Функції правосвідомості в механізмі правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

УДК 340.1

АВТОРЕФЕРАТ

ЧЕРКАС МАРИНА

ЄВГЕНІЇВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

- доктор юридичних наук, професор Петришин Олександр Віталійович, Академія правових наук України, віце-президент, академік Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

2) у навчальному процесі - результати, рекомендації й висновки дисертації можуть послужити матеріалом для підготовки підручників, навчальних посібників з курсу „Загальна теорія держави і права”, при викладанні відповідної навчальної дисципліни;

3) у правовиховній царині - запропоновані положення можуть бути корисними в роботі з підвищення рівня правосвідомості і правової культури державних службовців, населення, окремих індивідів.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні результати дослідження доповідалися й стали предметом обговорення на таких науково-практичних конференціях, як-то: міжнародна наукова конференція „Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку” (м. Харків, 2007 р.); всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених „Осінні юридичні читання” (м. Харків, 2008р.); всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки” (м. Харків, 2008 р.); міжнародна науково-практична конференція „Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі” (Харків, 2009 р.); наукових семінарах та „круглих столах”, проведених Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з Академією правових наук України в рамках Фестивалю науки (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації, висновки та пропозиції викладені авторкою у 8-ми наукових публікаціях, зокрема, у 3-х статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, і в 5-х тезах наукових доповідей на вказаних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (232 найменування). Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок, із них основного тексту - 186 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її розробленості, визначаються мета й завдання, окреслюється методологічна й теоретична основа. Сформульовані основні положення, висновки і пропозиції, які виносяться на захист, визначають наукову новизну і практичне значення результатів дослідження.

Розділ 1. «Функції правосвідомості: поняття, види, зв'язок з механізмом правового регулювання» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Правова свідомість як чуттєво-раціональне відображення правової дійсності» проаналізовано співвідношення правосвідомості і права, її суттєві ознаки, види, структурні елементи. Зазначається, що найбільш обґрунтованим є дослідження правової свідомості з урахуванням основних методологічних положень так званого «м'якого позитивізму». Провідною тезою останнього є думка, що критерієм юридичної цінності правової норми може бути її відповідність моральним принципам або змістовним цінностям. При такому підході право і правосвідомість розглядаються як явища самостійні, хоча й органічно пов'язані. При цьому остання є важливим суб'єктивним ціннісним началом позитивного права, критерієм його оцінки з точки зору відповідності певним моральним стандартам.

Обґрунтовується виокремлення 2-х груп ознак, притаманних правовій свідомості: ті, які характеризують її як різновид суспільної свідомості, і власні ознаки правової свідомості. До першої групи належать наступні: (а) об'єктом правосвідомості, як і всіх інших видів суспільної свідомості, служить суспільне буття; (б) правосвідомість, як і всі інші види свідомості, відбиває суспільне буття у виді суспільних ідей і відповідних їм психологічних проявів; (в) її носіями є різні індивідуальні й колективні соціальні суб'єкти. До другої групи належать: (а) правосвідомість має власний предмет відбиття - правову дійсність; (б) вона оперує ідеями, поняттями, почуттями тощо, типовими саме для неї; (в) правосвідомість є одним з найважливіших чинників праворозуміння, розвитку права і правореалізації; (г) вона завжди пов'язана зі співвідношенням у свідомості певних життєвих умов, потреб, інтересів з існуючими або можливими правами й обов'язками, тобто має вплив на суспільні відносини. На підставі проаналізованих ознак уточнюється визначення правосвідомості як різновиду свідомості суспільної, який віддзеркалює в правових чуттєво-раціональних формах існуючу правову дійсність, правові явища, що існували в минулому й бажані правові явища, здійснює нормативно-регулюючу дію на соціальну діяльність людей.

Робиться висновок, що правова свідомість, будучи особливою формою свідомості суспільної, забезпечує із суб'єктивної сторони правове буття людини в суспільстві. У такому сенсі вона «діє» у 3-х основних напрямках: а) забезпечує усвідомлення правового буття в історичному, актуальному й майбутньому аспектах; б) оцінює його з точки зору відповідних критеріїв; в) орієнтує людину в правовому просторі, спонукає до активної вольової діяльності. Відповідно до цього в структурі правової свідомості вирізняються такі її елементи: (а) правова онтологія як знання про право та правові явища, яка існує в раціональних формах; (б) правова аксіологія, змістом якої є ціннісне ставлення до права і яка функціонує у відповідних емоційно-психологічних формах; (в) правова праксеологія як уявлення про правову поведінку й готовність до неї, яка міститься у практичних формах.

