Профілактика віктимної поведінки жінки як жертви злочинного посягання

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

УДК 343.988

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРОФІЛАКТИКА ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ ЖІНКИ ЯК ЖЕРТВИ ЗЛОЧИННОГО ПОСЯГАННЯ

ЧЕХАНЮК ЛЕСЯ

ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Василевич Віталій Вацлавович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Мельник Микола Іванович, Верховний Суд України, керівник служби Голови Верховного Суду України кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Кваша Оксана Олександрівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Захист відбудеться 18 березня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «12» лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку України характеризується різноманітними негативними процесами, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній та інших сферах життєдіяльності суспільства. Безробіття, зниження обсягів виробництва, незадовільні умови праці, низький розмір заробітної плати та інші негативні фактори обумовили не лише погіршення матеріального становища значної частини населення та зростання психологічної напруги, але й негативно позначились на криміногенній ситуації в державі. Так, за офіційними даними, лише в 2002-2008 рр. від злочинів постраждало понад два мільйони осіб, з яких понад 67 тисяч загинуло Офіційна інформація Державного департаменту інформаційних технологій МВС України про стан злочинності за 2002-2008 рр.. При цьому серед усієї сукупності злочинних посягань особливе занепокоєння викликають ті, що спрямовані саме на осіб жіночої статі. Коло таких злочинів постійно розширюється, а особливий статус жінок як жертв уже ні в кого не викликає сумнівів.

Нині цю проблему вже не можна не помічати та залишати поза увагою. Так, лише за офіційними даними, жертвами кожного третього злочинного посягання стають жінки, частка яких серед потерпілих коливається в межах 28,6-32,6 %. Вони є жертвами кожної другої крадіжки, кожного третього шахрайства та розбійного нападу, кожного третього-четвертого пограбування, кожного четвертого вбивства, кожного шостого тяжкого тілесного ушкодження. А при вчиненні таких злочинів, як зґвалтування, сексуальні домагання, торгівля людьми, частка жінок є майже абсолютною. Якщо при цьому також враховувати недосконалість статистичної звітності, а також високий рівень латентності, характерний для злочинів, жертвами яких є жінки, то масштаби піднятої проблеми набувають загрозливого характеру. Крім того, помітна розповсюдженість злочинів, учинених щодо жінок, у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик, гранично високий ступінь їх суспільної небезпеки, труднощі в подоланні - це лише незначна частина з того, що обумовлює нагальну потребу в їх поглибленому дослідженні, кримінально-правовому та кримінологічному аналізі, а також розробці шляхів їх профілактики.

Потерпілий, його роль у формуванні та реалізації злочинного умислу були безпосереднім об'єктом дослідження в працях таких видатних науковців у галузі кримінології та кримінального права, як: Ю.М. Антоняна, В.В. Вандишева, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, В.Є. Квашиса, О.О. Кваши, В.П. Коновалова, М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, К.Б. Левченко, В.В Лунєєва, В.С. Малишева, М.І. Мельника, О.М. Мойсюка, В.О. Меркулової, О.Є. Михайлова, В.С. Мінської, Є.М. Моісеєва, В.І. Полубинського, В.Я. Рибальської, Д.В. Рівмана, В.О. Тулякова, Л.В. Франка, Г. Хентіга, Г.І. Чечеля, В.І. Шакуна, О.Ю. Юрченко та інших. Визнаючи досягнення цих учених, зауважимо, що сьогодні недостатньо розробленими залишаються більшість практичних питань, які стосуються специфіки віктимологічної профілактики злочинів, потерпілими від яких стають саме особи жіночої статі. Так, по-перше, в науковій літературі переважно розглядаються особливості віктимної поведінки потерпілих при вчиненні окремих видів злочинів (наприклад, вбивств і тілесних ушкоджень, крадіжок, зґвалтувань тощо), а також віктимологічні особливості окремих категорій громадян (неповнолітніх, іноземців, осіб похилого віку тощо). Водночас, заходи віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок, до цього часу не знайшли ані належного висвітлення в теорії, ані реалізації на практиці. По-друге, в значній частині раніше проведених досліджень висвітлюються окремі аспекти характеристики злочинів, учинених щодо жінок у сімейно-побутовій сфері переважно особами чоловічої статі (чоловіками, співмешканцями, батьками тощо). Однак детальна віктимологічна характеристика поведінки жінок при вчиненні насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів комплексно, на монографічному рівні не проводилась. Крім того, в науковій літературі й досі не досліджено роль жінки як жертви злочину в механізмі злочину та її особистісні характеристики, що впливають на віктимність; в повному обсязі не вивчено детермінанти вчинення аналізованих злочинних посягань, а також механізм їх дії; не визначено основні напрями загальносоціальної, спеціальної та індивідуальної віктимологічної профілактики таких злочинів тощо. Зазначені обставини обумовили вибір теми дослідження, визначили його актуальність і науково-практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1767 (пп. 4, 8); Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 27.12.06 № 1834; та Державної Концепції програми підтримки сім'ї у 2006-2010 рр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.05.04 № 259. Тема дисертації обговорена та схвалена на засіданні Вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 17 від 26.12.06), включена до Плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008 р. і зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (п. 600).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, потерпілими від яких є жінки, на основі всебічного вивчення та комплексного аналізу їх стану, тенденцій, детермінаційних чинників і віктимологічних особливостей.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- визначити місце віктимної поведінки жінок у механізмі злочинної поведінки, сформулювати її поняття та відмежувати від суміжних явищ;

- вивчити віктимогенні ситуації та поведінку жінок-жертв у механізмі злочинної поведінки, провести їх класифікацію та типологізацію;

- дослідити особливості рівня, структури, динаміки та детермінант насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, потерпілими від яких є жінки;

- обґрунтувати віктимологічні особливості поведінки жінок при вчиненні насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів;

- запропонувати заходи загальносоціальної віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок, а також розробити пропозиції з їх удосконалення;

- розробити заходи спеціальної віктимологічної профілактики поведінки жінок при вчиненні окремих видів злочинних посягань, а також запропонувати заходи з їх удосконалення;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення заходів індивідуальної віктимологічної профілактики поведінки жінок - жертв злочинних посягань.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у результаті вчинення злочинів, потерпілими від яких є жінка.

