Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 351.77:614.253.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОГО СЕКТОРА В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

25. 00. 02 - механізми державного управління

БУРАВЛЬОВ ЛЕОНІД ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі управління охороною суспільного здоров'я Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник:

Радиш Ярослав Федорович, доктор наук з державного управління, професор, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління охороною суспільного здоров'я.

Офіційні опоненти:

Хожило Ірина Іванівна, доктор наук з державного управління, доцент, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри державного управління та місцевого самоврядування;

Стеценко Семен Григорович, доктор юридичних наук, професор, Національна академія прокуратури України, завідуючий кафедрою теорії держави і права.

Захист відбудеться 24 березня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 22 лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.Ф. Дехтяренко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Охорона здоров'я є однією з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства. Основою розвитку системи охорони здоров'я України є загальноприйняті стратегічні пріоритети з баченням кінцевих результатів, а саме: опанування ринкових відносин у галузі та трансформація потенціалу охорони здоров'я, що відповідатиме вимогам ринкового суспільства; профілактика як найефективніший шлях вирішення проблем здоров'я нації; удосконалення механізмів державного управління потенціалом галузі та кадровими ресурсами, реалізація інноваційної політики. Саме тому, на сучасному етапі розвитку України надзвичайної актуальності набуває проблема державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров'я. Істотною причиною цього, з одного боку, є наявність недосконалих механізмів державного управління даною сферою, а, з другого, - вказане явище обумовлюється недостатністю ґрунтовних наукових досліджень, які б охоплювали весь спектр державного регулювання медичних правовідносин у різних сферах діяльності медичної галузі.

На початку 90-х років у великих містах України з'явилися перші приватні клініки, які пропонували населенню платні медичні послуги. В цих умовах питання державного регулювання приватної медичної діяльності набули особливої актуальності, яка зберігається до сьогодні, незважаючи на низку опублікованих праць, що присвячені даній проблемі.

Актуальність дослідження посилюється нагальною необхідністю удосконалення національного законодавства щодо державного регулювання діяльності приватного сектора в галузі охорони здоров'я України в контексті її реформування.

На важливості наукового пошуку щодо різних складових державного регулювання сфери охорони здоров'я України наголошують дослідники цієї проблеми: М. Білинська, С. Бугайцов, Ю. Вороненко, Р. Камалов, Д. Карамишев, Н. Кризина, В. Лобас, В. Москаленко, З. Надюк, Я. Радиш, І. Рожкова, І. Солоненко, С. Стеценко, І. Хожило, О. Черниш, О. Шаптала, Н. Ярош та ін.

Окремі аспекти проблеми управління приватним сектором системи охорони здоров'я України перебували у полі зору таких вітчизняних дослідників як В. Анашкін, В. Бойко, В. Бугро, О. Волкова, Г. Камчатний, В. Кравченко, О. Скрипник, Г. Урсол, Н. Федак, В. Чопчик та ін.

Однак, незважаючи на певні розробки українських дослідників, слід визнати, що досі залишаються невирішеними чимало питань, пов'язаних з опрацюванням та впровадженням у практичну діяльність ефективних механізмів державного регулювання приватної медичної діяльності в Україні. Відтак, необхідність теоретичного обґрунтування нової парадигми системи державного регулювання відносин, які існують між пацієнтом і лікарем, в умовах розширення недержавного сектора охорони здоров'я, багатоканального фінансування, включення у процеси реформування галузі інститутів громадянського суспільства і зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Вказане вище стало основою для вибору теми дисертаційного дослідження і визначило її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових розробок щодо створення та впровадження ефективних механізмів державного управління в діяльність соціально-економічних систем і висвітлює результати наукових досліджень автора, що отримані в процесі виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України "Державне управління та місцеве самоврядування". Проблематика дисертації відповідає темам, що досліджуються кафедрою управління охороною суспільного здоров'я: 1) у період з 02.01.08 по 31.12.08 у НДР "Удосконалення організаційно-правових засад збереження і розвитку трудового потенціалу України" (державний реєстраційний номер 0108U002030), в якій автором обґрунтовані напрями удосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України за рахунок ухвалення спеціального Закону України "Про приватну медичну діяльність" та внесення змін і доповнень до Законів України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", "Про оподаткування громадян" та "Про оподаткування підприємств"; 2) в період з 02.02.09 р. по 31.12.09 р. в НДР "Дослідження концептуальних основ запровадження спеціальності 8.150105 "Державне управління у сфері охорони здоров'я для професійної діяльності у сфері публічного управління" (державний реєстраційний номер 0109U003016), в якій автор сформулював сутність понять "державне регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я" та розмежував сутність понять "професійний лікарський ризик" і "обґрунтований професійний лікарський ризик".