У підрозділі 1.2. «Правосвідомість і механізм правового регулювання» розкривається сутність взаємозв'язку правової свідомості й механізму правового регулювання.

Дослідження зазначеного взаємозв'язку провадиться з огляду на розуміння механізму правового регулювання як узятої в єдності системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, актів та ін.), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на суспільні відносини. Обґрунтовується думка, що не можна розглядати правосвідомість як самостійне явище, що існує поза механізмом правової регламентації, оскільки право не формується й не діє саме по собі. Воно впливає на суспільні відносини, проходячи через волю і свідомість людей, завдяки структурам та елементам їх правосвідомості. Правосвідомість, як елемент механізму правового регулювання, має суб'єктивну природу й виступає його активним творчим началом. Правосвідомість із суб'єктивної сторони забезпечує функціонування, розвиток і вдосконалення механізму правового регулювання, виступає суб'єктивним механізмом правотворчої і правореалізаційної діяльності.

У той же час механізм правового регулювання, його окремі елементи чинять зворотний вплив на правосвідомість. Робиться висновок, що такий вплив виявляється в наступному: правосвідомість юридичний норма

1) цей механізм формує так зване «смислове поле» правової свідомості. Явища, які ним охоплюються, є одними з найважливіших серед тих, на які спрямована правова свідомість. Елементи механізму правового регулювання, будучи продуктом правосвідомості, відбиваються в ній, організовуючи її у відносно єдину, цілісну систему правових поглядів, уявлень та оцінок;

2) цей механізм впливає на якість правової свідомості, її функціональний прояв. Вади його основних елементів виступають безпосередніми причинами деформацій правової свідомості.

У сфері правотворчості на стан правосвідомості негативно впливають: (а) неадекватність правового регулювання, суперечливість системи права; (б) порушення співвідношення матеріальних і процесуальних норм; (в) надмірна кількість законів, їх декларативність, необґрунтована змінюваність тощо. У царині правореалізації на правосвідомості негативно позначаються: (а) неефективність юридичного процесу, низька ефективність юридичної відповідальності, неадекватність реалізації законів; (б) розходження між високими правовими ідеалами й суворою дійсністю; (в) брак належних дійових механізмів захисту прав і законних інтересів громадян; (г) недоліки слідчо-прокурорської й судової практики та ін.

У підрозділі 1.3. «Функції правової свідомості: поняття, види, зміст» визначається поняття «функцій правосвідомості в механізмі правового регулювання», встановлюються види функцій правової свідомості, аналізується зміст основних з них.

Функції правосвідомості в механізмі правової регулювання формулюються як основні напрямки впливу правосвідомості на цей механізм або його окремі елементи, в яких виявляється призначення правосвідомості як самостійного елемента механізму правового регулювання. Доводиться, що при виділенні функцій правової свідомості базовим має бути підхід, заснований на структурі правової свідомості з точки зору особливостей способів відбиття правової дійсності. Саме в цій площині розкриваються найхарактерніші властивості суспільної свідомості взагалі і свідомості правової, зокрема: здатність отримувати інформацію про оточуючий світ, оцінка оточуючого світу, його перетворення відповідно до потреб та ідеалів.

Обґрунтовується виокремлення наступних функцій правової свідомості:

1) пізнавальної, сутність якої полягає в тому, що завдяки правосвідомості забезпечується отримання, накопичення, систематизація й оновлення знань про правові явища, розуміння їх змісту й сутності;

2) прогностичної, що виявляється у формуванні обґрунтованих уявлень про подальший розвиток правових явищ;

3) оціночної, змістом якої є сприйняття відповідних правових явищ з точки зору їх корисності (некорисності), справедливості (несправедливості), ефективності (неефективності) і т. д. Ця функція характеризує критичне ставлення до різних правових явищ;

