Правове регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Правове регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації

Сопілко Ірина Миколаївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права та адміністративного процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Гуренко-Вайцман Марина Миколаївна, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, начальник кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри управління в органах внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук Олійник Олег Вікторович, Інститут законодавства Верховної Ради України, відділ забезпечення моніторингу ефективності законодавства, головний консультант

Захист відбудеться 25 лютого 2010 року о 14.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 19 січня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. М. Биков

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються в українському суспільстві, зумовлюють формування нових видів відносин між державою, громадянами та інститутами громадянського суспільства. Інформаційна відкритість органів державної влади, доступність адміністративних послуг для громадян стають основними пріоритетами розвитку державного апарату. Однак для належного задоволення і захисту прав та інтересів громадян органи державної влади України зобов'язані здійснювати важливі державні функції, нерідко пов'язані з необхідністю отримання інформації.

За історичних обставин ще до 90-х років ХХ століття отримання органами державної влади інформації задля виконання державних функцій забезпечувалося авторитетом державних органів у суспільстві. Це гарантувало фактично беззаперечне отримання ними інформації та її носіїв. Причому не виникало питань щодо правомірності, відповідності закону отримання органами державної влади інформації. На сьогодні ж суб'єкти, які надають інформацію (фізичні, юридичні особи приватного і публічного права), мають достатній рівень обізнаності з правовими вимогами, і при наданні чи ненаданні інформації орієнтуються переважно власними вузько корпоративними інтересами і не враховують важливості тієї або іншої державної функції. Інформаційне законодавство України також дає таким суб'єктам право обмежувати доступ до власної інформації, що у багатьох випадках стає підставою для відмови у наданні інформації на законні запити органів державної влади України.

Додає складності при виконанні органами влади України державних функцій і недостатнє правове врегулювання відповідних відносин. Проведене у ході дослідження опитування державних службовців та інших працівників органів державної влади показало, що 57 % респондентів не вважають достатнім обсяг законодавчо передбачених повноважень органів державної влади для отримання інформації. Крім того, серед причин, які заважають органу державної влади отримувати інформацію, на відсутність правових підстав вказали 49,5 % респондентів, а на неоднозначність термінів, що визначають відповідні повноваження органу державної влади 57,6 % опитаних службовців. Це також зумовлює необхідність наукового обґрунтування удосконалення правового регулювання відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації, визначенні підходів до уніфікації термінів та понять, що використовуються у нормотворчій діяльності.

У своїх наукових працях питання інформаційних прав та обов'язків різних суб'єктів розкривають такі науковці: В.М.Брижко, О.С.Денісова, Р.А.Калюжний, Т.А.Костецька, О.В.Кохановська, Л.В.Кузенко, О.В.Логінов, А.І.Марущак, О.В.Нестеренко, Є.В.Петров, О.В.Соснін, В.С.Цимбалюк, М.Я.Швець; І.Л.Бачило, В.М.Лопатин, М.А.Федотов, В.А.Копилов (Російська Федерація); акцентували увагу на питаннях державної інформаційної політики, захисту інформаційних ресурсів та ін. І.В.Арістова, Б.А.Кормич та О.В.Олійник.

Досліджували повноваження органів державної влади України наступні дослідники: В.Т.Білоус, С.Я.Вавженчук, С.К.Гречанюк, В.І.Гурковський, П.В.Кикоть, О.Д.Крупчан, Н.В.Лебідь, М.А.Микитюк, Д.С.Роговенко.

Таким чином, вибір теми дисертації зумовили соціальна і наукова значущість досліджуваного питання, недостатній рівень його теоретико-методологічної розробленості, що виражається в:

· необхідності наукового обґрунтування співвідношення інформаційних прав суб'єктів, які надають інформацію, і органів державної влади України задля уникнення конфліктних ситуацій при реалізації органами державної влади України своїх повноважень ;

· недостатньому правовому регулюванні відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації, тобто наявністю значних пробілів у праві щодо підстав, процедур, умов отримання органами державної влади України інформації від інших державних органів, юридичних осіб приватного права та фізичних осіб;

· відсутності єдиних науково обґрунтованих принципів регулювання відповідних відносин та підходів до формулювання основних термінів і понять для визначення повноважень органів державної влади України у сфері отримання інформації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005 - 2010 рр., затвердженим загальними зборами Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування основ правового регулювання відносин, що виникають з приводу отримання органами державної влади України інформації.

Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження передбачалося вирішити такі завдання:

· здійснити аналіз джерельної бази з проблеми дослідження;

· сформулювати понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема, конкретизувати зміст поняття «отримання органами державної влади України інформації»;

· розробити класифікацію інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України;

· розкрити підстави для отримання органами державної влади України інформації;

· теоретично обґрунтувати принципи правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації;

· запропонувати підходи до формулювання термінів, що визначатимуть повноважень органів державної влади України на отримання інформації;

· сформулювати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо удосконалення чинного інформаційного законодавства України з питань отримання органами державної влади України (далі по тексту: ОДВ -

· І. Сопілко) інформації.

Об'єкт дослідження -- суспільні інформаційні відносини, суб'єктом яких виступають органи державної влади.

Предмет дослідження -- правове регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації.

Методи дослідження обрані з урахуванням теми, мети та завдань дослідження. Стан досліджуваної в дисертації теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:

· діалектичного -- при розкритті місця органів державної влади України у правовідносинах щодо отримання інформації (підрозділ 2.1.);

· структурно-функціонального -- під час визначення правових підстав для отримання органами державної влади України інформації і напрямів оптимізації інформаційної правосуб'єктності органів державної влади України (підрозділи 2.3., 3.1.);

· формально-логічного -- при визначенні видів інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України (підрозділ 2.2.);

· соціологічного -- під час проведення анкетування державних службовців органів державної влади України (підрозділ 2.1.);

· правових аналогій -- у процесі розкриття зарубіжного досвіду правового регулювання отримання інформації органами державної влади України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні основ правового регулювання відносин з приводу отримання органами державної влади України інформації. У дисертації

вперше:

сформульовано спеціальні принципи правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації, до яких віднесено: достовірність і повнота інформації, яка надається органам державної влади; своєчасність отримання ОДВ інформації; отримання ОДВ інформації про особисте життя за згодою фізичної особи (за винятком випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини); рівності прав ОДВ та інших учасників інформаційних відносин на отримання відкритої інформації; закріплення юридичної відповідальності за порушення права ОДВ отримувати інформацію; використання ОДВ законних засобів отримання інформації; законодавчого закріплення обов'язку фізичних і юридичних осіб надавати інформацію органам державної влади на їх законний запит; погодження з власником інформації питання про передачу стороннім суб'єктам отриманих від нього цінних відомостей (об'єктів права інтелектуальної власності, інформації з обмеженим доступом (далі по тексту: ІзОД - І. Сопілко), недоторканість якої охороняється законом); встановлення плати за надання органу державної влади інформації при переході до держави майнових прав на таку інформацію;

запропоновано підходи до формулювання термінів і понять інформаційного права для встановлення повноважень ОДВ на отримання інформації, у частині обов'язкового врахування наступних чинників: необхідності закріплення особливої процедури набуття інформаційної дієздатності органу державної влади; встановлення строків отримання інформації; вказівка суб'єкта, який зобов'язаний надати інформацію органу державної влади; закріплення форми отримання інформації; визначення виду інформації за режимом доступу, яка може бути отримана ОДВ; встановлення підстав надання інформації, зокрема визначення умов платності чи безоплатності.

Удосконалено:

визначення поняття «отримання органами державної влади України інформації» -- це вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні органами державної влади України відповідно до чинного законодавства України документованих або публічно оголошуваних відомостей задля виконання державних функцій;

основні напрями оптимізації інформаційної правосуб'єктності ОДВ, зокрема виділено: прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері отримання ОДВ інформації, зокрема закріплення відповідальності за ненадання інформації на законний запит ОДВ; створення правової бази для використання електронних інформаційних засобів отримання ОДВ інформації; адаптація вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів з питань отримання інформації у національне законодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод; уніфікація правозастосування щодо отримання ОДВ інформації, зокрема здійснення правосуддя з відповідних питань;

