Кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню

Одним із прерогативних завдань держави у галузі кримінально-правової охорони прав людини є захист її життя і здоров'я. Конституція України (ст. 3) проголошує життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. У ст. 27 Конституції України обов'язком держави визначено захист життя людини, а ст. 28 передбачає захист її гідності, наголошуючи, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

Конституційна норма про заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання відповідає положенням ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р., Європейської конвенції про запобігання катуванням 1987 р. та інших міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною.

Враховуючи конституційні положення та вимоги міжнародно-правових актів, а також беручи до уваги наявні в Україні факти тортур та жорстокого поводження, вітчизняний законодавець увів до Кримінального кодексу України 2001 р. новий склад злочину - катування (ст. 127). При цьому пріоритет міжнародних норм захисту права людини від протиправного посягання у формі катування був акцентований розміщенням вітчизняними законодавцями цього складу злочину у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров'я особи» Особливої частини чинного КК України, а не в розділі ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи», хоча за ст. 28 Конституції України катування віднесено саме до таких дій, що принижують гідність особи.

Включення до КК України окремої статті зі складом злочину «катування» було викликано тим, що в Україні у період, який передував прийняттю нового кодексу, систематично, особливо працівниками правоохоронних органів, допускалися факти катування. Так, правозахисна організація «Міжнародна амністія» включила Україну до списку 149 країн, де допускається жорстоке ставлення правоохоронців до затриманих. Правозахисники звинувачують правоохоронні органи України у катуваннях людей, що перебувають під слідством. Цей вид злочинів криє в собі підвищену суспільну небезпеку, оскільки вони спрямовані проти життя і здоров'я особи. Застосування до людини катування спричинює тяжкі наслідки для людей, що їх пережили, та викликає негативний соціальний резонанс.

Виходячи зі сказаного, вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем, пов'язаних з боротьбою із досліджуваним видом злочинів, є актуальним. Перш за все, випадки катувань не завжди стають відомими правосуддю, тобто цей злочин має підвищений рівень латентності. Причиною є те, що потерпілі не звертаються до правоохоронних органів за захистом свого порушеного права, не вірячи, що винні, часто із числа самих правоохоронців, будуть встановлені й понесуть покарання, а заподіяна шкода - відшкодована. Інколи постраждала особа навіть не усвідомлює, що відносно неї вчинено злочин, оскільки виконавцями насильницьких дій були працівники правоохоронних чи інших державних органів і діяли вони начебто в ім'я досягнення правомірних цілей і захисту правомірних інтересів. Немаловажним чинником є і фактор страху, викликаний побоюванням помсти, заподіяння шкоди собі і своїм близьким з боку осіб, дії яких оскаржені. Отже, актуальною є проблема своєчасного і повного виявлення фактів вчинення такого злочину та забезпечення невідворотності покарання за нього, що сприятиме утвердженню законності.

З огляду на те, що досліджуваний склад злочину є новим в українському кримінальному законодавстві, актуальність теми дослідження полягає і в тому, що в правоохоронній практиці виникають проблеми, пов'язані з правовою оцінкою катування, з відмежуванням його від суміжних злочинів. Це обумовлює значимість дослідження прикладного правозастосовного аспекту боротьби з катуванням, важливого для правоохоронних органів.

Сукупність цих обставин визначає актуальність теми даного дослідження, важливість і значимість її наукової розробки на дисертаційному рівні. Такі обставини обумовили проведення дослідження на комплексному теоретико-прикладному рівні, що знайшло своє відображення у змісті роботи.

Актуальність теми зумовлюється також тим, що комплексного наукового її розгляду в Україні досі здійснено не було.

Загальні питання, що стосуються злочинів проти особи, до яких належить і катування, розроблені у працях М.І. Бажанова, О.Ф. Бантишева, В.І. Борисова, В.В. Голіни, Б.О. Кістяківського, О.Ф. Кістяківського, В.В. Коваленка, В.Н. Куца, Л.В. Левицької, О.А. Мартиненка, В.Т. Маляренка, В.К. Матвійчука, А.А. Музики, В.О. Навроцького, О.С. Новакова, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.О. Шамрая, Л.М. Шестопалової та ін. Окремі аспекти теми висвітлювались у працях А. П. Бущенка і А. Павличенка, а також російських дослідників М.С. Таганцева, Н.В. Борисенкова, М.А. Граніна, Г.Ю. Гладких, Л.К. Лисицького, Л.В. Лобанова та ін.

Досить стисло ст. 127 (катування) КК України аналізувалася у декількох виданнях Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України за ред. С.С. Яценка, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.

