Організаційно-правові засади надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ біоресурсів

і природокористування України

ГОЛОВІЙ Людмила Василівна

УДК 342.951:378.6(477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАДАННЯ

освітніх ПОСЛУГ вищими навчальними закладами України

12.00.07 ? адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник ? доктор юридичних наук, професор

Курило Володимир Іванович,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, декан юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Діхтієвський Петро Васильович,

Національний авіаційний університет, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій

кандидат юридичних наук

Янчук Олександра Юріївна,

Університет економіки та права «КРОК», доцент кафедри конституційного та адміністративного права

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус 4, к.28

Автореферат розісланий «22» лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В Україні відбуваються глибокі системні перетворення у соціально-економічній, політичній та культурно-освітній сферах суспільного буття, спричинені запровадженням курсу на ринкові трансформації у контексті світових інтеграційно-глобалізаційних процесів розвитку людства. Не оминули ці зміни і ринку освітніх послуг. Вища освіта України перебуває нині на шляху реформування й умови, в яких проводиться реформа є досить складними. У вітчизняній системі вищої освіти існує низка проблем, які потребують швидкого вирішення, адже від того наскільки ефективно вона функціонує, залежить і розвиток суспільства та держави в цілому, оскільки саме освіта виступає основою їх інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку. В умовах інтеграції національної освітньої системи в європейський та світовий освітні простори постало питання про гармонізацію вітчизняного освітнього законодавства та відповідного законодавства цих країн. Визначальним чинником у цих процесах залишається державна освітянська політика та діяльність спеціальних державних органів, які здійснюють всебічний контроль за дотриманням якісних показників вищої освіти. Водночас законодавство, яким керуються ці державні органи, не позбавлено певних недоліків і суперечностей. Зазначені передумови висувають на передній план нагальну потребу поглибленого дослідження правових проблем процесу надання освітніх послуг у сфері вищої освіти саме з боку адміністративно-правового регулювання.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених-юристів, зокрема В. Б. Авер'янова, В. В. Астахова, О. М. Бандурки, Д. Н. Бахраха, Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, В. Л. Грохольського, П. В. Діхтієвського, В. К. Колпакова, В. І. Курила, Н. Р. Нижник, В. В. Цвєткова та ін. Використовувалися також праці науковців у галузях економіки, державного управління, педагогіки, зокрема Г. В. Атаманчука, О. В. Дубровки, Н. В. Жигоцької, О. А. Кратта, В. І. Лугового, С. В. Майбороди, Т. Є. Оболенської, В. М. Огаренка, Р. Патори, А. П. Панкрухіна та ін.

Слід зазначити, що в юридичній доктрині мають місце погляди фахівців на окремі аспекти надання освітніх послуг. Так, питання цивільно-правового регулювання діяльності щодо надання освітніх послуг набули пріоритету у дисертаційних дослідженнях В. В. Астахова «Правове регулювання функціонування в Україні вищих навчальних закладів недержавної форми власності» (1999) та К. А. Карчевського «Платні освітні послуги вищих закладів освіти МВС України: цивільно-правовий аспект» (2001). Адміністративно-правові аспекти окремих сфер надання освітніх послуг були розглянуті у дисертаційних працях О. В. Червякова «Організаційно-правові аспекти управління вищим навчальним закладом МВС України» (2002), В. І. Пальчикова «Правові проблеми вдосконалення організації діяльності та управління у сфері освіти» (2005), Н. C. Ракші «Адміністративно-правове забезпечення права громадян на освіту» (2007), Л. І. Миськів «Адміністративно-правові засади діяльності вищих навчальних закладів МВС України з питань морально-правового виховання курсантів» (2008). Однак цілісне комплексне дослідження організаційно-правових проблем надання освітніх послуг у науці адміністративного права поки що відсутнє, що поглиблює актуальність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України та у контексті реформування системи вищої освіти в Україні. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з правовими питаннями наукової теми «Розробка інноваційних методик забезпечення навчального процесу в аграрних ВНЗ засобами інформаційно-комунікаційних технологій» (номер державної реєстрації 0109U000952).

Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концептуальних засад адміністративно-правового регулювання надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України.