критерії класифікації інформації, яку можуть отримувати ОДВ, у частині виділення наступних критеріїв: режим доступу до інформації (відкрита й ІзОД); спосіб поширення інформації (ОДВ отримують документовану інформацію та публічно оголошену інформацію); суб'єкти отримання (інформація, яка може бути отримана органами законодавчої, виконавчої, судової влади); форма активності органу державної влади при отриманні інформації (інформацію, яка самостійно надається іншими суб'єктами та інформацію, яка потребується органом державної влади). Останній критерій класифікації запропоновано активно використати для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації, оскільки самостійне і добровільне надання органам державної влади інформації є безконфліктним, порівняно з витребовуванням або навіть примусовим вилученням. Рекомендовано орієнтуватися на створення умов для добровільного надання органам державної влади України інформації і для відповідного їх закріплення в законодавстві;

класифікацію підстав для отримання органами державної влади України інформації у залежності від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності, розрізняючи підстави для отримання інформації у процесі здійснення: контрольно-наглядової діяльності, адміністративно-процесуальної і цивільно-процесуальної діяльності, кримінально-процесуальної діяльності, оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, кримінально-виконавчої діяльності.

Дістали подальшого розвитку:

положення теорії інформаційного права щодо доцільності використання терміна «отримання інформації» для уніфікованого застосування в інформаційному законодавстві;

наукові погляди щодо співвідношення понять «отримання інформації» і «отримання джерел інформації», зокрема визначено, що ці поняття не є тотожними, оскільки при отриманні джерел інформації не завжди можна отримати інформацію: у зв'язку з неналежними засобами роботи з відповідними джерелами, у зв'язку з відсутністю у суб'єкта отримання джерела інформації спеціальних знань (наприклад, знання мови) чи навичок (здатності до аналітичної роботи). Відповідно рекомендовано розрізняти зазначені поняття і відповідним чином використовувати терміни при нормотворчій діяльності.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що розроблені науково-теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути використані для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації.

Практична значущість дослідження передбачає, що виокреслені в дисертації пропозиції можуть бути використані:

ѕ у нормотворчій діяльності -- для удосконалення нормативно-правового регулювання відносин щодо отримання ОДВ інформації;

ѕ у правозастосовній діяльності -- для підвищення ефективності діяльності ОДВ у зв'язку з вчасним і повним отриманням інформації від сторонніх суб'єктів;

ѕ у науково-дослідній сфері -- при подальшій науковій розробці проблеми правового регулювання інформаційних відносин;

ѕ у навчальному процесі -- для викладання лекцій та проведення практичних занять з інформаційного права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні концептуальні ідеї, теоретичні положення, висновки і рекомендації, які викладено в дисертації, належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані при її обговоренні на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження оприлюдненні та обговорювались на наукових конференціях, круглих столах, зокрема: на міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу» (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 р.); на міжнародних науково-технічних конференціях «Авіа-2005»: том VI «Правові засади державотворення України» (м. Київ, 26-28 квітня 2005 р.) та «Авіа-2007»: науковий напрям 6 «Правові засади державотворення України» (м. Київ, 25-27 квітня 2007 р.); на науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 7-8 лютого 2008 р.); на науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» (м. Київ, 19-20 лютого 2009 р.); на міжнародній науково-практичній конференції «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України» (м. Черкаси, 28 квітня 2009 року).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 18 публікаціях, у тому числі у 9 наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, у 8 тезах конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які мають підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження становить 169 сторінок. Дисертація містить список використаних джерел, який має 203 позиції.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, завдання, предмет і об'єкт, установлено зв'язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито ступінь розробки теми, методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість результатів дослідження, наведено дані про їх публікацію, апробацію та впровадження.

У першому розділі - «Інформаційні відносини та їх правове регулювання як предмет наукових досліджень», який складається з трьох підрозділів, окреслено основні етапи розвитку наукової думки щодо предмета дослідження.

Стисло та критично проаналізовано основні положення праць дослідників, які розкривали особливості інформаційних відносин, охарактеризовано основні ознаки правового регулювання інформаційних відносин в Україні, а також враховано зарубіжний досвід правового регулювання отримання інформації органами державної влади.