Ґрунтовно проблема катування була розглянута у колективній праці «Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико-правовий аналіз» за заг. ред. проф. О.Н. Ярмиша та у дисертаційному дослідженні О.М.Ігнатова «Насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження». На законодавстві Російської Федерації побудована дисертація російського вченого Р.С. Чобаняна «Катування: кримінально-правове і кримінологічне дослідження».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр., схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні місця кримінально-правової норми про катування в системі норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи, з'ясування ознак складу цього злочину, та розроблені на підставі результатів дослідження рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації катування, запобігання йому та підвищення ефективності боротьби правоохоронних органів із цим протиправним діянням.

Для реалізації цієї мети були визначені такі основні наукові завдання:

- дати соціальну та юридичну характеристику катування, проаналізувати основний і кваліфікований склади катування за КК України;

- розглянути кримінально-правове поняття катування, види, методи і способи катування;

- дати наукове визначення поняття «катування» та передбаченого Конституцією України суміжного поняття «жорстоке поводження»;

- визначити критерії відмежування складу катування від суміжних складів злочинів за КК України;

- розглянути кримінально-правову і кримінологічну характеристику особи злочинця і потерпілого у справах про катування;

- проаналізувати міжнародні нормативно-правові акти, спрямовані на захист прав людини і запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання;

- проаналізувати українське національне законодавство з погляду на його відповідності нормам міжнародного права в галузі захисту особи від посягання на її життя, здоров'я, честь і гідність, яким є катування;

- напрацювати рекомендації щодо застосування норми про відповідальність за катування у слідчій та судовій практиці;

- вивчити, проаналізувати й узагальнити міжнародні і національні механізми боротьби з катуванням;

- розробити пропозиції щодо запобігання катування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані із запобіганням катуванню, а також правові аспекти охорони суспільних відносин від цього виду злочинних посягань.

Предмет дослідження - кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постає сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових, так і спеціальних: історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, статистичний та інші.

За допомогою історичного методу досліджувалися процеси становлення і розвитку в українському законодавстві кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за катування (підрозділ 1.1). Системно-структурний, формально-логічний методи, метод функціонального аналізу було застосовано при аналізі основного та кваліфікованого складів катування, розгляді питання щодо відмежування катування від суміжних складів злочинів, розробці рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації катування та пропозицій щодо заходів боротьби з цим явищем і подолання його негативних соціальних наслідків, визначенні ролі правоохоронних органів у цій боротьбі (підрозділи 1.2 - 1.3). Метод герменевтики дозволив здійснити ідентичне тлумачення та інтерпретацію вітчизняних і міжнародних нормативно-правових документів, що стосуються боротьби з катуванням, критично, всебічно та об'єктивно проаналізувати й роз'яснити їх зміст, оцінити правові наслідки їх застосування (підрозділ 3.1). Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи застосовувались при вивченні норм міжнародно-правових актів, що регулюють загальні питання захисту прав людини і запобігання катувань та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження чи покарання, та співвіднесення з ними відповідних норм вітчизняного законодавства, аналізі спільних та відмінних ознак катування та інших видів злочинів проти життя і здоров'я особи, її честі і гідності (підрозділ 3.1). Застосування статистичного методу дозволило з'ясувати рівень та динаміку вчинення досліджуваного злочину, охарактеризувати судову практику із призначення покарань за нього (підрозділи 1.2; 3.3).

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які становлять правову базу запобігання катуванням. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять політико - правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали та опитування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантом вперше в українській кримінально-правовій науці після прийняття КК України 2001 р. зроблено спробу комплексно розкрити зміст основного і кваліфікованого складів катування, передбачених ст. 127 КК України, проаналізувати рівень відповідності даної норми нормам міжнародно-правових актів, визначити основні відмінності між нормами про катування та іншими злочинами проти життя та здоров'я особи.

