Інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 342.721 : 681.3.02

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ТАЄМНИЦІ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

ГЕЛИЧ Юлія Олександрівна

КИЇВ-2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, доцент Марущак Анатолій Іванович, Національна академія Служби безпеки України, перший заступник директора Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Діхтієвський Петро Васильович, Національний авіаційний університет, завідувач кафедри конституційного і адміністративного права

кандидат юридичних наук Петров Олексій Геннадійович, Центральне управління Служби безпеки України, офіцер діючого резерву

Захист відбудеться «26» січня 2011 р. о «12.00» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус 4, к. 28

Автореферат розісланий «09» грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З розвитком інформаційного суспільства виникають суспільні відносини, що потребують регулюючого впливу держави зокрема за допомогою інформаційного права. Адже саморегулювання інформаційних відносин є проблематичним з причин конфліктності інтересів відповідних учасників, імовірності настання шкоди для людини як основного учасника таких суспільних відносин.

Особисте життя людини було і залишається предметом досліджень різних галузевих юридичних наук: цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, фінансового права тощо. Однак жодна з правових галузей не регламентує відносин щодо правових механізмів збереження в таємності відомостей про особисте життя людини.

Потреба в правовому регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з таємницею особистого життя людини, саме засобами інформаційного права виникає у зв'язку із збільшенням швидкості передачі і обробки інформації, включенням таких відомостей до різноманітних баз даних та інформаційних систем. Причому неврегульованими і науково-теоретично необґрунтованими залишалися питання обігу відомостей, що є таємницею особистого життя людини, для вирішення законної функції держави - забезпечення правопорядку під час здійснення правоохоронної, контролюючої, наглядової діяльності. На це акцентовано увагу і у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України», зокрема у контексті обов'язкового віднесення до інформації з обмеженим доступом персональних даних, а також відомостей, що надаються фізичними особами органам державної влади, підприємствам і організаціям у зв'язку з виконанням їхніх повноважень та розголошення яких може завдати шкоди зазначеним особам. Були відсутні комплексні наукові розробки щодо гарантій нерозголошення таємниці особистого життя людини, закріплених інформаційним правом України.

Недостатність наукової розробки проблематики інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини спричиняло перелік недоліків і колізій практичного характеру. Зокрема, невизначеними були підходи до обсягу таємниці особистого життя людини. Так, за результатами проведеного анкетування, обсяг таємниці особистого життя людини, на думку респондентів, визначається шляхом закріплення у законі переліку відомостей, що становлять таку таємницю - 18 % опитаних; шляхом закріплення у підзаконному нормативно-правовому акті переліку відомостей, що становлять таку таємницю - 3,4 %; шляхом визначення самою особою - 78,6 %.

Науково необґрунтованими залишалися принципи обігу відомостей про особисте життя людини в державних органах, установах і організаціях. Це питання було предметом уваги Ради національної безпеки і оборони України, яка у своєму Рішенні від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України» акцентувала увагу на посиленні кримінальної відповідальності за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення персональних даних особи без її згоди, а також установлення відповідальності за незабезпечення захисту персональних даних, що піддаються автоматизованій обробці.

Проблеми правової регламентації особистого життя людини аналізували дослідники галузевих юридичних наук: Є.В. Білозьоров, В.І. Бобрик, М.М. Гуренко, Ю.І. Дем'яненко, П.В. Діхтієвський, Т.М. Заворотченко, В.І. Курило, В.Г. Лісогор, С.М. Логінова, Л.В. Малюга, І.Й. Магновський, О.А. Михайлюк, Е.О. Олефіренко, О.В. Пабат, К.М. Рудой, В.С. Сивухін, І.В. Смолькова, В.М. Трофименко та інші.

У своїх працях питання інформаційних відносин розкривають такі науковці: І.В. Арістова, В.М. Брижко, І.І. Ващинець, В.Д. Гавловський, Р.А. Калюжний, Т.А. Костецька, О.В. Кохановська, Г.М. Красноступ, О.В. Логінов, А.І. Марущак, О.І. Наливайко, О.М. Пастухов, В.С. Цимбалюк, І.В. Шатковська, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко, І.С. Чиж; І.Л. Бачило, В.М. Лопатін, М.А. Федотов, В.А. Копилов (Російська Федерація) та інші.

Таким чином, вибір теми дисертації зумовили соціальна і наукова значущість досліджуваного питання, недостатній рівень його теоретико-методологічної розробленості, невизначеність понятійно-категоріального апарату та нагальна потреба в практичному впровадженні відповідних наукових результатів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом і спрямованістю наукового пошуку тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затвердженим загальними зборами Академії правових наук України. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної діяльності кафедри адміністративного та фінансового права і у відповідності до Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року, рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України».

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення та науково-теоретичне обґрунтування інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини.

Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження були поставлені такі завдання:

здійснити аналіз джерельної бази з проблеми дослідження;

сформулювати понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема, визначити зміст понять «таємниця особистого життя людини», «інформаційно-правові гарантії», «інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини», «інформаційно-правова охорона таємниці особистого життя людини», «режим доступу до таємниці особистого життя людини», «публічні особи»;

обґрунтувати віднесення інституту таємниці особистого життя людини до системи інформаційного права України;

визначити критерії для класифікації та види інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини;

теоретично обґрунтувати принципи гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України;

запропонувати підстави для розкриття і поширення таємниці особистого життя людини;

сформулювати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України задля належного гарантування недоторканості таємниці особистого життя людини.

