Кримінологічна характеристика та заходи запобігання бандитизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

УДК 343.9.01

Кримінологічна характеристика та заходи запобігання бандитизму

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Бедриківський Володимир Володимирович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Ярмиш Олександр Назарович, Департамент з питань діяльності правоохоронних органів апарату Ради національної безпеки і оборони України, керівник

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович, Верховний Суд України, керівник служби Голови

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Кулик Олександр Георгійович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень

Захист відбудеться 24 березня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий 22 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

бандитизм кримінальний відповідальність запобігання

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Криміногенна ситуація, що склалася в Україні, перетворилася на найбільш небезпечне соціальне зло, яке створює серйозну загрозу становленню та розвитку суверенної держави. Одним з чинників, що її обумовлюють, є наявність такого негативного соціального явища, як організована злочинність в усіх формах її прояву та бандитизму зокрема. Незважаючи на стабільну тенденцію до поступового зменшення кількості злочинів цього виду, бандитизм залишається одним з найбільш небезпечних загальнокримінальних проявів організованої злочинності. Так, упродовж 1992-2008 рр. в Україні зареєстровано 885 фактів бандитизму та виявлено 2346 осіб, які вчинили цей злочин. Зокрема, тільки за період 1996-2008 рр. за вироками, що набули законної сили, засуджено за бандитизм 712 осіб. Водночас зазначені цифри не повною мірою відображають масштаби поширення бандитизму через відносно незначну частку розкриття, обмеженості практичних прийомів і способів відмежування суміжних з бандитизмом складів злочинів. Майже у 60 % порушених за фактом бандитизму кримінальних справ кваліфікація змінена на розбійний напад. Засуджується лише четверта частина осіб, які вчинили злочини цієї категорії.

Така ситуація зумовлена багатьма чинниками, зокрема, високим рівнем суспільної небезпеки бандитизму, його поєднанням з іншими тяжкими та особливо тяжкими злочинами (вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, розбійний напад, вимагання, захоплення заручників тощо), різноманітністю злочинних форм і проявів, складністю кваліфікації та доказування різних його аспектів. Усе це зумовлює необхідність проведення кримінально-правового та кримінологічного дослідження проблем бандитизму, розроблення нової системи запобігання цьому виду злочину.

У рамках багатьох теоретико-методологічних досліджень окремі автори вивчали кримінально-правові та кримінологічні аспекти збройних нападів, зокрема, вчинених бандами. Відомими авторами таких наукових праць в Україні є Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.Ф. Антипенко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, В.В. Василевич, М.В. Володько, П.А. Воробей, В.В. Голіна, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, В.М. Дрьомін, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Джужа, М.В. Корнієнко, Я.Ю. Кондратьєв, Є.К. Марчук, В.В. Петров, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, В.О. Навроцький, А.В. Cавченко, В.В. Сташис, В.П. Тихий, В.Я. Тацій, П.Л. Фріс, В.І. Шакун, Н.М. Ярмиш, а серед російський вчених - О.І. Гуров, А.І. Долгова, В.В. Лунєєв, О.С. Никифоров, В.С. Овчинський та інші.

Зазначені наукові дослідження мають вагоме науково-теоретичне та практичне значення, однак значна їх кількість проводилась в якісно інших соціальних, економічних та політичних умовах життя нашого суспільства і ґрунтувалася на кримінальному законодавстві колишнього СРСР. Крім того, питання кримінологічної характеристики бандитизму та заходів запобігання цьому виду злочину розглядались у працях цих науковців у зв'язку з аналізом більш загальних питань - проблем співучасті у злочині, відповідальності за державні злочини та злочини проти громадської безпеки тощо. Винятком є монографічні (дисертаційні) дослідження І.В. Іваненка «Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження» (2003) та В.В. Голіни «Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження» (2004), І.І. Радіонова «Кримінальна відповідальність за бандитизм» (2004), Р.Л. Чорного «Бандитизм за кримінальним правом України» (2007). Але, незважаючи на суттєву теоретичну та практичну значимість результатів дослідження, викладених у працях цих вчених, проблему сучасного бандитизму можна віднести до недостатньо досліджуваних у вітчизняній кримінології, оскільки щороку й бандитизм як різновид злочинів, й особи, які вчиняють цей злочин, під впливом багатьох чинників (економічних, соціальних, політичних) набувають нових ознак і проявів, змінюється сутність бандитизму і його кількісно-якісні характеристики.

Крім того, залишилось ще чимало дискусійних питань, зокрема, щодо розуміння і співвідношення таких негативних явищ, як бандитизм й організована злочинність, визначення ознак, що характеризують бандитизм і відмежовують його від схожих складів злочинів, розроблення понятійного апарату бандитизму, а також щодо вирішення багатьох проблем запобігання цьому негативному явищу.

Вищезазначене зумовлює необхідність й актуальність проведення подальших кримінологічних і кримінально-правових досліджень бандитизму, за допомогою яких можливо отримати більш повну кримінологічну характеристику сучасного бандитизму в Україні, а також визначити основні напрями запобігання цьому негативному явищу. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність розроблення системи заходів запобігання такого виду злочинів, що забезпечить ефективність її функціонування в нових соціальних, економічних, політичних умовах життєдіяльності країни.