4) творчої, яка означає створення предметних форм, що не існують у природі. Вона виявляється у таких підфункціях, як правове моделювання, світоглядна, перетворення правової дійсності відповідно з правовими ідеалами (цінностями). Правове моделювання полягає в розробленні нормативних і індивідуальних моделей (правил) правової поведінки та юридичних актів, через які ці правила виражаються зовні. Змістом світоглядної підфункції є створення юридичних понять (категорій), юридичних конструкцій, правових концепцій (теорій), правових ідеалів та правових цінностей. Перетворення правової дійсності відповідно до правових ідеалів (цінностей) означає, що правова свідомість виступає суб'єктивним чинником зміни правових явищ у напрямку забезпечення їх відповідності вимогам справедливості;

5) регулятивної, зміст якої полягає в тому, що на підставі правової свідомості відбувається вибір варіанту правової поведінки. Це центральна функція правової свідомості, оскільки саме вона забезпечує практичне здійснення правового регулювання.

Обґрунтовується, що залежно від загального призначення правосвідомості на стадіях правотворчості і праворелізації можна викоремити функції правотворчу і правореалізаційну. Сутністю першої є те, що правова свідомість є безпосереднім джерелом зародження права, правопорядку й усілякої правової норми, основним суб'єктивним інструментом створення правової норми. Зміст другої міститься в тому, що правова свідомість завдяки своїм специфічним властивостям здатна досить вагомо впливати на процес втілення правових норм у реальне життя.

Розділ 2. «Функції правосвідомості у правовому регулюванні» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Функції правосвідомості у правотворчості» розглядаються основні напрямки впливу правосвідомості на правотворчість. Здійснення правотворчої діяльності є неможливим без пізнавальної функції правової свідомості. Правове пізнання в процесі правотворчості підкорюється прагматичним завданням - створенню, зміні або скасуванню правових норм, їх упорядкуванню. Під час правотворчої діяльності пізнаються: (а) соціальні процеси під кутом зору їх правового опосередкування; (б) чинна нормативно-правова база в обсязі, зумовленому характеристиками нормопроекту; (в) в необхідних випадках практика - юридична, особлива судова; (г) пануючі ціннісні уявлення у сфері, яка потребує нормативно-правового опосередкування; (д) ідеологічні елементи; (є) наукові теорії; (ж) іноземний досвід нормативно-правової регламентації відповідної царини суспільних відносин.

Аргументується, що процес створення правової норми, системи правових норм у цілому має бути засновано передовсім на науковому і професійно-практичному юридичному пізнанні. Пізнавальна функції повсякденної суспільної правосвідомості максимально виявляється: на передправотворчому етапі; у випадках, коли нормативний правовий акт приймається на референдумі; під час обговорення нормативного правового акта.

Прогностична функція правової свідомості на стадії правотворчості впливає на такі елементи останньої: (1) планування правотворчої діяльності; (2) безпосереднє формулювання змісту нормативно-правових приписів. Якщо суб'єкт цієї діяльності прагне приймати ефективні і стабільні нормативні правові акти, він зобов'язаний при формулюванні їх змісту враховувати тенденції розвитку державно-правових явищ.

Оціночна функція правової свідомості у правотворчості знаходить свій прояв у першу чергу в (а) критиці наявних елементів правового регулювання або пропонованих заходів, що становлять зміст правової політики держави, (б) в оцінці правового регламентування, яка формується з точки зору пануючих уявлень про справедливість, а також (в) в інституціоналізації пануючих правових цінностей.

Творча функція правової свідомості у правотворчості є підсумком дії інших її функцій і полягає в безпосередньому створенні проекту нормативного правового акта й кінцевого результату - нормативного правового акта як чинного юридичного документа. На підставі зібраної інформації, встановленого кола правової регламентації суспільних відносин і відповідно до поставлених цілей визначається смисл правової норми, обирається найбільш адекватна форма її зовнішнього вираження, моделюються різні альтернативні варіанти рішення правотворчої проблеми, з яких обирається найбільш доцільний.

Регулятивна функція правової свідомості виявляється в тому, що: (а) суб'єкти правотворчості завдяки власній правовій свідомості реалізують у своїй діяльності правові норми, які впорядковують правотворчий процес; (б) такі компоненти, як правові установки, ціннісні орієнтації, знання правових явищ дозволяють суб'єктам правотворчості здійснювати вибір належної форми (виду) акта, визначати в правових поняттях і категоріях мету видання кожного конкретного акта, встановлювати коло відносин, які підлягають правовому регламентуванню, обирати адекватний спосіб цього регулювання.