Для досягнення поставленої у дисертаційному дослідженні мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

- провести ретроспективний аналіз адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері вищої освіти та здійснити його періодизацію;

- розкрити сутність поняття освітніх послуг та їх адміністративно-правову складову;

- дослідити існуючі класифікації освітніх послуг у різних сферах наукового пізнання;

- виокремити комплекс специфічних ознак освітніх послуг;

- систематизувати принципи державного контролю за наданням освітніх послуг;

- визначити адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти;

- дослідити процедури ліцензування та акредитації в сфері вищої освіти як видів адміністративного провадження з метою вироблення пропозицій з їх удосконалення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України.

Предмет дослідження - адміністративно-правові засади надання освітніх послуг вищими навчальними закладами.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є філософський діалектичний метод наукового пізнання у поєднанні з комплексом загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Діалектичний метод дав змогу розглянути адміністративно-правову складову сталого суспільного процесу надання освітніх послуг у взаємозв'язку з іншими соціальними чинниками у складній взаємодії постійно змінюваних форм їх правового регулювання. Блок загальнонаукових методів складають історичний, формально-логічний, системний, системно-функціональний та статистичний методи. За допомогою історичного методу в дисертаційній роботі було досліджено створення і становлення державних органів управління вищою освітою, починаючи з появи перших вищих навчальних закладів на території сучасної України, нормативно-правової бази їх діяльності. Формально-логічний метод було покладено в основу формування категорійного апарату дослідження, зокрема надання авторського визначення понять «освітня послуга», «суб'єкти надання освітніх послуг», «державний контроль за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти». Системний метод дозволив розглянути сукупність вищих навчальних закладів України та державних органів управління у сфері освіти як складну соціальну систему та виявити особливості ієрархічних зв'язків між ними як елементами цієї системи. Системно-функціональний метод дав змогу сконцентрувати увагу на вивченні атрибутивних ознак саме функціональних адміністративно-правових взаємозв'язків всередині системи вищої освіти України. За допомогою статистичних методів було зібрано і проаналізовано емпіричну базу кількісних та якісних характеристик системи вищої освіти України.

Серед спеціально-наукових методів застосування віднайшли порівняльно-правовий і формально-юридичний методи. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити спільні риси та відмінності у правовому регулюванні надання освітніх послуг у відповідному законодавстві України та зарубіжних країн. Формально-юридичний метод було покладено в основу з'ясування змісту положень нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання освітніх послуг.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням проблем адміністративно-правових відносин у сфері надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України, яке спрямоване на подальший розвиток теорії адміністративного права шляхом формування нових та удосконалення існуючих правових конструкцій, категорій і понять, внесення науково обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного адміністративного законодавства України. освітній послуга контроль державний правовий

У результаті здійсненого дослідження автором сформульовано низку висновків і пропозицій, наукова новизна яких знайшла конкретний вияв у таких основних положеннях:

вперше:

- здійснено і запропоновано періодизацію історико-правового розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері вищої освіти, в результаті чого виділено: 1) початковий період утворення вищих навчальних закладів та становлення державних органів управління освітою (1802-1917 рр.); 2) період реструктуризації системи адміністративних органів у сфері надання освітніх послуг (1917-1919 рр.); 3) період впровадження радянської моделі управління в освітній галузі (1920-1929 рр.); 4) період реорганізації державних органів управління та уніфікації адміністративно-правового регулювання вищої освіти (1930-1959 рр.); 5) період утвердження і розвитку соціалістичних основ адміністративно-правового впливу на освітній процес у вищій школі (1960-1991 рр.);

- науково обґрунтовано та сформульовано теоретичне визначення поняття

«суб'єкти надання освітніх послуг», під якими розуміються фізичні та юридичні особи, які в установленому законом порядку отримали дозвіл здійснювати діяльність, пов'язану з наданням освітніх послуг;

- визначено поняття «державний контроль за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти» як засіб забезпечення законності надання таких послуг вищими навчальними закладами, який застосовується центральними і місцевими органами управління вищою освітою, зокрема Державною інспекцією навчальних закладів, і полягає у перевірці виконання встановлених державою вимог у сфері вищої освіти, забезпеченні дотримання норм нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання освітніх послуг, виявлення недоліків у роботі вищих навчальних закладів та надання їм допомоги в усуненні допущених порушень, підвищенні ефективності роботи вищих навчальних закладів та якості освітніх послуг;