Предмет дослідження - профілактика віктимної поведінки жінки як жертви злочинного посягання.

Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та завдань, у роботі використано сукупність як загальних, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких дозволило всебічно проаналізувати об'єкт дослідження, а саме: діалектичний метод, за допомогою якого поглиблено понятійний апарат, визначено сутність і зміст заходів профілактики віктимної поведінки жінок при вчиненні окремих видів злочинів (розділи 1, 2, 3); аналіз і синтез, за допомогою яких з'ясовано місце профілактики віктимної поведінки жінок у системі заходів профілактики злочинності в цілому, та в системі заходів віктимологічної профілактики зокрема (підрозділи 1.1, 3.1, 3.3); системний підхід застосовувався з метою досягнення принципової єдності теоретико-пізнавальної основи розуміння структурно-функціональної характеристики віктимологічної профілактики як цілісної соціальної системи (підрозділи 1.1, 1.3); формально-логічний метод дозволив з'ясувати логіко-методологічні засади побудови основних дефініцій (підрозділи 1.1, 3.1, 3.3); формально-юридичний метод, який в поєднанні з методом логічного аналізу дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, які закріплюють систему заходів профілактики злочинності, а також окреслити напрями вдосконалення законодавства в цій сфері (розділи 1, 2, 3); історико-правовий метод дав змогу дослідити розвиток кримінологічної думки з проблем профілактики віктимної поведінки (підрозділ 1.1); методи класифікації та групування використовувались при аналізі наукових підходів до визначення віктимології, жертви злочину, потерпілого, різновидів віктимної поведінки жінок, а також заходів віктимологічної профілактики (розділи 1, 2, 3); порівняльно-правовий метод дозволив визначити сучасні тенденції та особливості віктимної поведінки жінок при вчиненні злочинів у їх динаміці, а також при порівняні з даними проведеного опитування (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3); контент-аналіз документів використовувався при вивченні нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері реалізації заходів віктимологічної профілактики, виявленні на цій основі недоліків, та розробці рекомендацій, спрямованих на їх усунення (розділи 1, 3); статистичні та соціологічні методи використовувались під час характеристики якості роботи державних органів і громадських організацій в сфері реалізації заходів віктимологічної профілактики, а також з'ясуванні наявних у досліджуваній сфері проблем на основі проведення анкетувань (розділи 1, 2, 3).

Емпіричною основою дослідження є результати вивчення та аналізу більше 210 архівних кримінальних справ, що були розглянуті районними та апеляційними судами міст Києва, Хмельницького, Рівного, Львова, Житомира, Харкова та Одеси у 2002-2007 рр. за ст.ст. 115, 121, 122, 125-127, 149, 152-156, 185-187, 189 та 190 КК України; результати проведеного опитування та анкетування біля 370 працівників ОВС, прокуратури та суду і 312 жінок (з яких 77,2 % були жертвами злочинних посягань); статистичні дані Департаменту інформаційних технологій МВС України про стан злочинності на території держави за 2002-2008 рр., а також результати вивчення довідково-публіцистичних і періодичних видань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській юридичній науці комплексним монографічним дослідженням, що спеціально присвячене кримінологічному аналізу заходів профілактики віктимної поведінки жінок як жертв окремих видів злочинів. На основі проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку концептуальних положень, висновків і пропозицій, що мають важливе значення не лише для теорії, але й для правозастосовчої діяльності державних органів і громадських організацій.

Зокрема, вперше:

– сформульовано авторське визначення індивідуальної віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок, як системи заходів, спрямованих на своєчасне виявлення жінок, які через власну поведінку, спосіб життя, професійну діяльність, соціальний статус, сукупність особистісних якостей, фізичних і психологічних особливостей можуть стати жертвами тих чи інших злочинів, а також здійснення щодо них та їх найближчого побутового оточення заходів віктимологічно-профілактичного впливу з метою активізації їх індивідуальних захисних можливостей, позитивної корекції поведінки, зменшення рівня чи повної ліквідації їх віктимності;

– визначено поняття віктимності жінки як потенційної чи реалізованої в конкретній життєвій ситуації підвищеної здатності жінки за певних обставин стати жертвою злочинного посягання, що обумовлено її статевими особливостями, а також комплексом інших вроджених або набутих соціальних, психологічних і фізичних якостей особистості та особливостей поведінки;

– обґрунтовано необхідність посилення кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких злочинів одним членом сім'ї щодо іншого члена сім'ї, передбачивши такі факти окремим пунктом серед обставини, що обтяжують покарання (п. 14 ч. 1 ст. 67 КК України).

