Судові промови державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України: правові, етичні, логічні та мовні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АкадеміЯ адвокатури України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Судові промови державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України: правові, етичні, логічні та мовні проблеми

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова

діяльність

Кацавець РУСЛАН СЕРГІЙОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України

Науковий керівник -

кандидат юридичних наук, професор

Молдован Валеріан Васильович,

професор Буковинського університету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Шумило Микола Єгорович,

проректор Національної академії Служби безпеки України;

кандидат юридичних наук, професор, державний радник юстиції 3 класу

Шумський Петро Васильович

професор Національного авіаційного університету

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах демократичного суспільства все більше виникає потреба у людях особистісного типу, які мають самостійно мислити, переконувати живим словом.

Саме такими і мають бути судові оратори, адже вони виголошують промови у судових процесах і мають добре володіти навичками публічного мовлення, що є необхідною професійною якістю. Високий рейтинг сучасних судових ораторів, безперечно, визначається знанням справи, загальною культурою, інтелектом; володінням літературною мовою; умінням чітко, ясно, правильно і логічно викладати думки. Тому правові, етичні, логічні та мовні проблеми судової промови порушуються плином часу - життєвою і професійною необхідністю. Судова риторика набуває неабиякої актуальності, оскільки це складова частина культури судового процесу.

Проблеми риторики судової промови в різні періоди були предметом дослідження. Будь-який судовий процес - форма мовленнєвого спілкування. Це засіб ораторської комунікації - переконання суддів, учасників процесу у правильності висунутих суб'єктами дебатів тез і обгрунтованості висунутих ними рішень. Змістом судових промов завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, які потрібно донести аудиторії судового процесу. Вони неминуче пов'язуються з особистим ставленням людей до результатів дослідження, етичними мотиваціями, емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом, переконаності чи непереконаності у правильності зроблених висновків. Актуальність теми дослідження зумовлена дефіцитом ораторського мистецтва правників, зокрема, судових риторів; недостатнім рівнем розробки проблем правової, етичної, логічної та мовної культури учасників судових дебатів.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці відомих російських та українських вчених, судових ораторів минулого: Ф. Прокоповича, М. Ломоносова, М. Сперанського, А. Коні, П. Сергеїча, С. Андрієвського, які продовжили і розвинули арістотелівський напрямок у риториці, а також сучасних вчених, ораторів: Т. Варфоломеєвої, В. Гончаренка, А. Бірюкової, В. Боярова, О. Захарової, О. Кучинської, Я. Зейкана, Є. Лук`янчикова, В. Лисенка, В. Нора, В. Долежана, В. Маляренка, В. Молдована, О. Олійник,В. Попелюшка, З. Ромовської, С. Фурси, Є. Фесенка, М. Шумила, Н. Мироненко, А. Музики, П. Шумського; російських та білоруських учених: М. Алексеєва, Н. Івакіної, З. Макарової, Є. Матвієнка, Я. Кисельова, Є. Ножина та ін.

Проведене автором дослідження виявило серйозні недоліки у методах підготовки, складання та культури виголошення судових промов обвинувачів і захисників у судовому процесі. Зокрема, спрощеність композиції обвинувальної і захисної промови, що пояснюється відсутністю науково-обґрунтованих рекомендацій, розроблених на основі узагальнення практики застосування норм, що регулюють зміст і структуру судової промови, а також сучасних досягнень кримінально-процесуальної науки і судової риторики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт 2007-2012 років, а саме розробка проблем прав людини; сприяння забезпеченню прав і свобод людини; забезпечення їх правового захисту, дослідження питань професійного захисту порушених і невизнаних оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи, затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 року, протокол № 4. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 02 лютого 2008 р., протокол № 5 з уточненнями.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних положень, що розкривають сутність інституту судової промови в кримінальному судочинстві України; науковому обґрунтуванні пропозицій по вдосконаленню чинного кримінально-процесуального законодавства на основі всебічного аналізу обвинувальних промов державного обвинувача та промов адвоката-захисника, зокрема, правових, етичних, логічних та мовних аспектів; підвищення ефективності здіснення правосуддя.

Для досягнення мети наукового дослідження автор орієнтувався на вирішення таких завдань:

- визначити правову природу судової промови як інституту кримінального судочинства України;

- провести історико-правове дослідження розвитку інституту судової промови в античному і українському кримінальному судочинстві;

- проаналізувати структуру та засади судових промов державного обвинувача обвинувача і адвоката-захисника;

- обґрунтувати допустимість альтернативи у судовій промові;

- віднайти стилістичні помилки допущені ораторами у судових промовах та

визначити шляхи їх усунення;

- виявити проблеми професійної етики обвинувачів і захисників у

судовому процесі шляхом вивчення обвинувальних і захисних промов у писемно-усному аспекті;

- обґрунтувати та внести пропозиції спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавствства, підвищення ефективності застосування інституту судової промови, посилення гарантій здійснення правосуддя і прав особи у кримінальному процесі.

