Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

12.00.11 - міжнародне право

УДК 341.1.8

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ У СФЕРІ МІЖДЕРЖАВНОГО УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

Деркаченко Юлія

Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Висоцький Олександр Федорович кандидат юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України

Третьякова Вікторія Григорівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, радник дирекції

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Баймуратов Михайло Олександрович,

Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права кандидат юридичних наук, доцент Вінгловська Олена Іванівна,

Міжнародний Соломонів університет, заступник декана юридичного факультету

Захист відбудеться 9 вересня 2010 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 08.08.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним з основних завдань, які стоять перед сучасними державами, є ефективний захист прав людини. Складність реалізації такого завдання зумовлена тим, що права людини знаходяться в різних сферах та поширюються на різні категорії людей, а це, в свою чергу, потребує створення окремого правового механізму захисту прав кожної категорії. Особливо це стосується дітей, які в силу свого психоемоційного розвитку не спроможні захистити себе самостійно, тому держави мають приділяти значну увагу саме захисту прав дитини. Діти є найбільш уразливими тоді, коли позбавлені батьківської опіки та піклування, і вирішуючи питання про їх усиновлення, особливо при міждержавному усиновленні, держави повинні докладати усіх зусиль, аби створити і забезпечити функціонування уніфікованих національних механізмів захисту прав дитини.

Для реалізації завдань міжнародного співробітництва у сфері захисту прав дитини вже не достатньо уніфікованих національних норм, оскільки сучасний етап розвитку співробітництва держав у сфері міждержавного усиновлення дітей вимагає створення міжнародно-правового механізму захисту дітей при міждержавному усиновленні. Це потребує постійного розвитку та вдосконалення універсальної та регіональної договірної бази як із загальних питань захисту прав дитини, так і з спеціальних питань, які стосуються захисту прав дитини при міждержавному усиновленні. Дедалі більше держав стають учасниками таких міжнародних договорів, що дозволяє говорити про існування універсальної системи міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення.

На міжнародному рівні створена та функціонує інституційна система, що забезпечує захист прав дитини, в тому числі і при міждержавному усиновленні, що свідчить про формування міжнародного механізму реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення. Однак такий механізм не може бути ефективним, якщо він не підкріплюється дієвим національним механізмом реалізації міжнародно-правових норм, що пов'язано, в тому числі, з проблемою співвідношення і взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права.

Крім того, об'єктивний процес глобалізації, підвищення рівня взаємозалежності держав та збільшення випадків міждержавних усиновлень у всьому світі додатково актуалізують цю проблему. Кожна держава, залежно від її соціально-економічного становища, правових, політичних, релігійних та інших умов, створює власний національний механізм реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей.

Таким чином, теоретична розробка проблем реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей є достатньо актуальною для науки міжнародного права, що зумовило вибір теми дослідження.

Науковою основою дисертаційного дослідження стали загальні та спеціальні науково-теоретичні роботи вчених із міжнародного права, конституційного права та теорії держави і права, зокрема М. Баймуратова, В. Буткевича, П. Бірюкова, М. Богуславського, О. Висоцького, О. Вінгловської, А. Гавердовського, Д. Гінзбурга, В. Гайворонського, М. Гуренко-Вайцман, В. Денисова, А. Дзугаєвої, О. Дюжевої, В. Євінтова, О. Зайчука, В. Звєкова, С. Зівса, І. Зіміної, В. Іваненко, О. Копиленка, Н. Лєтової, М. Логвінової, І. Лукашука, Н. Малишевої, С. Марочкіна, В. Мицика, Н. Нижник, Н. Оніщенко, Л. Тимченка, В. Третьякової та ін.