Здійснений аналіз наукових досліджень дозволив зробити висновок, що у науці інформаційного права залишилось комплексно не розв'язано наукове завдання щодо науково-теоретичного обґрунтування основ правового регулювання відносин із приводу отримання органами державної влади України інформації. Зважаючи також на практичне значення даної проблематики потребують наукового вирішення питання об'єктно-суб'єктного складу правовідносин щодо отримання інформації органами державної влади України, а також оптимізації інформаційної правосуб'єктності органів державної влади України, визначення принципів регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації та шляхів їх закріплення в законодавстві.

У даному розділі на основі зіставно-порівняльного аналізу зроблено висновок, що чинна вітчизняна система нормативно-правового регулювання відносин щодо реалізації отримання різними суб'єктами інформації постійно еволюціонує. Це пов'язано з багатьма причинами об'єктивного і суб'єктивного змісту: бурхливий розвиток інформаційних технологій, демократизація відносин «людина-держава» тощо. Саме тому потребує подальшого розвитку і стало предметом дослідження у дисертації наукове обґрунтування необхідності і меж правового регулювання суспільних відносин, що виникають із приводу отримання органами державної влади інформації. Напрям цього наукового дослідження обрано на основі виявлених суперечностей, зокрема у сфері правореалізації органами державної влади України можливостей щодо отримання інформації.

Загальна методика проведення дисертаційного дослідження зумовлена метою дослідження - необхідністю науково-теоретичного обґрунтування основ правового регулювання відносин, що виникають із приводу отримання органами державної влади України інформації, а також поставленими завданнями, зокрема формулюванням понятійно-категоріального апарату дослідження, розробкою класифікації інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України, розкриттям підстав для отримання органами державної влади України інформації; обґрунтуванням принципів правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації тощо.

У розділі також доведено, що отримання інформації - це вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. При цьому терміни «отримання» і «одержання інформації» є тотожними, однак для уніфікованого застосування в інформаційному законодавстві доцільно використовувати один термін «отримання інформації».

Доведено, що здійснення органами державної влади України такого виду інформаційної діяльності, як отримання інформації пов'язане з одержанням будь-яких відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. При цьому об'єктами, на які спрямовано цей вид інформаційної діяльності, можуть бути будь-які види інформації, у тому числі інформації з обмеженим доступом.

У другому розділі - «Об'єктно-суб'єктний склад правовідносин щодо отримання інформації органами державної влади України», який має три підрозділи, висвітлено питання об'єктно-суб'єктного складу правовідносин щодо отримання інформації органами державної влади України, а також підстави для отримання органами державної влади України інформації.

У роботі зроблено висновок, що органи державної влади України є повноправними суб'єктами правовідносин щодо отримання інформації, однак вони не володіють свободою вибору при здійсненні такого права. Право отримання інформації є складовою права на інформацію.

Обґрунтовано, що органи державної влади України як учасники інформаційних відносин мають право на отримання інформації, причому вони на законних підставах можуть володіти інформацією, що не є їх власністю задля виконання передбачених законом завдань і функцій. Таке право зумовлюється специфікою виконуваних завдань відповідним органом у межах здійснення адміністративної, контрольно-наглядової, кримінально-процесуальної та іншої діяльності. У таких правовідносинах органи державної влади України виступають як суб'єкти, які реалізують свої інформаційні потреби, визначені у законі. Причому органи державної влади України як суб'єкти інформаційних відносин можуть мати не лише право на отримання інформації, а й обов'язок отримувати інформацію задля виконання державних функцій.

Доведено, що для обліку платників податку, для цілей попередження і припинення злочинів, для здійснення контролю за окремими сферами суспільних відносин (наприклад, володіння засобами підвищеної небезпеки), органи влади повноважні створювати спеціальні інформаційні масиви (бази даних), які формуються переважно з інформації з обмеженим доступом, отриманої від фізичних та юридичних осіб. Крім того, для виконання правоохоронних функцій органи державної влади наділені повноваженнями щодо отримання комерційної таємниці суб'єктів господарювання, банківської таємниці, інших видів інформації з обмеженим доступом.

У розділі наведено результати проведеного анкетування державних службовців органів державної влади України. Зокрема встановлено, що 100 % опитаних вважають, що орган державної влади має потребу в отриманні інформації, що дозволило додатково підтвердити висновок про те, що органи державної влади України як суб'єкти інформаційних відносин можуть мати не лише право на отримання інформації, а й обов'язок отримувати інформацію задля виконання державних функцій.