Об'єктом дослідження є судові промови державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному процесі України та психологічно-правовий вплив на внутрішнє переконання суддів, також інших учасників судочинства.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють інститут судової промови, визначають її структуру, функції, стиль та характерні риси, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених з розумінням правових, етичних, логічних та мовних проблем судової промови учасників судового процесу.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження включає як загально-наукові, так і спеціальні методи дослідження. Загальний метод наукового пізнання - діалектичний, дав можливість проаналізувати суспільно-правові явища щодо пізнання реальної дійсності та її зв'язок з практичною діяльністю при здійсненні кримінального судочинства, що охоплюється проблематикою судової промови обвинувачів та захисників.

У дисертації застосовано:

- історико-пізнавальний метод - виникнення та розвиток інституту судової промови в античному і українському кримінальному судочинстві у незалежній демократичній державі, що є основою для подальшого розвитку ораторських тенденцій у кримінальному судочинстві України.

- системно-аналітичний метод - аналіз якості та ефективності мисленнєво-мовленнєвої діяльності судових ораторів.

- дидактичний метод - інформація (говоріння) та засоби активізації аудиторії (для поліпшення слухання аудиторією).

- логічний метод - два аспекти: логіко-змістовий і структурний (особливості мовних одиниць).

- психологічно-правовий метод - засоби впливу судових ораторів на формування внутрішнього переконання учасників судового процесу.

- лінгвістичний метод - предметно-лінгвістична побудова судових промов (обвинувальні і захисні), що визначає їх лінгвістичну структуру.

Емпіричну базу дослідження становлять результати аналізу 100 судових промов державних обвинувачів і адвокатів-захисників у місті Києві. Тематика аналізу стосувалася питань щодо структури обвинувальної та захисної промов, її мисленнєво-мовленнєвих, етичних та психологічних тенденцій ораторів у судовому процесі.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою проблемних питань інституту судової промови у кримінальному процесі і комплексним підходом до їх дослідження.

Дослідження у процесі наукового аналізу, а також оцінювання здобутків своїх попередників - дали можливість обґрунтувати низку положень, висновків та пропозицій. Наукова новизна дослідження відображена у наступному:

Уперше:

- запропоновано автором визначення інституту судової промови державного обвинувача та адвоката-захисника, як виступ звернений до суду, учасників процесу і всіх пристуніх у залі судового засідання, який представяє собою роз'яснення значення і характеру обставин справи з метою з'ясування істини і постановлення справедливого вироку, в якому висвітлюються: фактичні обставини справи та їх суспільно-політична оцінка; аналіз та оцінка доказів; юридична оцінка установлених фактичних обставин; характеристика особи підсудного; застосування кримінального покарання або звільнення від нього; вирішення цивільного позову; питання, пов'язані з судовими витратами, запобіжними заходами, примусовим лікуванням та заходами безпеки щодо учасників процесу;

- відповідно до вимог часу на державотворчому рівні за наслідками

дослідження розроблено пропозиції щодо оволодіння методами правових етичних, логічних та мовних аспектів на базі теоретичного і практичного вчення античних мислителів і сучасних судових ораторів;

- визначені особливості судових промов державного обвинувача і адвоката-захисника у кримінальному судочинстві та їх основні аспекти;

- окреслено особливості судової промови як інституту кримінального судочинства її побудова, виголошення (історико-теоретичний аналіз);

Удосконалено:

- структуру обвинувальної промови державного обвинувача і захисної промови адвоката-захисника, технологію підготовки їх композицій;

- по-новому розглянуто судові промови державного обвинувача і адвоката-захисника у мовному аспекті та невербальних засобах комунікації; виділено особливості слововживання при складанні та виголошенні судових промов;

Дістали подальншого розвитку:

- положення про те, що реально, людина нового типу - особистісного складу, має володіти живим ораторським словом переконуючої комунікації, щоб реалізувати ефективний захист прав і свобод людини; утвердити високий рівень ролі слова у суспільстві;

- обґрунтовано проблему підвищення якості ораторської діяльності обвинувачів і захисників за рахунок кардинальних змін у відношенні до базової класичної науки - риторики;

- вказано на необхідність найефективніших форм навчання ораторського мистецтва юристів, що дозволить отримати необхідні знання, виробити навички управління мисленнєво-мовленнєвою переконуючою діяльністю;

- доведено подальший розвиток методу дослідження проблем організації ораторської діяльності обвинувача і адвоката-захисника у просторі сучасного суспільства, зокрема: судова промова - різновид публічного мовлення; етичні особливості судової промови обвинувача та захисника; культура виголошення судової промови та засоби ефективного впливу на учасників судового процесу;

- визначено необхідність підвищення ролі судових ораторів у судовому процесі, шляхом високого рівня судової промови (складання та виголошення); обґрунтовано доцільність підвищення кваліфікації юристів у цьому напрямку;

- з метою поліпшення ораторської діяльності державних обвинувачів і адвокатів-захисників у кримінальному судочинстві, запропоновано внести доповнення до навчальної програми курсів судової риторики та ораторського мистецтва щодо складання та виголошення судових промов, відповідно до Наказу Генерального прокурора України “Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” від 19 вересня 2005 року;

- запропоновано внести комплекс змін та доповнень до КК, КПК та Закону України «Про прокуратуру».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації наукові положення, висновки, рекомендації мають значення для подальшого розвитку науки кримінального процесу, розширюючи наукові положення про інститут судової промови в українському кримінальному судочинстві.

