Теоретико-методологічні засади гарантування місцевого самоврядування в Україні

Досліджено механізм цілепокладання у місцевому самоврядуванні. Показано, що цілепокладання виступає обєктивною основою його гарантування. Встановлено, що цілепокладання у місцевому самоврядуванні як процес повинно здійснюватись із урахуванням таких суб'єктивних та об'єктивних чинників, як управлінська та самоорганізаційна складові місцевого самоврядування, їх причинно-наслідкова залежність, які від їх співвідношення і взаємодії визначають місію місцевого самоврядування і встановлюють об'єктивну відповідність між цілями і ресурсами гарантування. Показано, що у відносинах “держава - суспільство” цілепокладання у місцевому самоврядуванні є чинником орієнтації суспільства на побудову соціальної держави, формування демократичних засад у соціальному управлінні, подальшому розвитку громадянського суспільства.

Розглянуто відносини між місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування в аспекті виникнення компетенційних спорів, що негативно відображаються на ефективності місцевого самоврядування. Встановлено, що одною з причин цьому окрім правового регламентування є різні засоби здійснення цих суспільних явищ. Для здійснення державного управління таким засобом є державна влада, що реалізується на засадах підкорення, примушування, владарювання, а для місцевого самоврядування - ініціатива, самоорганізація та суспільна самодіяльність.

З'ясовано роль інституту делегування повноважень між виконавчою гілкою влади і представницькими органами місцевого самоврядування в аспекті гарантування місцевого самоврядування. Показано, що практика делегування повноважень у суспільних системах застосовується, зазвичай, як засіб із підвищення гнучкості внутрішніх вертикальних зв'язків. За цього бажаний позитивний ефект досягається лише у закритих системах, тобто тих, де об'єднувальним чинником для функціонування є корпоративний інтерес. Встановлено, що коли йдеться про делегування повноважень між двома чи більше суспільними системами, то в такому разі для одержання позитивного результату, окрім корпоративного інтересу, об'єднувальними повинні бути ще й однакові чи схожі причинно-наслідкові чинники виникнення цих систем як суспільних явищ. Інакше делегування повноважень між різними за корпоративною ознакою і природою виникнення суспільними системами до яких, власне, належать державне управління та місцеве самоврядування не дасть бажаних результатів. З огляду на це запропоновано замінити конституційну норму щодо “делегування” повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на “надання” органам місцевого самоврядування повноважень з організації життєдіяльності на місцевому рівні.

Обґрунтовано теоретико-методологічний підхід щодо формування концепції гарантування місцевого самоврядування. В його основу покладено розвиток самоврядування у контексті трактування філософського положення “необхідних і достатніх” умов існування явища. Йдеться про “…повний набір необхідних умов існування явища, з якого неможливо виключити жодної компоненти, не порушуючи за цього обумовленість, і до якого неможливо додати нічого, що не було б зайвим з огляду обумовлювання зазначеного явища”. Виходячи з наведеного трактування, запропоновано розглядати організацію і впровадження місцевого самоврядування як “організаційно структурованого інституту” у державно-владні відносини необхідною умовою гарантування, а виникнення і впровадження місцевого самоврядування як “системного суспільного явища” у політичну систему суспільства й одночасне функціонування його як організаційно структурованого інституту - достатньою умовою гарантування (див. рис.). Такий підхід, окрім забезпечення місцевому самоврядуванню якісних характеристик, гарантує також дотримання його змістовного навантаження, оскільки гарантування виникнення/організації і упровадження місцевого самоврядування як системного суспільного явища у політичну систему, за цим підходом, означає створення сприятливої громадської інфраструктури (неурядові і неприбуткові інституції) суспільства, а гарантування його як організаційно структурованого інституту - забезпечення ефективного функціонування у питаннях організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління.

Домінантою другого розділу є розуміння того, що сучасне місцеве самоврядування є не тільки суб'єктом врегулювання суспільних відносин, а й побудованою на засадах самоорганізації формою співіснування людей, без якої воно як організаційно структурований інститут не може у повній мірі виконувати свою суспільну місію з організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління, деконцентрації виконавчої влади та формування демократичного ладу суспільства.

Рис. 1 Модель гарантування місцевого самоврядування

У третьому розділі - “Ресурси формування необхідної умови гарантування місцевого самоврядування” - розглянуто правововий, інституційний, людський, морально-психологічний ресурси та фінансово-матеріальну основу місцевого самоврядування, обґрунтовано шляхи їх розвитку у контексті формування необхідної умови гарантування вітчизняного місцевого самоврядування.

Сформульовано поняття “сприятливого середовища” для виникнення місцевого самоврядування як системного суспільного явища. Встановлено, що таким середовищем є розвинуте громадянське суспільство з його можливістю реалізації невід'ємного права особистості на всебічний розвиток, формування у населення потреби в самоврядуванні як вимірника суспільної зрілості громади і готовності її членів особисто брати участь в організації своєї життєдіяльності, не покладаючись лише на державу.

Розглянуто процес реалізації правового ресурсу у контексті формування необхідної умови гарантування місцевого самоврядування. Проаналізовано стан правового забезпечення місцевого самоврядування. Показано, що у цій сфері має місце роз'єднаність законотворчого процесу, безсистемне напрацювання законодавчих актів, неузгодженість щодо їх розробки та прийняття, розпорошеність підходів до визначення статусу, компетенції, відповідальності суб'єктів місцевого самоврядування, що вказує на відсутність концептуального бачення розбудови вітчизняного місцевого самоврядування.