Об'єкт дослідження - інформаційно-правові відносини, що виникають з приводу забезпечення таємниці особистого життя людини.

Предмет дослідження - інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини.

Методи дослідження обрані з урахуванням теми, мети та завдань дослідження. Стан досліджуваної в дисертації теми вивчався на основі застосування теоретичних методів:

діалектичного - при розкритті системи норм права України, які спрямовані на охорону таємниці особистого життя людини (підрозділ 2.2);

структурно-функціонального - під час визначення змісту таємниці особистого життя людини (підрозділ 2.1);

формально-логічного - при визначенні принципів гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України (підрозділ 3.1);

правових аналогій - при розкритті правової регламентації відносин, що виникають з приводу обігу інформації про особисте життя людини, зокрема міжнародно-правових механізмів регулювання таємниці особистого життя людини (підрозділ 2.1);

соціологічного - під час проведення анкетування громадян щодо інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини (підрозділи 2.2, 3.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні та науково-теоретичному обґрунтуванні інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини. У дисертації

вперше:

визначено інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини як систему юридично закріплених умов і заходів, спрямованих на визначення порядку збирання, зберігання, використання, поширення, охорони (захисту) відомостей, що становлять таємницю особистого життя людини; таємниця особистий життя гарантія

доведено належність інституту таємниці особистого життя людини до інформаційного права України і обґрунтовано, що охорона інформації про особисте життя людини має формуватися у сфері інформаційного права шляхом закріплення трьох положень: віднесення відомостей про особисте життя людини до таємної інформації; максимального розширення обсягу таємниці особистого життя людини; встановлення інформаційно-правових гарантій нерозголошення таємниці особистого життя людини у процесі діяльності органів державної влади та інших учасників інформаційних відносин;

сформульовано критерії для класифікації інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини та види таких гарантій, зокрема за рівнем закріплення гарантій виділено національні і міжнародні гарантії; за формою закріплення гарантій - гарантії, закріплені у законах і гарантії, які закріплюються в підзаконних нормативно-правових актах; за змістом - гарантії, якими: 1) визначаються обсяг таємниці особистого життя людини; 2) визначаються права та обов'язки учасників суспільних інформаційних відносин щодо поводження з таємницею особистого життя людини; 3) закріплюються умови для безпечного обігу відповідної таємної інформації; 4) передбачається юридична відповідальність за порушення таємниці ОЖЛ; за сферою дії гарантій - у сфері освіти, у сфері медичного обслуговування, у сфері господарювання, у сфері державної служби, у сфері цивільних правочинів, у сфері сімейного життя тощо; за суб'єктним складом осіб, таємниця особистого життя яких гарантується - гарантії загальним суб'єктам і гарантії спеціальним суб'єктам; за принципом дії правових норм - матеріальні і процесуальні інформаційно-правові гарантії; у залежності від можливості захисту прав людини на таємницю особистого життя - інформаційно-правові гарантії судового і позасудового захисту таємниці особистого життя людини; за засобами захисту (охорони) таємниці особистого життя людини - організаційно-процедурні і техніко-технологічні інформаційно-правові гарантії;

визначено виключні підстави для розкриття таємниці особистого життя людини (однозначну згоду самої людини; інформаційну потребу правоохоронного органу у зв'язку з кримінальною справою, яка є у його провадженні; інформаційну потребу суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у його провадженні; здійснення іншої законної діяльності органом державної влади України; встановлення трудових відносин працівника з роботодавцем або відносин членства в об'єднаннях громадян; недієздатність або обмежена цивільна дієздатність людини, якщо розкриття здійснюється з метою захисту її інтересів) та виключні підстави для поширення таємниці особистого життя людини (однозначну згоду самої людини; розшук або встановлення особи злочинця у зв'язку з вчиненням злочину; наявність у такій інформації ознак правопорушення, що підтверджено рішенням суду; публічне оприлюднення відповідної інформації самою людиною);

визначено зміст поняття «публічні особи» - це фізичні особи, обсяг таємниці особистого життя яких звужено, а межі допустимої критики яких розширені у зв'язку з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування чи іншою важливою роллю у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті тощо);

удосконалено:

визначення поняття «таємниця особистого життя людини» - це відомості про людину, а також події та явища, що відбуваються у її житті, які людина бажає зберігати невідомими і розголошення яких завдасть шкоди її інтересам;

визначення поняття «інформаційно-правові гарантії» - це система передбачених нормами інформаційного права умов і заходів, спрямованих на забезпечення реалізації, охорони та захисту учасниками інформаційних відносин своїх прав та свобод;

визначення поняття «інформаційно-правова охорона таємниці особистого життя людини» - комплекс умов і заходів, передбачених інформаційним законодавством, спрямованих на запобігання несанкціонованому (державою або конкретною людиною) розголошенню таємниці особистого життя людини;