Практична значимість дослідження полягає в можливості використання його результатів при подальшій розробці вченими проблем судової промови в законотворчому процесі під час вдосконалення норм кримінально-процесуального закону; у навчальному процесі - при викладанні курсів лекцій та проведенні семінарсько-практичних занять; при підготуванні розділів підручників та навчальних посібників.

Результати дослідження впроваджено:

- у навчальному процесі - для підготови навчальних програм, підручників, посібників, викладання курсу «Кримінально-процесуальне право» та відповідних спецкурсів (акти впровадження результатів дослідження у навчальний процес: Інституту післядипломної освіти КНУ імені Тараса Шевченка (від 06 квітня 2010 р.); Національного університету біоресурсів і природокористування України (від 13 квітня 2010 р.); Міжгалузевого інституту управління (від 20 квітня 2010 р.);.

- направлені пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства в Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (наукова записка від 23 січня 2009 та лист № 04-19/14-366 від 12 лютого 2009 р.).

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи Академії адвокатури України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації, теоретичні і практичні висновки, рекомендації обговорювалися на Міжнародних, Всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях: «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 2006), «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (Луцьк, 2006), «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (Київ, 2007) «Відновлювальне правосуддя: мета і сенс» (Київ, 2007), «Формування правової держави в Україні в плебсологічному, як філософсько-правовому, осмисленні» (Київ, 2008), «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні” (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у 16 публікаціях дисертанта, з яких: 4 статті у збірниках, віднесених до фахових видань ВАК України, 6 тез за матеріалами конференцій, монографія, підручник та 4 навчальних посібників з грифом МОН України.

Структура та обсяг дисертації зумовлені предметом дослідження, метою і завданнями. Рукопис складається зі вступу, трьох розділів, які містять 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінка. Список використаних джерел на 11 сторінках містить 164 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі роботи обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається мета та завдвння, об'єкт та предмет дослідження, викладається методологічна основа, формулюються висновки роботи, які відповідають вимогам наукової новизни; пропонується теоретичне та практичне застосування положень дисертації і отриманих висновків, наводяться дані про апробацію результатів роботи.

Розділ 1 «Судова промова як інститут кримінального судочинства: історико-теоретичний аналіз» присвячений аналізу визначення поняття і змісту судової промови; виникненню та розвитку інституту судової промови в античному і українському кримінальному судочинстві; логічній структурі, мові та стилю судової промови; правовій культурі та етиці судової промови; мистецтву переконання і впливу в суді.

У підрозділі 1.1 «Поняття і зміст судової промови» автором сформульовано поняття судової промови, розглянуто дискусійне питання про те, чи є судова промова проявом ораторського мистецтва або вона залишається всього-навсього кримінально-процесуальною дією. Дисертантом детально проаналізовано правові основи судової промови, з'ясовано характерну сукупність кримінально-процесуальниих понять, які мають суттєвий вплив на її формування і проголошення.

Завдання державного обвинувача, адвоката-захисника та інших учасників судового процесу, які проголошують судові промови, зводяться не лише до сприяння суду при винесенні законного обґрунтованого і справедливого рішення, a й допомоги суду і присутнім на судовому засіданні краще розібратися у фактичних і юридичних обставинах справи, з'ясувати їх суть і значення, зробити необхідні висновки.

Аналізуючи висловлювання вчених-процесуалістів, сформульовано власне визначення поняття судової промови, яке схематично можна відобразити так:

Мал. 1.1 Схема судових промов державного обвинувача та адвоката-захмсника

У підрозділі 1.2 «Виникнення та розвиток інституту судової промови в античному і українському кримінальному судочинстві» розглядається історія виникнення та розвитку інституту судової промови в античному і українському кримінальному судочинстві. Уже у Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення.

Особливо поширеним жанром ораторського мистецтва були судові промови. Мистецтво особи, яка виступала, відігравало не меншу роль, ніж зміст. Тому кожна судова справа мала починатися вступом, в якому викладали суть справи, для того, щоб завідомо вплинути на суддів. За вступом йшла розповідь про події, пов'язані зі справою. Потім слідували докази.

Щодо розвитку інституту судової промови в українському судочинстві, то слід відзначити, що він бере свій початок із судового процесу Київської Русі. Найвищого розвитку судові дебати набули в 1864 р., під час прийняття Статуту кримінального судочинства.

Дисертантом досліджено, що реформа судової системи 1864 р. була однією з найпослідовніших реформ 60-70 рр., які означали перехід Росії (а в її складі й України) від феодальної монархії до буржуазної.

У підрозділі 1.3 «Логічна структура, мова та стиль судової промови» автором визначено, що ораторське мистецтво - це особливий вид публічного мовлення, який виявляється у писемно-усній формі. У ньому найповніше реалізується система професйної, мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності державного обвинувача і адвоката-захисника. Адже уміння кваліфіковано впливати на переконання учасників судового процесу - професійний обов'язок сучасного оратора. Тут якраз і мають поєднуватися логічні, психологічні, етичні, мовно-мовленнєві аспекти. Виявляються вони, передусім, у методах підготовки і скадання судових промов та культури їх виголошення. Якість судових промов також залежить від загальної ерудиції, високого професійного рівня оратора, ораторської майстерності, вміння триматися перед аудиторією.