Вищенаведене свідчить про необхідність узагальнення теоретичного й емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій розвитку сучасного бандитизму, вирішення на цій підставі низки проблем, пов'язаних із внесенням пропозицій щодо їх розв'язання в теорії, законотворчості та практиці правоохоронних і деяких інших органів влади, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1767, зокрема, в частині виконання п. 13 Заходів цієї Програми); Стратегії національної безпеки України (затверджено Указом Президента України від 12.02.07 № 105/2007); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені наказом МВС України від 05.07.04 № 755); Основних напрямів наукових досліджень КНУВС на 2008-2010 рр. (п. 3.3.4). Тему дисертаційного дослідження розглянуто та схвалено Академією правових наук України (реєстр. № 593, 2009).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково обґрунтованих заходів запобігання бандитизму в Україні, на основі комплексного кримінологічного аналізу його стану і тенденцій, причин й умов, що сприяють вчиненню бандитських нападів.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань, що становлять зміст дисертаційного дослідження:

- дослідити історико-правову сутність бандитизму та розвиток кримінальної відповідальності за цей злочин;

- сформулювати поняття сучасного бандитизму та виділити його основні ознаки;

- розкрити зміст основних ознак банди та здійснити їх класифікацію;

- дослідити кримінологічну характеристику бандитизму, включаючи його стан і тенденції, специфіку особи злочинця та жертви злочину, детермінаційних чинників даного виду злочину;

- розробити систему загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів, спрямованих на удосконалення діяльності правоохоронних органів щодо запобігання бандитизму в Україні;

- запропонувати заходи віктимілогічного запобігання бандитизму з метою зниження рівня віктимності окремих категорій осіб та віктимізації в цілому;

- вивчити зарубіжний досвід запобігання бандитизму та внести пропозиції щодо його впровадження в діяльність правоохоронних органів України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають з приводу вчинення бандитизму.

Предмет дослідження - кримінологічна характеристика та заходи запобігання бандитизму.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети й завдань дослідження, його об'єкта та предмета, а саме: історично-правовий метод, що використано в дослідженні сутності бандитизму (підрозділ 1.1); логіко-семантичний метод та метод сходження від абстрактного до конкретного, що сприяв поглибленню понятійного апарату (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1, 3.2). Методи групування, системно-структурний, системно-функціональний застосовано при дослідженні детермінаційного комплексу бандитизму, системи запобігання бандитизму (розділи 2, 3). Застосування соціологічного методу дослідження у формі анкетування дало змогу визначити основні кримінологічні ознаки бандитизму (підрозділи 2.2, 2.3). Статистичний метод дослідження надав можливість дослідити стан, структуру та динаміку бандитизму (підрозділ 2.1). Структурно-логічний та компаративний методи використовувались для розроблення нових, сучасних підходів до питання запобігання цьому виду злочинів (розділ 3).

Емпіричною основою дослідження є результати анкетування 390 осіб, які були засуджені за бандитизм і відбувають покарання в місцях позбавлення волі, та вивчення їх особових справ, результати вивчення кримінальних справ про бандитизм, розглянуті судами Донецької, Івано-Франківської, Львівської, Одеської, Тернопільської та Харківської областей; інформація Департаменту інформаційних технологій МВС України про стан злочинності на території держави. У роботі використано й інші статистичні й аналітичні матеріали щодо стану бандитизму у країні, а також значний особистий практичний досвід проходження служби в ГУБОЗ МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що в межах цілісного наукового дослідження, що ґрунтується на аналізі значного емпіричного та статистичного матеріалу, комплексно вивчено проблеми сучасного бандитизму у країні. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- запропоновано розглядати кримінальну відповідальність за бандитизм в Україні в межах двох основних історичних блоків (перший - від ХІ ст. і до 20-х років ХХ ст. - становлення кримінального законодавства про бандитизм; другий - від 20-х років ХХ ст. і до прийняття у 2001 р. нового КК України - безпосередня криміналізація бандитизму та вдосконалення кримінальної відповідальності за цей злочин), при цьому встановлено, що в жодному з окреслених періодів не ставилась під сумнів можливість декриміналізації бандитизму;

- сформульовано авторське визначення бандитизму як створення озброєної організованої групи (банди) з метою нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі;

- обґрунтовано необхідність внесення змін та доповнень до ст. 28 КК України щодо визначення поняття та ознак вчинення злочину злочинною організацією; ст. 255 КК України, в якій уточнюється мета створення злочинної організації; ст. 257 КК України, в якій уточнюються складові елементи бандитизму;

удосконалено:

- кримінологічну характеристику бандитизму, зокрема його рівень, структуру, динаміку, елементи кримінологічної характеристики осіб, які вчинили бандитизм, та жертв бандитського нападу;

- зміст функцій ГУБОЗ МВС України щодо покращення їх діяльності з метою запобігання бандитизму, а саме: проведення комплексного аналізу і розроблення запобіжних заходів стосовно таких злочинів, як викрадення людини, незаконне позбавлення волі, вбивства, вчиненого на замовлення, бандитизм, групові розбої та грабежі;

- перелік загальнодержавних заходів із запобігання бандитизму, що спрямовані на створення передумов, які перешкоджатимуть проникненню кримінальних елементів і їх представників до органів законодавчої, виконавчої, судової влади і суттєвому зниженню їх впливу на діяльність соціальних інститутів держави;

дістало подальший розвиток:

- етимологія, семантика та тлумачення терміна «банда», яке хоча і має іноземне походження, однак у межах національного правового поля асоціюється з такими рисами (ознаками): «груповий характер», «схожість з розбоєм», «можливість вчинення інших небезпечних злочинів», «протиправне об'єднання», «озброєність», «спільність вчинення нападів» (умовними синонімами цього слова є такі: велика компанія, натовп, союз, артіль, загін, зграя, шайка, злочинна група тощо);