- класифіковано специфічні ознаки освітніх послуг, результатом чого стала їх диференціація на соціально-економічні, політичні та юридичні;

удосконалено:

- класифікацію освітніх послуг шляхом пропозиції здійснення її на основі критерію повноти, який дозволяє виділити послуги, що надаються в межах встановлених програм та додаткові освітні послуги;

набули подальшого розвитку:

- визначення поняття освітньої послуги, під якою слід розуміти діяльність юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності з навчання та виховання, що здійснюється на підставі нормативно-правових актів та державних ліцензій і сертифікатів про акредитацію вищого навчального закладу, виходячи з фактичної можливості забезпечення надання освітніх послуг за певною спеціальністю. Безпосередньою адміністративно-правовою складовою поняття освітньої послуги є наявність дозвільних документів та відповідної процедури їх надання;

- визначення поняття додаткових освітніх послуг, під якими слід розуміти послуги понад обсяги, встановлені навчальними планами та програмами;

- система принципів державного контролю за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти, в яку включено такі принципи: законність, об'єктивність, гласність, систематичність, всебічність, результативність та ефективність;

- пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації, отримані в результаті дисертаційного дослідження, можуть бути використані у:

- науково-дослідній роботі - для подальших досліджень адміністративно-правових відносин у сфері надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України;

- правотворчій діяльності - у процесі підготовки проектів законодавчих та підзаконних актів, що містять окремі положення або цілком присвячені регламентації вищої освіти України;

- навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес»;

- практичній діяльності державних органів управління у галузі вищої освіти у сфері акредитації, ліцензування та державного контролю за наданням освітніх послуг.

Результати дисертаційного дослідження автора впроваджено:

у навчальний процес:

- при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право» на юридичному факультеті Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (акт впровадження від 17 червня 2009 р. № 32);

- при підготовці матеріалів акредитації спеціальності «Правознавство» на юридичному факультеті у Сумському національному аграрному університеті (акт впровадження від 14 липня 2009 р. № 1954)

у практичну діяльність:

- Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Верховної Ради України при розробці аналітичних і методичних рекомендацій, які стосуються умов ліцензування діяльності з надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України (довідка про впровадження від 23 грудня 2009 р. № 04-31/12-689/283701).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на: засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права, вчених радах Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України; Міжнародній науково-практичній конференції «Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти» (17-18 листопада 2006 р., м. Київ); Міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації» (15 березня 2007 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання» (26-27 жовтня 2007 р., м. Хмельницький); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Розвиток наукової думки - 2008» (10 жовтня 2008 р., м. Миколаїв); ІІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (15 жовтня 2008 р., м. Тернопіль); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (29-30 травня 2009 р., м. Луцьк).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладені дисертантом у трьох одноосібних наукових статтях, які опубліковані в наукових фахових виданнях з юридичних наук, та у тезах доповідей на шести науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел (254 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт, предмет, характеризуються використані методи дослідження, формулюються наукова новизна і практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 «Теоретичні засади адміністративно-правового регулювання надання освітніх послуг у сфері вищої освіти» складається з трьох підрозділів, у яких аналізується історичний розвиток державного управління у сфері освіти, нормативно-правові акти, що регулювали їх діяльність, досліджено сутність освітньої послуги, розглянуто класифікацію освітніх послуг, класифіковано специфічні ознаки таких послуг, охарактеризовано адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг.

У підрозділі 1.1. «Історико-правові аспекти державного регулювання освітньої діяльності» здійснено аналіз становлення та розвитку державних органів управління освітою, виділено п'ять періодів процесу його історичного розвитку:

1) початковий період утворення вищих навчальних закладів та становлення державних органів управління освітою (1802-1917 рр.), який характеризується виникненням вищих освітніх закладів на території сучасної України, утворенням державних органів управління освітою, посиленням освітньої функції держави;

2) період реструктуризації системи адміністративних органів у сфері надання освітніх послуг (1917-1919 рр.), що визначається зміною старої системи управління освітою, зокрема вищої, та перманентним утворенням нових адміністративних органів залежно від освітянської політики національних урядів періоду української революції;

3) період впровадження радянської моделі управління в освітній галузі (1920-1929 рр.), який окреслюється початком реформування вищої освіти, «українізацією», кодифікацією законодавства про освіту, яка знайшла своє втілення у Кодексі законів про народну освіту;

4) період реорганізації державних органів управління та уніфікації адміністративно-правового регулювання вищої освіти (1930-1959 рр.), що виокремлюється докорінним реформуванням вищої освіти на основі посилення командно-адміністративного регулювання, поглибленням бюрократичного централізму в освітній галузі;

5) період утвердження і розвитку соціалістичних основ адміністративно-правового впливу на освітній процес у вищій школі (1960-1991 рр.), який вирізняється жорстким державним контролем у системі управління вищою освітою, переходом до формально-бюрократичного стилю управління міністерств.

