Міжнародно-правові та національно-правові презумпції у сфері прав і свобод людини та громадянина: порівняльно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРЕЗУМПЦІЇ У СФЕРІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Робота виконана в Міжнародному гуманітарному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор КОЗЮБРА Микола Іванович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор ДАМІРЛІ Мехман Алішах огли, Одеська національна юридична академія, професор кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства;

кандидат юридичних наук, доцент КОВАЛЬЧУК Олександр Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Міжнародного гуманітарного університету за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 33.

Автореферат розісланий01.06.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д.В. Кравцов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах інтенсифікації процесів європейської і міжнародної інтеграції та глобалізації, в які поступово включається Україна, її приєднання до низки міжнародно-правових документів, передусім у сфері прав і свобод людини і громадянина, особливої уваги набувають проблеми, пов'язані з впровадженням європейських і міжнародних стандартів прав і свобод людини в українську державно-правову практику.

Певну правову базу для цього в Україні вже створено. Це насамперед Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Конституція України 1996 р., Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. та ін. Проте положення цих актів з огляду на їх переважно загальний характер не можуть повною мірою забезпечити втілення ратифікованих Україною міжнародних договорів щодо прав людини у вітчизняну юридичну практику. У зв'язку з цим виникає потреба у більш детальній регламентації положень таких договорів у національному законодавстві України, що сприятиме виконанню нею взятих на себе міжнародних зобов'язань. Важлива роль в імплементації міжнародних актів у національну практику належить презумпціям. Хоча у пострадянській юридичній літературі їх дослідженню присвячено чимало робіт, проте й дотепер ряд їх аспектів залишаються недослідженими. Серед них - презумпції у міжнародно-правових актах по правам людини та їх імплементація у національне законодавство.

Необхідність дослідження правових презумпцій обумовлена їхнім важливим значенням у всіх сферах правовідносин. Презумпції виступають в якості нормативних приписів особливого типу та виконують особливу функцію в процесі правового регулювання: вони допомагають глибше зрозуміти роль та значущість інших елементів права, сприяють подоланню правової невизначеності і є зв'язуючою ланкою між правотворчістю та застосуванням норм права. У зв'язку із цим ця правова категорія являє собою для правознавців не тільки величезний практичний інтерес, але і є вкрай необхідним інструментом, який активно використовується як у правотворчій, так і у правозастосовній діяльності.

При написанні роботи було використано відповідні міжнародно-правові акти й документи, чинне національне законодавство України, а також спеціальна наукова література (філософська, теоретико-юридична, галузево-юридична та міжнародно-правова). Теоретичне обґрунтування наукової роботи базується на літературних джерелах - працях загальнотеоретичного та галузевого правознавства різних періодів.

Серед найбільш значущих можна виокремити роботи: С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, Д. М. Бахраха, І.А. Безклубого, С.В. Бобровник, М.М. Броннікової, Е.Ю. Веденєєва, В.П. Воложаніна, В.М. Горшеньова, С.Д.Гусарєва, М.А. Дамірлі, Ж.О. Дзейко, С.П. Добрянського, В.В. Дудченко, В.І. Камінської, Н.С. Караніної, В.А. Карташкіна, М.І. Козюбри, О.Л. Копиленка, В.О. Котюк, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанівського, О.А. Кузнєцової, В.В. Лемака, О.А. Лукашової, Л.А. Луць, Г.І. Манова, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, Н. М. Раданович, Ю.А. Серікова, О.Ф. Скакун, І.В. Сухиніної, А.О. Тілле, О.Д. Тихомирова, А.О. Ференса-Сороцького, М.В. Цвіка, М.М. Цуканова, З.М. Черниловського, С.В. Шевчука, Я.Л. Штутіна, Д.М. Щокіна та ін.

Загальнотеоретичні та методологічні засади імплементації норм міжнародного права активно досліджувалися також відомими вітчизняними та іншими пострадянськими вченими-міжнародниками. До цієї проблеми зверталися, зокрема, Є.М. Аметістов, І.П. Бліщенко, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, А.С. Гавердовський, В.Н. Денисов, В.І. Євінтов, О.В. Задорожний, І.І. Лукашук, В.В. Мицик, Є.Т. Усенко, В.Л. Чубарєв та ін.

З метою більш глибокого дослідження концептуальних основ правових презумпцій у міжнародному праві у дисертації також використані праці зарубіжних учених - Ю. Барона, Ж.-Л. Бержеля, К. Бромна, Ж.-М. Гроссена, Г. Коха, Е. Моргана, Д. Остіна, Д. Фокса та ін.

Емпіричною базою роботи є Конституція і чинне законодавство України, міжнародно-правові документи, законодавство зарубіжних держав.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької програми Міжнародного гуманітарного університету на 2010-2014 рр. «Тенденції становлення і розвитку соціо-гуманітарної сфері в Україні» (державний реєстраційний номер 0110U000678) і є складовою частиною наукової теми кафедри теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету «Формування українських правових традицій: теорія та історія».