При написанні дисертаційної роботи були проаналізовані наукові праці з питань міждержавного усиновлення дітей зарубіжних вчених-юристів: Е. Джеффa (E. Jaffe), Дж. Массонa (J. Masson), Т. Стейнa (T. Stein), Х. ван Лунa (H. van Loon), Г. Парра-Арангуренa (G. Parra-Aranguren), Дж. Гарпера (J. Harper), Дж. ван Бойрен (G. Van Bueren), Д. Кіртонa (D. Kirton), Д. Хоу (D. Howe) та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відділі європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний № 0104U007245).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення та розкриття особливостей реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей, а також визначення сутності та специфіки національних і міжнародно-правових механізмів та процедур міждержавного усиновлення дітей.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі основні завдання:

- визначити особливості та тенденції розвитку міждержавного усиновлення дітей як об'єкта міжнародно-правового регулювання;

- дати авторське визначення поняття «міждержавне усиновлення дітей»;

- дослідити міжнародно-правові механізми реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей;

- визначити роль міжнародних організацій у розвитку механізмів реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей;

- встановити особливості механізмів та процедур реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей у національному законодавстві ряду європейських країн;

- дослідити національні механізми реалізації міжнародно-правових норм у законодавстві України у сфері міждержавного усиновлення дітей та виявити тенденції їх розвитку.

Об'єктом дослідження є комплекс міжнародно-правових відносин, пов'язаних із реалізацією державами міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей.

Предметом дослідження є правовий механізм реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей.

Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованих мети і завдань дослідження.

Так, історико-правовий метод дозволив проаналізувати механізми правового регулювання міждержавного усиновлення дітей на різних етапах розвитку людства (підрозділи 1.1 та 1.2). Спеціально-юридичний метод було використано для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одна від одної, формулювання визначень про них тощо (підрозділи 1.2 та 2.1). Метод порівняльного правознавства допоміг визначити напрями подальшого вдосконалення механізму імплементації міжнародно-правових норм та стандартів у національне законодавство ряду європейських країн у сфері міждержавного усиновлення дітей (підрозділи 4.1 та 4.2). Системний метод дав можливість розглянути механізми реалізації міжнародно-правових норм та встановити відмінності у реалізації норм-стандартів у сфері міждержавного усиновлення дітей різної правової природи (підрозділи 2.1 та 2.2). У процесі дослідження застосування структурного методу дозволило виявити основні проблеми міждержавного усиновлення дітей у ряді європейських країн та, насамперед, в Україні (підрозділи 4.1 та 4.2). За допомогою функціонального методу було визначено основні властивості та функціональні ознаки механізму реалізації міжнародно-правових норм у законодавство України у сфері міждержавного усиновлення дітей (підрозділ 4.2).

Наукова новизна одержаних результатів випливає із постановки наукових завдань та є першим у вітчизняній міжнародно-правовій науці науково-теоретичним дослідженням реалізації державами міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей як проблеми комплексного, полісистемного характеру в контексті нових реалій сучасності.

Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких нових положеннях, що виносяться на захист:

вперше:

- сформульовано авторське визначення поняття «міждержавне усиновлення дітей»;

- проаналізовано ґенезу інституту міждержавного усиновлення дітей у системі міжнародного права, наведено авторську періодизацію розвитку даного інституту;

- визначено правову природу міжнародних зобов'язань із захисту прав дитини при міждержавному усиновленні;

- виявлено особливості реалізації міжнародно-правових норм при міждержавному усиновленні;

- встановлено відмінності у реалізації норм-стандартів у сфері міждержавного усиновлення різної правової природи;

удосконалено:

- класифікацію міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення;

- визначення «міжнародний стандарт у сфері міждержавного усиновлення»;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування особливостей становлення інституту міждержавного усиновлення дітей у міжнародному праві захисту прав людини;

- правова диференціація понять «міждержавне усиновлення дітей» та «міжнародне усиновлення дітей»;

- теоретичне обґрунтування системи національно-правових засобів імплементації міжнародних стандартів у сфері міждержавного усиновлення;

- рекомендації щодо вдосконалення національних процедур і механізмів імплементації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у розробці рекомендацій щодо вдосконалення процедур і механізмів реалізації міжнародно-правових стандартів у сфері міждержавного усиновлення; дослідженні становлення інституту міждержавного усиновлення дітей в історичній ретроспективі; вивченні й узагальненні досвіду ряду європейських держав щодо реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей; дослідженні проблемних аспектів реалізації міжнародно-правових норм, застування правил і процедур у сфері міждержавного усиновлення дітей у національному законодавстві України.

Теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - для формування на основі висновків, що доповнюють і розвивають основні теоретичні положення з питань реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення, нової вихідної бази для подальшого наукового дослідження;

- у правотворчості - висновки та окремі положення дисертаційної роботи можуть бути враховані в процесі підготовки та внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють питання міждержавного усиновлення в Україні;

- в освітній діяльності - при викладанні загального курсу міжнародного права та спеціальних курсів міжнародно-правового спрямування, а також при підготовці відповідних навчальних, навчально-методичних посібників і курсів лекцій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно з урахуванням останніх досягнень науки міжнародного права. Всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях і семінарах: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективні розробки науки і техніки - 2006» (листопад 2006 р., м. Дніпропетровськ; секція: Міжнародне право; тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні» (лютий 2007 р., м. Тернопіль; секція: Конституційне право. Міжнародне право; тези опубліковані); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий простір Європи - 2008» (1530 квітня 2008 р., м. Софія; секція: Право; тези опубліковані); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Закарпатські правові читання» (2830 квітня 2009 р., м. Ужгород; секція: Міжнародне приватне та публічне право, право ЄС; тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Наукові здобутки на шляху до удосконалення правової системи» (8 травня 2009 р., м. Тернопіль; секція 2: Міжнародне право; тези опубліковані).

Публікації. Основні положення, висновки, пропозиції та рекомендації, запропоновані у дослідженні, викладено в одинадцяти наукових публікаціях автора, в тому числі у шести статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та в п'яти тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Тема дослідження, його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (252 найменування). Загальний обсяг роботи становить 198 сторінок, з яких обсяг основного тексту - 170 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, встановлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації та публікації результатів проведеного дослідження, структури та обсягу роботи.

У першому розділі «Міждержавне усиновлення дітей як об'єкт міжнародно-правового регулювання» проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у галузі міжнародного права стосовно формування, становлення та розвитку правового інституту міждержавного усиновлення дітей. На основі аналізу відповідних міжнародно-правових актів виявлено основні принципи міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у сфері міждержавного усиновлення дітей. У розділі проаналізовано міжнародно-правові стандарти міждержавного усиновлення дітей; здійснено системний аналіз універсальних міжнародно-правових актів, спрямованих на удосконалення процесу міждержавного усиновлення дітей.

Досліджено ґенезу інституту міжнародного усиновлення та встановлено періодизацію розвитку міжнародно-правового регулювання у сфері міждержавного усиновлення, в тому числі виявлено особливості еволюції міжнародно-правового регулювання міждержавного усиновлення дітей на кожному етапі. Часові рамки дослідження охоплюють історичний проміжок від Другої світової війни до нашого часу, що дало змогу зробити висновки щодо врахування позитивних надбань та прорахунків, як на сучасному етапі, так і в майбутньому.

Встановлено, що виникнення міждержавного усиновлення як соціального феномену міжнародного характеру, стала результатом двох світових воєн, особливо Другої світової, коли розпад родин у зруйнованих війною країнах призвів до появи великої кількості дітей-сиріт. Перша практика міждержавного усиновлення дітей знайшла відображення у двосторонніх угодах про правову допомогу, які спочатку були ефективними інструментами врегулювання цього питання. Проте у процесі зростаючої глобалізації локальне регулювання міждержавного усиновлення вже не відповідало викликам сучасності і, відповідно, виникла потреба у формуванні регіональних та універсальних правових інструментів, які б включали питання міждержавного усиновлення дітей. Це зумовило підвищення ролі міжнародних організацій у створенні міжнародно-правових норм у зазначеній сфері та їх реалізації.

Встановлено, що міжнародно-правове регулювання в даній сфері має комплексний (системний) характер, і норми міжнародного права, що регулюють питання міждержавного усиновлення дітей, можна класифікувати за такими критеріями:

1) за сферою дії - норми універсального характеру та норми регіонального характеру. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і стосуються інтересів усіх держав (переважно норми erga omnes). Основною формою закріплення цих норм є міжнародні звичаї та міжнародні універсальні договори. Прикладами універсальних норм є основні принципи міжнародного права, положення універсальних багатосторонніх договорів таких, як Конвенція ООН про права дитини, Конвенція ООН про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення тощо. Регіональні норми регулюють відносини у межах певного географічного регіону, що обумовлено наявністю спільних проблем та спільних економічних, соціальних та культурних інтересів держав цього регіону. Прикладами регіональних норм є Європейська конвенція про усиновлення дітей та Європейська конвенція про здійснення прав дітей.