Здійснений аналіз історичного розвитку державних органів управління освітою дав змогу виявити такі прототипи сучасних вітчизняних органів державного управління у досліджуваній галузі: Міністерство народної освіти Російської імперії (1802 р.), Генеральний секретаріат освіти (1917 р.), Міністерство народної освіти в УНР (1918 р.), Міністерство народної освіти та мистецтва (1918 р.), Відділ освіти Тимчасового робітничо-селянського уряду (1919 р.), Народний комісаріат освіти УСРР (1919 р.), Міністерство освіти УРСР (1946), Міністерство вищої освіти УРСР (1955 р.), Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (1959 р.), Міністерство народної освіти Української РСР (1988 р.), Міністерство освіти України (1991 р.).

У підрозділі 1.2. «Формування понятійно-категорійного апарату дослідження» досліджується зміст понять «послуга» і «освітня послуга», а також наявні в науковій літературі їхні визначення. Проведені дослідження дали змогу запропонувати власне формулювання поняття освітньої послуги. Автор визначає освітні послуги як діяльність юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності з навчання та виховання, що здійснюється на підставі нормативно-правових актів та державних ліцензій і сертифікатів про акредитацію вищого навчального закладу, виходячи з фактичної можливості забезпечення надання освітніх послуг за певною спеціальністю. Виокремлено адміністративно-правову складову освітніх послуг у вигляді підстави надання таких послуг у формі дозвільних документів державного зразка на здійснення освітньої діяльності.

Чинне законодавство не дає визначення поняття освітньої послуги, хоча й оперує ним. Для усунення колізій з приводу змісту поняття освітньої послуги пропонується доповнити розділ 1 «Загальні положення» Закону України «Про вищу освіту» нормою, яка закріплює поняття «освітня послуга».

Проведено аналіз критеріїв класифікації освітніх послуг, яку доповнено критерієм повноти послуг (послуги, які надаються в межах встановлених програм та додаткові освітні послуги). Викладено авторську класифікацію ознак освітніх послуг з їх диференціацією на юридичні, соціально-економічні та політичні.

У підрозділі 1.3. «Адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг» досліджується поняття суб'єктів надання освітніх послуг. Наведено авторське визначення поняття суб'єктів надання освітніх послуг, під якими слід розуміти фізичних та юридичних осіб, які в установленому законом порядку отримали дозвіл здійснювати діяльність, пов'язану з наданням освітніх послуг. Проаналізовано повноваження вищих начальних закладів як суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, що дало змогу визначити їх адміністративно-правовий статус. Автор розглядає адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти як компетенцію учасників правовідносин у сфері вищої освіти, яка визначена нормами адміністративного права. За своєю адміністративно-правовою природою така компетенція містить сукупність повноважень, які доцільно структурувати у три блоки: цільовий, який об'єднує мету, завдання, функції та принципи організації діяльності суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти; організаційно-структурний, який опосередковує процедури створення, реорганізації та ліквідації зазначених суб'єктів; компетенційний, який виокремлює сукупність прав і обов'язків необхідних і достатніх для забезпечення процесу надання освітніх послуг у сфері вищої освіти.

Зроблено висновок, що у галузі вищої освіти суб'єктами надання освітніх послуг є вищі навчальні заклади всіх форм власності, інші юридичні особи, які надають освітні послуги у галузі вищої освіти (на це вказує ст. 16 Закону України «Про вищу освіту»). Щодо останніх суб'єктів, то законодавець не дає роз'яснення, які конкретно юридичні особи можуть надавати освітні послуги. На думку автора, такими особами можуть бути будь-які юридичні особи, які мають право на надання освітніх послуг на підставі дозвільних документів.

