Договір на користь третьої особи в цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва академії правових наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступенякандидата юридичних наук

Договір на користь третьої особи в цивільному праві України

Кузьмич О.Я.

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес

Київ - 2010

Вступ

Актуальність теми. Складні суспільні відносини, що функціонують в умовах ринкової економіки, вимагають від учасників цивільного обороту укладення не тільки договорів, виконання яких здійснюється на користь самих сторін, але й договорів, виконання яких здійснюється на користь третіх осіб.

Цивільний кодекс України не тільки передбачив конструкцію договору на користь третьої особи, але й безпосередньо визначив учасникам цивільних відносин можливість укладати окремі види договорів на користь третіх осіб. Проте існуючий рівень правового регулювання вказаних договорів не носить системного характеру, про що свідчить аналіз норм, які регулюють як договір на користь третьої особи загалом, так і його окремі види зокрема. Це зумовлює виникнення в договірній практиці суттєвих проблем, які не сприяють широкому використанню цієї договірної конструкції учасниками цивільних відносин. Особливу увагу привертає відмінність правових ознак, які характеризують цей договір у доктринальних положеннях, від ознак, які притаманні цьому договору в положеннях Цивільного кодексу України, що спричинює нечітке відмежування договору на користь третьої особи від інших суміжних правових конструкцій. Зазначене обумовлює необхідність проведення комплексного наукового дослідження юридичної конструкції договору на користь третьої особи.

Сьогодні в Україні відсутні монографічні дослідження з названої тематики, а незначна кількість наукових праць не охоплює всього масиву проблем. Вказане вище зумовило вибір теми дисертаційного дослідження і свідчить про її актуальність.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: М.М. Агаркова, І.А. Безклубого, О.А. Беляневич, С.М. Бервено, Т.В. Боднар, С.М. Братуся, А.Н. Бутовського, М.І. Брагінського, В.А. Васильєвої, С.І. Вільнянського, В.В. Вітрянського, К.О. Гавзе, М.К. Галянтича, О.В. Дзери, Ю.Ю. Захарова, О.С. Іоффе, Н.С. Ковалевської, В.М. Коссака, О.О. Кота, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Є.О. Мічуріна, І.Б. Новицького, А. Нолькена, К.П. Победоносцева, Б.І. Пугінського, В.К. Райхера, С.В. Сарбаша, В.І. Серебровського, Р.О. Стефанчука, Ю.К. Толстого, Г.Ф. Шершеневича, О.С. Яворської та інших вчених.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника 31 жовтня 2006 року (протокол № 3). Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в контексті планової теми "Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України" (протокол № 9 від 27.03.2001 року; номер державної реєстрації 0106U003905).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень щодо правового регулювання відносин, які виникають внаслідок укладення та виконання договорів на користь третіх осіб.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких основних завдань:

- проаналізувати виникнення та розвиток конструкції договору на користь третьої особи в законодавстві України;

- розкрити сутність конструкції договору на користь третьої особи та провести відмежування цього договору від інших суміжних правових конструкцій;

- визначити коло осіб, які можуть бути сторонами договору на користь третьої особи;

- з'ясувати юридичну природу прав третіх осіб, на користь яких укладений договір;

- визначити зміст прав та обов'язків сторін договору;

- проаналізувати правові наслідки порушення зобов'язання, що виникає з договору на користь третьої особи;

- визначити специфіку правового регулювання окремих видів договорів на користь третіх осіб в сучасних умовах;

- розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України щодо правового регулювання договорів на користь третіх осіб.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок укладення та виконання договорів на користь третіх осіб, їх суб'єктний склад, зміст, правові наслідки порушення зобов'язань, які виникають з таких договорів.

