Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України
Визначення сутнісних характеристик кримінально-виконавчої політики та основних напрямів її удосконалення на сучасному етапі розвитку українського державотворення. Обґрунтування соціальної та правової зумовленості політики у сфері боротьби зі злочинністю.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2015 |
| Размер файла | 102,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Визначено, що організаційно-правові засади діяльності Кабінету Міністрів України охоплюють дві його основні функції: виконавчу - характеризується тим, що цей орган (як і інші органи державної влади) виконує нормативні приписи та інші акти законодавчої влади, і розпорядчу - для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження. Цілком логічною є принципова відповідальність цього органу за наслідки нормотворчої діяльності усіх органів виконавчої влади - міністерств, у т. ч. їх підрозділів, до яких входять, зокрема, й органи виконання покарань ДКВС України.
Отже, оновлення та розвиток вітчизняного законодавства як невід'ємна складова реформи кримінально-виконавчої системи неминуче зумовлює інтерес до всіх правових норм, але насамперед до нормативних актів органів державної виконавчої влади, що обумовлюють кримінально-виконавчу політику України.
У підрозділі 3.5 "Реалізація кримінально-виконавчої політики в нормативних актах Державного департаменту України з питань виконання покарань" проаналізовано різні теоретичні підходи до структурної побудови нормативних актів щодо статусу засуджених, виданих ДДУПВП.
Власне нормотворчу діяльність ДДУПВП визначено п. 7 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98, згідно з яким останній у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Встановлено, що підґрунтям нормотворчої діяльності ДДУПВП, яка містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства й регулює порядок та умови виконання й відбування кримінальних покарань, є КВК України. До інших законодавчих актів належать, зокрема, Закони України "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 р; "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р.; "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р.; "Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України" від 2 березня 2000 р.; "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 10 липня 2003 р.; "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 7 лютого 2007 р. На основі цих законів ДДУПВП більш детально регламентує порядок й умови виконання та відбування кримінальних покарань, а також роз'яснює інші питання діяльності кримінально-виконавчої системи.
За результатами проведеного аналізу нормативних актів ДДУПВП, його територіальних підрозділів (регіональних управлінь та відділів), кримінально-виконавчої інспекції, окремих міністерств удалося встановити їх відповідність як потребам правового, так і функціонального призначення. Встановлено, що зміст окремих з цих документів не завжди відповідає передбаченій для них формі. Крім того, у значній частині актів, що регламентують важливі й відповідальні сфери кримінально-виконавчої діяльності, чітко не встановлено права й обов'язки її суб'єктів. З огляду на це, внесено низку пропозицій до проекту Комплексної цільової програми реформування ДКВС України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України.
Розділ 4. "Історико-правові засади формування системи Державної кримінально-виконавчої служби України в контексті кримінально-виконавчої політики" містить чотири підрозділи, присвячені історико-правовому дослідженню проблем створення і вдосконалення структурних підрозділів ДКВС України в контексті української пенітенціарної політики.
У підрозділі 4.1 "Становлення структурних підрозділів Державної кримінально-виконавчої служби України" засобами історико-правового аналізу встановлено статус та компетенції сучасних органів системи виконання покарань, які пройшли тривалий історичний розвиток, утілюючи вимоги, правила, функції, пов'язані з особливостями й потребами того чи іншого політичного режиму держави. Метою цієї діяльності є виконання покарання як заходу примусу, що застосовується державою до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Ця особа за вироком суду має бути піддана фізичній ізоляції від суспільства у спеціально призначеній для цього установі (тюрмі, в'язниці, буцегарні), устаткованій з відповідною метою.
З розпадом СРСР новостворені урядові структури незалежної України розпочали об'єктивне переосмислення статусу та компетенції керівних органів і структурних підрозділів системи виконання кримінальних покарань, оскільки попередні консервативні інституції цієї системи себе вичерпали. Ще у 1989-1990 рр. вчені та практики почали активно обговорювати перспективи створення Республіканського департаменту з кримінально-виконавчих справ як самостійного відомства. У постанові Кабінету Міністрів України "Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР" (1991 р.) визначено місце органів й установ виконання покарань у системі державних органів. У 1994 р. затверджено урядову програму приведення умов тримання засуджених у відповідність з міжнародними стандартами. Зазначені організаційно-правові заходи державних органів заклали підґрунтя створення ДДУПВП із прийняттям КВК України й Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
У підрозділі 4.2 "Завдання та функції Державної кримінально-виконавчої служби України як прояв кримінально-виконавчої політики" на підставі напрацювань учених сучасну кримінально-виконавчу систему визначено як сукупність органів державної влади і громадських інституцій, що об'єднані на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладено реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Організаційна структура ДКВС визначена у ст. 6 Закону "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", у якому фактично запроваджено три рівні ДКВС: центральний - центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом; регіональний - територіальні органи управління; місцевий - установи виконання покарань, слідчі ізолятори. Відповідно до ст. 2, 4 і 16 Закону діяльність ДКВС України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал ДКВС зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Дослідницький інтерес стосовно визначення основних функцій ДКВС стосується як кожної із складових політики держави в галузі протидії злочинності (кримінально-правової, кримінально-процесуальної), так і безпосередньо кримінально-виконавчої політики, без якої не може йтися про ефективну реалізацію усіх попередніх. У рамках дослідження, 70 % працівників з числа персоналу УВП, підтримують подальше реформування системи ДКВС та позитивно відносяться до розроблення проекту Положення про Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України (правонаступницю ДДУПВП), у якому крім загальних положень визначено права та обов'язки Адміністрації, порядок її формування, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності та громадськими організаціями тощо.
