаконний обіг наркотичних засобів.

Водночас вона має свої особливості, зокрема: а) досить “успішне” проникнення в органи державної влади; б) об'єднання зусиль з метою протистояння кримінальному переслідуванню; в) “витіснення” лідерів світового криміналітету з їхніх традиційних ринків у Європі та США; г) орієнтованість на тривалий вивіз за межі країни коштів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом.

Тенденція зростання транснаціональної злочинності, характерна для країн світу, небезпечна й для України. Аналіз аналітичних та оперативних матеріалів правоохоронних органів свідчить про зростання в Україні криміналізації економічної сфери. Криміналітет прагне взяти під свій контроль її найбільш важливі напрями: кредитно-фінансовий, зокрема банківський, інвестиційний, паливно-енергетичний, приватизаційний, зовнішньоекономічний та ін. За останні п'ять років кількість злочинів у економічній сфері збільшилася на 68,6 %, і це при її надвисокому рівні латентності. Злочинні угруповання глибше проникають у кредитно-фінансові відносини шляхом створення різноманітних комерційних структур, товариств, банків, страхових компаній, фондів з метою легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, посилення впливу на ключові позиції в економіці.

У господарській сфері криміналітет установив тотальний контроль над комерційною мережею торгівлі. Валютний обіг тіньової економіки становить 8-10 млрд доларів, що є джерелом існування 75 % населення України, 60 % капіталу утримують кримінальні структури, 90 % фірм знаходяться під їх впливом. Отже, громадяни фактично утримують за свій рахунок дві влади - легітимну і кримінальну. Злочинність у сфері економіки, накопичуючи значний капітал, інвестує його не в національну економіку, зокрема промисловість, а переміщує в офшорні зони для відмивання. Згідно з оцінками експертів Всесвітнього банку, з України за кордон вивозиться щороку до 10 млрд доларів, що призводить до втрати важливих для її внутрішнього ринку ресурсів, необхідних для стабілізації економіки і соціальної сфери.

Зазначені фактори формують “тіньову економіку”, домінуючими сегментами якої є: нелегальний експорт капіталів; корупція; нелегальні зовнішньоекономічні операції; неповернення закордонними партнерами коштів за змовою з ними про їх поділ; шахрайська діяльність трастових та інвестиційних компаній, а також фірм і банків.

Певним індикатором транснаціональної злочинності в Україні є так звана торгівля живим товаром - пряме й непряме залучення громадян до проституції, їх вивіз за кордон та продаж у наложниці, нелегальний ввіз, вивіз та експлуатація робочої сили громадян інших країн тощо, а отже, діяльність заборонена на міжнародному рівні Конвенцією ООН, а також кримінальним законодавством України. За інформацією Міжнародної організації з міграції, останніми роками близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали в пошуках роботи за кордон, з них понад 100 тис. українських жінок потрапили в тенета ділків секс-індустрії.

Транснаціональні зв'язки злочинних угруповань України з країнами СНД та криміналітетом далекого зарубіжжя використовуються для ввезення в Україну та транзит через її територію наркотиків і зброї. У сфері незаконного обігу наркотиків діють десятки злочинних груп з транснаціональними зв'язками. Так, поставки опіуму з країн далекого зарубіжжя збільшилися за останні 10 років у десятки тисяч разів. За цей же період кількість осіб, які зловживають наркотиками, зросла в 5 разів. Наркобізнес перетворився на реальну загрозу національній безпеці та становить багатофакторну кримінальну систему, що агресивно впливає на економічне, політичне, духовне життя й генофонд нашої держави.

Останніми роками в СНД з'явилися нові види злочинів, насамперед у фінансово-кредитній сфері: підробка банківських чеків та кредитних карток, випуск і поширення незабезпечених цінних паперів, проведення незаконних операцій з переказу за кордон великих грошових сум, фіктивні банкрутства тощо. За даними Інтерполу, у країнах Західної Європи діють кілька злочинних об'єднань, зайнятих контрабандними поставками з України та інших держав СНД на світовий ринок.

У дослідженнях зарубіжних вчених відзначається, що представники “української мафії” відіграють дедалі більшу роль у світових злочинних співтовариствах. За даними ГУБОЗ МВС України, близько 2 тис. громадян України залучені у такі формування і мають стійкі зв'язки зі злочинними структурами країн СНД, Балтії, США, ФРН, Польщі, Угорщини, Туреччини та інших держав.

У підрозділі 1.3. "Виникнення і розвиток транснаціональної злочинності за часів незалежності України" констатовано, що з початку доби незалежності України не було забезпечено стратегічних засад державної політики протидії злочинності. Цей фактор, поєднаний з криміналізацією економічної сфери, розквітом злочинності, рекетом та корупцією, заблокував можливий, керований державою, еволюційний розвиток ринкових перетворень, адже набуття матеріальних благ у злочинний спосіб стало у суспільстві нормою.