Більшість респондентів неправильно тлумачать потреби органу державної влади в інформації. Виходячи з цього, у дослідженні зроблено висновок, що лише характер виконуваних органом державної влади завдань, передбачених законом, може бути основою для обґрунтування їх потреби в інформації.

Обґрунтовано також у роботі теоретичний висновок щодо необхідності розширення змісту поняття «режим доступу до інформації», передбачивши можливість громадян і юридичних осіб встановлювати самостійно такий режим.

Зроблено теоретичний висновок, що «отримання інформації» - це поняття, яке не є тотожним з поняттям «отримання джерел інформації», оскільки при отриманні джерел інформації не завжди можна отримати інформацію: у зв'язку з неналежними засобами роботи з відповідними джерелами, у зв'язку з відсутністю у суб'єкта отримання джерела інформації спеціальних знань (наприклад, знання мови) чи навичок (здатності до аналітичної роботи). Саме тому, рекомендовано розрізняти зазначені поняття і відповідним чином використовувати терміни при нормотворчій діяльності.

Визначено зміст поняття «отримання органами державної влади України інформації» - вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні органами державної влади України відповідно до чинного законодавства України документованих або публічно оголошуваних відомостей задля виконання державних функцій.

Розроблено критерії класифікації інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України:

ѕ за режимом доступу до інформації (відкрита й інформація з обмеженим доступом);

ѕ за способом поширення інформації (документовану інформацію та публічно оголошену інформацію);

ѕ за суб'єктами отримання (інформація, яка може бути отримана органами законодавчої, виконавчої, судової влади);

ѕ за формами активності органу державної влади при отриманні інформації (інформацію, яка самостійно надається іншими суб'єктами та інформацію, яка потребується органом державної влади).

Доведено, що практичне значення має класифікація інформації за формами активності органів державної влади України при її отриманні (виділено інформацію, яка самостійно надається іншими суб'єктами та інформацію, яка потребується органом державної влади). Цю класифікацію запропоновано використати для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації, оскільки самостійне і добровільне надання органам державної влади інформації є безконфліктним, порівняно з потребою або навіть примусовим вилученням. Тому рекомендовано орієнтуватися на створення умов для добровільного надання органам державної влади інформації і для відповідного їх закріплення в законодавстві. При цьому обов'язково мають враховуватися принципи:

1) гарантованість збереження і захисту відповідної інформації та її носіїв у органах державної влади України;

2) гарантованість передачі власнику або знищення такої інформації та її носіїв після досягнення мети, задля якої вона була передана до органів державної влади України.

Для цілей кримінального переслідування та інших видів державно-примусової діяльності відповідний принцип правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації не може застосовуватися.

Підстави для отримання органами державної влади інформації розглядалися у розділі у двох розуміннях: юридичному та фактичному; вони залежать від місця конкретного органу в системі державного апарату, а також від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності.

Запропоновано класифікувати підстави для отримання інформації у залежності від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності, розрізняючи підстави для отримання органом державної влади інформації у процесі здійснення:

ѕ контрольно-наглядової діяльності,

ѕ адміністративно-процесуальної і цивільно-процесуальної діяльності,

ѕ кримінально-процесуальної діяльності,

ѕ оперативно-розшукової діяльності,

ѕ розвідувальної і контррозвідувальної діяльності,

ѕ кримінально-виконавчої діяльності тощо.

Для більш ґрунтовної характеристики фактичних підстав отримання органами державної влади інформації деталізовано можливості судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів державної податкової служби, державних виконавців та інших органів державної влади України за інформаційним запитом.

Зроблено загальний висновок про те, що для забезпечення можливості органами державної влади України отримувати інформацію з обмеженим доступом, що належить недержавним суб'єктам, відповідні повноваження мають бути чітко передбачені у законі.

У розділі обґрунтовано необхідність розробки нормативних положень, що визначали б уніфіковану для усіх органів державної влади України процедуру отримання, зберігання, використання і поширення інформації, у якому варто передбачити деталізовані правила поведінки співробітників органу державної влади з отриманою інформацією. Такий висновок ґрунтувався на твердженні, що дієвість та ефективність правових механізмів отримання органами державної влади інформації безпосередньо залежить від рівня захисту (зокрема юридичного) прав та інтересів суб'єктів, які надають відповідну інформацію.