2) за юридичною силою - норми «твердого права» та норми «м'якого права». На відміну від «твердого права», норми «м'якого права» не породжують чітких прав та обов'язків, а дають лише загальну установку, якої суб'єкти дотримуються як моделі поведінки. До таких норм, наприклад, належить Декларація про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і добробуту дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях.

У розділі досліджена правова природа та подається визначення поняття «міждержавне усиновлення дітей», а також встановлено його відмінність від «міжнародного усиновлення дітей». Міждержавне усиновлення дітей - це правочин, в результаті якого встановлюється постійний правовий зв'язок між дитиною та усиновлювачем, який є громадянином іншої країни, ніж країна походження дитини та не є його законним батьком/матір'ю, внаслідок якого припиняється будь-який правовий зв'язок між цією дитиною та її колишніми батьками, і дитина вивозиться до країни постійного місця проживання усиновлювача. В більшості випадків міждержавне усиновлення призводить до втрати усиновлюваною дитиною свого попереднього громадянства.

Міжнародне усиновлення характеризується тим, що, як і при міждержавному усиновленні, суб'єкти правовідносин, тобто усиновлювач та усиновлена дитина, є громадянами різних держав або особами без громадянства. Відмінною особливістю міжнародного усиновлення є те, що дитина, яка усиновлюється, не змінює країни проживання і правовідносини регулюються виключно нормами внутрішньодержавного права, в тому числі через національно-правові механізми захисту прав дитини, яку усиновляють, та дитина не втрачає постійний правовий зв'язок із своєю державою, тоді як при міждержавному усиновленні дитина в більшості випадків втрачає громадянство держави-походження.

Таким чином, міждержавне усиновлення дітей як інститут міжнародного права захисту прав людини постійно перебуває у процесі розвитку, що вимагає розробки нових механізмів реалізації міжнародно-правових норм і процедур міждержавного усиновлення дітей.

У другому розділі «Загальнотеоретичні аспекти реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей» проведено аналіз теоретико-правових аспектів реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей та виявлено сучасні найбільш ефективні правові підходи до їх реалізації. У рамках такого аналізу було розглянуто поняття реалізації міжнародно-правових норм у цій сфері, виявлено форми, способи а також засоби реалізації міжнародних зобов'язань у сфері міждержавного усиновлення, що на практиці потребує процедур узгодження норм національного права з міжнародним (трансформації, інкорпорації, рецепції тощо). міждержавний усиновлення правовий норма

Останнім часом найбільш поширеним терміном для позначення процесу реалізації норм міжнародного права в національне право є імплементація. Цей термін міцно вкоренився в міжнародно-правовій практиці та зустрічається в численних міжнародних актах. Питання імплементації норм міжнародного права в сучасному міжнародному праві можна вважати базовим, адже саме можливість реалізації взятих на себе міжнародних зобов'язань у національній правовій системі і буде визначати ефективність всієї міжнародної системи.

У розділі розглянуто особливості імплементації міжнародно-правових актів у сфері міждержавного усиновлення дітей через призму співвідношення та узгодження систем міжнародного і внутрішньодержавного права, а також питання застосування міжнародно-правових норм у внутрішньодержавних правовідносинах. Зроблено висновок про те, що імплементація - це організаційно-правовий механізм реалізації міжнародно-правових норм у національно-правовій системі, що може мати форму трансформації, рецепції, інкорпорації та відсилки.

Оскільки імплементація є тривалим процесом, який потребує ряду адміністративно-правових заходів, останнім часом з'явилися нові підходи до реалізації норм міжнародного права у внутрішньому. Так, держава, приєднавшись до міжнародної угоди, може ще до завершення остаточного оформлення участі у цій міжнародній угоді, неофіційно застосовувати її норми, а іноді - зовсім не приєднується до угоди, але виконує її положення ex gratia.

