Державне регулювання розвитку агробізнесу
Роль державного регулювання на сучасному етапі розвитку системи агробізнесу. Пропозиції щодо розвитку публічно-приватного партнерства у сфері агробізнесу на регіональному рівні. Аналіз стану державного регулювання розвитку агробізнесу в Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.07.2015 |
| Размер файла | 97,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство регіонального розвитку та будівництва України
Академія муніципального управління
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Державне регулювання розвитку агробізнесу
25. 00. 02 - механізми державного управління
Гринь Євген Леонідович
КИЇВ - 2010
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Академії муніципального управління.
Науковий керівник:
кандидат економічних наук, професор Мостовий Григорій Іванович, Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, проректор з наукової роботи.
Офіційні опоненти:
доктор наук з державного управління, доцент Іваницька Ольга Михайлівна, Інститут лідерства, освітнього законодавства і політики Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Гринченка, завідувач кафедри управління навчальним закладом, менеджменту та економіки освіти;
кандидат наук з державного управління, доцент СУРАЙ Інна Геннадіївна, Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри державного управління та менеджменту.
Захист відбудеться 24 лютого 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 129. 01 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління за адресою: м. Київ, вул. Івана Кудрі, 33.
Автореферат розісланий 23 січня 2010 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. Становлення в Україні ринкової економіки почалося з руйнування планомірно організованих господарських зв'язків, що сформували в рамках планової економіки масштабні міжгалузеві комплекси, одним із значущих серед яких був агропромисловий комплекс (АПК). Безумовно, конкурентне середовище формується на основі ринкової відособленості економічних суб'єктів на базі приватної власності. Але сільське господарство об'єктивно тісно пов'язане як з висхідним сектором, що забезпечує його засобами виробництва, так і з низхідним, - переробляє і доставляє сільськогосподарську продукцію споживачам. Через це зруйновані господарські зв'язки поступово відновлюються на ринковій основі, формуючи нову систему аграрної економіки - систему агробізнесу, основними елементами якої стають агрохолдінги.
Однією з найважливіших задач для економіки України є подолання аграрної кризи і створення умов стійкого розвитку сільського господарства, як галузі, що забезпечує життєво необхідні потреби населення. Агропромисловий комплекс є найбільшим сектором економіки, оптимальний режим функціонування якого забезпечує продовольчу безпеку держави і його соціальну стабільність. Питання державної підтримки сільських товаровиробників були і залишаються одними з найважливіших проблем економічної політики держави.
Причиною кризової ситуації в аграрному секторі є низка чинників, серед яких - значні скорочення фінансової підтримки аграрних формувань з боку держави, проявлення значного диспаритету цін на засоби виробництва і реалізовану сільським господарством продукцію, значні скорочення кредитів, недосконалість моделей державної підтримки агробізнесу. Власні кошти підприємств не можуть забезпечувати фінансування їх поточної виробничої діяльності, оскільки більшість господарств збиткова, а отже, не має джерел накопичення; статутний і резервний капітали не призначені для поточного фінансового забезпечення господарських операцій; інвестиції у сільське господарство практично не здійснюються. Цю ситуацію посилює недостатнє, невиборче і невчасне фінансування аграрного сектора.
Сільське господарство є тією галуззю, що навіть за сприятливих економічних умов потребує фінансової підтримки держави і залучення позикових засобів. Реалізація заходів прямої фінансової підтримки не забезпечує радикального фінансового оздоровлення підприємств сільського господарства, що свідчить про недосконалість діючого механізму державної підтримки аграрної сфери. Загальним недоліком механізму державного регулювання розвитку агробізнесу є брак економічних стимулів і відповідальності, яка забезпечує раціональне використання і скорочення засобів державної підтримки, а також слабкий контроль над їх витрачанням. У зв'язку з цим тема дисертаційного дослідження, присвячена питанням державного регулювання розвитку агробізнесу, є особливо актуальною.
Питанням державного регулювання агробізнесу в ринкових умовах приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні учені. Серед українських авторів слід назвати О. Амосова, Г. Андрусенка, Л. Анічина, М. Білинську, А. Дєгтяря, О. Іваницьку, М. Корецького, М. Кропивка, М. Латиніна, П. Макаренка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, Г. Мостового, П. Саблука, О. Шапоренко. Серед зарубіжних - І. Алтухова, Ю. Баландіна, М. Бакетта, Д. Ваніна, І. Крячкова, О. Чаянова та ін.
Проте деякі питання потребують детальнішого опрацювання. Так, на сьогодні потребують узагальнення теоретичні засади державного регулювання агробізнесу. Недостатньо уваги приділено визначенню ролі державного регулювання у процесі розвитку системи агробізнесу. Відсутня систематизація етапів інституціоналізації державного регулювання агробізнесу. Не розробленою залишається система його інституціоналізації. Недостатньо уваги науковцями приділено питанням розвитку публічно-приватного партнерства у сфері агробізнесу на регіональному рівні.
Незавершеність наукових розробок державного регулювання розвитку агробізнесу та важливе практичне значення цього наукового завдання для держави підтверджують об'єктивний характер актуальності теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах науково-дослідної роботи Академії муніципального управління "Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). Роль автора полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних підходів щодо удосконалення державного регулювання розвитку агробізнесу в Україні на інвестиційно-інноваційній основі.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування та розроблення пропозицій щодо розвитку системи державного регулювання агробізнесу.
Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:
уточнити категоріальний апарат державного регулювання агробізнесу;
виявити роль державного регулювання на сучасному етапі розвитку системи агробізнесу;
здійснити аналіз стану державного регулювання розвитку агробізнесу в Україні;
визначити ефективність державної фінансової підтримки розвитку агробізнесу;
визначити напрями інституціоналізації державного регулювання розвитку агробізнесу;
удосконалити систему інституціоналізації агробізнесу;
обґрунтувати пропозиції щодо розвитку публічно-приватного партнерства у сфері агробізнесу на регіональному рівні.