Предметом дослідження є договір на користь третьої особи як правова форма опосередкування суспільних відносин з участю третіх осіб, положення актів законодавства України та іноземних держав, які стосуються правового регулювання таких договорів, відповідна договірна і судова практика, а також наукові джерела, в яких відображена проблематика таких договорів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі наукового дослідження автором було застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, діалектичний (філософський) метод пізнання, який супроводжував увесь процес дисертаційного дослідження, дозволив з'ясувати сутність юридичної конструкції договору на користь третьої особи (підрозділи 1.1. та 1.3.). За допомогою історично-правового методу досліджується історія виникнення та розвитку договору на користь третьої особи в законодавстві України (підрозділ 1.2.). Метод порівняльно-правового аналізу дозволив порівняти договір на користь третьої особи з іншими суміжними правовими конструкціями (підрозділ 1.3.). За допомогою формально-юридичного методу було проаналізовано норми чинного законодавства, що дозволило охарактеризувати сторони договору на користь третьої особи, визначити зміст їхніх прав та обов'язків, прав третіх осіб, а також правові наслідки порушення зобов'язання, що виникає із такого договору (розділ 2). Дедуктивний метод застосовувався при дослідженні окремих різновидів договорів на користь третіх осіб (розділ 3). Метод моделювання використовувався для формулювання відповідних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України (підрозділ 1.3. та розділ 3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні системним спеціальним дослідженням, у якому розглядаються проблеми правового регулювання договорів на користь третіх осіб після прийняття нового ЦК України.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:

Вперше:

1) доводиться, що відмова третьої особи від наданого їй за договором права після вираження нею наміру скористатися таким правом повинна здійснюватися шляхом вчинення правочину, форма якого повинна залежати від форми договору, на підставі якого це право виникло;

2) зроблено висновок про те, що відмова третьої особи від прийняття виконання на її користь не завжди свідчить про її відмову від наданого їй за договором права, тоді як відмова третьої особи від наданого їй за договором права безумовно свідчить про відмову від прийняття виконання на її користь;

3) обґрунтовано, що з метою захисту інтересів третьої особи, яка виразила намір скористатися наданим їй за договором правом, припинення відповідного договірного зобов'язання шляхом передання боржником кредиторові відступного можливе лише у разі отримання згоди на це від третьої особи;

4) аргументовано, що за загальним правилом права вкладника у третьої особи повинні виникати безпосередньо з моменту укладення договору банківського вкладу, а не з моменту вираження нею наміру скористатися такими правами, як це передбачено у ч. 1 ст. 1063 ЦК України.

Удосконалено:

5) дефініцію договору на користь третьої особи, який визначено як договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі, а третя особа має право вимагати виконання такого обов'язку;

6) положення про зміну та розірвання договорів на користь третіх осіб шляхом обґрунтування того, що ч. 3 ст. 636 ЦК України не повинна застосуватися до випадків зміни або розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 та ст. 652 ЦК України, а також у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання як стороною, яка уклала договір, так і боржником.

Дістало подальшого розвитку:

7) висновок про те, що в основі категорії "на користь третьої особи", яка є видоутворюючим критерієм досліджуваного договору, лежить усвідомлена потреба однієї із сторін договору у задоволенні благ третьої особи. При цьому чинники, які формують виникнення такої потреби, знаходяться поза межами договірного правовідношення;

8) визначення кваліфікуючих ознак договору на користь третьої особи, що дозволяють виокремити його з-поміж інших суміжних правових конструкцій. Обґрунтовано, що такими ознаками є: а) виникнення права вимоги у третьої особи, що не є характерним для договору про виконання третій особі; б) укладення договору здійснюється без повноважень з боку третіх осіб, що відділяє його від договорів, які укладаються представниками від імені тих, кого вони представляють; в) особа, яка укладає такий договір, не є посередником третьої особи, що відокремлює розглядуваний договір від посередницьких договорів; г) право вимоги у третьої особи виникає на підставі договору, а не внаслідок його переходу від особи, яка уклала договір, що є характерним для договорів про відступлення права вимоги (cessio); ґ) правовий зв'язок третьої особи з однією із сторін договору (боржником) виникає в межах цієї договірної конструкції, у зв'язку із чим третя особа є суб'єктом основного договірного зобов'язання, що не є характерним для конструкції покладення виконання на третю особу, виконання замість боржника третьою особою (поручителем, майновим поручителем); д) виникнення права у третьої особи не робить її стороною договору, що відокремлює зобов'язання, яке виникає з досліджуваного договору, від зобов'язань з множинністю осіб на стороні кредитора;

9) обґрунтовано, що право, яке виникає у встановленої третьої особи з моменту укладення договору на її користь, є суб'єктивним. Право, що встановлено договором для невстановленої третьої особи, є секундарним, яке трансформується в суб'єктивне з моменту встановлення такої особи;

