Збитки та їх відшкодування в договірному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 347.426.6(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Збитки та їх відшкодування в договірному праві України

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Подколзін Ігор Васильович

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Дзера Олександр Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Галянтич Микола Костянтинович

Науково-дослідний інститут приватного права і

підприємництва Академії правових наук України,

заступник директора (м. Київ);

кандидат юридичних наук, доцент

Шимон Світлана Іванівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри цивільного та

кримінального права (м. Київ).

Захист відбудеться “ 22” квітня 2010 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “19” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Михальнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

збиток відшкодування санкція договірний

Актуальність теми дослідження. Нині в Україні продовжуються процеси реформування економіки у зв'язку з переходом від планово-адміністративної соціалістичної системи до системи вільного товарообігу з використанням ринкових механізмів, які базуються на рівноправності усіх форм власності, на конкуренції суб'єктів підприємництва тощо. У таких умовах важливого значення набувають способи захисту порушених прав учасників цивільних правовідносин.

Серед способів захисту порушених цивільних прав особливе місце належить відшкодуванню заподіяних такими порушеннями збитків. З прийняттям нового Цивільного кодексу України, введеного в дію з 1 січня 2004 року, у механізмі регулювання відшкодування збитків з'явилося чимало новел порівняно з ЦК УРСР 1963 р., виникли відмінності у регулюванні збитків між ЦК України та ГК України. Відповідно чимало проблем виникло у застосуванні норм про відшкодування збитків у судовій практиці. Все це, безперечно, вимагає проведення ґрунтовного наукового аналізу таких питань: поняття збитків, їх складових елементів та загальних засад стягнення, підстав для застосування стягнення збитків як міри цивільно-правової відповідальності. Дослідження цих питань ускладнюється тим, що в ЦК України, інших актах законодавства не завжди дається однакове розуміння поняття збитків, порядку та умов їх стягнення.

Незважаючи на широку розповсюдженість категорії збитків, особливо у договірній практиці, сучасних комплексних досліджень цієї проблеми є вкрай мало. Переважна їх частина була проведена до прийняття нового ЦК України. У сучасній юридичній науці збитки аналізувалися, як правило, у підручниках, науково-практичних коментарях ЦК України, окремих наукових статтях, дисертаційних роботах як санкція за порушення окремих видів договірних зобов'язань. Серед наукових праць монографічного спрямування заслуговує на увагу кандидатська дисертація Крисань Т.Є. «Збитки як категорія цивільного права України». Однак ця робота присвячена формуванню юридичної доктрини про відшкодування збитків у історичному розвитку та в сучасному цивільному законодавстві щодо усіх його правових інститутів. У нашому ж дослідженні головна увага зосереджена на функціонуванні механізму відшкодування збитків у договірних зобов'язаннях, в яких дія цього механізму проявляється якнайповніше.

Все це і обумовило актуальність дослідження та вибір дисертантом цієї теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми: «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101U003579.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення ефективності функціонування механізму відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань на основі аналізу норм ЦК України, інших актів законодавства та практики їх застосування.

Для досягнення поставленої мети були поставлені, зокрема, такі основні завдання:

з'ясувати поняття збитків за законодавством України та в юридичній доктрині;

визначити коло джерел правового регулювання відшкодування збитків;

дослідити функції відшкодування збитків;

оптимізувати порядок застосування санкції про відшкодування збитків;

виявити особливості відшкодування збитків за окремі види порушень договірних зобов'язань;

з'ясувати співвідношення стягнення неустойки та збитків;

виявити прогалини у регулюванні відносин по відшкодуванню збитків та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового механізму регулювання відшкодування збитків.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, які виникають у зв'язку із заподіянням збитків, визначенням їх розмірів та примусовим їх стягненням з порушника.

Предметом дисертаційного дослідження є певна сукупність правових норм, що регулюють відносини учасників договірних зобов'язань у зв'язку із заподіянням збитків, визначенням їх розмірів та їх примусовим стягненням, а також доктринальне розуміння збитків у юридичній літературі та судова практика стягнення з порушника заподіяних збитків.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склали загальнонаукові та спеціальні методи наукового аналізу. Так, за допомогою діалектичного методу було проаналізовано механізм відшкодування збитків у системі захисту прав сторін договірних зобов'язань.

Формально-логічний метод використаний при аналізі норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, виявлення принципів їх структурної побудови, розуміння їх змісту та тлумачення.

За допомогою історичного методу виявлені тенденції у формуванні механізму відшкодування збитків у різні періоди функціонування Української держави.

Використання методу порівняльного аналізу дозволило виявити новели нового ЦК України порівняно з ЦК УРСР, розбіжності у регулюванні відносин щодо відшкодування збитків різними актами законодавства та шляхи їх усунення.

Застосування методів прогнозування та моделювання сприяло розробці та внесенню пропозицій по вдосконаленню правового регулювання відшкодування збитків та практики його застосування.

Науково-теоретична основа дослідження. Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова, Г.І. Балюк, Ю.Г. Басіна, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, В.Г. Верднікова, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, Ю.М. Крупки, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Г.К. Матвєєва, О.О. Мережка, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, О.О. Отраднової, Ю.А. Павлодського, І.С. Перетерського, Й.О. Покровського, Б.І. Пугінського, В.А. Рахмиловича, Н.Ю. Сергєєва, В.І. Серебровського, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Б.Б. Черепахіна, К.А. Флейшиц, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, Т.М. Яблочкова та інших вчених.

