Соціальний захист як гарантія реалізації трудових прав громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 349.3-342.734

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЯК ГАРАНТІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

Постригань Тетяна Леонідівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля, м. Луганськ.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Капліна Галина Анатоліївна, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, доцент кафедри правознавства.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, Ярошенко Олег Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права;

кандидат юридичних наук, Клемпарський Микола Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, старший науковий співробітник.

Захист відбудеться «21» грудня 2010 р. о «12» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.04 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 19 » листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М. П. Стадник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах побудови демократичної правової держави, переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постало питання соціального захисту населення, основною метою якого є підтримка малозабезпечених прошарків населення. Низький рівень трудового потенціалу населення, відсутність механізмів його збереження та розвитку, заборгованість із заробітної плати, незабезпечення гарантій зайнятості, невідповідність оплати праці за виконувану роботу, втрата мотивації до продуктивної праці свідчать про відсутність ефективних засобів захисту прав і свобод працюючих в Україні. Саме за рівнем захисту прав і свобод людини та громадянина оцінюється ефективність діяльності органів державної влади, ступінь демократичності держави в цілому. Впровадження дієвих соціальних механізмів є пріоритетним напрямком держави в сфері соціального захисту населення.

Проблема забезпечення соціального захисту працюючих найбільш інтенсивно обговорювалася наприкінці 80-х та на початку 90-х років. Так, у Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, прийнятій Генеральною Асамблеєю на 55-й сесії 8 вересня 2000 р., проголошено намір добиватися повного захисту і заохочення в усіх країнах громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, зміцнення принципів і практики демократії, поваги прав та інтересів людини і громадянина, що визнано основоположними завданнями розвитку суспільних відносин. Проект Міжнародної організації праці «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці» є практичною основою вирішення зазначених проблем на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Проблеми захисту прав людини та громадянина досліджуються представниками різних галузей права. Окремі аспекти захисту трудових прав працівників досліджувалися свого часу та досліджуються сьогодні представниками вітчизняної науки трудового права, такими як: Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, С.І. Запара, Н.В. Кохан, І.В. Лагутіна, В.В. Лазор, Т.Г. Маркіна, О.Т. Панасюк, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, В.М. Скобелкін, М.П. Стадник, Н.М. Хуторян, Н.А. Циганчук, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко, а також такими російськими вченими як: К.М. Гусов, І.Я. Кисельов, М.В. Лушнікова, А.М. Лушніков, Н.М. Лютов, С.П. Маврін, Ю.П. Орловський, О.С. Пашков, О.В. Смирнов, С.А. Соболєв, В.М. Толкунова, Є.Б. Хохлов та ін.

Не зменшуючи значення та наукову цінність вказаних робіт, а також дискусійний характер багатьох питань, необхідно зазначити, що у вітчизняній науці трудового права проблеми соціального захисту працівників ще не були предметом спеціального комплексного дослідження, що і обумовлює актуальність обраної теми та необхідності подальшого поглибленого дослідження окресленої проблематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до Державної наукової програми «Правові засади розбудови державності», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 24 грудня 2001 р., а також комплексної цільової програми університету і кафедри.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі врахування досягнень науки трудового права та права соціального забезпечення, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду дослідити нинішній стан соціального захисту працівників як учасників трудових правовідносин, визначити його місце у системі юридичних гарантій захисту прав учасників трудових правовідносин та розробити пропозиції по вдосконаленню законодавства в зазначеній сфері.

Для досягнення зазначеної мети в дослідженні поставлені такі основні завдання: трудовий юридичний правовідносини законодавство

- дослідити становлення та розвиток національного законодавства у сфері соціального захисту працівників;

- розглянути соціальний захист працівників з точки зору гарантування трудових прав громадян;

- сформулювати поняття форм соціального захисту трудових прав та інтересів працівників і здійснити їх класифікацію;

- визначити види та способи соціального захисту працівників;

- проаналізувати колективні форми реалізації соціального захисту працівників та надати їх класифікацію;

- вивчити склад та стадії механізму реалізації соціального захисту працівників;

- виділити особливості реалізації соціального захисту працівників через трудові правовідносини;

- розглянути діяльність суб'єктів соціального захисту, їх права, обов'язки, компетенцію;

- встановити особливості правового регулювання та реалізації соціального захисту працівників під час неплатоспроможності роботодавця;

- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства України у сфері соціального захисту працівників, проекту Трудового кодексу України з урахуванням міжнародних трудових стандартів, позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн.

