Конвенція про захист прав людини та основних свобод як складова внутрішнього права та особливості її застосування національними судами держав-членів Ради Європи

право людина національний судовий

ВИСНОВКИ

У Висновках узагальнюються результати дослідження, сформульовані найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, запропоновані нові вирішення наукового завдання щодо ролі і місця ЄКПЛ у внутрішніх правових системах. Основні наукові положення, отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним чином:

1. Теоретична дискусія про дотримання принципів монізму чи дуалізму як основний критерій для визначення позиції держав на міжнародній арені вичерпала себе. Ця дискусія поступово трансформується у вирішення більш практичних питань співвідношення систем національного та міжнародного права, а саме реалізації принципу примату міжнародного права на практиці, в національних правових системах, зокрема на стадії правотворчості.

2. Розвиток міжнародного права відбувається у напрямку надання нормам права, що регулюють права людини, статусу імперативних норм міжнародного права (jus cogens) як у формально-юридичному так і у ідеологічному розумінні, що сприяє більш широкому застосуванню їх як у договірних так і позадоговірних стосунках, що в свою чергу утворює додаткові гарантії забезпечення прав людини в міжнародному праві.

3. ЄКПЛ закріплює фундаментальні права і основоположні свободи людини, спільні цінності, які не є витворами певної культури, що змінюються від епохи до епохи, чи суб'єктивними поглядами окремих індивідів, а віддзеркалюють загальноцивілізаційні цінності. Саме ця обставина дає підстави для визнання пріоритетності норм ЄКПЛ та практики ЄСПЛ щодо норм внутрішнього законодавства, а імплементація ЄКПЛ та практики ЄСПЛ як на стадії правотворчості, так і на стадії реалізації права та у процесі судового розгляду є ефективним способом виконання зобов'язань щодо забезпечення прав людини, гарантованих ЄКПЛ.

4. Основу ЄКПЛ становлять фундаментальні права людини, що походять з природного права, і шляхом закріплення їх у ЄКПЛ відбулась їх позитивізація у міжнародному праві. Саме тому норми ЄКПЛ здебільшого мають загальний характер і сформульовані в абстрактній, оціночній формі, а суть та конкретний зміст цих положень розкривається у рішеннях ЄСПЛ, які допомагають глибше зрозуміти обсяг гарантованих ЄКПЛ прав і відповідно реалізувати ефективний захист кожного порушеного права.

5. В більшості держав-членів Ради Європи інкорпорація залишається найбільш поширеним способом імплементації ЄКПЛ до національних правових систем, яка як і інші міжнародні договори, посідає місце вище за звичайні закони, але є субординованою конституції. Це надає національним органам можливість залагодити ситуацію у випадку порушення прав людини до того, як справа буде передана до ЄСПЛ. Оскільки розв'язання конфлікту на національному рівні й надалі залишається найбільш бажаним рішенням, то лише інкорпорація Конвенції, в поєднанні з наданням Конвенції переваги над національним правом у випадку протиріччя між ними, надає можливість національним органам державної влади повністю виконувати рішення ЄСПЛ. Звідси, вимога щодо інкорпорації Конвенції може розглядатись як така, що випливає з статей 1, 41 та 46 ЄКПЛ.

6. Факт здійснення інкорпорації не є підтвердженням повної відповідності національного законодавства Конвенції, тому важливу роль у забезпеченні її реалізації в національних правових системах відіграють правозастосовчі органи, які можуть створювати механізми та засоби спрямовані на забезпечення інкорпорації Конвенції і не лише щодо суті охоронюваних прав, але й щодо функцій, структур, повноважень тих органів, які зобов'язані на національному рівні забезпечити ці права.

7. Виявлено особливо важливу роль національних судів в ефективному забезпеченні прав і свобод, передбачених у ЄКПЛ, оскільки саме від судів залежить їх практичне застосування. Встановлено, що національні суди усіх рівнів рідко застосовують Конвенцію відокремлено від національного законодавства. Найбільш часто до Конвенції звертаються конституційні суди та вищі суди загальної юрисдикції. В країнах-членах Ради Європи існує також тенденція до надання судам різних рівнів права здійснювати аналіз національного законодавства на предмет відповідності його Конвенції.

8. В країнах континентальної Європи спостерігається тенденція до поширення судового прецеденту. В Україні прецеденти не визнані джерелом права, а перелік джерел є вичерпним. Але суди можуть здійснювати посилання на прецеденти ЄСПЛ у мотивувальній частині судових рішень, адже саме в них суддя може знайти пояснення щодо змісту та обсягу того чи іншого права, закріпленого у Конвенції.

9. Дослідження підтвердило необхідність подальшого реформування правової системи України, зокрема у сфері судової реформи, реформи кримінального процесу та прокуратури. Зокрема, необхідне законодавче закріплення права особи на справедливий суд у розумний строк незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до Закону; рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором та забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу, в тому числі його повне фіксування технічними засобами на підставі і в порядку, встановленому законом; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість виконання рішень суду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Климович О.В. Право прав людини як Jus cogens сучасного міжнародного права / О.В. Климович // Право України. - 2008. - №1. - С. 30-34.

2. Климович О.В. Конституційні основи застосування Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод в національних правових системах / О.В.Климович // Щорічник Львівського державного університету ім. Івана Франка. - Львів, 2007. - №44. - С. 143-150.

3. Климович О.В. Застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини судами України / О.В.Климович // Адвокат. - 2002. - № 2-3. - С. 38-40.

4. Климович О.В. Система національних засобів захисту прав людини в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини / О.В.Климович // Право України. - 2001. - № 1. - С. 34-37.

5. Климович О.В. Система національних засобів захисту прав людини в контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини / О.В.Климович // Малий та середній бізнес. - № 3-4. - 2000. - С. 55-58.

6. Климович О.В. Застосування міжнародного права судами України та Польщі (порівняльний аспект) / О.В.Климович // Юридичний вісник. - Одеса, 1999. - № 4. - С. 121-125.

7. Климович О.В. Види прав людини: до історії формування уявлень українських мислителів (ХІ - початок ХХ ст.) / О.В.Климович // Права людини в Україні. - Львів: Львівська лабораторія прав людини, 1999. - С. 119-126.

Тези наукових доповідей:

1. Климович О.В. Захист прав людини в контексті кримінального процесу / О.В.Климович // Матеріали семінару, організованого Американською асоціацією юристів та державним департаментом США, 31 березня - 2 квітня 2007 року. - Київ, 2007. - С. 10-15.

2. Климович О.В. Застосування Європейської конвенції з прав людини в деяких європейських державах / О.В.Климович // Матеріали 7-ї щорічної науково-практичній конференції НаУКМА. - Том 19. - Київ, 2001. - С. 277-279.

3. Климович О.В. Розвиток теорії прав людини крізь призму творів українських філософів ХІ - початку XVIII ст. / О.В.Климович // Права людини в Україні: Щорічник. - Київ: Українська правнича фундація, 1996. - С. 37-42.

4. Климович О.В. Права людини в українській філософії / О.В.Климович // Матеріали третіх філософсько-методологічних читань «Філософська антропологія: проблеми, методи, ідеї», організованих Львівською філософською спілкою, Інститутом філософії логіки і соціології. - Львів, 1996. - С. 182-186.

5. Климович О.В. Доступність суду в Україні / О.В. Климович // Рапорт приготований в рамках реалізації проекту «Моніторинг доступності суду для звернень громадян в Україні». - Львів: Фундація «Демократія і право», 2000. - С.1-64.

Размещено на Allbest.ru