У підрозділі 4.3 "Правовий та соціальний захист осіб, які відбувають покарання, та звільнених з місць позбавлення волі, як складова кримінально-виконавчої політики" проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення і визначення змісту основних складових цього соціально-правового процесу, включаючи як понятійний апарат, так і науковий коментар норм права, що регламентують статус цих осіб.
На думку сучасних дослідників (А.Х. Степанюк, А.П. Гель, Т.А. Денисова), статус засуджених ґрунтується на загальному правовому статусі громадянина України, оскільки засудження особи до кримінального покарання не призводить до позбавлення громадянства та, відповідно, втрати загального правового статусу громадянина. Зважаючи на правове закріплення у ст. 7 КВК України, елементи правового статусу засудженого безпідставно залишилися поза увагою науковців. Доцільно було б ввести до відповідних розділів теорії права такі теоретичні положення: "суб'єктивне право засудженого", "законні інтереси засудженого", "обов'язок засудженого". До того ж, у ст. 8 КВК України йдеться про "спеціальні права та обов'язки", що притаманні лише категорії засуджених.
Кримінально-виконавча політика держави з питань соціального захисту осіб, звільнених з місць позбавлення волі, формується, насамперед, на законодавчому рівні. У цьому контексті ключовим є визнання Конституцією України права громадян на соціальний захист (ст. 46). За роки незалежності України прийнято значну кількість законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів та інших нормативно-правових актів з питань соціального захисту населення України. Сьогодні правовий простір у цій сфері регулюють понад 200 нормативно-правових документів. У зв'язку з економічною і політичною нестабільністю, низьким рівнем життя та безробіттям, виявами корупції, розв'язання нагальних проблем забезпечення соціального захисту звільнених у багатьох випадках зводиться нанівець і в кінцевому підсумку піддається гострій громадській критиці, що потребує значно більшої уваги з боку держави.
Підрозділ 4.4 "Визначення та вирішення завдань кримінально-виконавчої політики через взаємодію органів й установ виконання покарань з іншими державними органами та громадськими організаціями" присвячено розгляду проблем, актуальних для юридичної науки та правозастосовної практики.
Встановлено, що чинне законодавство України не дає вичерпного переліку форм і напрямів співпраці у процесі виправлення й ресоціалізації засуджених. Водночас ця співпраця важлива, зокрема, з позиції історичного минулого, оскільки участь недержавних організацій і громадськості у становленні вітчизняної кримінально-виконавчої системи прослідковується на всіх етапах державотворення. Склалися національні традиції, які бажано відродити й закріпити.
Правовідносини з приводу взаємодії органів й установ виконання покарань з іншими державними органами та громадськими організаціями в теоретичному аспекті характеризуються такими ознаками: вони виникають на основі норм права (Конституції України, Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", КВК України); характеризуються наявністю сторін, що мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки (з одного боку, органи й установи виконання покарань, з іншого - державні органи та недержавні організації); є видом суспільних відносин організацій та спільностей (громадських організацій), у т. ч. фізичних та юридичних осіб (службовців органів й установ виконання покарань, наділених особливими правами та повноваженнями); здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою (глава 4 КВК України "Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених").
Розділ 5. "Основні напрями та шляхи удосконалення сучасної кримінально-виконавчої політики України" складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 5.1 "Перспективні напрями політики держави щодо реорганізації та розвитку кримінально-виконавчої системи України" визначено, що основним напрямом кримінально-виконавчої політики держави є обґрунтування соціальної обумовленості проектованих і чинних кримінально-правових норм. Ця теза є частковою відповіддю на зауваження О.М. Джужі, А.Х. Степанюка та інших учених стосовно оптимізації системи кримінально-правових норм, приведення її у відповідність із реальними потребами суспільства у кримінально-правовому захисті своїх інтересів.
Зазначені потреби визначають новий етап реформування системи виконання покарань за напрямами, визначеними Концепцією реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, з дотриманням таких концептуальних положень: панування правового закону; забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством; урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволу особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - лише те, що прямо передбачено законом; взаємної відповідальності особи та держави, відповідальності держави перед громадянським суспільством за свою діяльність; ефективної організації контролю й нагляду за виконанням законів.
У підрозділі 5.2 "Зарубіжний досвід пенітенціарної політики та його імплементація в законодавство України" зазначено, що динамічний розвиток міждержавної співпраці в рамках світової глобалізації, розширення простору взаємодії національних правових систем між собою та з міжнародними системами потребує ефективного механізму, який би сприяв гармонійному функціонуванню вказаних систем у контексті реалізації кримінально-виконавчої політики. Теоретичним підґрунтям цього механізму є порівняльне правознавство - напрям досліджень, що визначає характеристику основних правових систем, спільного й відмінного у вирішенні різних соціальних проблем.