Нормативну та емпіричну основу дослідження склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, інші акти цивільного законодавства України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти законодавства іноземних держав.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:

1) Вперше зроблено висновок про те, що відшкодування збитків є багатофункціональним юридичним механізмом, оскільки слугує не лише мірою цивільно-правової відповідальності, але і водночас способом захисту порушених прав сторін договірного зобов'язання при стягненні їх із зобов'язаної особи та превентивним способом їх спонукання до належного виконання передбачених договором та законом обов'язків.

2) Вперше сформульовані доктринальні визначення поняття збитків у економічному і юридичному значенні, адже в юридичній науці вони не розглядаються як тотожні, але є взаємопов'язаними.

Відповідно «чистими» економічними збитками мають вважатися негативні наслідки у формі зменшення майнових благ як обумовлені, так і не обумовлені діяльністю фізичних чи юридичних осіб, за настання яких не наступає примусовий обов'язок третіх осіб їх відшкодувати чи компенсувати. Що ж до розуміння збитків як юридичної категорії, то ними мають вважатися лише ті, які виникають внаслідок порушення в межах цивільних чи інших правовідносин, уповноважений учасник яких має право вимагати від зобов'язаної особи відшкодування таких збитків.

3) Вперше сформульовано доктринальне визначення збитків як грошове вираження втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення відповідного цивільного права іншою особою, зокрема, стороною договірного зобов'язання, які підлягають відшкодуванню.

4) Одержала подальшого розвитку правова позиція про необхідність чіткого виявлення співвідношення між збитками і шкодою. Вона обумовлюється не чисто теоретичними міркуваннями, а й особливостями структури та змісту правовідносин, а також реальними потребами судової практики, спрямованими на усунення так званої «конкуренції позовів», яка можлива внаслідок змішування договірних і позадоговірних способів захисту порушених цивільних прав та інтересів. Бажано, щоб таку ідею розуміли усі учасники цивільних правовідносин та відповідні юрисдикційні органи з розгляду цивільних спорів, які не завжди розмежовують збитки і шкоду.

5) Подальшого розвитку набуло положення про необхідність розмежування понять «збитки» і «відшкодування збитків», яке полягає у тому, що збитки - це статика їх економічного стану, а відшкодування збитків - це їх можлива динаміка юридичного стану, у процесі якої забезпечується реалізація юридичного призначення та функції збитків шляхом звернення потерпілої особи до порушника з вимогою їх грошової компенсації.

6) Вперше здійснено оптимізацію дії різноманітних функцій механізму відшкодування збитків, сформованих цивілістичною доктриною, яка полягає у тому, що:

а) до моменту порушення цивільних прав сторін договірного зобов'язання відшкодування збитків як закріплена в цивільно-правовій нормі санкція здійснює щодо обох сторін виховну, регулятивну, охоронну, превентивну функції;

б) з моменту настання порушення та пред'явлення позову про застосування санкції у формі відшкодування збитків відіграє функцію відновлювально-компенсаційну для потерпілого і репресивно-штрафну щодо майна особи порушника.

7) Одержали подальший розвиток положення про оперативні санкції, застосовувані односторонньо уповноваженою особою без звернення до юрисдикційного органу і які прямо не визнані такими в ЦК України, але знайшли юридичне закріплення в ГК України і відповідно виявлені прорахунки у їх врегулюванні в ГК України. Вони полягають у тому, що, по-перше, відповідно до ст. 235 ГК застосування оперативних санкцій можливе лише у разі їх передбачення в договорі (за ЦК це можливо у разі їх встановлення як договором, так і законом), по-друге, юридично некоректною є норма ч. 3 ст. 237 ГК України про можливість одночасного застосування оперативних санкцій і відшкодування збитків (у ЦК така норма відсутня), адже перші застосовуються в позасудовому, а другі - в судовому порядку.

8) Зроблено подальше обґрунтування питання щодо неприпустимості існування істотних розбіжностей у визначенні в ЦК України та ГК України складових елементів збитків, які, зокрема, поділяються в ЦК на «реальні збитки» та «упущену вигоду», а в ГК перераховуються фактично понесені стороною збитки (вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна та додаткові витрати) та «неодержаний прибуток (втрачена вигода)».

9) Здійснено додаткове обґрунтування недоречності існування в ГК України (статті 224-225) таких несумісних юридичних категорій «не одержані доходи» і «не одержаний прибуток» для визначення одного і того ж виду збитків - втраченої вигоди, адже прибуток з позицій податкового права становить лише частину доходу.

10) Вперше обґрунтовано некоректність роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у інформаційному листі від 7 квітня 2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», згідно з якими ст. 225 ГК України начебто встановлює інший склад збитків порівняно з ст. 22 ЦК України, і положення ст. 22 в частині включення до складу збитків витрат, які потерпіла особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, не можуть поширюватися на господарські відносини, оскільки відшкодування таких витрат Господарським кодексом України не передбачено.

11) Узагальнено судову практику щодо окремих складових елементів збитків, на підставі якої одержано наукове обґрунтування про:

а) недопустимість зарахування до складу збитків несплачених за товар грошових сум, які мають вважатися основною заборгованістю, стягнення якої не є мірою цивільно-правової відповідальності;

б) недопустимість включення до складу збитків провізної плати, яка у разі повної втрати вантажу, багажу, пошти має бути повернута її платнику як безпідставно збережене майно, оскільки за своєю правовою природою є невиконаним договірним обов'язком;

в) необхідність при визначенні упущеної вигоди торговельних підприємств зараховувати до її складу лише ту частину неодержаної торговельної надбавки, яка становить чистий прибуток торговельного підприємства, одержуваний після зменшення торговельної надбавки на суму здійснених у ході торговельної діяльності витрат (транспортні витрати, орендні платежі тощо).