Вважаємо, це зобов'язує сприймати професійну діяльність судового оратора, як науку в межах правової культури судової промови у професійному, мисленнєво-мовному і мовленнєвому аспектах.

У підрозділі 1.4 «Правова культура судової промови» аналізується, що культура мови державного обвинувача і адвоката-захисника визначається також знанням норм, усних публічних виступів. У промовах прокурора і адвоката в суді відбиваються ті факти, що і в процесуальних документах з даної справи. Тому судовий оратор іноді використовує конструкції, властиві тільки писемній, діловій мові. Культура судової промови - це використання мовного матеріалу, що забезпечує найкращий вплив на аудиторію в конкретній обстановці і відповідно до поставленого завдання.

За наслідками досліджень судової промови у лінгвістичному та риторичному аспектах, бачиться, специфіка публічного мовлення зумовлюється своєрідністю науки риторики, а саме: риторика є наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою публічною діяльністю. Тож судова промова має будуватися за цими законами з орієнтацією на переконання.

У підрозділі 1.5 «Етика судової промови» автором зроблено висновок, що судова етика містить комплекс моральних заборон і дозволів, обумовлених специфікою розгляду і вирішення у судових засіданнях кримінальних справ. Дотримання етичних норм сприяє повнішому, результативнішому виконанню учасниками судових дебатів своїх обов'язків, підвищенню ефективності їх діяльності. Етичні засади вимагають від судового ритора індивідуального підходу до кожної справи, яка розглядається, урахування особливостей учасників, які беруть участь у справі. Недопустимі приниження людської гідності, упередженість, однобокість у висвітленні обставин справи.

Також автором відзначено, що актуальним є питання етики судових дебатів. З цього приводу висловлюються різні думки: потрібна чи не потрібна полеміка у суді взагалі. Перевага надається тому, що полеміка у суді необхідна, але форма судової полеміки має відповідати правилам судової етики. Судові дебати неможливі без полеміки, без публічного спору, без словесного змагання. Полеміка між прокурором і захисником є ефективним засобом установлення істини у справі і допомагає суду прийняти правильне рішення.

У підрозділі 1.6 «Мистецтво переконання і впливу в суді» автором обґрунтовано, що ораторське мистецтво - це трибуна для юриста, засіб правового впливу й культури. Коли ми говоримо про ораторське мистецтво, завжди маємо на увазі форму, в якій розглядається зміст. Під формою розуміється майстерність викладання змісту. І коли мова йде про підвищення ефективності ораторського мистецтва, майстерності, питання стоїть саме про форму передачі змісту, ідеї і аргументи на її доведення. Дисертант відзначає, для того щоб вплинути на суд, слід віднайти, насамперед, правильні докази і полегшити їх такою формою висловлювання, яка була б найбільш переконливою. Це високий професіоналізм, етичні засади, красномовство ритора, його майстерність публічно говорити.

На підставі наукових міркувань та власних практичних переконань, оратор завойовує увагу аудиторії не категоричністю своїх суджень, а такою побудовою, яка б привела слухачів до його висновку. Судова промова має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей суддівського сприймання, яке формується у ході процесу.

1Розділ 2 «Обвинувальна промова державного обвинувача» присвячений змісту, побудові обвинувальної промови; аналізу і оцінці зібраних у справі доказів; обґрунтуванню кваліфікації злочину; характеристиці особи підсудного та пропозиції про міру покарання; аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

У підрозділі 2.1 «Зміст, побудова обвинувальної промови» автором відзначається, що судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановлення вироку (ст. 324 КПК України). Проаналізовано, що на зміст і форму судової промови великий вплив мають характер і обсяг справи, особа ритора, судова аудиторія. Особа промовця і судова аудиторія визначають певну побудову і виклад судової промови. Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції. Вони неминуче пов'язуються з особистим ставленням людей до результатів дослідження, емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом, переконаності чи непереконаності у правильності зроблених висновків.

У підрозділі 2.2 «Вступна частина та виклад фактичних обставин злочину» автором відзначено, що засоби і прийоми побудови вступної частини обвинувальної промови бувають різноманітними. Вони залежать від характеру справи, яка розглядається, навичок обвинувача, складу судової аудиторії та інших обставин. Як зазначає автор, нерідко виклад фактичних обставин справи в обвинувальній промові поєднується з показом суспільної небезпеки здійсненого злочину. Це підсилює виховний вплив судового процесу, розкриває причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Виклад фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів часто переплітаються і тісно пов'язані один з одним, тому деякі юристи, як практики так і теоретики, рекомендують об'єднати ці частини промови . Це можна робити в тому випадку, коли не змінився обсяг обвинувачення і немає суперечностей з адвокатом з цього питання. Достатньо згадати фабулу і сказати, що всі факти обвинувачення підтвердилися в залі судового засідання. Після цього приступити до аналізу й оцінки доказів.