Об'єктом дослідження є державне управління аграрним сектором економіки.
Предметом дослідження є державне регулювання розвитку агробізнесу.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що удосконалення механізму інституціоналізації та розвиток публічно-приватного партнерства у сфері агробізнесу є необхідними умовами ефективного розвитку аграрного сектору економіки України.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дисертаційної роботи стали загальноприйняті наукові методи фундаментальної, загальнонаукової і конкретно наукової методології пізнання досліджуваних явищ і процесів. Зокрема, теоретичні узагальнення й формування висновків здійснено за допомогою діалектичного, історичного, системного, абстрактно-логічного методів. При здійсненні аналізу сучасного стану регулювання агробізнесу застосовано методи порівняння, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, вибіркового спостереження, монографічного методу та ін. При обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення системи державного регулювання розвитку агробізнесу застосовано розрахунково-конструктивний та інші методи.
Науковим підґрунтям слугували також основні положення теорії управління, економічної теорії, зокрема щодо аграрної сфери, капіталу, матеріально-технічної бази, ефективності виробництва тощо. Дослідження ґрунтувалось на нормативно-правових і господарських документах, розробленнях науково-дослідних установ та дослідженнях певних учених. Джерельну базу становлять матеріали: Державного комітету статистики України; Міністерства аграрної політики України, регіональних органів державної влади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у:
вперше: запропоновано створення територіальної системи сільськогосподарських об'єднань холдингового типу на базі ключових підприємств виробничої кооперації на обласному та районному рівнях за участі державних адміністрацій на основі поєднання комерційного та державного капіталу, що забезпечить ефективне функціонування агробізнесу через підвищення фінансово-виробничого потенціалу агроформувань, більш активнішу участь держави в управлінні майном агрохолдингу та врахування суспільних інтересів у його діяльності;
удосконалено:
механізм ціноутворення на аграрному ринку, що передбачає здійснення державних закупівель для суспільних потреб на основі ф'ючерсних контрактів та розвиток інфраструктури аграрного ринку шляхом організації товарної (ф'ючерсної) біржі, що сприятиме переходу до ефективніших економічних інструментів, формування фінансових ресурсів у сільськогосподарських товаровиробників для ефективного здійснення відтворювального процесу, збільшення інвестиційних потоків та раціоналізації бюджетного фінансування;
функціонально-організаційну структуру агробізнесу через упровадження інститутів та механізмів державного регулювання, а саме: програмування, цінової політики, бюджетного фінансування, кредитування, антимонопольної політики, страхування, ліцензування, оподаткування, митно-тарифних заходів інституціоналізації регіональних аграрних ринків та удосконалення нормативно-правої бази;
набули подальшого розвитку:
визначення агробізнесу як комплексної, структурно організованої системи суспільних відносин, які виникають між суб'єктами його секторів, що охоплює взаємозв'язок сільського господарства з галузями перероблення (спадний сектор) та матеріально-технічного забезпечення (висхідний) на основі корпоративної інтеграції, що дало змогу ідентифікувати його підсистему в межах загальної системи аграрних відносин;
ідентифікація та систематизація причин, що стримують розвиток агробізнесу, серед яких виділено: низьку платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників; відсутність повної інформації про наявний перелік інноваційної продукції, умови її використання; повільне відновлення матеріально-технічної бази вітчизняного агропромислового виробництва; низьку інвестиційну привабливість галузі сільського господарства, наявність специфічних ризиків кредитування сільськогосподарських товаровиробників; відсутність гарантій бюджетного забезпечення; сезонні ризики сільськогосподарського виробництва; труднощі, пов'язані з реалізацією продукції.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні пропозицій щодо обґрунтування системи інституціоналізації агробізнесу в Харківській області (довідка № 01-11/196 від 22. 04.2009 р.). Розроблено рекомендації Головному управлінню агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації щодо обґрунтування методичних підходів до удосконалення державного регулювання розвитку агробізнесу на інвестиційно-інноваційній основі (довідка № 04-11/32 від 18. 02.2009 р.).
Теоретичні розроблення дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України підчас викладання таких дисциплін: "Теорія та історія державного управління", "Державне регулювання економіки" (довідка № 01-26/101 від 17. 12.2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати у галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо розвитку системи державного регулювання агробізнесу.
Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: "Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства" (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), "Європейські орієнтири муніципального управління” (м. Київ, 2008 р.), "Стратегія забезпечення сталого розвитку України" (м. Київ, 2008 р.), "Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України" (м. Харків, 2007 р.), "Інноваційні стратегії економіки регіонів” (м. Київ, 2007 р.), "Актуальні проблеми економіки 2007” (м. Київ, 2007 р.), "Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (Київ, 2009 р.), "Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні" (м. Київ, 2008 р.), "Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2008 р.), "Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), "Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009 р.), "Інвестиційна складова сталого розвитку регіону" (м. Харків, 2008 р.), "Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні" (м. Київ, 2006 р.), "Управління сьогодні та завтра” (м. Хмельницький, 2008 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 22 наукові праці (8 - у наукових фахових виданнях з державного управління), 14 - в інших фахових виданнях, загальним обсягом 3,1 обл. - вид. арк.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 188 сторінок, із яких - 5 рисунків та 2 таблиці, список використаних джерел - 192 найменування.
Основний зміст роботи
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі - "Теоретико-методичні засади державного регулювання агробізнесу" - здійснено виклад теоретичних основ регулювання агробізнесу, визначено роль держави у розвитку цих процесів та виявлено етапи інституціоналізації системи агробізнесу.