Об`єктом дослідження є система суспільних відносин у сфері соціального захисту громадян при реалізації ними своїх трудових прав та законних інтересів.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання у сфері соціального захисту як гарантії реалізації трудових прав громадян.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об'єкта, предмета, мети і завдань. Діалектичний метод пізнання дозволив дослідити вдосконалення національного трудового законодавства під впливом міжнародних та європейських стандартів у сфері трудових правовідносин у єдності, взаємозв'язку та розвитку юридичних чинників, що виявилося, зокрема, в широкому розумінні окремих категорій діалектики (форми і змісту, сутності і явища, структури й елемента тощо) (підрозділи 1.1-2.4). Застосування історико-правового методу дозволило проаналізувати розвиток чинного законодавства, що регулює статус суб'єктів та форми соціального захисту працівників, і обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми (підрозділи 1.3, 2.3). Формально-логічний та системний методи відіграли значну роль у дослідженні та класифікації правовідносин у сфері соціального захисту працівників (підрозділ 1.3, 1.4). Завдяки формально-юридичному методу розглянуто склад та стадії механізму реалізації соціального захисту працівників, доведено, що соціальний захист є одним із принципів механізму реалізації соціального захисту (підрозділ 2.1). Порівняльно-правовий метод дозволив вивчити соціальний захист працівників під час неплатоспроможності роботодавця, а також розвиток соціального захисту в колективних трудових відносинах шляхом аналізу та порівняння національного трудового законодавства із міжнародними правовими актами, законодавством зарубіжних країн (підрозділ 2.4).

Основні положення та висновки дисертації базуються на дослідженні міжнародно-правових актів про права людини, чинного законодавства України та законодавства країн із розвиненою ринковою економікою, постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, держав колишнього Союзу РСР, матеріалів судової практики, у тому числі практики Європейського суду з прав людини, діяльності органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційної роботи склали наукові праці із загальної теорії держави і права, розробки фахівців в галузі трудового права, права соціального забезпечення та інших галузей права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання у сфері соціального захисту як гарантії реалізації трудових прав громадян.

В результаті проведених наукових пошуків сформульовано низку нових теоретичних і практичних положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

- удосконалено поняття «соціальний захист», під яким слід розуміти діяльність держави, громадських організацій (професійних спілок) щодо визначення, реалізації та забезпечення основних напрямків соціальної політики у сфері праці, охорони материнства і дитинства, створення ефективних гарантій і пільг сім'ям, професійної підготовки громадян, охорони праці, регулювання заробітної плати; а також діяльність суб'єктів соціального захисту щодо страхування та соціального забезпечення працівників;

- вперше запропоновано розглядати соціальний захист в трудовому праві як соціально-юридичну категорію; нормативну форму впливу держави на трудові правовідносини; принцип трудового права, принцип діяльності державних органів і посадових осіб; функцію трудового права; керівну ідею, що є основою поняття прав людини, у відповідності з міжнародними та національними стандартами; як гарантію належної реалізації трудових прав; рівень правової та політичної культури суспільства і держави; базис для створення реального режиму законності та підтримання правопорядку в державі;

- вперше розкрито сутність соціального захисту з точки зору гарантування трудових прав, зокрема, запропоновано соціальний захист трудових прав громадян розглядати як систему гарантій, що включає сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, які спрямовані на реалізацію трудових прав і інтересів громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповної або неналежної реалізації; запропоновано класифікацію соціального захисту як системи гарантій реалізації трудових прав громадян;

- удосконалено визначення видів соціального захисту та форми соціального забезпечення, з'ясовано механізм їх реалізації, на основі чого доведено, що захист трудових прав є самостійним правовим інститутом, який повинен включати також норми, що визначають поняття соціального захисту працівників, суб'єктів діяльності з соціального захисту, форми соціального захисту;

- дістала подальшого розвитку класифікація способів захисту трудових прав та інтересів працівників, до яких віднесено наступні: 1) визнання права; 2) визнання договору або окремих його частин, що погіршують становище працівників порівняно із законодавством та колективними договорами і угодами, недійсними; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища працівника, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку; 6) зміна або припинення правовідношення; 7) виплата належних працівникові сум, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності державних органів з працевлаштування;

- вперше надано визначення колективних форм реалізації соціального захисту працівників як врегульованих чинним законодавством способів реалізації соціально-економічних прав найманих працівників (трудових колективів) у відносинах з роботодавцем; визначено шляхи реалізації означених форм, а саме: 1) укладення колективних договорів та угод на відповідних, обумовлених законодавцем рівнях; 2) реалізація права громадян на об'єднання в профспілки та інші громадські організації для захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів; 3) соціальне партнерство на основі «трипартизма»; 4) звернення до судових органів з приводу захисту своїх прав та законних інтересів; 5) реалізація права на страйк - як крайній засіб у вирішенні трудових конфліктів;