10) положення про те, що вираження наміру третьою особою скористатися наданим їй правом проявляється у вчиненні дій або утриманні від вчинення дій, які спрямовані на реалізацію наданого їй права. Про вираження наміру третьою особою скористатися наданим їй правом залежно від умов договору може свідчити й її звернення за захистом свого порушеного права;

11) висновок про те, що договір управління майном з призначенням установником управління особи, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача) (ч. 2 ст. 1034 ЦК України), не є договором на користь третьої особи. З огляду на це запропоновано в ч. 2 ст. 1034 ЦК України безпосередньо передбачити можливість установнику управління укласти договір управління майном на користь третьої особи, а положення ст. 1029, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 1044 ЦК України привести у відповідність із загальними положеннями ст. 636 ЦК України;

12) положення про те, що треті особи, які призначені страхувальниками для отримання страхових виплат за договорами особистого страхування, як і самі страхувальники, повинні мати усвідомлену майнову потребу, що виникає у зв'язку із настанням обумовленого в договорі страхового випадку і спрямована на отримання страхових виплат (страховий інтерес).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у правотворчій діяльності - для удосконалення законодавства щодо правового регулювання договорів на користь третіх осіб;

у науково-дослідній сфері як підґрунтя для подальших науково-теоретичних досліджень проблем правового регулювання договорів на користь третіх осіб;

у правозастосовчій діяльності судових органів та договірній практиці;

у навчальному процесі під час викладання дисципліни "Цивільне право України", а також при підготовці навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України оприлюднені в повідомленнях та доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина" (м. Івано-Франківськ, 11 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Четверті Прибузькі юридичні читання" (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); науковій конференції "Конституційно-правове регулювання суспільних відносин: минуле, сучасне, майбутнє" (м. Одеса, 27 березня 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні" (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 року), І міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи" (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 року).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в десяти наукових працях, зокрема в п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також п'яти оприлюднених тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 212 сторінки, з них основного тексту - 192 сторінки. Список використаних джерел нараховує 218 найменувань і займає 22 сторінок.

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається об'єкт, предмет та завдання дослідження, висвітлюється його методологічна та науково-теоретична основи, формулюється наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів роботи, наводяться відомості про апробацію й публікації автора.

Розділ 1. "Загальна характеристика договору на користь третьої особи" складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу юридичної суті договору на користь третьої особи, а також історії виникнення та розвитку цієї договірної конструкції.

У підрозділі 1.1. "Поняття договору на користь третьої особи" досліджуються представлені в доктрині цивільного права наукові погляди на загальне поняття договору. Підкреслюється, що використання тільки однієї з існуючих у цивільному праві концепцій розуміння договору для розкриття сутності договору на користь третьої особи є таким, що не дозволить повною мірою визначити юридичну природу цієї договірної конструкції. Тому розкриття суті досліджуваного договору, як і договору загалом, вимагає поєднання існуючих в цивільному праві теоретичних концепцій. Наголошується, що договір на користь третьої особи можна розглядати як домовленість (ч. 1 ст. 626 ЦК України), як підставу виникнення зобов'язання, що може породжувати для третьої особи права щодо боржника (ст. 511 ЦК України), як модель зобов'язального правовідношення, що виникає на підставі домовленості сторін, в якому відображена як поведінка зобов'язаної сторони договору, так і механізм забезпечення такої поведінки з боку особи, яка уклала договір, та третьої особи. Особлива увага акцентується на дослідженні договору, про який йдеться, як засобу правового регулювання поведінки суб'єктів цієї договірної конструкції. Законодавець, встановивши загальну конструкцію такого договору (ст. 636 ЦК України), за винятком окремих норм (ст. ст. 746, 985, 1063 ЦК України), здебільшого не передбачає норм, які б стосувалися правового регулювання інших видів договорів на користь третіх осіб, і тим самим зосереджує свою увагу на правовому регулюванні договірних зобов'язань, виконання яких здійснюється на користь самих контрагентів.

