Актуальність теми дослідження. Інформаційна насиченість є невід'ємною властивістю сучасних суспільних відносин, в тому числі в галузі цивільної авіації. Це обумовлює необхідність підтримки належного рівня інформаційної безпеки, оскільки, з одного боку, ефективне застосування інформаційних технологій у цивільній авіації надає значні можливості для економії часу та коштів, удосконалює конкурентоспроможність повітряного транспорту, підвищує якість надання послуг у цій галузі, з іншого - інформаційні технології та інформація є об'єктами протиправних посягань. Результати проведеного опитування (на умовах конфіденційності) свідчать, що правопорушення в інформаційній сфері характеризуються високим ступенем латентності - 135 зі 150 респондентів (працівники підприємств у галузі цивільної авіації та посадові особи відповідних органів державного управління) зазначили, що в переважній більшості випадків (90%) правопорушення в інформаційній сфері цивільної авіації не фіксуються.

Державне регулювання діяльності цивільної авіації та використання повітряного простору України має забезпечувати задоволення потреб особи, суспільства і держави у повітряних перевезеннях за умови підтримки належного рівня безпеки авіації, в тому числі інформаційної.

У зв'язку з цим відразу постає низка проблем: суспільні відносини в інформаційній сфері є слабко регульованими з точки зору права, рівень інформаційної грамотності населення України недостатній, а темпи інформатизації - нерівномірні в різних сферах суспільного життя і, порівняно з розвиненими країнами світу, надто повільні. Згідно з оцінками експертів у світовому рейтингу країн за розвитком інформаційних технологій і телекомунікацій Україна посідає 51-е місце. В умовах ринкової економіки інформаційні ресурси набувають й іншого виміру - засобу виробництва. Без постійного вдосконалення, в тому числі інформаційної сфери, цивільна авіація України ризикує втратити конкурентоспроможність, що фактично вже й відбувається. За результатами аудиту Федеральної авіаційної адміністрації США наприкінці 2004 р. та на початку 2005 р. Україну переведено з категорії 1 в категорію 2. Практично це призвело до цілого ряду операційних обмежень щодо діяльності українських авіакомпаній, що здійснюють польоти до США.

Інформаційна безпека в цивільній авіації є темою, що інтенсивно досліджується в різних наукових напрямах. Це обумовлено змістом самої інформації, що функціонує в двох принципово різних сферах, а отже, і змістом інформаційної безпеки: гуманітарним і техніко-технологічним. Переважна частина наукових досліджень інформаційної безпеки цивільної авіації здійснюється через призму технічних наук. Водночас, правовий аспект цього питання на сьогодні залишається недостатньо дослідженим.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали наукові здобутки та дослідження у галузі конституційного, адміністративного, кримінального й інших галузей права таких учених:

В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.Т. Білоус, І.Л. Бородін, В.Д. Гавловський, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, П.В. Діхтієвський, В.О. Заросило, Ю.М. Козлов, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, Т.П. Кудлай, О.А. Мартиненко, Н.Р. Нижник, О.І. Олефір, В.І. Осадчий, В.П. Пєтков, С.В. Пєтков, А.М. Подоляка, Т.О. Проценко, П.М. Рабінович, Л.А. Савченко, О.Ф. Скакун, В.О. Шамрай, В.К. Шкарупа, Н.М. Ярмиш, О.Н. Ярмиш та ін.

Проблемам правового регулювання інформаційних відносин та інформатизації суспільства, а також питанням щодо правопорушень в інформаційній сфері присвячено праці українських і зарубіжних вчених, таких як: Д.С. Азаров, І.В. Арістова, О.А. Баранов, Ю.М. Батурин, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, М.В. Гуцалюк, Р.А. Калюжний, В.В. Коваленко, О.В. Копан, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, О.В. Логінов, А.І. Марущак, А.А. Музика, А.М. Новицький, С.О. Орлов, В.М. Попович, С.П. Расторгуєв, Н.А. Розенфельд, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, І.І. Юзивишин, В.І. Ярочкін та ін.