У третьому розділі - «Удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації», який складається з двох підрозділів, пропонуються механізми та напрями удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації.

На основі комплексного дослідження положень чинних нормативно-правових актів обґрунтовано пропозицію щодо виокремлення основних напрямів оптимізації інформаційної правосуб'єктності органів державної влади України: правовий дієздатність влада

ѕ прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері отримання органами державної влади України інформації, зокрема закріплення відповідальності за ненадання інформації на законний запит органу державної влади України;

ѕ створення правової бази для використання електронних інформаційних засобів отримання органами державної влади України інформації;

ѕ адаптація вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів з питань отримання інформації у національне законодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод;

ѕ уніфікація правозастосування щодо отримання органами державної влади України інформації, зокрема здійснення правосуддя з відповідних питань.

Виокремлено спеціальні принципи правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації:

- достовірності і повноти інформації, яка надається органам державної влади;

- своєчасності отримання органами державної влади України інформації;

- отримання органами державної влади України інформації про особисте життя за згодою фізичної особи (за винятком випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини);

- рівності прав органів державної влади України та інших учасників інформаційних відносин на отримання відкритої інформації;

- закріплення юридичної відповідальності за порушення права органіви державної влади України отримувати інформацію;

- використання органами державної влади України законних засобів отримання інформації;

- законодавчого закріплення обов'язку фізичних і юридичних осіб надавати інформацію органам державної влади на їх законний запит;

- погодження з власником інформації питання про передачу стороннім суб'єктам отриманих від нього цінних відомостей (об'єктів права інтелектуальної власності, інформації з обмеженим доступом, недоторканість якої охороняється законом);

- встановлення плати за надання органу державної влади інформації при переході до держави майнових прав на таку інформацію.

Визначено два критерії подальшого закріплення в законодавстві визначених принципів регулювання відносин з приводу отримання органами державної влади України інформації: залежно від виду отримуваної інформації і характеру відносин, що потребують врегулювання.

У розділі також зроблено проміжні висновки, що для регулювання відносин із приводу отримання інформації, зокрема і органами державної влади України через мережу Інтернет, доцільно застосовувати принцип встановлення права, що регулюватиме відповідні відносини, країни надавача (власника, розпорядника, виробника), а не запитувача інформації.

Обґрунтовано також, що для встановлення юридичних фактів щодо отримання органами державної влади України інформації новітні інформаційні технології мають забезпечувати можливість визначення часу отримання інформації, місця формування електронного інформаційного запиту, обсягу запитуваної та наданої інформації тощо.

Доведено, що процедура проведення особистих прийомів громадян має бути уніфікована для усіх органів державної влади України, а не залишатися різною для різних органів державної влади України.

Задля здійснення подальших досліджень підтверджено висновок, що уніфікацію категорій і понять інформаційного права, що визначають можливості і процедури отримання інформації органами державної влади, треба починати з того, що будь-які процедури отримання інформації органами державної влади визначати загальним терміном «отримання інформації». При використанні термінів і конструкцій, що визначатимуть поняття інформаційного права для встановлення повноважень конкретного органу державної влади України, необхідно враховувати наступні чинники: необхідність закріплення особливої процедури набуття інформаційної дієздатності органу державної влади; встановлення строків отримання інформації; вказівка суб'єкта, який зобов'язаний надати інформацію органу державної влади; закріплення форми отримання інформації; визначення виду інформації за режимом доступу, яка може бути отримана органом державної влади України; встановлення підстав надання інформації, насамперед, визначення умов платності чи безоплатності.

Запропоновано зміни до чинного інформаційного законодавства України. Зокрема, для закріплення особливого правового статусу органів державної влади України обґрунтовано пропозиції щодо доповнення статті 37 Закону України «Про інформацію» положенням наступного змісту: «Дія цієї статті не поширюється на випадки отримання на підставі закону інформації органом державної влади України від іншого органу державної влади України».