У підрозділі 2.3 «Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів» автор визначає, що аналіз і оцінка зібраних у справі доказів є дуже важливою частиною обвинувальної промови. У цій частині необхідно довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні. Якраз аналіз і оцінка доказів можуть переконати суд у правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки. Аналізуючи докази, головну увагу державний обвинувач повинен зосередити на встановленні достовірності доказів, на виясненні їх доказової цінності. Необхідно переконатись самому і переконати інших, що не було допущено порушень процесуального закону при отриманні доказів. Докази та їх джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди викликають сумнів у їх достовірності і недопустимі для використання у судовій промові.

Аналізуючи показання свідків, прокурору варто враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку щодо фактів, про які вони дають показання.

У підрозділі 2.4 «Обґрунтування кваліфікації злочину, характеристика особи підсудного та пропозиція про міру покарання» автор аналізує, що обґрунтовуючи питання про кваліфікацію злочину, прокурор повинен чітко й неухильно дотримуватися вимог кримінального законодавства. Особливо старанно слід з'ясовувати суб'єктивний бік вчиненого злочину, маючи на увазі, що шкідливі наслідки, незалежно від їх тяжкості, можуть ставитися підсудному у провину лише в тому випадку, якщо він діяв навмисно або допустив їх з необережності. Обсяг цієї частини судової промови залежить від складності справи. Коли кваліфікація набуває суперечливого характеру, прокурор чітко висловлює свою позицію, ґрунтовно її аналізує й арґументує.

Характеризуючи особу підсудного, прокурор з'ясовує не лише його риси, якості та особливості, що пов'язані з вчиненням злочину, а й інші дані (поведінку на виробництві, у побуті, працездатність, сімейний стан, дані про минулі судимості). кримінальний судовий промова стилістичний

Не слід прокурору в обвинувальній промові допускати категоричності, бо категоричність вказує на обов'зкове погодження суду з даним твердженням, в той час як суд - орган правосуддя, якому ніхто не має права нав'язувати свою думку.

У підрозділі 2.5 «Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, заключна частина та репліка прокурора» автор обґрунтовує причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, можуть мати найрізноманітніший характер.

Заключна частина обвинувальної промови прокурора - факультативний елемент судової промови державного обвинувача. У справах, які не являють собою великої суспільної небезпеки, судова промова закінчується міркуванням прокурора про міру покарання. У справах, які мають особливе суспільно-політичне значення, викликають значний інтерес громадськості, у виїзних засіданнях, ця частина промови дуже бажана.

Репліка - частина судової промови, основне призначення якої коротко, у стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли та принципово неправильні судження, допущені учасниками дебатів у своїх промовах. На нашу думку, репліка представляє собою промову, але більш конкретну, стислу, яка присвячена лише суттєвим моментам справи. Тому вона не має бути перетворена ні в повторення, ні в продовження основної промови.

У підрозділі 2.6. «Відмова прокурора від обвинувачення» автор розглядає питання відмови прокурора від обвинувачення, що є великою проблемою інституту підтримання державного обвинувачення в суді. Як зазначає В. Маляренко, «прокурор повинен виголосити обвинувальну промову лише в тому разі, якщо в результаті судового розгляду справи він повністю переконається у винності підсудного. В іншому випадку згідно зі ст. 264 КПК та ст. 36-Закону України "Про прокуратуру" він повинен відмовитися від обвинувачення, пояснивши суду, чому він вважає пред'явлене підсудному обвинувачення необгрунтованим».

Щоб зрозуміти істотні ознаки відмови прокурора від обвинувачення у кримінальному процесі, треба не забувати, що до відмови від обвинувачення прокурор проводить обвинувальну діяльність, у ході якої стверджує про винність особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності, доказує її у встановленому законом порядку, бажаючи добитися засудження підсудного і його покарання.

Розділ 3 «Промова адвоката-захисника у суді першої інстанції» присвячений питанням змісту і побудови захисної промови; установленню фактичних обставин справи, аналізу та оцінці доказів; обґрунтуванню кваліфікації злочину, характеристиці особи підсудного; міркуванням про цивільний позов; причини та умови, які сприяли вчиненню злочину і мірі покарання, а також питанням альтернативи у промові захисника.

У підрозділі 3.1 «Зміст та побудова захисної промови» автор обґрунтовує, що захисна промова завершує ту велику і складну роботу захисника, яка спрямована на те, щоб виключити притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватого.

Захисна промова створюється у процесі всієї роботи захисника при підготовці до участі у процесі, під час розгляду справи судом і абсолютно завершується перед самим виступом.

Враховуючи те, що захисник зобов'язаний використовувати передбачені в законодавчих актах України засоби захисту з метою з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність обвинуваченого (ст. 48 КПК), захисну промову можна охарактеризувати так.

Захисна промова - це публічний виступ захисника у судових дебатах з кримінальної справи, в якому з точки зору захисту дається аналіз зібраних у справі доказів; викладається міркування по суті обвинувачення та кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного та пропозиції щодо міри покарання чи звільнення від нього; містяться питання, пов'язані із судовими витратами, запобіжними заходами, примусовим лікуванням та заходами безпеки щодо учасників процесу.