Зокрема, наукова новизна визначається такими основними положеннями, висновками і рекомендаціями:

вперше:

- запропоновано комплексну кримінально-правову і кримінологічну характеристику катування як діяння, спрямованого проти життя і здоров'я особи;

- визначено типові ситуації, які виникають при кваліфікації катування і відмежування їх від суміжних складів злочинів;

- запропоновано перелік обтяжуючих вину обставин, які необхідно включити до кваліфікованих складів катування;

удосконалено:

- визначення поняття «катування» та «жорстоке поводження» на підставі аналізу змісту таких протиправних діянь (категорій) як «нелюдське поводження», «принижуюче гідність поводження»;

- коло критеріїв відмежування складу злочину «катування» від суміжних складів злочинів;

дістали подальшого розвитку:

- аргументи необхідності вдосконалення ст. 127 КК України;

- характеристика кримінологічних особливостей злочинця та потерпілого при катуванні з урахуванням статистичних та емпіричних даних;

- класифікація суб'єктів злочину та потерпілих від катування за групами, за їх соціальним та службовим станом;

- кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню та шляхи їх вдосконалення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково - теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теоретичних проблем кримінального права України, організації діяльності правоохоронних органів, кримінологічних проблем протидії посяганням на особу;

- у правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки та уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, що стосуються боротьби з посяганнями на життя і здоров'я особи, однією з форм яких є катування; при розробці комплексних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності боротьби з посяганнями на життя і здоров'я особи;

- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних у дисертації результатів дозволить підвищити ефективність боротьби з катуваннями, а отже, і сприятиме забезпеченню прав і свобод людини та громадянина на рівні світових стандартів; у діяльності правозахисних та громадських організацій з надання допомоги потерпілим від досліджуваного виду злочинів (акт впровадження УМДПЛ Апарату Міністра МВС України від 11 січня 2010 року);

- у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Кримінальне право України», «Кримінологія» та окремих спецкурсів (акт впровадження Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України від 6 квітня 2009 року).

Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики, кримінального права та кримінального процесу Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених» (м. Хмельницький, 29-30 квітня 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки» (м. Чернігів, 26-27 квітня 2005 р.); Других юридичних читаннях до 170-річчя НПУ ім. М. Драгоманова (м. Київ, 18 травня 2005 р.); Четвертих осінніх юридичних читаннях Хмельницького університету управління та права (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертаційного дослідження викладені у десяти наукових працях, з яких: п'ять публікацій у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та п'яти публікаціях у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету та завдання дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, з них: 195 сторінок - основний зміст, 24 сторінки - список використаних джерел, 11 сторінок - додатки.

У вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна теми дослідження, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, розкривається ступінь наукової розробки проблеми, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи роботи, визначаються її мета і завдання, формулюються основні положення і висновки, що виносяться на захист, висвітлюється наукове і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, наводяться відомості про їх апробацію та про публікації автора в наукових виданнях за темою дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Кримінально-правові аспекти катування» складається з трьох підрозділів, у яких дається соціальна та юридична характеристика катування, розглядається поняття катування з позицій кримінального права та кримінології, проводиться відмежування катування від суміжних складів злочину.

У підрозділі 1.1 «Соціальна обумовленість криміналізації катування» розглянуто генезис ставлення держави і суспільства в певні історичні періоди їх розвитку до катування як соціального явища - від розуміння його як міри покарання і як методу кримінального процесу до усвідомлення необхідності повного його викорінення з життя суспільства на сучасному етапі. Рух за заборону катувань розпочався в Європі під впливом ідей Просвітництва (Вольтер, Беккаріа). В Росії катування було заборонене ще в 1801 р., проте викорінити його не вдалося. В СРСР катування застосовувалося на досудовому слідстві і санкціонувалось навіть на рівні ЦК ВКП(б), який 20 січня 1939 р. направив партійним органам телеграму з роз'ясненням, що застосування фізичного впливу в практиці НКВС було дозволене на основі згоди ЦК компартій усіх республік і, як виняток, дозволяється й надалі щодо ворогів народу. Лише у 1953 році міністр внутрішніх справ СРСР видав таємний наказ «Про заборону застосування до арештованих будь-яких заходів примусу і фізичного впливу», тобто катування. Але викорінити це явище в колишній тоталітарній державі було майже неможливо.

Сучасне демократичне міжнародне співтовариство суворо засуджує застосування катування, ухваливши з цього приводу низку міжнародних нормативно-правових актів, у яких містяться норми про його заборону. В Україні з метою законодавчого урегулювання проблеми катування до нового КК України (2001 р.) введено новий склад злочину - «катування» (ст. 127).

Автор зазначає, що вирішити проблему катування виявилося непросто, це явище існує й досі, і, що особливо небезпечно, - у практиці правоохоронних органів. В роботі зосереджено увагу на суспільній небезпеці катувань, розглядаються їх фізичні, психологічні і соціальні наслідки, описано ознаки катувань, знання які потрібно знати правозахисникам та службовим особам, що розглядають справи про катування,а також медичним працівникам та особам, які здійснюють моніторинг прав людини.