Як свідчать результати експертизи чинних нормативно-правових актів та їх проектів на відповідність Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, більшість з них відповідають європейським стандартам і конституційним гарантіям захисту прав і свобод людини та громадянина, у т.ч. стосовно тих осіб, до яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Для останньої категорії визначено спеціальні юридичні гарантії прав і свобод.
Встановлено, що мета кримінально-виконавчого законодавства України, яка викладена в п. 1 ст. 1 КВК України, цілком збігається з Європейськими пенітенціарними правилами. Водночас аналіз негативних висновків, одержаних за результатами експертизи різних контролюючих владних і громадських інституцій, у т. ч. і європейських, свідчить, що найбільше нарікань викликає саме якість нормативних актів з питань гарантування дотримання прав і свобод ув'язнених.
У підрозділі 5.3 "Роль кримінально-виконавчої політики у створенні сучасної прогресивної системи виконання покарань в Україні" з точки зору теорії та історії держави і права окреслено основні напрями діяльності держави, що відповідають сутності системних понять державотворення, зокрема таких як: "соціальна держава" - держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, що має втілюватись у правах людини й громадянина, в існуванні доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтриманні малозабезпечених верств населення (система); "суспільний порядок" - порядок у суспільстві, що відповідає вимогам комплексу соціальних норм (підсистема); "функції держави" - основні напрями діяльності держави, у яких втілюються її сутність і соціальне призначення (підсистема).
Доведено, що засобом удосконалення кримінально-виконавчої системи України є реалізація мети і принципів кримінально-виконавчого законодавства, викладених у ст. 1, 5 КВК України. Особливої уваги заслуговують питання щодо встановлення реальної і дієвої системи соціальних та правових гарантій, що забезпечують правовий статус засуджених; реальна та конструктивна участь громадськості в діяльності установ виконання покарань; реальне організаційно-правове забезпечення діяльності органів й установ виконання покарань з помилування та амністії. Серед 12 видів покарань, передбачених КК України, слід звернути особливу увагу на виконання покарання у виді довічного позбавлення волі, що визнається найбільш суворим, але поряд зі смертною карою має низку переваг, зокрема, не позбавляє права особи на життя і дає шанс злочинцеві покаятися.
Обґрунтовано, що глибинні суспільні перетворення в Україні у ХІХ-ХХ століттях, вплинули на усвідомлення суспільством нагальної потреби у протидії злочинності неповнолітніх, а також жіночій злочинності, визначили пріоритетні завдання кримінально-виконавчої політики, зокрема щодо зниження рівня рецидиву серед зазначеної категорії осіб, які враховано при розробленні планів, комплексних цільових програм і заходів правоохоронної діяльності на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях. Пропозиції щодо спрямування відповідних заходів викладено автором у проектах Концептуальних засад національної пенітенціарної доктрини, Пропозицій щодо удосконалення роботи ДКВС України, Рекомендацій щодо приведення чинного кримінально-виконавчого законодавства України до міжнародних стандартів.
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження підтверджує покладену в його основу гіпотезу про те, що сучасний державний підхід до вдосконалення всіх складових кримінально-виконавчої політики (політичних, економічних, соціальних, організаційно-правових, морально-етичних тощо) потребує виявлення сутності цього явища в конкретно-історичних умовах українського державотворення. У роботі проведене комплексне історико-правове дослідження теоретичних основ кримінально-виконавчої політики, на основі якого сформульовано наукові положення та рекомендації, зокрема:
1. Концепція історико-правових засад кримінально-виконавчої політики України має дві складові. Перша (теоретична) становить процес обґрунтування ідеї соціальної та правової сутності кримінально-виконавчої політики, спрямованої на виконання покарань та захист суспільства від злочинних посягань в історичному контексті державотворення. Друга (практична) полягає в безпосередній реалізації змісту правових норм, вироблених цією політикою, для регулювання відносин, що складаються у цій специфічній сфері суспільного буття. Взаємозв'язок обох частин здійснюється шляхом їх осмислення й узагальнення в науковій літературі правознавчого, історичного, політологічного й соціально-економічного спрямування.
2. Кримінально-виконавча політика як складова соціальної політики у сфері протидії злочинності, зокрема рецидивній, та елемент кримінально-правової політики держави - це обґрунтовані закономірностями розвитку національної кримінально-виконавчої системи загальні принципи та основні засади формування, розвитку й реалізації норм кримінально-виконавчого права, що визначають конкретні напрями (форми, засоби й методи) діяльності уповноважених державних органів та установ у сфері виконання покарань, а також органів, установ, громадських організацій та окремих громадян, які сприяють їм у цьому, з метою запобігання злочинам, виправлення й ресоціалізації засуджених, соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі.
Основною формою виявлення й закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Це пояснюється тим, що політика і право взаємопов'язані, оскільки право створюється політичною організацією суспільства - державою. Кримінально-виконавча політика в Україні на сучасному етапі перебуває на стадії становлення. Для неї характерні, поряд із загальними проблемами державної правової політики (низька якість нормативно-правових актів, "неефективне правозастування"), деякі власні суперечності формування, що виявляється передусім у різних підходах як до визначення сутності кримінально-виконавчої політики взагалі, так і таких її складових, як мета покарання, запобігання злочинам, засоби виховного впливу та ін.