- вперше сформульовано визначення поняття стадії механізму реалізації соціального захисту працівників, під якими слід розуміти законодавчо обумовлені етапи діяльності відповідних суб'єктів, які представляють собою систему правових форм і способів захисту соціально-економічних прав громадян;

- дістали подальшого розвитку дослідження складу механізму реалізації соціального захисту та встановлено, що він включає в себе певний юридичний факт, у зв'язку з чим у особи виникає право на конкретний вид соціального забезпечення, обумовлені законодавством взаємні права та обов'язки суб'єктів відповідних правовідносин і процедурні дії, завдяки яким працівник реалізує зазначене право;

- обґрунтовано доцільність класифікації нематеріальних відносин із соціального захисту за складовими предмету трудового права на: 1) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються трудових правовідносин; 2) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються тісно пов'язаних з трудовими правовідносин. Визначено склад та сутність означених відносин;

- вперше доведено необхідність створення та вдосконалення механізму соціального захисту працівників під час банкрутства, що включає в себе створення механізму та вдосконалення комплексу заходів гарантійних інститутів відповідно до норм міжнародного права щодо належної реалізації трудових прав працівників: гарантійних страхових інститутів; компенсаційних форм; контрольних заходів; правового регулювання процедурних питань;

- внесено пропозиції по вдосконаленню правового регулювання соціального захисту працівників під час проведення процедури банкрутства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретико-правових питань в сфері соціального захисту працівників;

- у правотворчій діяльності - в процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних законодавчих актів в сфері захисту соціально-економічних прав працівників з метою приведення їх до стандартів ЄС. Рекомендації та пропозиції, які надані дисертантом, можуть бути враховані при розробці і прийнятті нового Трудового кодексу України;

- у правозастосовчій практиці - під час здійснення повноважень суб'єктами соціального захисту. Використання конкретних рекомендацій і пропозицій сприятиме практичній діяльності цих органів, а також підвищенню ефективності діяльності судів;

- у навчальному процесі - положення й висновки дисертації можуть бути використані у вищих і спеціальних юридичних закладах освіти в процесі вивчення дисципліни «Трудове право України», «Право соціального забезпечення», а також при підготовці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій для студентів.

Апробація результатів дисертації. Обговорення результатів проведеного наукового дослідження здійснювалося на засіданнях кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Основні теоретичні положення дисертації й рекомендації автора оприлюднені в доповідях і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Рівне, 9 червня 2004 року), «Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки» (м. Чернігів, 19 травня 2005 року), «Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства» (м. Львів, 9 листопада 2007 року) та «Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення» (м. Харків, 22-23 квітня 2009 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 10 публікаціях, в тому числі 6 наукових статтях, серед яких 5 опубліковані у фахових виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України як фахові з юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів‚ які об'єднують 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 187 сторінок, з них 24 сторінки займає список використаних джерел, що складається із 243 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержанні‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Юридична природа соціального захисту як гарантії реалізації трудових прав громадян» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Розвиток поняття та інституту соціального захисту» акцентується увага на тому, що зміна форм власності на засоби виробництва, запровадження нових форм застосування і використання найманої праці істотно вплинули на трудові відносини в Україні. Саме тому в сфері застосування праці відбувається зіткнення життєво важливих державних, суспільних та особистих інтересів. У зв'язку з цим, перед державою постає завдання правового збалансування цих інтересів шляхом законодавчого врегулювання. Від цього у великій мірі залежить соціальний спокій населення - головна умова еволюційного розвитку суспільства.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про те, що «соціальний захист» слід розглядати як діяльність держави, громадських організацій (професійних спілок) щодо визначення, реалізації та забезпечення основних напрямків соціальної політики у сфері праці, охорони материнства і дитинства, створення ефективних гарантій і пільг сім'ям, професійної підготовки громадян, охорони праці, регулювання заробітної плати; а також діяльність суб'єктів соціального захисту щодо страхування та соціального забезпечення працівників. Під соціальним захистом працівників пропонується розуміти сукупність соціальних і юридичних гарантій з боку держави, метою яких є забезпечення державними органами реалізації трудових прав громадян, в тому числі права на повноцінний рівень життя, необхідний і достатній для формування та розвитку особистості.

Підтримується позиція вчених щодо виділення самостійного правового інституту захисту трудових прав, який повинен включати також норми, які визначають поняття соціального захисту працівників, суб'єктів діяльності з соціального захисту, форми соціального захисту.

