Механізм інституціоналізації злочинності розглядається також крізь призму адаптації населення до соціальних змін. Поширеність кримінальних практик у повсякденному житті сприяє не просто звиканню й адаптації до злочинності, а й формує особливий морально-правовий стан суспільства.

У підрозділі 3.2. «Соціальна аномія як фактор інституціоналізації злочинності» відмічається значення ідей про аномічне суспільство, які лягли в основу багатьох соціальних теорій і визнані фахівцями різних галузей наукових знань. У кримінології традиційно багато уваги приділяється даній концепції, але особливої актуальності вона набуває в період трансформації економічних і політичних систем.

Теорія аномії Е. Дюркгейма та Р. Мертона була адаптована вченими до різних соціальних ситуацій. Особливої уваги заслуговують роботи американських кримінологів С. Меснера і Р. Розенфельда, які сформували «теорію інституціональної аномії». Доведено, що необхідною умовою розвитку кримінальної інституціоналізації є «мовчазна» або активна підтримка населенням порушень загальноприйнятих у суспільстві норм. У дисертації робиться висновок, що в умовах, коли держава свідомо відмежовується від вирішення соціальних проблем, «безнормність» і девіантність стають типовим, тобто інституціоналізуючим фактором. Населення формує свою систему законів природного виживання, яка знаходиться за межами права. Такий соціум продукує прискорену криміналізацію всіх суспільних відносин в економічній, політико-правовій, соціальній, духовно-моральній сферах. Для функціонування соціальної системи необхідно забезпечити певний взаємозв'язок і взаємозалежність культурних та інституціональних аспектів поведінки.

У підрозділі 3.3. «Роль комунікативно-інформаційної сфери в інституціоналізації злочинності: методологічні питання» доведено, що що комплексне вивчення взаємозв'язку «комунікація - інформація - злочинність» є важливим напрямком кримінологічних досліджень. Засоби масової комунікації (далі - ЗМК) є важливим культурологічним феноменом і найбільш результативним способом трансляції стандартів поведінки і розповсюдження певних цінностей.

Основну увагу зосереджено на ролі ЗМК в механізмі криміналізації суспільства та інституціоналізації злочинності. Сучасне інформаційне середовище сприяє відтворенню злочинності, а у взаємозв'язку явищ «інформація - злочинність» виявляється стійка системна взаємодія. Носії та провідники інформації масового споживання перетворилися на могутній інструмент психологічного впливу. Сучасні засоби прийому і передачі інформації для багатьох людей стали основними джерелами формування соціально значущих понять, стереотипів поведінки, уявленнь про більшість соціальних явищ. Результатом дії інформації є розповсюдження і зміцнення певних духовних цінностей, ідеологічний, політичний, економічний або організаційний вплив на оцінки, думки і поведінку людей (Г. Н. Горшенков).

Обґрунтовується висновок, що процес відтворення злочинних форм поведінки зумовлений впливом інформаційно-комунікативного середовища, яке сприяє стереотипізації злочинності в суспільній свідомості як повсякденного соціокультурного явища, що фактично призводить до її інституціоналізації.

У підрозділі 3.4. «Кримінальний романтизм» у художній творчості як чинник інституціоналізації злочинності» аналізується криміногенність «героїзації» злочинців і констатується, що кримінальний романтизм - це специфічне явище культури, яке отримало розвиток і поширення в художній творчості. Доводиться, що кримінальний романтизм у сучасний час значно поширився, став одним із провідних напрямків у масовій культурі і фактично вийшов за межі творчих культурологічних явищ, реалізувавшись у практичній діяльності людей.

Роль кримінального романтизму в механізмі інституціоналізації злочинності відзначається кримінологами, соціологами і культурологами. Кримінальний романтизм пройшов стадію становлення, структурувався як явище культури. Сучасні вітчизняні та російські художні твори кримінальної проблематики фактично пропагують злочинний спосіб життя, створюють хибні уявлення про соціальні цінності. Контент-аналіз подібних творів показав, що в більшості з них відсутня глибина психологічного аналізу поведінки злочинців та їх жертв, зріле розуміння соціальної реальності. На підставі викривленої інформації формуються повсякденні уявлення про злочинність, які згодом постають як основа неформальної оцінки поведінки, відхиленої від норми. «Кримінальний романтизм» сприяє «узвичаєнню» певних видів поведінки, служить культурологічною основою інституціоналізації злочинності.

У підрозділі 3.5. «Роль засобів масової інформації в інституціоналізації злочинності» розглядається друкована продукція (газети, журнали), кінопродукція, радіо й телебачення як фактори інституціоналізації злочинності.

У дисертації аналізуються соціальні наслідки поширення ЗМІ відомостей про злочинність та її окремі прояви. Наголошується на тому, що стереотипізація злочинності у свідомості людей з певних моральних позицій починає відбуватися вже в ранньому віці. Формування кримінальних практик як соціальних інститутів засновано на сприйнятті певних ціннісних орієнтацій, які пропагуються ЗМІ. Через канали ЗМІ засвоюються стандарти зовнішнього вигляду і поведінки, у тому числі і соціально несхвалюваної, отримуються знання про способи вчинення злочинів. Доведено, що криміногенний вплив демонстрації сцен жорстокості й актів агресії можна розглядати з двох позицій: вплив на особу і вплив на інформаційну функцію. Розглянуто моральні й кримінальні наслідки поширення порнографії в ЗМІ. Встановлено, що найважливішим наслідком «інформаційної» злочинності стає також страх, який багато вчених розглядають як чинник віктимізації населення (М. Варр, В. О. Туляков). Широке поширення через ЗМІ інформації щодо злочинності та злочинців створюють в суспільстві етично-психологічні умови для інституціоналізації злочинності як звичайної соціальної практики.