удосконалено:

– класифікацію віктимогенних ситуацій, що враховує як широкий спектр прояву поведінки жертви злочину та особи злочинця, так і ставлення оточуючих до злочинного посягання та його наслідків;

– класифікацію жінок-жертв злочинних посягань та типологізацію їх поведінки в різних віктимогенних ситуаціях, які враховують спосіб життя жінок, їх професійну діяльність, соціальний статус, сукупність фізичних і психологічних особливостей та особистісних якостей;

– систему заходів загальносоціальної, спеціальної та індивідуальної віктимологічної профілактики насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, потерпілими від яких є жінки, що побудована з огляду на їх особистісні віктимологічні якості та особливості поведінки;

дістали подальший розвиток:

– зміст складових елементів механізму злочинної поведінки, основу яких складають три взаємопов'язані та взаємодоповнюючі компоненти: по-перше, негативні особистісні якості злочинця, по-друге, криміногенні умови мікросередовища та конкретної життєвої ситуації, по-третє, особистісні якості та особливості поведінки самої жертви злочину;

– положення про необхідність удосконалення Інструкції про єдиний облік злочинів та Інструкції про заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ від 26.03.02 № 20/84/293/126/18/5, зокрема шляхом їх доповнення статистичною карткою на потерпілу від злочину особу;

– положення про необхідність внесення змін і доповнень до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» та КУпАП в частині уточнення понятійного та категоріального апарату, посилення уваги ОВС до роботи з потерпілими від сімейного насильства, а також удосконалення практики накладання стягнень на осіб, які вчиняють насильство в сім'ї.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції використовуються:

у правотворчій діяльності - при підготовці змін і доповнень до нормативно-правових актів, якими визначаються заходи віктимологічної профілактики окремих видів злочинів, а також система та структура органів, на які покладено їх реалізацію (Довідка Інституту законодавства Верховної Ради України про реалізацію наукових досліджень № 133/4-н від 24.03.09);

у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Кримінологія», «Соціологія», «Правова статистика» та спецкурсів «Профілактика злочинів», «Кримінологічна віктимологія», а також при підготовці навчальних посібників, лекцій, методичних рекомендацій та розділів підручників для студентів вищих навчальних закладів (Акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 31.08.09);

у правозастосовчій діяльності - для використання в системі службової підготовки працівників ОВС (Акт впровадження наукових розробок у практичну діяльність УМВС України в Кіровоградській області від 22.03.09 та акт впровадження наукових розробок у практичну діяльність Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві).

Результати проведеного дослідження також можуть бути використані в науково-дослідній роботі: для розширення та поглиблення теоретичних знань про особливості віктимної поведінки жінок під час вчинення окремих видів злочинів, а також про специфіку профілактичної діяльності державних органів і громадських організацій в цій сфері.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, окремі її аспекти, одержані узагальнення і результати обговорювались на засіданнях кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ та оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на загальноуніверситетській підсумковій науково-теоретичній конференції «Актуальні проблеми науки та юридичної практики очима молодих учених» (м. Київ, 2007 р.), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Правовий статус людини в умовах сучасного державотворення» (м. Тернопіль, 2008 р.) та науково-практичній конференції «Запобігання злочинам у сфері забезпечення національної безпеки України» (Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження дістали відображення у восьми наукових статтях, п'ять з яких опубліковані в фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, 16 додатків на 48 сторінках, списку використаних джерел (239 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 272 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 200 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається зміст і стан наукової розробки проблеми, її значущість, визначаються мета, основні завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне та теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Віктимологічна характеристика жінки як жертви злочину» складається з трьох підрозділів, у яких розкривається місце віктимологічних особливостей жінки в механізмі злочинної поведінки, визначаються основні причини та умови вчинення злочинів щодо жінок, а також аналізується їх структура та динаміка в сучасних умовах.

У підрозділі 1.1. «Жінка як жертва та її роль у механізмі злочинної поведінки» аналізуються основні поняття віктимології та визначається місце віктимологічних особливостей жінки в механізмі злочинної поведінки. При дослідженні різноманітних наукових підходів до визначення таких понять, як «віктимологія», «жертва злочину», «потерпілий», «віктимність», «віктимна поведінка» тощо, обґрунтовується авторський погляд на зазначені кримінологічні категорії, що відображає специфіку обраного предмету дослідження. Зокрема, розглядаючи особу, якій злочином завдано фізичну, матеріальну чи моральну шкоду, автор обґрунтовує доцільність використання у віктимології одночасно двох термінів: більш широкий - жертва злочину, тобто будь-яка фізична особа, яка зазнала або може зазнати шкоди в результаті вчинення злочинного посягання іншими особами, незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом поряду та чи оцінює себе такою суб'єктивно; та більш вузький - потерпілий, тобто будь-яка фізична особа, якій злочином реально заподіяно шкоду, тобто віктимність якої вже реалізовано.

На основі аналізу віктимної поведінки жертви, обґрунтовується класифікація віктимогенних ситуацій, в якій найбільш чітко відображаються особливості поведінки злочинця, жінки-жертви злочину, а також ставлення оточуючих до вчиненого. Зокрема, пропонується виділяти такі чотири групи: а) ситуації, викликані провокуючим характером поведінки жінки-жертви злочину; б) ситуації, викликані нейтральним характером поведінки жінки-жертви та активними діями злочинця, направленими на створення сприятливих умов для вчинення злочину; в) ситуації, викликані нейтральною поведінкою жінки-жертви злочину та пасивністю оточуючих, що сприймається злочинцем як сприятлива умова та використовується ним на свою користь; г) ситуації, пов'язані з активними діями всього суспільства, в тому числі потенційних і реальних жертв злочинів, що спрямовані на унеможливлення вчинення злочинного посягання;