У підрозділі 1.2 «Кримінально-правове поняття катування. Види та способи катування», виходячи з положень Конституції України (ст. 28) та Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст. 3), згідно з якими нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, виду поводження чи покарання, розглянуто поняття катування та ознаки, які відрізняють його від нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання. Оскільки Конституція України містить, крім того, поняття «жорстоке поводження», автор дає власне визначення цього поняття.

На підставі розгляду і порівняння існуючих визначень і тлумачень поняття катування дослідник пропонує свій варіант його наукового визначення.

Підрозділ 1.3 «Катування та суміжні склади злочинів» присвячено розгляду статей КК України зі складами злочинів, диспозиції яких мають ознаки складу злочину, передбаченого ст. 127 (катування), а саме: ст. 120 (доведення до самогубства); ст. 126 (побої і мордування); ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини); ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень); ст. 373 (примушування давати показання); ст. 374 (порушення права на захист). Наявність у кодексі близьких за змістом статей породжує проблему щодо правильності кваліфікації злочинів, оскільки неправильне застосування тієї чи іншої норми на практиці призводить до негативних наслідків у роботі органів дізнання й досудового слідства, а також суду. Автор дає порівняльний аналіз низки статей КК, розглядає ознаки складу суміжних злочинів, за якими пропонує провадити їх кваліфікацію, вносить пропозиції щодо змін або вилучення окремих статей КК, щоб уникнути помилок при кваліфікації злочинів.

Вважаючи, що для забезпечення правильного відмежування катування від інших суміжних складів злочинів і усунення помилок, які допускаються, доцільним є узагальнення судової практики у справах цієї категорії, яке можна зробити шляхом видання Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про катування», автор пропонує проект постанови.

Розділ 2 «Кримінально-правові і кримінологічні аспекти катування» містить характеристику суб'єктів злочину, особи злочинця і потерпілого від катування, їх класифікацію.

У підрозділі 2.1 «Характеристика особи злочинця у справах про катування» розглянуто співвідношення таких понять, як суб'єкт злочину, особа злочинця та особа винного як взаємодоповнюючі, які не можуть існувати окремо одне від одного, аналізуються ознаки загального і спеціального суб'єктів катування. Зазначено, що в редакції 2005 р. ст. 127 КК передбачала спеціального суб'єкта злочину - працівника правоохоронних органів, чим звужувалося коло спеціальних суб'єктів катування. Проте Законом від 15 квітня 2008 р. № 270-VI законодавець ліквідував ч. 3 та 4 статті, вилучивши вказівку на працівника правоохоронних органів як на спеціального суб'єкта катування. Натомість у ч. 2 введено як спеціального суб'єкта цього злочину невизначено широке коло службових осіб, що, на думку автора, не сприятиме запобіганню вчинення цього виду злочину працівниками правоохоронних органів.

Дослідження слідчої та судової практики у справах про катування показало, що до кола спеціальних суб'єктів катування, крім працівників правоохоронних органів, може бути віднесено певні категорії осіб. Автором з позицій кримінології та кримінального права проведено класифікацію суб'єктів злочину на групи за певними ознаками, у тому числі за такою ознакою, як посада. Виходячи з цього, запропоновано поділ суб'єктів катування на такі групи: 1) співробітники правоохоронних органів; 2) співробітники установ виконання покарань; 3) військовослужбовці; 4) медичні працівники; 5) працівники приватних охоронних структур; 6) інші фізичні особи (як загальний суб'єкт злочину). Автор дає характеристику об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, що вчиняється кожним із суб'єктів, що належать до зазначених груп.

З метою посилення боротьби зі злочинними діяннями, що посягають на здоров'я, волю, честь і гідність людини як на найвищу соціальну цінність, автор вважає доцільним збільшити санкції ст. 127 КК України і ввести до неї, крім працівників правоохоронних органів, інших спеціальних суб'єктів.

У підрозділі 2.2 «Характеристика осіб, потерпілих у справах про катування, їх класифікація та норми їх правового захисту» автор на підставі результатів дослідження дає класифікацію осіб, потерпілих від катування, виділяючи такі їх групи: 1) особи, затримані правоохоронними органами; 2) особи, які утримуються в пенітенціарних установах; 3) військовослужбовці; 4) пацієнти лікарняних закладів; 5) інші особи. Автор дає характеристику кожної з груп осіб, потерпілих від катування, розглядає норми вітчизняного законодавства, спрямовані на їх захист, робить висновок, проте, що ці норми переважно узгоджуються з відповідними нормами міжнародно-правових актів.