принципи гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України, зокрема у частині виокремлення принципів контролю людини за збиранням, використанням та поширенням таємниці її особистого життя; обмеження таємниці особистого життя людини лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини у визначених законом випадках; забезпечення охорони таємниці особистого життя суб'єктом, який обробляє таку інформацію; гарантування захисту права людини на таємницю свого особистого життя; виключних підстав розкриття і поширення таємниці особистого життя людини;

наукові положення щодо розмежування понять «розкриття таємниці особистого життя людини» і «поширення таємниці особистого життя людини», а саме розкриття таємниці особистого життя людини - це надання такої інформації обмеженому колу уповноважених на її отримання осіб, а поширення такої інформації - це надання можливостей для ознайомлення з таємницею особистого життя людини необмеженого кола осіб зокрема і не уповноважених на її отримання;

дістали подальшого розвитку:

визначення поняття «режим доступу до таємниці особистого життя людини» як передбачений правовими нормами та/або людиною порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації про її особисте життя;

наукові положення щодо розмежування конфіденційної інформації про особу і таємниці особистого життя людини як самостійних видів інформації з обмеженим доступом, що відрізняються за рівнем їх цінності. Зокрема, конфіденційна інформація про особу має бути чітко визначеним переліком інформації про особу, обіг якої є обмеженим, при розголошенні якої не завжди наступає шкода інтересам людини; для таємниці особистого життя людини ключовими є дві ознаки: 1) визначення її обсягу за бажанням самої людини; 2) обов'язкове настання шкоди інтересам людини у разі розголошення такої інформації;

твердження про те, що охорона таємниці особистого життя людини спрямовується на постійне недопущення несанкціонованого розкриття або поширення відповідної інформації, а захист таємниці особистого життя людини застосовується у випадках, коли вже допущено порушення права людини на таємницю її особистого життя.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що розроблені науково-теоретичні положення, висновки за результатами дослідження можуть бути використані для формування правових основ обігу інформації про особисте життя людини в Україні. Висновки дисертаційного дослідження пройшли апробацію і схвалені Навчально-науковим інститутом інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України (акт впровадження №29/4/30-77 від 28 липня 2010 р.), Науково-дослідним центром правової інформатики Національної академії правових наук України (довідка про впровадження №18 від 28 липня 2010 р.).

Практична значущість дослідження полягає у тому, що розроблені в дисертації рекомендації можуть бути використані:

у нормотворчій діяльності - для удосконалення нормативно-правового регулювання інформаційних відносин, що виникають з приводу таємниці особистого життя людини;

у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності охорони таємниці особистого життя людини;

у науково-дослідній сфері - при подальшій науковій розробці проблеми правового регулювання обігу інформації з обмеженим доступом про людину;

у навчальному процесі - для викладання тем з питань обігу інформації з обмеженим доступом про людину з навчальної дисципліни «Інформаційне право», спецкурсів за магістерськими програмами.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні концептуальні ідеї, теоретичні положення, висновки і рекомендації, які викладено в дисертації, належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні й практичні результати виконаної дослідницької роботи оприлюднені в наукових доповідях, повідомленнях на конференціях, зокрема на студентській науковій конференції «130 років Чернівецького університету (Чернівці, 2005 р.); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання кодифікації законодавства України» (Київ, 2009); на міжвузівській науково-теоретичній конференції «Права людини та механізм їх забезпечення в Україні» (Київ, 2009); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики» (Київ, 2010); на всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (Запоріжжя, 2010); на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави» (Київ, 2010); на Х Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Політ-2010» (Київ, 2010).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 13 публікаціях, у тому числі у 6 наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, у 7 тезах конференцій.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження, містить перелік умовних скорочень, вступ, три розділи, висновки, додатки та список використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з яких основного тексту 158 сторінок. У дисертації міститься 3 додатки, обсягом 14 сторінок. Список використаних джерел включає 203 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність наукового дослідження, визначено його мету, завдання, предмет і об'єкт, визначено зв'язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито ступінь розробленості теми, методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість результатів дослідження, наведено дані про їх публікацію, апробацію та впровадження.

У першому розділі - «ТАЄМНИЦЯ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ», який складається з двох підрозділів: 1.1 «Дослідження таємниці особистого життя людини у науковій літературі», 1.2 «Міжнародно-правове і національне регулювання відносин, що виникають з приводу обігу інформації про особисте життя людини», окреслено основні етапи розвитку наукової думки з предмету дослідження.

У розділі обґрунтовано доцільність використання терміну «особисте життя людини», а також проаналізовано зв'язок таємниці ОЖЛ із інститутом прав людини. З цією метою звертається увага на роботи переважно теоретико-правового і конституційно-правового спрямування таких дослідників як В.П. Васьковської, М.М. Гуренко, Т.М. Заворотченко, В.В. Кравченка, С.Л. Лисенкова, І.Й. Магновського, О.А. Михайлюка, Е.О. Олефіренко, О.В. Пабата, А.В.Самотуги та інших.

Для визначення ще невирішених у юридичній науці питань, які необхідно включити до предмета дослідження проаналізовано наукові праці, які безпосередньо стосуються інформаційно-правових особливостей ОЖЛ. Зокрема аналізувалися роботи В.І. Бобрика, Д.О. Гетманцева, Т.В. Ліснічої, В.Г. Лісогора, С.М. Логінової, Л.В. Малюги, А.І. Марущака, К.М. Рудого, І.В. Смолькової та інших щодо теоретичних основ обігу різних видів інформації з обмеженим доступом про особу (лікарської таємниці, банківської таємниці тощо) і загалом обсягу поняття «таємниця».

