Правове регулювання агроінноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність: 12.00.06 ? земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ГИРЕНКО Інна Володимирівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука Національного університету біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Єрмоленко Володимир Михайлович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України Погрібний Олексій Олексійович, Національна академія правових наук України, головний вчений секретар;

- кандидат юридичних наук Браніцький Олександр Миколайович, Український науково-дослідний інститут продуктивності агропромислового комплексу, м. Київ, заступник директора з наукової роботи.

Захист відбудеться 16 грудня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 15 листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У нових соціально-економічних умовах для України гостро постало питання пошуку шляхів подальшого розвитку конкурентоспроможного у світових масштабах сільськогосподарського виробництва. Стратегічна важливість цієї сфери економічної діяльності формується за рахунок існування незамінної потреби людства у продуктах харчування та промисловості - у натуральній сировині, виробництво якої достатньої кількості та якості становить основу продовольчої безпеки держави як важливої складової її національної безпеки. Світовий досвід яскраво свідчить, що прогресивний розвиток будь-якої галузі матеріального виробництва можливий лише за рахунок процесу активного впровадження інтелектуальних здобутків, який одержав нині назву інноваційної діяльності. Так само й забезпечення конкурентоспроможності агропромислового комплексу України за сучасних умов глобалізації світових економічних процесів є можливим лише за умови переходу цієї галузі на інноваційну модель розвитку. При цьому провідна роль у закріпленні такої моделі й поширенні її дії на всю систему аграрних відносин безперечно відводиться саме належному механізму правового регулювання агроінноваційних відносин, який нині, на жаль, є недостатньо сформованим. Зазначені об'єктивні чинники й зумовили надзвичайну актуальність і нагальність розробки обраної теми дисертаційного дослідження.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали здобутки вітчизняних та зарубіжних учених-юристів - фахівців у галузях аграрного, земельного, екологічного, цивільного та інших галузей права: В. І. Андрейцева, Ю. Є. Атаманової, Г. І. Балюк, Ю. В. Бауліна, А. П. Гетьмана, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, В. І. Курила, Н. Р. Малишевої, В. В. Носіка, О. О. Підопригори, О. О. Погрібного, О. Д. Святоцького, В. І. Семчика, А. М. Статівки, В. Я. Тація, В. Ю. Уркевича, В. З. Янчука та ін.

Економічні аспекти сучасної моделі агроінноваційного розвитку знайшли своє відображення у працях таких учених економічного профілю, як М. Ф. Кропивко, Л. І. Курило, П. Т. Саблук, В. П. Ситник, С. І. Соколенко, Р. А. Фатхутдінов та ін. У дослідженні також були розглянуті роботи науковців інших спрямувань, таких як В. П. Горбатенко, В. П. Семиноженко, П. М. Цибульов та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України в межах Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з науковою темою № 110/196-пр «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад агроінноваційної діяльності, законодавства України із зазначеного напряму та іноземного досвіду з'ясувати сутність агроінноваційної діяльності, визначити особливості правового регулювання агроінноваційної діяльності та дати відповідні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цього напряму сільськогосподарської діяльності.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження визначені такі завдання:

– з'ясувати існуючі підходи до сутності та змісту інноваційної діяльності в аграрній сфері у вітчизняній та зарубіжній науково-правовій літературі;

– визначити місце агроінноваційної діяльності в системі аграрного права;

– провести класифікацію агроінноваційної діяльності;

– визначити особливості агроінноваційної діяльності та її правового регулювання;

– виявити колізії та прогалини в чинному агроінноваційному законодавстві України;

– визначити напрями та розробити рекомендації з удосконалення правового регулювання агроінноваційної діяльності.

Об'єктом дослідження є аграрні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції.