Роботи вказаних та інших учених мають важливе теоретичне і практичне значення. Вони утворюють належну методологічну базу для подальших наукових досліджень, спрямованих на окремі сфери життєдіяльності суспільства, де активно застосовуються інформаційно-комунікаційні технології й існують загрози суспільним інформаційним відносинам. Водночас, питання, що є предметом дисертаційного дослідження, у згаданих роботах не розкриті, що залишає простір для подальших наукових пошуків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію положень Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації, затвердженої Законом України від 20 лютого 2003 року № 545 - IV, Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року № 537-V та Концепції Державної цільової програми безпеки польотів на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 273-р. Дослідження виконувались у межах теми науково-дослідної роботи Юридичного інституту "Інститут повітряного і космічного права" Національного авіаційного університету "Предмет, метод та місце повітряного права в національній системі права" від 31.08.2007 р., а також відповідно до Тематичного плану Національного авіаційного університету з науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення теоретико-методологічних засад правової охорони як складової інформаційної безпеки цивільної авіації, а також пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Для досягнення зазначеної мети основними завданнями дослідження визначено:

дослідити теоретико-правові підходи до визначення сутності інформації як титульної соціальної цінності в інформаційному суспільстві та ґенезу публічно-правового регулювання охорони інформації в Україні;

розкрити особливості суспільних інформаційних відносин в галузі цивільної авіації;

визначити взаємозв'язок охорони із захистом інформації як підсистем інформаційної безпеки у складі безпеки цивільної авіації;

здійснити моніторинг стану охорони суспільних інформаційних відносин у галузі цивільної авіації та визначити його відповідність положенням національного законодавства;

окреслити основні заходи організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації;

дослідити систему органів, що здійснюють охорону інформаційних правовідносин в діяльності цивільної авіації та визначити шляхи їх організаційно-правового вдосконалення;

сформулювати пропозиції щодо підвищення рівня інформаційної безпеки цивільної авіації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу інформаційної безпеки цивільної авіації.

Предметом дослідження є правова охорона як складова інформаційної безпеки цивільної авіації.

Методологічною основою дослідження є системний, історичний, діалектичний підходи до наукового пізнання соціально-правових явищ, на основі якого суспільні відносини щодо інформаційної безпеки цивільної авіації розглядаються у єдності розвитку соціального змісту і юридичної форми. Під час дослідження застосовані такі наукові методи пізнання: прикладний системний аналіз, що застосований при дослідженні елементів інформаційної безпеки цивільної авіації; історико-правовий аналіз, що дозволив встановити ґенезу відносин з охорони інформації та їх правового регулювання (розділ 1, підрозділ 2.1.); логіко-семантичний метод та дедуктивний метод, що дозволили поглибити розуміння понятійного апарату (підрозділи 1.2., 1.3., розділ 3); опитування на умовах конфіденційності щодо визначення латентності правопорушень в інформаційній сфері цивільної авіації (підрозділ 2.3.); структурно-логічний та описово-аналітичний методи, застосування яких сприяло дослідженню практики діяльності органів, що здійснюють охорону інформаційної сфери цивільної авіації та розробці шляхів підвищення ефективності такої діяльності (розділ 3), порівняльно-правовий аналіз, що було застосовано при дослідженні охорони інформації в діяльності цивільної авіації за законодавством України, інших держав і згідно з нормами міжнародного права (підрозділ 3.3.), низка інших методів і підходів (зокрема юридико-догматичний, евристичний тощо).

Нормативною основою дослідження є Конституція і законодавство України, законодавство зарубіжних країн і міжнародно-правові акти з питань інформаційної безпеки цивільної авіації. В процесі дослідження було опрацьовано наукову і навчальну літературу з різних галузей права, зокрема адміністративного, кримінального, повітряного та інформаційного. У роботі також знайшли відображення праці філософського, історичного і технічного напрямів.