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей міжнародних презумпцій у сфері прав і свобод людини та громадянина, ступеня їх імплементації у національне законодавство України та визначення шляхів, засобів і способів її вдосконалення.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань:

простежити історію виникнення та розвитку поняття правових презумпцій;

вивчити становлення загального поняття, методу утворення й ознак презумпцій;

відмежувати правові презумпції від споріднених правових понять, виявити їх співвідношення з нормою права, правовою гіпотезою, правовою аксіомою, юридичною фікцією, а також із правовим принципом;

узагальнити існуючі наукові позиції щодо правових презумпцій та висловити власне ставлення до них;

виявити класифікаційні підстави правових презумпцій, систематизувати правові презумпції;

визначити презумпції, які використовуються у міжнародному праві, а також проаналізувати стан та перспективи розвитку презумпцій у міжнародно-правових документах про права людини;

дослідити юридико-технічні засоби і способи імплементації міжнародних презумпцій про права людини у національне законодавство;

на основі аналізу правових презумпцій у сфері прав людини у Конституції України, інших актах конституційного права та галузевого законодавства, сформулювати пропозиції та практичні рекомендації щодо удосконалення механізмів імплементації правових презумпцій у законодавчу і правозастосовну практику України.

Об'єктом дослідження є співвідношення між міжнародно-правовими актами у сфері прав людини і національним законодавством України.

Предметом дослідження є правові презумпції як різновиди правових приписів, їх історичний генезис, сутність, логіко-теоретичні моделі та місце в міжнародно-правовій і національно-правовій системах; вплив міжнародних презумпцій у сфері прав і свобод людини на національне законодавство України, юридико-технічні засоби і способи їх імплементації.

Методи дослідження. Методологічну базу становлять діалектичний, історико-правовий, системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-догматичний методи. За допомогою загальнонаукового діалектичного методу з'ясовано процес виникнення і розвитку правових презумпцій, вплив на цей процес міжнародного і національного права (розділ 1). Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису розвитку правової презумпції, дозволив простежити еволюцію поглядів щодо правових презумпцій у роботах вітчизняних і зарубіжних учених (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний метод застосовувався при визначенні змісту презумпцій, виділенні їх складових, а також вивченні їх співвідношення із спорідненими правовими категоріями (підрозділ 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод дозволив проаналізувати відмінності у підходах до використання та реалізації презумпцій у країнах загального та континентального права, розуміння сутності презумпцій Європейським судом з прав людини в динаміці розвитку його практики (підрозділи 2.1, 2.3). Зазначений метод забезпечив детальний аналіз вітчизняної та зарубіжної нормативної бази, практики Європейського суду з прав людини щодо використання правових презумпцій, виявлення в них існуючих недоліків, прогалин, колізій. (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Формально-догматичний метод використано для визначення презумпцій у Конституції та інших нормативно-правових актах України, а також для формулювання пропозицій щодо нової редакції окремих положень нормативно-правових актів (підрозділи 3.2, 3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дослідженні вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексне загальнотеоретичне і компаративістське дослідження презумпцій у міжнародному і національному праві.

Новизна роботи проявляється, зокрема, в положеннях і висновках, що виносяться на захист:

уперше:

обґрунтовано висновок про зростання ролі презумпцій в сучасних правових системах (міжнародних і національних), що виражається у розширенні їх каталогу, більшій визначеності, систематизованості, активному використанні в правозастосовній практиці, насамперед судовій;

простежено тенденцію до універсалізації прав і свобод людини та, відповідно, презумпцій, яка проявляється у їх визнанні та закріпленні як на міжнародно-правовому, так і на національно-правовому рівні, а також взаємообумовленість та взаємовплив міжнародно-правових і національно-правових презумпцій;

обґрунтовано висновок про універсалізацію механізмів захисту права і свобод людини незалежно від їх видів, зокрема, про поступове поширення на соціально-економічні права презумпції їх судового захисту;

доведено, що презумпції у сфері прав і свобод людини і громадянина мають особливе значення для національних правових систем, у тому числі правової системи України; вони є невід'ємною складовою європейських і міжнародних стандартів, втілення яких в національну правову систему є важливою гарантією забезпечення прав і свобод в Україні та її входження в європейський правовий простір;

виявлено особливості презумпцій у сфері прав і свобод людини, обумовлені тим, що людина офіційно як на міжнародному, так і на національному рівні визнана найвищою цінністю, а її права і свободи із внутрішньої справи держави, завдяки приєднанню держав до міжнародних пактів про права людини, перетворюються на загальноцивілізаторську, загальнолюдську цінність;

на основі узагальнень існуючих підходів до форм імплементації міжнародно-правових норм визначено форми імплементації правових презумпцій в національне законодавство України (рецепція, ратифікація, трансформація, тлумачення);

простежено стан закріплення міжнародно-правових презумпцій у Конституції України та окреслено перспективи його удосконалення;

виявлено недоліки закріплення презумпцій у галузевому законодавстві України, конкретні прояви цих недоліків та запропоновано шляхи їх подолання;

набули подальшого розвитку:

визначення поняття правової презумпції на основі вивчення зарубіжної літератури та положень міжнародно-правових актів.

ідея про необхідність виявлення спільних рис та відмінностей правових презумпцій і споріднених правових категорій - гіпотез, аксіом, фікцій, норм, принципів права. В основу розмежування покладено такі критерії: умови і причини утворення, ступінь вірогідності та ймовірності; наслідки спростування досліджуваних явищ;

удосконалено:

положення про основні критерії та класифікацію правових презумпцій. На основі аналізу праць зарубіжних вчених та нормативних документів класифікація презумпцій доповнена ще одним критерієм; презумпції залежно від форм їх закріплення поділяються на міжнародно-правові і на національно-правові.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки можуть бути використані у:

науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження проблем правових презумпцій у сфері прав людини та громадянина;

нормотворчій діяльності - для нормопроектування і вдосконалення галузевого законодавства України;