Предмет дослідження становлять сутність і зміст правового регулювання агроінноваційної діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, які у своєму органічному поєднанні допомогли досягти виконання поставлених завдань. Філософський діалектичний метод дав можливість розглянути механізм правового регулювання агроінноваційної діяльності як сукупність відповідних юридичних засобів у поєднанні з соціальними, економічними, організаційними засобами регулювання цієї сфери діяльності, причому не як стале суспільне явище, а як таке, що перебуває у стані постійних змін і вдосконалень. Загальнонаукові методи сходження від абстрактного до конкретного і навпаки застосовувалися при формуванні понятійно-категорійної основи дослідження, зокрема понять «агроінновація», «агроінноваційна діяльність» тощо. Метод аналізу застосовувався при зіставленні різних теоретичних підходів, позицій і думок щодо сутності та змісту правового регулювання агроінноваційної діяльності, а також норм різних нормативно-правових актів, які врегульовують подібні агроінноваційні відносини, що дало змогу визначити відповідні законодавчі прогалини й колізії. За допомогою методу синтезу було одержано відповідні висновки, а також розроблено пропозиції і рекомендації для вдосконалення правової моделі агроінноваційної діяльності. Класифікацію агроінноваційної діяльності було здійснено на основі системно-структурного методу. Зі спеціальних наукових методів застосовувалися порівняльно-правовий та формально-юридичний методи. Порівняльно-правовий метод дав можливість зіставити вітчизняне, зарубіжне та міжнародне законодавство в агроінноваційній сфері. Для з'ясування змісту норм агроінноваційного законодавства застосовувався формально-юридичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні здійснено комплексне наукове дослідження правового регулювання агроінноваційної діяльності, з'ясовано її сутність та зміст, розроблено класифікацію агроінноваційної діяльності та дано пропозиції щодо вдосконалення законодавства, норми якого регулюють агроінноваційну діяльність. У дисертації наводиться низка нових та удосконалених визначень, що розширюють зміст категоріального апарату стосовно правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні.

Новизна дисертаційного дослідження відображена у таких основних положеннях та пропозиціях, що виносяться на захист:

уперше:

1) доведено, що правове регулювання агроінноваційної діяльності слід визнати інститутом аграрного права. Зазначений інститут є комплексним за своєю природою, включає самостійний пласт агроінноваційних відносин, що за своїм змістом є найбільш однорідними серед загального масиву аграрних відносин;

2) агроінноваційну діяльність визначено як процес, спрямований на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок щодо сільськогосподарської продукції, що зумовлює виробництво, присвоєння, розподіл, перерозподіл, споживання та зберігання сільськогосподарської продукції, відносини з формування правового становища їх суб'єктів, удосконалення технологій виробництва сільськогосподарської продукції або послуг у сільському господарстві, а також сприяють розвитку соціальної сфери села;

3) розроблено класифікацію агроінноваційної діяльності, до якої слід віднести такі її види: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів сільськогосподарської техніки; розробку, освоєння та поширення принципово нових технологій, що використовуються в рослинництві та тваринництві, а також ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення екологічного становища на територіях, де займаються вирощуванням рослинної продукції; технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових сільськогосподарських підприємств, що вперше здійснюють освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології; удосконалення інфраструктури виробництва агроінноваційної продукції; вдосконалення механізмів формування споживчого ринку і збуту продукції рослинництва та тваринництва; реалізацію інноваційних науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень у галузі сільського господарства; формування інноваційних кластерних утворень у галузі сільського господарства; підготовку наукових кадрів; інноваційний розвиток соціальної сфери села;

4) запропоновано розглядати формування та функціонування агроінноваційних кластерів як основу інноваційного розвитку сільського господарства України та виходу села з кризи, оскільки створення підприємств на місцях дасть можливість споживачеві не тільки отримати інноваційний сільськогосподарський продукт, а й створить робочі місця, зумовить розвиток інфраструктури, соціальної сфери села тощо;

удосконалено:

- визначення поняття агроінноваційного кластера через тлумачення його як концентрацію та об'єднання агропромислових та інших підприємств різних форм власності з метою формування на певній території замкнутої повної системи розроблення, виробництва, переробки та реалізації агропромислової інноваційної продукції, технології або послуг з метою одержання й розповсюдження конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та сприяння розвитку соціальної сфери села;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування необхідності запровадження реєстру територій агропромислового вирощування ГМО, а також, відповідно, наявності юридичної бази для правового регулювання цього питання. Зокрема, запропоновано ст. 14 і ст. 20 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» викласти у нових редакціях (зміст пропозицій містять висновки), а також внести зміни до ст. 9 цього Закону щодо розширення повноважень Міністерства охорони навколишнього природного середовища України за рахунок здійснення державної реєстрації територій агропромислового вирощування сільськогосподарських рослин, створених на основі ГМО, оскільки саме центральний орган здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної та генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у відкритій системі й дає дозволи на вивільнення ГМО у відкритій системі.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю порушених у дисертаційному дослідженні питань і полягає в можливості використання його положень і висновків:

- у науково-дослідній роботі як основу для подальшого розроблення питань правового регулювання агроінноваційної діяльності, а також для подальшого розроблення проблем теорії агроінноваційного права;

- у нормотворчій діяльності з метою вдосконалення агроінноваційного законодавства;

- у навчальному процесі для підготовки навчальних посібників і підручників з дисципліни «Аграрне право» для студентів юридичних спеціальностей, спецкурсів з аграрно-правового циклу при підготовці фахівців-аграрників інших спеціальностей.