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні організаційних і правових аспектів державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України та вироблення на цій основі стратегії вдосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора як важливої складової медичної галузі України в умовах її реформування.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- проаналізувати сучасний стан дослідження проблеми державного регулювання приватного сектора охорони здоров'я в Україні та визначити його програмно-цільову структуру;

- розширити та уточнити категорійно-понятійний апарат державного управління у сфері охорони здоров'я, зокрема щодо сутності механізмів державного регулювання приватного сектора медичної галузі;

- дослідити механізми державного регулювання якості надання медичної допомоги в недержавному секторі охорони здоров'я і виявити основні важелі забезпечення прав пацієнтів;

- визначити стратегію і тактику ціноутворення на медичні послуги в діяльності приватних лікувально-профілактичних закладів;

- обґрунтувати шляхи удосконалення нормативно-правової бази щодо механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров'я в Україні;

- узагальнити результати дослідження та виявити напрями подальших пошуків у поглибленій розробці теми.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у приватному секторі системи охорони здоров'я України.

Предмет дослідження - організаційні та правові механізми розвитку системи державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України в умовах ринкових відносин.

Методи дослідження. Дослідження теоретичних і методичних положень дисертаційної роботи ґрунтується на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного управління галуззю охорони здоров'я. Для реалізації визначених мети і завдань у процесі дослідження широко використовувався комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об'єктивних і достовірних результатів.

У роботі, зокрема, застосовувалися такі емпіричні та теоретичні методи наукового дослідження: історичного, функціонально-структурного та порівняльного аналізу - в процесі структуризації складових системи охорони здоров'я України, дослідженні становлення та розвитку її приватного сектора, визначенні переваг та недоліків різних способів встановлення цін на медичні послуги; системний і комплексний підходи - для розширення та уточнення категорійно-понятійного апарату державного управління у сфері охорони здоров'я, а саме щодо сутності механізмів державного регулювання приватного сектора медичної галузі, під час дослідження механізмів державного регулювання якості надання медичної допомоги в недержавному секторі охорони здоров'я та визначенні основних важелів забезпечення при цьому захисту прав пацієнтів; статистичні методи - при обґрунтуванні стратегії створення у споживачів медичних послуг ціннісного сприйняття послуги через реалізацію маркетингових принципів управління приватними лікувально-профілактичними закладами; метод узагальнення та логічний метод - під час розробки моделі організації потоків споживачів послуг у приватних лікувально-профілактичних закладах; прогностичний метод та метод обробки даних - при обґрунтуванні перспектив формування нормативно-правової бази щодо механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров'я в Україні, узагальненні результатів дослідження та виявленні перспективних напрямів подальших пошуків у поглибленій розробці теми.

Інформаційну базу дисертаційного дослідження становлять вітчизняні та зарубіжні публікації, законодавчі і нормативні акти з питань державного управління, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, статистичні матеріали Міністерства охорони здоров'я, результати власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглиблені існуючих та обґрунтуванні нових положень і концептуальних підходів, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання щодо удосконалення організаційно-правових механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України.

Найважливішими науковими результатами, що характеризують новизну і розкривають логіку та зміст дисертаційного дослідження, є такі:

уперше:

- виділено організаційні та правові механізми державного регулювання медичної діяльності у приватному секторі охорони здоров'я України як предмет наукового дослідження, що дозволило сформулювати вимоги до підвищення ефективності медичних правовідносин у недержавній формі медичного обслуговування;

- обґрунтовано доцільність посилення державного контролю за діяльністю приватного сектора системи охорони здоров'я України через прийняття Верховною Радою України закону України "Про приватну медичну діяльність", внесення змін і доповнень до Законів України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", "Про оподаткування громадян", "Про оподаткування підприємств", шляхом реформування процесів ліцензування, акредитації, атестації й поточного контролю суб'єктів підприємницької діяльності та через створення регіональних рад з питань приватної медичної діяльності;

удосконалено:

- категорійно-понятійний апарат державного регулювання приватного сектора галузі охорони здоров'я шляхом обґрунтування сутності словосполучення "державне регулювання приватного сектора охорони здоров'я" - як сукупності заходів і механізмів прямого та непрямого впливу держави на лікувально-профілактичні заклади приватної форми власності та медичну діяльність в них з метою сприяння реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я та розмежування понять "професійний лікарський ризик" (це джерело підвищеної небезпеки щодо спричинення шкоди здоров'ю та життю пацієнтів, яке визначається ступенем небезпеки самого захворювання, умовами, при яких надається спеціалізована медична допомога та рівнем кваліфікації приватно практикуючих лікарів) і "обґрунтований професійний лікарський ризик" (це ступінь передбачуваної небезпеки для хворого, якій він піддається під час лікування (операція, наркоз, ранній післяопераційний період тощо);

- підхід до формування цін на медичні послуги шляхом створення у пацієнта ціннісного сприйняття послуги через реалізацію маркетингових принципів управління приватними лікувально-профілактичними закладами;

набули подальшого розвитку:

- адаптація та використання в Україні досвіду зарубіжних країн з питань державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я, що підтверджує необхідність удосконалення чинної в державі нормативно-правової бази в частині управління недержавним сектором в єдиному медичному просторі України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони становлять теоретичну і методологічну основу для практичного вдосконалення системи державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров'я України.