Обґрунтовано висновок про те, що таємниця ОЖЛ - це певна сукупність інформації, яка має обмежений доступ, тобто може бути довірена певному обмеженому колу осіб за бажанням власника таких відомостей або у зв'язку з виконанням певним суб'єктом своєї професійної чи службової діяльності. Таємниця ОЖЛ не підлягає розголошенню, оскільки це може спричинити настання негативних наслідків (матеріальну та моральну шкоду її власнику), тому на осіб, яким довірена ця таємна інформація, покладається правовий обов'язок її зберігати, а за розголошення таємниці ОЖЛ законом встановлюється юридична відповідальність.

На основі порівняльного аналізу позицій науковців та положень інформаційного законодавства визначено співвідношення понять «таємниця особистого життя фізичної особи» і «конфіденційна інформація про особу». Доведено, що таємниця ОЖЛ має усі ознаки таємної інформації, і під зміст поняття «конфіденційна інформація», не підпадає.

Визначено, що предметом досліджень у працях провідних дослідників юридичної науки були переважно питання: розкриття правових механізмів недоторканості життя, окремих соціально значимих складових життя людини; дослідження прав людини, пов'язаних з її особистим життям; дослідження цивільно-правової охорони особистого життя; розкриття правових передумов для використання відомостей про особисте життя у різних сферах суспільного життя; визначення меж можливого втручання в ОЖЛ органами державної влади України; дослідження, пов'язані із визначенням змісту і обсягу поняття «таємниця».

Зроблено висновок, що інформаційно-правовим гарантіям прав людини не приділялося належної уваги. Поза увагою дослідників залишилися питання визначення змісту таємниці особистого життя людини, поняття і класифікації інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини, принципів гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України, які і обрані основними напрямами цього дослідження.

У другому підрозділі розкрито міжнародно-правові вимоги щодо регулювання відносин з приводу обігу інформації про особисте життя людини, а також відповідні положення національного законодавства. Зокрема акцентовано увагу на нормах Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Директиви № 97/66/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі», Директиви № 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» тощо. У контексті розвитку новітніх інформаційних технологій акцентовано увагу на рекомендації №R(99)5 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи «Про захист недоторканності приватного життя в Інтернеті» щодо регламентації питань обігу і збереження таємниці особистого життя людини.

На основі зіставно-порівняльного аналізу положень міжнародно-правових документів обґрунтовано висновок про те, що поняття «персональні дані» і «таємниця ОЖЛ» є такими, обсяг яких частково пересікається.

Проаналізовано також національне законодавство України з питань обігу інформації з обмеженим доступом про особу, зокрема положення Конституції України, законів України «Про Державний реєстр виборців», «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів», Доктрини інформаційної безпеки України, а також кримінально-процесуального законодавства України. Акцентовано увагу на рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України» щодо обов'язкового віднесення до інформації з обмеженим доступом персональних даних, а також відомостей, що надаються фізичними та юридичними особами органам державної влади, підприємствам і організаціям у зв'язку з виконанням їхніх повноважень та розголошення яких може завдати шкоди зазначеним особам.

Доведено, що на сьогодні в Україні відсутні єдині підходи до регламентації прав та обов'язків суб'єктів, які вступають у інформаційні відносини з приводу обігу таємниці ОЖЛ. На законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів пропонуються різні підходи і механізми для гарантування нерозголошення таємниці ОЖЛ, що не сприяє належній охороні такого виду інформації з обмеженим доступом.

У розділі звертається увага і на Рішення Європейського суду з прав людини, зокрема на ті, в яких визначено, що приватне і сімейного життя є одними з найважливіших цінностей, а тому потребують безумовного захисту.

Обґрунтовано твердження про те, що захист інформації про особисте життя людини має формуватися, насамперед, у сфері інформаційного права шляхом закріплення трьох положень:

віднесення відомостей про особисте життя людини до таємної інформації;

максимального розширення обсягу таємниці особистого життя людини;

встановлення інформаційно-правових гарантій нерозголошення таємниці особистого життя людини у процесі діяльності органів державної влади та інших учасників інформаційних відносин.

У другому розділі - «СУТНІСТЬ ТАЄМНИЦІ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ», який складається з трьох підрозділів: 2.1 «Поняття та зміст таємниці особистого життя людини», 2.2 «Правові засоби охорони таємниці особистого життя людини», 2.3 «Поняття і класифікація інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини», висвітлено питання змісту, системи охорони та інформаційно-правових гарантій таємниці ОЖЛ.

У розділі доведено, що відносини, які виникають з приводу отримання, обробки, зберігання, поширення таємниці особистого життя людини, є інформаційними. Правові норми, які регулюють такі відносини, мають юридичну однорідність, оскільки стосуються порядку обігу, гарантій захисту таємниці ОЖЛ, об'єднані за стійкими закономірностями і зв'язками, оскільки стосуються особистого життя людини, визначають гарантії захисту такої інформації, встановлюють порядок збирання, зберігання, поширення, знищення такої інформації. Таким чином, інститут таємниці ОЖЛ є інститутом інформаційного права України. Обґрунтовано, що відносини, які виникають з приводу таємниці особистого життя людини, мають врегульовуватися із застосуванням як диспозитивного, так і імперативного методів правового регулювання.