навчальному процесі - при підготовці навчально-методичної літератури, лекцій і проведенні семінарських занять із дисциплін «Теорія держави і права», «Проблеми теорії держави і права», «Порівняльне правознавство», а також підготовки відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедрі теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету. Окремі результати дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях у 2005-2010 рр.: 8-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (м. Одеса, 22 квітня 2005 р.), Науковій конференції «Соціально-правові проблеми удосконалення законодавства України: історія, теорія та практика» (м. Одеса, 23-25 жовтня 2005 р.); Щорічній науковій конференції «Україна: людина, суспільство, природа». Національний університет «Києво-Могилянська академія» (м. Київ, 23-27 січня 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Треті юридичні читання» (м. Київ, 25-26 квітня 2007 р.); Міжнародній науковій-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (м. Одеса, квітень 2009 р.); ІV Міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладено у 9 публікаціях, зокрема, у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, у тому числі 198 сторінок основного тексту. Список використаних джерел розташований на 32 сторінках і містить 312 найменувань.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації і рівень її розробки, визначаються її мета і завдання, надається характеристика методів, використаних автором, формулюється наукова новизна і викладаються основні положення, які виносяться на захист, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається наукове і практичне значення отриманих результатів, а також рівень їх апробації.

Перший розділ «Поняття та види презумпцій у праві» складається із трьох підрозділів, в яких досліджуються наукові підходи до історії виникнення правових презумпцій та становлення поняття про них. Розкриваються зміст цього поняття, співвідношення з іншими спорідненими правовими категоріями, а також наводяться різні підходи до класифікації правових презумпцій.

У підрозділі 1.1. «Історія виникнення правових презумпцій та розвиток поняття про них» простежуються характерні риси і наступництво визначень презумпцій у правових ученнях як зарубіжних, так і вітчизняних авторів.

Зазначається, що презумпція - одна із тих правових категорій, яка має багатовікову історію в законодавчій та правозастосовній практиці, протягом якої суттєво змінювалися теоретичні погляди на її розуміння. Обґрунтовується, що правові презумпції сягають своїм коріннями ще античного періоду, значна частина презумпцій, що використовується у сучасному законодавстві, мала місце вже у римському праві, а витоки деяких із них простежуються ще в період неписаного права. В історії наукової думки щодо правових презумпцій виділяються три основні етапи: окремі розрізнені згадування про правові презумпції в роботах давньоримських юристів, ототожнення правових презумпцій із доказами в період середніх віків, виокремлення правових презумпцій у самостійну юридичну категорію із середини XIX ст. до теперішнього часу. Таке «довголіття» презумпцій пояснюється тією особливою роллю, яку відіграють юридичні припущення у праві. Перше легальне визначення терміна «презумпція» міститься у Французькому Цивільному кодексі 1804 р. Використовувалися вони і в законодавчих актах інших держав. Однак, у радянському праві на певному етапі розвитку юридичної науки набуло поширення заперечення існування презумпцій як окремої категорії.

У роботі встановлено логічну основу правової презумпції - неповну (популярну) індукцію, обґрунтовано думку про те, що з погляду права презумпція є правилом, оскільки віддзеркалює сталі зв'язки між певними явищами та їх ознаками, є результатом розумової діяльності, підтверджується емпіричними дослідженнями.

Аналізуються три підходи до визначення презумпції: представники першого підходу (В.П. Воложанін, В.А. Ойгензіхт) указують на належність презумпції до категорії юридичних правил, положень, прийомів доказового процесу, за допомогою яких можна зробити висновок про існування певних обставин, фактів, правових статусів і властивостей. Проблематичність цього підходу полягає у тому, що презумпції надається допоміжна роль якогось юридичного прийому, вона розглядається поза будь-яким зв'язком із нормою права. Автори другого підходу (В.К. Бабаєв, В.І. Камінська) зазначають, що презумпція є, перш за все, логічною категорією, яка ґрунтується на попередньому досвіді (судженні, припущенні). Прихильники цього підходу орієнтуються на широке визначення сфери презумпції, розглядають презумпцію як категорію універсальну, що широко використовується в різних сферах людської діяльності. Висловлюється думка про те, що особливість цієї позиції полягає в тому, що на перший план у процесі вивчення презумпції висувається саме логічний аспект, а право розглядається як одна із сфер її застосування. Сутність третього підходу (М.М. Цуканов) полягає в тому, що терміном «презумпція» охоплюється цілком правова норма, що містить у собі логічний прийом резюмування.

Сучасна західна юридична наука розрізняє два підходи до обґрунтування теоретичної бази правової презумпції: теорія Таера і Вігмора (Thayer-Wigmore) та теорія Моргана і МакКорміка (Morgan-McCormick). Найбільш аргументованою є теорія Моргана та МакКорміка, сутність якої зводиться до того, що і тягар спростування, і тягар доказування мають перекладатися на сторону, проти якої спрямовано презумпцію щодо певного факту. Згідно ж з теорією Таера та Вігмора, презумпція покладає на іншу сторону обов'язок надання доказів щодо спростування презумпції або її визнання. Разом із тим, презумпція не може перекладати на іншу сторону тягар доказування. Однак, юридична сила презумпції може зникнути, якщо інша сторона надає достатні докази, щоб її спростувати.

У ході розкриття поняття та сутності презумпцій підкреслюється, що сформувати чітке визначення поняття можливо лише шляхом виявлення істотних ознак досліджуваного явища. У зв'язку з цим, було виявлено такі ознаки правових презумпцій: у презумпціях закріплюється імовірно правдиве положення; вони можуть бути як імперативними, так і диспозитивними; це положення умовно прийнято за істину; це складні правові категорії, зміст яких вимагає роз'яснення; здатність викликати в процесі реалізації правові наслідки; це юридико-технічний засіб, що використовується в законотворчості і правозастосуванні.