Емпірична основа дослідження - узагальнена практика діяльності державних органів, що здійснюють підтримку безпеки цивільної авіації, в тому числі інформаційної безпеки, зокрема Державної авіаційної адміністрації України, а також результати опитування працівників галузі цивільної авіації України (150 респондентів) та офіційні статистичні дані.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертація є першою спробою монографічного наукового аналізу та узагальнення, а також обґрунтування організаційно-правових засад охорони як складової інформаційної безпеки цивільної авіації. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових теоретичних положень, висновків і пропозицій, що запропоновані особисто дисертантом і мають істотне значення для науки інформаційного права та вдосконалення інформаційного законодавства, зокрема:

вперше:

визначено зміст охорони інформації як складової інформаційної безпеки у галузі цивільної авіації;

науково обґрунтовано теоретичне співвідношення таких понять як "охорона інформації", "захист інформації", "інформаційна безпека", зокрема, що ці категорії мають різну сутність, хоча й є взаємопов'язаними і співвідносяться як частини (охорона і захист) цілого (безпеки);

на основі здійсненого моніторингу стану правового забезпечення охорони інформаційних відносин у галузі цивільної авіації, запропоновано класифікацію нормативно-правових актів, що регулюють відповідні відносини;

визначено і класифіковано основні заходи організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації, а також зроблено висновок, що ефективна діяльність з метою підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації можлива за умови одночасного впливу за всіма напрямами;

досліджено систему органів, що здійснюють охорону інформаційних правовідносин у діяльності цивільної авіації та запропоновано шляхи організаційно-правового вдосконалення їх діяльності;

удосконалено:

науковий підхід до визначення сутності інформації як об'єкта правових відносин у галузі цивільної авіації і запропоновано розуміння інформації як відомостей про об'єктивно існуючі явища, що використовуються більш ніж однією особою, незалежно від форми та способу представлення;

концептуальні положення щодо правового регулювання інформаційних відносин, в тому числі щодо інформаційної безпеки цивільної авіації;

положення щодо організаційно-правової специфіки суспільних інформаційних відносин у галузі цивільної авіації;

набули подальшого розвитку положення щодо:

історичних передумов публічно-правового регулювання відносин щодо охорони і захисту інформації;

теоретико-правових підходів до визначення інформації, охорони і захисту інформації, інформаційної безпеки;

інформаційних загроз діяльності цивільної авіації, під якими пропонується розуміти потенційно можливі випадки природного, технічного або антропогенного змісту, що можуть спричинити небажаний вплив на інформаційні системи, а також на інформацію, що зберігається в них;

вагомого значення формування належного рівня інформаційної культури для підтримки інформаційної безпеки і становлення інформаційного суспільства в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження є внеском наукового доробку в практику організації інформаційної безпеки цивільної авіації, а також закладають основи для подальшого цільового поглибленого вивчення питань правового регулювання відповідних суспільних відносин щодо інформації в галузі цивільної авіації.

Одержані результати можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки положень щодо правової охорони як складової інформаційної безпеки в цілому та в галузі цивільної авіації зокрема;

у правотворчості - при розробці проекту Кодексу України про інформацію (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження від 28 жовтня 2009 року, виданий Науково-дослідним центром правової інформатики Академії правових наук України) та проекту нової редакції Повітряного кодексу України (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження від 24 лютого 2010 року, виданий Державною авіаційною адміністрацією України), а також із метою вдосконалення інформаційного законодавства та законодавства, що регулює діяльність окремих державних органів, які здійснюють підтримку інформаційної безпеки цивільної авіації;

у правозастосовчій діяльності - для нормативно-правового вдосконалення діяльності Державної авіаційної адміністрації України щодо підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження від 24 лютого 2010 року, виданий Державною авіаційною адміністрацією України);

у навчальному процесі - при викладанні дисциплін "Інформаційне право України", "Повітряне право України", "Інформаційна безпека", "Правова інформатика" та при розробці навчальних програм, лекційних курсів, підручників, навчальних посібників тощо з зазначених та інших дисциплін (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження в навчальний процес Національного авіаційного університету від 3 листопада 2009 року).