Зроблено висновок про те, що конфіденційна інформація про особу і таємниця особистого життя людини - це самостійні види інформації з обмеженим доступом, які відрізняються за рівнем їх цінності. Конфіденційна інформація про особу має бути чітко визначеним переліком інформації про особу, обіг якої є обмеженим: відомості про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан, інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу. При розголошенні такої інформації не завжди наступає шкода інтересам людини.

У розділі обґрунтовано, що для таємниці ОЖЛ визначальною є дві ознаки: 1) визначення її обсягу за бажанням самої людини; 2) обов'язкове настання шкоди інтересам людини у разі розголошення такої інформації. Тому розроблено наступне визначення поняття «таємниця особистого життя людини» - це відомості про людину, а також події та явища, що відбуваються у її житті, які людина бажає зберігати невідомими і розголошення яких завдасть шкоди її інтересам.

У зв'язку з цим, запропоновано змінити формулювання назви і описання складу злочину, передбаченого статтею 182 Кримінального кодексу України: назва - «порушення таємниці особистого життя», а у статті предметом злочину визначати «таємницю особистого життя людини».

У розділі визначено, що охорона таємниці ОЖЛ забезпечується нормами різних галузей права: конституційного, цивільного, сімейного. Однак удосконалення потребує система правового регулювання обігу такої таємної інформації, тобто норм інформаційного права України.

Зроблено висновок про те, що використання новітніх інформаційних технологій впливає на регулювання відносин щодо таємниці ОЖЛ, однак цей процес переважно стосується міжнародно-правових рекомендацій і фактично не пов'язаний з національним законодавством. Обґрунтовано, що на рівні національного права необхідно формувати інформаційно-правові гарантії таємниці ОЖЛ з урахуванням технічних і технологічних питань збирання і обробки інформації про особисте життя людини зокрема у соціальних Інтернет-мережах.

На основі ґрунтовного аналізу чинного законодавства України та з урахуванням проектів законодавчих актів доведено відсутність системності у напрямку регламентації відносин щодо охорони таємниці ОЖЛ, що виражається у використанні понять з різним змістовним наповненням. Саме тому розроблено поняття «інформаційно-правова охорона таємниці особистого життя людини», яке визначено як: комплекс умов і заходів, передбачених інформаційним законодавством, спрямованих на запобігання несанкціонованому (державою або конкретною людиною) розголошенню таємниці особистого життя людини.

З використанням методів формальної логіки розроблено визначення понять: «інформаційно-правові гарантії» - це система передбачених нормами інформаційного права умов і заходів, спрямованих на забезпечення реалізації, охорони та захисту учасниками інформаційних відносин своїх прав та свобод; «інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини» - це система юридично закріплених умов і заходів, спрямованих на визначення порядку збирання, зберігання, використання, поширення, охорони (захисту) відомостей, що становлять таємницю особистого життя людини.

У розділі висловлено позицію про те, що охорона таємниці ОЖЛ спрямовується на постійне недопущення несанкціонованого розкриття або поширення відповідної інформації, а захист таємниці ОЖЛ застосовується у випадках, коли вже допущено порушення права людини на таємницю її особистого життя. Хоча відзначено, що в інформаційному праві важко відновити порушену таємницю ОЖЛ, оскільки розголошення інформації спричиняє той факт, що сторонні особи ознайомлені з її змістом.

Доведено, що інформаційно-правові гарантії суб'єктивного права не можна ототожнювати із забезпеченням такого права. Відповідно гарантії таємниці ОЖЛ є складовою системи забезпечення такого права і полягають у закріпленні правовими нормами порядку діяльності суб'єктів права, методів впливу на суспільні відносини, засобів захисту, спрямованих на забезпечення таємниці ОЖЛ.

У розділі розроблені також критерії для класифікації інформаційно-правових гарантій таємниці ОЖЛ та на їх основі розкрито види таких гарантій. Зокрема за рівнем закріплення гарантій виокремлено національні і міжнародні гарантії; за формою закріплення гарантій - гарантії, закріплені у законах і гарантії, які закріплюються в підзаконних нормативно-правових актах; за змістом - гарантії, якими: 1) визначаються обсяг таємниці особистого життя людини; 2) визначаються права та обов'язки учасників суспільних інформаційних відносин щодо поводження з таємницею особистого життя людини; 3) закріплюються умови для безпечного обігу відповідної таємної інформації; 4) передбачається юридична відповідальність за порушення таємниці ОЖЛ; за сферою дії гарантій - у сфері освіти, у сфері медичного обслуговування, у сфері господарювання, у сфері державної служби, у сфері цивільних правочинів, у сфері сімейного життя тощо; за суб'єктним складом осіб, таємниця особистого життя яких гарантується - гарантії загальним суб'єктам і гарантії спеціальним суб'єктам; за принципом дії правових норм - матеріальні і процесуальні інформаційно-правові гарантії; у залежності від можливості захисту прав людини на таємницю особистого життя - інформаційно-правові гарантії судового і позасудового захисту таємниці особистого життя людини; за засобами захисту (охорони) таємниці ОЖЛ - організаційно-процедурні і техніко-технологічні інформаційно-правові гарантії.