На основі аргументованих ознак, враховуючи положення наукової літератури, підсумковим висновком автора є положення про логіко-юридичне розуміння правової презумпції, що являє собою припущення про існування або неіснування юридичного факту.

Робиться висновок про те, що у вітчизняній юриспруденції визначення поняття презумпції є винятково доктринальним, тоді як у деяких зарубіжних країнах міститься легальне поняття презумпції в законодавстві.

У підрозділі 1.2. «Співвідношення правової презумпції зі спорідненими правовими категоріями» зазначається, що одним із продуктивних методів дослідження правових презумпцій є системний аналіз, тобто їх співвідношення з іншими подібними поняттями та явищами. Досягати цього є можливим, якщо відмежувати правові презумпції від правових гіпотез, правових аксіом, юридичних фікцій, правових принципів та норм права.

В юридичній літературі немає єдності думок стосовно поняття та засобів юридичної техніки, однак досить поширеними є думки більшості вчених про те, що до засобів, прийомів юридичної техніки належать: правові аксіоми, фікції, презумпції тощо.

Наголошується на тому, що для повної характеристики правової презумпції необхідним є визначення співвідношення правових презумпцій із спорідненими правовими категоріями. Таке розмежування допомагає визначити межі досліджуваного явища, сфери його поширення, а також глибше з'ясувати їх особливості.

Порівняльний аналіз презумпцій і гіпотез виявляє характерні риси схожості, якими є індуктивний метод утворення і припустимий характер. Відмінність між досліджуваними категоріями зводиться до різних умов і причин їх утворення, до характеру і наслідків спростування. Істинність аксіоми випливає з очевидності, безперечності її положення, саме тому вона не потребує доказів. Презумпції, у свою чергу, відображають певний ступінь імовірності, як правило, дуже високий, приймаються за істину умовно, тому спростування є суттєвою властивістю для презумптивних положень на відміну від аксіом.

Проблема співвідношення правових презумпцій і правових фікцій полягає в тому, що визначити межу між двома феноменами досить складно. Подібність вбачається у тому, що як ті, так і інші умовно приймаються за істину, зазнають нормативного закріплення. Відмінності між ними можна визначити за двома критеріями: за характером утворення і за ступенем вірогідності положень, що закріплюються.

Наявність у презумпцій імовірності припущення, що ґрунтується на тривалому спостереженні за відповідними обставинами дійсності, допомагає відокремити їх також від норм і принципів права.

У підрозділі 1.3. «Характеристика підходів до класифікації правових презумпцій» проаналізовано роботи вітчизняних і зарубіжних авторів щодо класифікації правових презумпцій, досліджено різноманітні критерії класифікації правових презумпцій. Звертається увага на той факт, що в науці спостерігається очевидна суперечливість щодо основних класифікаційних підстав правових презумпцій. На основі узагальнення поглядів, що мають місце у вітчизняній і зарубіжній літературі, наводяться такі критерії класифікації правових презумпцій:

залежно від факту правового закріплення виокремлюються правові і фактичні презумпції, стосовно яких склалося два підходи: позитивний і негативний, оцінка яких є неоднозначною. Поряд із загальною класифікацією презумпцій існує самостійна класифікація фактичних презумпцій. Фактичні презумпції поділяються на пошукові фактичні презумпції і на оцінні фактичні презумпції. Пошукові фактичні презумпції за ступенем імовірності поділяються, у свою чергу, на високоймовірні, середньоймовірні, малоймовірні;

залежно від можливості спростування презумпції поділяються на спростовні і незаперечні. На основі аналізу спеціальної літератури та юридичної практики робиться висновок про те, що не можна не визнати існування у праві незаперечних презумпцій як особливого прийому юридичної техніки, необхідного для регулювання правових відносин. Пропонується класифікувати спростовні презумпції на загальноправові та спеціально-правові;

залежно від ролі у правовому регулюванні презумпції поділяють, зазвичай, на матеріально-правові і процесуальні. Встановлено, що матеріально-правове значення презумпції полягає у тому, що вона визначає застосування норми, в якій виражена, або норми, дія якої є можливою лише в силу дії самої презумпції, і тим самим вона впливає на вирішення справи по суті. Виходячи із взаємозв'язку матеріального й процесуального законодавства, презумпція, закріплена унормі матеріального права, може мати одночасно й процесуальне значення. У цьому контексті, наголошено, що мова має йти не про поділ правових презумпцій на матеріально-правові і процесуальні, а про матеріально-правові і процесуальні аспекти однієї і тієї ж правової презумпції;

за сферою дії презумптивні положення, закріплені нормами права, можуть поширюватися або на право в цілому, або на окрему галузь, або своїми діями охоплювати кілька галузей; за галузевою належністю правові презумпції класифікуються на загальноправові, міжгалузеві й галузеві;

за формою закріплення в нормах права правові презумпції поділяються на прямі і непрямі. Серед безлічі непрямих презумпцій можна виділити презумпції, що були виявлені в результаті судового тлумачення норм права. У цьому зв'язку аналізується практика Конституційного Суду України і робиться спроба визначити найважливіші, з точки зору автора, випадки непрямого закріплення ним у своїх рішеннях правових презумпцій, сформульованих у результаті тлумачення Конституції і законів України (наприклад, презумпція відповідальності в роботі народних депутатів України, презумпція невинуватості). Презумпції, сформульовані у результаті судового тлумачення, мають більш визначений статус порівняно зі звичайними непрямими презумпціями.