Запропоновані підходи щодо оптимізації механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України використано Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров'я під час парламентських слухань "Шляхи реформування охорони здоров'я та медичне страхування в Україні" 20 травня 2009 р. (довідка від 1 вересня 2009 р. № 04-24/9-425), медичним управлінням Державного управління справами при розробці рекомендацій до Закону України "Про приватну медичну діяльність" (довідка від 21 вересня 2009 р. № 02/1041), Українською військово-медичною академією у навчальному процесі зі слухачами Академії та студентами Національного медичного університету ім.. О.О. Богомольця (акт про впровадження від 10 лютого 2010 р.), Управлінням охорони здоров'я Адміністрації Державної прикордонної служби України (довідка від 10 вересня 2009 р. № 16/3-458).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора і в ній не використовувалися ідеї та розробки, що належать І.О. Бедрик, Н.Б. Мєзєнцевій, І.М. Паращичу та Я.Ф. Радишу, разом з якими було підготовлено 8 наукових публікацій. У працях у співавторстві авторським є: 1) у статті "Державне регулювання медичної діяльності в Україні: генезис і тенденції розвитку" - виявлення суперечностей, які визначають наявність загальної проблеми правового регулювання медичної діяльності в Україні; 2) у статті "Державне регулювання приватної медичної діяльності: організаційно-правові засади" - дослідження питань щодо професійного лікарського ризику та обґрунтованого лікарського ризику, обґрунтування та розмежування їх сутності; 3) у статті "Державне регулювання медичної діяльності в Україні (організаційно-правові засади)" - виділення організаційних та правових механізмів державного регулювання медичної діяльності у приватному секторі охорони здоров'я України в якості предмета наукового дослідження; 4) у статті "Теоретичні проблеми державного управління системою охорони здоров'я в дисертаційних дослідженнях українських науковців (1998-2008 рр.): повідомлення третє" - виявлення чинників, які можуть позитивно вплинути на процес реформування системи державного управління охороною здоров'я України; 5) у статті "Державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров'я України: історичні та правові аспекти" - виокремлення четвертого періоду (1991 - дотепер) процесу становлення та розвитку правового регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров'я та дослідження його окремих етапів; 6) у виступі на міжнародному симпозіумі обґрунтовано актуальність дослідження організаційного та правового механізмів державного регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров'я; 7) у виступі на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права обґрунтована доцільність удосконалення нормативно-правової бази з регулювання приватного сектора галузі охорони здоров'я України; 8) у виступі на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з медичного права актуалізована доцільність визначення критеріїв юридичної оцінки правильності наданої медичної послуги.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження доповідалися та отримали позитивну оцінку на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: науково-практична конференція за міжнародною участю "Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід" (м. Київ, 30 травня 2008 р.); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)" (м. Львів, 17-18 квітня 2008 р.); ІIІ Всеукраїнська науково-практична конференція з медичного права (ІІ Міжнародна науково-практична конференція з медичного права): "Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров'я" (м. Львів, 23-24 квітня 2009 р.). На засіданні кафедри управління охороною суспільного здоров'я Національної академії державного управління при Президентові України (протокол від 15 травня 2009 р. № 23) та на розширеному засіданні кафедри управління охороною суспільного здоров'я (протокол від 16 вересня 2009 р. № 5).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 12 наукових працях (з них у фахових виданнях - 4).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, викладених на 175 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел із 239 найменувань, наведений на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначаються ступінь її наукової розробленості, а також мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Показано зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами й темами. Розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача. Подано інформацію про впровадження та апробацію роботи, вказано загальні відомості про публікації за темою дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - "Аналіз стану державного регулювання приватної медичної діяльності в Україні" проводиться комплексне дослідження офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо регулювання приватної медичної діяльності - як вагомої складової системи охорони здоров'я.

Показано, що розвиток ринкових відносин в Україні, з одного боку, та обмежене бюджетне фінансування охорони здоров'я, з іншого, дали поштовх до розвитку в державі приватної підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я.

На підставі комплексного аналізу літературних джерел за темою дослідження, в розділі констатується, що розвиток підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я призвів до створення медичних центрів, асоціацій, фірм, клінік, кабінетів, діяльність яких базується на приватній власності. Приватний сектор охорони здоров'я України бере активну участь у фінансуванні медичної галузі.

Обґрунтовано, що останніми роками в Україні однією з форм надання медичних послуг населенню, при якій пацієнти повністю сплачують вартість свого лікування, є індивідуальна медична діяльність або ж, іншими словами, приватна лікарська практика.

Доведено, що ініціативність та самостійність - це орієнтована на діяльність природа самовираження приватно практикуючого лікаря. Саме він, у залежності від своєї працездатності, економічних очікувань і професійної компетентності, визначає кількість пацієнтів, прогнозує професійне задоволення та власне економічне і соціальне благополуччя, а також повинен глибоко усвідомлювати соціально відповідальний характер своєї діяльності.