У підрозділі 2.2. «Функції правосвідомості у правореалізації» проаналізовано основні напрямки впливу правосвідомості на процес реалізації норм права.

Підкреслюється, що на реалізацію права впливає пізнавальна діяльність як суб'єктів реалізації права, здійснювана в процесі їх життєдіяльності, зіткнення з правовими нормами й інститутами, так і професійна та наукова. Зазвичай суб'єкти права орієнтуються в правових нормах, які безпосередньо регулюють відносини, в які вони вступають, залежно від власних соціальних ролей. Для пересічного громадянина також досить часто є характерним керування власними уявленнями про право, а не конкретними знаннями його положень. Ці уявлення «спрацьовують» в основному у випадках, коли бракує достовірних знань про право. Водночас, як тільки відповідний суб'єкт зіштовхується з більш-менш складною юридичною ситуацією, він відчуває нестачу конкретних спеціалізованих юридичних знань практичного характеру. Це виражається в тому, що він не має чітких знань змісту прав та обов'язків - як своїх, так і інших суб'єктів, юридичної процедури, не володіє вмінням складати необхідні юридичні документи. Саме тому для реалізації права важлива не тільки пізнавальна діяльність безпосередніх суб'єктів правових відносин, а й результати їх професійного й наукового пізнання. У відповідних випадках для повноцінної реалізації права стає конче необхідною як правоконсультативна, так і правозахисна діяльність.

Прогностична функція правової свідомості у правореалізації полягає в тому, що, уявляючи й розуміючи зміст правового регулювання, суб'єкти права можуть передбачити юридичні наслідки своєї правової поведінки. Це, у свою чергу, впливає на мотивацію юридично-значущої діяльності.

Оціночна функція правосвідомості у правореалізації виражається в оцінці особою правових явищ, з якими вона зіштовхується в процесі своєї життєдіяльності, формуванні власних ціннісних ставлень до них. Наголошується, що правомірна поведінка, через яку й реалізується право, має спиратися перш за все на позитивне ставлення до права й закону, окремих правових явищ.

Творча функції правової свідомості знаходить свій прояв у реалізації диспозитивних правових норм, у межах загальнодозвільного типу правового регламентування, коли особа самостійно моделює власний варіант правомірної поведінки.

Прояв регулятивної функції правосвідомості характеризується тим, що на підставі правових установок, ціннісних орієнтацій і системи мотивів особа обирає відповідний варіант правомірної поведінки. Акцентується увага на тому, що саме ця функція є провідною в реалізації правової норми.

Підрозділ 2.3. «Функції правосвідомості у правозастосуванні як особливій формі реалізації права» присвячено аналізу основних напрямків впливу правосвідомості на правозастосування.

Пізнавальна функція правової свідомості у правозастосуванні спрямована на пізнання юридично значимих фактів у межах конкретної юридичної справи (реконструкція подій, що сталися) й осмислення змісту норм права, які підлягають застосуванню й у разі необхідності - змісту відповідних правотлумачних та інших юридичних актів.

Оціночна функція знаходить своє вираження в оцінці: (а) реальних фактів з огляду на ознаки юридичних фактів, визначених у нормі права, і в установленні їх відповідності або невідповідності (юридична кваліфікація); (б) доказів і висновків щодо фактів, що доводяться на заключному етапі правозастосування з метою вирішення юридичної справи по суті.

Змістом прогностичної функції правової свідомості у правозастосуванні є те, що в певних випадках суб'єкти правозастосування, спираючись на отримані систематизовані знання про фактичні обставини справи, в результаті їх юридичної оцінки мають передбачити, який з можливих варіантів рішення по справі максимально забезпечить ефективність і доцільність правового регулювання.

Творча функція правової свідомості у правозастосуванні охоплює: (а) подолання прогалин у праві; (б) самостійне вирішення питання про коло обставин, які мають значення для вирішення справи по суті, й вільну оцінку доказів; (в) створення правозастосовних актів і формулювання індивідуальних правил поведінки.

