Запобігання тероризму органами внутрішніх справ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗАПОБІГАННЯ ТЕРОРИЗМУ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Спеціальність: Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право

РИБАЧУК МАКСИМ ВАСИЛЬОВИЧ

Київ, 2010 рік



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема тероризму вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практичної діяльності правоохоронних та інших державних органів. Проте загрозливих масштабів вона набула лише в теперішній час. Результати соціологічних опитувань в різних країнах, і насамперед у високо розвинутих, свідчать про те, що тероризм посідає одне з чільних місць серед основних проблем, які тривожать суспільство. Більше того, на думку фахівців, сьогодні це явище становить значно серйознішу небезпеку, ніж 10 чи 20 років тому, що зумовлено використанням терористами новітніх засобів та методів, а також зростаючою уразливістю сучасного високо індустріалізованого суспільства. Незважаючи на зусилля держав, що спрямовані на боротьбу з тероризмом, його поширеність у світі не зменшується, а, навпаки, постійно зростає. В арсеналі терористів, що скоюють злочини в наш час не лише традиційні засоби, а й найсучасніша зброя та військове спорядження.

За період з 2003 по 2008 рік на території України вчинено 1275 злочинів терористичного спрямування, з них у 2003 р. 181, 2004 р. - 235, 2005 р. - 159, 2006 р. - 263, 2007 р. - 209, 2008 р. - 228.

Насильницькі злочини за п'ять останніх років становлять 29,3% від загальної кількості злочинів терористичного спрямування, а вчинені шляхом погроз - 37,3%. Статистика злочинів терористичного спрямування, скоєних із застосуванням насильницьких дій, характеризується різними показниками. Так, у 2003 р. в Україні було зареєстровано 54 таких злочини, така ж тенденція спостерігалася і у 2004 р., у подальшому їх кількість зростала і становила в 2005 р. - 49, в 2006 р. - 83, 2007 р. - 60, 2008 р. - 74.

Спостерігається збільшення кількості злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв і вибухових речовин. Дану тезу підтверджує і статистика окремо взятого злочину терористичного спрямування - свідомо неправдивого повідомлення про акт тероризму. Так, у 2008 році до різних органів державної влади та управління надійшло понад 250 повідомлень про погрозу здійснення акту тероризму із застосуванням вибухівки, підпалу та інших вкрай небезпечних дій, що спричиняють загибель людей. Це у два рази перевищує кількість таких повідомлень за попередні роки.

Актуальність обраної теми дослідження передусім зумовлена тим, що аналіз основних проблем боротьби з тероризмом сприятиме формуванню та реалізації на практиці концепції українського антитерористичного законодавства, а також зміцненню міжнародно-правової позиції України у цій сфері. Цій проблемі серйозну увагу приділяють Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, інші заінтересовані міністерства і відомства, які вживають дійових заходів до протидії тероризму, запобігання і розкриття злочинів терористичного спрямування, виявлення причин та умов, що їм сприяють.

Актуальність даної теми дослідження пояснюється також змінами у чинному законодавстві, а саме прийняттям у 2003 році Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, згідно із ст. 4, Міністерство внутрішніх справ визначено одним із суб'єктів, які безпосередньо ведуть у межах своєї компетенції боротьбу з тероризмом. Незважаючи на проведення численних наукових досліджень з порушеної проблематики, в яких аналізувалися норми кримінального законодавства про відповідальність за названі злочини, проводилася їх кваліфікація та визначалися методи боротьби з ними, питання запобігання тероризму органами внутрішніх справ України раніше не вивчалося в достатній мірі.

За таких обставин постає завдання щодо визначення місця та ролі органів внутрішніх справ у системі запобігання тероризму в Україні, окреслення проблем правового регулювання їх превентивної діяльності та визначення форм взаємодії з іншими суб'єктами цієї системи.

Незважаючи на велику кількість наукових праць юристів, психологів і соціологів, публікацій журналістів з питань тероризму, ця проблема, на жаль, досить далека від свого практичного вирішення. Існує багато прогалин, які ще не досліджені, зокрема, кримінологами. З огляду на нагальність проблеми і кримінологічну наукову перспективу даному питанню й присвячена ця наукова праця, що є комплексним кримінологічним дослідженням, яке ґрунтується на результатах системного аналізу актуальних проблем теорії та практики запобігання тероризму органами внутрішніх справ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження проведено згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ.

Обраний напрям дослідження узгоджено із Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України від 12 лютого 2007 р., №105/2007, і Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007-2009 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р., №1767. Дисертацію виконано відповідно до пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р., №755, та плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007-2008 роки (пункт 83).

Тема дисертації обговорена і затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ як складова частини програми наукових досліджень університету (протокол №1 від 31 січня 2006 р.).