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджені:

- у нормотворчу діяльність Українського інституту експертизи сортів рослин Державної служби з охорони прав на сорти рослин (акт впровадження Українського інституту експертизи сортів рослин № 4622 від 3.11.2009 р.);

- у правозастосовну практику -- у практичній діяльності Департаменту правової та законопроектної роботи Мінагрополітики України (акт впровадження Департаменту правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики України № 31-4/217 від 10.03.2010 р.);

- у навчальний процес -- з метою викладання навчальних дисциплін: «Аграрне право», «Право інтелектуальної власності» для студентів юридичного факультету напряму «Право» ОКР «бакалавр» та «Законодавство у селекції та насінництві» -- на агрономічному факультеті НУБіП України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, ідеї та висновки дисертації були неодноразово обговорені і схвалені на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В. З. Янчука, вчених рад та міжкафедральному семінарі Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також були оприлюднені дисертантом на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема на: Першій всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції (м. Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції «Треті юридичні читання» (м. Київ, 2007), ІІ Державній науковій конференції «Сучасні правові проблеми українського державотворення» (м. Біла Церква, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення земельного законодавства та правового забезпечення аграрного виробництва» (м. Біла Церква, 2008), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях, з яких 3 статті у фахових виданнях з юридичних наук, 5 тез на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків до розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел із 163 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з яких 180 сторінок основного тексту, 5 сторінок додатків та 20 сторінок використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлюється його зв'язок з науковими програмами, темами, визначаються ступінь наукової розробки проблеми, мета і завдання, предмет та об'єкт дисертаційного дослідження, його методологічні та теоретичні засади, формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, викладаються основні положення, що виносяться на захист, список публікацій та апробація результатів дослідження, відомості про структуру, обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади регулювання агроінноваційної діяльності» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу, присвячених загальнотеоретичним проблемам поняття та змісту агроінноваційної діяльності, особливостям правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст інноваційної діяльності» розглянуто існуючі в теорії права сучасні концептуальні погляди на сутність інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність є складним процесом, спрямованим на реалізацію результатів наукових досліджень, науково-технічних досягнень у продукт, який втілюється у життя та поширюється і реалізується серед споживачів.

У дисертації запропоновано інноваційний процес визначати як процес, пов'язаний зі створенням (виготовленням), упровадженням та поширенням інновацій. Також відзначається, що інноваційний процес, на відміну від науково-технічного прогресу, наділений ознакою неперервності й не завершується лише впровадженням інновації.

У науковій літературі існує кілька підходів до визначення сутності інновації. Найпоширенішими у науковій літературі є дві точки зору щодо сутності інновації: в одному випадку нововведення подається як результат творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки), технології, методу і т.д., в іншому -- як процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість існуючих. Крім того, інколи під цим визначенням також розуміють вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну поколінь техніки і технології. У законодавстві іноді використовуються терміни «інновація» та «інноваційна діяльність» як тотожні поняття. Так, Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає «інноваційний продукт» як результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом, тобто фактично дублює визначення «інновації».

У дисертації встановлено, що під поняттям «інновація» слід розуміти технологію, продукцію, послугу, а під «інноваційною діяльністю» -- процес уведення нових наукових досліджень та розробок.

У підрозділі 1.2 «Особливості агроінноваційної діяльності та її правового регулювання» визначається місце правового регулювання агроінноваційної діяльності в системі аграрного права. Запропоновано правове регулювання агроінноваційної діяльності виділити окремим інститутом аграрного права, який є комплексним за своєю природою. У підрозділі розглядається сутність агроінноваційної діяльності.

