Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

25.00.02 - механізми державного управління

Державне регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності

Червякова Ольга Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі управління персоналом і економіки праці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Амосов Олег Юрійович

Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України, перший заступник директора.

Офіційні опоненти - доктор наук з державного управління, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Корецький Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування;
кандидат наук з державного управління Стригун Віталій Олексійович, Міжгалузевий центр впровадження та трансферу технологій «Ерідан» Державної науково-виробничої корпорації «Київський інститут автоматики», директор.

Захист відбудеться 24 листопада 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 22 жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.П. Підубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі найважливішим фактором економічного розвитку, все частіше як у західний, так і у вітчизняній літературі пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як зазначив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний у своєму роді процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління. Він потребує розробки технологій на основі нових ідей і спрямований на їхню комерційну реалізацію за умови поєднання виробництва, обміну та споживання.

Існує безліч форм управління інноваціями на різних рівнях: від підрозділів корпорацій до держави, у цілому здатних у сучасних умовах реалізувати інноваційну політику. Як і практично будь-яка політика, вона неоднакова в різних країнах, хоча й підпорядкована одній і тій же меті: стимулюванню інноваційної активності й розвиткові науково-технічного потенціалу.

Актуальною проблемою є підвищення ролі інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки України, що визначається особливостями інноваційного процесу як об'єкта керування. Основна маса інноваційних процесів реалізується приватними компаніями різного рівня й масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого вирішення виробничих і комерційних завдань компаній, що домагаються високої прибутковості. За цих умов інновація споконвічно націлена на практичний комерційний результат. У практичній спрямованості інноваційної ідеї й складається її притягальна сила для багатьох компаній.

Державна інноваційна політика в промислово розвинених країнах спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є, мабуть, сполучною ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки й завданнями виробництва. В цілому роль держави в сфері підтримки інновацій можна звести, ніяк не претендуючи на повноту перерахування, до наступних моментів:

держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладній, і підготовці наукових та інженерних кадрів як основного джерела інноваційних ідей;

у рамках системи державного управління існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності національної економіки;

- державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), забезпечують початковий попит на численні нововведення, які потім знаходять широке застосування в економіці країни;

- фіскальні та інші елементи державного регулювання формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища, що обумовлює ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих підприємств та організацій;

- держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної та галузевої науки, стимулює кооперацію при здійсненні НДДКР промислових корпорацій та університетів.

Аналіз вітчизняного досвіду свідчить про те, що система інноваційної діяльності, яка була створена на початку ринкових перетворень, вичерпала свої потенційні можливості. У сучасних умовах технологічний розвиток має забезпечити комплекс заходів, що включають: адресну підтримку пріоритетних напрямків інноваційної діяльності; створення сприятливого економічного клімату, стимулюючого зацікавленість у впровадженні науково-технічних досягнень і приплив інвестицій до основного капіталу за допомогою потужної законодавчої бази та ін.

Зазначені напрями поглиблення процесів розвитку інноваційної сфери вказують на наявність наукової і практичної проблем державного регулювання об'єктів інноваційної інфраструктури на регіональному рівні управління, які вимагають швидкого розгляду та вирішення для переходу України на інноваційну модель економічного розвитку.

Проблема інноваційного регіонального розвитку є порівняно новою в теорії та практиці державного управління й тому малодослідженою як в Україні, так і за її межами. Разом з тим протягом останніх років у світі різко зростає кількість та якість теоретичних досліджень інноваційного регіонального розвитку. Розробляються нові інтерактивні моделі інноваційного процесу, теорії, зокрема регіональних інноваційних мереж та інноваційних систем, елементи методології, форми та методи державного регулювання інноваційного розвитку регіонів, зокрема в працях І. Ансофа, А. Бузни, Л. Ледермана, М. Портера, Б. Твиса Й. Шумпетера та інших.

Широке відображення ця проблема знайшла в працях таких українських учених як: О. Амоша, В. Бакуменко, І. Бузько, М. Долішній, О. Лапко, Д. Кокурин, І. Лукінов, Л. Мельник та інших. Проблеми інноваційного розвитку економіки досліджували В. Александрова, Г. Андрощук, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Денисюк, О. Дацій, А. Дєгтяр, М. Корецкий, А. Ніколаєв, В. Семиноженко та інші.

В той же час, не втрачає актуальності подальше дослідження численних питань державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності в Україні в сучасних умовах світового розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри управління персоналом і економіки праці Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України і відноситься до теми: «Вдосконалення державних механізмів управління ефективністю використання трудового потенціалу регіону» (№ 0105U02746 від 02 січня 2005 року). Особистий внесок автора полягає в розробці та обґрунтуванні науково-прикладних пропозицій щодо державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних пропозицій з вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

визначити теоретико-методологічні засади державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності;

дослідити основні моделі внутрішньої структури інноваційних процесів на предмет вибору інноваційної моделі розвитку регіону;

проаналізувати досвід розвинених країн світу щодо політики інноваційного регіонального розвитку;

з'ясувати пріоритетні завдання місцевих органів влади стосовно державного регулювання інноваційної інфраструктури на регіональному рівні;

розробити модель інноваційного розвитку регіону;

запропонувати основні напрями державної підтримки інноваційної політики на регіональному рівні;

розробити науково-практичні рекомендації з вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності.

Об'єктом дослідження є державне управління регіональною інноваційною діяльністю.

Предметом дослідження - державне регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності.

Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання, а саме: методі гіпотез, системному підході, аналізі і синтезі, індукції та дедукції, моделюванні, абстрагуванні, формалізації, узагальненні, статистичному аналізі. Широко використовуються метод спостережень, порівняння, економічно-математичні методи, єдності історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного. Зокрема, вплив нерівномірності у рівнях регіонального розвитку на економічне зростання країн перехідного періоду доведено за допомогою методів гіпотез, аналізу, абстрагування, спостереження та порівняння. Систематизацію сучасних теорій інноваційного розвитку регіональних економічних систем виконано із застосуванням системного підходу та методів абстрагування, аналізу та синтезу. Наявність процесів концентрації факторів інноваційної активності встановлено з використанням методів гіпотез, формалізації, моделювання, аналізу багатофакторної регресії. Обґрунтування напрямків та заходів щодо формування регіональної інноваційної політики здійснено за допомогою системного підходу, узагальнення, аналізу та синтезу.

Інформаційним джерелом дослідження, проведеного в рамках дисертаційної роботи, є публікації Державного комітету статистики України, матеріали конференцій та публікації вітчизняних та зарубіжних авторів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в таких положеннях:

вперше:

- розроблено теоретичну модель інноваційного регіонального розвитку, що містить стадії синтезу політики «технологічного поштовху» (для початкових стадій інноваційного процесу), «орієнтації на попит» (для фінішних стадій інноваційного процесу, починаючи з прикладних досліджень), «соціальної орієнтації» (для мінімізації соціальних витрат НТП і підтримки соціально-політичного консенсусу у вирішенні питань інноваційної політики), довгострокової політики «соціально-економічної трансформації» (на основі концепції «бачення» динаміки очікуваних віддалених наслідків для вироблення і корекції стратегій розвитку);

- встановлено вплив факторів, що сформульовані в системах детермінант інноваційної активності та інструментів економічної, науково-технічної та освітньої політик, на міжрегіональну нерівномірність у рівнях економічного розвитку та у рівнях добробуту населення;

вдосконалено:

- методологію формування інфраструктури регіональної інноваційної діяльності, виходячи з закономірностей інноваційного розвитку регіонів України, шляхом визначення факторів інноваційної активності, що обумовлюють статику та динаміку регіональної нерівномірності, серед яких інвестиційний клімат, людський капітал, адміністративне та фіскальне дерегулювання, фінансове забезпечення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та винахідництва;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичне та емпіричне обґрунтування на основі виділення та аналізу статики та динаміки регіональної нерівномірності гіпотези, що для країн з ринковою інформативно-інтелектуальною економікою нерівномірність у рівнях регіонального розвитку негативно впливає на економічне зростання;

- обґрунтування напрямів та заходів регіональної інноваційної політики на середньострокову перспективу через використання встановлених закономірностей інноваційного розвитку регіонів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у наданні конкретних пропозицій щодо регіональної інноваційної політики, реалізація яких можлива як на рівні окремого регіону, так і на національному рівні. Результати проведеної роботи прийняті до використання в практичній роботі Харківської обласної державної адміністрації (Довідка від 09 грудня 2009 р. № 12/123) та використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України під час проведень занять з дисциплін «Державне управління в економічній сфері» за програмою підготовки магістрів державного управління та «Державне регулювання економіки» за програмами підготовки спеціалістів за фахом «Управління персоналом та економіка праці» і «Менеджмент організації» (Довідка від 03.02.2010 р. № 67).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора, а новизна роботи не містить запозичень інших науковців. Особистий внесок автора у спільній роботі з М.Коваленко полягає у доведенні, що для країн з перехідною економікою нерівномірність у рівнях регіонального розвитку негативно впливає на економічне зростання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на V, VII Міжнародних наукових конгресах Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (Харків, 2005, 2007), Міжнародної науково-практичної конференції «Современная парадигма укрепления российской государственности: сущность, тендении, проблеми и пути решения» (Курск, 2005), науково-практичної конференції «Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні» (Харків, 2004).

Публікації. Основні результати досліджень за темою дисертації опубліковані у 7 наукових працях, 5 з яких опубліковано у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових у галузі науки „Державне управління”, стаття в інших наукових виданнях та тези у матеріалах науково-практичної конференції. Загальний обсяг публікацій становить 4,75 авт. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок. Робота містить 5 таблиць та 7 рисунків. Список використаних джерел налічує 162 найменування та викладений на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими проектами, програмами, планами, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікацію.

У першому розділі - «Теоретичні засади державного регулювання інноваційної інфраструктури» - досліджено інноваційна інфраструктура як база нової моделі економічного розвитку; узагальнено основні напрямки державного регулювання інноваційної інфраструктури; розглянуто концептуальні основи та існуючі підходи до проблеми регулювання інноваційної діяльності на державному рівні.

Аналіз сутності поняття інновації, дозволило сформулювати визначення «інновації» відповідно до міжнародних стандартів як: «Кінцевий результат інноваційної діяльності, який одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого до ринку, нового або технологічного процесу, використаного в практичної діяльності, або в новому підході до соціальних послуг».

В роботі доведено, що найбільш адекватною формою інноваційної підприємницької діяльності в країнах з ринкової економікою є «ризиковий бізнес» (венчурний). Він органічно поєднує дві форми суб'єктів: компанії венчурного капіталу і малі фірми, які їм фінансуються.