Мета і завдання дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є розроблення науково обґрунтованих заходів запобігання тероризму органами внутрішніх справ України на основі результатів комплексного кримінологічного аналізу його стану і тенденцій, причин й умов, наявність яких сприяє скоєнню злочинів терористичного спрямування.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань, що становлять зміст дисертаційного дослідження:

- визначити місце злочинів терористичного спрямування в системі кримінального законодавства з метою їх відмежування від суміжних злочинів;

- дослідити історичний генезис тероризму як суспільно небезпечного явища, сформулювати кримінологічне визначення поняття “тероризм”;

- дослідити стан і тенденції злочинів терористичного спрямування, окреслити їх змістовні ознаки;

- обґрунтувати детермінанти та розробити класифікацію злочинів терористичного спрямування;

- розробити кримінологічну характеристику осіб та злочинних груп, які скоюють злочини терористичного спрямування;

- розробити систему заходів загально-соціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинам терористичного спрямування;

- запропонувати шляхи вдосконалення антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочинів терористичного спрямування.

Предметом дослідження є запобігання тероризму органами внутрішніх справ України.

Методи дослідження. При підготовці дисертації автором використані сучасні методи наукового пізнання. Зокрема, загальнонауковий діалектичний метод було застосовано для проведення повного і всебічного дослідження загального поняття тероризму як явища і переліку злочинів терористичного спрямування (підрозділ 1.1), логіко-семантичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного, що сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2, 3.2), історично-правовий метод використано для дослідження сутності тероризму (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень законодавства України з відповідними положеннями законодавства інших держав та міжнародно-правових актів (підрозділ 3.1), метод групування, системно-структурний і системно-функціональний методи застосовано для дослідження детермінаційного комплексу тероризму та системи запобігання цьому явищу (розділи 2, 3), соціологічний метод дослідження у формі анкетування надав змогу визначити основні кримінологічні ознаки тероризму (розділ 2). У результаті статистичного методу досліджено стан, структуру та динаміку тероризму (підрозділ 2.1). Структурно-логічний та компаративний методи використовувалися для розроблення сучасних підходів до вирішення питання щодо запобігання тероризму (підрозділи 3.2, 3.3, 3.4).

Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення 295 кримінальних справ порушених за фактом вчинення злочинів з ознаками терористичного спрямування, що були у провадженні органів внутрішніх справ протягом 2006-2008 років у м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській та Одеській областях, Автономній Республіці Крим. Використано також результати узагальнення адміністративної, оперативно-розшукової, слідчої та судової практики, аналітичні звіти та довідки, інші матеріали Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України. У дисертації наведено дані правової статистики та результати анкетування 350 працівників органів внутрішніх справ (зокрема оперативних співробітників, дільничних інспекторів, слідчих), яке проводилося дисертантом відповідно до методологічних і методичних вимог стосовно такого виду кримінологічних і соціологічних досліджень. У рамках дослідження проведено вибіркове опитування 300 жителів м. Києва з метою вивчення думки населення щодо проблем боротьби з організованими злочинними угрупованнями терористичного спрямування і заходів щодо попередження злочинів терористичного спрямування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих проблем дисертація є одним із перших в Україні комплексним кримінологічним дослідженням, виконаним на монографічному рівні, що присвячене розгляду проблем запобігання тероризму з визначенням місця і ролі органів внутрішніх справ у цьому напрямі діяльності.

У дисертації пропонується низка нових теоретичних і важливих у практичному відношенні положень, зокрема:

Уперше у кримінально-правовій науці обґрунтовано потребу:

- у доповненні Кримінального кодексу України статтею, яка б об'єднала злочини, що охоплюються поняттям тероризм, тим самим відмежовуючи їх від суміжних злочинів, та положеннями щодо збільшення мінімального строку покарання за злочини терористичного спрямування (статті 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259-261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348-350, 439-441, 443, 444 КК України);

- у доповненні Закону України “Про боротьбу з тероризмом” статтею, яка передбачала б порядок залучення фізичних та юридичних осіб, об'єднань громадян та громадських організацій до заходів із запобігання тероризму;

- у внесенні зміни до статті 187 КПК України, які б визначали порядок накладення арешту на веб-сайти та електронну кореспонденцію терористичного змісту з їх подальшим вилученням з Інтернету.

Удосконалено:

- визначення змісту поняття “тероризм” як антисоціального явища, для якого характерним є вчинення навмисних злочинних актів, спрямованих на породження страху і паніки, знищення чи пошкодження майна, захоплення будь-якого об'єкта або погроза здійснити одне з перелічених діянь стосовно фізичних осіб і майна з висуненням певних вимог;

- класифікацію злочинів терористичного спрямування за ознаками об'єкта та способів посягання;

- кримінологічну типологію суб'єктів злочинів терористичного спрямування за кримінолого-психологічними, соціально-культурними, ситуативними і психічними ознаками;

- класифікацію заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання тероризму, серед яких виділяються заходи організаційно-правового, інформаційного та тактичного характеру.