Аналіз законодавства дає підстави дійти висновку про існування прогалини у правовому регулюванні щодо забезпечення контролю за вирощуванням ГМО та екологічного стану агросистеми, територій, на яких така продукція вирощується. Законодавством визначено лише те, що забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО до їх державної реєстрації, за винятком державної апробації (випробувань), тобто після державної реєстрації ніхто екологічний стан агросистеми не відстежує, що вкрай шкідливо, адже протягом певного часу вирощування генетично модифікованих культур на певних територіях відбувається їх змішування з негенетично модифікованими. Тому запропоновано створити реєстр територій агропромислового вирощування ГМО та, відповідно, правову базу для правового регулювання цього процесу.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, були розроблені та надані пропозиції щодо вдосконалення окремих норм Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».

Зроблено також висновок про доцільність та виправданість активнішого використання в сільському господарстві інвестицій та ширшого запровадження інноваційних технологій. Безумовно, такі процеси потребують детального правового регулювання.

Підрозділ 1.3 «Класифікація агроінноваційної діяльності» присвячено вивченню різноманіття видів агроінноваційної діяльності. Було запропоновано виділити відповідні складові агроінноваційної діяльності.

Так, до окремих видів агроінноваційної діяльності доцільно віднести не тільки проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів сільськогосподарської техніки, а й включити: розробку, освоєння й поширення принципово нових технологій, що використовуються в галузі сільського господарства, зокрема нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення екологічного стану на територіях, де займаються вирощуванням рослинної продукції; технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових сільськогосподарських підприємств, що вперше здійснюють освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології; вдосконалення інфраструктури виробництва агроінноваційної продукції; вдосконалення механізмів формування споживчого ринку і збуту продукції рослинництва та тваринництва; реалізацію інноваційних науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень у сільському господарстві; формування агроінноваційних кластерних утворень; підготовку наукових кадрів; інноваційний розвиток соціальної сфери села.

Розділ 2 «Сучасний стан правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні» містить три підрозділи, в яких розкрито особливості окремих складових агроінноваційної діяльності як об'єкта аграрно-правового регулювання.

У підрозділі 2.1 «Правове регулювання наукового забезпечення агроінноваційного процесу» визначається стан наукового і правового забезпечення зазначених відносин.

Суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності визначаються вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації в науковій та науково-технічній діяльності. Наукове забезпечення в Україні здійснюється Національною академією наук України, Національною академією аграрних наук України, вищими навчальними закладами та іншими установами.

Проведений усебічний аналіз нормативно-правових актів щодо регулювання наукового забезпечення агроінноваційного процесу. Досягненням вітчизняного законодавства, на погляд дисертантки, є прийняття Закону України «Про наукові парки», який спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, впровадження, виробництва інноваційних продуктів та інноваційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках і яким регулюються правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані зі створенням та функціонуванням наукових парків.

Підрозділ 2.2 «Правові засади фінансової підтримки агроінноваційної діяльності» присвячено вивченню правового регулювання фінансування агроінноваційної діяльності, розглядаються особливості фінансування окремих видів і суб'єктів інноваційної діяльності, таких як технологічні, наукові парки.

Встановлено, що фінансова підтримка державою юридичних осіб недержавної форми власності є необхідною складовою розвитку агроінноваційної діяльності та стимулювання науково-технічного прогресу.

В Україні державне регулювання агроінноваційної діяльності здійснюється через визначення і підтримку пріоритетних напрямів агроінноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізацію державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення правових та економічних механізмів підтримки і стимулювання агроінноваційної діяльності; захист прав та інтересів суб'єктів агроінноваційної діяльності; фінансову підтримку виконання агроінноваційних проектів; стимулювання фінансової політики комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування агроінноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб'єктів агроінноваційної діяльності; підтримку функціонування і розвиток сучасної агроінноваційної інфраструктури.

Слід відзначити, що для окремих напрямів агроінноваційної діяльності, зокрема в рослинництві, створено окремий механізм фінансування, наприклад, на розвиток хмелярства установлено 1% відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива. Загалом агроінвестиційна діяльність здійснюється на основі державного і приватного, іноземного і спільного інвестування.

Крім того, особливістю інвестування в агроінноваційну діяльність є досить тривалий у часі шлях від розробок до впровадження інновацій у життя і можливості отримання прибутку, що пов'язане зі специфічними сферами сільськогосподарської діяльності -- рослинництвом та тваринництвом.