Встановлено, що розвиток правового забезпечення місцевого самоврядування потрібно здійснювати за певною пріоритетною послідовністю, яка поряд з державними повинна враховувати й розвиток громадських складових у вітчизняному державотворенні. Запропоновано правове забезпечення місцевого самоврядування здійснювати за такими пріоритетними напрямами: 1) власність як соціальна категорія, яка у самоврядуванні є засобом впливу на об'єкти самоврядування і за своєю рушійною силою співмірна з “владою” у державному управлінні; 2) територіальна основа первинного суб'єкта самоврядування - громади, яка окреслює межі поширення врядувальної компетенції його органів; 3) стійкість системи місцевого самоврядування як умова її організаційної достатності.

Досліджено формування фінансово-матеріальної основи місцевого самоврядування у контексті необхідної умови його гарантування за напрямами: 1) дотримання законності у процесі бюджетування; 2) оптимізація процесу бюджетування; 3) наповнення фінансово-матеріальної основи місцевого самоврядування. Встановлено, що у вітчизняному державотворенні зокрема у формуванні бюджетів усіх рівнів, підміна законності на політичну доцільність стала поширеною практикою. Показано шкідливість цієї практики для місцевого самоврядування. Запропоновано в аспекті оптимізації процесу бюджетування упроваджувати, розвивати і строго дотримуватись положень програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів, що дозволить у близькій і далекій перспективі оптимально поєднувати цілі місцевого самоврядування з ресурсами їх досягнення і забезпечити його ефективне функціонування.

Формування фінансово-матеріальної основи місцевого самоврядування розглядається також у контексті розвитку майна територіальної громади. Показано, що майно як власність є дієвим засобом протидії органів місцевого самоврядування “феномену влади” місцевих органів виконавчої влади і засобом формування громадівської складової гарантування місцевого самоврядування - ініціативи, самоорганізації та суспільної самодіяльності населення. Запропоновано здійснювати ефективне управління, користування та розпоряджання власністю насамперед через: а) пооб'єктний облік нерухомого майна; б) оцінювання та реєстрацію окремих об'єктів і майнових прав на них; в) удосконалення механізму оренди; г) функціонування ринку нерухомості.

Розглянуто питання формування власної фінансової інфраструктури територіальної громади - комунального банку - як чинника формування самодостатньої системи місцевого самоврядування. Показано, що залучення коштів громади та особистих грошових накопичень населення окрім створення власної фінансової інфраструктури стимулює формування середнього класу як соціальної основи місцевого самоврядування, а, отже, і гаранта його функціонування, становлення та розвитку.

Розглянуто інституційний ресурс формування необхідної умови гарантування місцевого самоврядування. Йдеться про інституційний чинник не як про носія функцій з організації і упровадження місцевого самоврядування, а швидше як про гарантуючий ресурс його функціонування з низкою таких ознак, як володіння, користування, розпоряджання, врядування, регулювання, корегування, контроль, інформування тощо.

Запропоновано розвиток інституційного ресурсу місцевого самоврядування здійснювати в контексті формування необхідної і достатньої умов його гарантування. Формування необхідної умови здійснювати у напрямі запровадження інституту виконавчих органів обласних і районних рад з наданням їм у питаннях організації життєдіяльності, адміністративно-розпорядчих функцій. В контексті ж достатньої умови гарантування розвиток інституційного ресурсу запропоновано здійснювати у напрямі створення легітимного, недержавного з дорадчими повноваженнями органу суб'єктів законодавчої ініціативи, який мав би реальний вплив на усі гілки державної влади у питаннях формування розвинутого громадянського суспільства як сприятливого середовища для існування та ефективного функціонування місцевого самоврядування.

Визначено особливості професійної компетентності посадової особи органів місцевого самоврядування у контексті ресурсу формування умов його гарантування. Показано, що професія службовця органів місцевого самоврядування належить до особливого виду діяльності людини, яка за своєю соціальною цінністю, мірою відповідальності перед громадою і суспільством стоїть на рівні з місіонерською діяльністю. Встановлено, що професіонал у службі органів місцевого самоврядування окрім обов'язкових складових будь-якої професії - знань, вмінь та навиків - має володіти ще й певним набором відповідних професійних здібностей і особистісних якостей. Ці якості роблять повною та незавершеною модель професіонала служби органів місцевого самоврядування. Доведено, що довершує модель професійно-компетентного працівника органів місцевого самоврядування правильне розуміння свого статусу в суспільстві, усвідомлення своєї місії надавача послуг, а не адміністратора у регулюванні суспільних відносин.

Показано, що носієм та універсальним засобом формування і усвідомлення службовцем своєї місії, її сенсу і мети, який стисло, у доступній формі, однаковою мірою і цілковито охоплює систему служби органів місцевого самоврядування є інститут присяги. Обґрунтовано функції присяги у формуванні моделі професійно-компетентного працівника органів місцевого самоврядування і визначено її роль як повноцінного, самостійного морально-психологічнго ресурсу формування умов гарантування місцевого самоврядування, який своєю змістовною складовою забезпечує однакове тлумачення місії посадової особи, а психологічною - добивається її здійснення.