Дається детальна характеристика вищих навчальних закладів за типами, рівнями акредитації та формами власності. Наведено перелік послуг, які надаються вищими навчальними закладами, уточнено поняття додаткових освітніх послуг.

Розділ 2 «Система та функції органів державного управління вищою освітою в Україні» розкриває місце органів управління вищою освітою в системі державного контролю за суб'єктами надання освітніх послуг.

У підрозділі 2.1. «Структура та повноваження органів державного управління вищою освітою в Україні» проведено аналіз понять «управління», «державне управління». Дисертант є прибічником позиції науковців, які розглядають державне управління як особливий та самостійний різновид діяльності держави, що здійснює окрема система спеціальних державних органів - органів виконавчої влади.

Проаналізовано нормативно-правову базу, що регламентує завдання і повноваження органів управління вищою освітою в Україні.

Дослідження завдань та повноважень органів управління вищою освітою в Україні показало, що ефективне державне управління можливе лише у разі узгодженої діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Підвищення ефективності системи державного управління у галузі вищої освіти можливе через посилення державного контролю за працевлаштуванням випускників, надання державних гарантій щодо забезпечення їм належних умов праці, лібералізацію освітньої діяльності, зменшення імперативного впливу держави на діяльність державних закладів освіти.

У підрозділі 2.2. «Ліцензування як правова підстава надання освітніх послуг» досліджено зміст, етапи ліцензування діяльності з надання освітніх послуг та проаналізовано чинне законодавство, яке регулює процедуру ліцензування діяльності з надання освітніх послуг. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства про ліцензування у сфері вищої освіти. Зокрема, на думку автора, було б доцільно в Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг встановити:

- термін, протягом якого МОН України затверджує рішення ДАК про видачу (відмову) ліцензії, а також порядок повідомлення ВНЗ про прийняте рішення та підстави відмови у видачі;

- підстави відмови у збільшенні ліцензійного обсягу.

У підрозділі 2.3. «Акредитація як вид адміністративного провадження» розглянуто поняття акредитації, її цілі та роль, досліджено етапи проведення акредитації. Проаналізовано чинне законодавство, яке регулює проведення акредитації. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства про акредитацію вищих навчальних закладів, зокрема автор пропонує в Положенні про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах зазначити перелік підстав для анулювання сертифіката про акредитацію.

Проаналізовано закордонний досвід проведення акредитації вищих навчальних закладів, зокрема таких країн як Сполучені Штати Америки, Франція, Великобританія, Нідерланди. Порівняльний аналіз процедур акредитації вищих навчальних закладів зарубіжних країн дав змогу встановити, що акредитація навчальних закладів здійснюється за подібною схемою: 1) проведення вищим навчальним закладом аналізу своєї діяльності на відповідність встановленим вимогам акредитації; 2) безпосередня робота зовнішніх експертів у вищому навчальному закладі; 3) підготовка зовнішніми експертами звіту про результати перевірки; 4) прийняття рішення про акредитацію відповідним органом.

У підрозділі 2.4. «Державний контроль за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти» проаналізовано підходи до визначення загальних понять контролю і державного контролю. На їх основі запропоновано визначення державного контролю за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти як засобу забезпечення законності надання таких послуг вищими навчальними закладами, який застосовується центральними і місцевими органами управління вищою освітою, зокрема Державною інспекцією навчальних закладів і полягає у перевірці виконання встановлених державою вимог у сфері вищої освіти, забезпеченні дотримання норм нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання освітніх послуг, виявлення недоліків у роботі вищих навчальних закладів та надання їм допомоги в усуненні допущених порушень, підвищенні ефективності роботи вищих навчальних закладів та якості освітніх послуг.