В процесі дослідження встановлено, що важливим напрямом створення інноваційної інфраструктури в Україні є формування інноваційних центрів, наукових і технологічних парків і бізнес інкубаторів, за допомогою яких здійснюється стратегія стимулювання зростання, котра зводить разом елементи промислової, регіональної та інноваційної політики. Діяльність наукових парків, а також споріднених регіональних структур (технополісів і бізнес інкубаторів) здійснюється на основі взаємовигідних принципів як для науки, так і для бізнесу.

За вірної організації та вибору вдалого місця розташування парки і бізнес-інкубатори можуть стати регіональними полюсами зростання, забезпечувати прямі та непрямі ефекти прискорення розвитку всього регіону.

В роботі визначено, що практично у всіх країнах світу інкубатори і технопарки користуються підтримкою держави, що виконує фінансування програм з розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері.

В роботі доведено, що законодавче забезпечення інноваційного процесу відбувається у двох напрямах, а саме: шляхом створення умов для інноваційної діяльності та вдосконалення конкретних напрямів її реалізації.

Чинне законодавство надало широкі повноваження у вирішенні проблем формування та реалізації державної інноваційної політики Верховній Раді України, Президенту України, Раді національної безпеки та оборони України, Кабінету Міністрів України, міністерствам та відомствам, Національним та галузевим академіям наук України, галузевим науково-дослідним та проектно-конструкторським організаціям, підприємствам. Разом вони становлять систему формування та реалізації державної інноваційної політики.

Проаналізувавши літературні джерела доведено, що результативна інноваційна політика будується на постулаті, за яким управління науково-інноваційним комплексом не повинно бути фактором боротьби за перерозподіл політичної та ідеологічної влади. Одним із прикладів цього втручання влади в науку є багатолітнє протистояння фізиків некомпетентному філософсько-ідеологічному тиску.

В процесі дослідження встановлено, що саме пошук оптимальної взаємодії держави і приватного сектора та сталого розуміння інноваційного процесу як процесу саморозвитку складної системи призвели до усвідомлення досягнення досконалої інноваційної діяльності підприємницького сектора внаслідок створення «макроумов» інноваційної діяльності. Основними «макроумовами» є: визначення пріоритетів, формування правового, інформаційного та освітнього середовища.

У другому розділі - «Сучасний стан організаційно-економічної діяльності інноваційної інфраструктури як об'єкта державного регулювання» - проаналізовано основні моделі внутрішньої структури інноваційних процесів; досліджено основні напрями формування інноваційної інфраструктури в регіональній політиці України; розглянуто інноваційне забезпечення взаємодії державних органів управління з інноваційною інфраструктурою.

На основі зробленого аналізу основних інноваційних моделей, серед яких модель інноваційного ланцюга, кібернетична модель, моделі співробітництва (взаємодії), моделі комплексних соціально-технічних систем, можна відмітити, що всі вони створені на базі моделі інноваційного ланцюга, але жодна з них не може бути використана як інноваційна модель розвитку регіону.

Дослідження світового досвіду, показало, що хоча ринок і відіграє вирішальну роль у стимулюванні інноваційної активності, відборі інноваційних продуктів адекватних потребам суспільства, але без регулюючої ролі держави на всіх рівнях неможливо забезпечити динамічний розвиток інноваційної активності, формування сприятливого клімату в інфраструктурі інноваційного середовища.

Неефективність чисто ринкових механізмів регулювання діяльності малих підприємств в інноваційній сфері змусила уряди промислово розвинених країн розробляти та реалізовувати програми підтримки малого інноваційного бізнесу.

В Україні ще не знайшла достатнього розвитку інфраструктура фінансової підтримки науки та інноваційної діяльності. Ліквідовано Державний інноваційний фонд, вкрай незначні кошти виділяються для Державного фонду фундаментальних досліджень. Відсутні фонди підтримки наукових ініціатив, відповідні фінансово-кредитні компанії та венчурні фонди.

Визначено, що одним із завдань української інноваційної інфраструктури має стати податкове стимулювання, сприятлива амортизаційна політика, податкові кредити, митні пільги, а також змішані форми заохочення. Це приведе до стимулювання регіонального розвитку.

Варто звернути увагу на те, що вже з кінця 70-х років у Великобританії, Німеччині, США та низці інших країн все більшу роль у розвитку наукомістких галузей економіки, а також інноваційних процесів поряд із центральними починають грати територіальні органи влади. Це стосується більшою мірою регіонів з високим науковим потенціалом.

В Україні варто виділити такі території як Київ (389 наукових організацій), Харківська область (233), Донецька область (108), Львівська область (90), Дніпропетровська область (83). В інших регіонах науково-технологічна та інноваційна політика мають, головним чином, базуватися на залученні досягнень науки та технологій у регіональне виробництво з ініціативи та за підтримки регіональної влади.

Аналіз статистичних даних показав, що у 2008 р. кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації, за регіонами зменшилась й становила 1120, що на 386 та на 383 менше, ніж у 2007 та 2006 рр. відповідно, (табл. 1).

Серед регіонів, в яких кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації в 2008 р. була найбільшою, можна виділити Донецьку та Харківську області (близько 10% від їх загальної кількості); Вінницьку, Житомирську, Київську, Луганську, Львівську, Кіровоградську, Черкаську, Чернігівську області та м. Київ (у межах 4-6% від їх загальної кількості). В інших областях кількість таких підприємств була меншою за 4%.