У четвертому розділі - “Розвиток громадівської основи місцевого місцевого самоврядування як достатньої умови його гарантування ” - розглянуто громадівську складову у парадигмі здійснення місцевого самоврядування. Виявлено її роль у формуванні достатньої умови гарантування місцевого самоврядування. Обґрунтовано процес формування ініціативи як складової парадигми здійснення місцевого самоврядування. За результатами соціологічних досліджень показано, що законодавчо передбачене і захищене в українському суспільстві право громадян на ініціативу у врегулюванні суспільних відносин залишається не витребуваним. Йдеться про ініціативу як рушійну силу, що спричиняє самоорганізацію населення, трансформування особистих інтересів в інтереси громади, відстоювання і захист власних прав та інтересів у контексті реалізації соціально-економічних, побутових, культурних інтересів усієї громади, яка дає поштовх у розвитку суспільної самодіяльності в питаннях децентралізації державного управління на місцевому рівні.

Встановлено, що ініціатива як “рушійна сила” у сучасному українському суспільстві потребує не стільки захисту, скільки формування її заново. Показано, що найефективнішим шляхом формування ініціативи, а також подолання байдужості населення до інтересів громади і до наданого державою права облаштовувати своє життя власними силами є розвиток приватної власності. Йдеться про власність, яка приносить власникові певний прибуток і одночасно формує у нього відчуття економічної незалежності, особистої гідності та суспільної свободи; яка формує соціальну основу місцевого самоврядування - середній клас - активну складову громадянського суспільства.

Доведено, що найкоротшим шляхом формування ініціативи населення є розвиток малого і середнього підприємництва. Показано роль держави у цій сфері людської діяльності. Встановлено, що держава під час створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва повинна зважити на те, що окрім досягнення поставленого завдання - формування суспільної ініціативи - мале підприємництво як самостійний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці регіону і країни, робить вагомий внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, сприяє економному використанню усіх видів ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму у здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Запропоновано розвиток малого та середнього бізнесу здійснювати шляхом поєднання, узгодження, комбінування різних форм, методів, засобів регулювання і підтримки, головними серед яких є: фінансово-кредитна підтримка; сприятлива податкова політика; інформаційно-консультативна підтримка; організаційно-управлінська підтримка; земельна реформа і створення ринку землі.

Досліджено самоорганізуючу основу функціонування місцевого самоврядування в контексті формування достатньої умови його гарантування. Розглянуто “самоорганізацію” через призму процесів: 1) самозародження; 2) самозбереження; 3) саморозвитку. Встановлено, що самоорганізація населення є тією основою самоврядування, яка завдяки процесам самозародження сприяє виникненню його як форми співіснування (системного суспільного явища), процесам самозбереження - функціонуванню його як організаційно структурованого інституту (органів місцевого самоврядування) у державно-владних відносинах і процесам саморозвитку, сприяє удосконаленню системи до стану самодостатності. Показано, що імплементація інституту самоорганізації в систему місцевого самоврядування надає їй стійкості у відносинах з іншими зовнішніми відкритими та закритими суспільними системами і стає основою громадівської складової гарантування його здійснення

Доведено, що системоутворюючим мотиваційним чинником формування самоорганізації є високий добробут населення. Він дає поштовх до освіти, стимулює формування самосвідомості, моральності, духовності, позитивно впливає на культурний розвиток громадян, чим значно прискорює розвиток процесів самоорганізації і її адаптування у громаді.

Висвітлена роль держави і громадянського суспільства у розвитку органів самоорганізації населення в контексті зростання рівня добробуту. Йдеться про формування самоорганізуючих основ місцевого самоврядування як похідної від заходів держави, здійснюваних із метою підвищення добробуту населення, тобто про зусилля, пов'язані не лише з соціальним забезпеченням громадян, а й з формуванням у них підприємницької ініціативи як передумови виникнення середнього класу здатного, як свідчить світовий досвід, самоорганізовуватись не лише з причини реалізації і захисту особистого матеріального інтересу, а й заради реалізації громадських інтересів, створюючи за цього різні громадські інституції як засоби захисту і відстоювання своїх прав та інтересів перед державою, а, отже і гарантування самоврядних форм організації життєдіяльності.

Досліджено “суспільну самодіяльність” населення у контексті формування достатньої умови гарантування місцевого самоврядування як засіб децентралізації державного управління та деконцентрації виконавчої влади на місцевому рівні. Уточнено дефініцію “децентралізація”, виходячи із тлумачення його “демократичного” сенсу, згідно з яким сутність демократичної децентралізації полягає у тому, що держава наділяє (а не делегує) своїми функціями з організації життєдіяльності на місцевому рівні сформовані на виборних засадах органи місцевого самоврядування.

Запропоновано розвивати суспільну самодіяльність населення через процес виробництва та надання муніципальних послуг в умовах конкуренції. Встановлено, що конкуренцію у сфері надання муніципальних/державних послуг можна сформувати через передачу права на надання певної частки того, чи іншого виду послуг немуніципальним, недержавним організаціям, установам та закладам, приватним підприємцям і фізичним особам. Показано, що конкуренція між приватними і муніципальними надавачами послуг сприяє зниженню суспільних витрат на їх виробництво, підвищенню якості, розвиває суспільну самодіяльність членів громади, зумовлює реальну децентралізацію державного управління на місцевому рівні, а отже, підвищує рівень гарантування місцевого самоврядування.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішена актуальна наукова проблема теорії державного управління, яка полягає в розробці теоретико-методологічних засад гарантування місцевого самоврядування в Україні, що спрямовані на формування умов його ефективного функціонування з урахуванням тенденцій розвитку європейських вимог до організації життєдіяльності на місцевому рівні, децентралізації державного управління, формування демократичного ладу у суспільстві. На основі проведених досліджень запропоновано концепцію гарантування місцевого самоврядування в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу. Підсумки дослідження дають змогу визначити основні напрями подальшого розвитку місцевого самоврядування в контексті його гарантування, а також зробити такі висновки.