Виходячи із положень Конвенції ООН про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення, було виділено такі засоби національної імплементації міжнародних стандартів з усиновлення:

приведення національного законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов'язаннями у сфері міждержавного усиновлення;

проведення політики держави відповідно до її міжнародно-правових зобов'язань у сфері міждержавного усиновлення;

приведення у відповідність судової і адміністративної практики згідно з міжнародно-правовими зобов'язаннями у сфері міждержавного усиновлення;

створення необхідних державних органів для контролю за здійсненням міжнародно-правових зобов'язань у сфері міждержавного усиновлення, позасудового розгляду скарг щодо порушення процесу міждержавного усиновлення і здійснення процедур припинення і покарання насильства проти дітей, а також для фізичної і психічної реабілітації жертв брутальних порушень прав дитини;

поширення знань про зміст міжнародних стандартів з усиновлення.

Таким чином, процес імплементації норм міжнародного права не обмежується заходами правового характеру. Важливу роль відіграють також і заходи організаційного характеру. В основі таких заходів знаходиться не пов'язана з додатковою внутрішньодержавною нормотворчістю діяльність держави, а оперативно-виконавча діяльність державних органів та осіб щодо виконання міжнародних норм. Зміст правових і організаційних заходів забезпечення здійснення нормативних приписів, які випливають із міжнародного права, в кожній державі залежить, по-перше, від характеру міжнародно-правових норм, а, по-друге, - від особливостей внутрішньодержавної правової системи. Слід зазначити, що за характером нормативних приписів і можливостей їх застосування всередині держави у міжнародних договорах, які стосуються захисту прав дитини, містяться два види норм - самовиконувані та такі, виконання яких потребує розробки додаткових заходів на національному рівні. Для того, щоб положення міжнародних договорів були точно визначені як самовиконувані та мали безпосередній ефект у національно-правовій системі, їх формулювання повинно бути достатньо чіткими, повними та однозначними. При цьому слід зазначити, що більшість міжнародних договорів у сфері міждержавного усиновлення не належать до категорії самовиконуваних договорів. Однак, зобов'язання із захисту прав дитини при міждержавному усиновленні є складовою загального зобов'язання із захисту та поваги до прав людини та належить до категорії імперативних норм міжнародного права, що надає йому характеру зобов'язання erga omnes, яке в даному випадку не потребує додаткових нормативно-правових заходів при його реалізації у межах національного правопорядку.

У третьому розділі «Міжнародно-правовий механізм реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей» розглянуто міжнародно-правовий механізм реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей, що включає нормативну та інституційну складові. Міжнародні організації є основною інституційної формою співробітництва держав у сфері міждержавного усиновлення. Необхідно акцентувати увагу на тому, що міжнародні організації приймають рекомендації, виносять рішення, скликають міжнародні конференції, готують проекти конвенцій, проводять дослідження, надають консультативну та технічну допомогу окремим країнам. Такі заходи у сукупності становлять нормативну складову механізму реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей. Крім того, у ряді випадків вони здійснюють і контрольні функції за дотриманням державами зобов'язань, взятих за міжнародними угодами.

У розділі розглядається місце та роль двох основних організацій - ООН та Ради Європи - у міжнародно-правовому механізмі реалізації норм у сфері міждержавного усиновлення дітей.

Варто зазначити, що Організація Об'єднаних Націй відіграє провідну роль у створенні та реалізації універсальних норм-принципів та норм-стандартів у сфері захисту прав дитини, в тому числі при міждержавному усиновленні. Фактично всі головні і значна кількість допоміжних органів ООН так чи інакше займаються питаннями захисту прав дитини при міждержавному усиновленні. Зокрема, в рамках ООН було розроблено та прийнято Конвенцію про права дитини, Декларацію про соціальні та правові принципи щодо захисту та добробуту дітей, Резолюцію 41/85 Генеральної Асамблеї про передачу дітей для виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях, Конвенцію про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення.

Не менш важливою є діяльність Ради Європи, яка через прийняття резолюцій, конвенцій, інших документів виконує ряд політико-правових, гуманітарних та інших функцій. Головним пріоритетом у роботі Ради Європи є захист прав людини і основних свобод, зокрема прав дітей при міждержавному усиновленні. Важливо, що найбільш масштабна практика в Європейському суді з прав людини склалася саме щодо порушення права на сімейне життя. Так, саме практика виробила поняття «сімейного життя», включивши до нього, зокрема, відносини між усиновителями й усиновленими, визначивши за основний критерій близькість відносин між особами.