Таблиця 1. Розподіл за регіонами у 2005 - 2008 рр. загальної кількості підприємств, що впровадили інновації

№	Назва регіону	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.
		К-сть	%	К-сть	%	у % до по- переднього	К-сть	%	у % до по- переднього	К-сть	%	у % до по- переднього
	Україна	1491	100.0	150	100	100.8	1506	100	100.2	1120	100	74.4
1	Авт. Респ. Крим	33	2.2	55	3.7	166.7	51	3.4	92.7	39	3.5	76.5
2	Вінницька	82	5.5	68	4.5	82.9	64	4.2	94.1	92	8.2	143.7
3	Волинська	38	2.5	41	2.7	107.9	50	3.3	122.0	43	3.8	86.0
4	Дніпропетровська	81	5.4	56	3.7	69.1	52	3.5	92.9	37	3.3	71.1
5	Донецька	178	11.9	150	10.0	84.3	153	10.2	102.0	72	6.1	47.0
6	Житомирська	62	4.2	68	4.5	109.7	66	4.4	97.1	31	2.8	16.9
7	Закарпатська	24	1.6	25	1.7	104.2	28	1.9	112.0	27	2.4	96.4
8	Запорізька	39	2.6	33	2.2	84.6	31	2.1	93.9	26	2.3	83.8
9	Івано-Франківська	46	3.1	40	2.7	87.0	41	2.7	102.5	28	2.5	68.З
10	Київська	74	5.0	64	4.3	86.5	64	4.2	100.0	30	2.7	16.9
11	Кіровоградська	18	1.2	24	1.6	133.3	28	1.9	116.7	50	4.5	178.6
12	Луганська	74	5.0	76	5.1	102.7	69	4.6	90.8	40	3.6	57.9
13	Львівська	73	4.9	54	3.6	74.0	61	4.1	113.0	65	5.8	106.5
14	Миколаївська	48	3.2	50	3.3	104.2	43	2.9	86.0	37	3.3	86.0
15	Одеська	15	1.0	14	0.9	93.3	16	3.1	328.6	33	2.9	71.7
16	Полтавська	71	4.8	84	5.6	118.3	84	5.6	100.0	24	2.4	28.6
17	Рівненська	39	2.6	32	2.1	82.1	31	2.1	96.9	19	1.7	61.3
18	Сумська	50	3.4	56	3.7	112.0	46	3.1	82.1	30	2.7	65.2
19	Тернопільська	41	2.7	38	2.5	92.7	39	2.6	102.6	34	3.0	87.2
20	Харківська	96	6.4	115	7.7	1 19.8	136	9.0	118.3	85.	7.6	62.5
21	Херсонська	37	2.5	38	2.5	102.7	37	2.5	97.4	26	2.5	70.3
22	Хмельницька	31	2.1	34	2.3	109.7	27	1.8	79.4	17	1.5	63.0
23	Черкаська	38	2.5	41	2.7	107.9	63	4.2	153.7	12	1.1	19.0
24	Чернівецька	55	3.7	64	4.3	116.4	54	3.6	84.4	24	2.1	44.4
25	Чернігівська	63	4.2	82	5.5	130.2	70	4.6	85.4	42	3.7	60.0
26	м. Київ	78	5.2	96	6.4	123.1	65	4.3	67.7	151	13.5	62.3
27	м. Севастополь	8	0.5	5	0.3	71.4	7	0.5	140.0	6	0.5	85.7

Регіональний розподіл за кількістю підприємств у відсотках до загальної кількості підприємств, що впроваджують інновації, залишався майже стабільним у період з 2005 по 2008 рр., окрім Сумської, Запорізької та Дніпропетровської областей, в яких кількість підприємств, що впроваджують інновації, знизився від рівня 6-4% до рівня 2-3%, та Харківської області, у якій цей показник збільшився від рівня 6,4 до 9%. В цілому тенденція щодо інноваційної активності підприємств у регіонах залишається майже стабільною: суттєвих зрушень у цьому напрямі не спостерігається.

Первісним завданням для забезпечення інноваційного розвитку регіону є створення ринково конкурентноздатної інноваційної інфраструктури, адекватної можливостям і потребам території та з перспективою подальшого саморозвитку.

В роботі визначена модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури регіонального рівня (далі - модель РІІ - регіональної інноваційної інфраструктури), що передбачає створення інвестиційних механізмів розвитку ресурсних, виробничих, наукових, інтелектуальних потенціалів, наявних у регіоні, з урахуванням вимог ринку та тенденцій технологічного розвитку.

Визначена модель РІІ акцентує увагу на важливості розвитку секторів інфраструктури, адекватного його потенціалу, таких як: транспортна мережа (автомобільні, залізничні, водні шляхи, повітряне сполучення), мережі телекомунікації, сфера фінансових послуг, сфера інформаційних послуг, що є необхідною умовою для ефективного функціонування науково-виробничого комплексу регіону. Для залучення необхідних фахівців у період (досить тривалий) інноваційної перебудови науково-виробничого комплексу слід забезпечити прийнятні темпи та рівень розвитку соціального сектора інфраструктури (житло, сфера обслуговування тощо).

У третьому розділі - «Вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності» - обґрунтовано напрями програмно-цільового державного управління інноваційною інфраструктурою; запропоновано модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні; з'ясовано основні напрямки удосконалення державної системи управління інноваційною інфраструктурою.