Дістали подальшого розвитку:

- класифікація причин і умов вчинення злочинів терористичного спрямування за політичними, правовими, організаційними та соціальними ознаками;

- зміст складових елементів механізму злочинної поведінки терориста, основою яких є три взаємопов'язані та взаємодоповнювальні компоненти - негативні умови макросередовища, особливості умов мікросередовища, негативні особистісні якості терориста;

- пропозиції щодо створення у структурі Департаменту карного розшуку МВС України підрозділів (відділів, відділень) з питань боротьби з тероризмом;

- напрями антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ правового, організаційного та тактичного характеру, а також форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб'єктами запобігання тероризму.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, пропозиції і висновки, які викладені у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій роботі - як підґрунтя для подальшого вивчення проблем запобігання та протидії тероризму;

- у правотворчій діяльності - для удосконалення кримінального законодавства України, у рамках опрацювання Закону України “Про боротьбу з тероризмом” та підготовки пропозицій до КПК України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 17 вересня 2008 р., №04-30/18-2182(184440);

- у правозастосовній діяльності - для використання окремих пропозицій у системі службової підготовки та практичній діяльності працівників органів внутрішніх справ України при розкритті злочинів, пов'язаних із тероризмом (акт впровадження у практичну діяльність МВС України від 6 грудня 2007 р., №13/2-649;

- у навчальному процесі - при викладанні курсів (спецкурсів) з кримінології та споріднених спецкурсів “Проблеми терології”, підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також проведенні занять із підвищення кваліфікації та професійної майстерності працівників органів внутрішніх справ (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 25 лютого 2009 р., №042/127.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права, кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ.

Результати дослідження знайшли відображення в наукових статтях і тезах виступів автора на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських науково-практичних конференціях з проблем кримінального права і кримінології, зокрема на науково-практичній конференції “Четверті юридичні читання” (м. Київ, Київський національний педагогічний університет ім. Драгоманова, 3-4 квітня 2008 р.), VI Міжнародна науково-практична конференція “Дні науки-2010” (м. Прага, 27 березня - 4 квітня 2010 р.), VI Міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” - м. Тернопіль - 15 квітня 2010 року.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені автором у восьми наукових публікаціях, з яких сім у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 241 сторінку, із яких 209 - основний текст, 14 - список використаних джерел (177 найменувань), 18 - додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступній частині дисертації обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження та зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами КНУВС, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет і методологію, викладено основні результати дисертації, а також висвітлено теоретичне і практичне значення апробованого дослідження та результати впровадження, наведено інформацію про публікації.

Розділ 1. “Соціально-правова характеристика тероризму” складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено правову та соціальну природу тероризму в Україні, історію виникнення тероризму та міжнародний досвід боротьби з таким явищем, аналізуються кримінально-правові ознаки злочинів терористичного спрямування.

У підрозділі 1.1 “Тероризм як суспільно небезпечне явище” досліджується поняття, сутність і зміст тероризму та пов'язаних з ним злочинів. З розвитком історії людства тероризм еволюціонував і набув різних форм та проявів. В останні десятиліття поряд з політичним з'явився економічний, релігійний (міжконфесійний), націоналістичний та міжнародний тероризм. За засобами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виокремити тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя, вибухові пристрої, літаки, танки, зенітні ракетні установки тощо), а також тероризм із застосуванням зброї масового знищення (біологічної, хімічної, ядерної тощо). Найпоширенішими способами терористичних посягань стали вбивства, захоплення заручників, підпали, вибухи тощо.

Наявність різних теоретичних підходів до розуміння та оцінки тероризму зумовлює й розбіжність у визначенні фахівцями його суті.

Однією з основних ознак тероризму є те, що він не тільки впливає безпосередньо на жертви, а й на психіку широкого кола осіб, формує почуття незахищеності, дестабілізує нормальний перебіг життєдіяльності людей, які в цілому можна оцінити як вагомі деструктивні чинники, що перешкоджають нормальному розвитку суспільства.

Питання дефініції тероризму було і залишається дискусійним, оскільки науковці і практичні працівники підходять до його тлумачення з різних методологічних позицій. У міжнародних конвенціях держав - учасниць боротьби з тероризмом наводяться лише окремі ознаки цього небезпечного явища. Дисертант аналізує поняття “тероризм”, що визначене різними науковцями, і висловлює думку, що внаслідок своєї динамічної і мінливої природи тероризм безупинно пристосовується до соціального середовища і постійно набуває нових форм та рис, пов'язаних з особливостями сучасності. Дається авторське визначення тероризму, що, як вважає дисертант, враховує його загально-соціальну та кримінологічну характеристику.

Тероризм - це антисоціальне явище, для якого характерним є вчинення навмисних злочинних актів, спрямованих на породження страху і паніки, знищення чи пошкодження майна, захоплення будь-якого об'єкта або погроза здійснити одне з перелічених діянь стосовно фізичних осіб і майна з висуненням певних вимог.

У підрозділі 1.2 “Історичні аспекти та міжнародний досвід боротьби з тероризмом” проаналізовано історію тероризму та охарактеризовано основні напрями боротьби з таким явищем за кордоном.

Вважається, що “жорстокі явища, які лише з часів якобінської диктатури стали називатися “тероризмом”, існували з моменту появи людей на землі. До основних напрямів тероризму в XIX ст. належать анархістський і націоналістичний тероризм. Разом з тим дисертантом проаналізовано особливості тероризму на початку XX ст. (есерівський тероризм), а також за радянської доби (періоду громадянської війни, непу, часів Другої світової війни, у післявоєнний час).