1. Проведений аналіз наукових праць з питань виникнення, становлення та розвитку місцевого самоврядування вказує на те, що проблема гарантування місцевого самоврядування ще не стала на сьогодні предметом спеціального, системного, розгалуженого наукового дослідження. Праці окремих авторів торкаються лише певних конкретних питань цієї тематики. Дослідження у цьому напрямі ще не набули системності, є переважно фрагментарними і націлені швидше на усунення наслідків, аніж причин їх виникнення. Практично нема досліджень, присвячених теоретико-методологічним аспектам проблеми. Недостатньо дискутуються питання причинно-наслідкових чинників виникнення самоврядування, їх корелювання з його сучасними сутнісними характеристиками, цілепокладання у місцевому самоврядуванні, відповідності ресурсів його здійснення з цілями суспільної місії. Усе це дає підставу для висновку, що стан наукового опрацювання означеної проблеми не можна вважати задовільним, а сама проблема потребує дослідження.

Встановлено, що в умовах сучасного державотворення визнане і гарантоване Конституцією та законодавством України місцеве самоврядування не реалізувало повною мірою своїх функціональних можливостей з організації життєдіяльності на місцевому рівні, не виконує визначальної ролі у процесі децентралізації державного управління, не стало рушійною силою демократичних перетворень та упорядкування суспільних процесів. Має місце втручання з боку місцевих органів виконавчої влади у роботу органів місцевого самоврядування.

Теоретичні обґрунтування вказують на те, що найефективнішим захистом місцевого самоврядування є створення адекватних його сутності умов життєздатності, тобто приведення у відповідність функціонального наповнення сучасного місцевого самоврядування до його первинної сутності.

З огляду на сформульовані у дисертації основні поняття категорійного апарату “гарантування” місцевого самоврядування розглядається як комплекс політичних, нормативних, адміністративних, організаційно-правових, соціальних заходів держави і суспільства (громади) зі створення відповідних умов для його виникнення/організації, становлення і розвитку, що в сутнісному і понятійному аспектах є значно місткішим від обумовлених чинним законодавством понять ”визнання“ і ”захист“ місцевого самоврядування з боку держави, а в методологічному - розширює чисельність чинників гарантування і максимізує об'єктивізацію дослідження.

2. Уточнено первинну сутність самоврядування, яка полягає у природному праві людей облаштовувати свою життєдіяльність, опираючись на власну ініціативу, самоорганізацію та суспільну самодіяльність.

З огляду на це основними засадами, на основі яких у дисертації формується концепція гарантування місцевого самоврядування, визначені: конституційно-правове регламентування, яке обумовлює створення необхідних умов організації місцевого самоврядування та його взаємодію з іншими складовими політичної системи суспільства; громадівська основа самоврядування як виразник потреби громади у самоорганізаційній формі співіснування; цілепокладання як об'єктивна основа ресурсозабезпечення життєздатності місцевого самоврядування; ресурси місцевого самоврядування як засоби формування необхідних та достатніх умов його гарантування. Доведено, що сукупність означених засад у їх певній структурно-логічній взаємодії дають змогу формувати об'єктивну основу гарантування місцевого самоврядування в Україні.

Визначено суб'єкти гарантування місцевого самоврядування. Доведено, що повноцінне гарантування місцевого самоврядування можливе за умови, що гарантами його виступатиме не тільки держава зі своєю законотворчою, наглядовою, захисною функціями, а й суб'єкт місцевого самоврядування - громада зі своїм правом на місцеве самоврядування і, найголовніше, з потребою у цьому самоврядуванні. Відсутність з боку громади такої потреби унеможливлює намагання держави не тільки гарантувати місцеве самоврядування, а й здійснювати його. Показано, що організація життєдіяльності, децентралізація державного управління, формування демократичного ладу у країні будуть неефективними, допоки для здійснення місцевого самоврядування не буде залучена його громадівська складова - ініціатива, самоорганізація та суспільна самодіяльність населення.

3. Установлено, що процес гарантування набуває реальних ознак і переходить із декларативної форми у конструктивну за умови відповідності засобів гарантування цілям місцевого самоврядування. У дослідженні за основу об'єктивного визначення ресурсів взято цілепокладання, яке у місцевому самоврядуванні, як і у будь-якому системному суспільному явищі, є передумовою його гарантування. Критеріями побудови механізму цілепокладання вибрано джерела цілей (потреби, інтереси, проблеми громади), політичний аспект місцевого самоврядування як системного суспільного явища та упорядкування цілей за ієрархічною ознакою. Доведено, що в основі цілепокладання містяться засади, які відображають причинно-наслідкову залежність виникнення та існування самого об'єкта дослідження - місцевого самоврядування. Йдеться про його самоорганізуючу і управлінську складові, причинно-наслідкову залежність їх виникнення, які від їх співвідношення і взаємодії визначають місію місцевого самоврядування, характер його здійснення, а отже, дозволяють оптимізувати процес ресурсозабезпечення місцевого самоврядування відповідно до його цілей.