В результаті проведеного дослідження доведено, що основними можуть стати такі напрями державного управління інноваційною інфраструктурою:

- забезпечення новаторів фінансовими ресурсами;

- створення інноваційних систем, що сприятимуть просуванню маркетингових, консалтингових, інжинірингових фірм, інвестиційних «ризикових» компаній і банків, бірж технологій, а також формуванню сприятливої інфраструктури ринку, включаючи державні програми створення технополісів, технопарків, вільних економічних зон тощо;

- вироблення єдиних цивілізованих правил і механізмів координації діяльності всіх суб'єктів ринку інновацій на взаємовигідній основі кооперування «за інтересами» на різних стадіях технологічних циклів, що забезпечують розширене відтворення інновацій та поширення дії цього механізму на інші сфери життєдіяльності (соціальні інновації).

Необхідною передумовою для виходу України на інноваційний шлях розвитку, на нашу думку, є впровадження таких напрямків державної підтримки інноваційної політики на регіональному рівні, а саме:

-сприяння підвищенню інноваційної активності, що забезпечує зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на базі освоєння науково-технічних досягнень і відновлення виробництва;

-орієнтація на всіляку підтримку базисних і поліпшуючих інновацій, які становлять основу сучасного технологічного укладу;

-поєднання державного регулювання інноваційної діяльності з ефективним функціонуванням конкурентоспроможного регіонального ринкового інноваційного механізму, захистом інтелектуальної власності;

-сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному та міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва.

На рис. 1 наведена організаційна структура управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в структурі МОН України. Система управління регіональним інноваційним розвитком в Україні може бути представлена аналогічними регіональними управліннями, які ухвалюють основні рішення в напряму розвитку регіонів.

Організації інноваційного розвитку регіону має передувати створення принципово нової структури органів управління цим процесом, яка повинна іманентно вплестися в існуючі схеми здійснення державної політики в регіоні. Із цією метою нами пропонується структура управління інноваційним комплексом, яка стане науково-дослідним полігоном та реальним проектом для реалізації інноваційної моделі регіональної інноваційної інфраструктури. Концепція такої моделі має включати в себе: передумови розроблення; мету та засоби реалізації; основні напрями діяльності у сфері створення умов для механізму реалізації моделі; механізми реалізації моделі.

	Міністерство освіти та науки
	Управління інновацій і комерціалізації
Відділ розвитку інноваційної інфраструктури		Відділ підготовки кадрів для інноваційної діяльності		Відділ ринку і комерціалізації технологій

Рис. 1. Організаційна структура управління науково-технічною та інноваційною діяльністю в системі МОН України

Для впровадження останніх дисертантом розроблена система заходів, яка структурована за такими напрямами: організаційно-управлінські; інституційні; нормативно-правові; фінансово-економічні; інформаційно-аналітичні. державний регулювання інноваційний регіональний

1. Організаційно-управлінські заходи містять такі пропозиції:

- розробити та затвердити Національно інноваційну систему України (НІС);

- розробити та затвердити відповідною постановою організаційно-економічний механізм державного управління розвитком сфери високих наукомістких технологій;

- розробити та впровадити систему організацій професійної підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі як внутрішнього, так і зовнішнього технологічного трансферу;

- розробити пропозиції щодо залучення закладів вищої освіти до внутрішнього трансферу і сприяти створенню центрів трансферу високих технологій на базі принципу чіткої відповідності освітньої спеціалізації вищого навчального закладу напряму технологічної співпраці активних суб'єктів центру високотехнологічного трансферу;

- створити центральне управління науково-технічного розвитку та інноваційної діяльності при Кабінеті Міністрів України;

- провести комплексний аналіз з проблемних питань інтелектуальної власності на міжнародному та внутрішніх рівнях та розробити Єдину систему управління інтелектуальної власністю в Україні з відповідним механізмом її функціонування;

- розробити загально державний стратегічний план інноваційного розвитку України.

2. Інституційні заходи передбачають:

- створити за затвердити загальнонаціональний орган управління процесом передачі технологій (об'єктів державної власності) в промисловість, який через інноваційну інфраструктуру та на засадах відповідно затвердженої законодавчої бази забезпечити ефективність використання в комерційних цілях наукових та технологічних результатів, отриманих у ході освоєння бюджетних асигнувань на НДДКР і сприятиме формуванню внутрішнього та зовнішнього ринків високих технологій;

- враховуючи погіршення інноваційної активності підприємств (і особливо в 2006 р.) розробити механізм щодо практичної реалізації Закону України «Про інноваційну діяльність»;

- для розвитку мережі технологічних парків як одного із перспективних шляхів інноваційного розвитку підготувати та ухвалити Закон України «Про технологічні парки».

3. Нормативно-правові заходи містять такі пропозиції:

- розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про концепцію цілісної системи державної політики розбудови ринку високих технологій в України». Концепція повинна визначати систему державних заходів щодо організаційно-правових, фінансово-економічних, та інституціональних засад формування наукоємної економіки, структурувати часову етапність їх реалізації, декларувати середньострокові прогнозні базові економічні результати впровадження державної політики;

- забезпечити створення нормативно-статистичної бази та перехід України на загальноприйняті європейські та світові стандарти обліку і статистики науково-технологічної та інноваційної діяльності.