Також зазначається, що протягом останніх сорока років терористичної експансії зазнали країни Латинської Америки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Азії й Африки. Щоб зрозуміти закономірність проявів політичного тероризму у країнах третього світу, необхідно з'ясувати низку характерних для них проблем: відсутність сталої традиції узгодження інтересів різних соціальних груп, прискорене збідніння населення, неконтрольоване використання природних ресурсів і, як наслідок, зменшення традиційного життєвого простору. Дисертант аналізує та характеризує особливі риси ісламського, етно-сепаратистського, праворадикального та інші види тероризму, найвідоміші терористичні організації, а також діяльність їх лідерів та вчинені ними злочини.

У світі докладається дедалі більше зусиль для посилення боротьби з тероризмом як на національному, так і на міжнародному рівні. У різних державах існують спеціальні підрозділи боротьби з тероризмом.

Дисертантом проаналізовано і зроблено висновок, що на сьогоднішній день використання конвенційного механізму є найраціональнішим методом боротьби з тероризмом.

У підрозділі 1.3 “Кримінально-правова характеристика тероризму” висвітлено результати аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів терористичного спрямування, які належать до підслідності органів внутрішніх справ. Особлива увага приділяється проблемам, які не дістали однозначного тлумачення.

Дисертантом проаналізовано злочини терористичного спрямування, які в своїй сукупності спрямовані проти громадської безпеки та нормальної діяльності державних, політичних і громадських інститутів. Основний об'єкт тероризму - суспільні відносини у сфері громадської безпеки. Однак з огляду на те, що тероризм поєднаний з насильством, небезпечним для життя й здоров'я або із загрозою такого насильства, кримінальне право визнає, що об'єктом кримінально-правової охорони від такого посягання виступає особиста недоторканність громадянина, який постраждав від терористичного акту. Зроблено висновок, що додатково до переліку злочинів проти громадської безпеки доцільно ввести до Кримінального кодексу України статтю, яка б давала узагальнене кримінально-правове визначення об'єкта та об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони злочинів терористичної спрямованості і межі відповідних санкцій за їх вчинення, а також об'єднання за спільною ознакою статей, які пов'язані з поняттям “тероризм”. Це дало б змогу відмежовувати злочини терористичного спрямування від суміжних злочинів.

На нашу думку, у кримінально-правовому сенсі під поняттям “тероризм” слід розуміти сукупність злочинів, передбачених статтями 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259, 260, 261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348, 349, 350, 439, 440, 441, 443, 444 КК України.

Розділ 2. “Кримінологічна характеристика тероризму” складається з трьох підрозділів, в яких аналізується структура та динаміка злочинів терористичного спрямування в сучасних умовах, визначаються основні причини та умови вчинення таких злочинів, наведено кримінологічну характеристику осіб, які скоюють злочини терористичного характеру.

У підрозділі 2.1 “Кримінологічний аналіз злочинів терористичного спрямування” наведено результати наукового узагальнення кримінологічної характеристики таких злочинів терористичного спрямування, яка полягає в кількісному та якісному аналізі форм і проявів, стану, структури і динаміки, місця, способу, часу й обстановки, знарядь та засобів їх вчинення.

Дисертант відносить злочини терористичного спрямування до насильницької злочинності, вказуючи на те, що крім загрози громадській безпеці тероризм значною мірою посягає на сферу державної безпеки. За статистичними даними, злочини, вчинені шляхом насильства протягом останніх п'яти років, становлять 29,3% від загальної кількості злочинів терористичного спрямування, а вчинені шляхом погроз - 37,1%.

За даними Антитерористичного центру СБУ, статистика злочинів терористичного спрямування із застосуванням насильницьких дій має різні показники. Так, у 2003 р. в Україні їх зареєстровано 54. Така ж тенденція спостерігалася і у 2004 р. у подальшому ці значення становили: 2005 р. - 49, 2006 р. - 83, 2007 р. - 60, 2008 р. - 74.

За період з 2003 по 2008 рік скоєння таких злочинів набуло динаміки з найвищим піком у 2006 р. (збільшення на 53,7%). Кількість злочинів терористичного спрямування становила в 2003 р. - 36, 2004 р. - 47, 2005 р. - 49, 2006 р. - 180, 2007 р. - 78, 2008 р. - 83. Спостерігається певна тенденція їх зростання в порівнянні з 2003 роком.

В Україні географічна поширеність тероризму пояснюється особливостями стану соціально-економічного розвитку регіонів, етнічних характеристик населення, рівнем культури тощо. Так, у східній частині країни скоєно 23,1% злочинів терористичного спрямування від їх загальної кількості, у західній та південній частинах ця частка становить по 7,45%. Найбільше вчинено злочинів терористичного спрямування у центральній та північній частинах - по 31%.

Не можна оминути увагою і злочини терористичного спрямування, вчинені на території України із застосуванням письмових погроз, - усього 321 за п'ять останніх років.