Підрозділ 1.2. «Стан і тенденції злочинних посягань, учинених щодо жінок в Україні» присвячений дослідженню сучасних тенденцій злочинних посягань, учинених щодо жінок. Аналізуючи потерпілих за гендерною ознакою, дисертант встановив, що частка жінок серед жертв злочинів коливається в межах 27,0-32,5 %. Серед жертв умисних убивств їх частка становить 25,0-29,4 %, а серед жертв умисних тяжких тілесних ушкоджень - 15,9-18,4 %. Найпоширенішими злочинами, які вчиняються щодо жінок, є зґвалтування (78,5-85,2 %), а також торгівля людьми чи інша незаконна угода щодо передачі людини (65,1-84,5 %). При цьому порівняно з 2002 р. у 2008 р. загальна кількість потерпілих від торгівлі людьми жінок зросла на 89,9 %. Що стосується корисливої та корисливо-насильницької злочинності, то частка жінок серед жертв крадіжок становить 30,7-34,3 %; серед жертв грабежів - 29,8-38,2 %; розбоїв - 26,0-30,6 %; вимагань - 11,0-17,3 %. На основі проведеного дослідження соціального статусу та професійної спрямованості жінок-жертв злочинних посягань були отримані такі дані: частка жінок серед потерпілих від злочинів депутатів становить 5,3-18,2 %; державних службовців - 22,6-37,9 %; працівників ЗМІ - 23,9-41,9 %; керівників підприємств - 16,1-19,3 %; лікарів - 47,4-52,7 %; працівників фінансово-кредитної сфери - 45,1-56,1 %; працівників пошти - 60,0-77,3 %; військовослужбовців - 6,9-10,3 %; працівників ОВС - 5,0-9,0 %; працівників прокуратури - 16,5-35,6 %; працівників суду - 35,7-55,0 %; працівників адвокатури - 21,1-38,6 %; працівників СБУ - 5,0-15,2 %; іноземців - 17,5-25,6 %; пенсіонерів - 40,0-42,5 %. У цілому, за 2002-2008 рр. спостерігається скорочення кількості потерпілих жінок майже в усіх сферах (окрім іноземців, кількість яких зросла майже на третину).

Аналізуючи дані офіційної статистики, автор встановив, що вони не відображають усіх необхідних для здійснення віктимологічної профілактики ознак: 1) категорія неповнолітніх не диференціюється за гендерною ознакою, що виключає можливість із стовідсотковою достовірністю оцінювати надані показники; 2) до статистичних даних не включені відомості про легкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, побої, мордування, катування, сексуальні домагання, хуліганства та інші злочини, що найбільш часто вчиняються в сімейно-побутовій сфері та жертвам яких переважно є жінки; 3) статистична звітність не враховує цілий ряд найбільш поширених серед жінок професій, а також злочинів, учинених щодо безробітних. З метою усунення цих недоліків, дисертант провів власне емпіричне дослідження, яке дало підстави зробити висновок про високий рівень латентності злочинів, учинених щодо жінок (до ОВС звертається лише 38,3 % жінок-жертв). Також було проаналізовано такі важливі для віктимології дані, як вік жертви, обстановка вчинення злочину, взаємовідносини жертви та злочинця, а також надано більш широку характеристику професійної спрямованості жінок, які потерпіли від злочинів.

У підрозділі 1.3. «Віктимологічна детермінація злочинних посягань, учинених щодо жінок» аналізуються причини та умови, що детермінують вчинення злочинів щодо осіб жіночої статі. На основі аналізу наявних у кримінологічній науці загальних знань про причини та умови злочинності, різноманітних наукових поглядів на їх систематизацію, а також враховуючи результати власних соціологічних досліджень, автор пропонує всю сукупність причин і умов, які детермінують вчинення злочинів щодо жінок, поділяти на три групи: 1. Об'єктивно існуюча сукупність зовнішніх обставин, які сприяють вчиненню злочинів. Аналізуючи їх, автор робить висновок, що на підвищення рівня віктимності жінок найбільш суттєво впливають фактори, що мають місце, передусім, у економічній, соціальній, політичній, ідеологічній та інших сферах життєдіяльності суспільства, зокрема: а) зниження рівня життя населення; б) зростання рівня безробіття; в) систематичні порушення в сфері трудових відносин; г) нерівноправне становище жінок у суспільстві; д) ускладнення сімейно-побутових стосунків; е) зростання кількості неблагополучних родин; є) недоліки профілактичної роботи працівників ОВС; ж) поширення алкоголізму та наркоманії. 2. Суб'єктивно зумовлені особистісні властивості конкретного індивіда, який вчинив злочин. При цьому основну увагу автор зосереджує на дослідженні властивостей свідомості, волі і звичок злочинця, його поглядів, інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій, ставлення до інших осіб, відношення до моральних і правових норм тощо. Серед основних причин і умов, які обумовлюють злочинну поведінку особи, автор виділяє спосіб життя, відсутність роботи або її низька кваліфікованість, малоосвіченість, безкультурність, невихованість, конфліктність, алкоголізм, наркоманію та інші негативні фактори. Водночас, самі по собі вони рідко спричиняють злочин, оскільки майже завжди взаємодіють із віктимогенними властивостями жертви. 3. Суб'єктивно зумовлені віктимологічні властивості особи, яка стала жертвою злочину. Підвищений рівень віктимності жінок, на думку автора, обумовлений: а) анатомо-фізіологічними особливостями жіночого організму (особливості будови тіла, кісток, м'язової, серцево-судинної, дихальної систем тощо); б) особливостями психічних процесів жінки (особливості чуттєвої, вольової, емоційної та підсвідомої сфери); в) віковими особливостями та станом здоров'я жінки; г) материнськими функціями; д) виконанням певних соціальних функцій чи ролей; е) неналежними умовами соціалізації та соціальної адаптації жінки (аморальний та паразитичний спосіб життя, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, захопленість азартними іграми тощо); є) специфікою поведінки жінок-жертв злочинів.