4. Фінансово-економічні заходи передбачають:

- доопрацювати існуючу систему державного стимулювання інноваційної діяльності та внести необхідні зміни з урахуванням, по-перше, основних положень Загальнодержавної Комплексної програми розвитку високих технологій в Україні, по-друге, з огляду на необхідність централізованого запровадження чіткої системи фінансово-економічних важелів залучення корпоративного капіталу у сферу розробки прогресивних технологічних інновацій;

- розробити і запропонувати в практику державного управління економікою систему економічної оцінки наслідків господарської діяльності інноваційних структур, забезпечити реалізацію процесу її структурного розширення у відповідності з інноваційним ефектом їх діяльності та узгодження профілю інноваційної активності суб'єктів інфраструктури із затвердженими напрямами загальнодержавних пріоритетів розвитку високих технології в Україні;

- провести аналіз інноваційних пропозицій у сфері високих технологій за останні роки і зробити організаційно-економічний механізм реалізації найбільш перспективних інноваційних проектів в рамках виконання першого етапу (2005-2008 рр.) Загальнодержавної комплексної програми роз витку наукоємних технологій;

- розробити і запропонувати в практику державного управління інноваційною діяльністю систему економічної оцінки результатів та наслідків господарської діяльності інноваційних структур і забезпечити реалізацію процесу їх структурного розширення у відповідності з інноваційним ефектом їх діяльності та узгодження профілю інноваційної діяльності суб'єктів інфраструктури із затвердженими напрямами загальнодержавних пріоритетів розвитку високих технологій в України.

5. Інформаційно-аналітичні заходи передбачають:

- розробити та впровадити спеціальну статистичну форму «Діяльність у сфері трансферу технологій», яка б забезпечувала необхідною інформацією комплексний багатоаспектний аналіз і міжнародні співставлення цього аспекту інноваційної діяльності і відповідно вимогам світових стандартів до документів цього виду;

- державна політика розвитку інформативно-комунікативних технологій (ІКТ) має бути спрямована на розвиток конкурентоспроможності товарів і послуг у сфери ІКТ за рахунок: формування національної стратегії, міжнародної та внутрішньої політики, сприятливої законодавчої, суспільної, економічної атмосфери в галузі інформації, у сфери використання ІКТ, створення споживчого ринку на продукти ІКТ, заохочення інвестицій безпосередньо у сферу ІКТ, створення державної інформаційно-аналітичної системи моніторингу ІКТ;

- опрацювати і подати на розгляд Кабінету Міністрів моніторинговий звіт про сучасний стан кадрового та технологічного потенціалу вітчизняної системи науки, розроблений за підсумками матеріально-технічної бази науково-дослідних установ;

- здійснення циклу освітніх програм для керівного складу всіх рівнів державної влади за допомогою систем навчальних тренінгів;

- провести комплексні системні дослідження у сфері розвитку високотехнологічних наукоємних технологій;

- створити постійно діючу систему прогнозно-аналітичного забезпечення та моніторингу розвитку наукоємного високотехнологічного виробництва.

Окрім виконання зазначених заходів, також важливо вірно обрати інструменти реалізації інноваційної політики та пов'язати її з регіональною політикою для результативного забезпечення інноваційного розвитку регіону.

Чимало компонентів потенціалу регіону необхідно створювати заново або значно модернізувати, однак чим більша частина наявного потенціалу буде використана не на шкоду переходу до нового рівня конкурентноздатності, тим швидше будуть вирішуватися такі завдання інноваційного розвитку як:

- вибір напрямів розвитку, виходячи з максимально можливого використання наявних конкурентних переваг економіки регіону;

- виявлення та врахування переважаючих тенденцій технологічного розвитку.

Найбільш висока ефективність інноваційного розвитку регіону буде досягнута у випадку, якщо науково-виробничий комплекс, що формується, відповідає перспективному технологічному укладу, який, у свою чергу, взаємозалежний з технологічним укладом, в значній мірі вже представленим в економіці регіону.

Безумовним імперативом ефективного формування регіону з інноваційним розвитком є перебудова науково-виробничого комплексу території виходячи з потреб реального, прогнозованого на перспективу (не гіпотетичного) ринку збуту продукції та реальних обсягів платоспроможного попиту.

Повнота та гармонічне сполучення необхідних елементів науково-виробничого комплексу при цілеспрямованій інформаційній, організаційній й економічній підтримці дозволяють домогтися інтенсивної мережної взаємодії учасників інноваційного процесу на території, що забезпечує відчутний синергетичний ефект інноваційної діяльності та слугує важливим чинником подальшого саморозвитку науково-виробничого комплексу території.

Основні напрями діяльності регіональної інноваційної інфраструктури мають реалізовуватися в рамках спеціально розробленої програми, що забезпечує безумовний пріоритет розвитку тих напрямків, які зможуть забезпечити швидкий розвиток конкурентноздатних виробництв.

Одним із способів інноваційного розвитку регіону може стати програма створення Центрів виробничої технології, що передбачала б організацію мережі регіональних установ, завданнями яких є допомога середньому та малому бізнесу в освоєнні сучасних технологій та застосування новітніх типів устаткування у виробничих процесах. Для впровадження цієї програми пропонуємо створити Національне управління технологіями (НУТ). Процедура розгортання цієї програми, на наш погляд, має бути традиційною, а саме: оголошення програми; збір заявок; їхня технічна експертиза; відвідування співробітниками НУТ організацій, заявки яких пройшли технічну експертизу, на предмет з'ясування умов можливої подальшої співпраці; відбір «фіналістів»; остаточний вибір директором НУТ переможців конкурсів серед «фіналістів».