Аналіз класифікацій презумпцій в англійському та американському праві ускладнений відсутністю законодавчого врегулювання і тісно пов'язаний із вченням про обов'язок доказування. На думку американських учених, виходячи із прецедентів Верховного Суду США, доцільно говорити про такі види презумпцій, як факультативні висновки, остаточні (неспростовні) презумпції, обов'язкова спростовна презумпція. В англійському цивільному процесі традиційно презумпції класифікують на три види: безсумнівні презумпції, заперечні презумпції, презумпції факту. Західні вчені, у контексті теорії доказів, розрізняють такі види правових презумпцій: переконливу, фактичну, статутну, законну, природну (натуральну), застережну, суперечливу, змішану, факультативну.

Названі критерії класифікації презумпцій доцільно доповнити ще одним критерієм: залежно від того, в яких актах закріплюються презумпції - міжнародних чи національних, пропонується виокремити міжнародно-правові і національно-правові презумпції. Саме на їх аналізі зосереджується подальша увага.

Другий розділ «Презумпції у міжнародно-правових документах про права і свободи людини» складається із двох підрозділів і присвячений центральній проблемі дослідження - розгляду презумпцій у сфері прав і свобод людини.

У підрозділі 2.1. «Поняття та особливості використання презумпцій у міжнародному праві» розглянуто питання застосування правових презумпцій як у сфері міжнародного публічного права, так і в сфері міжнародного приватного права. Основна увага зосереджена на презумпціях, які найчастіше застосовуються в міжнародно-правових відносинах та визнаються наукою і практикою. Зазначено, що крім загальнотеоретичного аналізу правової презумпції, її поняття та видів у міжнародному праві вкрай важливим є також аналіз практичного застосування презумпцій. Випадки різного розуміння тієї чи іншої презумпції зумовлено політичними та культурними відмінностями. Зроблено висновок, що найбільш поширеними є три напрями теоретичного аналізу: аналіз правових презумпцій, які використовуються в міжнародному праві в цілому, аналіз правових презумпцій, які використовуються під час вирішення міжнародно-правових спорів та аналіз правових презумпцій, які містяться у міжнародно-правових актах із прав і свобод людини. міжнародний презумпція правовий

У підрозділі 2.2. «Презумпції у міжнародно-правових актах у сфері прав і свобод людини та їх система» констатується, що однією з найбільш важливих сфер міжнародного права, в якій застосовуються правові презумпції, є сфера прав і свобод людини. Простежено тенденцію до універсалізації прав і свобод людини; на підставі аналізу існуючих позицій та міжнародних документів стверджується, що така тенденція проявляється у визнанні всіх прав рівноважливими для життєдіяльності людини, їх природного і невідчужуваного характеру.

У цьому контексті висловлюється думка, що правовий статус особи ґрунтується на презумпції невідчужуваності прав і свобод людини та їх рівнозначності і взаємообумовленості.

У зв'язку із цим поступово стираються суттєві відмінності між природою класичних «негативних» прав людини першого покоління і так званими «позитивними» соціально-економічними правами другого покоління. Це знаходить свій прояв у поступовому поширенні на соціально-економічні права судового захисту, який раніше вважався притаманним виключно громадянським і політичним правам.

На основі аналізу спеціальної літератури, міжнародних документів та рішень Європейського суду з прав людини робиться висновок, що презумпція судового захисту в сучасних умовах стає характерною ознакою будь-якого суб'єктивного права, незалежно від часу його визнання, а соціально-економічні права з «намірів держави», якими вони вважалися ще порівняно недавно, завдяки судовій практиці, все активніше набувають характеру суб'єктивних юридичних прав.

Доведено, що найважливіші міжнародно-правові акти з прав людини містять перелік прав і свобод, більшість із яких не можна вважати абсолютними. Це стосується навіть таких класичних прав, як право на життя, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, свободи думки, совісті і релігії тощо. Наведені права і свободи підлягають певним обмеженням, що припускає можливість держави втручатися в процес їхньої реалізації з дотриманням встановлених вимог. Проблема визначення меж здійснення та правомірності обмежень прав і свобод є однією із центральних у рішеннях Європейського суду з прав людини. Вони, як і рішення національних судів ряду європейських країн, дають підстави для висновку, що межі обмежень прав і свобод людини значною мірою визначаються презумпцією пропорційності.

У підрозділі обґрунтовується висновок про зростання ролі презумпцій у міжнародно-правових актах, присвячених правам і свободам людини, та міжнародній судовій практиці, що виражаються у фіксації в них нових презумпцій, розширенні змісту існуючих, їх більшій систематизованості, визначеності тощо.

Акцентується увага, зокрема, на розширенні та уточненні таких традиційних міжнародно-правових презумпцій, як презумпція незворотності дії законів та інших нормативних актів у часі, презумпція загальної добросовісності громадян, презумпція невинуватості особи, презумпція знання закону, презумпція істинності судового рішення тощо.

Наголошується також на важливості презумпцій, незафіксованих у міжнародно-правових актах з прав людини. Зазначається, що окрему групу становлять презумпції, сформульовані Європейським судом з прав людини в результаті тлумачення конвенційних норм та закріплені у його рішеннях. Правові презумпції, сформульовані Судом, містяться в мотивувальній частині рішень і являють собою невід'ємну складову правових позицій Суду. До них, зокрема, належать: презумпція життя (у контексті евтаназії), презумпції пропорційності обмежень прав людини тощо.

Третій розділ «Імплементація міжнародно-правових презумпцій у сфері прав і свобод людини та громадянина в національне законодавство України» містить три підрозділи, в яких проаналізовано актуальні аспекти теоретичного і практичного впровадження міжнародно-правових презумпцій у сфері прав і свобод людини і громадянина в національне законодавство України.