12) Вперше виявлено особливості структурної побудови норм ЦК України про закріплення принципу повного відшкодування збитків і відповідно запропоновано схему норм ЦК, в яких передбачається той чи інший обсяг відшкодування збитків, що надало можливість виявити непослідовність законодавця у встановленні розміру відшкодування збитків за окремі порушення, яка полягає у наступному:

- по-перше, принцип повного відшкодування безпосередньо закріплений за порушення окремих договірних зобов'язань лише в кількох статтях (статті 883, 886, 906);

- по-друге, у переважній більшості статей ЦК встановлюється відповідальність за порушення окремих видів договірних зобов'язань у формі відшкодування збитків без спеціальних застережень щодо їх виду чи розміру (статті 766, 768, 773, 776, 779, 803, 830, 836, 848, 849, 852, 858, 869, 872, 849, 878, 889, 891, 923, 922, 935, 923, 952, 939, 1009, 1043, 1073, 1128);

- по-третє, у кількох випадках у ЦК передбачається відшкодування збитків за порушення окремих видів договірних зобов'язань в обмеженому розмірі (статті 900, 906, 924, 951, 988, 1142);

- по-четверте, у численних випадках у ЦК взагалі не передбачається відшкодування збитків за окремі види порушень договірних зобов'язань.

На підставі аналізу запропонованої схеми нормативного регулювання в ЦК розмірів відшкодування збитків можна виявити певну нелогічність у їх закріпленні, яка може дати підстави тлумачити їх таким чином, що у разі відсутності прямої норми обов'язок сторони відшкодовувати збитки за допущене порушення умов договору взагалі може бути відсутній. Відповідно сформульовані наступні висновки:

а) якщо нормами, що регулюють той чи інший вид цивільних відносин, установлено, що за порушення прав учасників цих відносин відшкодовуються збитки, то таке відшкодування має здійснюватися у повному розмірі, якщо інше не визначено договором або законом;

б) якщо нормами ЦК чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид цивільних відносин, взагалі не передбачено відшкодування збитків, завданих особі, необхідно керуватися нормами ст. 22 ЦК та загальними положеннями зобов'язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.

13) Вперше обґрунтовано висновок про недоцільність та невідповідність принципам цивільного права тих положень ЦК, які встановлюють як загальне правило стягнення збитків у повному обсязі або у подвійному розмірі за недійсними правочинами, за винятком тих випадків, коли потерпілими особами від недійсного правочину є малолітні та недієздатні фізичні особи, які в силу свого фізичного стану потребують підвищеного захисту. В ст. 216 ЦК мало б бути встановлене як загальне правило відшкодування лише реальних збитків за винятками прямо передбаченими законом.

14) Вперше аргументовано необхідність перегляду положень про розмір відшкодування збитків за договорами підряду, зберігання та перевезення.

Так, може виявитися економічно необґрунтованим установлення статтею 883 ЦК відшкодування збитків у повному обсязі при простроченні підрядниками здачі в експлуатацію великих промислових об'єктів, що може спричинити великий розмір упущеної вигоди у вигляді вартості невипущеної продукції, який вони об'єктивно не зможуть відшкодувати замовнику.

Заниженою водночас є відповідальність зберігачів і перевізників, які за ЦК відшкодовують лише певну частину реальних збитків - у розмірі вартості не збереженого, втраченого, знищеного майна, поклажі, вантажу, багажу.

15) Одержала подальшого розвитку та додаткового обґрунтування концепція повного складу цивільного правопорушення як підстави цивільної відповідальності, у тому числі у формі відшкодування збитків, за винятками, встановленими законом, і відповідно визнана вразливою пропонована окремими науковцями концепція правопорушення як єдиної підстави такої відповідальності. Встановлено, що судова практика користується застосуванням першої концепції.

На підставі науково-теоретичних результатів дослідження запропоновані рекомендації про внесення змін та доповнень до:

1) ч. 3 ст. 22 ЦК України про стягнення збитків у повному обсязі у тих випадках, коли договором або законом взагалі не передбачена відповідальність за те чи інше конкретне правопорушення;

2) ч. 2 ст. 216 ЦК України про те, що у разі недійсності правочину винною стороною відшкодовуються реальні збитки, що виникли внаслідок вчинення такого правочину;

3) ст. 883 ЦК України про те, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник відшкодовує реальні збитки;

4) ст. 952 ЦК України про те, що у разі втрати (нестачі) або пошкодження речі зберігач відшкодовує поклажодавцеві також витрати, які останній зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;

5) ч.1 ст. 616 ЦК України про те, що коли правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності;

6) ст. 616 ЦК України (ч. 3) про те, що якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, суд зменшує розмір відповідальності боржника з врахуванням ступеня вини обох сторін;

7) ч. 2 ст. 651 ЦК України про визнання істотним порушенням стороною договору такого порушення, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що викладений дисертантом матеріал, наведені висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - у подальших загальнотеоретичних дослідженнях категорії «збитки» та цивільно-правових проблем інституту відшкодування шкоди; при визначенні основних напрямків прогнозованого розвитку науково-практичних досліджень проблем відшкодування шкоди;

у правотворчій сфері - сформульовані у дисертації положення щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства можуть стати основою для внесення змін у ЦК України та інші законодавчі акти;

у сфері практичної діяльності - для забезпечення єдності розуміння і правильного застосування норм, які регулюють збитки як категорію цивільного права України;

у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права та викладанні даної дисципліни.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення наукової новизни та інші наукові результати отримані на базі особистого вивчення та аналізу наукових та нормативних джерел.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільного права Київського національного університету ім. Т.Шевченка, де проведено її обговорення.