За результатами аналізу Закону України «Про захист персональних даних» обґрунтовано необхідність змін до цього Закону у частині визначення переліку порушень законодавства про захист персональних даних, за які настає юридична відповідальність, розроблено проект відповідного закону.

У третьому розділі - «УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ ТАЄМНИЦІ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ», який складається з двох підрозділів: 3.1 «Принципи гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України», 3.2 «Диференціація інформації про особисте життя людини», пропонуються основні напрями удосконалення інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини в Україні.

З урахуванням положень чинного інформаційного законодавства України у розділі визначено поняття «режим доступу до таємниці особистого життя людини» як передбачений правовими нормами та/або людиною порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації про її особисте життя. На основі всебічного аналізу поглядів провідних науковців та з урахуванням попередньо отриманих результатів визначено принципи гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України:

контролю людини за збиранням, використанням та поширенням таємниці її особистого життя;

обмеження таємниці особистого життя людини лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини у визначених законом випадках;

забезпечення охорони таємниці особистого життя суб'єктом, який обробляє таку інформацію;

гарантування захисту права людини на таємницю свого особистого життя;

виключних підстав розкриття і поширення таємниці особистого життя людини.

У розділі зроблено висновок про необхідність доповнення законів, у яких закріплені професійні таємниці, положеннями про те, що адвокатам, банківським і медичним працівникам, нотаріусам та прирівняним до них особам забороняється розголошувати адвокатську, банківську, лікарську і нотаріальну таємницю після завершення здійснення ними професійної діяльності.

У розділі здійснено розмежування понять «розкриття таємниці ОЖЛ» і «поширення таємниці ОЖЛ» з урахуванням доведеного положення про те, що розкриття таємниці ОЖЛ - це надання такої інформації обмеженому колу уповноважених на її отримання осіб, а поширення інформації - це надання можливостей для ознайомлення з таємницею ОЖЛ необмеженого кола осіб зокрема і не уповноважених на її отримання.

У розділі з урахуванням отриманих у попередніх підрозділах результатів, визначено виключні підстави для розкриття таємниці ОЖЛ:

однозначну згоду самої людини;

інформаційну потребу правоохоронного органу у зв'язку з кримінальною справою, яка є у його провадженні;

інформаційну потребу суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у його провадженні;

здійснення іншої законної діяльності органом державної влади України;

встановлення трудових відносин працівника з роботодавцем або відносин членства в об'єднаннях громадян;

недієздатність або обмежена цивільна дієздатність людини, якщо розкриття здійснюється з метою захисту її інтересів.

Обґрунтовано також виключні підстави для поширення таємниці ОЖЛ, якими визначено:

однозначну згоду самої людини;

розшук або встановлення особи злочинця у зв'язку з вчиненням злочину;

наявність у такій інформації ознак правопорушення, що підтверджено рішенням суду;

публічне оприлюднення відповідної інформації самою людиною (в Інтернет - для загального доступу, у ЗМІ).

При розкритті диференціації інформації про особисте життя людини значної уваги приділено інституту «публічних осіб». У розділі сформульовано визначення поняття «публічні особи»: це фізичні особи, обсяг таємниці особистого життя яких звужено, а межі допустимої критики яких розширені у зв'язку з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування чи іншою важливою роллю у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті тощо). Зроблено висновок, що інститут публічних осіб є інститутом саме інформаційного права, оскільки визначає особливості руху інформації про таких осіб.

Зроблено висновок про те, що формування інформаційно-правового інституту публічних осіб здійснюватиметься під впливом антикорупційного законодавства України, оскільки ним встановлюється перелік осіб, що уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та відомостей про майновий стан, що підлягають оприлюдненню.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні та науково-теоретичному обґрунтуванні інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини.

Реалізовані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки й рекомендації.

1. Усебічний аналіз вітчизняної та світової літератури, нормативно-правових актів, що слугували теоретико-методологічною основою дослідження, свідчить, що питання таємниці особистого життя людини були малодослідженими у юридичній літературі інформаційно-правового спрямування. Увага дослідників переважно спрямовувалась на питання: розкриття правових механізмів недоторканості життя, окремих соціально значимих складових життя людини; дослідження прав людини, пов'язаних з її особистим життям; дослідження цивільно-правової охорони особистого життя; розкриття правових передумов для використання відомостей про особисте життя у різних сферах суспільного життя; визначення меж можливого втручання в ОЖЛ органами державної влади України; дослідження, пов'язані із визначенням змісту і обсягу поняття «таємниця».

Інформаційно-правовим гарантіям прав людини не приділялося належної уваги. Поза увагою дослідників залишилися питання визначення змісту таємниці особистого життя людини, поняття і класифікації інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини, принципів гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України, які і обрані основними напрями цього дослідження.