У підрозділі 2.3 «Інформаційне забезпечення агроінноваційної діяльності» звертається увага на незадовільне інформаційне забезпечення агроінноваційної сфери.

У дисертації зроблено висновок, що недостатній обсяг своєчасної інформації є однією з важливих причин стримування введення агроінновацій у виробництво. Тому край необхідно звернути увагу на своєчасне надходження агроінноваційної інформації до сільськогосподарських товаровиробників.

Створення інформаційних центрів, які містили б не тільки всю необхідну законодавчу базу зі створення, виробництва, впровадження агроінновацій у життя, а й інформацію про перелік установ, організацій і підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а також інформаційну базу актуальних агроінноваційних розробок та пропозицій є необхідним для розвитку зазначеної сфери.

Вважаємо, що для нинішнього етапу становлення інформаційного забезпечення агроінноваційної діяльності актуальним є створення галузевих наукових електронних бібліотек. Дисертанткою акцентується також увага на функціонуванні сільськогосподарських інформаційних дорадчих служб. Украй важливо, щоб будь-який суб'єкт аграрного бізнесу, який займається розробленням, вирощуванням, зберіганням агроінноваційних продуктів, мав можливість заздалегідь, перед початком нового сезону отримати інформацію про розробників певної інноваційної продукції й уже в цьому ж сезоні скористатися такою інформацією.

Розділ 3 «Удосконалення правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні» містить два підрозділи та висновки до розділу, у яких визначено напрями удосконалення правового регулювання агроінноваційної діяльності з урахуванням досягнень закордонного досвіду в цій сфері.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід правового регулювання агроінноваційної діяльності» розглянуто позитивний досвід розвинутих іноземних держав щодо правового забезпечення розробки та втілення агроінновацій.

За основу взято американську та японську моделі агроінноваційного розвитку. В Японії робиться акцент на фінансування великих корпорацій, у США -- на фінансування середніх та малих суб'єктів агроінноваційної діяльності, причому на фінансування не лише юридичних, а й безпосередньо фізичних осіб. Таким чином, у США створено механізм матеріального заохочення фізичних осіб до розроблення інноваційних продуктів та технологій.

Для України важливо поєднати в оптимальному співвідношенні обидва підходи, закріпити цю позицію законодавчо, створивши на цій основі власну модель агроінноваційного розвитку.

Підрозділ 3.2 «Правовий аспект формування інноваційних кластерів у галузі сільського господарства» присвячено вивченню правового регулювання діяльності агроінноваційних кластерів.

Основою для розбудови інноваційних кластерів можуть бути наукові установи та вищі навчальні заклади. На жаль, в Україні належна увага створенню кластерів у сільському господарстві не приділяється, хоча іноземний досвід функціонування агропромислових кластерів показує позитивні результати.

Перспективним видається запровадження кластерного підходу до розвитку не тільки агропромислового виробництва, а й сільських територій.

Тому дисертант під агроінноваційним кластером розуміє концентрацію і об'єднання агропромислових та інших підприємств різних форм власності з метою формування на певній території замкнутої повної системи розроблення, виробництва, переробки та реалізації агропромислової інноваційної продукції, технології або послуг з метою одержання й розповсюдження конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та сприяння розвитку соціальної сфери села.

Слід зазначити, що створення кластерів у сфері сільського господарства дасть змогу вдосконалити структуру агропромислового сектору. Сукупність інтегрованих підприємств на місцях допоможе не тільки довести агроінноваційний продукт до споживача, а й створити нові робочі місця, відновити інфраструктуру в сільській місцевості, оскільки виробничі бази як для вирощування, так і для переробки та зберігання сільськогосподарської продукції можуть бути переважно на сільських територіях. Формування агроінноваційних кластерів розглядається як основа інноваційного розвитку сільського господарства України та виходу села з кризи.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у виявленні особливостей і закономірностей правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні. Найвагоміші результати дисертаційної роботи викладено у формі таких загальних висновків:

1. Агроінноваційну діяльність варто визначити як процес, спрямований на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок щодо сільськогосподарської продукції, що зумовлює виробництво, присвоєння, розподіл, перерозподіл, споживання та зберігання сільськогосподарської продукції, відносини з формування правового становища їх суб'єктів, удосконалення технологій виробництва сільськогосподарської продукції або послуг у сільському господарстві, а також сприяють розвитку соціальної сфери села.