У розділі 3 «Запобігання катуванням: правові засади та суб`єкти запобіжного впливу» проаналізовано міжнародно-правові та вітчизняні акти, спрямовані на запобігання катуванням, викладено завдання, функції та основні напрями діяльності міжнародних і вітчизняних організацій, що здійснюють їх запобігання, розглянуто організаційно-правові засади запобігання катувань в Україні.

У підрозділі 3.1 «Правові засади запобігання катування», виходячи з того, що успішне здійснення профілактики злочину можливе за наявності розвиненої нормативно-правової бази, спираючись на яку державні органи і громадські формування мають здійснювати свою діяльність, спрямовану на запобігання цих протиправних діянь, автор аналізує систему прийнятих як на міжнародному, так і на державному національному рівнях відповідних актів, норми яких мають запобіжну спрямованість проти катувань. Існування значної кількості цих актів зумовило необхідність їх систематизації та класифікації за рівнями і групами: А) міжнародні на рівнях: а) ООН, б) Європейського Співтовариства, в) професійному з поділом їх на групи: 1) загальні нормативні акти і 2) спеціальні нормативні акти; Б) національний рівень з поділом на групи: 1) загальні нормативні акти; 2) спеціальні нормативні акти: а) спрямовані на запобігання катуванням у сфері діяльності державних органів; б) нормативні акти, спрямовані на запобігання катуванням у сфері діяльності інститутів громадянського суспільства.

Дисертант доходить висновку, що існуюча нормативно-правова база, на підставі якої в Україні здійснюється запобігання катувань, у цілому відповідає міжнародно-правовим документам, спрямованим на охорону прав і свобод людини, її захист від жорстоких посягань на особу. Проте, на думку автора, Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України слід доповнити положенням про неприпустимість застосування катувань щодо особи у службовій діяльності, і особливо з метою одержання зізнання від затриманого, підозрюваного.

Підрозділ 3.2 «Суб`єкти, що здійснюють запобігання катуванням» присвячено розгляду завдань, повноважень, функцій і результатів діяльності створених на міжнародному та національному рівнях спеціалізованих міждержавних, державних і громадських органів і формувань, що займаються організаційно-правовою охороною прав і свобод людини і громадянина. Проведено класифікацію таких органів і формувань за рівнями і групами.

На міжнародному рівні до першої групи (на рівні ООН) віднесено: Комітет проти катувань; Комітет із захисту прав людини; Комітет з ліквідації дискримінації жінок; Комісію з прав людини; Спеціального доповідача з питань катувань та ін. До другої групи належать організації, що діють на європейському рівні: Європейський Суд з прав людини; Європейський комітет із запобігання катувань; Організація з безпеки та співробітництва в Європі та ін. Третя група - недержавні організації: Міжнародний комітет Червоного Хреста; Міжнародна амністія; Всесвітня організація проти катувань; Асоціація за попередження катувань та ін. Четверта група - професійні асоціації, що захищають права людини: Всесвітня медична асоціація; Всесвітня психіатрична асоціація; Всесвітня конфедерація з фізичної терапії та ін.

На національному рівні в Україні існує низка організацій, діяльність яких спрямована на захист прав і основних свобод людини, на припинення та викорінення катувань та іншого нелюдського, принижуючого гідність поводження чи покарання. Перш за все, це інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмана). Крім того, в Україні формується широка суспільна коаліція протиборства катуванням. З цією метою згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» створюються мережі правових центрів, які надають правову допомогу особам, що пережили катування: Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини (м. Київ), Центр документування катувань (Львів). Аналогічні центри, що фіксують випадки катувань, відкриваються і в інших містах України. Національні організації України проти катувань діють з урахуванням міжнародно-правових документів та у співпраці з організаціями міжнародного рівня.

З прийняттям Європейської конвенції про запобігання катуванням (1987) почав діяти Європейський комітет із запобігання катуванням, члени якого уповноважені в межах європейського континенту в будь-який час на свій вибір у формі періодичних та спеціальних візитів відвідувати пенітенціарні установи, відділення поліції (міліції), військові казарми, психіатричні лікарні й надавати владним інстанціям рекомендації щодо недопущення випадків катувань та нелюдського поводження. Україну делегації Комітету відвідують один раз на 2-3 роки. Після візиту Комітет складає доповідь, яка базується на виявлених фактах з переліком обов'язкових заходів для поліпшення захисту осіб, позбавлених волі. Держава звітує про вжиті заходи протягом одного року з моменту подання основної доповіді. Таким чином, між Комітетом і Україною як державою - учасницею Конвенції підтримується постійний діалог.