У підрозділі 3.6. «Інтернет у механізмі інституціоналізації злочинності» проаналізовані кримінологічні аспекти глобальної мережі інтернет. Відмічається, що інтернет сьогодні постає як найважливіше інформаційно-комунікативне середовище, без якого важко уявити наступний розвиток людства. Проте інтернет не тільки надав широкі можливості для інтенсифікації спілкування та отримання різноманітної інформації, але й створив сприятливі умови для деструктивних дій, крайнім проявом яких є злочинна діяльність. Глобальним соціокультурним феноменом інтернет став унаслідок того, що він, з одного боку, є засобом неінституціоналізованих, непідконтрольних суспільству комунікацій, з іншого, за допомогою мережі Інтернет інституціоналізуються вкрай неприємні соціальні практики.

Окремий інтерес становлять процеси криміналізації суспільства та інституціоналізації злочинності, що відбуваються за допомогою інтернет-технологій. Мережа Інтернет є особливою «віртуальною реальністю» дійсності, репрезентуючи специфічну картину реального життя. Інтернет позбавляє від нормативного контролю соціальних інститутів і розширює практику неінституціоналізованих соціальних комунікацій. Робиться висновок, що інтернет сприяє інституціоналізації неформальних соціальних практик, оскільки неформальні стандарти спілкування набувають глобальний і фактично неконтрольований характер. Важливо формалізувати правила поведінки у віртуальному світі, наповнити його відповідним змістом, нейтралізувати криміногенний вплив.

Розділ 4. «Інституціоналізовані кримінальні практики» містить три підрозділи.

У підрозділі 4.1. «Особливості інституціоналізації тіньової та кримінальної економіки» констатується, що інституціоналізована злочинність - це нова якість сучасної злочинності, яка пов'язана з глибокою деформацією основних соціальних інститутів і різних сфер суспільного життя. Процес інституціоналізації тіньової та кримінальної економічної діяльності проходить обов'язкові етапи - типізацію, об'єктивацію і легітимацію цих видів економічної активності. Найбільш показові процеси криміналізації економічної сфери сталися в Україні в перші роки переходу від державно-монополістичної до ринкової економіки. За статистичними даними МВС, кількість осіб, які вчинили злочини в сфері економіки за роки економічної й політичної кризи в Україні (19871997 рр.), подвоїлася. У структурі злочинів економічної спрямованості реєструвалися всі види передбачених кримінальним законом діянь, що свідчить про глибоке проникнення кримінальних форм поведінки в економіку.

Надано характеристику механізму інституціоналізації тіньових та кримінальних економічних практик, який виглядає як процес зрощення економіки та злочинності, поширення кримінальної економічної поведінки і його перетворення на домінуючу модель економічних відносин, утвердження корупційної моделі взаємовідносин влади і бізнесу, «тіньових» форм економічної діяльності й «тіньової» моралі. Відмічається, що тіньова і кримінальна економіка виконують певні функції, «заміщуючи» неефективні інститути, відтворюючи власну інституційну структуру, систему норм, зв'язків і відносин. У механізмі інституціоналізації тіньової та кримінальної економіки виявляються закони синергетики, оскільки інакше тіньова економіка знищила б економіку в цілому. Відбувається зворотне - тіньова економіка не тільки відтворює себе, але й здійснює функції відтворення легальних економічних відносин.

Інституціоналізована економічна злочинність, наділена великою гнучкістю і адаптивністю, виявилася сполучною ланкою між традиційною загальнокримінальною злочинністю та її цінностями і сучасними формами економічної активності, що демонстративно пропагує неправові стандарти соціальної поведінки.

У підрозділі 4.2. «Корупція як соціальний інститут» відмічається, що корупція з точки зору змісту та ролі у суспільстві виявляє себе як неформальний, але впливовий інститут, у зв'язку з чим її функції значно змінились та розширились.

Встановлено, що суб'єктами корупційних відносин є абсолютна більшість населення. Залученими до так званих «суспільно небезпечних діянь» виявляються мільйони людей. З суб'єктивної сторони природа корупції обумовлена відсутністю правової культури, масовим правовим нігілізмом, аморалізмом, які панують у суспільстві. З позицій об'єктивної реальності можна стверджувати про появу особливого різновиду неправової соціальної практики - корупційної практики.

Доводиться, що активною ланкою корупційної системи є хабародавці, які до теперішнього часу фактично не ставали об'єктом кримінологічних досліджень. Доведено, що корупція набула системного характеру і в багатьох випадках підмінила офіційні нормативно врегульовані відносини, виконуючи регулятивні функції. Інституціональність і системність корупції виявляється у привласненні функцій легальних соціальних інститутів, відтворенні корупційних відносин на різних лінійних і вертикальних рівнях суспільства, формуванні дієвих корупційних мереж.

У підрозділі 4.3. «Особливості інституціоналізації організованої злочинності» містяться науковий аналіз та узагальнення з позицій інституціональної методології різних підходів до вивчення організованої злочинності. Підкреслюється, що інституціональні аспекти організованої злочинності у вітчизняній кримінології ще не вивчались. У російській кримінології організовану злочинність як соціальний інститут на дисертаційному рівні досліджувала Н.Б. Бараєва. Ступінь інституціоналізованості цього виду злочинності визначається її основними властивостями - поширеністю, організованістю і системністю злочинної поведінки. Обґрунтовується висновок, що не усі злочини, які належать до організованих форм злочинності, можуть мати властивості соціального інституту.

Основними ознаками організованої злочинності як соціального інституту є поширеність злочинів з елементами організованості, створення стійких злочинних формувань, тривалість існування, усталеність, виконання певних соціальних функцій, раціональна внутрішня структура, спрямованість на проникнення в політичні, правові та економічні інститути держави.

Обґрунтовано висновок, що організована злочинність в Україні набула особливої якості, яка не тільки дозволяє ідентифікувати її із соціальним інститутом, але й вважати системоутворюючою властивістю сучасного економічного і політичного життя суспільства.

ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоноване нове розв'язання важливої наукової проблеми, сутність якої полягає у формуванні цілісної теорії, яка визначає теоретико-методологічні засади пізнання злочинності та криміналізації суспільства на основі інституціонального підходу і виявляється в наступних висновках:

1. Термін «криміналізація», якій раніше застосовувався переважно в кримінальному праві для позначення процесів розширення сфери кримінально-правового регулювання, нині широко використовують для характеристики проникнення злочинних форм поведінки в різні сфери суспільного життя. Процеси, що відбуваються в Україні, призвели до прискореної криміналізації суспільства, що проявляється, насамперед, у негативних змінах кількісних і якісних характеристик злочинності, консолідації кримінального світу і розширенні сфери його впливу на суспільство. Криміналізація суспільства зачіпає інституціональні основи його існування і проявляється у двох взаємопов'язаних глобальних процесах: криміналізації соціальних інститутів та інституціоналізації злочинності.

2. Формально-статистична оцінка злочинності, як сукупності злочинів, не відображає реальну дійсність. В основі сутнісної характеристики злочинності лежать соціальні умови виникнення та існування злочинності, які органічно пов'язані з практичною діяльністю людини та громадською реакцією на неї. Злочинність не перебуває за межами соціальної діяльності, а є самою діяльністю, виявляючись в повсякденному житті людей. Вивчення природи злочинності, як і будь-якого іншого виду людської активності, слід пов'язувати з пізнанням і соціальної, і біологічної сторін людської сутності. Протягом життя людини відбуваються зміни як у її соціальному оточенні, так і у фізичному. Індивідуальність людської сутності виражається в особливостях життєдіяльності, неподільності та цілісності кожної окремої людини як єдиної структурно-функціональної системи, що складається з природних і соціально зумовлених властивостей.

3. Усі злочинні діяння об'єднує така властивість, як деструктивність. Деструктівність злочинності виявляється перш за все в тому, що вона посягає на системно структуровані, соціально впорядковані відносини, що є основою соціальних інститутів. Таким чином, у широкому соціальному контексті злочинність проявляє себе не тільки як протиправне явище, але і як масова деструктивна соціальна практика, що посягає на інституціоналізовані суспільні відносини і систему загальноприйнятих моральних та етичних стандартів людського співжиття. Усі види кримінальної активності людини можуть поєднуватися з правомірними формами поведінки. Людина опиняється в стані складного мотивованого вибору варіанту поведінки.

4. Правова регламентація, характер та спрямованість злочинної діяльності дозволяють віднести її до такого різновиду соціальних практик, яку ми називаємо кримінальними практиками. Кримінальна практика - це поширений різновид соціальної активності, специфічного соціального досвіду, який виявляється в учиненні таких діянь, які наразі й у певному соціокультурному просторі заборонені кримінальним законом. Термін «кримінальні практики» є узагальнюючим і включає два види злочинів: зареєстровані правоохоронними органами і латентні. Фактично ж ми маємо справу з єдиним соціальним явищем, що має загальну детермінацію. Латентна частина кримінальних практик у своїх окремих видах може значно перевищувати зареєстровану злочинність.

5. Злочинність реалізується в конкретній предметній діяльності. Предметність злочинності виявляється в тому, що злочини здебільшого спрямовані на досягнення певної мети і реалізацію потреб індивідів. Злочинна діяльність глибоко імплементована в соціальну тканину суспільства і справляє зворотний вплив на суспільство. Механізм зворотного впливу заснований на тому, що мільйони злочинців впливають на функціонування суспільства як активні учасники одночасно багатьох соціальних практик. Предметність злочинності зумовлює її самодетермінацію. Самодетермінація злочинності можлива тому, що кримінальні практики тісно пов'язані з іншими видами діяльності. Злочинна діяльність одних індивідів втягує у свою орбіту інших людей, які опиняються залежними від цієї діяльності. Формується порочне коло. Люди ведуть злочинний спосіб життя, створюють злочинне середовище існування, яке самі не тільки конструюють, а й відтворюють за рахунок інших людей. У кримінологічному розумінні відтворення злочинності постає як соціальний процес, уособлюючи безперервно тривалі цикли обміну результатами предметної діяльності.

6. Злочинність має властивості відкритої соціальної системи. Системність людській поведінці надають соціальні інститути. З позиції кримінологічного інституціоналізму підставою для висновку про системність злочинності служить уявлення про неї як інституціоналізовану систему кримінальних практик. Кримінальні практики включені в систему найрізноманітніших соціальних практик і утворюють системні взаємозв'язки і взаємозумовленості. Основним фактором, який дозволяє вважати злочинність системним явищем, є те, що в основі злочинності лежать не кримінально-правові дефініції, а людська діяльність, що реалізується в межах конкретних соціальних відносин. Найбільш ефективним є аналіз злочинності як соціальної системи на основі синергетичного підходу.

7. Злочинність виявляється в індивідуальній або колективній діяльності. У сучасному суспільстві домінує колективна діяльність, яка набуває глобального характеру, що пов'язано з глобалізацією економіки, політики, усіх сфер суспільного життя. Юридичні особи часто стають активними суб'єктами злочинної діяльності, залучають до неї своїх співробітників, багато з яких свідомо приймають рішення про участь у незаконних діях і фактично стають співучасниками колективної злочинної діяльності. Кримінальні форми економічної діяльності, системна корупція в таких сферах, як управління, освіта, охорона здоров'я, судова та правоохоронна діяльність тощо, є «негласним договором» про спільну (колективну) злочинну діяльність. Як наслідок, формується колективна кримінальна психологія - різновид нового колективістського мислення на основі асоціальних цінностей. Суттєвий вплив на поведінку індивіда справляють колективні (корпоративні) цінності, які лежать в основі інституціоналізації злочинності.