В умовах погіршення правопорядку, зростання злочинності суттєво знизилася ефективність діяльності правоохоронних органів, зруйновано систему профілактики правопорушень, криміногенна ситуація характеризувалась зростанням злочинності в Україні. Змінилась сама сутність злочинності, її рівень, структура й динаміка. Якщо в 1990 р. зареєстровано близько 370 тис., то в 2000 р. вже 554 тис. злочинних посягань.

Найбільш небезпечним явищем, що істотно позначається на соціально-економічному розвитку країни, є організована злочинність як попередниця транснаціональних злочинних проявів. У 1991 р. МВС України створило головне міжрегіональне управління по боротьбі з організованою злочинністю. За даними статистики, у 1991 р. в Україні було викрито 275 ОЗГ, члени яких вчинили понад 2,7 тис. злочинів.

У 1993 р. з прийняттям Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” серед пріоритетних напрямів, зокрема, були визначені знешкодження організованих злочинних груп, насамперед з міжрегіональними, міжнародними зв'язками. Структура цих посягань має тенденцію до збільшення питомої ваги злочинів у фінансово-кредитній, банківській системах, енергетичному комплексі. Аналіз кримінальних та оперативно-розшукових справ показує, що вчинення вбивств на замовлення з метою усунення конкурентів здійснюється з особливою жорстокістю та застосуванням керованих вибухових пристроїв, підпалів, використанням стрілецької зброї (АР Крим, Одеська, Донецька, Дніпропетровська області та м. Київ).

ОВС протистоять добре озброєні, оснащені сучасною технікою, організовані, законспіровані угруповання з міжнародними кримінальними зв'язками (АР Крим, Москва, Санкт-Петербург). На початку нового тисячоліття міліції загалом вдалося забезпечити стабільність ситуації, закріпити позитивні тенденції в боротьбі зі злочинністю. Зросла роль та результативність роботи українського НЦБ Інтерполу. Проте злочинність, охоплюючи кредитно-банківську сферу, сферу приватизації, паливно-енергетичний комплекс, видобування нафти і газу, гірничодобувну та металургійну галузі, зовнішньоекономічну діяльність, використовуючи відкриті й таємні методи впливу від відвертого насилля до кримінального терору з використанням зброї та вибухівки, поступово виходить за межі національних кордонів.

“Прозорі” кордони перетворюють Україну на плацдарм нелегальної міграції. На цьому тлі великого поширення набуває діяльність транснаціональної злочинності, пов'язана з використанням території України як полігону та транзитного шляху для незаконного обігу наркотиків. Лише впродовж 1991-95 рр. кількість цих злочинів зросла у понад 6 разів. Нелегальна міграція як прибутковий тіньовий бізнес поступово переходить під контроль транснаціональних і місцевих організованих злочинних груп. Прибутки в цій сфері, за оцінками Інтерполу, становлять 3,5 млрд дол. США щорічно.

Рівень злочинності постійно підвищується, хоча Україна за рівнем активності криміналітету поступається багатьом країнам світу. Збільшується кількість злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї. Більшість злочинів (понад 70 %) вчинюються з корисливих мотивів. На початку 1990-х рр. з'являються такі відносно нові кримінальні явища, як вбивства на замовлення, захоплення заручників, викрадення людей з метою шантажу та вимагання.

Дослідження надає підстави дисертанту для виділення певних етапів ґенези цього небезпечного явища в Україні як найвищого щаблю злочинної діяльності: зародження організованої злочинності (1980-1990); формування організованої злочинності (1990-2000); виникнення паростків транснаціональної організованої злочинності (2000 - дотепер).

Прагнення політичної влади характеризує якісно новий щабель розвитку криміналітету, який з другої половини 1990-х рр. робить спроби проникнення в органи влади з метою сприяння своїм бізнесовим інтересам, доступу до важелів кадрової політики у правоохоронних структурах.

Розділ 2. “Кримінологічна характеристика транснаціональної злочинності у сфері економіки” включає три підрозділи і присвячений кримінологічній характеристиці злочинів у сфері економіки.

У підрозділі 2.1. “Загальні кримінологічні показники транснаціональних злочинів у сфері економіки” констатується брак досліджень цієї проблеми та зазначається, що транснаціональна економічна злочинність - це сукупність злочинів, спрямована на систематичне одержання великого прибутку за допомогою злочинного використання міжнародних економічних відносин. В Україні та країнах СНД найбільш поширеними видами цих злочинів є: легалізація (відмивання) коштів та іншого майна, отриманих злочинним шляхом; фальшування грошей та цінних паперів; хабарництво і корупція в органах державної влади; незаконний автобізнес, а також злочини у фінансово-кредитній сфері, пов'язані з підробкою банківських чеків і кредитних карток, випуском і поширенням незабезпечених цінних паперів, проведенням незаконних операцій з переказу за кордон великих грошових коштів, контрабанда валюти, ювелірних виробів, історичних і культурних цінностей, що легко конвертуються.