Розділ 2 «Особливості віктимної поведінки жінок при вчиненні окремих видів злочинів» складається з трьох підрозділів, у яких характеризується віктимна поведінка жінок під час вчинення насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів.

Підрозділ 2.1. «Віктимологічні аспекти насильницьких злочинів, учинених щодо жінок» присвячений дослідженню тих віктимних ознак насильницьких злочинів, які характеризують жінку як особливий об'єкт насильницьких посягань. Аналізуючи різноманітні наукові підходи до визначення «насильства», автор робить висновок, що найбільш доцільно його трактувати як категорію, що охоплює не лише всі випадки застосування фізичної сили, а й погрози її застосування.

Аналіз кримінальних справ, у яких жінка стала жертвою насильницького злочину, дозволив автору виділити чотири типи їх можливої віктимної поведінки. 1. Поведінка-поштовх, що характеризується провокацією до вчинення насильницького злочину (37,5 %). У переважній більшості випадків така поведінка жінки створює реальну можливість для вчинення щодо неї злочину та є передумовою для суспільно небезпечних дій злочинця. В межах цього типу виділяється два підтипи: а) провокаційна поведінка ненасильницького спрямування, яка може виражатись у зухвалості та грубості жінки чи в її аморальній поведінці (21,9 %); б) провокаційна поведінка насильницького спрямування, яка характеризується яскраво вираженою агресивністю та грубістю потерпілої, і головне - вчиненням нею будь-яких насильницьких дій або створенням реальної загрози їх учинення (15,6 %). 2. Безвідповідально-байдужа поведінка, що створює об'єктивну можливість вчинення злочину (34,4 %). У цьому випадку потерпіла своїми діями створює сприятливі умови для вчинення злочинного посягання, чим прискорює формування злочинного наміру та полегшує його реалізацію. В межах цього типу виділяється: а) безпечна та безвідповідальна поведінка жінки, що полягає в ігноруванні нею елементарними правилами безпеки та морально-етичними нормами (18,7 %); б) надмірно довірлива поведінка, що характеризується самовпевненістю, некритичністю та легковажністю потерпілої (9,3 %); в) байдужа та пасивна поведінка, що полягає в ігноруванні жінкою об'єктивно існуючої можливості припинення злочину та притягнення винного до відповідальності (6,3 %). 3. Позитивна, соціально-схвальна поведінка, що викликає в злочинця намір вчинити насильство (6,3 %). Така поведінка спрямовується на припинення злочинного посягання, подолання опору злочинця, чи обумовлюється необхідністю виконання жінкою певних функцій чи громадських обов'язків. 4. Нейтральна поведінка, що характеризується відсутністю будь-якої провокації з боку жінки та не впливає на вибір злочинцем варіанту поведінки (21,9 %). Вона може призвести до вчинення щодо жінки насильницького злочину за таких обставин: а) вчинення раптового, неочікуваного посягання (12,5 %); б) вчинення злочину шляхом використання безпорадного стану жінки (6,3 %); в) наявність у жінки певного соціального статусу (3,1 %).

У підрозділі 2.2. «Віктимологічні особливості корисливих злочинів, потерпілими від яких є жінки» аналізуються наявні в науковій літературі визначення корисливих посягань, основні їх ознаки, наукові підходи до класифікації, а також характеризуються тенденції корисливої злочинності та віктимні особливості поведінки жінки при їх учиненні.

Особистісні якості жінок, які стали жертвами корисливих злочинів, дисертант розглядає в межах виділених вище чотирьох типів їх віктимної поведінки. При цьому основна увага зосереджується на визначенні відмінностей між поведінкою жінок при вчиненні корисливих злочинів і при вчиненні насильницьких злочинів. 1. Поведінка-поштовх, що характеризується провокацією до вчинення корисливого злочину (11,9 %). В межах аналізованого типу виділяються провокаційну поведінку, обумовлену корисливою мотивацією (6,7 %), та свідому провокаційну поведінку жінки без будь-якої корисливої мотивації (5,2 %). 2. Безвідповідально-байдужа поведінка, що створює об'єктивну можливість вчинення злочину (35,8 %), має чотири підтипи: а) надмірно довірлива поведінка (12,7 %); б) недбала поведінка (8,9 %); в) безпечна поведінка (7,5 %); г) пасивна (інертна) поведінка (6,7 %). 3. Позитивна, соціально-схвальна поведінка жінки складає 7,5 %. 4. Нейтральна поведінка (44,8 %), що може мати місце в таких ситуаціях: а) відсутність потерпілої на місці події (29,1 %); б) перебування жінки, незалежно від її соціального статусу та рівня достатку, в певний час у певному місці (12,7 %); в) вчинення раптового, неочікуваного посягання (1,5 %); г) вчинення злочину шляхом використання безпорадного стану жінки (1,5 %). віктимологічний насильницький злочинний посягання

У підрозділі 2.3. «Віктимологічні особливості корисливо-насильницьких злочинів, потерпілими від яких є жінки» розглядається стан і динаміка таких посягань, а також типи поведінки жінок при їх учиненні. Передусім, дисертант аналізує різноманітні наукові підходи до визначення поняття корисливо-насильницької злочинності, її ознаки та класифікації. На основі проведеного аналізу автор дійшов висновку, що злочини корисливо-насильницької спрямованості - це умисні кримінально-карані діяння, що посягають на охоронювані законом суспільні відносини в сфері забезпечення недоторканості власності особи та вчиняються на ґрунті корисливої криміногенної мотивації шляхом безпосереднього застосування (погрози застосування) фізичного чи психічного насильства до потерпілої особи або близьких їй осіб. Такі злочини мають бути виокремленні в цілком самостійну групу, оскільки їх об'єктом є непорушність права власності, тоді як особиста недоторканність є додатковим обов'язковим об'єктом.