Для уникнення подвійного трактування норми статті 212-3 КУпАП запропоновано змінити зазначену статтю: замість слів «на запит громадянина чи юридичної особи» закріпити редакцію «на запит громадянина, юридичної особи публічного і приватного права».

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у науково-теоретичному обґрунтуванні основ правового регулювання відносин, що виникають із приводу отримання органами державної влади України інформації.

Реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки й рекомендації.

1. Усебічний аналіз вітчизняної та світової літератури, нормативно-правових актів, що становили теоретико-методологічну основу дослідження, свідчить, що наукове завдання розкриття основ і принципів правового регулювання отримання органами державної влади України інформації не була предметом комплексного дослідження. Зважаючи на практичне значення наукового завдання, потребували вирішення питання об'єктно-суб'єктного складу правовідносин щодо отримання інформації органами державної влади України, а також оптимізації інформаційної правосуб'єктності органів державної влади України, визначення принципів регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації та шляхів їх закріплення в законодавстві. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукової розробки вказаної теми не може вважатися задовільним і потребує фундаментального наукового дослідження.

2. У розвиток теорії інформаційного права зроблено висновок, що терміни «отримання» і «одержання інформації» є тотожними, однак для уніфікованого застосування в інформаційному законодавстві доцільно використовувати лише термін «отримання інформації». «Отримання інформації» - це поняття, яке не є тотожним з поняттям «отримання джерел інформації», оскільки при отриманні джерел інформації не завжди можна отримати інформацію: у зв'язку з неналежними засобами роботи з відповідними джерелами, у зв'язку з відсутністю у суб'єкта отримання джерела інформації спеціальних знань (наприклад, знання мови) чи навичок (здатності до аналітичної роботи). Саме тому рекомендовано розрізняти зазначені поняття і відповідним чином використовувати терміни при нормотворчій діяльності.

3. Органи державної влади є повноправними суб'єктами правовідносин щодо отримання інформації, однак вони не володіють свободою вибору при здійсненні такого права. Органи державної влади України як учасники інформаційних відносин на законних підставах мають право на отримання інформації, можуть володіти інформацією, що не є їх власністю задля виконання передбачених законом завдань і функцій. Таке право зумовлюється специфікою виконуваних завдань відповідним органом у межах здійснення адміністративної, контрольно-наглядової, кримінально-процесуальної та іншої діяльності. Для обліку платників податку, для цілей попередження і припинення злочинів, для здійснення контролю за окремими сферами суспільних відносин (наприклад, володіння засобами підвищеної небезпеки), органи влади повноважні створювати спеціальні інформаційні масиви (бази даних), які формуються переважно з інформації з обмеженим доступом, отриманої від фізичних та юридичних осіб. Крім того, для виконання правоохоронних функцій органи державної влади наділені повноваженнями щодо отримання комерційної таємниці суб'єктів господарювання, банківської таємниці, інших видів інформації з обмеженим доступом.

У зв'язку з цим визначено зміст поняття «отримання органами державної влади України інформації» - це вид інформаційної діяльності, що полягає у набутті, придбанні, накопиченні органами державної влади України відповідно до чинного законодавства України документованих або публічно оголошуваних відомостей задля виконання державних функцій.

4. Критеріями класифікації інформації, яку можуть отримувати органи державної влади України, є:

- режим доступу до інформації (відкрита й інформація з обмеженим доступом);

- спосіб поширення інформації (органи державної влади України отримують документовану інформацію та публічно оголошену інформацію);

- суб'єкти отримання (інформація, яка може бути отримана органами законодавчої, виконавчої, судової влади);

- форма активності органу державної влади при отриманні інформації (інформацію, яка самостійно надається іншими суб'єктами та інформацію, яка потребується органом державної влади).

Класифікацію інформації за формами активності органів державної влади України при її отриманні запропоновано активно використати для удосконалення правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації, оскільки самостійне і добровільне надання органам державної влади інформації є безконфліктним, порівняно з витребовуванням або навіть примусовим вилученням. Рекомендовано орієнтуватися на створення умов для добровільного надання органам державної влади інформації і для відповідного їх закріплення в законодавстві.