8. Криміналізація українського суспільства має особливості, пов'язані з політичними, правовими та економічними реформами, що відбуваються в країні. Упродовж усього періоду незалежності країна перебуває в перехідному (транзитивному) стані, що призвело до системної кризи і позначилось на процесах його криміналізації. Одним із проявів суспільної кризи є деформація соціальних інститутів. Вирішальним чинником прискореної криміналізації українського суспільства стала його деінституціоналізація, що виявилася в руйнуванні раніше стійких соціальних інститутів. Хаотичне реформування колишнього радянського суспільства призвело на початку 90-х років до руйнування його інституціональних основ. Розпад Радянського Союзу перетворився на глобальний соціальний експеримент, об'єктивно позначившись на механізмах прискореної криміналізації суспільства.

9. Проникнення злочинності у владу, присвоєння нею функцій держави створює реальні загрози національній безпеці. Державні інститути внаслідок криміналізації втрачають свою легітимність. Втрату легітимності ми розглядаємо як одну з важливих ознак деінституціоналізації влади. Особливо небезпечним слід визнати криміналізацію органів, що відповідають за забезпечення правопорядку в країні. Фактична деінституціалізація органів правопорядку та судової системи, зумовлена масштабною корупцією і «кришуванням» кримінальних структур, у свою чергу, сприяла криміналізації суспільства і розширеному відтворенню злочинності. Кримінальність влади стала її самостійною властивістю, а в багатьох випадках і функціональною ознакою. Протистояння кримінальної державності розглядається як першочергове завдання кожного конкретного суспільства і водночас як одна з найважливіших проблем глобального рівня.

10. Розпад і трансформація інституціональної структури суспільства призвели до тотальної криміналізації населення, яке представляє різні верстви суспільства та соціальні групи. Криміналізація окремих соціальних груп найчастіше асоціюється з так званими маргінальними верствами суспільства. Суб'єктивною основою інституціоналізації злочинності є соціальна аномія, що стала наслідком дисфункції офіційних інститутів держави. Масова аномія в пострадянських країнах має істотну специфіку. Політичні і соціально-економічні реформи супроводжувалися зміною ціннісних орієнтацій. Ідеологічний вакуум неминуче призводить до аномії - дезінтеграції етичних цінностей. Формування кримінальних практик як неформальних соціальних інститутів засновано на сприйнятті певних ціннісних орієнтацій людей, включених в ці практики.

11. Проаналізовані соціальні та соціально-психологічні чинники інституціоналізації злочинності дозволяють зробити висновок про значну залежність поведінки людей від комплексу соціальних інститутів, які формують їх спосіб життя. У механізмі інституціоналізації злочинності виявляється взаємодія особистісних і соціальних факторів. Відтворюється в соціальному середовищі певний тип поведінки, характер і спрямованість якого зумовлені конкретним соціокультурним середовищем, що сформувався на основі цінностей, соціальних стандартів, традицій, правил поведінки, властивих конкретному соціуму, й особливостей особистості. При цьому мова може йти не тільки про явно криміногенне середовище, а й про групи, соціальні функції яких офіційно, тобто нормативно-організаційно, орієнтовані в позитивному напрямку.

12. Злочинність за своїми якісними та кількісними характеристиками, територіальною поширеністю, соціально-демографічними ознаками осіб, до неї втягнутих, представляє стійке соціальне явище, яке розвивається відповідно до логіки розвитку суспільства в цілому. Суперечності і невідповідності в інституціональній системі реформованого суспільства, виступаючи важливим джерелом неправових практик, поступово втягують кримінальні практики у свою орбіту, перетворюючи їх на елемент інституціональної системи суспільства. Злочинність не просто вплетена в сучасні трансформаційні відносини: йде активний процес інституціоналізації окремих видів кримінальних практик, тобто перетворення злочинності на стійкий феномен, який постійно відтворюється та, інтегруючись у формовану систему суспільних відносин, стає нормою (звичним зразком) поведінки.

13. Окремі кримінальні практики можуть володіти властивостями та ознаками, що дають підставу говорити про них, як про інституціоналізоване соціальне явище. Правомірне і протиправне, формальне і неформальне, становлять єдину систему, що охоплює всі сфери суспільства. Інституціоналізація - динамічний процес виникнення, встановлення та передачі соціального порядку. Інституціоналізовані кримінальні практики належать до неформальних (нелегальних) інститутів. Перший етап інституціоналізації кримінальних практик - типізація. Необхідною умовою типізації є габітуалізація (узвичаєння) злочинної діяльності. Другий етап інституціоналізації - об'єктивація, що передбачає перетворення інститутів в об'єктивну соціальну реальність. Третій етап інституціоналізації - легітимація, тобто когнітивні та нормативні інтерпретації інституційного порядку, що сприймаються в процесі соціалізації. Злочинність не є всеосяжним соціальним інститутом. Слід виокремлювати злочини, які можуть бути інституціоналізовані (наприклад, економічні, корупційні, організовані), і злочини, які не можуть бути інституціоналізовані (необережні, насильницькі, статеві тощо ).

14. Процес відтворення злочинних форм поведінки зумовлений впливом інформаційно-комунікативного середовища, яке сприяє стереотипізації злочинності в суспільній свідомості як повсякденного соціокультурного явища, що фактично призводить до її інституціоналізації. Комплексне вивчення взаємозв'язку «злочинність - інформація» є важливим напрямком кримінологічних досліджень. Засоби масової комунікації є впливовим культурологічним феноменом і найбільш результативним способом трансляції стандартів поведінки і поширення певних цінностей. Вивчення проблеми поширення через ЗМІ такого явища, як «кримінальний романтизм» підтверджує, що героїзація злочинців, популяризація «кримінальних авторитетів» створює в суспільстві етично-психологічні умови для інституціоналізації злочинності як звичайної соціальної практики. Злочинність виходить з «тіні», а злочинці стають вельми помітними особами.