Доведено, що специфіка роботи приватно практикуючих лікарів полягає в тому, що їх професійна діяльність відбувається на стику медицини, економіки та права. Саме тому, для успішної діяльності в сучасних умовах приватні лікарі повинні володіти економічним мисленням, бути обізнаними із законодавством як у галузі охорони здоров'я, так і у сфері підприємницької діяльності, знати основи маркетингу та менеджменту, вміти оперативно приймати раціональні рішення в умовах постійної зміни ситуацій.

Обґрунтовано, що поряд з основними нормативно-правовими документами, які складають законодавчу базу охорони здоров'я в Україні (Конституція України; Міжнародні угоди, що ратифіковані Верховною Радою України; Закони України, Укази Президента України; Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти Міністерства охорони здоров'я України), медичні працівники, у тому числі й співробітники приватних лікувально-профілактичних закладів, у своїй діяльності постійно стикаються з багатьма галузями права, до яких відносяться: цивільне право (регулює майнові та особисті немайнові відносини); трудове право (регулює суспільні відносини, що пов'язані з трудовою діяльністю громадян); адміністративне право (регулює відносини у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади та управління); кримінальне право (регулює відносини щодо захисту громадян від злочинних посягань на їх права); право соціального забезпечення; міжнародне публічне та міжнародне гуманітарне право.

Досліджуючи права пацієнтів на отримання медичної допомоги взагалі, та право на поважне і гуманне відношення до пацієнта при наданні медичних послуг приватно практикуючими лікарями, зокрема, автором було виокремлено п'ять психофізіологічних феноменів (феномен професійного погляду на особистість людини, феномен привикання, феномен технологізації медичної допомоги, феномен втомленого рятувальника, феномен атмосфери), врахування яких дозволяє попередити виникнення багатьох етичних і правових проблем у приватній медичній практиці. Наголошується на тому, що наявність вказаних вище несприятливих факторів вимагає особливої уваги і своєчасних корегуючих дій зі сторони керівника приватної медичної установи, так як лікарі, як свідчить особистий досвід дисертанта, не рідко не розуміють пагубного впливу подібної поведінки на результати професійної діяльності та імідж клініки в цілому.

У розділі підкреслюється, що автор поділяє думку українських дослідників (В.В. Бойка, О.С. Волкової, В.В. Анашкіна, Г.І. Камчатного та інших), які, розглядаючи психологічні та етичні аспекти менталітету приватно практикуючих лікарів, виділяють дві різні культури: "комунну" і "персоніфіковану". Лікарі, які сповідують принцип "комунальності", "конвейєрності" при взаємодії з пацієнтом, використовують так званий поточний метод, проявляючи себе при цьому "технарем", не рідко й дуже високого класу. Лікарі ж, які орієнтуються на особистість хворого, привносять у взаємодію з ним гуманістичне начало і тим самим процес лікування стає більш духовнішим.

Дане дослідження проводилося в п'ять основних етапів (рис. 1). Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення отриманих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму дослідження, визначенні його мети, завдань, об'єкта, предмета, концептуальної основи та основних методів дослідження.

Другий етап присвячений аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних джерел з проблеми механізмів державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України.

Метою третього етапу дослідження стало визначення місця і ролі приватної практики в системі надання медичної допомоги населенню України.

На четвертому етапі виявлялися особливості стратегії й тактики ціноутворення в недержавних лікувально-профілактичних закладах, уточнювалися окремі дефініцій, які утворюють категорійно-понятійний апарат державного регулювання у сфері охорони здоров'я та обґрунтовувалася необхідність удосконалення нормативно-правової бази з регулювання приватного сектора галузі охорони здоров'я України.

На заключному, п'ятому етапі, здійснено узагальнення отриманих результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо визначення шляхів оптимізації механізмів державного регулювання

приватного сектора системи охорони здоров'я України. Всі етапи мають логічне завершення - проводиться аналіз результатів дослідження і формування висновків.

Рис. 1. Структурно-логічна схема етапності дослідження

Другий розділ - "Особливості стратегії й тактики ціноутворення в недержавних лікувально-профілактичних закладах" - присвячено уточненню окремих дефініцій, які утворюють категорійно-понятійний апарат державного регулювання у сфері охорони здоров'я та аналізу факторів, що впливають на рівень цін у приватних медичних установах; висвітлено особливості управління ціноутворенням в лікувально-профілактичних закладах недержавної форми власності та обґрунтована доцільність посилення державного і громадського контролю за якістю надання медичної допомоги у приватному секторі здоровоохоронної сфери України.

На основі використання системного підходу розширено перелік використання та уточнено окремі дефініції, які утворюють категорійно-понятійний апарат державного регулювання у сфері охорони здоров'я. Зокрема: "приватна система охорони здоров'я" - це сукупність об'єктів охорони здоров'я, що здійснюють приватну медичну діяльність; "приватна медична діяльність" - це діяльність з надання медичної допомоги, що здійснюється суб'єктами приватної системи охорони здоров'я; "приватні медичні організації" - це комерційні та некомерційні організації, майно яких перебуває в приватній та інших, окрім державної, формах власності. У статутах таких організацій зазначено, що медична діяльність є для них основною. Лікувально-профілактичні заклади, які належать до недержавного сектора, мають різний організаційно-правовий статус і найчастіше виступають у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, індивідуальних приватних підприємств. Крім того, недержавний сектор охорони здоров'я представляють лікарі, що практикують приватно і займаються медичною практикою як фізичні особи.