У підрозділі 1.2 «Визначення соціального захисту працівників як гарантії трудових прав громадян» зазначається, що участь України у багатьох міжнародних організаціях, в тому числі і в МОП, зміна зовнішньоекономічної політики держави, підвищення соціальних стандартів є пріоритетними напрямками зовнішньої політики нашої держави, в якій одне із основних місць займає сфера охорони праці. Зазначені аспекти зумовлюють необхідність звернути свою увагу на проблеми соціального захисту працівників, гарантії реалізації їх трудових прав.

Зроблено висновок, що соціальний захист як система гарантій включає сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, які спрямовані на реалізацію трудових прав та інтересів громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповної або неналежної реалізації. Забезпечення цих гарантій - це обов'язок держави по відношенню не лише до конкретної особи, а й до суспільства в цілому. При встановленні соціальних гарантій основну увагу необхідно приділяти опрацюванню чітких механізмів їх реального виконання. Механізм впливу юридичних гарантій проявляється в тому, що, знаходячи вираження в правових нормах, вони або сприяють оптимальній свободі дій працівника по здійсненню своїх прав, або під загрозою застосування санкцій спонукають зобов'язаних осіб до виконання вимог уповноваженого суб'єкта.

Запропонована класифікація соціального захисту як системи гарантій реалізації трудових прав громадян за такими критеріями: 1) за безпосередніми цілями або способами захисту трудових прав: превентивні (попереджувальні); припиняючі; відновлюючі; 2) за суб'єктами застосування гарантій: парламентські, президентські, судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні, контрольні, суб'єкти колективної правотворчості, тобто соціального партнерства; 3) за видами юридичної діяльності: правотворчі, правороз'яснювальні, правореалізаційні; 4) за онтологічним статусом у правовій системі: нормативно-документальні; діяльнісні; 5) за сферою дії: внутрішньодержавні та міжнародні; 6) за правовим становищем особи: загальні, спеціальні, індивідуальні гарантії; 7) відповідно до реалізуючих правовідносин із соціального захисту: індивідуально-процедурні, індивідуально-процесуальні, колективно-процедурні, колективно-процесуальні.

У підрозділі 1.3 «Види, форми, способи соціального захисту працівників» дається теоретичне визначення поняття «види соціального захисту», згідно з яким - це законодавчо визначені матеріальні і нематеріальні блага, які надаються певним категоріям громадян з метою реалізації конституційно закріпленого принципу права на труд та соціальне забезпечення населення. Під видами соціального захисту розуміють соціальні виплати, відшкодування, пільги, послуги, що надаються працівникам за рахунок роботодавця.

За характером диспозиції юридичних норм, що встановлюють соціальний захист працівників, визначено, що соціальний захист реалізується через: уповноважуючі (дозволяючі) норми, які вказують на права щодо соціального захисту, на можливу поведінку суб'єктів соціального захисту, тобто працівників; зобов'язуючі - вказують на необхідну, з точки зору держави, поведінку; забороняючі - вказують на неприпустиму, недозволену поведінку.

На підставі аналізу результатів дослідження зроблено висновок про те, що форма соціального забезпечення - це законодавчо закріплена сукупність державних і суспільних організаційно-правових заходів з приводу забезпечення громадян певними матеріальними і нематеріальним благами, пільгами, соціальним послугами за рахунок Державного бюджету, відповідних фондів споживання та роботодавця.

У підрозділі 1.4 «Колективні форми реалізації соціального захисту працівників» зазначається, що на сучасному етапі розвитку держава неспроможна в повному обсязі забезпечувати соціально-економічні права населення, у зв'язку з чим посилюються захисні функції профспілок, громадських організацій, трудових колективів та інших представницьких організацій трудящих. Колективні форми реалізації соціального захисту працівників у сфері праці пов'язані з реалізацією їх суб'єктами колективних трудових прав, зокрема, права на свободу об'єднання, права на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод, права на участь в управлінні підприємством (установою, організацією) та ін.

Зроблено висновок, що колективні форми реалізації соціального захисту працівників - це врегульовані чинним законодавством способи реалізації соціально-економічних прав найманих працівників (трудових колективів) у відносинах з роботодавцем. В Україні існують наступні колективні форми захисту прав працівників, які втілюються у життя шляхом: 1) укладення колективних договорів та угод; 2) реалізації права громадян на об'єднання в профспілки та інші громадські організації для захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів; 3) соціального партнерства на основі «трипартизма»; 4) звернення до судових органів з приводу захисту своїх прав та законних інтересів; 5) реалізації права на страйк - як крайній засіб у вирішенні трудових конфліктів.