За даними МВФ, щорічно у світі відмивається від 500 млрд до 1,5 трлн доларів США, що становить 5 % світового валового продукту. Отже, в умовах кризи національної економіки і розвитку інтеграції з міжнародними установами в Україні гостро постає питання про протидію легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом. Легалізація (відмивання) грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, належить до тяжких злочинів, небезпека яких полягає в тому, що при невідпрацьованих механізмах приватизації і роздержавлення злочинні структури стають власниками основного обсягу матеріальних цінностей та з розвитком внутрішніх організаційних структур все щільніше вбудовуються у злочинні міжнародні організації. Тому стратегічним напрямом у боротьбі з цією злочинністю є підрив її економічного підґрунтя, створення системи правових та інших заходів щодо виявлення та ліквідації каналів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Україна є учасником основних міжнародно-правових актів, зокрема, Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Ратифікувавши ці документи, Україна визнала їх складовою національного законодавства.

Аналіз показує, що зовні законний бізнес у країнах близького зарубіжжя нерідко слугує прикриттям великомасштабних протиправних угод, пов'язаних з контрабандою сировини, безтоварними експортно-імпортними операціями, незаконними переказами коштів за кордон та іншими формами відмивання “брудних” коштів. Прагнення тіньового бізнесу в країнах близького зарубіжжя до “відмивання” своїх “брудних” капіталів знаходить підтримку у закордонного криміналітету. Очевидно, що лідери злочинних угруповань вирішують важливе завдання “відмивання” коштів та зосередження основного капіталу за кордоном, аби в майбутньому інвестувати їх в економіку країни з найбільшою вигодою.

Відмивання брудних коштів, що вчиняються злочинними угрупуваннями, - це особливий вид транснаціональної злочинності. Для більшості злочинів кордони є перешкодою, оскільки вони ускладнюють злочинцям можливість залишити країну та зникнути з поля зору правоохоронних органів. Проте для легалізації, зокрема переведення брудних коштів до інших країн, кордони використовуються саме злочинцями. Для полегшення переміщення готівки досить часто використовують офшорні зони, а також ті країни, що не вживають жорстких заходів боротьби з відмиванням злочинно здобутих прибутків, не відслідковують фінансові потоки, не встановлюють джерело походження коштів.

Групи, що пов'язані зі злочинними діловими операціями, часто використовують складні фінансові угоди як засіб, що надає змогу приховати походження їх майна та не допустити його конфіскації. Це, як правило, супроводжується значною кількістю операцій з легалізацією коштів, переказуванням їх через декілька банківських рахунків у різних країнах або шахрайським використанням цінних паперів для створення можливостей залучення злочинно отриманих коштів до сфери легальної економіки.

Особливу проблему для прикордонних районів України становить контрабанда, нелегальна торгівля споживчими імпортними товарами. Висока прибутковість “човникового” бізнесу приваблює до прикордонних областей України тисячі торговців, які формують навколо себе кримінальну інфраструктуру, що пропускає через свої структури зброю, наркотики, нелегальних мігрантів, фальшиві документи, величезні суми прихованих від оподатковування прибутків.

До небезпечних видів транснаціональної злочинності належить виготовлення і поширення фальшивих грошових знаків і цінних паперів. Міжнародні зв'язки, досить високий “професійний” рівень, складна ієрархічна структура злочинних груп визначають суттєві труднощі в боротьбі з їх підробкою. Протягом 1996-2006 рр. в Україні було зареєстровано 25266 таких злочинів. Аналіз свідчить про тенденції їх поширення, підвищення рівня організованості злочинних груп, розподілу праці між ними та підвищення якості підробок.

Таким чином, злочинні організації діють на величезній території, в глобальних масштабах і тісно пов'язані між собою, а законодавство та існування офшорних зон підтримують їх функціонування.

Практика міжнародного співробітництва України щодо боротьби з шахрайством на фінансових ринках та поглиблене вивчення питання про стан сучасної злочинності в умовах тенденцій, за яких національні кордони стають прозорими, сучасні засоби зв'язку відкривають нові простори для спілкування і співробітництва, виникнення нових транснаціональних структур, в тому числі й таких, що займаються злочинною діяльністю, вказують на доцільність реформування законодавства так, як це зроблено в країнах з розвинутою ринковою економікою.