"Державне регулювання приватного сектора охорони здоров'я" визначено як сукупність заходів і механізмів прямого та непрямого впливу держави на лікувально-профілактичні заклади приватної форми власності та медичну діяльність в них з метою сприяння реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я.

"Професійний лікарський ризик" - це джерело підвищеної небезпеки щодо спричинення шкоди здоров'ю та життю пацієнтів, яке визначається ступенем небезпеки самого захворювання, умовами, при яких надається спеціалізована медична допомога та рівнем кваліфікації приватно практикуючих лікарів. "Обґрунтований професійний лікарський ризик" - це ступінь передбачуваної небезпеки для хворого, якій він піддається під час лікування (операція, наркоз, ранній післяопераційний період тощо).

У розділі визначено фактори, що впливають на рівень цін у приватному секторі охорони здоров'я, серед яких основними є такі: рівень попиту і пропозицій; собівартість медичної послуги; цінність послуги для споживача; рівень цін у конкурентів, які надають аналогічні послуги та поведінка конкурентів на ринку; цілі та завдання ціноутворення (тобто його стратегія); методи ціноутворення, що використовуються лікувальною установою (тактика ціноутворення). державне регулювання приватний медична

Підтверджено, що серед основних факторів, які впливають на рівень ринкової ціни на медичну послугу є попит і пропозиція. При цьому рівень попиту на медичні послуги визначається: рівнем доходів і платоспроможністю населення; функціональною та естетичною ефективністю медичних послуг; іміджем організації, що включає наявність сучасного обладнання, кваліфікованих кадрів, використання сучасних технологій, забезпечення високої якості тощо; поширеністю захворювань; обізнаністю населення про ті чи інші захворювання та їх наслідки; естетичними запитами населення; маркетинговою діяльністю лікувально-профілактичних закладів.

Обґрунтовано, що найпоширенішими способами формування цін на медичні послуги в Україні є такі: встановлення базових цін на основні види медичних втручань і доплат за необхідні додаткові процедури; встановлення базових цін на всі види медичних послуг з використанням коефіцієнтів складності; визначення "коридору" цін на різні види робіт у залежності від складності та матеріалів, що використовуються; встановлення твердого прайсу на всі види робіт. На рис. 2 вказані, визначені автором, переваги та недоліки кожного з наведених вище способів формування цін на медичні послуги.

Спосіб встановлення цін	Переваги	Недоліки
Встановлення базових цін на основні види медичних втручань. Використання доплат на додаткові лікувальні процедури (анестезія, фізіопроцедури, масаж тощо).	Приваблення пацієнтів низькою, як правило, ціною.	Часті розчарування пацієнтів загальною сумою, яка може бути не нижчою, а інколи і вищою, ніж в інших ЛПЗ такого ж рівня.
Базові ціни на всі види медичних послуг. Використання коефіцієнтів складності.	Можливість маневру в ціновому діапазоні. Лікар бере активну участь у продажі послуг.	Можливість ошукування пацієнта.
"Коридор" цін на медичні послуги у залежності від їх складності та матеріалів, що використовуються.	Можливість маневру в ціновому діапазоні. Лікар бере активну участь у продажі послуг.	Можливість ошукування пацієнта.
Встановлення твердого прайсу на всі види робіт.	Правдивість, наглядність.	Складність при широкому асортименті лікувальних процедур, що пропонуються; коливання цін на матеріали і технології. Неможливість маневру в ціновому діапазоні при складних медичних втручаннях.

Рис. 2. Переваги та недоліки різних способів формування цін на медичні послуги

Визначено, що перспективним способом формування цін на медичні послуги слід вважати стратегію створення у пацієнта ціннісного сприйняття послуги через реалізацію маркетингових принципів управління приватними лікувально-профілактичними закладами (рис. 3).

У розділі обґрунтовано, що ціна на медичні послуги залежить не тільки від попиту та пропозиції, але й від витрат, тобто від комплексу затрат на виробництво і просування послуги на ринку, в тому числі постійних і змінних витрат. При цьому наголошено, що комерційна організація в основному може регулювати величину змінних витрат, тісно пов'язаних із обсягом виробництва.

Рис. 3. Схема ціннісного ціноутворення на медичні послуги

Доведено, що управління ціноутворенням на медичні послуги в лікувально-профілактичних закладах недержавної форми власності - це складний процес, який вимагає врахування багатьох факторів, причому окремі з них носять вірогідний характер. При цьому встановлено, що ступінь невизначеності завдань, що вирішуються, значною мірою визначається наявністю в лікувально-профілактичних закладах приватної форми власності інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень і чітко сформульованих цілей, завдань та ринкової стратегії.