У підрозділі 3.1. «Загальнотеоретична характеристика імплементації міжнародних стандартів прав і основних свобод людини в правову систему України» досліджуються особливості національної імплементації міжнародних договорів про права людини, визначаються основні елементи національного імплементаційного механізму. Крім того, оскільки національна імплементація будь-яких міжнародних договорів залежить від обраної державою концепції співвідношення міжнародного і національного права, то, відповідно, аналізуються і концепції їх співвідношення.

Узагальнення позицій і поглядів дослідників дало можливість визначити відповідні форми імплементації (рецепцію, ратифікацію, трансформацію, тлумачення). Найбільш поширеними формами імплементації є ратифікація та індивідуальна трансформація. У тих випадках, коли Україна не приєдналася до міжнародних конвенцій, можливою стає така форма імплементації як рецепція. Наголошено, що в Україні на сучасному етапі на конституційному рівні ще не створено ефективного імплементаційного механізму, потрібного для забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Імплементація міжнародних договорів про права людини повинна здійснюватися шляхом не лише правотворчої, але й правозастосовної та правоінтерпретаційної діяльності, оскільки ефективність захисту прав людини вирішальною мірою залежить від діяльності судових органів. При характеристиці названих форм та засобів наголошується на особливо важливій ролі внутрішньодержавної правотворчості у процесі імплементації положень міжнародних договорів, зокрема міжнародно-правових презумпцій. Саме на цій стадії відбувається впровадження презумпцій у національне законодавство та їх конкретизація відповідно до умов національної правової системи.

Пропонуються шляхи оптимізації процесу імплементації в Україні європейських стандартів у сфері прав і свобод людини. Обґрунтовано, що впровадження правових презумпцій у національне законодавство та судову практику передбачає урахування практики Європейського суду з прав людини. Презумпції, які зафіксовані у рішеннях Суду, мають більш активно впроваджуватись у внутрішньодержавну юридичну практику національними органами судочинства, зокрема, органами конституційної юрисдикції. Наголошено, що це випливає із самого статусу правозастосовної (правотлумачної) діяльності Європейського суду з прав людини, яка відповідно до взятих Україною зобов'язань є обов'язковою для неї.

У підрозділі 3.2. «Відображення міжнародно-правових презумпцій у сфері прав і свобод людини та громадянина у Конституції України та інших актах конституційного права» наголошено на тому, що презумпції є невід'ємною складовою європейських і міжнародних стандартів, втілення яких в національну правову систему є важливою гарантією забезпечення прав і свобод в Україні та її входження в європейській правовий простір. Це досягається, насамперед, закріпленням цих стандартів у Конституції.

Констатується, що Основний Закон України ґрунтується на європейських і міжнародних стандартах, закріплених у відповідних актах про права і свободи людини і громадянина, тому презумпції у цій сфері переважно знайшли відображення у його положеннях. У відповідності до міжнародно-правових актів, враховуючи досвід і міжнародну практику, положення Конституції України виходять з того, що права людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Виходячи з наведеного, конституційно-правовий статус особи ґрунтується на презумпції невідчужуваності прав і свобод людини незалежно від їх виду. Конституцією встановлюється також спільний для всіх видів прав і свобод судовий порядок їх захисту (ст. 55). У цьому відношенні її положення цілком узгоджуються з названою раніше тенденцією щодо зрівнювання всіх прав і свобод.

Разом з тим, у сфері конституційного регулювання прав та свобод людини є певні недоліки. Зокрема, Конституція України передбачає надто багато можливостей для обмеження прав і свобод людини, які не завжди можуть бути виміряними з позиції вимог пропорційності, сформулюваних Європейським судом з прав людини. Тому у Конституції необхідна більш повна і чітка фіксація цих вимог.

Виходячи з того, що обов'язок держави забезпечувати економічні й соціальні права зазвичай не має тієї міри формальної визначеності, яка є властивою її обов'язку забезпечувати громадянські й політичні права, робиться висновок, що для забезпечення реальності таких прав, окрім позитивних зусиль держави зі створення умов для їх реалізації через відповідні соціально-економічні державні програми, є необхідною їх конкретизація у поточних законах, які давали би більш широкі можливості для їх судового захисту, без якої відповідні конституційні положення залишаються декларацією.

Зазначається, що Конституція України закріпивши, у відповідності до міжнародних стандартів презумпцію незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, у цьому питанні пішла далі міжнародно-правових документів. Виняток із загального правила поширено не тільки на закони, які пом'якшують або скасовують покарання за злочин, але й загалом на всі види юридичної відповідальності. Разом із тим, звертається увага на надмірну жорсткість формулювання цієї презумпції у ст. 58 Основного Закону, яка стає на перешкоді застосування зворотної дії законів та інших нормативних актів у разі поліпшення ними становища особи (наприклад, звільнення від оподаткування), до юридичних осіб тощо. У зв'язку з цим пропонується дещо уточнити формулювання зазначеної статті, використовуючи при цьому конституційний досвід інших європейських країн.

Піддані аналізу також інші презумпції, які прямо чи опосередковано знайшли своє відображення у Конституції України - презумпція добросовісності, презумпція свободи пересування, презумпція невинуватості, презумпція знання закону тощо.

Зазначається, що чимало презумпцій не мають прямого закріплення у Конституції України, вони логічно випливають із змісту відповідних статей. На думку автора, презумпції, які мають загальноправове значення, з урахуванням їх ролі в процесі правового регулювання потребують прямого закріплення. Це, зрозуміло, не повинно позбавляти законодавця права закріплювати загальноправові презумпції в галузевому законодавстві, оскільки вони можуть мати свої особливості у різних галузях права.