У підроздіді 3.2 «Установлення фактичних обставин справи, аналіз та оцінка доказів» автор визначає, що адвокат, виступаючи із захисною промовою у суді, передусім, повинен висвітлити передбачені кримінально-процесуальним законом обставини, установлення яких необхідно для вирішення кримінальної справи, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.

Виклад фактичних обставин справи - полягає у перерахуванні тих фактів, якими супроводжується подія злочину: обставин, що сприяли його здійсненню, місця, часу і способу дії, його наслідків, викладу фактичних обставин справи, що містяться в обвинувальному висновку. Окрім того, захисник може викласти фактичні обставини справи після (або в ході) їх аналізу та оцінки доказів.

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів складає, як правило, основну частину захисної промови. Аналізуючи й оцінюючи процесуальні докази, захисник обгрунтовує ними свої міркування про те, чому ті чи інші докази він вважає достовірними, а інші -- ні, чому ті чи інші докази є сумнівними, суперечливими.

У пірозділі 3.3 «Обґрунтування кваліфікацї злочину та характеристика особи підсудного» визначається, що кваліфікувати -- це значить віднести те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розряду, виду чи категорії. У праві це означає: підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати конкретну статтю особливої частини Кримінального кодексу України.

Правові міркування адвоката мають бути аргументовані, а висновки -- обґрунтовані перевіреними доказами.

Характеристика особи підсудного займає значне місце в судових дебатах. Про що б не йшлося у судовому засіданні, яке б питання не порушувалося сторонами у промовах - все це, зрештою, спрямовано на те, аби правильно було вирішено подальшу долю підсудного.

У підрозділі 3.4 «Міркування про цивільний позов і причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, міру покарання», як зазначає автор, це визначення збитків, завданих злочином, тобто тема, яку не може обійти захисник у своїй судовій промові, якщо фактичні обставини справи вимагають постановки таких питань, які стосуються цивільного позову. Саме захисник повинен поставити ці питання у своїй промові і вирішити їх відповідно до матеріалів справи і вимог закону. Захисник повинен потурбуватися про те, щоб майнова відповідальність його підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями.

На нашу думку, адвокат має в межах розумного відобразити свідчення про обставини, що сприяли вчиненню злочину. В кожній справі, залежно від її специфіки, захисник повинен конкретно визначити необхідність, компетенцію і обсяг своїх дій щодо виявлення причин і умов злочину та їх аналізу у захисній промові.

Міркування щодо міри покарання і цивільного позову - важлива частина захисної промови. Вона містить визначений «прохальний пункт». Його мета зводиться до пропозиції щодо міри покарання. Допускаються такі формулювання даного прохання: виправдати підсудного; визначити умовну міру покарання; міру покарання, не пов'язану з позбавленням волі; мінімальну міру покарання; більш м'яку міру покарання, ніж просить державний обвинувач.

У підрозділі 3.5 «Альтернатива у захисній промові» автор визначає, чи допустима альтернатива у судовій промові? В обвинувальній промові прокурора - ні. У захисній промові вона теж не бажана, але допустима. Вчені, правознавці-практики не схиляються до однієї думки. Дехто вважає, що альтернатива в захисній промові має бути, але при цьому вимагається глибокий ретельний аналіз і серйозне обгрунтування висловлених тверджень, недопущення грубого протиставлення однієї концепції іншій.

У підрозділі 3.6 «Репліка у захисній промові» аналізується, що у репліці адвокат-захисник, як правило, не повинен торкатися питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід для додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.

Зміст репліки залежить від тих питань, що порушувалися захисником у промові чи обвинувачем у репліці. Використовуючи репліку, потрібно роз'яснити причини, що спонукають до її виголошення; потім перерахувати питання, що будуть порушені в ній, далі викладати суть даних питань і наприкінці сформулювати висновки щодо сказаного в репліці.

ВИСНОВКИ

За предметом дослідження, згідно з визначеними у вступі завданнями, у дисертації з розглянутих проблем обґрунтовано і висвітлено такі основні положення, висновки і рекомендації.

1. На підставі аналізу судових промов відзначено, що недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється переказом показань підсудного, потерпілого, свідків, висновку експерта. Таке повторення лише стомлює слухачів у залі судового засідання своєю одноманітністю і нікого ні в чому не переконує. Завдання судового оратора в тому, щоб показати місце і роль кожного доказу в матеріалах справи, дати оцінку доказів у їх сукупності.

2. Запропоновано шляхи підвищення культури судових промов державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України у правовому, етичному, логічному та мовному аспектах, зокрема, внесення конкретних змін і доповнень до навчальних дисциплін курсів “Судова риторика” та “Ораторське мистецтво” у межах юридичної сфери.

3. Виходячи з наукових міркувань, що сформували власну думку щодо вживання окремих слів у Кримінально-процесуальному кодексі України, пропонуємо:

- у ст. 24, ст. 33 КПК України слова вищестоящі замінити словами вищепоставлені або вищого рівня; у ст. 58 КПК України слово вищестоящий замінити словом вищепосадовий або вищого рівня.