За висновками дисертанта, збільшення кількості насильницьких злочинів, у тому числі терористичного спрямування, пояснюється ще й тим, що в умовах тривалого процесу реформування, появи нових для України відносин у всіх сферах життєдіяльності, широких прав і свободи для деяких осіб на перший план виступає боротьба за владу, прагнення трансформувати державний устрій.

У підрозділі 2.2 “Причини та умови вчинення злочинів терористичного спрямування” досліджуються питання детермінації злочинності в цілому, а також злочинів, пов'язаних з тероризмом. Автор виходить з того, що причини злочинності в цілому і тероризму зокрема численні і різноманітні як за походженням, так і за ступенем впливу. Тому важливо розмежувати їх у рамках чіткої системи, представленої у вигляді логічної схеми. Можна виділити психологічні, соціальні, політичні, економічні, культурні та історичні детермінанти тероризму. Окреслюється причинний комплекс тероризму, який складається з трьох груп. Перша група представлена сталими причинами. Вважаємо, що до них належать історичні, етнокультурні, конфесійні та інші явища, що істотно впливають на тероризм. Друга група складається з так званих тимчасових причин, якими є різні ускладнення в процесі перебудови політичних, економічних та ідеологічних підвалин суспільства. Третя група це безпосередні причини тероризму. Їх можна охарактеризувати як поточні, тому що вони постійно змінюються й нерозривно пов'язані з причинами другого рівня, оскільки є їх похідними. Серед таких причин можна виділити демографічну кризу, відсутність ефективного державного контролю за торгівлею зброєю, культурологічну і духовну кризу, міжнаціональні та етнонаціональні конфлікти, законодавчі перетворення базових основ державотворення і формування нормального соціально-психологічного клімату у країні.

Дисертант робить висновок, що основним об'єктом для застосування заходів профілактичного впливу, що здійснюються органами внутрішніх справ, є прямі й безпосередні поточні фактори детермінації тероризму, що являють собою окрему підсистему і є зовнішнім проявом соціальних процесів, що відбуваються у суспільстві.

У підрозділі 2.3 “Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини терористичного спрямування” розглядаються найважливіші кримінологічні ознаки особи терориста: соціально-демографічні ознаки (стать, вік, освіта, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи), кримінально-правові ознаки (склад скоєного злочину, спрямованість і мотивація злочинної поведінки, одноосібний чи груповий характер злочинної діяльності, форма співучасті, інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей), соціально-рольові (належність до певної соціальної групи, займана посада, сімейний стан, працездатність), риси правової та моральної свідомості (світогляд, духовність, погляди, переконання, установки, ціннісні орієнтації), соціально-психологічні ознаки (інтелектуальні, емоційні, вольові характеристики).

У загальній кількості учасників терористичної діяльності чоловіки становлять 96%, жінки 3%, неповнолітні обох статей 1%. Серед терористів велика кількість осіб, що раніше притягалися до кримінальної відповідальності два і більше разів за різні насильницькі злочини, зокрема за вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Число осіб, що беруть участь у терористичній діяльності, і тих, що зловживають алкогольними напоями і наркотичними речовинами - 19%.

За результатами, отриманими під час проведення дослідження, встановлено, що безпосередньою жертвою терористичної діяльності може стати практично будь-яка людина за умови збігу несприятливих обставин.

Такими обставинами можуть бути:

1) помітне зниження життєвого рівня поряд із соціальною диференціацією, що спричиняють такі соціально-психологічні настрої, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія за минулим тощо;

2) економічна й енергетична кризи, зростання цін, інфляція;

3) кризове становище різних соціальних і професійних верств населення, особливо військових та цивільних осіб, які мають значний досвід роботи з вибуховими пристроями й речовинами;

4) підвищення рівня безробіття, що зумовлює міграцію, бродяжництво, психологічну й професійну деградацію та дезорієнтацію особистості в умовах ринкової економіки;

5) доступність і розповсюдження серед населення зброї, поширення фактів співпраці колишніх працівників спецслужб і військових із кримінальними структурами;

6) хибне розуміння ідеї національного самоствердження;

7) поширення засобами масової інформації ідей насильства, нерівності і нетерпимості, вседозволеності та всесильності терористів.

Розділ 3. “Заходи запобігання тероризму органами внутрішніх справ України” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджується правове забезпечення діяльності із запобігання тероризму органами внутрішніх справ, загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи, що вживаються з цією метою органами внутрішніх справ, та їх взаємодія з іншими суб'єктами запобігання тероризму.

У підрозділі 3.1 “Правове забезпечення запобігання тероризму органами внутрішніх справ України” розглянуто на основі детального та всебічного вивчення Конституції України, Законів України “Про міліцію” і “Про боротьбу з тероризмом”, інших нормативно-правових актів з питань правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України із запобігання тероризму. Дисертант, проаналізувавши нормативну базу, виокремлює кілька рівнів правового регулювання такої діяльності органів внутрішніх справ.

Автор наголошує на деяких проблемних питаннях. Так, Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не конкретизує мету і не відносить її до категорії завдань.