Установлено, що агробізнес є новою формою міжгосподарських зв'язків, що встановлюють у процесі задоволення індивідуальних і виробничих потреб у продукції сільського господарства, і як ринкова форма організації сільськогосподарського виробництва сприяє підвищенню його економічної ефективності.
Для реалізації окремих завдань практичної спрямованості аграрної політики необхідно уніфікувати категорії, що виражають динаміку розвитку організаційно-економічних форм підприємництва у сільському господарстві України. Визначено, що на сьогодні строгої дефініціальної визначеності щодо категорій "сільськогосподарське підприємництво", "аграрний ринок", "продовольчий ринок", "агробізнес" і "ринок землі" ще не досягнуто. Взаємозалежність сільськогосподарського підприємництва, продовольчого ринку, агробізнесу й ринку землі підкреслює об'єктивний характер товарно-грошових відносин як загальноісторичного явища. Становлення агробізнесу є об'єктивно необхідним процесом, що відбувається незалежно від волевиявлення продавців і покупців сільськогосподарських товарів, що на певному етапі соціально-економічного розвитку допускає використання інститутів державного економічного й правового регулювання. У роботі обґрунтовано підхід розглядати агробізнес як систему виробничих відносин, у тому числі організаційно-правових, що виникають між людьми щодо виробництва сільськогосподарської продукції, її перероблення й доведення до кінцевого споживача. На основі аналізу різних тлумачень агробізнесу визначено, що вони є конструктивними, але виражають окремі критерії складових цілого, тобто не сутнісні ознаки досліджуваної категорії, а соціально-економічні наслідки реалізації відносин виробництва й розподілу. Виходячи з цього, запропоновано авторське визначення агробізнесу як комплексної, структурно організованої системи відтворювальних відношень, які виникають між суб'єктами його секторів, що охоплює взаємозв'язок сільського господарства із галузями перероблення (спадний сектор) та матеріально-технічного забезпечення (висхідний) на основі корпоративної інтеграції, що дало змогу ідентифікувати його підсистему в межах загальної системи аграрних відносин.
Такий підхід до структурної характеристики агробізнесу дає змогу виділити функціональний блок, який є сукупністю секторів, що реалізують призначення даної системи в економіці (забезпечення необхідними матеріально-технічними коштами, безпосереднє виробництво й реалізація сільськогосподарської продукції, задоволення потреб покупців у продуктах харчування), і організаційний блок як систему інститутів, що сприяють формуванню цілісного господарсько-інституціонального середовища (рис. 1).
Визначено, що сільське господарство дестабілізоване у фінансовому, професійно-кадровому й техніко-технологічному аспектах своєї виробничої діяльності. Погіршилося наукове забезпечення аграрного виробництва. Згорнуто важливі дослідження в сфері агрономії й селекції, незатребувані науково-технічні розробки на світовому рівні. Прогресує матеріально-технічна незабезпеченість. В цих умовах нестабільного макроекономічного середовища ключового значення набувають: державне регулювання економічних процесів; обґрунтування форм і методів державного регулювання; обґрунтування найефективніших нині час форм державної підтримки агробізнесу. Дослідження державного регулювання агробізнесу показало, що воно не суперечить принципам ринкової економіки і значно впливає на відтворювальний процес в аграрній сфері. Визначено специфіку державного регулювання розвитку агробізнесу на основі сучасних методів регулювання: по-перше, застосовують переважно економічні методи регулювання, а не адміністративні; по-друге, використовують індикативні методи регулювання, що дають право вибору пропонованих умов і програм; по-третє, застосовуються демократичними принципами прийняття рішень про засоби регулювання на основі згоди сторін.
Рис. 1. Функціонально-організаційна структура агробізнесу
Специфіка АПК, і перш за все сільського господарства, а також обстановка, що склалася в цьому секторі економіки України: значний диспаритет цін, відсутність власних засобів для фінансування поточної виробничо-господарської діяльності, незадовільне бюджетне фінансування - вимагають негайних радикальних змін в аграрній політиці, посилення регулювання і економічної підтримки сільських товаровиробників з боку держави. Визначено, що необхідність підтримки поточної діяльності аграрних формувань обумовлена наступними факторами (низькі доходи сільгоспвиробників порівнянно з іншими галузями економіки; високий ступінь ризику сільськогосподарського виробництва; висока ресурсомісткість сільськогосподарського виробництва; сезонність сільського господарства) та причинами (цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, відносна імобільність ресурсів; погодні умови й природні явища, що перешкоджають нормальному процесу сільськогосподарського виробництва; забезпечення ефективного процесу агровиробництва вимагає науково розроблених методів і технологій, придбання різноманітної сільгосптехніки у великих кількостях, її сервіс, ремонт і відновлення, закупівлі добрив, кормів і посівного матеріалу, племінної худоби; об'єктивна особливість сільськогосподарського виробництва).
Доведено, що підтримка і вирішення проблем, що стоять перед аграрними формуваннями у процесі здійснення поточної виробничо-господарської діяльності, є необхідною умовою для досягнення стратегічних цілей розвитку агробізнесу країни і, перш за все, забезпечення продовольчої безпеки і стійкого постачання населення продуктами харчування.
Дослідження досвіду реформування аграрної сфери свідчить про стратегічну важливість інституційного аспекту трансформації агробізнесу як умови ефективності державної політики.
Вимоги сьогодення щодо підвищення ефективності функціонування аграрної сфери в умовах ринкової економіки обумовлюють необхідність використання відповідних інфраструктурних інститутів. Розвиток інтеграційних процесів трансформує функціональну структуру агробізнесу в технологічно й економічно замкнуте ціле, що є відкритим для реалізації факторів, що підвищують системну ефективність. В їх якості виступають інститути державного регулювання, що забезпечують стійкий зв'язок між виробництвом сільськогосподарської сировини, його своєчасною і якісною переробкою на основі інноваційних підходів та доведенням кінцевої продукції споживачеві.