Особистісні якості жінок, які стали жертвами корисливо-насильницьких злочинів, дисертант розглядає в межах виділених вище чотирьох типів їх віктимної поведінки. При цьому основна увага зосереджується на визначенні відмінностей між поведінкою жінок при вчиненні всіх проаналізованих злочинів. 1. Поведінка-поштовх, що характеризується провокацією до вчинення корисливо-насильницького злочину (24,0 %). При цьому виділяється два підтипи такої поведінки: а) аморальна, груба та зухвала поведінка (14,0 %), що обумовлена агресивністю, конфліктністю, непоступливістю, впертістю жінки, її надмірною самовпевненістю, абсолютною некритичністю, перебуванням у стані сильного алкогольного чи наркотичного сп'яніння; б) свідома провокаційна поведінка (10,0 %), що проявляється в таких діях жінок, як демонстрування свого матеріального статку; свідоме вихваляння цінними речами; будь-які інші дії, що свідчать про цілеспрямоване намагання жінки створити враження про себе, як про багату та забезпечену особу. 2. Безвідповідально-байдужа поведінка, що обумовлює об'єктивну можливість вчинення злочину (34,0 %). В межах аналізованого типу виділяються такі підтипи: а) пасивна (інертна) поведінка жінок (14,0 %); б) надмірно довірлива поведінка (12,0 %); в) недбала та безпечна поведінка (6,0 %). 3. Позитивна, соціально-схвальна поведінка жінки, що викликає в злочинця намір вчинити злочин (12,0 %). 4. Нейтральна поведінка, що характеризується відсутністю будь-якої провокації з боку жінки та не впливає на вибір злочинцем жертви злочину (30,0 %). Така поведінка може бути обумовлена такими чинниками: а) вчиненням раптового, неочікуваного посягання (24,0 %); б) соціальним статусом жінки (4,0 %); в) вчиненням злочину шляхом використання безпорадного стану жінки (2,0 %).

Розділ 3 «Особливості віктимологічної профілактики злочинів, які вчиняються щодо жінок» складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються заходи віктимологічної профілактики корисливих, насильницьких і корисливо насильницьких злочинів, учинених щодо жінок.

Підрозділ 3.1. «Загальносоціальна віктимологічна профілактика злочинів, учинених щодо жінок» присвячений аналізу та розробці заходів загальносоціальної віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок. Проаналізувавши наявні в кримінологічній літературі визначення віктимологічної профілактики, а також її основні ознаки, автор прийшов до висновку, що під такою профілактикою необхідно розуміти систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення потенційних потерпілих з метою попередження їх необачної, легковажної, провокуючої поведінки, зниження особистої віктимності, запобігання повторній віктимізації та забезпечення ефективного захисту від будь-яких злочинних посягань.

При цьому проблему організації профілактики злочинів, учинених щодо жінок, передбачається вирішити шляхом поетапної реалізації комплексу соціально-економічних, культурно-виховних, правових, організаційних, ідеологічних та інших заходів віктимологічної профілактики, спрямованих на усунення чи нейтралізацію факторів, які сприяють процесу віктимізації жінок. Такі заходи дисертант пропонує зосередити в Комплексній програмі профілактики віктимної поведінки жінок на 2010-2015 роки (далі Програма), проект якої подано в додатку до дисертації.

На основі аналізу результатів проведеного дослідження, дисертант робить висновок, що одним із важливих напрямів Програми, що спрямований на забезпечення гендерної рівності жінок, є покращення їх становища на ринку праці, сприяння стабільному та перспективному професійному зростанню, зменшення рівня жіночого безробіття, подолання майнового розшарування між жінками та чоловіками. Його реалізація можлива завдяки: а) забезпеченню гендерного збалансування політики держави на ринку праці, що обумовлено гендерно-непропорційним розподілом трудових ресурсів; б) вдосконаленню системи оплати праці жінок; підвищенню престижу та значущості так званих «жіночих» професій; в) розробці та законодавчому закріпленню квот при прийнятті на роботу жінок для кожного різновиду професій; г) наданню організаційної та матеріально-технічної допомоги жінкам, які поєднують виконання сімейних обов'язків із трудовою діяльністю; д) забезпеченню однакових соціальних прав і гарантій як жінкам, так і чоловікам, які виконують батьківські обов'язки; е) розширенню мережі закладів та кількості соціальних працівників, які надають допомогу з догляду за дітьми чи хворими тощо.

З метою усунення найбільш негативних соціальних факторів (алкоголізму, наркоманії тощо) та покращення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі, в Програмі передбачаються такі заходи: а) сприяння ранній антиалкогольній орієнтації жінок з урахуванням їх вікових особливостей; б) широке розповсюдження інформації про причин виникнення потягу до алкоголю, особливості алкоголізму як хвороби, її вплив на фізичне та психічне здоров'я людини, а також соціально-економічні та морально-етичні наслідки пияцтва та алкоголізму; в) гарантування дотримання заборони розповсюдження алкоголю в підлітковому середовищі; г) обмеження продажу слабоалкогольних напоїв; д) повної заборони всіх видів реклами алкоголю та тютюну; е) зменшення попиту на алкоголь за допомогою широкого пропагування здорового способу життя, організації повноцінного відпочинку та підвищення суспільної активності жінок, їх особистої участі в антиалкогольній роботі; є) посилення уваги ОВС до осіб (особливо жінок), які зловживають алкоголем, з метою виявлення хворих на алкоголізм на ранніх стадіях захворювання; здійснення щодо них заходів виховного та адміністративного впливу; забезпечення їх явки до нарколога для обстеження та лікування; ж) запровадження обов'язкових відрахувань із прибутків, отриманих від реалізації алкоголю та тютюну, на профілактику пияцтва та алкоголізму, а також лікування та реабілітацію хворих; з) створення громадських і благодійних організацій для надання антиалкогольних консультацій; забезпечення широкомасштабного функціонування товариств «анонімних алкоголіків» тощо.