Запропоновано класифікувати колективні форми реалізації соціального захисту працівників за наступними критеріями: 1) колективні форми реалізації соціального захисту працівників, які здійснюються на договірних засадах, до яких слід віднести: а) укладення колективних договорів та угод на відповідних, обумовлених законодавцем рівнях; б) реалізацію права громадян на об'єднання в профспілки та інші громадські організації для захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів; в) соціальне партнерство на основі «трипартизма»; 2) колективні форми реалізації соціального захисту працівників, які здійснюються в судовому порядку; 3) страйк як крайній засіб реалізації соціального захисту працівників.

Розділ 2 «Механізм реалізації соціального захисту працівників» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Склад та стадії механізму реалізації соціального захисту працівників» основна увага приділена визначенню поняття стадій механізму реалізації соціального захисту працівників, під якими слід розуміти законодавчо обумовлені етапи діяльності відповідних суб'єктів, які представляють собою систему правових форм і способів захисту соціально-економічних прав громадян. Стадії механізму реалізації соціального захисту працівників запропоновано поділити на дві основні: 1) законодавчу; 2) правореалізуючу.

На підставі узагальнення існуючих концептуальних підходів зроблено висновок, що склад механізму реалізації соціального захисту працівників включає в себе певний юридичний факт, у зв'язку з чим у особи виникає право на конкретний вид соціального забезпечення, обумовлені законодавством взаємні права та обов'язки суб'єктів відповідних правовідносин і процедурні дії, завдяки яким працівник реалізує зазначене право.

Запропоновано доповнити систему галузевих принципів трудового права наступними: 1) принцип застосування нормативного акту, що містить більш посилений соціальний захист трудових прав у разі виникнення колізії; 2) у разі конфлікту інтересів за колізійними нормативними актами пріоритет надається інтересам працівників - принцип пріоритетності інтересів працівників. Автор вважає за потрібне закріпити ці принципи у проекті Трудового кодексу України.

У підрозділі 2.2 «Реалізація соціального захисту працівників через трудові правовідносини» висловлюється думка, що право на захист працівником трудових прав слід розглядати у матеріально-правовому і процесуальному значеннях. Право на захист у процесуальному значенні означає можливість особи звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів (порушених чи оскаржених) до юрисдикційних органів, наприклад, до органів з розгляду трудових спорів, органів з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. Реалізація матеріальних правовідносин неможлива без процедурних та процесуальних правовідносин, які спрямовані на здійснення та охорону прав працівників.

На підставі узагальнення існуючих наукових підходів запропоновано класифікувати нематеріальні відносини із соціального захисту за складовими предмету трудового права на: а) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються трудових правовідносин; б) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються тісно пов'язаних з трудовими правовідносин.

У підрозділі 2.3 «Діяльність суб'єктів соціального захисту» робиться висновок, що суб'єктами діяльності із соціального захисту за трудовим правом є індивіди, громадські організації, держава в особі уповноважених органів, які здійснюють діяльність, спрямовану на соціальний захист працівників в трудових та тісно пов'язаних з трудовими правовідносинах. Соціальний захист означає активну поведінку суб'єктів такої діяльності. Суб'єктами соціального захисту працівників виступають: держава в особі уповноважених органів; трудовий колектив через органи представництва, профспілка; інші громадські організації відповідно до закону.

У зв'язку з багатоманітністю видів діяльності соціального захисту населення пропонується класифікувати їх за наступними критеріями: 1) діяльність, що залежить від форм соціального захисту: а) діяльність, пов'язана із соціальним страхуванням, що здійснює роботодавець, держава або сам працівник (соціальний самозахист); б) діяльність, пов'язана із соціальним забезпеченням, що за свій рахунок здійснюють роботодавець, профспілки, держава; в) діяльність, пов'язана із наданням соціальних пільг та гарантій, що здійснюють роботодавець, профспілки, служба зайнятості; 2) діяльність, пов'язана із представництвом інтересів працівників; 3) діяльність, що спрямована на попередження порушень трудових прав та інтересів працівників, відновлення порушених прав, яку виконують органи державного контролю та нагляду, судові органи, органи громадського контролю; 4) діяльність суб'єктів внутрішньодержавного захисту, що включає систему судових органів, уповноваженого з прав людини та суб'єктів міжнародно-правового захисту.