Обґрунтовано, що успіху на ринку медичних послуг сьогодні досягають лікувально-профілактичні заклади приватної форми власності, які свою місію розглядають як виробництво і продаж високоякісних медичних послуг на базі сучасних ексклюзивних технологій у поєднанні з високим рівнем обслуговування пацієнтів. "Лідерство через якість і сервіс" - таким сьогодні є основний принцип діяльності кращих українських лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності. Цільовим ринком споживачів послуг таких лікувальних установ є населення з доходами переважно вище середнього рівня.

У розділі підкреслюється, що в приватних медичних закладах люди бачать своє відображення: успішне населення бажає відвідувати успішних лікарів в успішних клініках. У той же час приватні лікарі визнають, що їх послуги все-таки поки-що дороговартісні для пересічних українців: адже вартість дня перебування в стаціонарі - від 300 до 1 тис. грн.

У третьому розділі - "Пріоритетні напрями розвитку системи державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України" - обґрунтовано організаційно-правові засади удосконалення системи державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України, сформульовано пропозиції щодо адаптації зарубіжного досвіду з регулювання приватної медичної діяльності в національну систему охорони здоров'я.

У дисертації обґрунтовано основний напрям удосконалення механізму державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я - законодавче закріплення усієї палітри особливостей діяльності даного сектора спеціальним законом України "Про приватну медичну діяльність", внесення змін і доповнень до Законів України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", "Про оподаткування громадян", "Про оподаткування підприємств" та шляхом реформування процесів ліцензування, акредитації, атестації й поточного контролю суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено, що в Україні тривалий час система охорони здоров'я залишалася суто державною. Ця система - система Семашка - в певних умовах працювала досить успішно. Однак зміни економічної ситуації в країні призвели і до змін у сфері охорони здоров'я. Нині частка приватного сектора в Україні поступово зростає. Вона становить близько 2-3 %, а у великих містах, обласних центрах досягає 5-10 %.

Аргументовано, що подальший розвиток недержавного сектора охорони здоров'я вимагає вираховування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні, а саме:

- приватна медична діяльність не може повністю замінити суспільні форми медичного обслуговування, вона є їх рівноправним доповненням у національній системі охорони здоров'я;

- приватну медичну діяльність здійснюють приватні медичні (фармацевтичні) заклади й організації, а також працівники охорони здоров'я (приватна практика) як індивідуальні підприємці, основою приватної діяльності є приватна власність на основні фонди або їх оренда;

- на державному і територіальних рівнях повинен існувати обґрунтований перелік лікувально-профілактичних закладів стратегічного характеру, який би забезпечував соціальні гарантії в медицині; їх переведення в приватний сектор, а також орендні відносини із суб'єктами цього сектора мають бути заборонені законом.

Виявлено, що нині в Україні створюються сприятливі умови для розвитку приватного сектора в охороні здоров'я та спостерігається формування засад справедливої конкуренції серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності. При цьому обґрунтовано можливі варіанти участі недержавного сектора у фінансуванні та наданні послуг в охороні здоров'я України (рис. 4).

За результатами спеціального експертного опитування, проведеного автором серед медичних працівників та пацієнтів - споживачів медичних послуг приватних лікувально-профілактичних закладів, - встановлено, що переважна більшість (понад 76 %) із 200 опитаних респондентів розвиток підприємництва у сфері охорони здоров'я розглядають як позитивне явище для галузі охорони здоров'я та для країни загалом. Однак необхідною умовою такого розвитку, на їх думку, є контроль за ціновою політикою на формування вартості медичних послуг та їх якістю, а також дотримання державою гарантій щодо надання безоплатної медичної допомоги групам населення, котрі самостійно не можуть її оплачувати.

Джерело фінансування	Зони відповідальності в наданні послуг
	Державний сектор	Недержавний неприбутковий сектор	Недержавний прибутковий сектор
Державний сектор	Податкові надходження використовуються безпосередньо державним сектором	Державні внески використовуються для оплати послуг некомерційним організаціям	Державні внески використовуються для оплати послуг комерційним організаціям
Недержавний сектор	Внески споживачів використовуються для оплати послуг державним закладам	Внески споживачів використовуються для оплати послуг неприбутковим організаціям	Внески споживачів та ДМС використовуються для оплати послуг недержавних медичних закладів

Рис. 4. Можливі варіанти участі державного та недержавного секторів у фінансуванні та наданні медичних послуг в охороні здоров'я

Визначено, що державне регулювання якості надання медичної допомоги - як важлива складова державного управління системою охорони здоров'я - є перспективним напрямом підвищення ефективності недержавного сектора медичної галузі. Обґрунтована доцільність посилення державного та громадського контролю за якістю надання медичної допомоги у приватному секторі. Доведено, що основними важелями забезпечення і захисту прав пацієнтів лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності слід вважати процеси ліцензування та акредитації підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я України.

З метою оптимізації процесу планування попиту на медичні послуги, які надаються приватними лікувально-профілактичними закладами, запропоновано: мінімізувати втрати пацієнтів, які звертаються за платною медичною допомогою; забезпечити "утримання" первинних пацієнтів у системі лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності; регулювання завантаженості недержавних клінік. Для цього доцільно реалізовувати розроблену автором схему організації потоків пацієнтів, в основі якої - використання принципу вертикальних і горизонтальних потоків (рис. 5).