- пропозиції стосовно реорганізації системи правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з бандитизмом, зокрема стосовно усунення дублювання функцій і повноважень; посилення їх спеціалізації; оптимізації штатної та організаційної структури; впровадження в їх роботу сучасних інформаційних технологій; значного підвищення соціального статусу та поліпшення грошового утримання працівників правоохоронних органів, при одночасному посиленні відповідальності за стан правопорядку і безпеки у країні; інтеграції національних правоохоронних органів у міжнародні антикримінальні організації; оптимізації системи підготовки і навчання кадрів спеціальних підрозділів;

- заходи віктимологічного запобігання бандитизму на спеціально-кримінологічному рівні щодо виготовлення і розповсюдження спеціальних пам'яток; висвітлення в засобах масової інформації повідомлень про факти бандитизму та їх соціальні наслідки; надання практичної допомоги громадянам за місцем проживання у встановленні засобів сигналізації, а також орієнтування їх на підтримання постійного зв'язку з правоохоронними органами; наближення постів і маршрутів нарядів патрулювання до найбільш криміногенних об'єктів і територій; проведення цілеспрямованих бесід, зборів, нарад, тренінгів і занять з особами, які характеризуються підвищеним ступенем віктимності; проведення спільних нарад.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладені в дисертації положення використовуються:

у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін з курсів кримінології, кримінологічної віктимології та профілактики злочинів, у тому числі при підготовці та перепідготовці кадрів на службу в ОВС (акт впровадження в навчальний процес КНУВС від 10.12.09);

у нормотворчості - для удосконалення чинного кримінального законодавства (акт впровадження в діяльність Інституту законодавства Верховної Ради України від 14.12.09 № 22/567-1-15);

у науково-аналітичній діяльності - при виконанні робіт по підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів (акт впровадження в діяльність РНБОУ від 14.12.09).

Результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі під час подальшого дослідження проблем запобігання організованій злочинності.

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У монографії «Бандитизм: соціально-правовий і кримінологічний аналіз», підготовленій у співавторстві, автору належить підрозділи присвячені розгляду питань кримінологічного аналізу бандитизму.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, окремі її аспекти, одержані узагальнення і результати обговорено на засіданнях кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ та оприлюднено на наукових і науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема на: IV міжнародній науково-практичній конференції «Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності» (Київ, 2009) та на загальноуніверситетській науково-практичній конференції «Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам'яті професора П.П. Михайленка)» (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження відображено у восьми наукових статтях, п'ять з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, дві - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, а також у монографії «Бандитизм: соціально-правовий і кримінологічний аналіз».

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, шість додатків на 18 сторінках, списку використаних джерел (240 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Соціально-правова природа бандитизму» містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток кримінальної відповідальності за бандитизм в Україні» встановлено, що центральним терміном, з яким пов'язане визначення поняття бандитизму, є термін «банда», що має іноземне походження (з італійської, французької та німецької мов), через це уточнено його етимологію, семантику і тлумачення. З огляду на специфіку епохальних перетворень щодо кримінально-правових норм про бандитизм та вживання самим законодавцем цього поняття, зроблено такий висновок: генезис кримінальної відповідальності за бандитизм в Україні слід розглядати в межах двох основних історичних блоків: перший - від ХІ ст. і до 20-х років ХХ ст. (становлення кримінального законодавства про бандитизм); другий - від 20-х років ХХ ст. і до прийняття у 2001 р. нового КК України (безпосередня криміналізація бандитизму та вдосконалювання кримінальної відповідальності за цей злочин). При цьому жодний з виділених історичних періодів не ставив під сумнів можливість декриміналізації бандитизму. Встановлено, що з історично-правового погляду, зграї та банди як специфічні форми злочинної діяльності були невід'ємною частиною української державності в усі часи її становлення та розвитку. Під впливом численних історичних, політичних та інших факторів такий склад злочину, як бандитизм зазнав багатьох змін. Якщо до 20-х р. ХХ ст. в Україні злочини, вчинені бандами, являли собою складову загальнокримінальної злочинності та характеризувалися корисливо-насильницькою спрямованістю, то подальші події - захист здобутків Жовтневої революції 1917 р., колективізація сільського господарства, запобігання антирадянським виступам - зумовили новий етап розвитку бандитизму, надавши йому політичної забарвленості. Автор виділив три періоди розвитку кримінальної відповідальності за бандитизм після 20-х років минулого століття: 1) з 20-х р. по 50-ті р. ХХ ст. - політичний бандитизм, якому властива політична спрямованість злочинної діяльності банд; 2) 60-80-ті рр. ХХ ст. - традиційний кримінальний бандитизм, що мав корисливо-насильницьку спрямованість; 3) з 90-х років і дотепер - сучасний бандитизм, що має якісно новий рівень діяльності озброєних організованих злочинних угруповань. Доведено, що значне поширення бандитизму властиве суспільству під час нестабільності в його соціально-економічному та політичному розвитку.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки бандитизму за кримінальним законодавством України « проведено наукову дискусію і підсумовано її результати щодо визначення поняття бандитизму та його ознак за КК України. Дисертант дотримується думки, що родовим об'єктом бандитизму є громадська безпека, водночас обґрунтовує, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є система охоронюваних кримінальним законодавством суспільних відносин громадської безпеки щодо створення безпечних умов життєдіяльності та захисту суспільства від загальнонебезпечних організованих посягань з використанням зброї, а додатковим безпосереднім об'єктом - життя та здоров'я людини, її особиста воля, власність, нормальна робота підприємств, установ чи організацій тощо. Зважаючи на три форми прояву бандитизму, визначені у ст. 257 КК України (організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; участь у такій банді; участь у вчинюваному нею нападі), доведено таке: 1) термін «організація» потребує зміни на термін «створення»; 2) банда є організованою групою (а не злочинною організацією), що має такі риси: множинність учасників (три і більше); об'єднаність єдиним планом з розподілом функцій; наявність лідера; наявність внутрішніх форм поведінки, стійкість; озброєність; спеціальна мета створення - вчинення нападів (а не тільки одного нападу) на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Акцентовано увагу на тому, що під озброєністю банди слід розуміти наявність хоча б в одного з членів організованої групи пристроїв, приладів або інших предметів, конструктивно призначених і технічно придатних для ураження живої чи іншої цілі, й таких, що не мають іншого (господарського, спортивного) призначення за умови усвідомлення учасниками цієї групи наявності зброї та можливості її застосування під час вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, чи за інших обставин, пов'язаних з існуванням та діяльністю банди (зокрема, запропоновано відносити до зброї й вибухівку). Підкреслено, що важливим фактором при визначенні соціально-правової природи банд є здійснення їх відповідної типології, що має як теоретичне, так і практичне значення. Поняття «злочинна організація» (ч. 4 ст. 28, ст. 255 КК України), має містити у своєму складі стійке структуроване об'єднання двох і більше організованих злочинних груп (при цьому їх метою має бути не «вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину», а «здійснення довготривалої злочинної діяльності»). Враховуючи зміст пропонованих законодавчих змін, відповідного корегування потребує й Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.05 № 13 щодо правильного застосування законодавства про кримінальну відповідальність за бандитизм.