Визначено, що кінцевим етапом інституційного оформлення і розвитку сільськогосподарського підприємництва є формування сучасної функціональної структури агробізнесу, що ґрунтується на оптимальному поєднанні трансакційних і виробничих витрат. З цих позицій у дисертаційній роботі виявлено етапи інституціоналізації трансакційного сектору, який виділяється у функціональній структурі агробізнесу, включає сукупність підприємств і організацій, які створюють інституційні умови та забезпечують взаємозв'язок між суб'єктами секторів матеріально-технічних ресурсів для виробництва сільськогосподарської сировини, його промислової переробки і маркетингу, що здійснює на першому етапі закупівлю продуктів сільськогосподарського виробництва та їх перепродаж на внутрішньому або зовнішньому ринку - посередницькі, закупівельні компанії. На другому етапі з посиленням концентрації виробництва, підвищенням ступеня конкуренції і розвитку підприємницької активності посередницькі інтеграційні структури проникають у сферу сільського господарства і переробної промисловості, створюючи власні м'ясокомбінати, зернові термінали, елеватори, консервні заводи в цілях зниження трансакційних витрат. Третій етап відзначається створенням персоніфікованих інституційних моделей та інструментів впливу на розвиток аграрної сфери України через поглинання сільськогосподарських підприємств-банкротів інтеграційними структурами трансакційного сектора.
У другому розділі - "Сучасний стан державного регулювання агробізнесу в Україні" - досліджено стан державного регулювання інноваційного розвитку агробізнесу в Україні, визначено ефективність його фінансової підтримки з боку держави, проаналізовано наукове забезпечення аграрної політики.
Встановлено, що забезпечення стабільного, конкурентоспроможного і сталого розвитку агробізнесу в умовах прискорення глобалізаційних та інтеграційних процесів можливе лише на основі інноваційно-інвестиційної моделі. Органічне поєднання інноваційної та інвестиційної діяльності, вкладання дедалі зростаючих обсягів коштів у сучасні інноваційні технології та виробництво інноваційних продуктів в роботі розглянуто як найважливішу передумову ефективного функціонування агробізнесу у відкритому конкурентному середовищі.
Визначено, що інноваційний розвиток виробництва останнім часом набуває дедалі більшого значення. Його актуальність особливо зростає для нашої країни, бо вона будує суспільство, основане на ринкових відносинах, і вступає в тісні виробничі й державні стосунки зі світовим товариством. За результатами аналізу встановлено, що сучасні інноваційні процеси в досліджуваній сфері не забезпечують потреби його інтенсивного розвитку в довгостроковій перспективі через низку негативних тенденцій, серед яких: низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників; слабка інформаційна база про наявний арсенал інноваційної продукції, умови її використання; повільне відновлення матеріально-технічної бази вітчизняного агропромислового виробництва.
Проблема формування матеріально-технічної бази оптимальних розмірів і відповідної структури сільського господарства в сучасних умовах становлення багатоукладної ринкової економіки потребує особливої уваги з боку держави, регуляторних структур національного та регіонального рівнів, а також органів місцевої влади. Ця проблема має два аспекти. Перший - це випуск у необхідної кількості й якості вітчизняної сільськогосподарської техніки, машин та обладнання на рівні кращих зарубіжних зразків. Другим аспектом є суттєве підвищення ефективності функціонування АПК загалом і кожної його сфери зокрема з метою забезпечення нагромадження реального капіталу та відповідних коштів, насамперед у сільському господарстві.
Для розвитку інноваційної діяльності, підвищення її економічної ефективності важливого значення набувають організаційні форми практичного застосування наукових досягнень в агропромисловому виробництві. До пріоритетних напрямів реалізації інноваційної продукції, широкого застосування науково-технічного та соціально-економічного прогресу на макроекономічному рівні належить здійснення національних і державних програм, законодавчо-нормативних актів, спрямованих на комплексне багатовекторне вирішення важливих проблем державного регулювання розвитку агробізнесу.
Значний вплив на темпи економічного зростання, що виражається, насамперед, у неухильному збільшенні обсягів випуску продукції, робить державна підтримка агробізнесу в частині фінансування. В Україні відсутні адекватні сучасному етапу розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки кредитна політика й система бюджетного фінансування. Слабка інвестиційна привабливість галузі сільського господарства для комерційного вкладення грошей, наявність специфічних ризиків кредитування сільськогосподарських товаровиробників: підвищена нестійкість фінансового стану клієнтів - підприємств сільського господарства; нестійкість бюджету, невиконання тих його статей, які пов'язані із сільським господарством; сезонні особливості сільськогосподарського виробництва, його залежність від природно-кліматичних умов; труднощі, пов'язані з реалізацією продукції й т.д., визначають необхідність вироблення нових підходів державного регулювання до кредитного обслуговування даної сфери економіки. Кредитні відносини підприємств аграрного сектора з банківською системою повинні доповнюватися бюджетним фінансуванням, тому що потреба сільськогосподарських товаровиробників у кредитах у чинність величезної фондоємності виробництва та його сезонного характеру постійно зростає, а банківські кредитні вкладення в сільське господарство постійно знижуються.
Ринкова економіка і сучасний науково-технологічний прогрес в усіх сферах виробничої та невиробничої діяльності суспільства докорінно змінюють соціальні, економічні, техніко-технологічні, організаційні та екологічні умови цього процесу, з одного боку, і визначають зрештою стабільність, конкурентоспроможність та ефективність національної економіки, життєвий рівень населення країни, його соціальне й духовне обличчя - з іншого. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність переорієнтації всієї науково-дослідної та інноваційної діяльності в Україні на вирішення завдань, які відповідають національним інтересам держави, її економічного зростання і прискореного розвитку соціогуманітарної сфери з урахуванням особливостей трансформаційних процесів, демократизації суспільного життя та екологізації світових цивілізаційних тенденцій.