15. Особливе місце в поширенні кримінальних стандартів поведінки належить сучасним видам масової комунікації, перш за все інтернету, який розширив сферу безпосереднього спілкування фактично до меж, які не піддаються вимірюванню. Потреба в кримінологічному спостереженні за глобальною комп'ютерною павутиною зумовлена, по-перше, значним поширенням явища, позначеного термінами «комп'ютерна злочинність» або «кіберзлочинність», по-друге, негативними соціально-психологічними і кримінологічними наслідками впливу інформації, поширюваної в інтернеті. Саме ці два аспекти визначають інтерес кримінологів до інтернет-технологій. У механізмі інституціоналізації злочинності у сучасних правових реаліях і організаційно-технічних межах інтернет виконує одну з основних функцій, надаючи можливості для реалізації і першого, і другого варіанту його використання.

16. Інституціоналізована злочинність - це нова якість сучасної злочинності, яка пов'язана з глибокою деформацією основних соціальних інститутів і різних сфер суспільного життя. Фактично у всіх випадках інституціоналізації кримінальних практик останні або успішно конкурують із легальними інститутами, або через упровадження в їх діяльність деформують їх суть. Найбільш реальних ознак соціального інституту кримінальні практики набувають у сфері економіки. Механізм інституціоналізації тіньових та кримінальних економічних практик виглядає як процес зрощення економіки та злочинності, поширення кримінальної економічної поведінки і його перетворення на домінуючу модель економічних відносин, утвердження корупційної моделі взаємовідносин влади і бізнесу, «тіньових» форм економічної діяльності й «тіньової» моралі. Тіньова і кримінальна економіка виконують певні функції, «заміщуючи» неефективні інститути, відтворюючи власну інституційну структуру, систему норм, зв'язків і відносин.

17. Корупція з точки зору змісту та ролі у суспільстві виявляє себе як неформальний, але впливовий інститут, у зв'язку з чим її функції значно змінились та розширились. Інституціоналізація корупції виявляється в тому, що корупційні відносини настільки тісно вплелися в тканину політичних, економічних, правових взаємин, що стали виконувати регулятивну функцію і привласнили частину функцій легальних соціальних інститутів, що створює загрозу національній безпеці. У суспільстві сформувалася особлива культура, яку можна назвати корупційною субкультурою. Корупційна практика виявляє себе як один із усталених різновидів соціальної практики. Побудовані корупційні піраміди постають як гігантські споруди, на вершині яких перебувають недосяжні для суспільного і правового осуду політичні діячі, фінансові олігархи, охоронці закону. Піраміда міцна тому, що має в основі мовчазну і, хоча багато в чому й вимушену, підтримку широких верств населення.

18. Як засвідчує міжнародний досвід, найбільших успіхів у протидії корупції досягають ті країни, у яких здійснюються взаємопов'язані інституційні, правові, економічні, культурологічні та політичні заходи, що дозволяють контролювати і впливати на криміногенну ситуацію. Проте в країнах перехідного економічного типу із низьким матеріальним рівнем життя боротьба з корупцією передбачає вибір пріоритетів. З метою підвищення ефективності протидії корупції слід привести у відповідність до міжнародно-правових договорів, до яких приєдналася Україна, багатьох нормативних актів, що об'єктивно створюють можливості для корупції. Ідеться не стільки про профілактичні й каральні закони, скільки про закони та інші нормативні акти, що регламентують відносини в різних сферах суспільного життя (економіка, політика, управління, культура та ін.). Існує нагальна потреба в проведенні моніторингу криміногенного «прокорупційного» законодавства.

19. Організована злочинність проявляє себе як особливий вид кримінальної практики, дедалі більш виразно виявляючи риси соціального інституту. Ступінь інституціоналізованості цього виду злочинності багато в чому визначається її основними властивостями - організованістю і системністю злочинних форм поведінки. Інституціональний характер організованої злочинності виявляється, зокрема, в тому, що з метою самозбереження та самовідтворення злочинним організаціям доводиться створювати мережу соціальної підтримки в суспільстві. Не всі злочини, які належать до організованих форм злочинності, можуть мати властивості соціального інституту. Основними ознаками організованої злочинності як соціального інституту є поширеність злочинів з елементами організованості, створення стійких злочинних формувань, тривалість їх існування, усталеність, виконання певних соціальних функцій, раціональна внутрішня структура, спрямованість на проникнення у політичні, правові та економічні інститути держави.

20. Інституціональний підхід до вивчення злочинності та криміналізації суспільства є питанням методологічним, а інституціональні теорії обов'язково відображають не тільки загальні закономірності, але й специфіку місця і часу соціального буття, й наповнюються різним змістом. З огляду на це варто зазначити, що сліпе запозичення концепцій, адаптованих до умов різних країн та історичних періодів, безумовно, контрпродуктивне, проте освоєння методологічного підходу, розробленого у контексті цих концепцій, може дати цінний інструментарій для наукового пошуку і важливих практичних рішень у протистоянні злочинності. Це особливо важливо в умовах пострадянських країн, які за історичними мірками миттєво опинилися на «руїнах» не тільки свого соціального устрою, але й багатьох наукових, зокрема кримінологічних, догматів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Монографії

1. Дрёмин В.Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества: монография / В.Н. Дрёмин. - О. : Юрид. лит-ра. - 2009. - 616 с.

Рецензії: 1. Джужа О.М., Василевич В.В. Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства / О.М. Джужа, В.В. Василевич // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2010, №1.- С. 278-281.

Меркулова В.О. Новые подходы к изучению преступности и механизма криминализации общества / О.В. Меркулова // Юридичний вісник. - 2010. - №1. - С. 76-81

2. Дрёмин В.Н. Теоретические и практические проблемы имплементации Европейских пенитенциарных правил в уголовно-исполнительное законодательство Украины / [Дрёмин В.Н, Дрёмина Н.А., Делинский А.А и др. ] : Проблемы вхождения Украины в европейское правовое пространство : монография / Под. ред. Кивалова С.В., Черкеса М. Е. - О. : Юрид. лит-ра. - 1999. - С. 47-67. - 114 с.