У підрозділі 3.2. «Спеціальна віктимологічна профілактика поведінки жінок, які стали жертвами злочинних посягань» обґрунтовується необхідність розробки та впровадження заходів спеціальної віктимологічної профілактики злочинів, які вчиняються щодо жінок. Зокрема, основна увага зосереджується на таких напрямах, як профілактика сімейно-побутового насильства; недопущення дитячої бездоглядності та безпритульності; покращення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі; попередження сексуальних посягань; боротьба з проституцією; протидія торгівлі жінками тощо.

На основі аналізу причин сімейно-побутового насильства та його наслідків, обґрунтовується доцільність втілення в життя цілої низки заходів спеціальної віктимологічної профілактики в цій сфері. Зокрема, наголошується на необхідності забезпечення доступності державних послуг, які можуть і повинні надаватись жертвам насильства в сім'ї. З цією метою пропонується внести зміни та доповнення до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» щодо обов'язковості створення в регіонах визначеної кількості притулків для потерпілих від домашнього насильства, центрів медико-соціальної реабілітації, кризових центрів та гарантування їх належного фінансування. Спираючись на результати власного дослідження (які свідчать, що 64,0 % опитаних жінок вважають себе жертвами сімейно-побутового насильства), а також дані інших досліджень та офіційну статистичну звітність, автор наголошує на потребі розширення державної системи захисту потерпілих від насильства в сім'ї шляхом, по-перше, обґрунтування необхідності посилення кримінальної відповідальності за насильницькі злочини, що вчиняються в сім'ї (пропонується доповнити ч. 1 ст. 67 КК України окремим пунктом 14 «вчинення насильницького злочину щодо члена сім'ї» як обставиною, що обтяжує покарання); по-друге, удосконалення практики накладання стягнень на осіб, які допускають насильство в сімейно-побутовій сфері (пропонується виключити з санкції ст. 173-2 КУпАП покарання у вигляді штрафу та передбачити, натомість, покарання у вигляді громадських робіт); по-третє, законодавчого закріплення обов'язковості ведення працівниками ОВС профілактичного обліку не лише осіб, які вчинили насильство в сім'ї, а й осіб, які стали його жертвами.

У підрозділі 3.3. «Індивідуальна віктимологічна профілактика поведінки жінок, які стали жертвами злочинних посягань» дається характеристика заходів індивідуальної віктимологічної профілактики злочинів, які вчиняються щодо жінок. Проаналізувавши наявні в літературі підходи до розуміння індивідуальної віктимологічної профілактики, дисертант дає їй авторське визначення: індивідуальна віктимологічна профілактика злочинів, учинених щодо жінок, - це система заходів, спрямованих на своєчасне виявлення жінок, які через власну поведінку, спосіб життя, професійну діяльність, соціальний статус, сукупність особистісних якостей, фізичних і психологічних особливостей можуть стати жертвами тих чи інших злочинів, а також здійснення щодо них та їх найближчого побутового оточення заходів віктимологічно-профілактичного впливу з метою активізації їх індивідуальних захисних можливостей, позитивної корекції поведінки, зменшення рівня чи повної ліквідації їх віктимності. Залежно від типологічних поведінкових характеристик жінок, способу їх життя, професійної діяльність, соціального статусу, автор пропонує класифікувати всіх жінок, потерпілих від злочинів, на чотири групи: а) невинуваті жертви; б) жертви з підвищеним ступенем ризику (в рамках аналізованого типу додатково виокремлюються: жертв із підвищеним ступенем ризику, що обумовлений їх професійною діяльністю; жертви з підвищеним ступенем ризику, що обумовлений наявністю чи доступом до значних матеріальних цінностей; жертви з підвищеним ступенем ризику, що обумовлений їх соціальним статусом; жертви з підвищеним ступенем ризику, що обумовлений сукупністю їх фізичних і психологічних особливостей); в) жертви з високим ступенем ризику; г) інверсійні жертви.

Індивідуальну віктимологічну профілактику злочинів, учинених щодо жінок, дисертант пропонує реалізувати в рамках таких заходів: а) організація виховально-девіктимізаційної роботи з жінками з метою ознайомлення їх з основами безпечної поведінки в кризових ситуаціях; в) розробка та розповсюдження спеціальних листівок, пам'яток, буклетів та інших друкованих видань, які містять основні положення особистої безпеки та адаптовані до різних вікових і соціальних груп жінок; г) включення до загальної профілактичної системи як основного та невід'ємного компонента, віктимологічної профілактики; д) підготовка кадрів для ОВС, шляхом запровадження обов'язкового вивчення курсу «кримінологічна віктимологія» в усіх навчальних закладах системи МВС; е) залучення штатного психолога до роботи з потерпілими; є) зниження рівня латентності злочинів шляхом подолання пасивності та інертності потерпілих; ж) удосконалення системи офіційної статистичної звітності.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення питань, що стосуються віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок, аналізу їх стану та динаміки, детермінант і віктимологічних особливостей, а також розробки основних напрямів і шляхів удосконалення законодавства в цій сфері. Найбільш важливими є такі висновки та пропозиції:

Механізм злочинної поведінки необхідно розглядати у вигляді взаємодії трьох взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих компонентів: по-перше, негативних особистісних якостей злочинця, що проявляються у вигляді антисуспільної мотивації його поведінки та визначають готовність особи в будь-який момент застосувати насильство; по-друге, криміногенних умов мікросередовища та конкретної життєвої ситуації; по-третє, особистісних якостей та особливостей поведінки самої жертви злочину.