Особистий внесок. Наукові дослідження, висновки та положення, що виносяться на захист, одержані дисертантом самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані при її обговоренні на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету. Окремі положення дисертації були оприлюднені і обговорювались на: VІ міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених "Політ-2006" (м. Київ, 11-12 квітня 2006 р.), VІІ міжнародній науковій конференція студентів та молодих учених "Політ-2007" (м. Київ, 12-13 квітня 2007 р.), засіданні Науково-практичного круглого столу "Проблеми повітряного права України" (м. Київ, 16 жовтня 2007 р.), Науково-методичній конференції "Проблеми підготовки юридичних кадрів для авіаційної і космічної галузей України" (м. Київ, 27 листопада 2007 р.), Науково-практичній конференції "Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ ст.: економічний патріотизм і стратегічні можливості України" (м. Київ, 7-8 лютого 2008 р.), засіданні Науково-практичного семінару "Проблеми організаційно-правового забезпечення державного регулювання в сфері управління авіації" (м. Київ, 4 лютого 2009 р.), Науково-практичній конференції "Державна політика цивільної авіації ХХІ ст.: економічні і стратегічні можливості України" (м. Київ, 19-20 лютого 2009 р.), на засіданнях з нагоди Дня науки "Інтеграція освіти і науки як визначальний чинник зростання якості освіти" (м. Київ, 14 травня 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики" (м. Київ, 18 лютого 2010 р.), The Fourth World Congress "AVIATION IN THE XXI-st CENTURY" (м. Київ, 21-23 вересня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у шести наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових наукових виданнях, а також чотирьох тезах наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, що складаються з 9 підрозділів, висновки, додатки, список використаних джерел (163 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, із яких 180 - основна частина.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, визначається мета та завдання, об'єкт і предмет, методи дисертаційного дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів у процесі дослідження результатів, а також форми їх апробації.

Розділ 1 "Теоретико-правові положення щодо інформаційної безпеки цивільної авіації" складається з трьох підрозділів і висновків до розділу.

У підрозділі 1.1 "Інформація як соціальна цінність в інформаційному суспільстві" досліджуються теоретико-правові підходи до визначення сутності інформації як титульної соціальної цінності в інформаційному суспільстві. При цьому зазначається, що в інформаційному законодавстві мають місце численні визначення основного терміна інформаційного права - "інформація”, різняться за змістом.

Враховуючи ознаки і особливості існуючих правових дефініцій, вважаємо, що інформація - це відомості про об'єктивно існуючі явища, які використовуються більш ніж однією особою, незалежно від форми та способу її подання у суспільних відносинах.

У підрозділі 1.2 "Інформаційна безпека як підсистема безпеки цивільної авіації" зазначається, що інформаційна безпека є невід'ємною частиною безпеки цивільної авіації. Щодо визначення її сутності існує багато підходів, що свідчить про високий рівень ентропії у сфері інформаційних суспільних відносин. Наголошується, що найбільш прийнятним є системний підхід. Відповідно до нього, інформаційна безпека визначається через її сутнісні ознаки з урахуванням постійної динаміки інформаційних складових, в тому числі в цивільній авіації як соціально-технічній системі.

Інформаційна безпека цивільної авіації виступає як критерій бажаних для суспільства відносин в цій галузі, що при впливі внутрішніх і зовнішніх загроз, ризиків, небезпек зберігає сутнісні ознаки.

У підрозділі 1.3 "Охорона інформації як складова інформаційної безпеки цивільної авіації та її співвідношення із захистом інформації" досліджено взаємозв'язок охорони із захистом інформації як підсистем інформаційної безпеки у складі безпеки цивільної авіації.