4. Запропоновано методологічні підходи щодо трактування самоврядування і здійснення його гарантування. Зокрема, у дисертації самоврядування розглядається у єдності його двох якостей: 1) як “системне суспільне явище” - форма співіснування людей - де спонукою її виникнення є потреба населення в організації власними силами своєї життєдіяльності; 2) як “організаційно структурований інститут” - засіб урегулювання суспільних відносин - який є похідною від форми співіснування людей, наділений певними організаційними, адміністративними та розпорядчими функціями. Таке трактування місцевого самоврядування, методологічно диференціює процес визначення ресурсів та суб'єктів його гарантування.

Щодо здійснення гарантування місцевого самоврядування запропоновано методологічний підхід, в основу якого покладено філософське положення “необхідних і достатніх” умов існування явища. Згідно з цим положенням під необхідною умовою гарантування розглядається “державна” складова - організація місцевого самоврядування як “організаційно структурованого інституту” у вигляді органів місцевого самоврядування, а під достатньою - “громадівська” - виникнення його як “системного суспільного явища”, як форми співіснування населення. Це означає, що ефективним самоврядування може бути лише за умови одночасного виконання необхідної і достатньої умов гарантування. Поєднання цих підходів покладені в основу концепції гарантування місцевого самоврядування.

5. Проаналізовано взаємодію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в контексті його гарантування. Показано, що в організації життєдіяльності на місцевому рівні з боку місцевих органів виконавчої влади відбувається втручання у роботу органів місцевого самоврядування і дестабілізація їх роботи. Встановлено, що чинником, який спроможний гарантувати місцевому самоврядуванню паритетність в організації життєдіяльності і протистояти “феномену влади” місцевих органів виконавчої влади є власність. Доведено, що за дієвістю, феноменальністю і переконливістю впливу на людину власність поступається тільки державній владі. Запропоновано розвивати власність у єдності двох напрямів: 1) власність - ресурс гарантування місцевого самоврядування як системного суспільного явища; 2) власність - ресурс гарантування місцевого самоврядування як організаційно структурованого інституту, що, з одного боку, убезпечує формування розвинутого громадянського суспільства - “сприятливого середовища” для функціонування місцевого самоврядування, а з іншого - спричиняє ефективне володіння, користування і розпоряджання комунальною власністю - колективного засобу впливу територіальної громади на організацію своєї життєдіяльності.

6. Розроблено концепцію гарантування місцевого самоврядування в Україні. Вона ґрунтується на логічній взаємозалежності основних засад гарантування, які у своїй структурованій взаємодії формують умови його існування. Йдеться про розвиток місцевого самоврядування у контексті запропонованих методологічних підходів, згідно з якими воно розглядається як “системне суспільне явище” та “організаційно структурований інститут” і розвивається у контексті філософського положення “необхідних і достатніх” умов існування явища, де під необхідною умовою гарантування виступає “державна” складова, яка, використовуючи свої ресурси (фінансово-матеріальну основу, правовий, інституційний, людський, морально-психологічний тощо), формує управлінську субстанцію місцевого самоврядування - “організаційно структурований інститут” у вигляді органів місцевого самоврядування, а під достатньою - “громадівська” складова, яка через ініціативу, самоорганізацію та суспільну самодіяльність населення створює таку форму співіснування - “системне суспільне явище”, мотиваційним чинником виникнення якої є потреба в облаштуванні своєї життєдіяльності власними силами. Одночасне виконання необхідної і достатньої умов гарантування забезпечує місцевому самоврядуванню виконання своєї суспільної місії повністю.

Покладена в основу концепції гарантування об'єктивізація причинно-наслідкових чинників розвитку самоврядування, обґрунтування цілей його функціонування, визначення суб'єктів та вибір ресурсів для формування умов його здійснення складають у сукупності структурно-логічну схему побудови моделі системи місцевого самоврядування, здатної на місцевому рівні раціонально організовувати життєдіяльність, ефективно децентралізувати державне управління, формувати демократичні передумови соціальної держави незалежно від зміни політичної, ідеологічної чи економічної кон'юнктури.

7. Проаналізовано стан правового ресурсу місцевого самоврядування в аспекті формування необхідної умови його гарантування. Досліджено правове забезпечення місцевого самоврядування як складову правового ресурсу. місцевого самоврядування. Встановлено, що безсистемне напрацювання нормативно-правової бази місцевого самоврядування зумовило низький рівень його правового забезпечення. Запропоновано розвиток правового забезпечення здійснювати у такій пріоритетній послідовності: 1) власність як соціальна категорія, яка у самоврядуванні є засобом впливу на об'єкти самоврядування і за своєю суттю може виконувати ті ж функції, що й влада у державному управлінні; 2) територіальна основа первинного суб'єкта самоврядування - громади, яка окреслює межі поширення врядувальної компетенції його органів; 3) стійкість системи місцевого самоврядування як умова її організаційної достатності. Доведено, що розвиток правового забезпечення за означеною пріоритетністю дозволить сформувати об'єктивно-логічну правову основу у забезпеченні необхідних і достатніх умов організації, становлення і розвитку місцевого самоврядування.