На забезпечення державного регулювання і підтримку стабільного та ефективного розвитку агробізнесу спрямовані такі завдання: всебічне зміцнення й удосконалення матеріально-технічної бази агропромислового виробництва і широкомасштабне застосування прогресивних та інноваційних технологій у землеробстві, тваринництві і переробці їх продукції; створення відповідних виробничих, соціальних та обслуговуючих структур на засадах ринкової економіки в усіх регіональних АПК; демонополізація й оптимізація взаємовідносин між різними сферами АПК за критерієм отримання максимального кінцевого соціально-економіко-екологічного ефекту; здоровий і зрівноважений державний протекціонізм щодо розвитку агробізнесу з метою зменшення імпорту продуктів харчування та аграрної сировини і збільшення їх експорту.
Здійснене нами групування завдань дає змогу запропонувати пріоритетні напрями розвитку вітчизняної аграрної науки та інноваційної діяльності агробізнесу. По-перше, необхідно істотно прискорити системні дослідження щодо розробки самої концепції державного регулювання і реальної підтримки функціонування АПК в ринкових умовах на засадах інноваційно-інвестиційної моделі й концепції сталого розвитку. По-друге, велика увага має бути приділена обґрунтуванню ефективних систем, методів і способів державної підтримки та регулювання розвитку АПК з урахуванням вступу України в СОТ та інтеграції до ЄС. По-третє, з поля зору науки не повинно також зникати розроблення термінових і невідкладних заходів щодо запобігання подальшому соціально-економічному занепаду села та природно-екологічній деградації просторової бази АПК, насамперед його аграрної сфери.
Обґрунтовано, що перехід до інноваційного розвитку агробізнесу можливий тільки за умов реального збільшення вкладень, насамперед інвестицій в основний капітал сільського господарства. Хоча в 2007 р. інвестиції в основний капітал аграрного виробництва України та пов'язані з ним послуги порівняно з попереднім роком зросли майже в 1,6 раза, а з 2001 р. - в 2,1 раза, проте їх частка в загальному обсягу інвестицій в основний капітал усіх видів економічної діяльності навіть зменшилася - з 4,8% у 2001 р. до 4,3% у 2007 р. Ці дані дають змогу стверджувати, що інвестиційний процес у вітчизняному сільському господарстві - найважливішій сфері агробізнесу - продовжує занепадати, незважаючи на деяке пожвавлення в останні роки.
На усунення цих недоліків має бути направлена державна політика, яка дасть змогу подолати інвестиційно-інноваційну кризу. Стратегічним завданням такої політики, на нашу думку, має бути створення в Україні інноваційно-інвестиційного аграрного фонду за рахунок бюджетних коштів, бюджетів різних рівнів і за участі комерційних банків, підприємницьких структур, приватних інвесторів тощо.
У третьому розділі - "Розвиток системи державного регулювання агробізнесу" - визначено напрями інституціоналізації державного регулювання розвитку агробізнесу, обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення системи інституціоналізації агробізнесу та розвитку публічно-приватного партнерства у сфері агробізнесу на регіональному рівні.
Визначено, що в Україні в аграрній сфері поки не створено системи державного регулювання, яка б стала органічним елементом відтворювального процесу, що забезпечує відшкодування витрат виробництва і отримання прибутку кожному ефективно функціонуючому суб'єкту господарювання. Державна політика прискореного розвитку ринкових відносин, яка виражена в чинних нормативно-правових актах, направлена не на стабілізацію функціонування функціональної структури агробізнесу в цілому, а на розвиток дрібнотоварного способу господарської діяльності, що не відповідає сучасним економічним потребам країни та знижує ефективність безпосереднього виробництва, сприяє розвитку монополізму в сфері сільськогосподарського машинобудування і торгівлі.
На основі проведеного аналізу обґрунтовано необхідність формування інституційних умов розвитку агробізнесу, що передбачають запровадження продуктових програм стабілізації виробництва, переробки і реалізації певного виду продукції як ефективного інструменту державного регулювання розвитку галузевої структури агробізнесу, проведення адекватної цінової політики закупівель для державних потреб, раціоналізації бюджетного фінансування, узгодженості застосування таких інститутів, як пільгове кредитування, страхування, ліцензування, оподаткування, антимонопольних та митно-тарифних заходів.
Формування ефективно функціонуючого аграрного сектору економіки, забезпечення відтворювального процесу в сільському господарстві потребує удосконалення механізму ціноутворення на аграрному ринку, що сприятиме розвитку його функціональної структури, формуванню нового механізму фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Основою такого механізму виступає поетапне формування економіко-інституційних умов системи агробізнесу, що передбачає на першому етапі укладання ф'ючерсних контрактів між обласною державною адміністрацією та сільськогосподарськими підприємствами на поставку продукції до регіонального продовольчого фонду за обґрунтованими цінами на 1 вересня поточного року з попередньою оплатою за формулою "тридцять на сімдесят" (30% вартості контракту - шляхом списання з казначейського рахунку на розрахунковий рахунок підприємства, 70% - векселями органів влади з погашенням 1 жовтня поточного року). Фінансові ресурси (30%) утворюються за рахунок коштів, що виділяють у бюджеті на закупівлю продукції в державні резерви і регіональні продовольчі фонди. Такий механізм забезпечує сільськогосподарські підприємства фінансовими коштами на проведення весняних польових робіт. У разі недостатності цих коштів підприємства матимуть змогу продати векселі (з дисконтом у разі продажу до дати погашення) уповноваженим фінансовим установам для їх наступного розміщення. Такий механізм фінансування дає змогу забезпечити кредитування сільськогосподарських підприємств на регіональному рівні. При цьому органи виконавчої влади одержують право на сільськогосподарську продукцію, частина якої (30%) спрямовується до продовольчого фонду. Друга частина реалізується на ринку, отримані кошти йдуть на погашення випущених векселів.