Впровадження запропонованих методологічних розробок, на нашу думку, дозволить забезпечити проведення стабільного, широкомасштабного, поглибленого аналізу стану і тенденцій розвитку інноваційних процесів, що є важливими передумовами підготовки та прийняття управлінських рішень, відпрацювання організаційно-економічних заходів щодо активізації інноваційної діяльності, визначення тенденцій її розвитку, розробки комплексу обґрунтованих пропозицій щодо шляхів подальшого реформування систем управління економікою регіону та її переходу на інноваційний шлях розвитку.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено нове вирішення наукового завдання, що полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних пропозицій з вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки та надати рекомендації й пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування.

1. На підставі проведеного аналізу та узагальнення численних наукових публікацій визначено, що державне регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності має спиратися на методологічне підґрунтя теорії регіональних інноваційних систем, яка поєднує мікро-, мезо- та макрорівні, економічно-статистичний метод і метод моделювання, найбільшою мірою відповідає змісту сучасних інноваційних процесів та виступає ефективним теоретичним інструментом формування регіональної інноваційної політики країни.

2. Розглянуто основні моделі внутрішньої структури інноваційних процесів, зокрема: моделі інноваційного ланцюга, кібернетичної моделі, моделі співробітництва (взаємодії), моделі комплексних соціально-технічних систем. Виявлено, що всі вони створені на базі моделі інноваційного ланцюга, яка містить основні етапи управління інноваційною діяльністю. Моделі, які були розроблені пізніше, мають надбудову до цієї моделі, але жодна з них, як і модель інноваційного ланцюга, не може використовуватися як інноваційна модель розвитку регіону, оскільки не відповідає сучасним ринковим умовам.

3. Проаналізовано досвід розвинених країн світу в політиці інноваційного регіонального розвитку та виявлено, що практично у всіх них держава виконує фінансування програм з розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері. Визначено, що хоча ринок і відіграє вирішальну роль у стимулюванні інноваційної активності, відборі інноваційних продуктів адекватних потребам суспільства, але без регулюючої ролі держави на всіх рівнях неможливо забезпечити динамічний розвиток інноваційної активності, формування сприятливого клімату в інфраструктурі інноваційного середовища. Неефективність чисто ринкових механізмів регулювання діяльності малих підприємств в інноваційній сфері змусила уряди промислово розвинених країн розробляти та реалізовувати програми підтримки малого інноваційного бізнесу.

Виявлено, що всі розвинені держави створили і мають так звану "національну інноваційну систему", що являє собою комплекс інституційних, правових та економічних заходів щодо розвитку інноваційних технологій в країні для забезпечення національних стратегічних переваг та ефективної міжнародної конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Існує нагальна потреба розбудови національної інноваційної системи і в Україні, причому, проблеми розвитку інноваційної інфраструктури мають набути пріоритетного статусу в діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади, а механізм реалізації державних програм розвитку інноваційної інфраструктури є головним фактором довгострокового соціально-економічного розвитку,

4. З'ясовано, що пріоритетними завданнями місцевих органів влади стосовно державного регулювання інноваційної інфраструктури на регіональному рівні є: створення та розвиток транспортної інфраструктури території (місцеві автомобільні дороги, річкові порти, місцеві аеропорти), територіальної інфраструктури телекомунікацій, розвиток соціального сектору інфраструктури (житло, сфера обслуговування), залучення на територію або стимулювання створення та розвитку на території сервісних організацій (виробничих, фінансових, інформаційних та ін.).

Наголошено на необхідності особливої уваги з боку регіональних органів влади інформаційному, організаційному та економічному сприянню створення та активного функціонування в регіоні різних галузевих і міжгалузевих асоціацій наукових і виробничих організацій, що є необхідним інструментом корегування та узгодження політики розвитку, швидкого поширення інноваційних досягнень на всю економіку регіону, формування на території ефективних інноваційних мереж.

5. Розроблено модель інноваційного розвитку регіону на засадах програмно-цільового управління в межах загальної інноваційно-інвестиційної політики. При цьому змістовно для охоплення стадій інноваційного процесу вона має ґрунтуватися на синтезі політики «технологічного поштовху» (для початкових стадій інноваційного процесу), «орієнтації на попит» (для фінішних стадій інноваційного процесу, починаючи з прикладних досліджень), «соціальної орієнтації» (для мінімізації соціальних витрат і підтримки соціально-політичного консенсусу у вирішенні питань інноваційної політики) і довгострокової політики «соціально-економічної трансформації» (на основі концепції «бачення» динаміки очікуваних віддалених наслідків для вироблення і корекції стратегій розвитку).

6. Запропоновано основні напрями державної підтримки інноваційної політики на регіональному рівні, серед яких:

-сприяння підвищенню інноваційної активності, що забезпечує зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на базі освоєння науково-технічних досягнень і відновлення виробництва;

-орієнтація на всіляку підтримку базисних і поліпшуючих інновацій, які становлять основу сучасного технологічного укладу;

-поєднання державного регулювання інноваційної діяльності з ефективним функціонуванням конкурентоспроможного регіонального ринкового інноваційного механізму, захистом інтелектуальної власності;

-сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва.

Розроблено низку науково-практичних рекомендацій з вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності, зокрема:

-узгодити нормативно-правові аспекти визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні для вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності;

-створити єдину координаційну систему формування та реалізації державної інноваційної політики, до якої будуть входити Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада національної безпеки та оборони України, Національні та галузеві академії наук України, галузеві науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, підприємства із спеціальним уповноваженим координаційним центром з питань регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності;

-вдосконалити законодавчу та інноваційно-правову базу інфраструктури регіональної інноваційної діяльності, основою якої є технопарки та інноваційні структури інших типів, шляхом посилення стимулюючої функції держави.