5. Підстави для отримання органами державної влади інформації розглядаються у двох розуміннях: юридичному та фактичному; вони залежать від місця конкретного органу в системі державного апарату, а також від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності. Класифікувати підстави для отримання органом державної влади інформації запропоновано у залежності від виконуваних органом влади функцій та видів діяльності, розрізняючи підстави для отримання інформації у процесі здійснення:

- контрольно-наглядової діяльності,

- адміністративно-процесуальної і цивільно-процесуальної діяльності,

- кримінально-процесуальної діяльності,

- оперативно-розшукової діяльності,

- розвідувальної і контррозвідувальної діяльності,

- кримінально-виконавчої діяльності тощо.

6. Основними напрямами оптимізації інформаційної правосуб'єктності органів державної влади України є:

ѕ прийняття нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері отримання органами державної влади України інформації, зокрема закріплення відповідальності за ненадання інформації на законний запит органу державної влади України;

ѕ створення правової бази для використання електронних інформаційних засобів отримання органами державної влади України інформації;

ѕ адаптація вітчизняного законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів з питань отримання інформації у національне законодавство шляхом підписання і ратифікації відповідних договорів та угод;

ѕ уніфікація правозастосування щодо отримання органами державної влади України інформації, зокрема здійснення правосуддя з відповідних питань.

7. Спеціальними принципами правового регулювання відносин щодо отримання органами державної влади України інформації визначено:

- достовірність і повнота інформації, яка надається органам державної влади;

- своєчасність отримання органами державної влади України інформації;

- отримання органами державної влади України інформації про особисте життя за згодою фізичної особи (за винятком випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини);

- рівність прав органів державної влади України та інших учасників інформаційних відносин на отримання відкритої інформації;

- закріплення юридичної відповідальності за порушення права ОДВ отримувати інформацію;

- використання органами державної влади України законних засобів отримання інформації;

- законодавче закріплення обов'язку фізичних і юридичних осіб надавати інформацію органам державної влади на їх законний запит;

- погодження з власником інформації питання про передачу стороннім суб'єктам отриманих від нього цінних відомостей (об'єктів права інтелектуальної власності, інформації з обмеженим доступом, недоторканість якої охороняється законом);

- встановлення плати за надання органу державної влади інформації при переході до держави майнових прав на таку інформацію.

8. При використанні термінів, що визначатимуть поняття інформаційного права для встановлення повноважень конкретного органу державної влади України, запропоновано враховувати наступні чинники:

- необхідність закріплення особливої процедури набуття інформаційної дієздатності органу державної влади;

- встановлення строків отримання інформації;

- вказівка суб'єкта, який зобов'язаний надати інформацію органу державної влади;

- закріплення форми отримання інформації;

- визначення виду інформації за режимом доступу, яка може бути отримана органом державної влади України;

- встановлення підстав надання інформації, зокрема визначення умов платності чи безоплатності.

9. На основі отриманих у дисертації результатів для удосконалення чинного інформаційного законодавства України, а також нормативно-правових актів, що визначають повноваження органів державної влади України, можна запропонувати такі рекомендації:

- розробити нормативні положення, що визначали б уніфіковану для усіх органів державної влади України процедуру отримання, зберігання, використання і поширення інформації, якими передбачити деталізовані правила поведінки співробітників органу державної влади з отриманою інформацією;

- для закріплення особливого правового статусу органів державної влади обґрунтовано пропозиції щодо доповнення статті 37 Закону України «Про інформацію» положенням, яке б унеможливлювало відмови одного органу державної влади України у наданні інформації іншому органу державної влади України;

- для уникнення подвійного трактування норми статті 212-3 КУпАП змінити зазначену статтю: замість слів «на запит громадянина чи юридичної особи» закріпити редакцію «на запит громадянина, юридичної особи публічного і приватного права».

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів глибинної проблеми правових основ отримання різноманітними суб'єктами інформації і засвідчує необхідність її подальшого розроблення за такими найбільш перспективними напрямами як: дослідження правових основ реалізації права громадян на інформацію, науково-теоретичного обґрунтування уніфікації термінології інформаційного права тощо.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Сопілко І.М. Особливості прояву правового нігілізму в управлінській діяльності та шляхи подолання / І.М. Сопілко // Повітряне і космічне право: Юридичний вісник. Наукові праці Національного авіаційного університету. - К.: НАУ, 2007. - С. 31 - 33.