На другому етапі передбачається організація товарної (ф'ючерсної) біржи як інфраструктурної основи сільськогосподарських товарних ринків, що сприятиме переходу від використання переважно адміністративних методів державного регулювання в секторі виробництва сільськогосподарської сировини до ефективніших економічних інструментів, формування фінансових ресурсів у виробників сільськогосподарської продукції для ефективного здійснення відтворювального процесу, залучення інвестиційних коштів, підвищення ефективності використання бюджетних коштів для державних закупівель сільськогосподарської продукції до державного і регіонального продовольчих фондів.
Встановлено, що формувати систему державного регулювання розвитку агробізнесу необхідно виходячи з кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків, наявних і потенційних організаційно-економічних можливостей аграрного сектора.
У зв'язку з цим обґрунтовано необхідність об'єктивного перегляду ролі горизонтальної (галузевий) і вертикальної (міжгалузевий) інтеграцій сільськогосподарського і промислового виробництва з урахуванням розподілу праці, поєднання колективного і особистого інтересів, посилення товарно-грошових відносин, сучасного ринкового механізму для ефективного функціонування аграрного сектору, забезпечення його конкурентоспроможності, що є можливим за умов крупнотоварного виробництва.
Виходячи з цього, в роботі запропоновано створення територіальної системи сільськогосподарських об'єднань холдингового типу на базі ключових підприємств виробничої кооперації, з урахуванням існуючого адміністративно-територіального устрою на обласному та районному рівнях при державних адміністраціях (для залучення їх фахівців до виконання управлінських функцій, пов'язаних з науково-експертною і консультативною діяльністю) на основі поєднання комерційного та державного капіталів, шляхом викупу емітованих акцій та їх передачі до Фонду державного майна України. Це забезпечить більш активну участь держави в управлінні майном агрохолдингу та врахування суспільних інтересів його діяльності.
На районному рівні сільськогосподарське об'єднання холдингового типу складається з основного підприємства і дочірніх (залежних) підприємств сільськогосподарського виробництва, агросервісу, переробки, торгівлі, фінансових та інших сфер. Управляюча компанія стає єдиним органом господарського управління АПК району.
Таке об'єднання базується на принципах територіально-галузевої організації і управління в поєднанні з функціональним підходом при формуванні організаційних структур, мінімізації кількості ланок управління, недопущення паралелізму в роботі, дотримання єдиноначальності по всій вертикалі управління.
Для забезпечення ефективної співпраці у даному напрямі обґрунтовано необхідність реалізації заходів, спрямованих на формування компетентного контингенту керівників і фахівців для ефективної роботи в сучасних соціально-економічних умовах села, у т. ч. в режимі агрохолдингів, що передбачають проведення цілеспрямованого добору та безперервне навчання управлінських кадрів органів влади новим формам і методам роботи на всіх рівнях.
державне регулювання агробізнес україна
Висновки
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення державного регулювання розвитку агробізнесу шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Агробізнес як ринкова форма організації сільгоспвиробництва сприяє підвищенню його економічної ефективності. Визначено, що поглиблення розподілу праці вимагає відповідної інтеграції спеціалізованого сільськогосподарського виробництва з переробними підрозділами, інституціоналізації в умовах розвитку ринкової економіки. Запропоновано визначати агробізнес як економічну категорію, яка включає елементи інституціоналізації системи господарських відносин між суб'єктами секторів матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства, виробництва сільськогосподарської сировини, переробки сільськогосподарської сировини, маркетингу, трансакційного сектора й інститутами держави.
2. Дослідження державного регулювання розвитку агробізнесу показало, що воно не суперечить принципам ринкової економіки і здійснює значний вплив на відтворювальний процес в аграрній сфері. Економічний прогрес у всіх країнах є наслідком цілеспрямованих заходів з боку держави. Властиві ринковому господарству економічні методи регулювання значно складніші за адміністративні, тому роль держави з розвитком ринку не знижується, а зростає. Розвиток агробізнесу при обмеженій державній підтримці можливий тільки при відповідному регулюванні держави правил на ринку, які забезпечують баланс інтересів всіх учасників ринку, при розробленні нових концепцій державного регулювання і підтримці сільськогосподарського виробництва. Визначено специфіку державного регулювання розвитку агробізнесу та обґрунтовано необхідність державної підтримки поточної діяльності аграрних формувань, виходячи з конкретизації причин та факторів.
3. Аналіз досвіду реформування аграрної сфери свідчить про стратегічну важливість інституційного аспекту трансформації агробізнесу як умови ефективного державного регулювання, що у свою чергу забезпечує стійкий зв'язок між виробництвом сільськогосподарської сировини, його своєчасною і якісною переробкою на основі інноваційних підходів та доведенням кінцевої продукції до споживача. Визначено етапи інституціоналізації трасакційного сектору агробізнесу - від виконання посередницьких функцій закупівельними компаніями на ринку сільськогосподарської продукції - проникнення в сільське господарство і переробну промисловість шляхом посилення концентрації виробництва, підвищення ступеня конкуренції і розвитку підприємницької активності - до створення персоніфікованих інституційних моделей та інструментів впливу на розвиток аграрної сфери через поглинання сільськогосподарських підприємств. Кінцевим етапом інституційного оформлення і розвитку сільськогосподарського підприємництва є формування функціональної структури агробізнесу, що ґрунтується на оптимальному поєднанні трансакційних і виробничих витрат.