На підставі аналізу чинного законодавства про працю та положень, які містяться у проекті Трудового кодексу України, запропоновано викласти абзац 3 ч. 2 ст. 13 проекту Трудового кодексу України у наступній редакції: «Нормативні акти роботодавця, прийняті ним самостійно, не можуть суперечити нормативним актам, які прийняті ним з урахуванням пропозицій виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності - з урахуванням пропозицій виборного органу трудового колективу».

У підрозділі 2.4 «Особливості правового регулювання та реалізації соціального захисту працівників в період неплатоспроможності роботодавця» наголошується на неналежній відповідності внутрішнього трудового законодавства щодо регулювання соціального захисту працівників при неплатоспроможності роботодавця нормам міжнародно-правового регулювання.

Встановлено, що неплатоспроможність виступає соціальним ризиком, який створює негативні соціальні наслідки для працівників. Необхідним є визначення шляхів досягнення мінімально можливого рівня соціальних ризиків під час трудових відносин, доступність і відкритість відповідної інформації, забезпечення досягнення соціальної згоди в суспільстві з приводу встановлення рівнів соціальних ризиків, соціальних гарантій щодо їх мінімізації і компенсації, пошук форм соціального захисту та гарантійних інститутів, пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання соціально-трудових аспектів банкрутства, виходячи з норм і стандартів міжнародно-правового регулювання та із зарубіжного досвіду.

Запропоновано внести норми до глави «Заробітна плата» проекту Трудового кодексу України щодо гарантій трудових прав працівників під час проведення процедури банкрутства, що будуть включати погашення заборгованості за період, який передував банкрутству, а також виплату заробітної плати та іншої заборгованості, що виникли під час проведення процедури банкрутства.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання соціального захисту працівників під час виконання ними трудових обов'язків. Основні з них такі:

1. Соціальний захист - це діяльність держави, громадських організацій (професійних спілок) щодо визначення, реалізації та забезпечення основних напрямків соціальної політики у сфері праці, охорони материнства і дитинства, створення ефективних гарантій і пільг сім'ям, професійної підготовки громадян, охорони праці, регулювання заробітної плати; а також діяльність суб'єктів соціального захисту щодо страхування та соціального забезпечення працівників.

2. Соціальний захист працівників - це визначені міжнародно-правовими актами, закріплені в Конституції України та чинному законодавстві мінімальні стандарти щодо забезпечення широкого спектру соціально-економічних прав і свобод як працюючого, так і непрацюючого населення.

3. Соціальний захист трудових прав громадян як система гарантій включає сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, які спрямовані на реалізацію трудових прав та інтересів громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповної або неналежної реалізації. Забезпечення ж цих гарантій - це обов'язок держави по відношенню не лише до конкретної особи, а й до суспільства в цілому.

4. Соціальний захист як систему гарантій реалізації трудових прав громадян можливо класифікувати: 1) за безпосередніми цілями або способами захисту трудових прав: превентивні (попереджувальні); припиняючі; відновлюючі; 2) за суб'єктами застосування гарантій: парламентські, президентські, судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні, контрольні, суб'єкти колективної правотворчості, тобто соціального партнерства; 3) за видами юридичної діяльності: правотворчі, правороз'яснювальні, правореалізаційні; 4) за онтологічним статусом у правовій системі: нормативно-документальні; діяльнісні; 5) за сферою дії: внутрішньодержавні та міжнародні; 6) за правовим становищем особи: загальні, спеціальні, індивідуальні гарантії; 7) відповідно до реалізуючих правовідносин із соціального захисту: індивідуально-процедурні, індивідуально-процесуальні, колективно-процедурні, колективно-процесуальні.

5. Види соціального захисту - це законодавчо визначені матеріальні і нематеріальні блага, які надаються певним категоріям громадян з метою реалізації конституційно закріпленого принципу соціального забезпечення населення. Видами соціального захисту є: соціальні виплати, відшкодування, пільги, послуги, що надаються працівникам за рахунок роботодавця.

6. Форма соціального забезпечення - це законодавчо визначена сукупність державних і суспільних організаційно-правових заходів з приводу забезпечення громадян певними матеріальними і нематеріальним благами, пільгами, соціальним послугами за рахунок Державного бюджету та відповідних фондів споживання.

7. Захист трудових прав є самостійним правовим інститутом, який повинен включати також норми, що визначають поняття соціального захисту працівників; суб'єктів діяльності з соціального захисту; форми соціального захисту. Способами захисту трудових прав та інтересів є: визнання права; визнання договору або окремих його частин, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством та колективними угодами і договорами, недійсними; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища працівника, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку; зміна або припинення правовідношення; виплата належних працівникові сум, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності державних органів з працевлаштування.