У розділі 2 «Кримінологічна характеристика бандитизму» досліджено стан бандитизму, включаючи його рівень, структуру, динаміку; визначено основні ознаки діяльності банд, здійснено їх класифікацію; досліджено характерні кримінологічні ознаки осіб, які вчинили бандитизм; проаналізовано детермінанти бандитизму.

У підрозділі 2.1. «Кількісно-якісні показники бандитизму в Україні» на основі аналізу статистичних відомостей визначено абсолютні показники, що характеризують рівень бандитизму в Україні протягом 1992-2008 рр. та діяльність органів кримінальної юстиції у запобіганні злочинам цієї категорії. Так, упродовж 1992-2008 рр. зареєстровано 885 фактів бандитизму та виявлено 2346 осіб, які вчинили цей злочин. Динаміка зареєстрованого бандитизму характеризується стабільним зниженням як абсолютних, так і відносних показників. Так, у 2002 р. було зареєстровано 67 таких злочинів, а у 2008 р. - 17.

Автором на основі порівняльного аналізу стану та динаміки загальної, групової, організованої злочинності та бандитизму в Україні протягом 1992-2008 рр. зроблено висновок про значну подібність показників, що відображають тенденції зазначених видів злочинності. Така подібність пояснюється соціальною зумовленістю злочинності, оскільки пов'язує сутність і детермінанти злочинності взагалі та її окремих видів, у тому числі й бандитизму, з проявом криміногенних чинників, зумовлених негативними змінами, що відбуваються в економічній і соціальних сферах суспільства, змін у мотивації негативної поведінки людей.

Дослідження географії бандитизму засвідчило нерівномірність територіального поширення злочинів цієї категорії в Україні. На найбільш криміногенні регіони (Дніпропетровська, Одеська, Донецька, Харківська області та Автономна Республіка Крим) припадає майже 50 % усіх зареєстрованих фактів бандитизму в країні.

Аналіз статистичних відомостей Державної судової адміністрації України та судової практики щодо злочинів цієї категорії дав змогу визначити особливості судового розгляду справ по бандитизму, кількісний та якісний склад засуджених за бандитизм в Україні. Так, за вироками, що набули законної сили протягом 1996-2007 рр., засуджено за бандитизм 712 осіб. Майже у 60 % порушених за фактом бандитизму кримінальних справ кваліфікація змінена на розбійний напад. Засуджується лише четверта частина осіб, які вчинили злочини цієї категорії. Близько 25 % від загальної кількості засуджених за бандитизм раніше були засудженими за вчинення інших злочинів (як правило, корисливої та насильницької спрямованості). Найбільш поширеним покаранням за вчинення бандитизму є позбавлення волі (зазвичай, від п'яти до десяти років (65,0 %). Як додатковий вид покарання до 23,4 % засуджених осіб було застосовано конфіскацію всього майна або його частини.

Автор зазначає, що офіційні статистичні дані, які відображають стан бандитизму, повною мірою не відображають реальну поширеність проявів бандитизму в Україні. На думку дисертанта, латентність бандитизму значною мірою має штучний характер, що зумовлено помилками при кваліфікації злочинів (бандитизм, розбій, вимагання тощо) та наявними недоліками статистичного обліку злочинів.

У підрозділі 2.2. «Основні кримінологічні ознаки осіб, які вчинили бандитизм, та жертв бандитського нападу» досліджено особливості соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних характеристик осіб, які вчинили бандитизм. З метою отримання емпіричних даних про особу учасника банди та визначення найбільш кримінологічно значимих ознак цієї категорії злочинців автором проведено опитування 391 особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі за вчинення бандитизму, за спеціально розробленою анкетою, а також вивчено їх особові справи.

На основі одержаних під час кримінологічного дослідження даних складено узагальнений «портрет» особи, яка вчинила бандитизм. Як правило, це особа чоловічої статі (99,5 %), громадянин України (97,0 %), мешканець міста (83,0 %), з невисоким рівнем освіти (частка осіб, які мають неповну середню, середню, середню спеціальну, середню технічну освіту, становить 92,9 %), віком від 25 до 40 років (70,6 %). Характерним є те, що більшість банд складається із представників однієї вікової групи з невеликою різницею у віці (як правило, до трьох років).