7. Доведено, що модель інноваційного регіонального розвитку в Україні потребує вдосконалення державного регулювання в інноваційній сфері, в тому числі подальшого розроблення регламентуючого законодавства, зокрема вітчизняного контрактного права, а також впровадження заходів, що впливають на пільгове оподатковування наукової та інноваційної діяльності.

Дані заходи, на нашу думку, не тільки дозволять змінити інвестиційний клімат у масштабі регіону, але й, в цілому, створять сприятливі стимули для інноваційного підприємництва в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Черв'якова Ольга. Концептуальні основи й підходи до проблеми регулювання інноваційної діяльності / Черв'якова О.В. // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України: наук. журнал. - Вип. 4. - К. : Вид-во НАДУ. - 2005. - С. 498-503.

2. Черв'якова О.В. Особливості формування людського капіталу та трудового потенціалу в інноваційній моделі зростання / Черв'якова О.В. // Теорія та практика державного управління. - Вип.1(13). - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. №1. - С. 250-254.

3. Черв'якова О. В. Концептуальні основи та існуючі підходи до проблеми регулювання інноваційної діяльності на державному рівні / Черв'якова О.В. // Інвестиції: практика та досвід: наук.-практ.журнал. - Вип. 17. - К. : Вид-во ТОВ «ДКС центр», - 2009. - С. 79-81.

4. Черв'якова О.В. Модель державного регулювання діяльності інноваційної інфраструктури на регіональному рівні [Електронний ресурс] / О.В. Черв'якова // Державне управління : удосконалення та розвиток. - 2009. - №2. - Режим доступу до журналу : http:// www.dy.nayka.com.ua

5. Черв'якова О.В. Сутність та зміст програмно-цільового державного управління інноваційної інфраструктурою / Черв'якова О.В. // Інвестиції : практика та досвід : наук.-практ. журнал. - Вип. 18. - К. : Вид-во ТОВ «ДКС центр», - 2009. - С. 70-72.

6. Черв'якова О. Шляхи вдосконалення державного регулювання інноваційного розвитку регіону / Коноваленко М., Черв'якова О. // Державне управління в Україні : реалії та перспективи: збірник наук. праць. Присвячений 10-й річниці з дня утворення Національної академії державного управління при Президентові України. - К. : Вид-во НАДУ, - 2005. - С. 156-160. Авт. : обґрунтування пріоритетів вибору шляхів вдосконалення державного регулювання інноваційного розвитку регіону.

7. Черв'якова О.В. Удосконалення податкової системи для стимулювання інноваційного зростання країни / Черв'якова О.В. // Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні : матеріали науково-практичної конференції, 30 листопада 2004 р. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 115-116.

АНОТАЦІЯ

Червякова О.В. Державне регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Академія муніципального управління, - Київ, 2010.

1. Визначено теоретичні засади державного регулювання інноваційної інфраструктури; розглянуто основні моделі внутрішньої структури інноваційних процесів; проаналізовано досвід розвинених країн світу в політиці інноваційного регіонального розвитку; з'ясовано пріоритетні завдання місцевих органів влади стосовно державного регулювання інноваційної інфраструктури на регіональному рівні; розроблено модель інноваційного розвитку регіону; запропоновано основні напрями державної підтримки інноваційної політики на регіональному рівні; розроблено науково-практичні рекомендації з вдосконалення механізмів державного регулювання інфраструктури регіональної інноваційної діяльності; запропоновано основні напрями державної підтримки інноваційної політики на регіональному рівні.

Ключові слова: державне регулювання, інноваційна інфраструктура, інноваційна діяльність, державна регіональна політика, територіальні утворення, інноваційний розвиток територій, інноваційна політика.

АННОТАЦИЯ

Червякова О.В. Государственное регулирование инфраструктуры региональной инновационной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Академия муниципального управления. - Киев, 2010.

По результатам проделанного анализа и обобщения многочисленных научных публикаций определено, что государственное регулирование инфраструктуры региональной инновационной деятельности должно опираться на методологическую основу теории региональных инновационных систем. Рассмотрены основные модели внутренней структуры инновационных процессов, в частности: модель инновационной цепи, кибернетическая модель, модели сотрудничества (взаимодействия), модель комплексных социально-технических систем.

Проанализирован опыт развитых стран мира в политике инновационного регионального развития и выявлено, что практически везде государство выполняет финансирование программ по развитию малых форм предпринимательства, особенно в научно-технической сфере. Определено, что хотя рынок и играет решающую роль в стимулировании инновационной активности, отборе инновационных продуктов адекватных нуждам общества, но без регулирующей роли государства на всех уровнях невозможно обеспечить динамическое развитие инновационной активности, формирование благоприятного климата в инфраструктуре инновационного среды. Выявлено, что все развитые государства создали и имеют так называемую "национальную инновационную систему", что представляет собой комплекс институционных, правовых и экономических мер относительно развития инновационных технологий в стране для обеспечения национальных стратегических преимуществ и эффективной международной конкурентоспособности, как на внутреннему, так и на внешних рынках. Существует насущная необходимость развития национальной инновационной системы и в Украине, причем, проблема развития инновационной инфраструктуры должна получить приоритетный статус в деятельности законодательной и исполнительной ветвей власти, а механизм реализации государственных программ развития инновационной инфраструктуры является главным фактором долгосрочного социально-экономического развития.