4. Доведено, що забезпечення розвитку агробізнесу в умовах прискорення глобалізаційних та інтеграційних процесів можливе лише на основі інноваційно-інвестиційної моделі. На основі аналізу державного регулювання інноваційної діяльності в аграрній сфері визначено основні негативні тенденції, що стримують її розвиток, серед яких виділено: низьку платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників; відсутність інформації про наявний перелік інноваційної продукції, умови її використання; повільне відновлення матеріально-технічної бази вітчизняного агропромислового виробництва.
5. Встановлено, що на темпи розвитку аграрного сектора суттєво впливає фінансова підтримка агробізнесу з боку держави. На сьогодні в Україні існують суттєві недоліки в кредитній політиці й системі бюджетного фінансування. У зв'язку з цим існує необхідність вироблення нових підходів державного регулювання до кредитного обслуговування даної сфери через низку негативних причин, серед яких виділено: низьку інвестиційну привабливість галузі сільського господарства; наявність специфічних ризиків кредитування сільськогосподарських товаровиробників, обумовлених низькою економічною і фінансовою стійкістю; відсутність гарантій бюджетного забезпечення; сезонні ризики сільськогосподарського виробництва; труднощі, пов'язані з реалізацією продукції.
6. В Україні державна політика в аграрній сфері спрямована на розвиток дрібнотоварного способу господарської діяльності, що не відповідає сучасним економічним потребам країни та знижує ефективність безпосереднього виробництва та конкурентоспроможність продукції. У зв'язку з цим обґрунтовано необхідність формування інституційних умов розвитку агробізнесу, що передбачають запровадження продуктових програм стабілізації виробництва, проведення адекватної цінової політики закупівель для державних потреб, раціоналізації бюджетного фінансування, узгодженості застосування пільгового кредитування.
7. Удосконалено механізм ціноутворення на аграрному ринку, який передбачає здійснення державних закупівель для суспільних потреб на основі ф'ючерсних контрактів та розвиток інфраструктури аграрного ринку шляхом організації товарної (ф'ючерсної) біржі, що сприятиме переходу до ефективніших економічних інструментів, формування фінансових ресурсів у сільськогосподарських товаровиробників для ефективного здійснення відтворювального процесу, залучення інвестиційних коштів.
8. Обґрунтовано необхідність об'єктивного перегляду ролі галузевої і міжгалузевої інтеграцій сільськогосподарського і промислового виробництва та запропоновано створення територіальної системи сільськогосподарських об'єднань холдингового типу на базі ключових підприємств виробничої кооперації на обласному та районному рівнях за участі державних адміністрацій на основі поєднання комерційного та державного капіталу, що забезпечить ефективне функціонування агробізнесу через підвищення фінансово-виробничого потенціалу агроформувань, активнішу участь держави в управлінні майном агрохолдингу та врахування суспільних інтересів в його діяльності.
Визначено необхідність реалізації заходів, спрямованих на формування компетентного контингенту керівників і фахівців для ефективної роботи в сучасних соціально-економічних умовах села, у т. ч. в режимі агрохолдингів, що передбачають проведення цілеспрямованого добору та безперервне навчання управлінських кадрів органів влади новим формам і методам роботи на всіх рівнях.
Список опублікованих праць за темою дисертації
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Гринь Є.Л. Механізм вдосконалення інформаційно-консультаційного забезпечення розвитку агробізнесу / Є.Л. Гринь // Економіка та держава. - 2008. - № 11. - С. 107-108.
2. Гринь Є.Л. Механізм розвитку аграрного бізнесу в ринкових умовах / Є.Л. Гринь // Науковий вісник Академії муніципального управління /за заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2008. - С. 175-181. - (Серія "Управління”: вип. 3 (5): Державне управління та місцеве самоврядування).
3. Гринь Є.Л. Поєднання ринкового механізму і державного регулювання агробізнесу / Є.Л. Гринь // Державне управління інноваційним розвитком: зб. наук. праць Донецького державного університету управління. Т. ІХ, вип. 105. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - С. 108-116. - (Серія "Державне управління”).
4. Гринь Є.Л. Політика розвитку агробізнесу в Україні в напрямі захисту внутрішнього продовольчого ринку / Є.Л. Гринь // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - X.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр”, 2009. - № 1 (35). - С. 221-227.
5. Гринь Є.Л. Розвиток державного регулювання з урахуванням чинників поглиблення спеціалізації аграрних формувань / Є.Л. Гринь // Держава та регіони. - 2008. - № 2. - С. 54-59. - (Серія "Державне управління”).
6. Гринь Є.Л. Роль агропромислової інтеграції у розвитку державного агробізнесу / Є.Л. Гринь // Держава та регіони. - 2008. - № 3. - С. 61-64. - (Серія "Державне управління”).
7. Гринь Є.Л. Роль держави щодо розвитку різних категорій господарств у системі агробізнесу / Є.Л. Гринь // Державне управління інноваційним розвитком: зб. наук. праць Донецького державного університету управління.Т. ІХ, вип. 114. - Донецьк, ДонДУУ, 2008. - С. 123-127. - (Серія "Державне управління”).
8. Гринь Є.Л. Шляхи подальшого удосконалення аграрних відносин в державі / Є.Л. Гринь // Науковий вісник Академії муніципального управління / за заг. ред.В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2009. - С. 173-181. - (Серія "Управління”: вип. 2 (8): Державне управління та місцеве самоврядування).
Статті в інших виданнях:
9. Гринь Є.Л. Необхідність державного регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва / Є.Л. Гринь // Науковий вісник Академії муніципального управління. - К.: - 2008. - С. 292-301. - (Серія "Економіка" Вип. 5).
10. Гринь Є.Л. Формування аграрної політики держави / Є.Л. Гринь // АгроСвіт. - 2007. - № 24. - С. 14-19.