Проаналізувавши ст. 12, ст. 21, ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, пропонуємо:

- у ст. 12 слово вищестоящий замінити словом вищепосадовий або вищого рівня; у ст. 21 слово вищестоящий замінити словом вищепоставлений або вищого рівня.

- у ст. 6 слово нижчестоящий замінити словом нижчепосадовий, нижчерівневий або нижчого рівня, а вищестоящий - словом вищепосадовий або вищого рівня;

4. Обвинувачений. Обвинувачуваний. Обидва слова функціонують в українській мові, різняться не лише суфіксальним творенням, а й сферою вживання. Слово обвинувачений вживається в юридичній практиці, коли особа уже визнана винною; слово обвинувачуваний використовується, коли особа ще тільки обвинувачується.

Пропонуємо:

- у ст.ст. 131 - 147 КПК України слово обвинувачений замінити словом обвинувачуваний;

5. За наслідками аналізу статей 21, 48, 264 Кримінально-процесуального кодексу України пропонується доповнити КПК України статтею 318-1 Судова промова в такій редакції:

- «Судові промови державного обвинувача і адвоката-захисника - це їх виступи, звернені до суду і учасників процесу, в яких висвітлюються фактичні обставини справи; аналіз та юридична оцінка доказів; характеристика особи підсудного і міркування про міру покарання або звільнення від нього та інші питання, які мають значення для винесення законного і обґрунтованого вироку».

6. Статтю 318 КПК України доповнити частинами 6 і 7 [155].

- ч. 6. Особи, указані у цій статті по закінченню дебатів, але до виходу суду в нарадчу кімнату, мають право подати суду у письмовій формі запропоновані ними формулювання рішень з питань, що вказані у пунктах 1 - 13 ст. 324 цього Кодексу. Для державного обвинувача і адвоката-захисника надання суду такого формулювання є обов'язковими.

- ч. 7. За клопотанням учасника судових дебатів йому надається час для підготовки до судових дебатів, для чого головуючий оголошує перерву в судовому засіданні;

7. Статтю 350 проекту КПК доповнити пунктом 7.

- п. 7. Судові дебати у суді за участю присяжних засідателів складаються з двох частин.

Перша частина дебатів складається із промов прокурора, потерпілого, захисника і підсудного, які викладають свої позиції щодо доведення чи недоведення вини підсудного, без нагадування його попередньої судимості. Сторони не можуть згадувати обставини, що не підлягають розгляду за участю присяжних засідателів, посилатися на докази не досліджені у судовому засіданні. Головуючий припиняє такі виступи і пояснює присяжним засідателям, що вони не повинні враховувати дані обставини при винесенні вердикту.

Друга частина дебатів складається із промов прокурора, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника і підсудного, які викладають позиції кваліфікації дій підсудного, призначення покарання, цивільного позову. Друга частина дебатів проводиться після оголошення вердикту без участі присяжних засідателів.

Основні положення дисертації відображено у публікаціях

1. Кацавець Р. С. Правова культура судової промови у кримінальному процесі: монографія / Кацавець. Р. C. К., 2009 р, 144 с.

2. Кацавець Р. С. Захисна промова: зміст та структура // Адвокат № 12,

2008, С. 11 - 15.

3. Кацавець Р. С. Культура судової промови державного обвинувача і адвоката-захисника: правовий, логічний, етичний аспекти // Юриспруденція: теорія і практика № 3 (53) 2009, С. 22 - 27.

4. Кацавець Р. С. Культура думки і слова у професійній діяльності юриста // Право України № 2, 2009, С. 144 - 148.

5. Кацавець Р. С. Ораторське мистецтво як складник професійних якостей юриста // Вісник Академії адвокатури України № 1 (14) 2009, С. 27-29

6. Кацавець Р. С. Спілкування із судовою аудиторією / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [ “Від громадського суспільства - до правової держави”], м. Харків, 2006, С. 18-21

7. Кацавець Р. С. Три основні засади судової промови / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [“Запорізькі правові читання”], м. Запоріжжя, 2006, С. 39 - 41.

8. Кацавець Р. С. Особливості мови юристів / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку»], м. Луцьк. - 2007, С. 30 - 35.

9. Кацавець Р. С. Судова промова - різновид публічного мовлення / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Формування правової держави в Україні у плебсологічному, як філософсько-правовому, осмисленні”]. - К., 2008, С. 63 - 65.

10. Кацавець Р. С. Шляхи розвитку відновлювального правосуддя / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Формування української моделі відновлювального правосуддя»]. - К., 2008.

11. Кацавець Р. С. Українська народна правотворчість і судові дебати: плебсологічна оцінка / Матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Українська культура в історичному розвитку та державотворенні»]. - К., 2009, С. 89.

12. Молдован В. В. Судова риторика: практикум. Навч.посібн. [для студ.вищ.навч.закл.] / Молдован В. В. Кацавець Р. С. - К., 2006. - 163 c.