У підрозділі 3.3 «Проблеми та шляхи реалізації організаційно-правових засад запобігання катуванню в Україні» констатується, що в державі створено досить потужний організаційно-правовий механізм протидії, і завдання суспільства - привести цей механізм у дію, забезпечити його ефективне функціонування як засобу запобігання катуванням. Для того, щоб ефективно задіяти такий механізм, треба з'ясувати його спрямованість, а саме - пізнати причини та умови, що сприяють злочинам, і виробити заходи щодо їх усунення. Автор дає аналіз причин та умов, що сприяють вчиненню катування різними суб'єктами цього злочину, вносить пропозиції щодо законодавчих, організаційних, просвітніх заходів, спрямованих на запобігання катуванням.

правовий катування кримінологічний

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на нове вирішення наукового завдання щодо визначення та удосконалення кримінально - правових та кримінологічних заходів запобігання катуванням. Основні з них наступні:

1. Зважаючи на те, що міжнародне співтовариство суворо засуджує будь-які порушення прав та основних свобод людини, у тому числі застосування катування, ухваливши низку відповідних актів, Україна ратифікувала майже всі міжнародно-правові документи, в яких викладені принципи захисту прав та основних свобод людини, її захисту від нелюдського, жорстокого поводження і катування, відобразивши ці принципи в Конституції України, яка проголосила людину, її життя, честь та гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Захист цієї цінності від протиправних посягань забезпечується за рахунок імплементації норм міжнародного права у законодавство України та їх реалізації у правоохоронній діяльності держави. Аналіз українського національного законодавства дає підстави зробити висновок, що рівень імплементації та відповідності його міжнародно-правовим актам в основному відповідає вимогам щодо захисту особи від катувань.

2. Вивчивши та проаналізувавши окремі правові норми українського законодавства щодо охорони прав та свобод людини і громадянина, дисертант дійшов висновку, що деякі норми - невідповідні та неузгоджені. Такі Закони України, як «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про Службу безпеки України», «Про Збройні Сили України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» та інші, проголошуючи принцип забезпечення прав і свобод людини у діяльності правоохоронних структур, не містять беззастережної заборони застосування катування та інших нелюдських, жорстоких видів поводження і покарання. Закон України «Про міліцію», зокрема, має певні розбіжності зі ст. 127 КК України. Із цієї статті випливає, що катування мають форму як фізичного, так і психологічного впливу, а в згаданому законі йдеться лише про заборону застосування незаконного фізичного насильства. Така невідповідність та неузгодженість норм КК України та інших законодавчих актів призводить до негативних наслідків, а тому, щоб не було розбіжностей у теорії, а також на практиці, доцільно вдосконалити чинні закони і нормативні акти, з тим щоб ввести рівнозначне фізичному психологічне поняття катування.

3. При розгляді кримінально-правового і кримінологічного понять катування з'ясовано, зокрема, співвідношення понять жорстокого поводження, нелюдського поводження і катування. Порівняння гносеологічного визначення терміна «жорстоке поводження» з визначенням «катування» дає можливість виділити одну принципову особливість. Катування здійснюється для досягнення певної мети. Жорстоке поводження не несе в собі такої трансцендентності. Сенс жорстокого поводження - у самому діянні або в тих, хто його здійснює.

Автор дає своє визначення жорстокого поводження, під яким розуміє умисні дії фізичної особи, що характеризуються відхиленням від звичайної норми людської поведінки в бік суворості, немилосердності, лютості, безсердечності, вчинені у виді фізичного або психологічного впливу на тіло і психіку об'єкта таких дій безмотивно або з мотивів заздрощів, ревнощів, помсти, неприязного ставлення.

Щодо нелюдського поводження зроблено висновок, що воно охоплює більш широкий спектр можливих порушень, ніж катування. Поводження вважається нелюдським, якщо воно має умисний характер, застосовується протягом тривалого часу поспіль і спричиняє або реальні тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Катування - це нелюдське поводження, що має на меті отримати будь-яку інформацію або зізнання для подальшого покарання. Мета - це одна із ознак, що дозволяє відмежовувати склад катування від складів суміжних злочинів.

4. На підставі аналізу визначень поняття «катування», наведених у міжнародно-правових актах та наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних юристів, дисертант пропонує власне наукове визначення цього поняття, а саме:

«Катування - передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене фізичною особою (групою осіб) або представником (представниками) влади чи органу, який представляють, у формі дії, яка проявляється у відхиленні від встановленої в суспільстві норми людської поведінки в бік жорстокості, немилосердності, безсердечності з умисним заподіянням особі сильного фізичного болю чи морального страждання шляхом тривалого нанесення сильних побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою отримати від неї або від третьої особи будь-які відомості, зізнання у вчиненні злочину, визнання будь-яких фактів, примусити її чи третю особу вчинити будь-які дії або утриматися від будь-яких дій, залякати її, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється».