При цьому, охорону інформації можна розглядати лише як складову системи інформаційної безпеки, поряд із захистом. Тому вважаємо ототожнення розуміння інформаційної безпеки, захисту і охорони інформації недоцільним. Ці категорії мають різну сутність, хоча й є взаємопов'язаними і співвідносяться як частини (охорона і захист) цілого (безпеки).

У процесі аналізу нормативно-правових актів, робіт науковців і етимології понять "охорона інформації" та "захист інформації", виявлено, що широко поширене ототожнення змісту цих категорій є безпідставним. Пропонується під охороною інформації розуміти множину правових, організаційних, технічних, програмних та інших заходів і засобів, що спрямовані на збереження інформації, підтримку безпеки інформаційних відносин, пов'язаних із нею, за умови, що посягання ще не існує. А захист інформації передбачає діяльність, спрямовану на існуюче посягання чи загрозу його вчинення, наприклад, несанкціонований вплив із метою отримання, зміни, знищення тощо інформації.

З метою усвідомлення значущості інформаційно-комунікаційних процесів у діяльності цивільної авіації аналізуються загрози інформаційним ресурсам цивільної авіації, які можна розглядати як потенційно можливі випадки природного, технічного або антропогенного змісту, що можуть спричинити небажаний вплив на інформаційні системи, а також на інформацію, що зберігається в них.

Надалі є доцільним визначення охорони і захисту інформації як складових розділу про інформаційну безпеку в єдиному кодифікованому акті з метою врегулювання інформаційних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Це можливо реалізувати шляхом визначення в Кодексі України про інформацію базових засад галузі інформаційного права щодо охорони, захисту, гарантування інформаційної безпеки в загальній частині, а також створення правового поля діяльності відповідних державних органів та інших учасників інформаційних відносин в особливій частині та визначення інформаційної безпеки як окремої галузі інформаційної діяльності у спеціальній частині.

Розділ 2 "Правові засади охорони інформації та інформаційних відносин у цивільній авіації" складається з трьох підрозділів і висновків до нього.

правова охорона цивільна авіація

У підрозділі 2.1 "Правове регулювання відносин щодо охорони інформації в галузі цивільної авіації" аналізується стан правового регулювання відносин щодо охорони інформації в галузі цивільної авіації і розмежовується чотири основні напрями правової регламентації охорони інформації в цивільній авіації (групи правових актів).

До першої групи відноситься загальне інформаційне законодавство, яке інтенсивно формується в останні десятиліття. Аналіз основних законодавчих актів у цій сфері свідчить про наявність низки неузгодженостей і прогалин, і дозволяє підтримати позицію науковців, які наполягають на прийнятті Кодексу України про інформацію (або Інформаційного кодексу України) із урахуванням реалій і перспектив розвитку інформаційно-правових відносин.

До другої групи законодавства щодо охорони інформації в цивільній авіації слід віднести галузеві нормативно-правові акти, що регулюють діяльність системи цивільної авіації, які визначають специфіку відносин щодо охорони і захисту інформації в цивільній авіації. Зазначається необхідність доопрацювання положень законодавства щодо інформаційної безпеки, зокрема Державної програми безпеки цивільної авіації, в напряму врахування інформаційної складової безпеки цивільної авіації, а також прийняття нової редакції Повітряного кодексу України.

Третя група нормативно-правових актів, що становлять правову основу охорони інформації в цивільній авіації, охоплює акти, що регламентують діяльність окремих суб'єктів правовідносин щодо охорони і захисту інформації в цивільній авіації. Аналіз нормативної бази дозволяє стверджувати, що правами і обов'язками в цій сфері в Україні наділено дуже широке коло державних органів та недержавних організацій, підприємств і установ, однак їх повноваження щодо охорони і захисту інформації в цивільній авіації є неузгодженими.

І до четвертої групи відноситься галузеве деліктне законодавство, що передбачає юридичну відповідальність за правопорушення у сфері охорони інформації.