2. Розглядаючи місце правового регулювання агроінноваційної діяльності в системі права України, вважаємо його окремим комплексним за своєю природою інститутом аграрного права. Цей інститут об'єднує сукупність правових норм, що врегульовують самостійний пласт агроінноваційних відносин, які за своїм змістом є найбільш однорідними серед загального масиву аграрних відносин.

3. Найвідповіднішою сучасному стану розвитку аграрних відносин є така класифікація видів агроінноваційної діяльності:

1) проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції, зокрема в таких сферах агроінноваційної діяльності:

- біотехнологія, генетика, а також селекційна робота, що включає, як нові сорти і гібриди рослин і породи тварин, так і генетично модифіковані організми, рослини, тварини, птицю, рибу та ін., тобто розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів. Крім того, розробки з виробництва екологічно чистих харчових продуктів та продуктів з високими оздоровчими властивостями;

- виробництво засобів захисту рослин та тварин, добрив;

2) розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів сільськогосподарської техніки (що включає в себе техніку для висівання, вирощування, збирання, зберігання продуктів рослинництва, високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості: комбайни і трактори, агрегати тракторів середньої потужності, кормозбиральна та бурякозбиральна техніка; обладнання для глибинної переробки рослинної та тваринної продукції, обладнання для фасування, пакування);

3) розробка, освоєння і поширення принципово нових технологій, що використовується у рослинництві та тваринництві, у тому числі технології вирощування сільськогосподарських та інших культур, що серед іншого включає в себе сучасні технології з вирощування, збирання, зберігання сільськогосподарської продукції; матеріали, технології для фасування, пакування, інтегровані системи захисту рослин, технології щодо вирощування, переробки продукції тваринного походження). Окремо варто виділити розробки й упровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення екологічного становища на територіях, де займаються вирощуванням рослинної продукції чи вирощуванням, відгодівлею тварин;

4) технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових сільськогосподарських підприємств, що вперше здійснюють освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології;

5) удосконалення інфраструктури виробництва агроінноваційної продукції;

6) удосконалення механізмів формування споживчого ринку і збуту продукції рослинництва та тваринництва;

7) реалізація інноваційних науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень у галузі сільського господарства;

8) формування інноваційних кластерних утворень у галузі сільського господарства;

9) підготовка наукових кадрів;

10) інноваційний розвиток соціальної сфери села.

4. У правовому забезпеченні контролю за вирощуванням ГМО та екологічного стану агросистеми, територій, на яких така продукція вирощується, існує прогалина щодо необхідності мати реєстр територій агропромислового вирощування ГМО. У зв'язку з цим запропоновано внести такі зміни і доповнення до ст. 14 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»:

- у ч. 1 ст. 14 перелік об'єктів державної реєстрації ГМО слід доповнити поняттям «території агропромислового вирощування»;

- у ч. 2 ст. 14 перелік Державних реєстрів ГМО запропоновано розширити за рахунок Державного реєстру територій агропромислового вирощування;

- ч. 3 ст. 14 щодо переліку продукції, яка реєструється у Державних реєстрах ГМО, пропонується доповнити абз. 2 такого змісту: «території агропромислового вирощування сільськогосподарських рослин, створених на основі ГМО»;

- ч. 8 ст. 14 слід доповнити формулюванням «територій агропромислового вирощування» щодо необхідності державної реєстрації ГМО.

Повноваження центрального органу державного управління виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, визначені ст. 9 вищевказаного Закону, розширити за рахунок можливості «здійснювати державну реєстрацію територій агропромислового вирощування сільськогосподарських рослин, створених на основі ГМО».

5. Важливим і нагальним питанням є затвердження на рівні постанови Кабінету Міністрів України переліку харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту ГМО та переліку відповідних методик детекції та ідентифікації ГМО.

6. Незадовільне інформаційне забезпечення відзначається не лише науковцями, а й чинними нормативними актами, зокрема Державною цільовою програмою розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки. Серед шляхів поліпшення інформаційного забезпечення в агроінноваційній сфері можна виділити створення електронних бібліотек на базі стаціонарних, розташованих у сільській місцевості, створення та ефективне функціонування сільськогосподарських інформаційних дорадчих служб у районних містах та обласних центрах. Необхідно, щоб будь-який суб'єкт агроінноваційної діяльності мав змогу заздалегідь отримати інформацію про розробників, виробників необхідної інноваційної продукції і своєчасно скористатися інформацією, особливо у галузі рослинництва, де роботи пов'язані із сезонністю циклу відтворення (наприклад, вирощування рослин -- з весни по осінь).