8. Колективні форми реалізації соціального захисту працівників - це врегульовані чинним законодавством способи реалізації соціально-економічних прав найманих працівників (трудових колективів) у відносинах з роботодавцем. В Україні існують колективні форми захисту прав працівників, які втілюються у життя шляхом: 1) укладення колективних договорів та угод на відповідних, обумовлених законодавцем рівнях; 2) реалізації права громадян на об'єднання в профспілки та інші громадські організації для захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів; 3) соціального партнерства на основі «трипартизма»; 4) звернення до судових органів з приводу захисту своїх прав та законних інтересів; 5) реалізації права на страйк як крайнього засобу у вирішенні трудових конфліктів.

Запропоновано класифікувати колективні форми реалізації соціального захисту працівників за наступними критеріями: 1) колективні форми реалізації соціального захисту працівників, які здійснюються на договірних засадах, до яких слід віднести: а) укладення колективних договорів та угод на відповідних, обумовлених законодавцем рівнях; б) реалізацію права громадян на об'єднання в профспілки та інші громадські організації для захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів; в) соціальне партнерство на основі «трипартизма»; 2) колективні форми реалізації соціального захисту працівників, які здійснюються в судовому порядку; 3) страйк як крайній засіб реалізації соціального захисту працівників.

9. Стадії механізму реалізації соціального захисту працівників - це законодавчо обумовлені етапи діяльності відповідних суб'єктів, які представляють собою систему правових форм і способів захисту соціально-економічних прав громадян. Стадії механізму реалізації соціального захисту працівників запропоновано поділити на дві: 1) законодавчу; 2) правореалізуючу.

10. Необхідно класифікувати нематеріальні відносини із соціального захисту за складовими предмету трудового права на: 1) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються трудових правовідносин; 2) нематеріальні процедурні та процесуальні правовідносини, що стосуються тісно пов'язаних з трудовими правовідносин.

11. Процедурні правовідносини із соціального захисту в трудовому праві опосередковують розпорядчу діяльність роботодавця, діяльність профспілок, виконавчо-розпорядчу діяльність державних та недержавних органів по реалізації прав працівників на соціальний захист. Учасниками процедурних трудових правовідносин можуть виступати роботодавці, профспілки, держава. Процедурні правовідносини, як складова трудових правовідносин, існують: по-перше, при зверненні працівника до роботодавця за виплатою допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; по-друге, при зверненні за призначенням матеріальної допомоги відповідно до колективного договору; по-третє, при зверненні до профспілкового органу за призначенням матеріальної допомоги, наданням путівок на санаторно-курортне лікування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Постригань Т.Л. Соціальний захист як гарантія реалізації трудових прав / Т.Л. Постригань // Право і безпека, 2005. - № 4. - С. 150-152.

2. Постригань Т.Л. Соціальний захист в контексті принципів трудового права / Т.Л. Постригань // Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005. - С. 500-505.

3. Постригань Т.Л. Про правове регулювання способів захисту трудових прав як основи соціального захисту працівників / Т.Л. Постригань // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 2005. - Вип. 67. - С. 35-37.

4. Постригань Т.Л. Види та форми соціального захисту працівників в трудових правовідносинах / Т.Л. Постригань // Видавнича редакція «Юстиніан», 2007. - № 3. - С. 41-44.

5. Постригань Т.Л. Соціальний захист працівників в період неплатоспроможності роботодавця // Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис, 2009. - № 5(77) - С. 83-88.

6. Постригань Т.Л. Процедурні та процесуальні правовідносини з соціального захисту працівників у трудовому праві / Т.Л. Постригань // Юридична Україна. Щомісячний науковий журнал, 2010. - № 7(91). - С. 75-79.

7. Постригань Т.Л. Соціально-захисний контекст у трудових правовідносинах / Т.Л. Постригань // Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали VI міжвузівської науково-практичної конференції, м. Рівне, 9 червня 2004 року. - Рівне: Рівненська філія Київського університету права, 2004. - С. 214-220.

8. Постригань Т.Л. Пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства з метою реалізації захисту працівників у трудових правовідносинах / Т.Л. Постригань // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Чернігів, 19 травня 2005 року. - Чернігів: Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2005. - С. 489-493.

9. Постригань Т.Л. Деякі аспекти здійснення представництва працівників з метою їх соціального захисту / Т.Л. Постригань // Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства: Вісник наукового товариства курсантів та студентів, м. Львів, 9 листопада 2007 року. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. - С. 126-130.

10. Постригань Т.Л. Процедурні та процесуальні правовідносини з соціального захисту працівників / Т.Л. Постригань // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 22-23 квітня 2009 року. - Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2009. - С. 442-446.