Переважна більшість злочинців-бандитів є неодруженими (48,0 %) або розлученими (8,0 %). 75,0 % опитаних бандитів працездатного віку ніде не працювали і не навчались. Характерною особливістю бандитизму є незначна частка злочинців, які вчинили бандитський напад у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння (менше 15 %), що пояснюється ретельним плануванням, підбором об'єктів нападу та свідчить про цілеспрямовану й вольову злочинну поведінку бандитів.

Досить часто і лідери, і рядові члени банд мають нервово-психічні аномалії, патологічні риси характеру (22,0 %). До психологічних особливостей таких бандитів-психопатів належать прагнення до реалізації неадекватно завищеної самооцінки, нетерпимість до протидії, тенденція до домінування і володарювання, упертість, уразливість, схильність до самовираження через насильство тощо.

Визначено типові соціально-психологічні риси, притаманні рядовим членам банди: основою їх життєвої позиції є орієнтація на збагачення за будь-яку ціну (66,0 %); майже повна відсутність або обмеженість моральних принципів (29,0 %); надзвичайна жорстокість (17,0 %); схильність до ризику та гострих відчуттів (15,0 %); особи, чий соціально-психологічний портрет подібний до пересічних законослухняних громадян (4,0 %).

Ґрунтуючись на емпіричних даних, що характеризують морально-психологічні особливості засуджених за бандитизм, можна констатувати в таких осіб глибоку деформацію етичних і правових орієнтацій та установок, що реалізуються у виборі перспективної і поточної життєвої мети, а також засобів їх досягнення.

Важливою обставиною, що стосується морально-психологічної характеристики цих злочинців, є те, що бандитизм детермінується потребою до ризику, потребою брати участь у різних видах незаконних операціях, контактах, випробувати гострі відчуття, включитися в емоційно збудливі ситуації. Ці особи отримують психологічне задоволення від самого процесу злочинної діяльності, що має для них самостійне значення. Часто злочинцями-бандитами рухає крім корисливих мотивів бажання покарати, принизити, фізично знищити жертву, найчастіше представників більш високого соціального рівня, відповідно, людей більш забезпечених, щасливих.

Автор на основі матеріалів слідчої і судової практики проаналізував основні віктимологічні характеристики бандитизму. Встановлено, що ризик стати жертвою бандитського нападу, загалом, характерний для молодих чоловіків віком до 40 років. Із зменшенням чи збільшенням віку рівень віктимності знижується. Достатньо поширеними (приблизно кожен третій) є бандитські посягання стосовно відразу декількох осіб. 80,0 % бандитських нападів мають місце стосовно підприємців, працівників комерційних структур (менеджерів, комерційних директорів, адміністраторів), їх близьких родичів з метою заволодіння майном та цінностями, що їм належать, повернення дійсного або уявного боргу тощо.

Жертви бандитизму в 70,0 % випадків переважно характеризувалися позитивно. Водночас 8,0 % потерпілих мали від однієї до трьох судимостей за вчинення насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів. Порівняння міжособових зв'язків злочинців і потерпілих у вивчених справах показало, що їх відносини, поведінка, спосіб життя, світогляд відповідають один одному.

Автор визначив категорії жертв бандитизму, які характеризуються підвищеною віктимністю, та надав типологію таких жертв залежно від характеру їх зв'язків зі злочинцем. Проаналізовано обставини, що зумовлюють потенційну віктимність жертв бандитських нападів: майнова заможність і комплекс негативних звичок.

У підрозділі 2.3. «Особливості детермінації бандитизму в Україні» обґрунтовано соціальну природу детермінації бандитизму, що пов'язує сутність і причини організованої злочинності, у тому числі й бандитизму, з життєдіяльністю всього суспільства, його політичним, економічним та іншим станом.

Зазначений підхід дав змогу автору визначити та розглянути основні загальні детермінанти бандитизму: економічна криза; криміналізація економіки; політичне протистояння; диференціація та поляризація населення за доходами; деідеологізація суспільства і деформація правосвідомості населення; недоліки в роботі правоохоронних органів; соціальна дезадаптація осіб, які звільняються з місць позбавлення волі; недоліки чинного законодавства та правозастосовної практики.

Визначені дисертантом негативні характеристики бандитизму, осіб, які його вчиняють, та його детермінанти зумовлюють виокремлення бандитизму у важливу самостійну проблему кримінології та вимагають вироблення спеціальних запобіжних заходів.

Розділ 3 «Заходи запобігання бандитизму» складається з трьох підрозділів, що присвячені основним засадам запобігання бандитизму.

У підрозділі 3.1. «Заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання бандитизму» розглядаються основні напрями загальносоціальних та спеціальних заходів запобігання бандитизму.

Можливості заходів загальносоціального запобігання залежать від ступеня розвитку суспільства. Вони пов'язані з найбільш тривалими та значущими процесами в суспільстві, зокрема, розвитком економіки, станом забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян, підтримкою культури та моралі, зміцненням законності, соціальним захистом населення тощо. Таким чином, до загальносоціальних заходів запобігання належать практично всі соціально-економічні досягнення нашого суспільства на сучасному етапі.