Перспективними є наукові розроблення за такими напрямами реалізації кримінально-виконавчої політики: законотворчість (на всіх щаблях законо- і нормотворення); правозастосування і нагляд за додержанням законності; правове виховання і правова освіта; політика у сфері кадрового забезпечення правових реформ кримінально-виконавчої системи; удосконалення механізму застосування кримінально-виконавчого права через моделювання правового розвитку, експертизу законопроектів, правові експерименти.
3. Як політика з виконання кримінальних покарань, так і кримінально-виконавче право - установлена цією політикою система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у процесі виконання покарання, - будуть мати перспективу лише за умови ствердження історично набутих загальнолюдських цінностей: справедливості, гуманізму, моральності, милосердя, ідеалів добра і людяності. При цьому головними критеріями оцінки цілей і завдань як кримінально-виконавчої політики, так і кримінально-виконавчого права є відповідність їх змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадян, суспільства й держави. Утілюючи названі цілі й завдання, кримінально-виконавча політика у співвідношенні з відповідною галуззю права створюють першооснову ефективної практики виконання покарань в Україні.
4. Засобами історико-правового порівняльного аналізу встановлено, що коло проблем, які має досліджувати наука кримінально-виконавчого права на сучасному етапі, значно розширюється порівняно з попередніми етапами, що є закономірним наслідком цивілізаційного розвитку суспільства загалом і його правових засад зокрема. Проте в науці кримінально-виконавчого права, як і в самій галузі цього права, ще не вироблено теоретично обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на формування й удосконалення кримінально-виконавчого законодавства. Свідченням цього є прийняття багатьох державних документів (законів, указів, постанов), що є малоефективними через відсутність чіткої державної концепції з питань виконання покарань.
5. Подолання наслідків тоталітарного режиму і демократизація усього суспільного життя шляхом критичного аналізу й переосмислення законів і нормативних актів радянського періоду, в т. ч. й у сфері виконання кримінальних покарань та протидії злочинності, відбувається на основі новоствореної та принципово відмінної від попередньої радянської джерельної бази, що сформувалася у процесі державотворення і радикальних суспільних реформ незалежної України. Вивчення основних етапів розвитку кримінально-виконавчої політики України дає підстави для узагальненого висновку, що її формування, становлення права і науки цієї галузі права нерозривно пов'язані з процесом українського державотворення і здебільшого відповідають загальним закономірностям та критеріям цивілізованого розвитку суспільства. Форма правління і характер державного устрою є визначальними, але не єдиними факторами формування правових засад політики з виконання покарань. Значну роль у становленні такої політики відіграють й інші чинники, як внутрішні - традиції, звичаї, менталітет народу, рівень побутової, професійної, політичної правосвідомості, що охоплюються поняттям правової культури суспільства, так і зовнішні - ступінь інтеграційного включення держави в європейську і світову спільноту, визнання та впровадження на внутрішньому державному рівні демократичних принципів і стандартів організації сучасної пенітенціарної політики, у якій панує верховенство права.
6. Історичний процес законодавчого закріплення концептуальних положень кримінально-виконавчої політики України зумовив необхідність розв'язання щонайменше трьох основних проблем: по-перше, на основі отриманої після розпаду СРСР спадщини створити нову цілісну національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до нових соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір. Найважливішим нормативним актом щодо належного правового регулювання і функціонування кримінально-виконавчої системи став прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 р. КВК України, що набув чинності 1 січня 2004 р.
Як свідчить статистика, у кількісному відношенні законодавцями й іншими учасниками законо- та нормотворення уперше в історії України розроблено значну за обсягом національну законодавчу й нормативно-правову базу кримінально-виконавчої системи. Але загальна кількість кримінально-правових норм не завжди адекватна їх якості. Чимало законів і нормативно-правових актів недостатньо повно відображають потреби суспільства у кримінально-правовому регулюванні. Їх постійно переглядають, видозмінюють і доповнюють уже на початковому етапі їх реалізації. Як приклад: у 2000 р. до позбавлення волі в Україні було засуджено 37,9 % осіб від загальної кількості засуджених - 222,2 тис. Водночас, наприклад, у Польщі до позбавлення волі засуджується втричі менше громадян, оскільки виявлено реальну альтернативу позбавленню волі та реалізовано принцип залучення до кримінально-виконавчого процесу максимальної кількості державних і громадських інститутів.
Отже, нині перед законодавцями постає складне й відповідальне завдання - оптимізація діяльності держави у кримінально-виконавчій сфері через прийняття виважених, осмислених, легітимних й апробованих законів з актуальних проблем кримінально-виконавчої політики.
7. Особливістю президентського нормотворення, в т. ч. у сфері кримінально-виконавчого права, є домінування указів Президента України. Президентська законотворча ініціатива суттєво вплинула на кодифікацію кримінально-виконавчого законодавства. Однак на ефективність президентської нормотворчої ініціативи негативно впливають такі чинники, як внутрішньополітична й економічна нестабільність, нечіткість у розподілі виконавчих повноважень між Президентом України і Кабінетом Міністрів України; переважання організаційної тематики над виконавською; епізодичність і дублювання багатьох нормативно-правових актів; безкарність до порушників конституційних засад і законодавства з кримінальних покарань.