Віктиміність жінок - це потенційна чи реалізована в конкретній життєвій ситуації підвищена здатність жінки за певних обставин стати жертвою злочинного посягання, що обумовлена її статевими особливостями, а також комплексом інших вроджених або набутих соціальних, психологічних і фізичних якостей особистості та особливостей поведінки.

Встановлено, що нині жінки стають жертвами кожного третього злочинного посягання, тоді як ними вчиняється лише кожен восьмий злочин. При цьому жінки стають жертвами кожної другої крадіжки, кожного третього грабежу, кожного третього-четвертого розбою, кожного четвертого умисного вбивства, кожного п'ятого-шостого умисного тяжкого тілесного ушкодження та кожного сьомого вимагання, а під час вчинення таких злочинів, як зґвалтування та торгівля людьми, частка жінок є майже абсолютною. Порівняно з показниками 2002 р., на 89,9 % збільшилась кількість жінок, потерпілих від торгівлі людьми, на 14,2 % потерпілих від грабежів, а також майже на третину зросла кількість потерпілих жінок-іноземців. За результатами дослідження, кількість зареєстрованих злочинів і осіб, які офіційно визнані потерпілими, далеко не відповідає реальній кількості жертв злочинних посягань: до правоохоронних органів, за даними автора, звернулося лише 38,3 % жінок, які стали жертвами злочинних посягань.

Уся сукупність причин і умов, які обумовлюють вчинення злочинів щодо жінок, складається з трьох груп взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих компонентів: а) об'єктивно існуюча сукупність зовнішніх обставин, що сприяють вчиненню злочинів; б) суб'єктивно обумовлені особистісні властивості конкретного індивіда, який вчинив злочин; в) віктимологічні властивості жінки-жертви злочину (анатомо-фізіологічні особливості жіночого організму; особливості психічних процесів; вікові особливості та стан здоров'я; виконання материнських функцій; виконання соціальних функцій чи ролей; неналежні умови соціалізації та соціальної адаптації, що виражаються в антисуспільній спрямованості її поведінки).

Розглядаючи роль жінки в механізмі злочину, автор виділяє чотири якісно однорідні типи її поведінки в криміногенних ситуаціях: а) поведінка-поштовх, що характеризується провокацією до вчинення злочину; б) поведінка, що зумовлює об'єктивну можливість вчинення злочину; в) позитивна, соціально-схвальна поведінка, що викликає в злочинця намір вчинити злочин; г) нейтральна поведінка, що характеризується відсутністю будь-якої провокації з боку жертви злочину та не впливає на вибір злочинцем варіанту поведінки.

З метою формування в Україні дієвої віктимологічної політики, спрямованої на зниження рівня віктимізації жінок у суспільстві, а також удосконалення методів і форм кримінологічної та віктимологічно профілактики злочинів, учинених щодо них, обґрунтовано доцільність прийняття Комплексної програми профілактики віктимної поведінки жінок на 2010-2015 роки. При цьому з урахуванням віктимогенної детермінації більшої частини злочинних посягань, учинених щодо жінок, ця Програма має включати такі напрями: 1) забезпечення гендерної рівності жінок; покращення їх становища на ринку праці; сприяння стабільному та перспективному професійному зростанню та соціальній активності жінок; зменшення рівня жіночого безробіття; подолання майнового розшарування між жінками та чоловіками; надання соціального захисту та соціальної допомоги жінкам; 2) усунення найбільш негативних соціальних факторів (алкоголізму, наркоманії тощо) та покращення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі; 3) профілактика найбільш поширених злочинів, що вчиняються щодо жінок: зґвалтувань, розбещення неповнолітніх, примушування до вступу в статевий зв'язок, проституції, торгівлі жінками тощо; 4) оздоровлення сімейного мікросередовища; зменшення рівня сімейно-побутового насильства; недопущення дитячої бездоглядності та безпритульності; скорочення кількості розлучень; покращення благополуччя в родинах; 5) приведення у відповідність із сучасними вимогами чинних нормативно-правових актів, що регулюють окремі аспекти профілактики сімейно-побутового насильства.

Обґрунтовано доцільність внесення змін і доповнень до таких нормативно-правових актів:

до Кримінального кодексу України

· з метою посилення кримінальної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї пропонується доповнити ч. 1 ст. 67 КК України («Обставини, які обтяжують покарання») окремим пунктом 14 та викласти його в такій редакції: «вчинення насильницького злочину щодо члена сім'ї». З метою належного застосування запропонованої норми надати її тлумачення у відповідній постанові Пленуму Верховного суду України;

до Кодексу України про адміністративні правопорушення

· з метою удосконалення практики накладання стягнень на осіб, які допускають насильство в сімейно-побутовій сфері, пропонується виключити з санкції ст. 173-2 КУпАП покарання у вигляді штрафу та передбачити, натомість, покарання у вигляді громадських робіт, виклавши абзац 2 ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у такій редакції «… тягнуть за собою громадські роботи на строк до сорока годин або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'яти діб»; а абзац 2 ч. 2 ст. 173-2 КУпАП в такій редакції: «… тягнуть за собою громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб»;