5. Виходячи з викладеного вище щодо удосконалення ст. 127 КК України запропоновано таку редакцію цієї статті:

«1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі з метою покарати його або іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричинили настання інвалідності потерпілого, або вченені щодо військовополоненого, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені працівником правоохоронного органу, установи виконання покарань, військовослужбовцем, медичним працівником, працівником приватної охоронної структури, -

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою і третьою цієї статті, якщо вони призвели до загибелі людини, -

караються позбавленням волі на строк від до десяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років».

6. У процесі дослідження з'ясовано, що при розслідуванні справ про катування працівники дізнання та слідства не завжди правильно визначають характер насильницьких дій проти особи, допускають неправильну їх кваліфікацію. Крім того, встановлено, що працівники правоохоронних органів, будучи зацікавленими у результатах справи, вважають за потрібне кваліфікувати протизаконні дії винної особи не за статтею, що передбачає катування, а за іншою статтею, що передбачає відповідальність за суміжні злочини з більш м'якою санкцією, зокрема за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) та за примушування давати показання (ст. 373).

7. За результатами розгляду питання про критерії відмежування складу катування від суміжних складів злочинів автором напрацьовані рекомендації щодо правильного застосування у слідчій та судовій практиці норми про відповідальність за катування та внесені пропозиції щодо законодавчого удосконалення норм про відповідальність за суміжні злочини.

Аналізуючи практику відмежування ст. 127 (катування) від суміжних складів злочину, автор дійшов висновку, що склад злочину, передбачений ст. 373 (примушування давати показання), повністю охоплює склад злочину, передбачений ст. 127, а тому ст. 373 доцільно вилучити з КК України. Те саме можна сказати і про ст. 434 (погане поводження з військовополоненими), тому доцільно було б її ліквідувати, а ст. 127 доповнити новою частиною.

8. Встановлено, що у більшості випадків суди призначали за ст. 127 КК України мінімальні строки покарання, а потім, відповідно до ст. 75 КК, звільняли обвинувачених від відбування покарання, призначаючи їм випробувальний строк. Доводиться констатувати, що особа, яка своїми злочинними діями порушує закон, посягаючи на здоров'я, волю, честь і гідність людини, які в ст. 3 Конституції України визначаються як найвища соціальна цінність, залишається не покараною відповідно до норм кримінального закону. Тому, зважаючи на особливу суспільну небезпеку катування і щоб запобігти можливості звільнення від відбування покарання, потрібно збільшити кримінальну відповідальність за катування, а саме: в ч. 1 ст. 127 КК України встановити строк покарання від трьох до п'яти років. У ч. 2 передбачити повторність та попередню змову групи осіб із строком покарання від п'яти до семи років позбавлення волі. У ч. 3 передбачити відповідальність спеціального суб'єкта від семи до десяти років позбавлення волі. Крім того, слід відновити обтяжуючі обставини катування, встановивши покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

9. Розгляд кримінально-правової і кримінологічної характеристики особи злочинця дав змогу дійти висновку, що поняття «особа злочинця», «особа винного» та «суб'єкт злочину» є взаємодоповнюючими. Особа злочинця - поняття більш широке на відміну від понять винної особи та суб'єкта злочину. Вони не можуть існувати поодинці, оскільки особа, яка вчинила злочин, це - злочинець, і лише в сукупності певних ознак її визначають як суб'єкта злочину. Тільки після того, як буде встановлено ступінь відповідальності, особа вважається винною. Вивчаючи з різних джерел інформацію про факти катування, у тому числі такі, що не потрапили у сферу слідчого і судового розгляду, автор розуміє під особою злочинця всіх, хто згадується як виконавець дій, пов'язаних з вчиненням насильства і жорстокого поводження, що можуть бути розцінені як катування.

10. Із розгляду питання щодо суб'єкта злочину за ст. 127 КК України, автор робить висновок, що коло спеціальних суб'єктів має бути конкретизовано. З позицій кримінології та кримінального права проведено класифікацію спеціальних суб'єктів злочину на групи, а саме: 1) співробітники правоохоронних органів; 2) співробітники пенітенціарних органів; 3) військовослужбовці; 4) медичні працівники; 5) працівники приватних охоронних структур. Загальний суб'єкт віднесений у цій класифікації до шостої групи.