Міжнародно-правові норми у сфері міждержавного усиновлення, розроблені в рамках міжнародних організацій, формують міжнародні стандарти у цій сфері. Міжнародний стандарт у сфері міждержавного усиновлення дітей являє собою сукупність міжнародно-правових норм різної правової природи, що встановлюють мінімальні вимоги для держав у цій сфері. Різна правова природа міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення зумовлює проблеми їх реалізації, оскільки механізми реалізації «твердих» і «м'яких» норм значно різняться між собою. Такі стандарти формуються також у процесі співробітництва держав поза рамками міжнародних організацій і знаходять своє відображання, зокрема, у міжнародних договорах.

У четвертому розділі «Національний механізм реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей» досліджуються особливості національних механізмів реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей. Здійснено аналіз практики ряду держав - членів Європейського Союзу із реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей на прикладі Італії та Великої Британії, а також виявлено особливості реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення в Україні.

Зокрема, в основі законодавства Італії щодо міждержавного усиновлення дітей лежить Конвенція ООН про захист прав дитини 1989 р. Внаслідок ратифікації Італією Конвенції ООН про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення 1993 р. було прийнято ряд змін до італійського законодавства, зокрема було внесено поправки до закону «Про порядок усиновлення дітей і встановлення опікунства над ними», а також до Цивільного кодексу. Також завдяки ратифікації Конвенції було змінено публічний порядок Італії у сфері усиновлення, зокрема це стосується принципу, який було закріплено в італійському законодавстві щодо заборони усиновлення дитини самотньою особою. З моменту ратифікації Конвенції самотня особа має право на усиновлення. Крім того, було створено інституційну систему контролю за міждержавним усиновленням.

У Великій Британії, на відміну від Італії та України, діє принцип примату національного права над міжнародним, що зумовлює обов'язкове прийняття внутрішньодержавних актів для застосування в Британії норм міжнародного права, що знайшло відображення у «принципі Блекстона» - «міжнародне право є складовою частиною права країни». Це визначає особливості реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей у Великій Британії. Зокрема, британський законодавець застосовує «випереджальний підхід» у законотворчості з питань усиновлення. Так, зміни до Закону «Про усиновлення» 1976 р., які відповідають принципам Конвенції ООН про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення, було внесено у 2002 р., попри те, що саму Конвенцію було ратифіковано лише у 2004 р. Відповідно, можна стверджувати, що Британія у контексті реалізації норм міжнародного права у сфері міждержавного усиновлення застосовує підхід ex gratia. Це стосується і Конвенції ООН про права дитини: Велика Британія привела своє законодавство у відповідність з цим документом у 1989 р., хоча ратифікувала його в 1991 р.

Як і в Італії, у Великій Британії було створено інституційну систему захисту прав дитини при усиновленні, в тому числі при міждержавному. Зокрема, цими питаннями займається Служба підтримки і консультацій при судовому розгляді з питань сім'ї та дитинства.

У розділі також досліджено імплементаційне законодавство України, яке дозволяє реалізувати взяті на себе зобов'язання у сфері міждержавного усиновлення, і в цьому контексті проаналізовано питання відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов'язанням України. Крім того, виявлено вплив практики колишнього Радянського Союзу у цій сфері на формування сучасного законодавства України. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства та доцільності імплементації відповідних міжнародно-правових норм, застосування правил та процедур у сфері міждержавного усиновлення.

У Висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей. Найважливішими висновками роботи є такі положення:

1. Встановлено системний характер міжнародно-правового регулювання міждержавного усиновлення дітей та запропоновано авторську теоретичну класифікацію міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення.