Необхідно також звузити діапазон дозвільної діяльності органів і посадовців виконавчої влади. Для цього слід, на нашу думку законодавчо звузити сфери застосування дозвільного принципу в різних його формах, а там, де він має бути збережений, забезпечити «прозорість» для суспільства і засобів масової інформації процесів ухвалення рішень (наприклад, при ліцензуванні, сертифікації, акредитації, реєстрації тощо); розглянути можливість введення в практику роботи органів виконавчої влади принципу позитивного адміністративного мовчання, що належним чином зарекомендував себе в деяких країнах (якщо в певний термін немає відмови або додаткового запиту від державного органу, питання вважається вирішеним позитивно); ліквідувати можливості вибору посадовцем однієї з декількох санкцій, передбачених за одне й те саме правопорушення (на відміну від встановлених меж покарань, передбачених у кримінальному судочинстві, такі ж саме межі в адміністративному провадженні - пряма умова для поширення корупції); обмежити видання підзаконних (передусім відомчих) нормативних актів шляхом введення законодавчих критеріїв для їх видання, звуження можливостей ухвалення законів з нормами, що відсилають правозастосовника до інших актів, максимально можливого кодифікування підзаконних актів, що стосуються прав й інтересів громадян.

Слабкою ланкою у правоохоронній системі залишаються органи судової влади, тому актуальним є розроблення і реалізація заходів зі зміцнення судової влади, забезпечення доступного й ефективного правосуддя. З цією метою вважаємо необхідним розробити дієві механізми обмеження можливостей незаконного впливу на суд; змінити порядок формування суддівського корпусу і застосування дисциплінарних стягнень до суддів при збереженні гарантій незалежності суду; забезпечити пріоритетне фінансування судової влади для доступу до судового захисту всіх громадян і зниження рівня корупції в суддівському корпусі; забезпечити ефективність дії сучасних принципів кримінального і цивільного процесу та інформаційну доступність усіх вироків, у тому числі за допомогою засобів масової інформації і мережі Інтернет.

Однією з цілей спеціального запобігання є локалізація, нейтралізація та усунення суспільної небезпеки бандитського угруповання шляхом його роз'єднання, з використанням таки форм, як створення або використання конфліктних ситуацій, що можуть виникнути всередині злочинного угруповання або реально існують. Будь-яка конфліктна ситуація містить у собі учасників конфлікту, між якими існують серйозні розбіжності, й об'єкт конфлікту, тобто реальну причину розбіжностей; роз'єднання можливе за допомогою використання серйозних суперечностей, що виникають між бандитськими угрупованнями за сфери впливу. Їх використання може призвести, зокрема, до того, що угруповання через засоби масово-комунікативного впливу організовують витік конфіденційної інформації про конкуруючі злочинні групи, що дає змогу притягнути їх учасників до кримінальної відповідальності.

Спеціальне запобігання можливе й в інших формах, що застосовують до рядових учасників банд, а саме: притягнення цих осіб до кримінальної, адміністративної або інших видів юридичної відповідальності; нагляд за їх поведінкою; попередження про неприпустимість порушення закону, використання інших засобів правового контролю за поведінкою; залучення їх до співробітництва з правоохоронними органами; надання їм необхідної правової допомоги, допомоги в побутовому облаштуванні та працевлаштуванні після звільнення з місць позбавлення волі; захист їх прав і законних інтересів; направлення цих осіб, за необхідністю, на примусове лікування від алкоголізму або наркоманії; використання антикриміногенного потенціалу родини, інших близьких цим особам зв'язків; надання психіатричної допомоги тим особам, які мають психічні відхилення, або направлення їх на примусове лікування; зміна їх світогляду за допомогою залучення для цього релігійних організацій.

Отже, спеціальне запобігання бандитизму впливає на соціальне середовище, що представлене професійними злочинцями та їх об'єднаннями. Це запобігання здійснюють переважно правоохоронні органи шляхом застосування заходів, пов'язаних із примусом.

У підрозділі 3.2. «Віктимологічні заходи запобігання бандитизму» розглядається віктимологічний аспект запобігання бандитизму.

Цей напрям у кримінології традиційно розглядається в рамках віктимологічного запобігання, що є специфічною діяльністю соціальних інститутів, спрямованого на виявлення, усунення або нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й зумовлюють вчинення злочину відносно конкретної особи, виявлення, груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності та вплив на них з метою відновлення або активізації їх захисних властивостей, а також розроблення або вдосконалення вже наявних спеціальних засобів захисту громадян і конкретних осіб від злочинів і подальшої віктимізації.

Запропоновано спрямовані на вдосконалення віктимологічного запобігання бандитизму на спеціально-кримінологічному рівні додаткові заходи: виготовлення і розповсюдження спеціальних пам'яток, застережень про те, як вберегтися від злочинця, не стати жертвою злочину; сповіщення громадян через засоби масової інформації про факти злочинів, що вчинені на даній території, типових діях злочинців, про те, як слід діяти громадянам у разі зустрічі зі злочинцями або при потраплянні в конфліктну ситуацію, а також про майбутні потенційно криміногенні ситуації; надання практичної допомоги громадянам за місцем проживання у встановленні засобів сигналізації, облаштуванні інших засобів захисту від можливого проникнення в житло або інші приміщення, а також орієнтування їх на підтримання постійного зв'язку з правоохоронними органами; наближення постів і маршрутів нарядів патрулювання до місць, зручних для вчинення злочинів; проведення цілеспрямованих бесід, зборів, нарад, тренінгів і занять з особами, які характеризуються підвищеним ступенем віктимності, а також контроль їх поведінки; організація охорони цінного майна, що викликає підвищений інтерес злочинців; проведення спільних нарад і методичних семінарів для прокурорських, слідчих й оперативних працівників, у тому числі і спеціалізованих підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України і СБУ, присвячених проблемам запобігання корисливо-насильницькій злочинності

Підрозділ 3.3. «Використання досвіду зарубіжних правоохоронних органів у запобіганні організованій злочинності» присвячено зарубіжному досвіду боротьби з бандитизмом, а також імплементації міжнародних норм у вітчизняне законодавство.