Таким чином, завдання суб'єктів антитерористичної діяльності, включаючи органи внутрішніх справ, законодавцем не уточнено. Спільним завданням суб'єктів антитерористичної діяльності, визначених згаданим Законом, є боротьба з тероризмом. Низький рівень поінформованості працівників органів внутрішніх справ про безпосередні обов'язки з питань боротьби з тероризмом не дає можливості використовувати у повному обсязі необхідні антитерористичні заходи.

У підрозділі 3.2 “Заходи загальної профілактики тероризму органами внутрішніх справ України” розкрито превентивну функцію кримінального права та попередження терористичних злочинів у кримінологічному аспекті як результат забезпечення правомірної поведінки. Для контролю та запобігання терористичним проявам у державі доцільно запровадити програму протидії тероризму, реалізація якої має передбачити:

- співпрацю правоохоронних, слідчих та судових органів;

- активізацію навчання та удосконалення підготовки працівників правоохоронних органів з питань запобігання терористичним проявам (розроблення спецкурсів професійної підготовки осіб для ведення боротьби з тероризмом);

- установлення дієвого контролю за використанням та зберіганням зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших небезпечних матеріалів, які можуть потрапити до рук осіб з терористичними поглядами;

- ефективний захист свідків терористичних актів, суддів та інших осіб, які беруть участь в судових процесах у справах про акти тероризму;

- підготовку програм загальної правової освіти та активізацію роз'яснювальної роботи серед громадян шляхом залучення з цією метою засобів масової інформації;

- запровадження керівних принципів для засобів масової інформації з метою недопущення сенсацій та спекулювання на терористичних актах.

З урахуванням реформи, що проводиться в системі органів внутрішніх справ, та передумов для можливого проникнення тероризму на територію України доцільним було б створення у складі кримінальної міліції підрозділів (відділів, відділень) боротьби з тероризмом.

Разом з тим зроблено висновок, щодо необхідності подальшого вдосконалення організаційно-правових форм взаємодії органів внутрішніх справ із ЗМІ. Це можливо здійснити за такими основними напрямами: інформування громадян, посилення виховного впливу, виявлення та вираження суспільної думки населення, правоохоронна діяльність, нормотворча діяльність.

У підрозділі 3.3 “Спеціальні заходи запобігання тероризму органами внутрішніх справ України” висвітлено результати проведеного дослідження діяльності органів внутрішніх справ щодо застосування ними спеціальних заходів запобігання тероризму та з'ясовано їх сутність, форми і методи. Розглянуто ефективність спеціально-кримінологічної профілактики, яка посідає основне місце в роботі органів внутрішніх справ. Як свідчать результати аналізу, особливу увагу слід приділяти проведенню оперативно-розшукової профілактики тероризму. Дисертант вважає, що форми профілактичної діяльності повинні носити комплексний характер, а тому у сфері запобігання терористичній діяльності органи внутрішніх справ повинні вживати таких заходів: виявляти і давати оцінку під час відповідного вивчення та аналізу оперативної обстановки злочинним явищам і процесам, у першу чергу проявам сепаратизму (головним чином, за мотивами прагнення окремих сил до відновлення радянської влади чи поділ держави), міжетнічних, міжконфесійних, політичних конфліктів тощо, формування на цьому підґрунті окремих екстремістських груп, які мають намір скоювати терористичні акти, протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, недовірливого ставлення їх до політичних партій та владних структур, зростання на цьому фоні незадоволеності й розчарування, неспокою та агресивності людей, поширення нелегітимних форм громадського протесту та соціальної взаємодії тощо, високому рівню безпритульності неповнолітніх, поширення випадків безідейного, антипатріотичного та іншого спотвореного виховання молоді в окремих, передусім в комерційних закладах освіти, спортивних клубах і організаціях, релігійних сектах та інших неформальних об'єднаннях, що сприяє залученню цих прошарків населення до екстремістських чи терористичних груп, відсутності або недостатньому рівню контролю за міграційними процесами з виявленням фактів недозволеного проживання на земляцьких засадах осіб - вихідців із кавказького та інших проблемних регіонів, помітному поширенню злочинів, пов'язаних з незаконним виготовленням, зберіганням, збутом, придбанням вибухових пристроїв, речовин, вогнепальної зброї та інших засобів, придатних для вчинення актів тероризму.

У підрозділі 3.4 “Взаємодія органів внутрішніх справ України з іншими суб'єктами запобігання та протидії тероризму” наведено результати дослідження взаємодії органів внутрішніх справ із Службою безпеки України, Міністерством оборони України, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, іншими органами виконавчої влади - суб'єктами боротьби з злочинами терористичного спрямування. На міжнародному рівні важливу роль відіграє співробітництво органів внутрішніх справ з Інтерполом (Міжнародною організацією кримінальної поліції), у рамках якого відпрацьовано постійно діючий механізм кооперації та координації дій поліції різних країн по боротьбі з загально-кримінальною злочинністю. Особлива увага приділяється порядку взаємодії суб'єктів антитерористичної діяльності. Аналіз взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб'єктами протидії тероризму надає можливість систематизувати набутий досвід і не допускати помилок під час проведення спеціальних антитерористичних операцій.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - запобігання тероризму органами внутрішніх справ.