Регулятивна функція правової свідомості характеризується тим, що через правові установки, ціннісні орієнтації тощо суб'єкти правозастосування здійснюють саморегуляцію в межах власної професійної діяльності. Крім того, професійна правосвідомість нібито підключається до регулятивного впливу права, забезпечуючи його. У першому випадку йдеться про те, що суб'єкт правозастосування чітко уявляє алгоритм, порядок, форми й засоби здійснення правозастосовної діяльності, володіє сформованою готовністю до практичної реалізації останньої. У другому регулятивна функція правової свідомості має місце при застосуванні аналогії права і закону, при подоланні колізій у праві, в деяких випадках тлумачення правових норм, у формулюванні правоположень.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття «функції правової свідомості як елемент механізму правового регулювання», у встановленні особливостей її функціонального прояву у правотворчості, в правореалізації й правозастосуванні. Вирішення поставленого наукового завдання - одна з необхідних умов удосконалення правового регулювання суспільних відносин в Україні, підвищення рівня правової культури суспільства, подальшого його правового й демократичного розвитку.

Головними науковими і практичними результатами роботи є нижченаведені висновки:

1. Правосвідомість, як елемент механізму правового регулювання (далі - МПР), знаходяться з ним у відносинах взаємозалежності, взаємозв'язку і взаємовпливу. Правосвідомість впливає на цей механізм, на його окремі елементи через свої основні функції - пізнавальну, прогностичну, оціночну, творчу (яка охоплює 3 підфункції: світоглядну, правового моделювання й перетворення правової дійсності відповідно до правових ідеалів (цінностей) і регулятивну.

2. Залежно від загального призначення правосвідомості на стадіях правотворчості і праворелізації можна виокремити правотворчу і правореалізаційну функції. Обидві вони є комплексними, оскільки поєднують усі інші функції правосвідомості в певному специфічному аспекті, зумовленому завданням кожної з розглядуваних стадій.

3. Значення пізнавальної функції правової свідомості в МПР полягає в тому, що без її реалізації взагалі неможлива дія жодного з елементів МПР, оскільки вона заснована на раціональних, свідомих засадах; прогностичної ? в тому, що її здійснення сприяє запровадженню об'єктивно обґрунтованого й максимально ефективного правового регламентування; оціночна - забезпечує критичне сприйняття МПР, його окремих елементів, створює умови для їх наближення до відповідних правових ідеалів, для усунення суперечностей між окремими елементами МПР, формує потенціал творчого впливу правосвідомості на цей механізм; творча ? забезпечує із суб'єктивної сторони створення, вдосконалення й розвиток окремих елементів МПР; регулятивна ? призначення для забезпечення практичного здійснення правового регулювання.

4. Основними особливостями функціональної характеристики правосвідомості у правотворчості є: а) окремі специфічні складники й ракурс предмета правотворчого пізнання; б) наявність специфічного прояву оціночної функції - інституціоналізація правових цінностей; в) провідне (центральне) значення творчої функції правосвідомості, оскільки головною метою правотворчої діяльності є створення нормативних правових актів.

5. На правотворчість у складній взаємодії впливають: (а) повсякденна, професійна й наукова правова свідомість; (б) правосвідомість суспільства, окремих соціальних груп та індивідуальна правова свідомість; (в) правова ідеологія і правова психологія; (г) правова політика і правові установки різних соціальних суб'єктів. Значення того чи іншого виду, елемента правової свідомості є різним. На етапах розробки, обговорення і прийняття нормативних правових актів особливого значення набувають професійна і наукова правова свідомість, правова ідеологія. У той же час досить відчутний вплив здійснюють суспільна правова свідомість, правосвідомість окремих соціальних груп, повсякденна правосвідомість і суспільна психологія. За їх допомогою відбувається первинне усвідомлення певних соціальних проблем, які вимагають правового втручання. Без урахування означених видів правової свідомості неможливо створити ефективний нормативний правовий акт, який відповідає правовим настроям, уявленням, очікуванням тих чи інших соціальних суб'єктів.

6. Головними специфічними характеристиками функціонального прояву правосвідомості у правореалізації є те, що: а) процес реалізації правових норм досить часто спирається не на чіткі, конкретні знання, а на загальні правові уявлення особи; б) провідну (центральну) роль відіграє функція регулятивна. Пред'являючи свої вимоги, право звертається до свідомості й волі людини, поза яких примусити її виконати що-небудь неможливо. У цьому розкривається головне призначення правосвідомості на стадії правореалізації; в) особливого значення набуває оціночна функція, оскільки правомірна поведінка, через яку відбувається реалізація права, ґрунтується передовсім на загальному позитивному ставленні до права, правових інститутів тощо.