Виходячи із загальних принципів державного контролю та враховуючи специфіку державного контролю за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти, виділено основні його принципи у цій сфері.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової задачі щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України. Результатом наукового дослідження, проведеного у дисертаційній роботі, є сформульовані автором висновки, пропозиції та рекомендації, сконцентровані у таких положеннях:

1. Дослідження особливостей історико-правового розвитку адміністративно-правового регулювання діяльності у сфері вищої освіти дало змогу здійснити таку його періодизацію: 1) початковий період утворення вищих навчальних закладів та становлення державних органів управління освітою (1802-1917 рр.), який характеризується виникненням вищих освітніх закладів на території сучасної України, утворенням державних органів управління, посиленням освітньої функції держави; 2) період реструктуризації системи адміністративних органів у сфері надання освітніх послуг (1917-1919 рр.), що визначається зміною старої системи управління освітою, зокрема вищої, та перманентним утворенням нових адміністративних органів залежно від освітянської політики національних урядів періоду української революції; 3) період впровадження радянської моделі управління в освітній галузі (1920-1929 рр.), який окреслюється початком реформування вищої освіти, «українізацією», кодифікацією законодавства про освіту, яка знайшла своє втілення у Кодексі законів про народну освіту; 4) період реорганізації державних органів управління та уніфікації адміністративно-правового регулювання вищої освіти (1930-1959 рр.), що виокремлюється докорінним реформуванням вищої освіти на основі посилення командно-адміністративного регулювання, поглибленням бюрократичного централізму в освітній галузі; 5) період утвердження і розвитку соціалістичних основ адміністративно-правового впливу на освітній процес у вищій школі (1960-1991 рр.), який вирізняється жорстким державним контролем у системі управління вищою освітою, переходом до формально-бюрократичного стилю управління міністерств.

2. У різногалузевій науковій літературі, де розглядається поняття освітньої послуги, відсутнє його узагальнене розуміння через різноплановість інтересів, які переслідують ці науки, мети дослідження цього поняття та, як наслідок, підходів до з'ясування його сутності і змісту. Виходячи з функціональних особливостей адміністративного права, під освітньою послугою слід розуміти діяльність юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності з навчання та виховання, що здійснюється на підставі нормативно-правових актів та державних ліцензій і сертифікатів про акредитацію вищого навчального закладу, виходячи з фактичної можливості забезпечення надання освітніх послуг за певною спеціальністю.

3. Для усунення суперечок з приводу змісту поняття освітньої послуги пропонується доповнити розділ 1 «Загальні положення» Закону України «Про вищу освіту» терміном «освітня послуга».

4. У результаті дослідження існуючих класифікацій освітніх послуг у різних сферах наукового пізнання дисертант доходить висновку про доцільність запровадження у адміністративно-правову доктрину розробленої ним класифікації освітніх послуг, в основу відмежування якої від інших за галузевою належністю наукових класифікацій покладено критерій повноти послуг. Зазначений критерій містить внутрішню диференціацію на послуги, які надаються в межах встановлених програм та додаткові освітні послуги.

5. Виходячи з особливостей сучасного адміністративно-правового регулювання процесу надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, пропонується виокремити комплекс специфічних ознак таких послуг. Враховуючи поліфункціональність соціального значення категорії освітніх послуг для різних сфер суспільних відносин, доцільно класифікувати їх атрибутивні ознаки з диференціацією на три групи: соціально-економічні, політичні та юридичні. Соціально-економічні ознаки виокремлюють матеріальну основу потреби людей до підвищення свого освітнього-інтелектуального рівня. Такими ознаками є: сталість фактора відтворення і зростання інтелектуального капіталу країни; залежність попиту на освітні послуги вищої школи від рівня матеріального забезпечення населення; висока вартість освітніх послуг; наявність розриву між періодом споживання і одержанням відплатності від набутої освітньої послуги; вища матеріальна забезпеченість випускників вузів; підвищення шансів на працевлаштування випускниками престижних вузів та спеціальностей. До політичних ознак належать: необхідність забезпечення природних прав людини на одержання вищої освіти; урівнювання можливостей різних верств населення у можливості одержання ними вищої освіти; перманентність освітнього чинника як складової політичних платформ партій і блоків; необхідність забезпечення належного рівня освіти населення країни як запоруки формування відповідного ставлення світової спільноти. Групу юридичних ознак формують: індивідуалізація освітньої послуги; виключний характер прав одержувача освітніх послуг на їх результати; право вимоги вищого навчального закладу до одержувача освітньої послуги на виконання відповідних освітньо-кваліфікаційних програм; наявність у вищого навчального закладу дозвільного документу державного зразка на здійснення освітньої діяльності.