3. Дрёмин В.Н. Криминальный террор в социальном механизме воспроизводства преступности / [С.В. Кивалов, В.Н. Дрёмин, М.Е. Черкес и др.] // Социально-правовые аспекты терроризма : монография / : под ред. М. Е. Черкеса. - О. : Фенікс, 2003. - С. 193-212. - 234 с.

4. Дрёмин В.Н. Преступность как объект криминологического изучения / [В. Н. Дрёмин, А.А. Березовский, Ж.В. Мандриченко и др.] : Преступность и криминологические основы уголовной юстиции: монография / Под ред. В.Н. Дрёмина. - О. : Фенікс, 2007. - С. 4-81.- 279 с.

2.Статті у журналах і збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК

5. Дрёмин В.Н. Права осужденных: стандарты и реальность / В.Н. Дрёмин // Юридический вестник. - 1998. - № 4 - С. 125-130.

6. Дрёмин В.Н. Лишение свободы: пенитенциарные и криминологические проблемы / В.Н. Дрёмин // Юридический вестник. - 1999 - №1. - С. 35-37.

7. Дрёмин В.Н. Международное сотрудничество в борьбе с терроризмом / В.Н. Дрёмин, Н.А. Дрёмина, С.А. Зелинский // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 1998. - №5. - С. 151-159.

8. Дрёмин В.Н. Правовая природа и применение международных стандартов обращения с заключенными / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 1999. - №6. - С. 3-8.

9. Дрёмин В.Н. Социальная стратификация и преступность (к вопросу о криминализации общества) / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2000. - №8. - С. 299-305.

10. Дрьомін В.М. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі / В.М. Дрьомін // Право України. - 2000. - № 6. - С. 27-31.

11. Дрёмин В.Н. Социально-психологический механизм воспроизводства терроризма / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2000. - №8. - С. 78-83.

12. Дрёмин В.Н. Преступность как объект системного анализа / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави i права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2000. - №7. - С. 242-255.

13. Дрьомін В.М. Кримінологічні аспекти призначення та виконання покарань / В.М. Дрьомін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - №1. - С. 160-162.

14. Дрьомін В.М. Динаміка та структура застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі / В.М. Дрьомін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - №2. - С. 28-30.

15. Дрьомін В.М. Деякі питання удосконалення діяльності органів, що виконують покарання, не пов'язані із позбавленням волі / В.М. Дрьомін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - №3. - С. 56-59.

16. Дрьомін В.М. Пробація: зарубіжний досвід обмеження тюремної популяції / В.М. Дрьомін // Право України. - 2000. - №12. - С. 120 - 123.

17. Дрёмин В.Н. Идеи социальной реабилитации в Минимальных стандартных правилах обращения с заключенными / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред С.В. Ківалов. - 2000. - №9. - С. 423-426.

18. Дрёмин В.Н. «Отмывание» доходов: проблема законодательного определения / В.Н. Дрёмин // Юридический вестник. - 2000. - №2. - С. 80-81.

19. Дрёмин В.Н. Безработица как фактор воспроизводства преступности / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави i права : зб. наук. праць / Редкол. : С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2000. - №9. - С. 77-81.

20. Дрёмин В.Н. Криминологическая политика в сфере борьбы с организованной преступностью / В.Н. Дрёмин, С.В. Кивалов // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією (теорія та практика). Міжвідомчий науково-дослідний центр / Голов. ред. Я.Ю. Кондратьєв. - Київ, 2001. - № 4. - С. 28-33.

21. Дрьомін В.М. Зменшення тюремного населення: пошук нових шляхів / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 10-11. - С.238-244.

22. Дрьомін В.М. Інститут пробації в зарубіжному законодавстві / В.М. Дрьомін // Вісник прокуратури України. - 2001. - №3. - С. 97-101.

23. Дрьомін В.М. Деякі міжнародно-правові механізми боротьби з відмиванням доходів, здобутих злочинним шляхом / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2001. - Вип. 12. - C. 290-294.

24. Дрьомін В.М. Кримінальна ідеологія як фактор відтворення злочинності / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2001. - Вип. №11. - С. 499-505.

25. Дрёмин В.Н. Конституционные основы уголовно-исполнительного законодательства / В.Н. Дрёмин // Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція. - Б-ка журн. «Юридический вестник». - О. : Юрид. л-ра, 2001. - С.303-308.

26. Дрёмин В.Н. Этическая природа преступности (к вопросу о криминализации социального поведения) / В.Н. Дрёмин // Актульні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол. : С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2002. - Вип.14 - С.21-27.

27. Дрёмин В.Н. Интернет как предмет информационной криминологии и фактор воспроизводства преступности / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2002. - Вип.15. - С. 287-293.

28. Дрьомін В.М. Террор как метод организованной преступности / В.М. Дрьомін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Специальный випуск, 2002. - С. 140-142.

29. Дрёмин В.Н. Преступность и её организованные формы как социальная практика / В.Н. Дрёмин //: Информационное обеспечение противодействия организованной преступности : сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. «Юридичний вісник». - О. : Фенікс, 2003. - С. 12-25.

30. Дрёмин В.Н. Организованная преступность и криминальная культура: механизмы взаимодетерминации / В.Н. Дрёмин // Криминогенная ситуация на юге Украины: особенности и проблемы сдерживания: сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2003. - С. 78-88.

31. Дрёмин В.Н. Общественное мнение о коррупции в судебных и правоохранительных органах / В.Н. Дрёмин // Коррупция: региональные и отраслевые тенденции: сб. науч. статей. Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2003. - С. 108-115.