8. Характерною особливістю підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є те, що відповідні нормативно-правові документи утворюють особливий блок юридичних актів, які відіграють сьогодні суттєву роль у регулюванні складної і специфічної сфери суспільних відносин, що складаються у спектрі дії кримінально-виконавчого права. Ефективним засобом організаційної діяльності Кабінету Міністрів України є програмно-цільове забезпечення кримінально-виконавчого процесу. Проте, як свідчить аналіз, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України посідають поки що незначне місце в системі підзаконних джерел кримінально-виконавчого права.
9. Створення ДДУПВП як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань, дало змогу за порівняно короткий період забезпечити цілеспрямований процес нормотворення безпосередньо на рівні виконання покарань. Поєднання у цьому процесі теоретичних і практичних начал творення підзаконних нормативних актів дає змогу майже в повному обсязі забезпечити нормальне функціонування кримінально-виконавчої системи. Водночас встановлено, що зміст окремих з цих актів не завжди відповідає передбаченій для них формі. Крім того, у значній частині документів, що регламентують важливі й відповідальні сфери кримінально-виконавчої діяльності, чітко не визначено права та обов'язки суб'єктів такої діяльності. Станом на середину 2009 р. ДКВС України складалася з Центрального апарату, його 25 територіальних органів управління, 183 установ, 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, навчальних закладів.
10. Головним досягненням кримінально-виконавчої політики із забезпечення процесу соціальної адаптації звільнених є те, що він відбувається не стихійно, а скеровується уповноваженими на це органами, службами та організаціями, коло яких чітко встановлено в законодавчих і нормативно-правових актах. Але правові основи цієї категорії громадян визначено поки що без достатнього підключення правових інститутів інших галузей права (адміністративного, фінансового, трудового та ін.). Чинна законодавча і нормативно-правова база здебільшого забезпечує сучасні регламентаційні критерії підпорядкованості у відносинах між органами й установами виконання покарань та державними органами й громадськими організаціями. Проте на фоні певних зрушень у нормативному регулюванні спостерігається значно гірша ситуація щодо можливості реалізації означених положень. Зокрема, нерідко порушується конституційний принцип участі громадськості в управлінні державними справами, у нашому випадку - у процесі виправлення й ресоціалізації засуджених і проведенні соціально-виховної роботи з ними.
11. Європейський вибір об'єктивно вимагає від України виважених і послідовних кроків щодо гармонізації національного законодавства із законодавством ООН, ЄС та його країн-членів. Таким чином, обов'язок держави - забезпечити проведення юридичної експертизи актів законодавства, що регулюють цю сферу суспільних відносин, ставлячи за мету унеможливлення подальшого порушення європейських стандартів. Базовою засадою визначення перспективних напрямів розвитку кримінально-виконавчої політики України є мета кримінально-виконавчого законодавства - усвідомлене передбачення бажаного (кінцевого) результату діяльності - захист інтересів особи, суспільства та держави, - яке й зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Ідеальне уявлення про реальну мету діяльності кримінально-виконавчої системи містять принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань. Вони відображають стратегічну тенденцію його розвитку і є орієнтирами для суб'єктів виконання покарань, завдяки яким забезпечується одноманітний підхід до діяльності, спрямованої на досягнення мети покарання.
Досягнення цієї мети обумовлює необхідність вирішення триєдиного завдання: по-перше, на основі набутої спадщини створити нову цілісну національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір. Наявний досвід пенітенціарного будівництва, виявлені й відновлені справжні історичні факти, їх оцінка та переоцінка з позицій безперервного поступального суспільного розвитку можуть стати основою сучасного процесу реформування вітчизняного законодавства і практики виконання кримінальних покарань.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії:
1. Яцишин М.М. Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України / Яцишин М.М. - Луцьк: Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2010. - 448 с.
Рецензії:
2. Трубников В.М. Актуальне дослідження сучасної політики в галузі виконання покарання / В.М. Трубников // Право України. - 2010. - № 5. - С. 251-254.
3. Макарчук В.С. Історико-правове дослідження кримінально-виконавчої політики / В. С. Макарчик // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 6. - С. 169.
4. Організація індивідуального запобігання злочинам у кримінально-виконавчій установі: [монографія]/ Колб О. Г., Кондратішина В.В., Яцишин М.М. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2007. - 513 с.
Навчальні посібники, брошури:
5. Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні : навч. посіб. / [Горбач Л. С., Колб О. Г., Яцишин М.М.]; за заг. ред. О. Г. Колба. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2006. - 241 с.
6. Положення про спостережні комісії: Наук.-практ. комент. [Н.Г. Калашник, О.Г. Колб, М.М. Яцишин та ін.]; за заг. ред. Н.Г. Калашник, О.Г. Колба. - Луцьк: РВВ "Вежа", 2006. - 258 с.
7. Кримінологія: довідник термінів, основні визначення, рекомендовані джерела: [навч. посіб.]/ [О. Г. Колб, О. В. Крикунов, М.М. Яцишин]; за заг. ред. О. Г. Колба. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2007. - 466 с.
Статті в наукових фахових виданнях ВАК України:
8. Яцишин М.М. Визначення і утвердження основних складових кримінально-виконавчої політики України в історичному контексті державотворення / М.М. Яцишин // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 9. - С. 17-20.