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Окремі положення дисертації висвітлювалися на: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (м. Київ, 29 березня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу» (м. Донецьк, 26 жовтня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24-25 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання» (м. Київ, 20 листопада 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток цивільного законодавства: посткодифікаційний період” (м. Київ, 8-9 жовтня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 4 статті у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство». Вони також відображені у 4 збірниках тез наукових доповідей.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів та висновків до них, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 194 сторінкии, з яких 17 сторінок займає список використаних джерел, який нараховує 152 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об'єкт та предмет, мета і основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; розкривається практичне значення одержаних результатів, відомості про апробацію та можливості впровадження в законотворчу, практичну та викладацьку діяльність.

Розділ 1. “Загальна характеристика збитків у цивільному праві” складається з двох підрозділів, у яких висвітлюються визначальні засади збитків у цивілістичній доктрині та цивільному законодавстві.

У підрозділі 1.1 - ”Поняття та ознаки збитків у цивілістичній науці та в цивільному законодавстві” - досліджується поняття збитків в загальнотеоретичному значенні, дискусійні погляди на поняття збитків, їх зміст, співвідношення з іншими суміжними категоріями.

У цивілістичній доктрині збитки розглядаються як багатоаспектне явище, щодо якого існують різні погляди, дається різне тлумачення відповідним законодавчим нормам тощо.

Однак за всього розмаїття поглядів на поняття “збитки” визначальним для усіх дослідників є постулат, сформульований ще в римському приватному праві, згідно з яким майновою шкодою (збитками) вважалося “обчислене в грошах будь-яке зменшення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи, яке складається з двох елементів -- втрат наявного та втраченої вигоди”. Така конструкція збитків у тій чи іншій інтерпретації зберігається в цивільному законодавстві України та правових системах інших країн. Зрозуміло, що на формування концепцій розуміння збитків впливали умови відповідного періоду розвитку тієї чи іншої країни та їх легальне відображення в законодавстві. Відповідно, в цивілістичній доктрині домінуючою стала “майнова” концепція збитків. Власне вона відображена також у ст. 22 ЦК України, в якій визначені негативні майнові наслідки порушеного цивільного права у формі реальних збитків та упущеної вигоди. Однак у багатьох випадках законодавчого визначення поняття збитків може бути недостатньо для виявлення їх правової природи та змісту.

Стверджується, що збитки мають подвійну правову природу, адже вони є економічною і юридичною категорією. Проте не будь-які економічні (майнові) збитки набувають ознак юридичної категорії.

Відповідно, «чистими» економічними збитками мають вважатися негативні наслідки у формі зменшення майнових благ, не обумовлені діяльністю фізичних чи юридичних осіб, за настання яких не наступає примусовий обов'язок третіх осіб їх відшкодувати чи компенсувати. Що ж до розуміння збитків як юридичної категорії, то ними мають вважатися лише ті, які виникають внаслідок порушення в межах цивільних чи інших правовідносин, уповноважений учасник яких має право вимагати від зобов'язаної особи відшкодування таких збитків.

У новому ЦК України майнова шкода іменується переважно збитками. Проте законодавець не завжди оперує категорією збитків у разі заподіяння майнових збитків. Наприклад, у ч. 2 ст. 393 ЦК, зокрема, записано, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, а у разі неможливості такого відновлення власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. У наведеному випадку законодавець вирішив за недоцільне майнову шкоду іменувати збитками. Взагалі ж можна виявити певну тенденцію у застосуванні досліджуваних термінів, яка полягає у тому, що майнові негативні наслідки іменуються збитками, як правило, у разі їх заподіяння суб'єктами договірних правовідносин, а шкодою - у разі її заподіяння в деліктних та деяких інших позадоговірних зобов'язаннях (статті 1166, 1161, 1162, 1165 ЦК України). Такий підхід є виправданим, адже у цих випадках мова йде про негативні наслідки, пов'язані з життям, здоров'ям фізичної особи, а відтак тут є доцільним застосування терміну «шкода», який об'єднує усі види майнових і немайнових негативних наслідків.

У доктринальному сенсі пропонується визначити збитки як грошове вираження втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення відповідного цивільного права іншою особою, зокрема, стороною договірного зобов'язання, які підлягають відшкодуванню.

У підрозділі 1.2 - ”Відшкодування збитків в системі механізму захисту цивільних прав” - висвітлюється місце відшкодування збитків у системі способів захисту порушених цивільних прав та його функцій.

Обґрунтовується положення, що самі по собі збитки як економічна категорія не здатні виконувати захисні функції. Вони набувають юридичних ознак у разі їх стягнення з порушника у примусовому позовному порядку за допомогою юрисдикційних органів або у добровільно-претензійному порядку, за яким відшкодовуються збитки потерпілій особі. Іншими словами, збитки - це статика їх економічного стану, відшкодування збитків - це їх динаміка юридичного стану, в процесі якої забезпечується реалізація юридичного призначення та функції збитків шляхом звернення потерпілої особи до порушника з вимогою їх грошової компенсації.