Рис. 5. Схема організації потоків споживачів медичних послуг

Обґрунтована доцільність удосконалення нормативно-правової бази щодо регулювання розвитку приватного сектора системи охорони здоров'я в Україні. Зокрема, потребує змін і доповнень Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (розширення обсягу медичної допомоги, що дозволяється надавати недержавними лікувально-профілактичними закладами; встановлення єдиних "правил гри" для державних і недержавних медичних закладів: наркотики, лікарняні листи, єдина звітність, оподаткування медичної діяльності, створення цільових кредитних ліній), Закон України "Про оподаткування громадян" (виключення коштів, які витрачені на лікування, з бази оподаткування) та Закон України "Про оподаткування підприємств" (дозвіл включати кошти, що витрачені на лікування працівників, членів їх сімей та на добровільне медичне страхування, в затрати). Доведена необхідність розробки і прийняття Верховною Радою України законів "Про приватну медичну діяльність", "Про права пацієнтів" та "Про права медичних і фармацевтичних працівників".

Показано, що удосконалення організаційно-правових механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України може стати ключовим інструментом реалізації державної політики в даній сфері, оскільки, дозволить не тільки здійснювати суттєвий вплив на підвищення якості медичного обслуговування, а й активізує процес адаптації національного законодавства у сфері охорони здоров'я до європейських та міжнародних стандартів медичного права.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено наукові положення та отримано нові результати, які в сукупності розв'язують важливе наукове завдання, що полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України.

Апробація одержаних результатів, їх використання на практиці та реалізована мета і завдання дослідження дають можливість сформулювати основні висновки та рекомендації.

1. Незважаючи на те, що різні аспекти державного регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, проте, до цього часу в Україні існує певна неоднозначність у розумінні питань державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я.

Окремі праці українських авторів стосуються лише питань фінансового забезпечення галузі, доцільності запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування тощо. Це дало підстави стверджувати, що стан наукового опрацювання різних аспектів проблеми державного регулювання приватного сектора медичної галузі не можна вважати задовільним і необхідні подальші комплексні дослідження за обраною темою.

2. Розширено перелік та уточнено окремі дефініції, які утворюють категорійно-понятійний апарат державного регулювання у сфері охорони здоров'я, зокрема: "державне регулювання приватного сектора охорони здоров'я" визначено як сукупність заходів і механізмів прямого та непрямого впливу держави на лікувально-профілактичні заклади приватної форми власності та медичну діяльність в них з метою сприяння реалізації державної політики України в галузі охорони здоров'я; "професійний лікарський ризик" - це джерело підвищеної небезпеки щодо спричинення шкоди здоров'ю та життю пацієнтів, яке визначається ступенем небезпеки самого захворювання, умовами, при яких надається спеціалізована медична допомога та рівнем кваліфікації приватно практикуючих лікарів; "обґрунтований професійний лікарський ризик" - це ступінь передбачуваної небезпеки для хворого, якій він піддається під час лікування (операція, наркоз, ранній післяопераційний період тощо).

3. Визначено, що державне регулювання якості надання медичної допомоги - як важлива складова державного управління системою охорони здоров'я - є перспективним напрямом підвищення ефективності недержавного сектора медичної галузі. Обґрунтована доцільність посилення державного та громадського контролю за якістю надання медичної допомоги у приватному секторі. Доведено, що основними важелями забезпечення і захисту прав пацієнтів лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності слід вважати процеси ліцензування, акредитації, атестації та поточного контролю підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я України.

4. Доведено, що ефективність підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я значною мірою визначається стратегією (цілі та завдання ціноутворення) і тактикою (методи ціноутворення, що використовуються приватними лікувально-профілактичними закладами) ціноутворення на медичні послуги. Підтверджено, що основними факторами, які впливають на рівень ціни на медичні послуги є такі: рівень попиту і пропозиції, собівартість медичної послуги, цінність послуги для споживача, рівень цін у конкурентів, які надають аналогічні послуги, і поведінка конкурентів на ринку медичних послуг.

5. Обґрунтована доцільність удосконалення нормативно-правової бази щодо регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я в Україні. Зокрема, потребує змін і доповнень Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", Закон України "Про оподаткування громадян" та Закон України "Про оподаткування підприємств". Доведена необхідність розробки і прийняття Верховною Радою України законів "Про приватну медичну діяльність", "Про права пацієнтів" та "Про права медичних і фармацевтичних працівників".

Показано, що удосконалення організаційно-правових механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України може стати ключовим інструментом реалізації державної політики в даній сфері, оскільки, дозволить не тільки здійснювати суттєвий вплив на підвищення якості медичного обслуговування, а й активізує процес адаптації національного законодавства у сфері охорони здоров'я до міжнародних та європейських стандартів медичного права.