У результаті аналізу теоретико-методологічних засад запобігання тероризму, а також розробки комплексів пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення практичної сторони цієї діяльності сформульовано ряд висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети:

1. Відзначено, що загроза тероризму для національної безпеки і суспільних інститутів України потребує невідкладного та поглибленого його вивчення в усіх проявах, формах і напрямах розвитку, а також вдосконалення інституту кримінальної відповідальності за злочини терористичного спрямування, розроблення ефективної системи заходів протидії тероризму, визначення ролі та місця кожного з суб'єктів антитерористичної діяльності, зокрема, органів внутрішніх справ;

2. Відповідно до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” (стаття 5) Міністерству внутрішніх справ України як суб'єкту боротьби з тероризмом надано повноваження вживати заходів для запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичного спрямування, розслідування яких належить згідно із законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що виявлення, запобігання та розкриття злочинів віднесено Законом України “Про міліцію” до основних обов'язків міліції (стаття 10). Законодавець обмежив коло повноважень органів внутрішніх справ стосовно злочинів терористичного спрямування поклавши такі завдання, як їх розкриття і розслідування, на Службу безпеки України. МВС України у випадку необхідності виділяє Антитерористичному центру необхідні сили і засоби та забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій;

3. Міжнародний досвід боротьби з тероризмом свідчить, що ефективність зусиль правоохоронних органів і спецслужб значною мірою залежить від того, наскільки професійно і масштабно організовано профілактичну роботу, передусім серед громадян. Отже, пріоритетним напрямом в антитерористичній діяльності органів внутрішніх справ має бути здійснення таких заходів, як запобігання терористичній діяльності, виявлення та припинення злочинів терористичного спрямування до моменту реалізації злочинних планів і настання суспільно небезпечних наслідків. Одним з основних завдань органів внутрішніх справ, з точки зору фінансової складової боротьби з тероризмом, є запобігання фінансуванню терористичних актів, заборона надання будь-яких фінансових ресурсів організаціям та особам, пов'язаним з терористичною діяльністю, моніторинг, виявлення та блокування фінансових ресурсів, що належать згаданим особам. Ці завдання покладено на служби та підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та боротьби з економічною злочинністю МВС України. Виявлення ознак фінансування терористичної діяльності здійснюється органами внутрішніх справ згідно із законодавством;

4. Провідна роль у запобіганні, виявленні та припиненні злочинів терористичного спрямування належить оперативним службам та підрозділам органів внутрішніх справ, які в процесі виконання безпосередніх обов'язків виявляють та аналізують оперативну інформацію, що може свідчити про терористичну діяльність окремих осіб чи злочинних угруповань. Для цього оперативні підрозділи застосовують багато методів і способів оперативно-розшукової діяльності, зокрема негласні оперативні можливості у кримінальному середовищі, аналіз оперативної обстановки. Одним із способів реалізації функції оперативно-розшукової профілактики тероризму є відстеження оперативними підрозділами динаміки функціонування кримінального світу, у тому числі інформації про підготовку та вчинення злочинів терористичного спрямування;

5. Ефективність виконання органами внутрішніх справ завдань з протидії тероризму залежить від рівня досконалості організаційної й функціональної структури, відповідності кадрового забезпечення сучасним вимогам і стану матеріально-технічного забезпечення, встановлення реальних критеріїв оцінки результатів роботи;

6. Сьогодні у державі залишаються невизначеними теоретичні і практичні напрями протидії тероризму органами внутрішніх справ, тому дисертантом пропонується:

- дати таке визначення тероризму: тероризм - це антисоціальне явище, для якого характерним є вчинення навмисних злочинних актів, спрямованих на породження страху і паніки, знищення чи пошкодження майна, захоплення будь-якого об'єкта або погроза здійснити одне з перелічених діянь стосовно фізичних осіб і майна з висуненням певних вимог;

- у кримінально-правовому змісті під тероризмом слід розуміти сукупність злочинів терористичного спрямування, передбачених статтею 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”. Доцільно конкретизувати злочини, відповідальність за які передбачено КК України та які вчинено в терористичних цілях. Вони можуть бути віднесені до злочинів терористичного спрямування, зокрема до злочинів, передбачених статтями 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259, 260, 261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348, 349, 350, 439, 440, 441, 443, 444 КК України;

- серед детермінант тероризму необхідно виділити такі класифікаційні групи: ті, що практично важко перебороти, тому що застосування до них нейтралізуючого впливу не дає належного ефекту (їх можна лише фіксувати й відстежувати), та інші, що піддаються запобіжному впливу з боку правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ;

- визначити причини тероризму (внутрішні та зовнішні) у вигляді трирівневої піраміди: постійні, тимчасові й поточні. За результатами, отриманими під час проведення дослідження, встановлено, що безпосередньою жертвою терористичної діяльності може стати практично будь-яка людина за умови збігу несприятливих обставин;