Розглянуто фінансово-матеріальну основу місцевого самоврядування у контексті ресурсу формування необхідних умов його гарантування. Вивчено і узагальнено вітчизняний досвід її формування. Встановлено, що недосконалість механізмів розвитку базових ресурсів фінансово-матеріальної основи, підміна законності при формуванні місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин на політичну доцільність, неефективне управління, користування та розпоряджання майном територіальної громади є тими головними причинами, що гальмують процес формування фінансово-матеріальної автономії місцевого самоврядування в Україні. Обґрунтовано заходи щодо підвищення ефективності процесу формування фінансово-матеріальної основи, які пропонується реалізувати у такій пріоритетній послідовності: 1) дотримання вищими органами державної влади законності у процесі бюджетування, оскільки будь-які маніпулювання статтями Бюджету України у питаннях формування міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів шкодять його життєздатності в цілому; 2) у напрямі ефективного управління процесом бюджетування упроваджувати, розвивати і дотримувати основні положення програмно-цільового методу формування місцевих бюджетів; 3) у напрямі наповнення фінансово-матеріальної основи організувати ефективне управління, користування та розпоряджання комунальною власністю, яке здійснювати насамперед через: а) пооб'єктний облік нерухомого майна; б) оцінювання та реєстрацію окремих об'єктів і майнових прав на них; в) удосконалення механізму оренди; г) функціонування ринку нерухомості; д) створення власної фінансової інфраструктури територіальної громади - муніципального банку. Доведено, що реалізація зазначених заходів формує основу самодостатньої системи місцевого самоврядування спроможної не тільки самотужки організовувати життєдіяльність на місцевому рівні, а й реалізувати інші складові своєї суспільної місії - децентралізацію державного управління та формування демократичних засад суспільного розвитку.

8. Установлено, що в Україні місцевим самоврядуванням опікується велика кількість органів державної влади, які своєю інституційною політикою зумовили на місцевому рівні виникнення тріумвірату органів (місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади) з однаковими цілями, завданнями та функціями щодо організації життєдіяльності. Взаємодія цих органів на практиці породжує протистояння між ними, стимулює появу корпоративних інтересів, зловживання владою, корупційні дії тощо, фактично нейтралізує потенційні можливості місцевого самоврядування.

Узагальнюючи світовий досвід регламентування місцевого управління, розроблено заходи з інституціювання місцевого самоврядування в Україні, які рекомендовано здійснювати за такими напрямами: 1) щодо уникнення компетенційних спорів - замінити практику делегування функцій держави органам місцевого самоврядування на їх надання у законодавчому порядку; 2) у децентралізації державного управління запровадити інститут виконавчих органів обласних і районних рад; 3) відмінити конституційну норму щодо можливості поєднання мандату представницьких органів місцевого самоврядування з керівними посадами місцевих органів виконавчої влади; 4) задля унеможливлення виникнення корпоративних інтересів створити неурядовий орган (асоціацію) протидії втручанню місцевих органів виконавчої влади у діяльність органів місцевого самоврядування і надати йому статусу суб'єкта законодавчої ініціативи.

Розглянуто професіоналізацію служби в органах місцевого самоврядування як гарантуючий чинник формування необхідних умов його гарантування. Показано, що професія службовця органів місцевого самоврядування за своєю соціальною цінністю, мірою відповідальності її носія перед громадою та суспільством належить до особливого виду занять людини, а за суспільною вагомістю прирівнюється до місіонерської діяльності. Встановлено, що реалізацією найвищого ступеня цієї професії, а отже, мірою гарантування здійснення самоврядування є рівень професійності посадової особи.

Професіоналізація посадових осіб та службовців місцевого самоврядування розглядається у контексті необхідної і достатньої умови гарантування, де під необхідною умовою розуміється забезпечення обов'язкових знань, вмінь та навиків працівника, а під достатньою - правильне усвідомлення своєї місії слуги громади, а не адміністратора у врегулюванні суспільних відносин, що, власне, довершує становлення службовця-професіонала. У якості носія та універсального засобу формування і усвідомлення службовцем своєї місії, її сенсу і мети визначено інститут присяги, який розглядається як морально-психологічний ресурс його гарантування. Розроблено модель професійно-компетентного працівника органів місцевого самоврядуванн, у якій поєднується професійна компетентність як міра професіоналізації посадової особи і усвідомлення своєї місії надавача послуг у процесі здійснення місцевого самоврядування. Запропоновано заходи з підвищення ефективності використання інституту присяги у процесі професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування.

9. Досліджено самоорганізацію населення як складову громадівської основи місцевого самоврядування. Встановлено, що самоорганізація своїми процесами (самозародження, самозбереження, саморозвитку) формує громадівську основу самоврядування з її засобами здійснення - ініціативою та суспільною самодіяльністю людей, що підтверджує гіпотезу дослідження про існування достатньої умови гарантування місцевого самоврядування. Показано, що процеси самозародження формують потребу у такій формі співіснування громадян, яка дозволяє об'єднання індивідуального і колективного начал людини для протистояння силам природи і виживання; процеси самозбереження структурують в утвореному системному суспільному явищі організаційно структурований інститут їх регулювання; процеси саморозвитку формують самодостатню систему самоврядування, яка, поєднуючи індивідуальне та колективне начало, їх суперечність та боротьбу протилежностей між ними, здатна до поступального руху, до саморозвитку.

Визначено системоутворюючий чинник самоорганізації населення. Доведено, що таким чинником є рівень добробуту народу, який, даючи поштовх до освіти, стимулює формування самосвідомості, моральності, духовності, позитивно впливає на культурний розвиток громадян, чим прискорює розвиток процесів самоорганізації. Запропоновано розвиток самоорганізуючої основи самоврядування здійснювати у напрямах: 1) розвитку системоутворюючого чинника самоорганізації - добробуту населення; 2) удосконалення взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими інституціями. Розроблено заходи з реалізації зазначених напрямів розвитку самоорганізації населення.