7. На правореалізацію різною мірою впливають окремі види і структурні елементи правової свідомості. Зокрема, зміст правового регулювання усвідомлюється як на рівні повсякденної правосвідомості, так і з залученням професійної й наукової правосвідомості; на оцінювання правових явищ впливають пануючі цінності, переконання, погляди, а значить, правова свідомість суспільства, окремих соціальних груп, правова ідеологія і правова психологія.

8. Функції правової свідомості у правозастосуванні як особливій формі реалізації права виявляються у пізнанні й оцінці фактичних обставин справи, нормативного її підгрунтя, у формуванні внутрішнього переконання, прийнятті рішення по справі та прогнозуванні його ефективності. Основними ж є творча й регулятивна функції правової свідомості. При цьому досить своєрідним є зміст функції саме регулятивної, оскільки вона охоплює не лише регулювання власної поведінки суб'єктами правозастосовної діяльності, а й чинить певний регулятивний вплив на поведінку тих суб'єктів, стосовно яких здійснюється правозастосування.

9. Центральне місце у правозастосуванні займає професійна правова свідомість. Водночас на застосування правових норм впливають наукова й суспільна правова свідомість при врахуванні результатів доктринального тлумачення й окремих доктринальних положень, суспільної думки про окремі правові явища, ситуації тощо.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Черкас М. Є. Правосвідомість: проблема ідейно-історичних витоків / М. Є. Черкас // Матеріали наукових семінарів та “круглих столів”, проведених Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з Академією правових наук України в рамках Фестивалю науки 15-16 трав. 2007 року. - Х., 2007. - С. 134- 135.

2. Черкас М. Є. Правосвідомість і правова культура як основа громадянського суспільства / М. Є. Черкас // Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку : матеріали міжнар. наук. конф., м. Харків, 12 жовт. 2007 р. - Х., 2007. - С. 139-140.

3. Черкас М. Є. Пізнавальна функція правосвідомості на правотворчій стадії механізму правового регулювання / М. Є. Черкас // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. - Х., 2008. - Вип. 16. - С. 150-159.

4. Черкас М. Є. Пізнавальна функція правосвідомості як чинник якості нормативно-правового акту // “Осінні юридичні читання” : тези доп. та наук. 12-13 лист. 2008 р. - Х., 2008. - С. 40-44.

5. Черкас М. Є. Правова ідеологія та правова психологія в структурі правосвідомості громадян / М. Є. Черкас // Сучасні проблеми юридичної науки : тези доп. та наук. повід. всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів. - Х., 2008. - С. 97-99.

6. Черкас М. Є. Функції правосвідомості: поняття й система / М. Є. Черкас // Пробл. законності. - Х., 2008. - Вип. 93. - С. 9-15.

7. Черкас М. Є. Оціночна функція правосвідомості: зміст і особливості / М. Є. Черкас // Юрид. Україна. - 2009. - № 1. - С. 22-27.

8. Черкас М. Є. Функції правосвідомості в правовому регулюванні / М. Є. Черкас // Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі :, м. Харків, 21 трав. 2009 р. - Х., 2009. - С. 218-220.

Черкас М. Є. Функції правосвідомості в механізмі правового регулювання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2010.

У роботі здійснено комплексне дослідження функцій правосвідомості як самостійного елемента механізму правового регулювання. Проаналізовано поняття правосвідомості як різновиду свідомості суспільної, її суттєві ознаки, види і структура.

Змістовно розкрито особливості співвідношення і взаємодії правосвідомості й механізму правового регулювання. Установлено основні функції останньої, проаналізовано їх зміст.

Досліджено специфіку функціонального прояву правосвідомості у правотворчості, правореалізації і правозастосуванні.

Ключові слова: правосвідомість, види і структура правової свідомості, функції правосвідомості у правотворчості, у правореалізації, у правозастосуванні.

Черкас М. Е. Функции правосознания в механизме правового регулирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2010.

В работе комплексно исследуются проблемы функций правосознания как самостоятельного элемента механизма правового регулирования, раскрываются понятие правосознания, его виды и структура. Правосознание рассматривается как активный элемент данного механизма, имеющий субъективную природу, без которого невозможно его функционирование. Это понятие определяется как разновидность общественного сознания, которая отображает в правовых чувственно-рациональных формах существующую правовую действительность, правовые явления, имеющие место в прошлом и желаемые, и которая осуществляет нормативно-регулирующее влияние на социальную деятельность людей.