Вперше здійснено оптимізацію дії різноманітних функцій збитків, сформованих цивілістичною доктриною, яка полягає у тому, що:

а) до моменту порушення цивільного права сторін договірного зобов'язання відшкодування збитків, як закріплена в цивільно-правовій нормі санкція, здійснює щодо обох сторін виховну, регулятивну, охоронну, превентивну функції;

б) з моменту настання порушення застосування санкції у формі відшкодування збитків відіграє функцію відновлювально-компенсаційну для потерпілого і репресивно-штрафну щодо майна особи порушника.

Досліджені положення про оперативні санкції, застосовувані односторонньо уповноваженою особою без звернення до юрисдикційного органу і які прямо не визнані такими в ЦК України, але знайшли юридичне закріплення в ГК України, і відповідно виявлені прорахунки у їх врегулюванні в ГК України. Вони полягають у тому, що, по-перше, відповідно до ст. 235 ГК застосування оперативних санкцій можливе лише у разі їх передбачення в договорі (за ЦК це можливо у разі їх встановлення як договором, так і законом), по-друге, помилковою є норма ч. 3 ст. 237 ГК України про можливість одночасного застосування оперативних санкцій і відшкодування збитків (у ЦК така норма відсутня), адже перші використовуються в позасудовому, а другі - в судовому порядку.

Розділ 2. “Складові елементи збитків за цивільним законодавством України“ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - ”Поняття складових елементів збитків” - досліджуються конкретні вади негативних майнових наслідків, які підлягають відшкодуванню як збитки, виявлені відмінності у визначенні поняття збитків та їх видів порівняно з ЦК України та ГК України.

На підставі аналізу норм ЦК про відшкодування збитків дисертант зробив висновок, що в ст. 22 збереглися як випробувані практикою положення ЦК УРСР, так і з'явилися істотні новели, обумовлені новим соціально-економічним розвитком України.

Порівняльний аналіз наведених двох законодавчих конструкцій визначення змісту збитків дає підстави вважати наявність у них як спільних ознак, так і істотних розбіжностей, встановлення яких може сприяти більш ефективному і всебічному виявленню поняття збитків, їх правової природи та їх відшкодуванню.

По-перше, у новому ЦК більш повно визначено ознаки збитків у формі «втрат» та «витрат», які одержали законодавчу назву реальних збитків. Думається, що юридично обґрунтованою є відмова розробників нового ЦК від введення в нормативний обіг такого поняття, як «позитивна шкода» («позитивні збитки»), широко використовуваного в цивілістичній літературі радянського періоду, адже будь-яка шкода, заподіяна особі, аж ніяк не може розглядатися як позитивне явище, а швидше всього є негативне явище у цивільних правовідносинах. Новелою ст. 22 ЦК України порівняно зі ст. 203 ЦК УРСР щодо змісту витрат потерпілої особи є те, що у першому випадку витратами мають вважатися як ті витрати, які вже фактично такою особою понесені, так і ті, які мають бути нею понесені у майбутньому для відновлення порушеного майнового права.

По-друге, в ст. 22 ЦК України неодержані особою доходи названі упущеною вигодою, яка як різновид збитків може застосовуватися не лише в зобов'язальних правовідносинах (так було за ст. 203 ЦК УРСР), але і в інших правовідносинах.

Поняття збитків визначається також нормами ГК України. Зокрема, ст. 224 ГК концептуально відтворює положення ст. 203 ЦК УРСР за винятком двох істотних моментів. По-перше, взамін особи кредитора введено нове поняття «управнена сторона». По-друге, можливість включення неодержаних доходів до збитків має місце не лише за умови неналежного виконання зобов'язання, а й за умови недотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. По-третє, в ст. 225 ГК законодавець ввів взамін терміну «не одержані доходи» термін «неодержаний прибуток» як рівнозначний терміну «втрачена вигода».

Співставляючи зміст ст. 22 ЦК України та статей 224, 225 ГК, можна виявити наявність істотних суперечностей, на які вже частково зверталася увага.

Так, в ст. 22 ЦК мова йде про упущену вигоду, а в ст. 224, 225 ГК - про неодержані доходи, втрачену вигоду, неодержаний прибуток. Редакція ст. 22 ЦК дозволяє особі (за ГК - управненій особі) вимагати відшкодування витрат, фактично вже нею понесених, та присудження коштів для покриття майбутніх витрат для виправлення недоліків речі, її ремонту тощо. Натомість норми ГК України не дають гарантій відшкодування збитків у формі майбутніх витрат на відновлення порушеного права, адже ч. 2 ст. 224 ГК України дозволяє стягувати з порушника лише ті витрати, які «зроблені управненою стороною».

Оскільки ж положення ст. 224 ГК розраховані на регулювання господарських зобов'язальних правовідносин, які переважно є водночас і цивільно-правовими, то доцільно, щоб в обох кодексах поняття та зміст збитків визначалися однаково. З огляду на те, що досліджуване питання більш раціонально і ефективно вирішене у ЦК України, то, як нам вважається, в ч. 2 ст. 224 ГК України необхідно записати, що під збитками розуміються як витрати, зроблені управненою стороною, так і витрати, які мусить зробити управнена сторона для відновлення свого порушеного права.