13. Молдован В. В. Кримінальний процес України. Навч.посібн. для студ.вищ.навч.закл.] / Молдован В. В. Кацавець Р. С. К., 2006. - 376 с.

14. Молдован В. В. Юридичний практикум: судова риторика, кримінальний процес. Навч.посібн. для студ.вищ.навч.закл.] / Молдован В. В. Кацавець Р. С., К., 2008. - 158 с.

15. Кацавець Р. С. Культура мови у професійному спілкуванні юристів. Навч.посібн.[для студ.вищ.навч.закл.] / Кацавець Р. С. - К., 2007, 137 с.

16. Кацавець Р. С. Мова у професії юриста. Підручник. [для студ.вищ.навч.закл.] / Кацавець Р. С. - К., 2007, 304 с.

АНОТАЦІЯ

Кацавець Р. С. Судові промови державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України: правові, етичні, логічні та мовні проблеми. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Академія адвокатури України. - Київ, 2010.

Дисерттація присвячена судовим промовам державного обвинувача та адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України у правовому, етичному, логічному та мовному аспектах.

Розглянуті питання судових промов державного обвинувача та адвоката-захисника у судовому процесі, зокрема, наголошено на характерних рисах, структурі, засобах і прийомах побудови; ораторському мистецтві, як складнику професійних якостей судових риторів. Обгрунтовано та сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін та доповнень КК та КПК України, спрямовані на вдосконалення професійної діяльності судових ораторів з метою зростання правових, мисленнєво-мовленнєвих, етичних тенденцій у кримінальному судочинстві України на рівні сучасних вимог.

Ключові слова: судова риторика, ораторське мистецтво, кримінальний процес, судовий оратор, обвинувальні і захисні промови, судові дебати.

Кацавець Р. С. Судебные речи государственного обвинителя и адвоката-защитника в уголовном судопроизводстве Украиы: правовые, этические, логические и языковые проблемы. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-разыскная деятельность. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2010.

Дисертация посвящена судебным речам государственного обвинителя и адвоката-защитника в уголовном судопроизводстве Украины в правовом, этическом, логическом и языковом аспектах.

Актуальность темы исследования предопределена дефицитом ораторского искусства юристов, в частности, судебных ораторов. Дисертант исследует правовые нормы, которые регулируют институт судебной речи.

Рассмотрены вопросы судебных речей государственного обвинителя и адвоката-защитника в уголовном процессе, в частности, отмечено характерные черты, структуру, средства и приемы построения; роль ораторского искусства, как составляющую часть профессиональных качеств судебных ораторов.

В результате исследования рассмотрен дискуссионный вопрос о том, есть ли судебная речь проявлением ораторского искусства или она остается всего-навсего уголовно-процессуальным действием.

Автором определенно, что ораторское искусство - это особенный вид публичной речи, которых выявляется в письменно-устной форме. В нем полнее всего реализуется система профессиональной, логически-речевой убеждающей деятельности государственного обвинителя и адвоката-защитника.

Автором отмечается, что судебная речь государственного обвинителя в уголовном процессе представляет: общественно-политическую оценку преступления и личности подсудимого; характеристику состава преступления, исчерпывающий анализ собранных и проверенных на судебном следствии доказательств и обоснование ими своей позиции относительно вины подсудимого, квалификации его действий и меры наказания.

Проанализировано, что содержание судебной речи во многом зависит от характера и объема дела, личности оратора, судебной аудитория. Автор обосновывает, что защитительная речь завершает ту большую и сложную работу защитника, которая направлена на то, чтобы исключить привлечение к уголовной ответственности и осуждению невиновного.

Рассуждение относительно меры наказания и гражданского иска - важная часть защитной речи. Она содержит определенный «просительный пункт». Его цель сводится к предложению относительно меры наказания.

Обосновано и сформулировано конкретные предложения относительно внесения изменений и дополнений в УПК и УК Украины, направленные на совершенствование профессиональной деятельности судебных ораторов с целью улучшения правовых, логически-речевых, этических тенденций в уголовном судопроизводстве Украины на уровне современных требований.

Ключевые слова: судебная риторика, ораторское искусство, уголовный процесс, судебный оратор, обвинительные и защитительные речи, судебные прения.

Kacavec R. S. Judicial speeches of state accuser and advocate-defender is in the criminal legal proceeding Ukraine: legal, ethics, logical and linguistic problems. Manuscript.

Diserttaciya is devoted judicial speech of state accuser and advocate-defender in the criminal legal proceeding of Ukraine in legal, ethics, logical and linguistic aspects.

Considered questions of judicial speech of state accuser and advocate-defender in a trial, in particular, it is marked the personal touches, structure, facilities and receptions of construction; oratorical art, as to the component of professional qualities of judicial rhetoricians. Grounded and concrete suggestions are formulated in relation to making alteration and additions of KPС of Ukraine and СС of Ukraine, directed on perfection of professional activity of judicial speakers with the purpose of growth of legal, mislennevo-vocal, ethics tendencies in the criminal legal proceeding of Ukraine at the level of modern requirements.

Key words: judicial rhetoric, oratorical art, criminal process, judicial speaker, accusatory and protective speeches, judicial debates.

Размещено на Allbest.ru