У підрозділі 3.3. «Міжнародно-правові презумпції у сфері прав і свобод людини та галузеве законодавство України» на підставі аналізу українського законодавства констатовано, що ряд міжнародно-правових презумпцій знайшли своє вираження в окремих нормах галузевого законодавства України.

На прикладах презумпцій у цивільному, кримінальному, податковому законодавстві продемонстровано їх роль у правовому регулюванні відповідних суспільних відносин, яка є досить неоднозначною. Презумпції в зазначених галузях найчастіше мають нечіткі формулювання. Зазначається, що необхідність введення до тексту нормативного правового акта нової презумпції не завжди є виправданою з точки зору потреб суспільства у врегулюванні подібним чином цього виду суспільних відносин.

Зокрема, Цивільний кодекс України закріпив ряд нових презумпцій, які не використовувалися раніше, але сам термін «презумпція» у Цивільному кодексі є відсутнім. Незважаючи на суттєву роль у механізмі відповідальності та вирішення соціально-правових завдань захисту суб'єктивних цивільних прав не мають прямого закріплення в цивільному законодавстві такі презумпції, як презумпція добросовісності і презумпція відповідальності за вину.

Удосконалення потребують формулювання деяких презумпцій у Кримінально-процесуальному кодексі України. Зокрема, необхідно зняти суперечності між конституційними нормами та нормами кримінально-процесуального законодавства стосовно дефініції презумпції невинуватості. Зазначена дефініція відображена у ст. 14 проекта Кримінально-процесуального кодексу України.

Вказується, що значна кількість презумпцій логічно випливає з окремих розділів Кримінального кодексу України: це стосується, наприклад, презумпції добросовісності людини та презумпції знання закону. Наголошується на необхідності прямого закріплення зазначених презумпцій у Кримінально-процесуальному кодексі.

Пропонується більше уваги приділити презумпціям у податковому праві. Найбільш поширеними у податковому праві є презумпція добросовісності, презумпція вини, презумпція невинуватості платника податків. Однією із головних причин використання юридичних презумпцій у податковому законодавстві є прагнення законодавця максимально точно визначити платоспроможність платника податків. Виявлено той факт, що більшість презумпцій має непряме закріплення в нормах податкового законодавства.

Висновки

У Висновках сформульовано найбільш суттєві результати дослідження щодо виявлення особливостей міжнародних презумпцій у сфері прав і свобод людини та громадянина, ступеня їх імплементації в національне законодавство України та шляхів його удосконалення:

1.Виявлено основні історичні ґенези правових презумпцій, а відтак в історії наукових поглядів можна виділити три умовні періоди: стародавній (окремі розрізнені згадування про правові презумпції у роботах давньоримських юристів), середньовічний (ототожнення правових презумпцій із доказами), новітній (виділення правових презумпцій у самостійну юридичну категорію із середини XIX ст. до теперішнього часу). Однією з перших з'явилася презумпція знання закону. Чільне місце серед найчастіше згадуваних в історичному контексті посідає презумпція невинуватості. Першим нормативним актом, в якому закріплено вказану презумпцію, була Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. Як свідчить здійснений аналіз, правові презумпції, що використовувалися у національних правових системах, перейшли до міжнародного права завдяки прийняттю численних міжнародно-правових документів, а також діяльності міжнародних судів.

2.На основі здійсненого аналізу сформульовано ряд ключових ознак правових презумпцій: у презумпціях закріплюється ймовірно правдиве положення; вони можуть бути як імперативними, так і диспозитивними; це положення умовно прийнято за істину; це складні правові категорії, зміст яких вимагає роз'яснення; здатність породжувати при своїй реалізації правові наслідки; це юридико-технічний засіб, що використовується в законотворчості і правозастосуванні.

3.Виходячи з положень міжнародно-правових актів та аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури, надається визначення поняття правової презумпції, як логіко-юридичного положення, що являє собою припущення щодо існування або не існування юридичного факту.

4.Обґрунтовано необхідність відмежування правових презумпцій від споріднених правових понять - правової гіпотези, правової аксіоми, юридичної фікції, а також від норми права та правового принципу. Усі зазначені категорії виконують функцію соціальних регуляторів, якими користуються як при виникненні нестандартних ситуацій, так і при звичайному функціонуванні правової системи. З'ясовано особливість правових презумпцій, що проявляється у змістовних і функціональних відмінностях від інших понять. Для презумптивних положень їх спростування є суттєвою властивістю, за цим критерієм вони відрізняються від аксіоматичних суджень. Характер утворення і ступінь вірогідності являють собою основну відмінність між правовими презумпціями та фікціями. Наявність у презумпції ймовірності припущення, що ґрунтується на тривалому спостереженні за відповідними обставинами дійсності, дозволяє відокремити їх від норм і принципів права. Презумпції, фікції, аксіоми, принципи права доповнюють і урізноманітнюють правову систему, будучи важливою складовою механізму регулювання складних взаємин між людьми. Спільним для зазначених категорій є їх цільове спрямування; вони допомагають виходити із найбільш скрутних ситуацій і колізій, спрямовані на подолання прогалин у законодавстві, є способами подолання стану невизначеності в юриспруденції.