9. Яцишин М.М. Гуманізація кримінально-виконавчого права України / М.М. Яцишин // Юридична Україна. - 2008. - № 9. - С. 100-104.
10. Яцишин М.М. Соціально-правова природа злочинності і кримінальних покарань / М.М. Яцишин // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ: наук.-теорет. журн. - 2008. - № 5. - С. 144-152.
11. Яцишин М.М. Загальні закономірності розвитку науки кримінально-виконавчого права / М.М. Яцишин // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2008. - Вип. 47. - С. 219-225.
12. Яцишин М.М. Періодизація процесу становлення і розвитку сучасної кримінально-виконавчої політики / М.М. Яцишин // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12. - С. 129-134.
13. Яцишин М.М. Стан і відповідність законодавчої бази сучасним потребам кримінально-виконавчої системи України / М.М. Яцишин // Форум права. - 2008. - № 3. - С. 561-567 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htth://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-3/08immksu.pdf.
14. Яцишин М.М. Президентські ініціативи з удосконалення кримінально-виконавчої системи України / М.М. Яцишин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2008. - Серія Право. Вип. 11. - С. 363-366.
15. Яцишин М.М. Регламентація правового статусу засуджених за вчинені злочини у місцях позбавлення волі (повторні злочини) / М.М. Яцишин // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): наук.-практ. журн. - 2008. - № 19. - С. 222-230.
16. Яцишин М.М. Законодавче та нормативно-правове забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань в Україні / М.М. Яцишин // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць. - Вип. 461: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 106-111.
17. Яцишин М.М. Кримінально-виконавча політика і кримінально-виконавче право як засіб державотворення / М.М. Яцишин // Юридична Україна. - 2009. - № 1. - С. 106-111.
18. Яцишин М.М. Участь Кабінету Міністрів України й органів державної влади в становленні кримінально-виконавчої системи України / М.М. Яцишин // Форум права. - 2009. - № 1. - С. 599-606 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htth://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09jmmkvc.pdf.
19. Яцишин М.М. Конституція України - юридична база кримінально-виконавчого права / М.М. Яцишин // Університетські наукові записки. - Часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький, 2009. - № 1(29), 2009. - С. 264-269.
20. Яцишин М.М. Теоретико-концептуальні засади реформування кримінально-виконавчої системи України / М.М. Яцишин // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ: наук.-теорет. журн. - 2009. - № 2(63). - С. 39-45.
21. Яцишин М.М. Поняття та складові елементи стратегії і тактики запобігання злочинам в установах виконання покарань в Україні / М.М. Яцишин // Юридична Україна. - 2009. - № 3. - С. 111-115.
22. Яцишин М.М. Правовідносини органів і установ виконання покарань з державними органами та недержавними інституціями /М.М. Яцишин // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів: Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2009. - Вип. 49. - С. 250-256.
23. Яцишин М.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи України як необхідної умови її реформування / М.М. Яцишин // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: зб. наук. праць / голов. ред. В. Л. Ортинський. - Львів: ЛьвДУВС, 2009. - Вип. 2. - С. 234-243.
24. Яцишин М.М. Спільне і відмінне у кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві України і Республіки Польща (порівняльно-правовий вимір у контексті міжнародного та європейського права) / М.М. Яцишин // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: зб. ст. / за ред. Ю.С. Шемшученка, Л. В. Губерського, І.С. Грищенка; упоряд. О. В. Кресін. - К. : Логос, 2009. - С. 588-591.
25. Яцишин М.М. Спостережні комісії як вияв форм народовладдя та представницької демократії у кримінально-виконавчому процесі України / М.М. Яцишин // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 728-737 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htth://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09jmmvpu.pdf.
26. Яцишин М.М. Законодавча діяльність Верховної Ради України з актуальних питань кримінально-виконавчої політики / М.М. Яцишин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 4. - С. 152-156.
27. Яцишин М.М. До питання про класифікацію і сутність функцій кримінально-виконавчого права / М.М. Яцишин // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ: наук.-теорет. журн. - 2009. - № 5(66). - С. 27-35.
28. Яцишин М.М. Основні джерела регламентації порядку й умов виконання та відбування кримінальних покарань (теоретико-аналітичний огляд) / М.М. Яцишин // Право України. - 2009. - № 7. - С. 135-140.
29. Яцишин М.М. Перебудова кримінально-виконавчого процесу України в контексті європейських та світових стандартів / М.М. Яцишин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 7. - С. 140-143.
30. Яцишин М.М. Наукова інтерпретація сучасного кримінально-виконавчого процесу України (історіографія проблеми) // М.М. Яцишин // Центр правових досліджень Фурси. Юриспруденція: теорія і практика: наук.-практ. журн. - 2009. - № 10 (60). - К., 2009. - С. 10-15.
31. Яцишин М.М. Державний департамент України з питань виконання покарань як суб'єкт нормотворчості / М.М. Яцишин // Право України. - 2009.- № 11. - С. 165-169.
32. Яцишин М.М. Програмно-цільове забезпечення функціонування кримінально-виконавчої системи (теоретико-концептуальний аспект) / М.М. Яцишин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 11. - С. 170-174.
33. Яцишин М.М. Теоретико-методичні проблеми сучасного кримінально-виконавчого процесу / М.М. Яцишин // Юридична Україна. - 2009. - № 11-12. - С. 116-121.