32. Дрёмин В.Н. Борьба с международным терроризмом в контексте прав человека / В.Н. Дрёмин // Международное право после 11 сентября 2001 года : сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, М.Е. Черкеса. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2004. - С. 71-83.

33. Дрёмин В.Н. Миграция и проблемы обеспечения криминологической безопасности в Причерноморском регионе / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Фенікс, 2004. - Вип.20. - С. 123-131.

34. Dryomin V. Organized Crime and Corruption in Ukraine as a System Phenomenon / V. Dryomin // Organized Crime, Trafficking, Drugs. - Helsinki , HEUNI, 2004. - P.49-60.

35. Дрьомін В.М. Застосування пробації як засіб декриміналізації суспільства / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2005. - №25. - С. 372-377.

36. Дрёмин В.Н. Международный и национально-правовой антитеррористический финансовый режим / В.Н. Дремин, Н.А. Зелинская // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2005. - №26. - С. 164-183.

37. Дрёмин В.Н. Коррупционная практика: актуальные вопросы уголовно-правового воздействия / В.Н. Дрёмин // Правовые проблемы противодействия организованной преступности : сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2005. - С. 99-109.

38. Дрьомін В.М. Особливості формування кримінальної субкультури / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Вип.25 - С.21-27.

39. Дрёмин В.Н. Информационная мегасреда в механизме криминализации общества / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Вип.27 - С.203-208.

40. Дрёмин В.Н. Насилие в механизме криминализации общества / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - Вип.29. - С.532-537.

41. Дрёмин В.Н. Преступность как социальная практика и предметная деятельность / В.Н. Дрёмин // Наукові праці ОНЮА. - Т. 5. - О. : Юрид. л-ра, 2006. - С. 251-261.

42. Дрёмин В.Н. Права человека и криминализация общества (о негативных аспектах борьбы с преступностью) / В.Н. Дрёмин // Права человека и борьба с преступностью : сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2006. - С. 23-37.

43. Дрьомін В.М. Основні напрямки державної кримінологічної політики у механізмі декриміналізації суспільства / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов. - О. : Юрид. л-ра, 2007. - Вип. 30. - С.193-198.

44. Дрёмин В.Н. О некоторых философских проблемах криминологии / В.Н. Дрёмин //Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии : сб. науч. статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дрёмина. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2007. - С. 53-67.

45. Дрьомін В.М. Еволюція покарань в контексті превентивних можливостей: від позбавлення волі до пробації / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2007. - №32 - С.265-271.

46. Дрёмин В.Н. Социальные функции криминологии: история и современность / В.Н. Дрёмин // Юридический вестник. - 2007. - №4. - С. 119-130.

47. Дрёмин В.Н. Социальный механизм воспроизводства и самодетерминации преступности / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов.- О. : Фенікс, 2007. - Вип. 32. - С. 73-83.

48. Дрёмин В.Н. Институционализация преступности и институциональная криминология: концептуальные подходы / В.Н. Дрёмин // Сучасна кримінологія та проблеми протидії злочинності : зб. наук. праць / Під ред. М.Ф. Орзіха, В.М. Дрьоміна. - Б-ка журн. „Юридичний вісник”. - О. : Фенікс, 2008. - С.54-70.

49. Дрёмин В.Н. Кого и за что карает государство? / В.Н. Дрёмин // Митна справа. - 2009. - №1 (часть вторая). - С.92-93.

50. Дрьомін В.М. Кримінологічні основи удосконалення діяльності органів кримінальної юстиції / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 2009. - №46. - С. 439-445.

51. Дрьомін В.М. Інституціональна теорія відтворення та протидії злочинності / В.М. Дрьомін // Право України. - 2009. - №7. - С. 45-51.

52. Дрьомін В.М. Каральна політика держави та проблеми деінституціалізації тюремного середовища / В.М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра. - 2009. - №47.- С. 131-139.

3.Публікації, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження

53. Дремин В.Н. О причинах выбора несовершеннолетними правонарушителями среды общения из числа ранее судимых лиц / В.Н. Дрёмин // Вопросы борьбы с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность: межвузовский сборник научных трудов / [Летучих В.И., Николюк В.В., Радов Г.А. и др.] : под ред. Марцева А.И. - Омск : изд-во ОВШМ МВД России, 1984. - С. 137-143.

54. Дрёмин В.Н. Правовые и социально-психологические последствия уголовного наказания / В.Н. Дремин // Тезисы докладов на межвузовской научно-практической конференции. - Одесса, 1987. - С.55.

55. Дрёмин В.Н. О механизме криминогенного влияния ранее судимых лиц на несовершеннолетних / В.Н. Дрёмин // Вопросы теории и практики предупреждения преступлений : межвузовский сборник / Ответ. ред. Г.М. Чечель. - Барнаул : изд-во Алтайского ун-та, 1986. - С. 126-134.

56. Дрёмин В.Н. Классификация поощрительных норм, применяемых к лицам, лишенным свободы / В.Н. Дрёмин, А.Ф. Сизый // Актуальные проблемы исправительно-трудового права (теория и практика) : сб. науч. статей. - Рязань : изд-во РВШ МВД СССР, 1989. - С.37-48.

57. Дрёмин В.Н. Общение несовершеннолетних с ранее судимыми лицами как криминогенный фактор / В.Н. Дрёмин // Причины отдельных видов преступности и проблемы борьбы с ними : сб. науч. статей / Под ред. Долговой А.И. - М. : Изд-во ВНИИ при Генеральной прокуратуре СССР. - 1989. - С. 162-167.

58. Дрёмин В.Н. Политическое и маргинальное поведение: криминологический ракурс / В.Н. Дремин // Политология и социально-политические процессы в советском обществе : тезисы докладов и выступлений на Всесоюзной научно-практической конференции ( м. Одеса, 25-27 апреля). - О., 1991. - С. 94-96.