6. Державний контроль за наданням освітніх послуг у сфері вищої освіти здійснюється Міністерством освіти і науки України разом з іншими центральними органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми власності, а також спеціальним контролюючим органом відомчої спрямованості, яким є Державна інспекція навчальних закладів. Такий контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання приписів нормативно-правових актів, які регулюють діяльність з надання освітніх послуг, а також виявлення недоліків у роботі вищих навчальних закладів та надання їм допомоги в усуненні допущених порушень і підвищенні ефективності роботи вищих навчальних закладів та якості освітніх послуг.

7. Виходячи з непересічного значення принципів у механізмі правового регулювання, дисертант пропонує в основу адміністративно-правового регулювання освітніх відносин у вищій школі покласти систему таких принципів: законності, об'єктивності, гласності, систематичності, всебічності, результативності та ефективності. Зазначені принципи не одержали нормативного закріплення у відповідному чинному законодавстві, тому на думку автора доцільно закріпити їх Законі України «Про освіту».

8. Суб'єктами надання освітніх послуг є фізичні та юридичні особи, які в установленому законом порядку отримали дозвіл здійснювати діяльність, пов'язану з наданням освітніх послуг.

9. Адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти - це компетенція учасників правовідносин у сфері вищої освіти, визначена нормами адміністративного права. За своєю адміністративно-правовою природою така компетенція містить сукупність повноважень, які доцільно структурувати у три блоки: цільовий, який об'єднує мету, завдання, функції та принципи організації діяльності суб'єктів надання освітніх послуг у сфері вищої освіти; організаційно-структурний, який опосередковує процедури створення, реорганізації та ліквідації зазначених суб'єктів; компетенційний, який виокремлює сукупність прав і обов'язків необхідних і достатніх для забезпечення процесу надання освітніх послуг у сфері вищої освіти.

10. На основі аналізу нормативно-правових актів, які регулюють ліцензування та акредитацію у сфері вищої освіти вбачається доцільним доповнити Порядок ліцензування діяльності з надання освітніх послуг: переліком підстав відмови у збільшенні ліцензійного обсягу; переліком підстав прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії; порядком повідомлення заявника про прийняте рішення. Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах пропонується доповнити переліком підстав для анулювання сертифіката про акредитацію.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ за темою дисертації

1. Головій Л. В. До питання визначення поняття «освітня послуга» / Л. В. Головій // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - С. 43-46.

2. Головій Л. В. Суб'єкти з надання освітніх послуг у галузі вищої освіти / Л. В. Головій // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12. - С. 85-87.

3. Головій Л. В. Деякі питання законодавчого регулювання ліцензування діяльності з надання освітніх послуг / Л. В. Головій // Міліція. - 2009. - № 4 (142). - С. 3-6.

4. Головій Л. В. Теоретико-правове визначення поняття освітньої послуги / Л. В. Головій // Стан та перспективи розвитку юридичної науки і освіти : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., присвяченої 5-річчю створення юридичного факультету Національного аграрного університету (Київ, 17-18 листопада 2006 р.) : зб. наук. пр. / за ред. В. М. Єрмоленка, В. І. Курила, В. О. Шамрая. - К. : Магістр-ХХІ сторіччя, 2007. - С. 189-191.

5. Головій Л. В. Правовий статус вищих навчальних закладів / Л. В. Головій // Актуальні проблеми держави і системи права України в умовах світової глобалізації : матеріали міжвузівської науково-практичної конференції молодих вчених (м. Київ, 15 березня 2007 р.) : зб. наук. пр. / за ред. В. І. Курила, В. О. Шамрая та ін. - К. : Видавничий центр НАУ, 2007. - С. 68-70.

6. Головій Л. В. До питання адміністративно-правових відносин у сфері освіти / Л. В. Головій // Актуальні проблеми юридичної науки : збірник тез міжнародної наукової конференції «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року) : у 3-х частинах. - Частина третя: «Адміністративне право. Адміністративний процес. Фінансове право. Кримінальне право. Кримінологія. Кримінальний процес. Криміналістика». -- Хмельницький : Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2007. - С. 35-37.

7. Головій Л. В. Якісна аграрна освіта як передумова соціального розвитку села / Л. В. Головій // Розвиток наукової думки - 2008 : збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Миколаїв, 10 жовтня 2008 р). - Миколаїв : НУК, 2008. - С. 67-69.