10. Уточнено сутність ініціативи громадян у контексті ресурсу формування достатньої умови гарантування місцевого самоврядування. Запропоновано розглядати ініціативу населення як рушійну силу трансформування особистих інтересів в інтереси громади щодо організації життєдіяльності, відстоювання і захисту своїх прав та інтересів у контексті реалізації соціально-економічних, побутових, культурних інтересів усієї громади. На основі соціологічних досліджень показано, що гарантоване право громадян на ініціативу в Україні не реалізовується. Доведено, що у пострадянському українському суспільстві потрібно не стільки захищати саме право на ініціативу, скільки формувати її заново. Йдеться про те, як подолати байдужість до інтересів громади і розбудити у населення ініціативу скористатися наданим державою правом облаштовувати своє життя на місцевому рівні. Розроблено заходи з прискорення формування ініціативи населення як ресурсу гарантування місцевого самоврядування, які рекомендується здійснювати через розвиток малого та середнього бізнесу, приватної власності, вторинного ринку цінних паперів, ринку землі як стимулів зародження соціальної основи місцевого самоврядування - середнього класу - активної складової громадянського суспільства.

Розглянуто сутність суспільної самодіяльності населення як складової громадівської основи місцевого самоврядування, як засобу формування достатньої умови його гарантування. Теоретично обгрунтовано, що суспільна самодіяльність у місцевому самоврядуванні є однією із засадничих складових його здійснення, яка відображає не лише самостійну управлінську дію суб'єкта самоврядування, а й виражає суспільну волю його об'єктів, відображає їх реагування на управлінські дії суб'єктів управління на місцевому рівні і через дотримання демократичних цінностей та принципів, творчої енергії та відповідальності громадян надає місцевому самоврядуванню ознак форми реалізації прав і свобод людини та громадянина. Запропоновано розвиток суспільної самодіяльності населення здійснювати через сферу послуг, у якій право на часткове виробництва та надання комунальних послуг передати приватним підприємцям. Дотримання чесної конкуренції між приватними і колективними надавачами послуг зумовлює у системі місцевого самоврядування раціональне використання ресурсів, налагоджує горизонтальні і вертикальні об'єктні та суб'єктні зв'язки у самій системі та зовнішні зв'язки з системою державного управління, трансформуючи їх із прямих у взаємні зв'язки, формує у населення відчуття причетності до вирішення питань місцевого значення, впевненість у власних силах, переконаність у дієвості колективних управлінських рішень, а отже, виконує головну роль у формуванні суспільної самодіяльності як чинника гарантування місцевого самоврядування у здійсненні децентралізації державного управління на місцевому рівні та побудови демократичного ладу в країні.

11. Розроблені і запропоновані у дисертації методологічні підходи доповнюють систему державних гарантій і створюють певну технологію гарантування необхідних та достатніх умов формування самодостатньої системи місцевого самоврядування. Отримані наукові результати можуть бути використані у практиці державного будівництва як науково-методологічні засоби реорганізації місцевого самоврядування. Більшість теоретичних і методологічних положень дисертації ґрунтується на громадівських засадах здійснення самоврядування, що відповідає стратегії на інтеграцію до Європейського співтовариства і завданням адміністративної та політичної реформ в Україні.

Подальші дослідження за тематикою гарантування мають здійснюватися у площині вдосконалення політичних, організаційних, правових ресурсів, реформування бюджетних відносин, відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед громадою та державою. Їх проведення вимагає пошуку нових шляхів та методологічних підходів у науково-теоретичному обґрунтуванні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Дробот І. О. Гарантування місцевого самоврядування: теоретико-методологічний аспект : [монографія] / І. О. Дробот. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2006. - 252 с.

2. Організаційно-економічні та правові механізми забезпечення сталого розвитку територіальної громади: [монографія] / Кол. авт.; за заг. ред. П. І. Шевчука, І. Р. Залуцького - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2009. - 348 с. Авторських - С. 218-243.

Статті в наукових фахових виданнях

3. Дробот І. О. Проблеми децентралізації державної влади в контексті взаємовідносин органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій / І. О. Дробот, В. В. Стаднюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДФ УАДУ, 2000. - Вип. 3 (3). - С. 249-255. Авторських - С. 249-253.

4. Дробот І. О. Проблеми становлення та діяльності сільських органів місцевого самоврядування / І. О. Дробот, В. В. Стаднюк // Актуальні проблеми державного управління : наук. зб. - Одеса : ОФ УАДУ, 2000. - Вип. 4. - С. 319-326. Авторських - С. 319-322.

5. Дробот І. О. Правові аспекти еволюції місцевого самоврядування / І. О.Дробот, М. С. Смаровайло // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛФ УАДУ ; Кальварія, 2001. - Вип. 5. - С. 191-201. Авторських - С. 191-198.

6. Дробот І. О. Сутність місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 5. - С. 388-396.

7. Дробот І. О. Прередумови виникнення місцевого самоврядування / І. О.Дробот, М. С. Смаровайло // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 2 (18). - С. 246-259.

8. Дробот I. О. Гарантування мiсцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальнi проблеми державного управлiння : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДРIДУ НАДУ. - 2004. - Вип. 2 (16). - С. 195-205.

9. Дробот І. О. Розвиток правового забезпечення як складової правового ресурсу гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 4 (20). - С. 230-251.

10. Дробот І. О. Цілепокладання як передумова гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальнi проблеми державного управлiння : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДРIДУ НАДУ, 2004. - Вип. 3 (17). - С. 191-202.

11. Дробот І. О. Громадянське суспільство і правовий ресурс гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Ефективність державного управління : зб. наук. пр / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Вип. 6/7. - С. 457-469.