7. Формування агроінноваційних кластерів розглядається як основа інноваційного розвитку сільського господарства України та виходу села з кризи. Сукупність інтегрованих підприємств на місцях дасть змогу не тільки довести агроінноваційний продукт до споживача, а й створити нові робочі місця, відновити інфраструктуру в сільській місцевості, оскільки певні виробничі бази не тільки для вирощування, а й зберігання та переробки продукції можуть розміщуватись на сільських територіях.

8. Під агроінноваційним кластером слід розуміти концентрацію та об'єднання агропромислових та інших підприємств різних форм власності з метою формування на певній території замкнутої повної системи розроблення, виробництва, переробки та реалізації агропромислової інноваційної продукції, технології або послуг з метою одержання та розповсюдження конкурентоспроможної агроінноваційної продукції та сприяння розвитку соціальної сфери села.

9. Для України необхідним є використання міжнародного досвіду з обов'язковим урахуванням особливостей вітчизняної економічної системи і з відповідним нормативно-правовим закріпленням. На сучасному етапі становлення агроінноваційної діяльності для України доцільно застосувати інтегративний підхід, який об'єднує досвід державної підтримки як Японії, так і США з відповідним законодавчим закріпленням такої агроінноваційної моделі.

правовий регулювання агроінноваційний кластер

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Курило І.В. (Гиренко). Деякі питання правового регулювання інноваційної діяльності в рослинництві України / І. В. Курило // Південноукраїнський правничий часопис. -- 2009. -- № 1. -- С. 129-132.

2. Курило І. В. (Гиренко). Правовий аспект формування інноваційних кластерів у сільському господарстві / І. В. Курило // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. пр. -- 2009. -- № 4. -- С. 197-202.

3. Курило І. В. (Гиренко). Класифікація інноваційної діяльності в рослинництві України / І. В. Курило // Південноукраїнський правничий часопис. -- 2009. -- № 4. -- С. 124-127.

4. Курило І. В. (Гиренко). Заміна та виправлення патентів на сорт рослин за законодавством України та Сполучених Штатів Америки / І. В. Курило // Науковий потенціал України : І Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 1-5 берез. 2005 р., м. Київ. : матеріали конф. -- К., 2005. -- С. 57-60.

5. Курило І. В. (Гиренко). Міжнародно-правове регулювання охорони прав на сорти рослин / І. В. Курило // Треті юридичні читання : Міжнар. наук. конф., 25-26 квіт. 2007 р. : матеріали конф. -- К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. -- Т. 1. -- С. 188-191.

6. Курило І. В. (Гиренко). Практика Європейського суду щодо захисту прав на географічні зазначення щодо сільськогосподарської продукції / І. В. Курило // Сучасні правові проблеми українського державотворення : ІІ держав. наук. конф., 26 квіт. 2007 р., м. Біла Церква : матеріали конф. -- Біла Церква, 2007. -- С. 92-97.

7. Курило І. В. (Гиренко). Належна охорона прав на сорти рослин як чинник інноваційного розвитку рослинництва в Україні / І. В. Курило // Проблеми вдосконалення земельного законодавства та правового забезпечення аграрного виробництва : Міжнар. наук.-практ. конф., присвячена 5-річчю створення юрид. ф-ту Білоцерків. нац. аграр. ун-ту, 17-18 квіт. 2008 р., м. Біла Церква : матеріали конф. -- Біла Церква, 2008. -- С. 31-33.

8. Курило І. В. (Гиренко). Інформатизація у галузі сільського господарства як чинник інноваційного розвитку рослинництва / І. В. Курило Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права : Міжнар. наук.-теорет. конф., 30-31 жовт. 2009 р., м. Київ : зб. наук. пр. / за ред. В. М. Єрмоленка та ін. -- К. : ІРІДІУМ, 2009. -- С. 88-90.

АНОТАЦІЇ

Гиренко І. В. Правове регулювання агроінноваційної діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання агроінноваційної діяльності в Україні. У роботі досліджуються теоретико-правові засади регулювання агроінноваційної діяльності, розкривається поняття та зміст інноваційної діяльності, місце та роль правового регулювання агроінноваційної діяльності в аграрному праві України, особливості агроінноваційної діяльності та її правового регулювання в Україні. Пропонується класифікувати агроінноваційну діяльність за певними елементами.