У підрозділі 2.2 "Правова природа деліктів в інформаційній сфері цивільної авіації" пропонується розглядати природу деліктів в інформаційній сері цивільної авіації у співвідношенні з правомірною поведінкою.

Зазначається, що правовій поведінці в інформаційній сфері функціонування цивільної авіації властиві основні (притаманні правовій поведінці в будь-якій сфері життя) й особливі ознаки, що визначають специфіку поведінки у інформаційній сфері цивільної авіації. При цьому до останніх віднесено такі:

1) інформаційні відносини є одним із базових елементів складного механізму авіації як високотехнологічної галузі;

2) правова поведінка в інформаційній сфері на авіаційному транспорті регулюється нормами права різних галузей права України і міжнародно-правовими нормами, а також значною кількістю підзаконних актів.

У підрозділі 2.3 "Публічно-правова охорона інформаційних відносин у цивільній авіації" аналізуються такі види правопорушень в інформаційній сфері цивільної авіації як злочини і адміністративні правопорушення. При цьому звертається увага, що специфічними для аналізованих правопорушень є настання наслідків двох рівнів: наслідки першого рівня (проміжні) пов'язані зі зміною в самих інформаційних об'єктах - знищення, пошкодження, приведення в непридатний для експлуатації стан носіїв інформації, інформаційно-комунікативних систем тощо, а також шкода, заподіяна безпосередньо суб'єктам інформаційних правовідносин; наслідки другого рівня - спричинення аварії судна; можливість спричинення аварії судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей чи небезпеки настання інших тяжких наслідків.

Правова охорона інформаційних відносин у цивільній авіації здійснюється через встановлення нормативно-правовими актами України та міжнародними правовими актами (наприклад, вимогами ICAO) правил використання, обробки та передачі інформації, а також встановлення відповідальності за порушення цих правил. При цьому встановлення кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на всі види суспільних відносин, у тому числі інформаційні, є прерогативою Української держави.

При опитуванні (на умовах конфіденційності) працівників підприємств у галузі цивільної авіації та посадових осіб відповідних державних органів (150 респондентів) було виявлено, що в переважній більшості випадків (90%) правопорушення в інформаційній сфері цивільної авіації не фіксуються, що свідчить про високий рівень їх латентності.

Розділ 3 "Вдосконалення організаційно-правового забезпечення охорони інформаційних відносин у цивільній авіації в умовах інформаційного суспільства" складається з трьох підрозділів і висновків до розділу.

У підрозділі 3.1 "Заходи організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації" на підставі аналізу дестабілізуючих факторів інших видів загроз інформаційній безпеці цивільної авіації та за допомогою методу екстраполяції раніше отриманих наукових знань виокремлено і класифіковано заходи організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації. Значну увагу приділено аналізу кібератак на ресурси інформаційної авіаційної системи.

Визначено такі напрями організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації:

1) правовий;

2) організаційний;

3) програмно-технічний;

4) морально-етичний. При цьому підкреслюється, що ефективна діяльність з метою підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації можлива за умови одночасного впливу за всіма напрямами.

Розглянуто зміст кожного з напрямів і запропоновано заходи, спрямовані на створення необхідних умов для безпечного обігу інформації в соціально-технічних системах, зокрема в галузі цивільної авіації.

У підрозділі 3.2 "Оптимізація діяльності суб'єктів охорони інформаційної сфери цивільної авіації" проаналізовано правові основи діяльності державних органів, що організують охорону інформації в галузі цивільної авіації. Класифікація цих органів здійснена за допомогою системно-функціонального підходу. Як системоутворюючі критерії використано зміст попереджувальної діяльності, форми і методи її реалізації. Відповідно виділено дві групи: органи з загальною компетенцією і органи зі спеціальною компетенцією.