АНОТАЦІЇ

Постригань Т.Л. Соціальний захист як гарантія реалізації трудових прав громадян. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним питанням правового регулювання соціального захисту працівників під час виконання своїх трудових обов'язків. На підставі існуючих у теоретичних джерелах підходів та концепцій сформульовано авторське визначення поняття соціального захисту працівників та надана класифікація соціального захисту як системи гарантій реалізації трудових прав громадян. Досліджено види, форми, способи соціального захисту працівників. На основі отриманих у результаті дослідження висновків розроблено пропозиції з удосконалення чинного законодавства в сфері соціального захисту трудових прав та інтересів громадян.

Ключові слова: соціальний захист, механізм реалізації, гарантії реалізації трудових прав, стадії механізму реалізації соціального захисту, колективні форми реалізації соціального захисту.

Постригань Т.Л. Социальная защита как гарантия реализации трудовых прав граждан. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим вопросам правового регулирования социальной защиты граждан в связи с выполнением ими своих трудовых обязанностей. На основании существующих в теоретических источниках подходов и концепций сформировано авторское определение социальной защиты трудящихся и предложена своя классификация социальной защиты как системы гарантий реализации трудовых прав граждан. В работе обосновывается, что социальная защита - это деятельность государства, общественных организаций (профессиональных союзов, органов представительства трудового коллектива) относительно определения, реализации и обеспечения основных направлений социальной политики в сфере труда, охраны материнства и детства, создания особенных гарантий и льгот семьям, профессиональной подготовки граждан, обеспечения занятости населения, охраны труда, регулирования заработной платы; а также деятельность субъектов социальной защиты относительно страхования и социального обеспечения граждан. С точки зрения государственной деятельности под социальной защитой работников, исходя из основных принципов трудового права, предлагается понимать совокупность социальных и юридических гарантий со стороны государства, целью которых является обеспечение государственными органами реализации трудовых прав граждан, в том числе права на полноценный уровень жизни, необходимый для формирования и развития личности.

Доказано, что механизм реализации юридических гарантий проявляется в том, что, находя выражение в правовых нормах, он или способствует оптимальной свободе действий работника по осуществлению своих законных прав и интересов, или под угрозой применения санкций побуждает обязанные лица к выполнению требований уполномоченного субъекта. В некоторых случаях трудовые гарантии предупреждают нарушение со стороны соответствующих субъектов трудовых правоотношений, в других случаях - устанавливают соответствующие права и обязанности этих субъектов, в третьих - обеспечивают возможность своевременного обжалования действий, которые нарушают их законные права и интересы, в четвертых - обеспечивают возмещение виновными лицами материального ущерба, который причинен незаконными действиями.

В диссертационном исследовании делается вывод о том, что коллективные формы реализации социальной защиты работников - это урегулированные действующим законодательством способы реализации социально-экономических прав наемных работников (трудовых коллективов) в отношениях с работодателем. В Украине существуют следующие коллективные формы защиты прав работников, которые воплощаются в жизнь путем: 1) заключения коллективных договоров и соглашений на соответствующих, обусловленных законодателем уровнях; 2) реализации права граждан на объединение в профсоюзы и другие общественные организации для защиты своих социально-экономических прав и интересов; 3) социального партнерства на основе «трипартизма»; 4) обращения коллектива наемных работников в комиссию по трудовым спорам; 5) обращения в судебные органы по поводу защиты своих прав и законных интересов; 6) реализации права на забастовку как крайней меры в решении трудовых конфликтов.

Ключевые слова: социальная защита, механизм реализации, гарантии реализации трудовых прав, стадии механизма реализации социальной защиты, коллективные формы реализации социальной защиты.

Postrigan T.L. Social protection as a guarantee for the implementation of labor rights. - Manuscript.

The thesis for a candidate's degree of jurisprudence on a specialty 12.00.05 - Labour law, Social Security Law. Koretsky Institute of state and law of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to the theoretical and practical aspects of legal regulation of social protection of citizens in connection with the performance of their job duties. Based on existing sources of theoretical approaches and concepts the author's definition of social protection of workers is shaped and he offered his own classification of social protection as a system of guarantees of labor rights. Different forms, methods of social protection of workers are investigated.

Based on the conclusions, which were received as the result of research, proposals to improve legislation in the field of social protection of labor rights and interests of citizens are made.

Keywords: social protection, implementation mechanism, guarantees the realization of the labor rights, the stage mechanism for the implementation of social protection, collective forms of implementation of social protection.

Размещено на Allbest.ru