2. Чинне законодавство України та проекти законодавчих актів не містять системності у напрямку регламентації відносин щодо охорони таємниці ОЖЛ. Насамперед, це виражається у використанні понять з різним змістовним наповненням. Тому у дисертації сформульовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема, розроблено зміст понять:

«таємниця особистого життя людини» - це відомості про людину, а також події та явища, що відбуваються у її житті, які людина бажає зберігати невідомими і розголошення яких завдасть шкоди її інтересам;

«інформаційно-правові гарантії» - це система передбачених нормами інформаційного права умов і заходів, спрямованих на забезпечення реалізації, охорони та захисту учасниками інформаційних відносин своїх прав та свобод;

«інформаційно-правові гарантії таємниці особистого життя людини» - це система юридично закріплених умов і заходів, спрямованих на визначення порядку збирання, зберігання, використання, поширення, охорони (захисту) відомостей, що становлять таємницю особистого життя людини;

«інформаційно-правова охорона таємниці особистого життя людини» - комплекс умов і заходів, передбачених інформаційним законодавством, спрямованих на запобігання несанкціонованому (державою або конкретною людиною) розголошенню таємниці особистого життя людини;

«режим доступу до таємниці особистого життя людини» - передбачений правовими нормами та/або людиною порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації про її особисте життя.

«публічні особи» - фізичні особи, обсяг таємниці особистого життя яких звужено, а межі допустимої критики яких розширені у зв'язку з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування чи іншою важливою роллю у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті тощо).

Інститут публічних осіб є інститутом саме інформаційного права, оскільки визначає особливості руху інформації про таких осіб. Формування інформаційно-правового інституту публічних осіб здійснюватиметься під впливом антикорупційного законодавства України, оскільки ним встановлюється перелік осіб, що уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та відомостей про майновий стан, що підлягають оприлюдненню.

Необхідно розмежовувати терміни, які застосовуються у науці інформаційного права та інформаційному законодавстві для позначення суміжних понять. Зокрема про те, що поняття «персональні дані» і «таємниця ОЖЛ» є такими, обсяг яких частково пересікається.

Конфіденційна інформація про особу і таємниця особистого життя людини - це самостійні види інформації з обмеженим доступом, які відрізняються за рівнем їх цінності. Конфіденційна інформація про особу має бути чітко визначеним переліком інформації про особу, обіг якої є обмеженим: відомості про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан, інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу. При розголошенні такої інформації не завжди наступає шкода інтересам людини. Для таємниці ОЖЛ визначальною є дві ознаки: 1) визначення її обсягу за бажанням самої людини; 2) обов'язкове настання шкоди інтересам людини у разі розголошення такої інформації.

Охорона таємниці ОЖЛ спрямовується на постійне недопущення несанкціонованого розкриття або поширення відповідної інформації, а захист таємниці ОЖЛ застосовується у випадках, коли вже допущено порушення права людини на таємницю її особистого життя.

3. Відносини, які виникають з приводу отримання, обробки, зберігання, поширення таємниці особистого життя людини, є інформаційними. Правові норми, які регулюють такі відносини, мають юридичну однорідність, оскільки стосуються порядку обігу, гарантій захисту таємниці ОЖЛ, об'єднані за стійкими закономірностями і зв'язками, оскільки стосуються особистого життя людини, визначають гарантії захисту такої інформації, встановлюють порядок збирання, зберігання, поширення, знищення такої інформації. Тому доведено, що інститут таємниці ОЖЛ є інститутом інформаційного права України.

В Україні відсутні єдині підходи до регламентації прав та обов'язків суб'єктів, які вступають у інформаційні відносини з приводу обігу таємниці ОЖЛ. На законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів пропонуються різні підходи і механізми для гарантування нерозголошення таємниці ОЖЛ, що не сприяє належній охороні такого виду інформації з обмеженим доступом.

Обґрунтовано твердження про те, що захист інформації про особисте життя людини має формуватися, насамперед, у сфері інформаційного права шляхом закріплення трьох положень:

віднесення відомостей про особисте життя людини до таємної інформації;

максимального розширення обсягу таємниці особистого життя людини;

встановлення інформаційно-правових гарантій нерозголошення таємниці особистого життя людини у процесі діяльності органів державної влади та інших учасників інформаційних відносин.

4. Критеріями для класифікації інформаційно-правових гарантій таємниці ОЖЛ та видами таких гарантій є наступні. За рівнем закріплення гарантій виокремлено національні і міжнародні гарантії; за формою закріплення гарантій - гарантії, закріплені у законах і гарантії, які закріплюються в підзаконних нормативно-правових актах; за змістом - гарантії, якими: 1) визначаються обсяг таємниці особистого життя людини; 2) визначаються права та обов'язки учасників суспільних інформаційних відносин щодо поводження з таємницею особистого життя людини; 3) закріплюються умови для безпечного обігу відповідної таємної інформації; 4) передбачається юридична відповідальність за порушення таємниці ОЖЛ; за сферою дії гарантій - у сфері освіти, у сфері медичного обслуговування, у сфері господарювання, у сфері державної служби, у сфері цивільних правочинів, у сфері сімейного життя тощо; за суб'єктним складом осіб, таємниця особистого життя яких гарантується - гарантії загальним суб'єктам і гарантії спеціальним суб'єктам; за принципом дії правових норм - матеріальні і процесуальні інформаційно-правові гарантії; у залежності від можливості захисту прав людини на таємницю особистого життя - інформаційно-правові гарантії судового і позасудового захисту таємниці особистого життя людини; за засобами захисту (охорони) таємниці ОЖЛ - організаційно-процедурні і техніко-технологічні інформаційно-правові гарантії.