2. Дано авторське визначення поняття «міждержавне усиновлення дітей» як правочину, в результаті якого встановлюється постійний правовий зв'язок між дитиною та усиновлювачем, який є громадянином іншої країни, ніж країна походження дитини та не є його законним батьком/матір'ю, внаслідок якого припиняється будь-який правовий зв'язок між цією дитиною та її колишніми батьками, і дитина вивозиться до країни постійного місця проживання усиновлювача. В більшості випадків міждержавне усиновлення призводить до втрати усиновлюваною дитиною свого попереднього громадянства.

3. Міжнародне усиновлення характеризується тим, що, як і при міждержавному усиновленні, суб'єкти правовідносин, тобто усиновлювач та усиновлена дитина, є громадянами різних держав або особами без громадянства. Відмінною особливістю міжнародного усиновлення є те, що дитина, яка усиновлюється, не змінює країни проживання і правовідносини регулюються виключно нормами внутрішньодержавного права, в тому числі через національно-правові механізми захисту прав дитини, яку усиновлюють, та дитина не втрачає постійний правовий зв'язок із своєю державою, тоді як при міждержавному усиновленні дитина в більшості випадків втрачає громадянство держави-походження.

4. Доведено, що зобов'язання із захисту прав дитини при міждержавному усиновленні є складовою загального зобов'язання із захисту та поваги до прав людини і належить до категорії імперативних норм міжнародного права, що надає йому характеру зобов'язання erga omnes, яке не потребує додаткових нормативно-правових заходів при його реалізації у межах національного правопорядку. В той же час з'ясовано, що норми міжнародних договорів, що регулюють виключно питання міждержавного усиновлення, не належать до категорії самовиконуваних договорів, оскільки потребують додаткових заходів з їх реалізації.

5. Встановлено, що міжнародний стандарт у сфері міждержавного усиновлення дітей являє собою сукупність міжнародно-правових норм різної правової природи, що встановлюють мінімальні вимоги для держав у цій сфері.

6. У зв'язку з різними підходами до процедури усиновлення, що зумовлено різними національними механізмами регулювання усиновлення дітей, як додаток до Конвенції ООН про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення, пропонується розробити модельний закон «парасолькового» типу, який би уніфікував національні процедури міждержавного усиновлення дітей.

7. З огляду на недобровільність набуття дитиною громадянства своїх усиновлювачів, слід передбачити можливість захисту такої дитини державою її походження, в тому числі через закріплення імперативної норми про можливість для усиновленої дитини до 18 років мати подвійне громадянство. У зв'язку з цим пропонується внести зміни до Європейської конвенції про громадянство, зокрема, виключивши з її тексту пункт g) статті 7, що потребуватиме відповідних змін до національних законодавств держав - учасниць Конвенції.

8. Обґрунтовано доцільність приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво у сфері міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р. та Європейської конвенції про усиновлення дітей від 27 листопада 2008 р.

9. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення процедур і механізмів імплементації міжнародно-правових стандартів з усиновлення в українське законодавство, зокрема: введення ліцензування діяльності у сфері усиновлення та створення реєстру іноземних органів та організацій із міжнародного усиновлення; створення спеціальної Моніторингової служби, яка б здійснювала діяльність з попередження правопорушень і злочинів, пов'язаних із усиновленням; передача Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини під нагляд Міністерства юстиції України. Також пропонується введення мораторію на міждержавне усиновлення для громадян тих держав, із якими не укладені двосторонні договори про співробітництво з питань усиновлення, та осіб без громадянства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

Деркаченко Ю.В. Співробітництво в процесі міждержавного усиновлення / Ю.В. Деркаченко // Юридична Україна. - 2005. - № 7. - С. 91-95.

Деркаченко Ю.В. Міжнародне усиновлення: визначення поняття та актуальні питання правового регулювання / Ю.В. Деркаченко // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 1(17). - С. 108-112.

Деркаченко Ю.В. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення / Ю.В. Деркаченко // Юридична Україна. - 2006. - № 4. - С. 95-100.

Деркаченко Ю.В. Національне законодавство Англії у сфері міжнародного усиновлення / Ю.В. Деркаченко // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 3-4(19-20). - С. 222-228.

Деркаченко Ю.В. Міжнародні процедури і механізми імплементації усиновлення в Австрії / Ю.В. Деркаченко // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2009. - № 1(29). - С. 317-322.