У підрозділі 2.2 - “Поняття та зміст реальних збитків” - аналізуються питання складових елементів реальних збитків, встановлюються ті негативні майнові наслідки, які мають зараховуватися до категорії реальних збитків.

У ст. 22 ЦК України та в ст. 224 ГК України переважно лише узагальнено визначається зміст збитків. Більш менш конкретизовані в ЦК реальні збитки, які проявляються у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, та в ГК, які проявляються у втраті або пошкодженні майна. Безумовно, настання таких негативних наслідків щодо речі (за ГК - майна) в усіх випадках зменшує майновий актив потерпілої особи (кредитора, управненої сторони). Однак і тут є певні неістотні розбіжності, оскільки не можна визнати тотожними поняття «знищення» (ЦК) та «втрата» (ГК) майна.

Думається, що як в ЦК, так і в ГК у цій частині невдало визначені складові елементи реальних збитків з наступних міркувань.

По-перше, під знищенням майна необхідно розуміти повну загибель майна внаслідок дій сторін чи інших осіб, а також різних подій чи явищ. Однак зменшення майнового активу потерпілої особи може відбутися і без його загибелі, наприклад, у зв'язку з його викраденням чи загубленням, що охоплюється поняттям «втрата майна», але не враховано в ЦК України. Власне цей висновок підтверджується нормою ст. 203 ЦК УРСР, в якій збитками визнавалася втрата майна. У широкому розумінні під втратою майна можна розуміти різні способи його ліквідації, у тому числі шляхом його загублення, знищення.

По-друге, в ст. 224 ГК України не передбачено знищення майна, яке призводить до виникнення збитків. Натомість вже в ст. 225 ГК України, яка має назву «Склад та розмір відшкодування збитків», прямо зазначається, що вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна включається до складу збитків, які підлягають відшкодуванню. Отже, наявною є також суперечність між ст. 224 і ст. 225 ГК України.

З врахуванням вищесказаного можна зробити висновок про вразливість положень ст. 22 ЦК і ст. 224 ГК та необхідність широкого тлумачення складових елементів реальних збитків, до яких потрібно включати втрату, знищення та пошкодження майна потерпілої особи.

Сторонам при зверненні до суду обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Правове значення у розмежуванні основного боргу і збитків полягає у тому, що на відміну від збитків для стягнення основної суми боргу не обов'язковим є встановлення вини боржника.

Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю. В одних випадках позивачі у своїх позовних вимогах враховують цю обставину, в інших - ні. Іншими словами, звернення з вимогою про оплату поставленого товару є спонуканням до виконання свого договірного обов'язку, а відтак не є мірою цивільно-правової відповідальності. Звісно у разі заподіяння позивачеві збитків внаслідок несплати непоставленого товару позивач мав право також вимагати їх стягнення з відповідача.

Додатково зроблений висновок, що з урахуванням правової природи вимог про стягнення помилково чи зайво сплачених сум на них, відповідно, мають поширюватися положення ЦК про безпідставне збагачення, а відтак вони не є збитками.

У дисертації обґрунтовується висновок про неприпустимість включати провізну плату, що сплачується за договорами перевезень, до складу збитків. Стверджується, що у разі повної втрати вантажу перевізник зобов'язаний повернути провізну плату її платнику і за своєю правовою природою вона не може розглядатися різновидом збитків, і сказане має також стосуватися багажу, пошти.

У підрозділі 2.3 - “Поняття та зміст упущеної вигоди” - визначаються ті види негативних майнових наслідків, які можуть бути включені до збитків у формі упущеної вигоди. Відзначається відсутність у цивільному законодавстві норм, які б передбачали конкретні негативні майнові наслідки для зарахування їх в категорію упущеної вигоди.

На підставі аналізу матеріалів судової практики розгляду спорів з договорів купівлі-продажу (за схемою - постачальник сировини - покупець сировини, придбаної для подальшої переробки і продажу іншим покупцям - покупці виготовлених товарів) стверджується, що у разі спричинення неотриманого доходу недопоставкою сировини або комплектуючих виробів, розмір такого доходу має визначатися виходячи з вартості (а не ціни) реалізації готової продукції, передбаченої договорами з покупцями, зменшеної на суму вартості недопоставленої сировини або комплектуючих, транспортних витрат заготівельників та інших витрат, пов'язаних з виробництвом товарів. При цьому, як нам вважається, одержана внаслідок такого підрахунку сума упущеної вигоди може бути зменшена, якщо судом буде встановлена наявність такої ж сировини, що залишилося у покупця від попередніх поставок. При встановленні розміру упущеної вигоди позивач має довести наявність у нього договірних відносин з третіми особами на реалізацію їм продукції.

Дисертант зробив висновок, що при визначенні розміру упущеної вигоди торговельних підприємств орієнтиром може слугувати торговельна націнка, але зменшена на відповідну суму витрат, які вони несуть у разі здійснення ними торговельної діяльності. Іншими словами, у таких випадках упущену вигоду буде складати лише та частина торговельної надбавки, яка становить чистий прибуток торговельного підприємства.

Розділ 3. “Загальні правові засади відшкодування збитків” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 - “Провове регулювання розмірів відшкодування збитків” - аналізується дія принципу повного відшкодування збитків та винятки з цього правила, коли збитки стягуються у більшому або меншому розмірі.