6. Комплексний аналіз опрацьованих у процесі роботи наукових праць українських авторів доводить, що питання механізмів державного регулювання приватного сектора системи охорони здоров'я України комплексно не розглядалися. Саме тому в контексті даної проблематики подальшого дослідження потребують:

- питання гармонізації національного законодавства України у галузі охорони здоров'я з правовими стандартами Європейського Союзу;

- правове регулювання прав медичних і фармацевтичних працівників та їх юридична відповідальність за професійні правопорушення;

- кодифікація національного законодавства, розробка та прийняття Медичного кодексу України.

Державні механізми регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України до кінця не сформовані. Їх подальше удосконалення має здійснюватися виходячи з наступних принципів: пріоритетності цілей безпеки медичної послуги перед економічними цілями приватних лікувально-профілактичних закладів при оптимальному поєднанні двосторонньої зацікавленості лікарів - надавачів платних медичних послуг і їх споживачів; обов'язковості отримання споживачами платних медичних послуг вичерпної інформації щодо методів лікування, їх наслідків, можливих ускладнень та якості медичних послуг з оформленням письмової інформованої згоди пацієнта на медичне втручання; наявності та дієвості державного контролю за діяльністю приватних лікувально-профілактичних закладів з можливістю використання санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань угоди про медичну послугу, недотримання виконавцем послуги термінів надання медичних послуг тощо.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Мєзєнцева Н.Б., Буравльов Л.О., Радиш Я.Ф. Державне регулювання медичної діяльності в Україні: генезис і тенденції розвитку // Держава та регіони, 2007. - № 4. - С. 142-146. Авторські с. 144-146.

2. Бедрик І.О., Буравльов Л.О. Державне регулювання приватної медичної діяльності: організаційно-правові засади // Економіка та держава, 2008. - № 6. - с. 94-96. Авторські с. 95-96.

3. Радиш Я.Ф., Буравльов Л.О. Державне регулювання медичної діяльності в Україна (організаційно-правові засади) // Аналітика і влада, 2008. - № 1. - С. 109-121. Авторські с. 115-121.

4. Радиш Я.Ф., Буравльов Л.О. Теоретичні проблеми державного управління системою охорони здоров'я в дисертаційних дослідженнях українських науковців (1998-2008 рр.): повідомлення третє // Зб. наук. пр. ДонДУУ: "Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами": серія "Державне управління", т. Х, вип. 117. - Донецьк: ДонДУУ, 2009. - С. 341-356. Авторські с. 350-356.

Статті в інших наукових виданнях, виступи на конференціях:

5. Буравльов Л.О. Правове регулювання державного управління у сфері приватної медичної діяльності (теоретико-методологічні засади) // Україна. Здоров'я нації. - 2008. - № 1 (5). - С. 62-64.

6. Буравльов Л.О. Понятійний апарат державного регулювання приватної медичної діяльності // Україна. Здоров'я нації. - 2008. - № 2. - С. 107-111.

7. Буравльов Л.О. Шляхи реструктуризації спеціалізованої медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров'я // Україна. Здоров'я нації. - 2008. - № 3-4 (7-8). - С. 243-248.

8. Радиш Я., Мєзєнцева Н., Буравльов Л. Державне регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров'я України: історичні та правові аспекти // Медичне право, 2008. - № 2. - С. 26-37. Авторські с. 37.

9. Буравльов Л. Приватний сектор охорони здоров'я - важлива складова єдиного медичного простору України: Матер. наук. -практ. конф. за міжнар. участю "Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід", Київ, 30 трав. 2008 р.: У 2 т. / За заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Сьоміна. - К.: Вид-во НАДУ, 2008. - Т.1. - С. 284-286.

10. Буравльов Л., Мєзєнцева Н., Радиш Я. Проблеми державного управління системою охорони здоров'я в дисертаційних дослідженнях українських авторів (1998-2007 рр.) // Проблеми й тенденції розвитку галузі науки "Державне управління" в Україні: від теорії до практики: Зб. матеріалів симп. за міжнар. участю / За заг. ред. О.Ю. Оболенського, С.В. Семіна, С.В. Загороднюка. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - С. 95-98. Авторські с. 97-98.

11. Мєзєнцева Н.Б., Буравльов Л.О., Радиш Я.Ф. Правове регулювання приватного сектора в охороні здоров'я України: стан і перспективи розвитку // IІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення)" 17-18 квітня 2008 р. м. Львів. - Л.: Вид-во ЛОБФ "Медицина і право", 2008. - C. 179-185. Авторські с. 182-185.

12. Бедрик І.О., Буравльов Л.О., Паращич І.М., Радиш Я.Ф. Медична послуга: класифікація та правовий вимір // ІIІ Всеукраїнська науково-практична конференція з медичного права (ІІ Міжнародна науково-практична конференція з медичного права): "Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров'я" 23-24 квітня 2009 р. м. Львів. - Л.: Вид-во ЛОБФ "Медицина і право", 2009. - C. 20-24. Авторські с. 23-24.

АНОТАЦІЇ

Буравльов Л.О. Механізми державного регулювання приватного сектора в галузі охорони здоров'я України.