- закріпити на законодавчому рівні зміни у статтях 112, 113, 146, 147, 258-2584, 259, 260, 261, 266, 277-280, 292, 341, 345, 346, 348, 349, 350, 439, 440, 441, 443, 444 КК України щодо посилення кримінальної відповідальності за злочини терористичного спрямування, передбачивши збільшення мінімального строку покарання та конфіскацію майна;

- створити єдину інформаційно-телекомунікаційну систему правоохоронних органів, що сприятиме реалізації державної політики з питань боротьби із злочинністю, а саме забезпечить поліпшення профілактичних, оперативно-розшукових заходів та підвищить рівень ефективності інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності з удосконаленням інформаційної взаємодії шляхом використання сучасних захищених (спеціальних) інформаційно-телекомунікаційних систем і запровадження стандартизованих (уніфікованих) процедур обміну інформацією;

- всіляко сприяти участі органів внутрішніх справ у правовому вихованні населення, формуванні антитерористичної ідеології, яка сприяла б посиленню єдності національних та особистих інтересів кожного громадянина, висвітленні суспільної небезпеки, яку містить тероризм, проводити роботу з підготовки населення (навчання, інформування, роз'яснення) до певних дій при вчиненні терористичних актів (розпізнавання терористичних загроз, поведінка у разі вчинення терористичного акту тощо);

- з урахуванням передумов для можливого поширення тероризму на територію України, а також процесу реформування органів внутрішніх справ, яке нині триває, створити у структурі кримінальної міліції підрозділи (відділи, відділення) боротьби з тероризмом;

- для припинення пропаганди терористичного спрямування, розроблення та розповсюдження рекомендацій з підготовки і вчинення злочинів терористичного спрямування внести до статті 187 КПК України зміни щодо накладення арешту на відповідні веб-сайти та електронну кореспонденцію з подальшим їх вилученням з Інтернет;

- суб'єктам боротьби з тероризмом посилити заходи з контролю за ввезенням на територію України отруйних і радіаційних речовин, бактеріологічних (біологічних) засобів, зброї, бойових припасів або вибухових речовин, а також за охороною зазначених об'єктів на території країни. Події останнього часу свідчать про те, що терористи здатні самостійно виготовляти і діставати зброю масового ураження, отже, зростає загроза скоєння терористичних актів на стратегічно важливих об'єктах атомної промисловості та у великих містах;

- посилити заходи з виявлення та ліквідації каналів нелегальної міграції, контрабандного постачання і транзитного транспортування наркотичних засобів у мережах міжнародного і транснаціонального наркобізнесу, оскільки наркоторгівля фінансує терористичні угруповання і рухи. Три види транснаціональної організованої злочинної діяльності - тероризм, наркобізнес, кримінальна міграція - пов'язані між собою, що дає змогу використовувати способи і переваги кожного угруповання для удосконалення та забезпечення власної протиправної діяльності.

7. Контроль за станом антитерористичної діяльності в Україні можливий лише за умови загальнодержавного підходу до розв'язання даної проблеми. У плані запобігання тероризму вважаємо за необхідне продовжити роботу із створення і зміцнення цілісної, структурованої системи боротьби з тероризмом, один з суб'єктів якої, тобто органи внутрішніх справ, тісно взаємодіє з іншими правоохоронними органами України.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рибачук М.В. Феномен терористки-смертниці / М.В. Рибачук // Держава і право: зб. наук. праць (Юридичні і політичні науки). - К.: Ін-т держави і права іМ.В. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 37. - С. 547-550.

2. Рибачук М.В. Взаємодія ОВС і ЗМІ у запобіганні тероризму в Україні / М.В. Рибачук // Право України. - 2007. - №12. - С. 88-92.

3. Рибачук М.В. Шляхи удосконалення взаємодії ОВС і ЗМІ у запобіганні тероризму в Україні / М.В. Рибачук // Право України. - 2008. - №1. - С. 124-127.

4. Рибачук М.В. Використання досвіду Франції щодо запобігання можливих проявів тероризму в Україні / М.В. Рибачук // Бюл. Мін-ва юстиції України. - 2008. - №2. - С. 98-108.

5. Рибачук М.В. Використання досвіду Ізраїлю щодо запобігання тероризму в Україні / М.В. Рибачук // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - №2. - С. 30-32. тероризм злочин кримінальний

6. Рибачук М.В. Використання досвіду ФРН у сфері протидії і запобігання можливим проявам тероризму в Україні / М.В. Рибачук // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць (Юридичні і політичні науки). - Одеса: Одеська національна юридична академія. - 2008. - Вип. 35. - С. 108-111.

7. Рибачук М.В. Запобігання терористичним актам на залізничному транспорті органами внутрішніх справ України / М.В. Рибачук // Часопис Київського університету права. - №4. - 2009. С. 316-319.

8. Рибачук М.В. Критерії відбору та підготовка державних службовців для участі в переговорах з терористами під час проведення антитерористичних операцій / М.В. Рибачук // Вісник державної служби України. - 2007. - №2. - С. 60-63.

Размещено на Allbest.ru