8. Головій Л. В. До питання державного управління освітою в сучасних умовах / Л. В. Головій // Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми : збірник тез доповідей ІІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (м. Тернопіль, 15 жовтня 2008 р.) - Тернопіль : [б.в.], 2008. - С. 51-53.

9. Головій Л. В. До питання процедури акредитації освітньої діяльності / Л. В. Головій // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами VI Міжнародної науково-практичної конференції (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.) / уклад. Т. Д. Климчук. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 22-23.

АНОТАЦІЇ

Головій Л. В. Організаційно-правові засади надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правових відносин у сфері надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України. У роботі вивчено питання історичного процесу становлення та розвитку державних органів управління вищою освітою. Розкрито сутність та адміністративно-правову складову освітніх послуг. Уточнено класифікацію освітніх послуг. Класифіковано специфічні ознаки освітніх послуг. Охарактеризовано адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг. Розглянуто процедури ліцензування та акредитації в сфері вищої освіти як видів адміністративного провадження. Обґрунтовано і запропоновано деякі шляхи удосконалення чинного законодавства з питань регулювання надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України.

Ключові слова: освітня послуга, вища освіта, органи управління вищою освітою, ліцензування освітньої діяльності, акредитація освітньої діяльності, державний контроль за наданням освітніх послуг.

Головий Л. В. Организационно-правовые основы предоставления образовательных услуг высшими учебными заведениями Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному анализу теоретических и практических вопросов, связанных с государственным регулированием предоставления образовательных услуг высшими учебными заведениями Украины. Основное внимание при этом уделяется административно-правовым и организационно-управленческим аспектам деятельности государственных органов управления высшим образованием.

В диссертации изучены историко-правовые аспекты государственного регулирования образовательной деятельности и выделены исторические периоды.

Проведен анализ научных взглядов относительно понятия и сущности образовательных услуг, на основании чего автором дается их определение, а также предлагается внесение изменений в соответствующие нормативно-правовые акты, направленные на совершенствование правового регулирования исследуемых вопросов.

В процессе исследования уточнена классификация образовательных услуг, а также проведена классификация специфических особенностей образовательных услуг.

В диссертационном исследовании значительное внимание уделяется изучению и анализу административно-правового положения субъектов, предоставляющих образовательные услуги, а также дается определение субъектов, предоставляющих образовательные услуги.

Проанализирована система государственного управления в сфере высшего образования Украины, а также нормативно-правовая база, регламентирующая деятельность органов управления высшим образованием. Рассмотрены задания и полномочия государственных органов управления высшим образованием Украины.

Значительное внимание уделяется исследованию процедур лицензирования и аккредитации образовательной деятельности Украины. Сделан вывод о необходимости усовершенствования процедур лицензирования и аккредитации образовательной деятельности Украины.

Проанализирован зарубежный опыт проведения аккредитации образовательной деятельности.

В выводах диссертационного исследования изложены наиболее важные научные и практические результаты, полученные в процессе работы, а также сформулированы конкретные предложения по совершенствованию правового регулирования исследуемых отношений в сфере предоставления образовательных услуг и государственного контроля за этим видом деятельности.

Ключевые слова: образовательная услуга, высшее образование, органы управления высшим образованием, лицензирование образовательной деятельности, аккредитация образовательной деятельности, государственный контроль за предоставлением образовательных услуг.

Holoviy L. V. Organizational and legal principles of providing educational services by Higher Educational Institutions of Ukraine. - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of the Candidate of Juridical Sciences, specialty 12.00.07 - Administrative Law and Process; Financial Law; Information Law. - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

Dissertation is dedicated to the comprehensive study of administrative-legal relations in providing educational services by Higher Educational Institutions of Ukraine. The questions of historical process of formation and development of public higher educational authorities have been researched in this paper. There is also examined the essence and administrative-legal component of educational services. The classification of educational services is clarified. There are classified specific features of educational services and state control over the concession of such services. The administrative-legal status of the subjects rendering educational services is characterized. The procedures of licensing and accreditation in the sphere of higher education are examined as kinds of administrative proceeding. There are substantiated and proposed some ways of improving existing legislation regarding regulation of rendering educational services by Higher Educational Institutions of Ukraine.

Key words: educational service, higher education, higher educational authorities, licensing of educational activities, accreditation of educational activities, state control over the provision of educational services.

Размещено на Allbest.ru