Запропоновано оперативні заходи, що не потребують перебудови основ кримінальної юстиції України, які дають змогу здійснити пряму рецепцію міжнародного досвіду, а саме: реформувати інститут «дільничних», створивши єдину Службу суспільної міліції з широкою мережею постів, прийомом від населення повідомлень скарг та пропозицій. Ефективність цієї роботи варто вимірювати не проведеними оперативно-розшуковими заходами, а саме кількістю отриманої інформації, тобто встановленням контакту з населенням; створити міжвідомчий інформаційний Банк даних бандитських угруповань (можливо, на прикладі Японії, при Генеральній прокуратурі), а також відомчі й регіональні інформаційні центри (з їх банками спеціалізованих оперативних й інших даних) повинні бути об'єднані; реформувати систему обліку злочинності: відмовитися від такого показника оцінки роботи правоохоронного органу, що реєструє злочини, як рівень і динаміка злочинності на території, й оцінювати тільки результати розкриття злочинів. Використовуючи японський досвід, увести категорії обліку даних про злочинні формування, жертв злочинів, матеріального збитку, діяльності приватних охоронних структур. Увести принцип відкритості цієї інформації (наприклад, в Японії відкрито публікуються навіть списки учасників організованих груп, їх чисельність, адреси штаб-квартир, імена керівників); змінити систему правового регулювання міграції іноземців шляхом не детальної регламентації, не введення обмежень, а створення єдиної системи реєстрації (МВС, СБУ, органи митного, прикордонно-паспортного контролю й міжнародні правоохоронні організації). Так, в Японії існує єдиний банк даних, що координується Імміграційною службою Міністерства юстиції. Організувати постійний обмін інформацією між національними й міжнародними правоохоронними органами; змінити функції прес-центрів правоохоронних органів, створивши на їх базі єдину систему пропаганди, що інформує населення про злочинність і заходи боротьби з нею (з охопленням усіх рівнів: від засобів масової інформації до наочних інформаційних листків).

Отже, для подальшого становлення та розвитку вітчизняної системи профілактики злочинності загалом і таким її організованим проявам, як бандитизм, для розроблення та впровадження в діяльність відповідних суб'єктів запобігання нових, ефективних форм і методів запобігання бандитизму необхідно вивчати та впроваджувати у практику позитивний міжнародний досвід, що включає методичні напрацювання і практичні прийоми в зазначеній сфері, з урахуванням національних особливостей, зумовлених попереднім розвитком нашої держави та сучасними трансформаційними процесами, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя нашої країни.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення питань, що стосуються кримінально-правової та кримінологічної характеристики бандитизму, аналізу його стану та динаміки, детермінант і віктимологічних особливостей, а також розроблення основних напрямів і шляхів удосконалення запобіжної діяльності в цій сфері:

Враховуючи особливості кримінально-правової протидії бандитизму в Україні, визначено три періоди розвитку кримінальної відповідальності за бандитизм після 20-х років минулого століття: 1) з 20-х рр. по 50-ті рр. ХХ ст. - політичний бандитизм, якому властива політична спрямованість злочинної діяльності банд; 2) 60-80-ті рр. ХХ ст. - традиційний кримінальний бандитизм, який мав корисливо-насильницьку спрямованість; 3) з 90-х років і дотепер - сучасний бандитизм, що має якісно новий рівень діяльності озброєних організованих злочинних угруповань.

Результати дослідження елементів складу злочину, передбаченого ст. 257 КК України, а також вивчення матеріалів слідчої та судової практики за цією категорією справ дали змогу запропонувати такі зміни та доповнення до КК України:

а) ч. 4 ст. 28 викласти в такій редакції:

«4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким структурованим об'єднанням двох і більше організованих злочинних груп, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою здійснення довготривалої злочинної діяльності учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.»

б) у ч. 1 ст. 255 слова «з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину» замінити на слова «з метою здійснення довготривалої злочинної діяльності»;

в) диспозицію ст. 257 «Бандитизм» викласти в такій редакції: «Створення озброєної організованої групи (банди) з метою нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі».

Аналіз кількісно-якісних показників бандитизму свідчить про те, що динаміка зареєстрованого бандитизму має сталу тенденцію до зменшення. У 2002 р. було зареєстровано 67 таких злочинів, а у 2008 р. - 17. Найбільшу кількість осіб, які вчинили злочини у складі ОЗУ, було зареєстровано у 1998 р. Починаючи з 1999 р. цей показник поступово зменшувався (виключення - 2004 р.). Особливо значне скорочення цього показника відбулося у 2005 та 2006 рр. Темп зменшення у 2008 р. становив 10,5 %. За дев'ять місяців 2009 р. було зареєстровано 18 фактів бандитизму, що перевищує показники аналогічного періоду 2008 р. на 20,0 %.

Територіальне поширення бандитизму є нерівномірним, як і злочинності взагалі. Найбільш поширений бандитизм у Дніпропетровській, Одеській, Донецькій, Харківській областях та Автономній Республіці Крим, що значною мірою зумовлено високим рівнем загальної злочинності й організованої зокрема.