5.Виходячи із широкого переліку підходів до класифікації презумпцій, систематизовано основні критерії класифікації: 1) за фактом правового закріплення презумпції класифікуються на правові і фактичні. Фактичні презумпції поділяються на пошукові фактичні презумпції і на оцінні фактичні презумпції. У свою чергу, пошукові фактичні презумпції за ступенем імовірності поділяються на високоймовірні, середньоймовірні, малоймовірні; 2) за можливістю спростування презумпції поділяються на спростовні й незаперечні. Спростовні презумпції пропонується класифікувати на загально-правові та спеціально-правові; 3) залежно від ролі у правому регулюванні презумпції, зазвичай, класифікуються на матеріально-правові і процесуальні. Виходячи із взаємозв'язку матеріального й процесуального законодавства, обґрунтовується висновок, що мова має йти не про поділ правових презумпцій на матеріально-правові і процесуальні, а про матеріально-правові і процесуальні аспекти однієї і тієї ж правової презумпції; 4) за сферою дії презумптивні положення, закріплені нормами права, можуть поширюватися або на право в цілому, або на окрему галузь, або своїми діями охоплювати кілька галузей. За галузевою належністю правові презумпції класифікуються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві.

6.Підтримано позицію західних вчених, які у контексті теорії доказів розрізняють такі види правових презумпцій: переконлива, фактична, статутна, законна, природна (натуральна), застережна, суперечлива, змішана, факультативна. Ураховуючи рівень взаємодії, взаємопов'язаності та взаємного впливу між національним та міжнародним правом, еталоном єдиної класифікації презумпцій може бути їх поділ на: презумпції факту, презумпції щодо правдивості вимоги, презумпції щодо правдивості факту та правильності закону, презумпції незалишення. Пропонується також комплексна класифікація презумпцій, критерієм якої є юридична форма презумпцій. За вказаним критерієм, презумпції додатково до існуючих в літературі класифікуються на ті, що закріплені у нормах міжнародного права, та на ті, що закріплені у національному законодавстві.

7.Обґрунтовано висновок про зростання ролі презумпцій у сучасних міжнародних і національних правових системах, незалежно від їх належності до тієї чи іншої правової сім'ї. Тенденція до універсалізації презумпцій проявляється у їх визнанні та закріпленні як на міжнародному, так і на національно-правовому рівні, взаємообумовленості (міжнародними і національними чинниками), взаємопроникненні і взаємозбагаченні, поступовому визнанні всіма національно-правовими системами, незалежно від їх типології. Зростання ролі презумпцій проявляється у розширенні їх каталогу, більшій визначеності, активному використанні у правозастосовній практиці, насамперед судовій.

8.Фундаментальною особливістю презумпцій у сфері прав і свобод є їх обумовленість міжнародно-правовим визнанням людини, найвищою цінністю. У зв'язку із цим права і свободи завдяки приєднанню держав до міжнародних актів про права людини із сфери внутрішньої справи держави все більше перетворюються на загальноцивілізаційну, загальнолюдську цінність. Загальновизнані та закріплені в міжнародно-правових документах, зокрема, такі презумпції: презумпція невідчужуваності прав і свобод людини; презумпція свободи пересування і вибору місця проживання; презумпція невизнання зворотної сили закону; презумпція добросовісності громадян; презумпція невинуватості; презумпція знання закону і презумпція істинності судового рішення.

9.Доведено, що проблемним залишається механізм імплементації міжнародних договорів із прав людини в національне законодавство України, а як наслідок - визначення місця і ролі міжнародно-правових презумпцій у національному законодавстві України. Найбільш поширеною формою імплементації є індивідуальна трансформація. У тому випадку, коли Україна не приєдналася до міжнародної конвенції, можливою стає така форма імплементації, як рецепція. Констатується, що в Україні на сучасному етапі на конституційному рівні ще не створено ефективного імплементаційного механізму, тому імплементація означеної групи договорів повинна здійснюватися шляхом не лише правотворчої, але й правозастосувальної та правоінтерпретаційної діяльності держави. Особливого значення у зв'язку з цим набуває аналіз правотлумачної діяльності Європейського суду з прав людини, яка після вступу до Ради Європи є обов'язковою для України.

10.Послідовному втіленню правових презумпцій в юридичну практику України сприяє те, що Конституцією України права людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою цінністю. Констатуючи, що Конституція України загалом відтворює основоположні європейські та міжнародні стандарти у сфері прав людини, зокрема, переважну більшість презумпцій у цій сфері, обґрунтовується висновок, що практика їх застосування залишається досить суперечливою. Існуючу систему презумпцій, відображених у Конституції України та інших актах конституційного права (презумпція невідчужуваності прав людини, презумпція добросовісності громадян, презумпція невинуватості, презумпція вільного вибору місця проживання, презумпція знання закону, презумпція істинності рішення суду тощо) пропонується доповнити презумпцією пропорційності обмеження прав і свобод та презумпцією судового захисту всіх видів прав і свобод. Обґрунтовується також необхідність більш точного формулювання у Конституції презумпції незворотності дії законів та інших нормативних актів у часі.

11. Недоліки галузевого законодавства щодо забезпечення міжнародно-правових презумпцій обумовлені тим, що, по-перше, у ньому є відсутньою норма-дефініція, що містить визначення презумпції; по-друге, існують протиріччя між міжнародно-правовими і конституційними нормами та нормами галузевого законодавства, (наприклад, формулювання презумпції невинуватості); по-третє, більшість презумпцій не мають закріплення у чинному законодавстві, а їх зміст логічно випливає з окремих розділів галузевого законодавства. Презумпції, що мають загальноправове значення, потребують прямого закріплення у нормативних актах галузевого законодавства, оскільки кожна презумпція, що формулюється законодавцем, спрямована на захист різноманітних інтересів, прав і свобод суб'єктів правовідносин. Тому презумпції можуть мати різний зміст у різних галузях права.