5. Принципами гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України визначено принципи:

контролю людини за збиранням, використанням та поширенням таємниці її особистого життя;

обмеження таємниці особистого життя людини лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини у визначених законом випадках;

забезпечення охорони таємниці особистого життя суб'єктом, який обробляє таку інформацію;

гарантування захисту права людини на таємницю свого особистого життя;

виключних підстав розкриття і поширення таємниці особистого життя людини.

Розкриття таємниці ОЖЛ - це надання такої інформації обмеженому колу уповноважених на її отримання осіб, а поширення інформації - це надання можливостей для ознайомлення з таємницею ОЖЛ необмеженого кола осіб зокрема і не уповноважених на її отримання.

6. Виключними підставами для розкриття таємниці ОЖЛ визначено:

однозначну згоду самої людини;

інформаційну потребу правоохоронного органу у зв'язку з кримінальною справою, яка є у його провадженні;

інформаційну потребу суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у його провадженні;

здійснення іншої законної діяльності органом державної влади України;

встановлення трудових відносин працівника з роботодавцем або відносин членства в об'єднаннях громадян;

недієздатність або обмежена цивільна дієздатність людини, якщо розкриття здійснюється з метою захисту її інтересів.

Виключними підставами для поширення таємниці ОЖЛ визначено:

однозначну згоду самої людини;

розшук або встановлення особи злочинця у зв'язку з вчиненням злочину;

наявність у такій інформації ознак правопорушення, що підтверджено рішенням суду;

публічне оприлюднення відповідної інформації самою людиною (в Інтернет - для загального доступу, у ЗМІ).

7. На основі отриманих у дисертації результатів для удосконалення чинного інформаційного законодавства України можна запропонувати такі рекомендації:

доповнити закони, у яких закріплені професійні таємниці, положеннями про те, що адвокатам, банківським і медичним працівникам, нотаріусам та прирівняним до них особам забороняється розголошувати адвокатську, банківську, лікарську і нотаріальну таємницю після завершення здійснення ними професійної діяльності;

змінити формулювання назви і описання складу злочину, передбаченого статтею 182 Кримінального кодексу України: назва - «порушення таємниці особистого життя», а у статті предметом злочину визначати «таємницю особистого життя людини»;

внести зміни до Закону України «Про захист персональних даних», закріпивши розроблений у дисертації перелік порушень законодавства про захист персональних даних, за які настає юридична відповідальність;

затвердити Інструкцію про порядок роботи з відомостями, які становлять таємницю особистого життя людини, проект якої розроблено здобувачем.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми обігу інформації з обмеженим доступом про особу, а тому засвідчує необхідність її подальшого розроблення за такими найбільш перспективними напрямами як: дослідження правових процедур використання і поширення відомостей про особу засобами масової інформації; розкриття правових механізмів обігу інформації з обмеженим доступом про особу у мережі Інтернет; визначення прав та обов'язків органів державної влади України та органів місцевого самоврядування щодо збирання, використання, захисту, поширення інформації з обмеженим доступом про особу; визначення теоретико-правових основ існування інституту публічних осіб в інформаційному праві України тощо.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гелич Ю. О. Охорона таємниці особистого життя людини за законодавством України / Ю. О. Гелич // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2009. - № 4. - С. 81-87.

2. Гелич Ю. О. Таємниця особистого життя людини як інститут інформаційного права України / Ю. О. Гелич // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 11 (97). - С. 91-98.

3. Гелич Ю. О. Про поняття «інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини» / Ю. О. Гелич // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 2 (170). - С. 27-30.

4. Гелич Ю. О. Класифікація інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини / Ю. О. Гелич // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 2. - С. 156-160.

5. Гелич Ю. О. Принципи гарантування таємниці особистого життя людини в інформаційному праві України / Ю. О. Гелич // Правничий вісник Університету “Крок”. - 2010. - №5. - С. 111-118.

6. Гелич Ю. О. Публічні особи в інформаційному праві України / Ю. О. Гелич, А.І. Марущак // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. - 2010. - №3. - С.31-34. (Особисто автором було сформульовано правові ознаки публічних осіб в Україні).

7. Гелич Ю. О. Юридична природа соціального партнерства в Україні / Ю. О. Гелич // Мат-ли студент. наук. конф. «130 років Чернівецького ун-тету». - Чернівці: Рута, 2005. - С. 75-76.

8. Гелич Ю. О. Інформаційно-правова сутність таємниці особистого життя людини / Ю. О. Гелич // Актуальні питання кодифікації законодавства України / За заг. ред. В. О. Зайчука. - Вип. 1. - К.: Ін-тут законодавства Верховної Ради України, 2009. - С. 153-156.

9. Гелич Ю. О. Правова охорона таємниці особистого життя людини в Україні / Ю. О. Гелич // Права людини та механізм їх забезпечення в Україні: матеріали Міжвузівської науково-теоретичної конференції. - Київ. нац. ун-т внутр. справ, 4 грудня 2009 р. - К., 2009. - Ч. 2. - С. 73-76.

10. Гелич Ю. О. До питання про місце інституту таємниці особистого життя людини у системі права України / Ю. О. Гелич // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави: зб. матер. наук.-практ. конф., 17 березня 2010 р. - К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2010. - С. 106-108.