Матеріали наукових конференцій:
11. Гринь Є.Л. Аналіз зовнішньоекономічних зв'язків в сільському господарстві україни / Є.Л. Гринь // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства: тези міжнар. наук. - практ. конф., (Дніпропетровськ, 21 бер. 2008 р.): у 2 т. Т ІІ. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2008. - С. 112-113.
12. Гринь Є.Л. Державне регулювання розвитку різних форм господарювання в сільському господарстві / Є.Л. Гринь // Європейські орієнтири муніципального управління: матеріали наук. - практ. конф. за міжнар. участю, 14 бер. 2008 р. / за заг. ред.В.К. Присяжнюка та ін.: у 2 ч.Ч. 2. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, 2008. - С. 230-232.
13. Гринь Є.Л. Ефективність агробізнесу в сучасних умовах господарювання / Є.Л. Гринь // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 20 трав. 2008 р.): у 3 ч.Ч. 2. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - С. 185-187.
14. Гринь Є.Л. Механізм регулювання розвитку сільського господарства в рамках систем державного і господарського управління / Є.Л. Гринь // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: матеріали наук. - практ. конф., 27 лист. 2007 р. - Х.: Вид-во ХаРІ НАДУ "Магістр”, 2007. - С. 330-333.
15. Гринь Є.Л. Перспективи державного розвитку аграрного сектора / Є.Л. Гринь // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: матеріали міжнар. наук. конф., (Київ, 20 бер. 2009 р.): у 3 ч.Ч. 2. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2009. - С. 121-123.
16. Гринь Є.Л. Поєднання ринкового механізму та державного регулювання в оптимальному розвитку агробізнесу / Є.Л. Гринь // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: матеріали міжнар. наук. - практ. конф., (Київ, 23-24 жовт. 2008 р.): у 3 ч.Ч. 1. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - С. 185-186.
17. Гринь Є.Л. Регулювання спеціалізації аграрних підприємств / Є.Л. Гринь // Державне управління та місцеве самоврядування: тези VIIІ міжнар. наук. конгресу, 27-28 бер. 2008 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр”, 2008. - С. 197-198.
18. Гринь Є.Л. Розвиток агропромислово інтеграції як шлях продовольчого забезпечення країни / Є.Л. Гринь // Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів: тези міжнар. наук.-практ. конф., (Дніпропетровськ, 10-20 бер. 2009 р.): у 2 т. Т І. - Дніпропетровськ, ДДФА, 2009. - С. 52-53.
19. Гринь Є.Л. Спеціалізація сільського господарства як умова ефективного розвитку держави / Є.Л. Гринь // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування: наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 10 квіт. 2009 р., Академія муніципального управління. - К.: - 2009. - С. 17.
20. Гринь Є.Л. Стратегії трансформацій агробізнесу на селі / Є.Л. Гринь // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону: матеріали наук. - практ. конф., 10 груд. 2008 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр”, 2009. - С. 282-285.
21. Гринь Є.Л. Теоретичні засади формування стратегії державного регулювання аграрного бізнесу в Україні / Є.Л. Гринь // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 31 трав. 2006 р.: у 2 т.Т. 2/за заг. ред. О.Ю. Оболенського та ін. - К.: НАДУ, 2006. - С. 302-303.
Подобные документы
Місце книговидання в системі інформаційних потоків на рівні держави, аналіз сучасного стану вітчизняного книговидання та його державного регулювання. Роль і перспективи розвитку електронного книговидання в умовах становлення інформаційного суспільства.
автореферат [26,7 K], добавлен 16.04.2009Інституційна база державного впливу на розвиток людського капіталу в Україні. Сутність та специфіка дії механізму державного регулювання інвестицій та його особливості на рівні регіону. Забезпечення динаміки якості життя населення, економічного розвитку.
автореферат [55,3 K], добавлен 10.04.2009Аналіз питання взаємодії глобалізації та права на сучасному етапі розвитку суспільства. Обґрунтування необхідності державного регулювання в умовах глобалізації економіки. Напрями державного регулювання на національному рівні та в міжнародній інтеграції.
статья [28,9 K], добавлен 07.02.2018Державна політика щодо забезпечення регулювання у сферi автотранспортних перевезень. Аналіз сучасного стану розвитку автотранспортних підприємств в Україні. Шляхи удосконалення консультаційного забезпечення розвитку підприємницької діяльності в Україні.
дипломная работа [4,1 M], добавлен 16.02.2014Регулювання відносин у сфері діяльності транспорту як пріоритетний напрямок внутрішньої політики держави. Комплексне дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи. Пропозиції щодо вдосконалення транспортного законодавства.
автореферат [70,1 K], добавлен 16.03.2012Економіко-правові засади регулювання фондового ринку. Завдання та форми регулювання фондового ринку. Методи державного регулювання фондового ринку в Україні. Проблеми законодавчого забезпечення функціонування системи державного регулювання в Україні.
дипломная работа [396,1 K], добавлен 19.08.2010Сутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання в галузі туризму, проблеми її розвитку. Позитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах та можливість його впровадження в Україні.
автореферат [60,8 K], добавлен 16.04.2009Принципи державного управління житлово-комунальним господарством. Аналіз роботи органів державного управління щодо розвитку сфери житлово-комунального господарства на регіональному рівні. Механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
магистерская работа [414,3 K], добавлен 08.09.2015Поняття та зміст державного регулювання в сфері встановлення земельних сервітутів. Правовий режим земель охоронних зон в Україні. Державне регулювання та реєстрація правових відносин в сфері встановлення обмежень у використанні земельних ділянок.
магистерская работа [120,4 K], добавлен 19.11.2014Підходи щодо сутності продовольчої безпеки, напрями реалізації та обґрунтування необхідності її державного регулювання. Методика, критерії і показники оцінки рівня регіональної продовольчої безпеки, основні принципи її формування на сучасному етапі.
автореферат [33,4 K], добавлен 25.09.2010