Обосновывается, что правосознание и механизм правового регулирования находятся в отношениях взаимозависимости, взаимосвязи и взаимовлияния. Правосознание влияет на этот механизм, на его отдельные элементы посредством своих функций. Характеристика последних во многом определяется особенностями механизма правового регулирования. Право, будучи влиятельным средством морального и интеллектуального воздействия, активно способствует формированию и развитию соответствующих правовых знаний, представлений, эмоций и оценок. В то же время сам механизм правового регулирования и его отдельные элементы всегда находятся в поле действия правосознания, не могут без него ни возникать, ни функционировать, ни развиваться.

Функции правосознания - это основные направления влияния правосознания на механизм правового регулирования и его отдельные элементы, в которых проявляется значение правосознания как самостоятельного элемента МПР. Главными функциями правового сознания в механизме правового регулирования являются познавательная, прогностическая, оценочная, творческая и регулятивная. Вместе с тем в соответствующем ракурсе эти функции специфически соединяются и комплексно проявляются в рамках правотворческой и правореализационной функций правового сознания.

Комплексно исследованы функции правосознания в правотворчестве и правореализации, а также в правоприменении как особой форме реализации права. Функции правосознания в правотворчестве проявляются в следующем: (а) правотворческом познании, оценивании соответствующих явлений с точки зрения эффективности, справедливости, актуальности правового регулирования; (б) учете прогнозов относительно дальнейшего развития правовых явлений и институтов; (г) непосредственном создании нормативно-правового акта в единстве его формальных и содержательных аспектов; (д) влиянии на выбор вида нормативно-правового акта, способа правового регулирования и т.д. Правотворческая функция правового сознания состоит в том, что весь процесс создания и принятия нормативно-правовых актов обеспечивается с субъективной стороны.

Функции правосознания в деятельности по реализации правовых норм выражаются: (а) в познании и оценке юридических явлений, с которыми сталкивается лицо как субъект реализации права; (б) в прогнозировании результатов того или иного варианта правового поведения, формировании мотивов последнего; (в) в самостоятельном выборе модели собственного правомерного поведения; (г) в регулировании поведения лица через систему правовых установок, ценностных ориентаций и системы мотивов. Правосознание создает необходимую психологическую и идеологическую среду для добровольного соблюдения субъектами предписаний правовых норм.

Познавательная функция правосознания в правоприменении заключается в познании фактических обстоятельств дела, содержания нормативной его основы; оценочная - в оценке фактических обстоятельств дела с точки зрения содержания правовой нормы, оценке доказательств, а в соответствующих случаях - личности правонарушителя и содержания правового регулирования; прогностическая выражается в предвидении того, какой из возможных вариантов решения по делу максимально обеспечит эффективность и целесообразность правового регулирования; творческая проявляется в процессе толкования, осуществления индивидуального правового регулирования, в свободной оценке доказательств, при конкретизации правовых норм и применении института аналогии; регулятивная характеризуется тем, что субъект правоприменения четко представляет алгоритм, порядок, формы и средства осуществления правоприменительной деятельности, обладает сформированной готовностью к практической реализации последней.

Ключевые слова: правосознание, виды и структура правосознания, функции правосознания в правотворчестве, в правореализации, в правоприменении.

Cherkas M. E. Functions of the legal conscience in the mechanism of the legal regulation. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Legal Sciences Scientific Degree, Speciality 12.00.01 - Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Studies. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv, 2010.

The complex research of the legal conscience functions as the independent element of the legal regulation mechanism have been accomplished in this work. The conception of the legal conscience as the variety of the social conscience, its essential characteristics, types and structure have been analyzed.

Substantially, the peculiarities of the relationship and interaction of the legal conscience and mechanism of the legal regulation have been revealed. The main functions of the legal conscience have been established, their content has been analyzed.

The peculiarities of the functional manifestation of the legal conscience in law-making, legal realization and law enforcement as the specific form of legal realization have been investigated.

Key words: legal conscience, types of the legal conscience, structure of the legal conscience, functions of the legal conscience, functions of the legal conscience in law-making, functions of the legal conscience at the legal realization, functions of the legal conscience in law enforcement.

Размещено на Allbest.ru