Аналіз елементів, що зумовлюють правове регулювання агроінноваційної діяльності, розкриває сучасний стан наукового забезпечення агроінноваційного процесу, фінансову підтримку агроінноваційної діяльності, а також її інформаційне забезпечення.

Проаналізовано досвід провідних зарубіжних держав щодо правового регулювання агроінноваційної діяльності.

Сформульовані конкретні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень чинного аграрного законодавства.

Ключові слова: агроінновація, агроінноваційна діяльність, агроінноваційний продукт, агроінноваційні кластери.

Гиренко И. В. Правовое регулирование агроинновационной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием правового регулирования агроинновационной деятельности в Украине. В работе проведен анализ теоретико-правовых основ регулирования агроинновационной деятельности, раскрывается понятие и смысл инновационной деятельности.

В диссертационном исследовании предлагается выделить правовое регулирование агроинновационной деятельности в институт аграрного права. Этот институт является комплексным по своей сути, самостоятельным пластом агроинновационных отношений однородных по содержанию. Рассмотрены особенности агроинновационной деятельности и ее правового регулирования.

Приводится перечень видов агроинновационной деятельности согласно современному уровню развития аграрных отношений, а именно проведение научных исследований и разработок, направленных на создание объектов интеллектуальной собственности, научно-технической продукции; разработка, освоение, выпуск и распространение принципиально новых видов сельскохозяйственной техники; разработка, освоение и распространение принципиально новых технологий, использующихся в растениеводстве и животноводстве, новых ресурсосберегающих технологий, направленных на улучшение экологического положения территорий, на которых занимаются выращиванием сельскохозяйственных растений; техническую реконструкцию, расширение, строительство новых сельскохозяйственных предприятий, впервые занимающихся освоением новой продукции или новой технологии; усовершенствование инфраструктуры производства агроинновационной продукции; усовершенствование механизмов формирования потребительского рынка и сбыта продукции растениеводства и животноводства; реализация инновационных научно-технических программ, финансирование фундаментальных исследований в области сельского хозяйства, формирование инновационных кластерных структур в области сельского хозяйства; подготовка научных кадров; инновационное развитие социальной сферы села.

На основе анализа нормативных правовых актов, регулирующих разработку, распространение генетически модифицированных организмов и продуктов с их использованием, предусмотрено ряд их усовершенствований.

Анализ элементов, характеризирующих правовое регулирование агроинновационной деятельности, раскрывает положение научного обеспечения агроинновационного процесса, финансовой поддержки агроинновационной деятельности. Рассмотрены пути улучшения информационного обеспечения агроинновационной деятельности.

В диссертации проведен анализ опыта зарубежных стран правового регулирования агроинновационной деятельности.

Проведен анализ действующего законодательства и практики правового регулирования агроинновационных кластеров. Сформулировано определение агроинновационных кластеров. Формирование и деятельность агроинновационных кластеров рассматриваются в качестве одного из выходов украинского села из кризиса.

Сформулированы конкретные рекомендации и предложения относительно усовершенствования соответствующих положений действующего законодательства в сфере агроинновационной деятельности Украины.

Ключевые слова: агроинновация, агроинновационная деятельность, агроинновационный продукт, агроинновационные кластеры.

Gyrenko I. Legal Regulation of Agrarian Innovative Activity. -Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Law, speciality12.00.06 - land law; agrarian law; ecological law; natural resources law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv, 2010.

The thesis is a complex research of legal regulation of agrarian innovative activity in Ukraine. Theoretical legal basis of agrarian innovative activity is analyses in the thesis. Concept and meaning of innovative activity, place and sense of legal regulation of innovative activity in agrarian law of Ukraine, features and legal regulation of agrarian innovative activity in Ukraine were taken up. The author proposes to classify agrarian innovative activity according to some features.

Modern condition of scientific supplying of agrarian innovative process, finance support and information provision are examined by analysis of elements regulating agrarian innovative activity.

Experience of foreign countries in the agrarian innovative activity legal regulation is analysed.

Concrete recommendations and suggestions concerning the improvement of respective provisions of the legislative in effect have been made.

Key words: agrarian innovation, agrarian innovative activity, agrarian innovative product, innovative clusters in agriculture.

Размещено на Allbest.ur