11. При розгляді кримінально-правової і кримінологічної характеристики особи потерпілого у справах про катування встановлено, що щодо осіб, які зазнали насильницьких дій, у тому числі катування, міжнародно-правові документи і національні кримінальні закони зарубіжних держав застосовують термін «жертви». Чинне українське національне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не оперує поняттям «жертва», визначаючи це поняття термінами «потерпілий», «потерпіла особа», а в правовій літературі вживається термін «особа, яка потерпіла від злочину». Поняття «потерпілий» нерозривно пов'язане з поняттям шкоди, яка щодо потерпілого від катування виступає у таких видах: 1) фізична - тобто шкода, завдана людині як живій істоті, її життю, здоров'ю чи фізичній свободі; 2) моральна шкода - приниження людини, її честі, гідності, що заподіяло моральні страждання; 3) соціальна - тобто шкода, пов'язана з порушенням соціального стану особи: втратою роботи, провідного становища в соціальній групі, переходом на інвалідність; 4) майнова (матеріальна) - шкода, яка знищує або пошкоджує матеріальні блага людини (втрата заробітної плати, передача проти її волі власного майна в чуже володіння тощо).

12. Запропоновано класифікацію осіб, що потерпіли від катування, з урахуванням класифікації особи злочинця у справах про катування: перша група - особи, затримані правоохоронними органами; друга - особи, які відбувають покарання в пенітенціарних установах; третя - військовослужбовці; четверта - пацієнти лікарняних закладів; п'ята група - інші особи.

Права осіб, потерпілих від катувань, які відносяться до всіх груп, захищаються нормами міжнародно-правових актів, які імплементовані у вітчизняне законодавство.

13. Світове співтовариство веде активну боротьбу з катуванням. На рівні ООН, ЄС, а також на міждержавному і недержавних рівнях створено організації, товариства, асоціації, що займаються на міжнародному, міждержавному і національному рівнях моніторингом стану охорони прав і свобод людини, захистом від катувань та інших жорстоких видів поводження і покарання.

На національному рівні в Україні існує низка організацій, діяльність яких спрямована на захист прав і основних свобод людини, на припинення та викорінення катувань та іншого нелюдського поводження чи покарання.

Для забезпечення ефективності дії в Україні норм міжнародного та українського законодавства організації з протидії катуванням мають частіше проводити семінари, бесіди серед населення із залученням досвідчених фахівців у сфері прав людини. Не менш важливим у цьому плані є відкриття центрів документування катувань у всіх великих містах України.

Список опублікованих праць

1. Катеринчук К.В. Стаття 127 КК України потребує удосконалення / К.В Катеринчук // Право України. - 2005. - № 2. - С. 77-80.

2. Катеринчук К.В. Відмежування катування від суміжних складів злочину / К.В. Катеринчук // Право України. - 2005. - № 9. - С. 59-62.

3. Катеринчук К.В. Характеристика особи злочинця в справах про катування / К.В. Катеринчук // Право України. - 2007. - № 8. - С. 64-68.

4. Катеринчук К.В. Катування. Історичний аспект / К.В. Катеринчук // Міліція України. - 2007. - № 3 (129) [Додаток : Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених : Науково-практичний збірник. - № 69. - С. 9-12.

5. Катеринчук К.В. Характеристика особи потерпілого в справах про катування / К.В. Катеринчук // Юриспруденція: теорія і практика. - 2008. - № 7. - С. 28-33.

6. Катеринчук К.В. Катування - завуальована проблема суспільства // Держава і право : Збірник наукових праць [Юридичні і політичні науки : Спецвипуск / К.В. Катеринчук //. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 173-176.

7. Катеринчук К.В. Визначення поняття катування в законодавчих актах / К.В. Катеринчук // Другі юридичні читання. До 170-річчя НПУ ім. Драгоманова. - К., 2005. - С. 211-212.

8. Катеринчук К.В. Відмінності між тлумаченнями понять «тортури» та «катування» // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки : Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до Дня науки [Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці / К.В. Катеринчук. - Чернігів, 2005. - С. 446-448.

9. Катеринчук К.В. Характеристика особи злочинця в справах про катування // Четверті осінні юридичні читання / Хмельницький університет управління та права / К.В. Катеринчук //. - Хмельницький, 2005. - С. 212-215.

10. Катеринчук К.В. Визначення катування в нормативних актах // Наука і молодь : Збірник праць студентів та молодих вчених Міжгалузевого інституту управління / К.В. Катеринчук //. - К., 2006. - С. 20-24.

Размещено на Allbest.ru