Новелою нового ЦК України (ст. 22) є пряме закріплення принципу повного відшкодування збитків (у ЦК УРСР він закріплювався опосередковано), якщо інше не встановлено договором або законом. Запропоновано схему норм ЦК, в яких закріплено принцип повного відшкодування та винятки з нього, а саме:

- по-перше, принцип повного відшкодування безпосередньо закріплений за порушення окремих договірних зобов'язань лише в кількох статтях (статті 883, 886, 906);

- по-друге, у переважній більшості статей ЦК встановлюється відповідальність за порушення окремих видів договірних зобов'язань у формі відшкодування збитків без спеціальних застережень щодо їх виду чи розміру (статті 766, 768, 773, 776, 779, 803, 830, 836, 848, 849, 852, 858, 869, 872, 849, 878, 889, 891, 923, 922, 935, 923, 952, 939, 1009, 1043, 1073, 1128);

- по-третє, у кількох випадках у ЦК передбачається відшкодування збитків за порушення окремих видів договірних зобов'язань в обмеженому розмірі (статті 900, 906, 924, 951, 988, 1142);

- по-четверте, у численних випадках у ЦК взагалі не передбачається відшкодування збитків за окремі види порушень договірних зобов'язань.

На підставі аналізу запропонованої схеми нормативного регулювання в ЦК розмірів відшкодування збитків можна виявити певну нелогічність у їх закріпленні, яка може дати підстави тлумачити їх таким чином, що у разі відсутності прямої норми обов'язок сторони відшкодовувати збитки за допущене порушення умов договору взагалі може бути відсутній.

Новий ЦК України вперше законодавчо встановив загальним правовим наслідком недійсності правочину обов'язок однієї сторони відшкодувати іншій стороні завдані таким правочином збитки (ст. 216). Співставляючи норму ст. 216 та ст. 22 ЦК, можна вважати, що під збитками законодавець має на увазі усі види збитків (реальні збитки та упущена вигода), які мають відшкодовуватися у повному обсязі.

У результаті порівняльного аналізу положень ЦК України і ЦК УРСР щодо відшкодування збитків за недійсними правочинами можна відзначити, що, по-перше, в ЦК УРСР передбачалося відшкодування витрат, втрат або пошкодження майна, тобто тієї частини збитків, до якої не входять упущена вигода, відшкодування якої передбачається новим ЦК України. По-друге, в ЦК УРСР не передбачалося відшкодування за недійсними угодами збитків у подвійному розмірі. По-третє, в ЦК УРСР, на відміну від ЦК України, відшкодування збитків не встановлювалося як загальне правило, а передбачалося лише за окремими видами недійсних угод, потерпілою особою яких завжди був громадянин.

Оскільки правові наслідки у формі односторонньої чи двосторонньої реституції забезпечують баланс у захисті майнових прав обох сторін недійсного правочину, та беручи до уваги правову природу недійсного правочину, обумовленого неправомірністю дій сторін, який не призводить до виникнення очікуваних правовідносин та не здатен в принципі призвести до отримання будь-яких доходів, то немає потреби для усіх видів недійсних правочинів передбачати відшкодування усіх видів збитків. Це доцільно робити лише щодо спеціальних видів недійсних правочинів, в яких одна сторона є потерпілою внаслідок певних недобросовісних дій іншої сторони.

У підрозділі 3.2 - “Співвідношення збитків і неустойки” - висвітлюються питання порядку та умов відшкодування збитків та передбаченої договором чи законом неустойки.

Незважаючи на наявність багатьох схожих рис, збитки та неустойка розглядаються як самостійні правові інститути та міри цивільно-правової відповідальності, що обумовлює врешті наявність різних підстав для їх стягнення.

Дисертант вважає за доцільне визначати правову природу збитків і неустойки в контексті системи способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 ЦК, в якій, на думку автора, безпідставно не закріплено неустойку.

Дисертантом обґрунтовано доцільність закріплення в ЦК презумпції застосування штрафної неустойки на відміну від ГК, в якому закріплено презумпцію залікової неустойки, яка меншою мірою стимулює сторони до належного виконання ними умов договору.

У підрозділі 3.3 - “Правові підстави відшкодування збитків” - висвітлюються правові підстави для застосування до порушника договірного зобов'язання міри цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків.

Відзначається непослідовність вирішення питань цивільно-правової відповідальності в ЦК, оскільки в ньому, зокрема в ст.16 ЦК, конкретно не передбачена відповідальність за порушення цивільних прав та інтересів та не визнане відшкодування збитків безпосередньою мірою цивільної відповідальності.

У дисертації аналізуються різні погляди на концепції цивільної відповідальності, серед яких найбільш сформованою і підтримуваною є концепція складу цивільного правопорушення як єдиної підстави цивільної відповідальності. Його складовими умовами є: 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); 2) шкідливий результат такої поведінки (шкода); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вина особи порушника. Відзначаючи вразливість концепції складу цивільного правопорушення, водночас дисертант на основі аналізу судової практики обґрунтовує її ефективність при розгляді цивільних спорів про відшкодування збитків.

Дисертантом виявлені норми ЦК, в яких прямо чи опосередковано передбачені окремі умови цивільної відповідальності, здійснено їх критичний аналіз.

Автором висвітлені підстави зменшення розміру та звільнення від відповідальності.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз чинного законодавства про збитки, практику його застосування, доктринальних положень, сформульованих цивілістичною наукою, дозволив обґрунтувати та запропонувати науково-практичні висновки, основними з яких є, зокрема, наступні.