34. Яцишин М.М. Правові основи соціального захисту осіб, звільнених з місць позбавлення волі / М.М. Яцишин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія Право 2009. - Вип. 12. - Ч. 2. - С. 511-516.
Статті, тези доповідей, навчально-методичні публікації, у яких додатково відображено наукові результати дослідження:
35. Яцишин М.М. Взаємозв'язок та взаємовплив законодавства України та Польщі на сучасному етапі (кримінально-виконавчий аспект) / М.М. Яцишин // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. Ювілейний випуск. - 2007. - № 1. - С. 66-69.
36. Яцишин М.М. Про деякі історичні аспекти кримінально-виконавчої політики України / М.М. Яцишин // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами ІV Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2007 р., 1-2 черв.: у 2 т. / [уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев]. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2007. - Т. ІІ. - С. 385-389.
37. Яцишин М.М. Про першоджерела виникнення інституту захисту прав потерпілих від злочинів / М.М. Яцишин // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 30-31 трав. 2008 р. / [уклад. Т. Д. Климчик]. - Луцьк: Волин. обласна друкарня, 2008. - С. 604-607.
38. Яцишин М.М. Взаємодія кримінально-виконавчого законодавства з нормативними актами інших галузей права у процесі виконання покарань і ресоціалізації / М.М. Яцишин, П. В. Таргоній // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VІ Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 29-30 трав. 2009 р. / [уклад. Т. Д. Климчук. - Луцьк: Волин. обласна друкарня, 2009. - С. 702-707.
39. Яцишин М.М. Порівняльний аналіз українського та польського кримінально-виконавчого законодавства у контексті європейських вимог / М.М. Яцишин // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини. Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. - 2009. - № 3. - С. 149-153.
40. Яцишин М.М. Про історико-правову ґенезу проблем взаємодії правоохоронних органів України / М.М. Яцишин // Актуальні проблеми реформування приватного права України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., м. Запоріжжя, 8 груд. 2006 р.: у 2 ч. - Ч. I. - Запоріжжя: Юрид. ін-т ДДУВС, 2006. - С. 34-39.
41. Яцишин М.М. Виправлення засудженого як одна з підстав умовно-дострокового звільнення від відбування покарання / М.М. Яцишин, С.М. Мирончук // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 13-15 квіт. 2007 р. - Ч. 1. - С. 299-302.
42. Яцишин М.М. Хроніка важливіших подій становлення сучасної кримінально-виконавчої політики України / М.М. Яцишин // Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави: зб. наук. праць. - Черкаси: Вид. відділ Чернігів. нац. ун-ту імені Богдана Хмельницького, 2008. - С. 122-125.
43. Яцишин М.М. Перспективи українсько-польської співпраці у сфері законотворення з примирного посередництва (медіації) / М.М. Яцишин // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах: матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 16-17 жовт. 2008 р. / за ред. В. Й. Лажніка і С.В. Федонюка. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2008. - С. 92-96.
44. Яцишин М.М. Волинські дослідники кримінально-виконавчого процесу в Україні / М.М. Яцишин, О. В. Таргоній // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. аспірантів і студ., Луцьк (13-14 трав. 2009 р.): у 3 т. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2009. - Т. 1. - С. 258-259.
45. Яцишин М.М. Співвідношення принципів кримінально-виконавчого права України з конституційними принципами прав та обов'язків людини і громадянина / М.М. Яцишин // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: зб. тез наук. доп. V Міжнар. наук.-прак. конф. молодих учених, Луцьк, (20-21 берез. 2009 р.) / [уклад.: М. Л. Варченко, М. Л. Толстіхін, І.Ф. Урина]. - Луцьк: РВВ: "Вежа" Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. - С. 181-184.
46. Яцишин М.М. Євроінтеграційні устремління України у сфері кримінально-виконавчого права / М.М. Яцишин // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах: матеріали
47. VІ Міжнар. наук. -прак. конф., Луцьк, 15-16 жовт. 2009 р. / за ред. В. Й. Лажніка і С.В. Федонюка. - Луцьк: Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2009. - С. 100-104.
48. Яцишин М.М. Справедливість як визначальний принцип публічного права (на прикладі кримінально-виконавчого права) / М.М. Яцишин // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: Всеукр. наук.-практ. конф., Запоріжжя, 24 квіт. 2009 р., Запоріжжя: матеріали: у 2 ч. - Запоріжжя: Юрид. ін-т ДДУВС, 2009. - Ч. ІІ. - С. 172-175.
49. Яцишин М.М. Принцип демократизму як вираз сутності кримінально-виконавчого процесу / М.М. Яцишин // Развитие государственности и права в Украине: реалии и перспективы: сб. науч. тр. Ч 1.: материалы І Междунар. науч. -практ. конф. (24 апр. 2009 г.).- Сімферополь: КРП "Издательство "Крымучпедгиз", 2009. - С. 71-74. - На украинском и русском языках.