59. Дрёмин В.Н. Новые ориентиры в уголовно-исполнительной политике / В.Н. Дрьомін // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні : тези доповідей і повідомлень на республіканській науковій конференції. - Київ, 1992. - С. 127-129.

60. Дрёмин В.Н. Проблемы криминалистической профилактики преступлений / В.Н. Дрёмин // Актуальные проблемы уголовного процесса и криминалистики на современном этапе : сб. науч. статей. - О., 1993. - С. 129-133.

61. Дрьомін В.М. Кримінологія: криза чи відродження? / В.Н. Дремин // Україна: становлення незалежності : матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. - Одеса, 1993. - С. 70-72.

62. Дрёмин В.Н. Современные стратегии предупреждения преступности / В.Н. Дрёмин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. - О. : Юрид. л-ра, 1994. - Вип.1. - С.170-175.

63. Дрьомін В.М. Політичні аспекти боротьби із злочинністю / В.М. Дрьомін // Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення. Всеукраїнська науково-практична конференція : тези. доп. та наук. повідомлень. - Одеса, 1993. - С. 39-40.

64. Дрёмин В.Н. Ограничение преступности: международный опыт / В.Н. Дрёмин // Юридический вестник. - 1994. - №3. - С.44-46.

65. Дрьомін В.М. Проблеми побудови національної держави та транснаціональна злочинність/ В.М. Дрьомін // Українське національне відродження : проблеми, прогнози, державна політика : зб. тез виступів. - Одеса, 1995. - С. 44-45.

66. Дрёмин В.Н. Уголовный терроризм как фактор организованной преступности / В.Н. Дрёмин // Юридична освіта і правова держава : зб. наук. праць. - О., 1997. - С. 219-224.

67. Дрёмин В.Н. Международное сотрудничество и проблемы реформирования законодательства в сфере борьбы с экономической преступностью / В.Н. Дрёмин, С.В. Кивалов // Материалы международной науч.-практ. конф.. - Харьков, 1998. - С. 162-169 .

68. Дрёмин В.Н. Террористическая деятельность организованных преступных групп / В.Н. Дрёмин // Весы фемиды. - 1998. - № 2. - С. 11-14.

69. Дрьомін В.М. Терористичні форми организованної злочинності / В.М. Дрьомін // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні ( на матеріалах Харьковської та Полтавської областей) : зб. наук. праць. - Харьків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1999. - С. 57-58.

70. Dryomin V. International Co-operation Specialist Training Systems in Sphere of Human Rights Standards for the Organs of Criminal Justice and the Penitentiary System // Conference Proceedings : The Role of Higher Education in the Development of Democracy and an Open Society. - Kyiv, 1999. - P. 78-79.

71. Дрёмин В.Н. Маргинальная личность: проблемы самоидентификации и насилие в семье / В.Н. Дрёмин // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім'ї. - 1999. - С. 53-58.

72. Dryomin V. Terrorism Forms of Organized Crime / V. Dryomin // Problems of Fighting Organized Crim in the Regions (based on the materials of Kharkiv and Poltava regions) // Kharkiv : Kharkiv Center for the Stady of Organized Crime Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine . - 1999. - P. 57-58.

73. Дрьомін В.М. Репродукування тероризму: соціально-психологічний механізм / В.М. Дрьомін // Тероризм і боротьба з ним (аналітичні розробки пропозиції наукових та практичних працівників. - Т. 19. - К., 2000. - С. 199-202.

74. Дрьомін В.М. Культурологічний механізм формування кримінального середовища неповнолітніх / В.М. Дрьомін // Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи : зб. наук. праць за матеріалами конференції, присвяченої 80-й річниці від заснуваня державного показового дитячого містечка імені III Комінтерну в Одесі. - О. : Юрид. л-ра , 2001. - С.3-9.

75. Дрёмин В.Н. Преступная организация и банда: проблемы разграничения / В.Н. Дремин / Новий кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення : материалы международной научно-практической конференции «Питання застосування нового кримінального кодексу України». - Харків, 2002. - С. 180-182.

76. Дрёмин В.Н. Глобализация информационных систем как фактор глобализации преступности / В.Н. Дрёмин // Інформаційни технології та безпека : збірн. наук. пр. - К., 2002. - Вип. 1. - С. 54-61.

77. Дрьомін В.М. Сучасний бандитизм: окремі кримінологічні та кримінально-правові аспекти / В.Н. Дрьомін // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України : матер. міжнар.-практ. семінару (Харків, 1-2 жовтня 2002 р.) / За заг. ред. Сташиса В.В. - Х. : Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. - С. 233-236.

78. Dryomin V. Crime and its organized forms as a type of social practice / V. Dryomin // In: Organized Crime, Trafficking, Drugs: Selected papers presented at the Annual Conference of the European Society of Criminology. - Helsinki, HEUNI, 2003. - P.48-49.

79. Дрёмин В.Н. К вопросу о предмете информационной криминологии / В.Н. Дрёмин // Інформаційні технології та безпека : збірн наук пр. - К., 2003. - Вип. 3 - С.52-62.

80. Dryomin V. Security in the Black Sea Region : Ukrainian Perspective / V. Dryomin // In Selected papers presented at the 4th Annual Conference of the European Society of Criminology. - Amsterdam, 2004. - Р. 126-127.

81. Дрёмин В.Н. Вторичная преступная деятельность в механизме воспроизводства преступности / В.Н. Дремин // Правове життя сучасної України : зб. тез доп. 10-ї ювілейної звітної наук. конф. професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА ( Одеса, 27-28 квітня 2007 р.). - О. : Фенікс, 2007. - С. 322-324.

82. Дрёмин В.Н. Лишение свободы в механизме уголовно-правового воздействия на несовершеннолетних преступников / В.Н. Дрёмин // Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі : матеріали Міжнародної наук. конф. ( Одеса, 21-22 вересня 2007 р.). - О. : Фенікс, 2007. - С. 310-315.