До першої групи віднесено органи державної влади, які на найвищому рівні визначають політику інформаційної безпеки, насамперед Верховна Рада України, Кабінет Міністрів і Президент України. Зазначається, що основними формами попереджувальної діяльності цієї групи органів є формування державної політики в інформаційній сфері суспільних відносин, формування в Державному бюджеті цільових фінансових ресурсів, а також організація діяльності органів зі спеціальною компетенцією.

Серед центральних органів виконавчої влади, які забезпечують охорону і захист інформації у діяльності цивільної авіації, насамперед відзначаються Міністерство транспорту і зв'язку, Національна комісія з питань регулювання зв'язку України, Державна авіаційна адміністрація.

Щодо останньої, вважаємо доцільним виділення зі складу Міністерства транспорту і зв'язку України і надання Державній адміністрації статусу центрального органу виконавчої влади, оскільки це дозволить підвищити ефективність організації управління цивільною авіацією, в тому числі щодо інформаційної безпеки, а також відповідатиме рекомендаціям і вимогам Міжнародної організації цивільної авіації, Об'єднаних Авіаційних Влад, Європейської конференції цивільної авіації та Європейської організації з безпеки аеронавігації до органу управління цивільною авіацією.

Водночас, пропонується закріпити нормативно, що підтримка інформаційної безпеки цивільної авіації є завданням органу державного управління діяльністю цивільної авіації. Відповідно для реалізації цього завдання створити у складі Державній адміністрації підрозділ по організації підтримки інформаційної безпеки цивільної авіації.

Основними правоохоронними органами в системі державного управління, які покликані захищати інформаційні права і свободи громадян, інформаційні інтереси окремих осіб, суспільства і держави, в тому числі в галузі цивільної авіації, визначаються Служба безпеки України, органи прокуратури і органи внутрішніх справ.

Враховуючи, що інформаційні відносини вже стали невід'ємною складовою суспільного життя, Україна як держава, що декларує себе правовою, зобов'язана забезпечити не лише належний рівень державного управління в цій сфері, а й визначити ступінь власної відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

У підрозділі 3.3 "Перспективи підвищення рівня правової охорони інформаційної сфери цивільної авіації" зазначається необхідність створення комплексного дієвого правового механізму охорони значущих для держави і особи інформаційних відносин.

Правовою базою інформаційних відносин, у тому числі у сфері охорони і захисту інформації, повинен стати Кодекс України про інформацію. Така позиція задекларована в Законі України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" і підтримується рядом науковців, в тому числі автором.

На основі аналізу проекту, що розробляється в Науково-дослідному центрі правової інформатики Академії правових наук України, пропонується створити єдиний розділ в особливій частині майбутнього кодексу, який би охоплював питання охорони і захисту прав в інформаційних відносинах у структурі правовідносин, пов'язаних з інформаційною безпекою.

При вдосконаленні законодавства необхідно враховувати геополітичні інтереси нашої держави, які на сьогодні спрямовані на інтеграцію у європейський простір. З метою подальшої адаптації законодавства України до acquis communautaire (правової системи Європейського Союзу) підтримується позиція щодо необхідності прийняття нової редакції Повітряного кодексу України, який би зменшив кількість законодавчих актів у аналізованій сфері. Водночас, у ньому має бути окреслено повноваження органів, що охороняють безпеку авіації, в тому числі інформаційну, а також види інформації, що є об'єктом правових відносин у галузі цивільної авіації.

Також звертається увага, що суттєвим важелем ефективного регулювання інформаційної сфери цивільної авіації є підвищення інформаційної культури суспільства, в тому числі корпоративної інформаційної культури авіапідприємств. Наголошується, що завданням авіакомпаній є не лише організація дієвої системи технічного захисту та охорони інформації, а й формування ділової культури своїх співробітників: особиста відповідальність кожної особи в роботі з інформаційними ресурсами; зацікавленість у збереженні цінної інформації, усвідомлення не лише власних прав та обов'язків, а й прав та обов'язків клієнтів, роботодавця, державних служб і посадових осіб тощо.

Висновки