1. Відшкодування збитків є багатофункціональним юридичним механізмом, оскільки слугує не лише мірою цивільно-правової відповідальності, але і водночас є способом захисту порушених прав та превентивним способом спонукання сторін до належного виконання договору.

2. Сформульовані доктринальні визначення понять збитків у економічному та юридичному значенні. Відповідно в юридичному значенні мають вважатися лише ті збитки, які виникають внаслідок порушення цивільних прав у межах цивільних правовідносин, уповноважений учасник яких має право вимагати від зобов'язаної особи їх відшкодування.

3. Запропоновано доктринальне визначення збитків як грошове вираження втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення відповідного цивільного права іншою особою, зокрема, стороною договірного зобов'язання, які підлягають відшкодуванню.

4. Одержала подальшого розвитку правова позиція про необхідність чіткого виявлення співвідношення між збитками і шкодою, яка, зокрема, обумовлюється існуючою так званою “конкуренцією позовів”.

5. Здійснено розмежування понять “збитки” і “відшкодування збитків”, яке полягає в тому, що збитки -- це статика їх економічного стану, а відшкодування збитків -- це їх можлива динаміка юридичного стану.

6. Обґрунтовано неможливість одночасного застосування до порушника оперативних санкцій та стягнення збитків, адже перші застосовуються в позасудовому, а інші - в судовому порядку.

7. Неприпустимим є зарахування до складу збитків несплачених за товар сум, оскільки вони мають вважатися основною заборгованістю, стягнення якої не є мірою відповідальності.

8. Не є збитками сплачена перевізникові провізна плата у разі повної втрати з його вини вантажу, яка має бути повернута відправнику як безпідставно збережене майно.

9. Якщо нормами ЦК чи іншого закону встановлено обов'язок порушника відшкодувати збитки, то їх відшкодування має здійснюватися в повному обсязі. Якщо нормами ЦК чи іншого закону взагалі не передбачено відшкодування збитків, то вони мають відшкодовуватися у повному обсязі.

10. Визнано не властивим основним засадам цивільного права стягнення збитків у подвійному розмірі за недійсними правочинами (договорами).

На підставі результатів дослідження запропоновані рекомендації щодо внесення змін до чинного законодавства України.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Подколзін І.В. Складові елементи збитків за новим цивільним та господарським законодавством України / І.В. Подколзін // Юридична Україна. - 2007. - № 8. - С. 70-73.

2. Подколзін І.В. Реалізація принципу повного відшкодування збитків у Цивільному кодексі України / І.В. Подколзін // Університетські наукові записки. - 2007. - № 4. - С. 208-213.

3. Подколзін І.В. Загальні засади відшкодування збитків за цивільним законодавством України / І.В. Подколзін // Юридична Україна. - 2007. - № 12. - С. 37-43.

4. Подколзін І.В. Правові підстави відшкодування збитків / І.В. Подколзін, І.О. Дзера // Юридична Україна. - 2009. - № 6. - С. 73-80.

5. Подколзін І.В. Поняття збитків та обсяг їх відшкодування у договірному праві / І.В. Подколзін, І.О. Дзера // Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / [Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.]; за ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Глава 19, параграф 3. - С. 699-712.

6. Подколзін І.В. Проблеми поняття збитків за Цивільним і Господарським кодексами України. / О.В. Дзера, І.В. Подколзін // Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні: матеріали Всеукраїнської наук.-теор. конф., 29 березня 2007 р., Київ / за заг. ред. О.П. Литвина. - К.: ВПЦ АМУ, 2007. - С. 186-189.

7. Подколзін І.В. Реалізація принципу повного відшкодування збитків у договірних зобов'язаннях за Цивільним кодексом України / І.В. Подколзін // Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу: Зб. доповідей та тез повідомлень учасників Всеукраїнської наук.-практ. конф., 28 жовтня 2007 р., Донецьк / ред. кол. С.Г. Кузьменко, О.І. Антонюк. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2007. - С. 100-104.

8. Подколзін І.В. До питання про співвідношення стягнення збитків та неустойки за Цивільним кодексом України / І.В. Подколзін // Актуальні питання державотворення в Україні: Зб. наукових праць Міжнародної наук.-практ. конф., 24-25 квітня 2008 р., Київ / ред. кол. І.С. Гриценко, І.А. Безклубий, Р.А. Майданик та ін. - К.: ВГЛ «Обрії», 2008. - Ч. 2. - С. 142-145.

9. Подколзін І.В. Деякі аспекти збитків за цивільним та господарським законодавством України / О.В. Дзера, І.В. Подколзін // Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання: Зб. наукових праць за матеріалами Всеукраїнської наук.-практ. конф., 20 листопада 2008 р., Київ / ред. кол. О.Д. Крупчан, В.В. Луць, М.К. Галянтич та ін. - К.: НДІ приватного права та підприємництва АПрН України, 2009. - С. 98-111.

АНОТАЦІЯ

Подколзін І.В. Збитки та їх відшкодування в договірному праві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню питань відшкодування збитків у разі порушення цивільних прав сторін договірних зобов'язань на основі положень нового ЦК України, ГК України, інших актів цивільного законодавства.

Розкриваються поняття та ознаки збитків у цивілістичній літературі та в цивільному законодавстві, дається розмежування збитків в економічному та юридичному значенні, формулюється нове доктринальне визначення поняття збитків у юридичному значенні.