50. Яцишин М.М. Європейські стандарти в кримінально-виконавчому процесі України / М.М. Яцишин // Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання: матеріали наук. конф. студ., аспірантів і молодих вчених (ОНУ ім. І. І. Мечникова, кафедра кримінального права, кримінального процесу і криміналістики, 24 квіт. 2009 р.) / М-во освіти і науки України; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова; уклад.: Є.Л. Стрєльцов, І. С. Доброход]; за заг. ред. Є. Л. Стрєльцова. - Одеса: Астропринт, 2009. - С. 88-91.
51. Яцишин М.М. Сучасна кримінально-виконавча політика України: робоча навч. програма спецкурсу / М.М. Яцишин // Робоча навчальна програма спецкурсу. - Луцьк: Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2009. - 20 с.
52. Яцишин М.М. Адаптація кримінально-виконавчої політики та кримінально-виконавчого права України до європейських та світових стандартів: робоча навчальна програма спецкурсу / М.М. Яцишин // Робоча навчальна програма спецкурсу. - Луцьк: Луцьк: Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2009. - 15 с.
АНОТАЦІЯ
Яцишин М.М. Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна академія внутрішніх справ, Київ, 2010.
У дисертації викладено наукові основи історико-правових засад кримінально-виконавчої політики держави як складової частини і системоутворювального елементу загальної політики України у сфері боротьби зі злочинністю. Підтверджено покладену в основу дослідження гіпотезу про те, що сучасний загальнотеоретичний державний підхід до вдосконалення всіх складників кримінально-виконавчої політики (політичних, економічних, організаційно-правових, морально-етичних) вимагає передусім виявлення сутності цього явища в конкретно-історичних умовах українського державотворення. Висвітлено взаємозв'язок кримінально-виконавчої політики і кримінально-виконавчого права як ефективного засобу забезпечення виконання кримінальних покарань та запобігання злочинності.
Ключові слова: кримінально-виконавча політика, історико-правові засади, законодавча база, кримінально-виконавче право, гуманізм, демократизм, Державна кримінально-виконавча служба України, ресоціалізація, зарубіжний досвід.
АННОТАЦИЯ
Яцишин М.М. Историко-правовые начала уголовно-исполнительной политики Украины. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности: 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная академия внутренних дел. - Киев, 2010.
В диссертации изложены научные основы историко-правовых принципов уголовно-исполнительной политики государства как составной части и системообразующего элемента общей политики Украины в сфере борьбы с преступностью. Подтверждено заложенную в основу исследования гипотезу о том, что современные общеметодические подходы к совершенствованию всех составляющих уголовно-исполнительной политики (политических, экономических, организационно-правовых, морально-этических) требует прежде всего выявления сущности этого явления в конкретно-исторических условиях формирования украинской государственности, поскольку только на этой основе является реальной выработка мероприятий, необходимых для упорядочения этого процесса и его последовательного реформирования с целью обеспечения сбалансированного удовлетворения законных прав и интересов граждан, общества и государства, системного выражения всего комплекса основных составляющих пенитенциарной функции государства.
Подобные документы
Концептуальні засади реалізації стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності, що вчиняються працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України. Створення ефективної системи захисту права на свободу і особисту недоторканність.
статья [23,9 K], добавлен 11.09.2017Загальна характеристика і основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів. Напрями здійснення каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 06.12.2013Створення професійного штату службовців органів місцевого самоврядування - один з важливих елементів розвитку української державності. Дослідження основних ознак інформаційно-аналітичного забезпечення Державної кримінально-виконавчої служби України.
статья [14,4 K], добавлен 11.09.2017Стратегії запобігання злочинам у сфері службової діяльності кримінально-виконавчої служби України, напрями її розробки. Протидія організованим кримінальним практикам у середовищі персоналу виправних колоній. Боротьба з кримінальною субкультурою.
статья [13,7 K], добавлен 19.09.2017Сутність та принципи кримінально-правової політики, процес її розробки та реалізації в незалежній Україні. Реформування кримінального законодавства та системи кримінальної юстиції. Визначення кола злочинних діянь і оптимальних заходів впливу на винного.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 29.12.2013Проблема регулювання зайнятості населення. Хронічне безробіття як гостра соціальна проблема в сучасній Україні. Принципи проведення соціальної політики у сфері зайнятості. Характеристика напрямків соціальної політики у сфері державної служби зайнятості.
статья [21,6 K], добавлен 24.11.2017Аналіз стану світової системи інтелектуальної власності. Основні аспекти державної політики інтелектуальної безпеки України на сучасному етапі її розвитку. Визначення основних загроз у сфері інтелектуальної власності, рекомендації по їх нейтралізації.
реферат [23,1 K], добавлен 01.03.2014Співвідношення мети покарання і завдань українського кримінально-виконавчого законодавства. Особливості реформування кримінально-виконавчої служби України та системи управління органами і установами виконання покарань. Визначення виду виправної колонії.
контрольная работа [23,9 K], добавлен 17.04.2011Соціальна гуманітарна політика як це система відносин з людиною і суспільством, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади. Аналіз сучасного стану гуманітарної політики держави, перспективи її подальшого розвитку.
контрольная работа [22,6 K], добавлен 03.12.2012Аналіз історії становлення та розвитку поняття виконавчої влади, класифікація основних її конституційних моделей. Дослідження системи органів виконавчої влади України, характер їх конституційно-правового регулювання та конституційні принципи організації.
автореферат [33,6 K], добавлен 11.04.2009