12. Дробот І. О. Інституційний ресурс гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2005. - № 3. - С. 233-249.

13. Дробот І. О. Гарантування вітчизняного місцевого самоврядування в сучасних умовах державотворення / І. О. Дробот // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 1 (25). - С. 168-178.

14. Дробот І. О. Місце і роль суспільної самодіяльності населення у гарантуванні місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 3 (27). - С. 218-227.

15. Дробот І. О. Ініціатива населення - ресурс гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Ефективність державного управління : зб. наук. пр / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 10. - С. 427-438.

16. Дробот І. О. Роль самоорганізації населення у гарантуванні місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальнi проблеми державного управлiння : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДРIДУ НАДУ, 2006. - Вип. 3. - С. 228-241.

17. Дробот І. О. Основні засади формування концепції гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Вісн. НАДУ. - К. : НАДУ. - 2006. - № 3. - С. 144-155.

18. Дробот І. О. Фінансовий ресурс гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 11. - С. 343-357.

19. Дробот І. О. Розвиток матеріального ресурсу гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні питання державного управління : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2007. - Вип. 2 (30). - С. 224-232.

20. Дробот І. О. Стан конституційно-правового гарантування місцевого самоврядування: зарубіжний досвід / І. О. Дробот // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. / за заг. ред. П. І. Шевчука. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 13. - С. 463-474.

21. Дробот І. О. Нормативне гарантування місцевого самоврядування в Україні: ретроспективний аспект / І. О. Дробот // Теоретичні та прикладні питання державотворення : - електрон. наук. фах. вид. Одес. регіон. ін-ту держ. упр. НАДУ при Президентові України. - 2008. - Вип. 3. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ e-journals/tppd/index.html - Назва з екрана.

22. Дробот І. О. Сутнісні ознаки самодостатньої територіальної громади в умовах сталого розвитку суспільства: понятійно-термінологічний аспект / Дробот І. О., Шуляр І. В. // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ. - 2009. - Вип. 1 (37). - С. 145-150. Авторських - С. 147-150.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

23. Дробот І. О. Формування моделі професійно-компетентного працівника державного органу / І. О. Дробот // Ефективність державного управління (регіональний аспект) : матеріали щоріч. наук.-практич. конф. - Львів : ЛФ УАДУ, 2001. - С. 50-53.

24. Дробот І. О. Формування професійно-компетентної моделі державних службовців у розбудові громадянського суспільства в Україні / І. О. Дробот // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: матеріали наук.-практ. конф., Київ, 30 трав.2001 р. - К. : УАДУ, 2001. - Т. 3. - С. 358-361.

25. Дробот І. О. Роль дистанційного навчання у формуванні моделі професійно-компетентного працівника органів державного управління / І. О. Дробот // Ефективність державного управління громадянського суспільства : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. - Львів : ЛФ УАДУ, 2002. - С. 43-46.

26. Дробот І. О. Державне управління у формуванні сталого розвитку суспільства / І. О. Дробот // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія та практика : матеріали наук.-практ. конф., Львів, 23 січ. 2003 р. - Львів : ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Ч. 2. - С. 470-473.

27. Дробот І. О. Ресурси гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: матеріали щоріч. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, Львів, 23 січ. 2004 р. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Ч. 2. - С. 167-170.

28. Дробот І. О. Сприятливе середовище гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації : матеріали щоріч. наук.-практ. конф., Одеса, 24 листоп. 2004 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. - Т. 2.- С. 37-41.

29. Дробот І. О. Вплив інституційного ресурсу на ефективність функціонування системи місцевого самоврядування / І. О. Дробот, Г. В. Романчук // Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, (Львів, 27 січ. 2005 р.) / за заг. ред. А. О. Чемериса - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2005. - Ч. 1. - С. 230-234.

30. Дробот І. О. Вплив власності на гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування : сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали щоріч. наук.-практ. конф., (Одеса, 18 жовт. 2005 р.). - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - С. 190-192.

31. Дробот І. О. Концептуальні засади гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, Львів, 20 січ. 2006 р. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2004. - С. 109-113.

32. Дробот І. О. Формування ініціативи населення як гарантуючого чинника місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р. - К. : НАДУ. - 2006. - Т. 2. - С. 36-38.

33. Дробот І. О. Формування моделі професійно-компетентного працівника в контексті гарантування місцевого самоврядування / І. О. Дробот // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика : матеріали між нар. наук.-практ. конф., (Львів, 22 берез. 2007 р.) / за ред. Шевчука П. І. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 1. - С. 224-227.

34. Дробот І. О. Основні вимоги до професіоналізації органів місцевого самоврядування в умовах сталого розвитку суспільства / І. О. Дробот // Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, (Львів, 4 квіт. 2008 р.) / за ред. Загорського В. С. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2008. - Ч. 2. - С. 331-334.

Статті в інших виданнях, навчальні посібники

35. Дробот І. О. Місце і роль владних та економічних факторів у реформуванні виконавчої влади / І. О. Дробот // Актуальні проблеми державного управління : збірник наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛФ УАДУ; Кальварія. - 1999. - Вип. 2. - С. 21-26.

36. Дробот І. О. Приватизація державних послуг як чинник ефективності державного управління / І. О. Дробот // Актуальні проблеми державного управління : збірник наук. пр. / за заг. ред. А. О. Чемериса. - Львів : ЛФ УАДУ; Кальварія. - 2000. - Вип. 4. - С. 22-31.