Дослідження основних ознак та специфічних характеристик особи злочинця свідчить про переважне вчинення бандитизму молодими особами чоловічої статі віком від 25 до 40 років (найбільш криміногенно-активними є особи віком 30 років), уже як сформовані особистості з чітко вираженою кримінальною спрямованістю. В абсолютній більшості випадків учасники банд є громадянами України. Зазвичай, учасники банд - це особи, які непрацюють, а якщо працюють - то здебільшого є робітниками. Злочинні дії учасники банд не вчиняють випадково чи імпульсивно. У третині всіх випадків учасники банд мають хоча б одну судимість. У переважній більшості випадків член банди має середню освіту. Лідер банди (організатор) - особа віком 30-39 років, освічена, компетентна у злочинному бізнесі, авторитетна у злочинних колах.

Підвищену віктимність бандитських посягань становлять такі групи осіб: власники коштовного майна, особи, які займаються підприємницькою діяльністю або працюють у різних комерційних структурах; одержують від цієї діяльності значні доходи; їх близькі родичі (чоловік, дружина, діти); особи, які одержали в борг від кредитора на певний час гроші або товарно-матеріальні цінності для їх реалізації і не повернули у встановлений термін; особи, які займаються будь-яким незаконним промислом й одержують від цього доходи; особи, які мають доступ до матеріальних цінностей або вони їм ввірені для охорони, використання, реалізації та які своєю поведінкою, способом життя провокують злочинця на вчинення злочину; особи, які володіють вогнепальною зброєю. Ризик стати жертвою бандитського нападу загалом більше в чоловіків, ніж у жінок (приблизно дві третини до однієї). Пік віктимного віку потерпілих припадає на осіб 25-39 років. Ці показники практично не змінюються протягом останніх років.

Найбільш вагомими з числа загальних детермінант бандитизму є такі економічна криза, що викликала низку негативних явищ, зокрема, безробіття, розшарування населення, збільшення заборгованості щодо виплати заробітної плати, падіння довіри до банків, яке унеможливлює їх нормальне функціонування, зокрема виробниче та споживче кредитування тощо; криміналізація економіки, що характеризується негативними тенденціями у сфері приватизації державної власності, яка відбувається при суттєвому порушенні інтересів суспільства і громадян, непрозорістю та відсутністю дієвого контролю за фінансово-економічними процесами у країні, потоками грошей, товарів та сировини; політичне протистояння, ескалація владних конфліктів, що призводять до падіння авторитету державних органів, суттєво знижують рівень управління економікою, сприяють порушенням законності, корупційним проявам; диференціація та поляризація населення за доходами; деідеологізація суспільства і деформація правосвідомості населення; недоліки в роботі правоохоронних органів; соціальна дезадаптація осіб, які звільняються з місць позбавлення волі; недоліки чинного законодавства та правозастосовної практики. Наведені детермінанти, що продукують бандитизм, не є вичерпними, що цілком закономірно, оскільки пізнання, як і власне середовище та його фактори, перебувають у постійному русі.

Загальнодержавні запобіжні заходи політичного й антикорупційного характеру повинні бути спрямовані на усунення можливостей проникнення кримінальних елементів і їх ставлеників до органів влади та мінімізації їх впливу на діяльність основних інститутів держави. З цією метою необхідне чітке законодавче регулювання питань контролю майнових статків депутатів й урядовців та внесення відповідних змін і доповнень до виборчого законодавства України.

З метою ліквідації дублювання функцій і повноважень, посилення спеціалізації правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, зокрема і бандитизмом, доцільно при Раді національної безпеки і оборони України провести аналіз функціональних засад діяльності правоохоронних органів, оптимізувати їх штатні й організаційні структури; істотно підвищити рівень технічного забезпечення правоохоронних органів, упровадити в їх роботу сучасні інформаційні технології; значно збільшити грошове утримання працівників правоохоронних органів при одночасній оптимізації їх чисельності й посиленні відповідальності за стан правопорядку і безпеки, підняти їх соціальний статус; здійснити глибоку інтеграцію національних правоохоронних органів у міжнародні антикримінальні організації, налагодити регулярні стажування українських фахівців у країнах, де були успішно реалізовані програми боротьби зі злочинністю; реорганізувати систему підготовки і навчання кадрів правоохоронних органів, забезпечити необхідне фінансування навчального процесу, підготовки і випуску нової спеціальної і навчальної літератури з актуальних питань правоохоронної діяльності для юридичних вузів й факультетів і відомчих навчальних закладів.

З огляду на зарубіжний досвід запобігання організованій злочинності, вважаємо за доцільне розглянути можливість впровадження в Україні заходів, спрямованих на матеріально-технічне, фінансове, кадрове забезпечення боротьби з організованою злочинністю; організацію системи збору, оброблення, зберігання тактичної та стратегічної інформації щодо стану злочинності загалом, організованої злочинності, а також інформації про діяльність конкретних злочинних угруповань, їх лідерів, злочинів, що вчиняють такі угруповання чи готуються до їх вчинення. Це, на наш погляд, є необхідною передумовою отримання необхідної доказової бази щодо винності злочинних угруповань (чи окремих її членів) у вчиненні злочинів; активне здійснення віктимологічного запобігання, заснованого на пріоритетності прав жертв бандитизму, проведення з жертвами злочинів реабілітаційної роботи, відшкодування жертвам бандитизму шкоди, завданої злочином; впровадження заходів ситуаційного запобігання злочинів; залучення до профілактичної роботи широких верств населення, суспільних і політичних діячів тощо; вжиття заходів щодо запобігання корупції у вищих ешелонах влади, судових інстанціях тощо; налагодження координації між суб'єктами запобігання організованій злочинності та бандитизму.