Тези доповідей на наукових конференціях:

Деркаченко Ю.В. Імплементація принципів і норм міжнародного права щодо усиновлення в національне законодавство України / Ю.В. Деркаченко // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Перспективні розробки науки і техніки - 2006». - Том 4. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 28-32.

Деркаченко Ю.В. Проблеми впровадження норм міжнародного права в національне право України щодо міжнародного усиновлення / Ю.В. Деркаченко // Матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні». - Частина І. - Тернопіль, 2007. - С. 69-71.

Деркаченко Ю.В. Шляхи вдосконалення законодавства України щодо міжнародного усиновлення / Ю.В. Деркаченко // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Научно пространство на Европа - 2008». - Том 20. - Закон. София «Бял ГРАД-БГ» ООД - С. 91-93.

Деркаченко Ю.В. Особливості застосування універсальних механізмів та процедур з міжнародного усиновлення дітей у законодавство деяких європейських країн / Ю.В. Деркаченко // Закарпатські правові читання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та аспірантів. - Ужгород, 2009. - С. 398-401.

Деркаченко Ю.В. Шляхи удосконалення національного законодавства щодо міжнародного усиновлення дітей [Електронний ресурс] / Ю.В. Деркаченко // Матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Наукові здобутки на шляху до удосконалення правової системи». - Тернопіль, 2009.

АНОТАЦІЯ

Деркаченко Ю.В. Реалізація міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення дітей. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено вирішенню проблеми реалізації міжнародно-правових норм у сфері міждержавного усиновлення. Досліджується історія інституту міжнародного усиновлення, етапи його становлення, а також міжнародна практика реалізації правових норм у сфері міждержавного усиновлення. Окрему увагу приділено тлумаченню терміна «міждержавне усиновлення».

У дисертації розглянуто міжнародно-правові та національно-правові засоби реалізації міжнародно-правових норм міжнародного усиновлення, а також виявлено їх особливості.

Автором зроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства, що регулює питання міжнародного усиновлення.

Ключові слова: реалізація міжнародно-правових норм, міждержавне усиновлення, імплементація, співробітництво держав, усиновлення.

Деркаченко Ю.В. Реализация международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления детей. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблем реализации международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления.

Исследуется история института международного усыновления, этапы его становления, а также международная и национальная практика реализации правовых норм в сфере международного усыновления.

Исследована система международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления. Отдельное внимание уделено анализу толкования термина «международное усыновление».

В работе раскрыты общетеоретические аспекты реализации международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления детей, а также практика ряда европейских государств по реализации международно-правовых обязательств в сфере межгосударственного усыновления детей. Рассмотрены международно-правовые и национально-правовые механизмы реализации международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления.

В контексте международно-правового механизма реализации норм в сфере межгосударственного усыновления детей определена роль международных организаций в защите прав ребенка при межгосударственном усыновлении.

Автор приводит в работе ряд предложений относительно усовершенствования международно-правовых норм в сфере межгосударственного усыновления детей.

Отдельное внимание уделено законодательству Украины, регулирующему вопросы межгосударственного усыновления. Установлено, что для реализации международно-правовых обязательств относительно усыновления детей Украина должна проводить политику, направленную на эффективную реализацию международных стандартов усыновления в национальном правопорядке.

Ключевые слова: реализация международно-правовых норм, межгосударственное усыновление, имплементация, сотрудничество государств, усыновление.

Derkachenko Y. V. The Realization of the International Legal Norms in the Field of the Intercountry Adoption of Children. - Manuscript.

A thesis is submitted for a Candidate Degree in Law Sciences, speciality 12.00.11 - International Law. - The Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The thesis is dedicated to the issues of the realization of the international legal norms in the field of the intercountry adoption of children. The history of intercountry adoption institution and the stages of its formation have been analyzed. The special attention is paid to the analysis of the term « intercountry adoption».

Author analyzed the international and the national law methods of the realization of the international legal norms in the field of intercountry adoption, as well as identified the features of such realization.

A number of proposals with regard to the improvement of the International and the Ukrainian law governing the intercountry adoption has been made.

Keywords: realization of the international legal norms, intercountry adoption, implementation, countries cooperation, adoption.

Размещено на Allbest.ru