В основі змісту категорії "на користь третьої особи", яка є видоутворюючим критерієм досліджуваного договору, лежить усвідомлена потреба однієї із сторін договору (сторони, яка уклала договір) у задоволенні благ третьої особи, що й обумовлює виконання такого договору саме особі, яка не є його стороною. Проте чинники, що формують виникнення такої потреби, знаходяться поза межами договірного правовідношення. Отже, те, що виконання боржником обов'язку здійснюється на користь третьої особи, не дозволяє стверджувати, що укладення таких договорів здійснюється винятково в інтересах третіх осіб. Тому як особа, яка уклала договір, так і третя особа є носіями інтересів, кожен із яких є самостійним та незалежним.

Підрозділ 1.2. "Становлення та розвиток конструкції договору на користь третьої особи в законодавстві України" присвячений ретроспективі вказаної договірної конструкції. З огляду на існуючий у Римському цивільному праві принцип "Altery stipulary nemo potest" (Ulpian D.45, 1, 38, 17), зміст якого полягав у тому, що "ніхто не може домовлятися на користь стороннього", договори на користь третіх осіб не могли визнаватися дійсними існуючою на той час правовою системою.

У цивільному законодавстві Російської імперії договір на користь третьої особи безпосередньо не був передбачений, хоча водночас науковцями цього періоду і Сенатською практикою такі договори визнавалися дійсними. Підкреслено, що в проекті Цивільного Уложення (зокрема, в Книзі 5), який був внесений 14 жовтня 1913 р. в Державну Думу, передбачалась конструкція досліджуваного договору.

Австрійське Цивільне Уложення, прийняте у 1811 р., що діяло на західноукраїнських землях, які з ХVІІІ ст. входили до складу Австрійської імперії (Галичини, Буковини та Закарпаття), також не передбачало юридичної конструкції досліджуваного договору.

Особливу увагу в дисертації приділено характеристиці конструкції договорів на користь третіх осіб в кодифікаціях цивільного законодавства України (УРСР) ХХ ст. На відміну від ЦК УРСР 1922 р. та ЦК УРСР 1963 р., ЦК України 2003 р. не тільки визначає зміст прав та обов'язків суб'єктів цієї договірної конструкції, враховуючи при цьому максимально принцип свободи договору, але й також вперше дає визначення поняття цього договору. При цьому зроблено висновок, що конструкція договору на користь третьої особи, передбачена чинним ЦК України (ст. 636), сформована під впливом відповідних концептуальних засад ЦК УРСР 1922 р. та ЦК УРСР 1963 р.

Підрозділ 1.3. "Юридична природа договору на користь третьої особи" присвячений розкриттю сутності цього договору та визначенню його місця серед категорій цивільного права. При визначенні поняття договору на користь третьої особи слід однозначно вказати на те, що у третьої особи право вимагати виконання обумовленого договором обов'язку виникає незалежно від суті договору, його умов та норм закону. У зв'язку із цим запропоновано ч. 1 ст. 636 ЦК України викласти у такій редакції: "Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі, а третя особа має право вимагати виконання такого обов'язку". Такий висновок ґрунтується на тому, що хоча законодавець у ч. 1 ст. 636 ЦК України визначає поняття цього договору, диспозитивний характер ч. 2 цієї статті є таким, що не відображає його основної ознаки, а саме виникнення права вимоги у третьої особи. У зв'язку із цим положення ч. 2 ст. 636 ЦК України не дає можливості належним чином відмежувати юридичну конструкцію договорів на користь третіх осіб від договорів про виконання третім особам.

Порівнюючи даний договір з іншими суміжними правовими конструкціями, зроблено висновок, що такий договір є самостійною договірною конструкцією. Про це свідчать, зокрема, притаманні йому такі специфічні ознаки: виникнення права вимоги у третьої особи, що не є характерним для договору про виконання третій особі; укладення договору здійснюється без повноважень з боку третьої особи, що відділяє його від договорів, які укладаються представниками від імені тих, кого вони представляють; право вимоги у третьої особи виникає на підставі договору, а не внаслідок переходу від особи, яка уклала договір, що є характерним для договорів про відступлення права вимоги (cessio); особа, яка укладає договір, не є посередником третьої особи, що відділяє розглядуваний договір від посередницьких договорів; укладаючи договір на користь третьої особи, учасники цивільних відносин не вважаються такими, які вчиняють дії в майнових інтересах іншої особи (тобто третьої особи) без її доручення; виникнення прав у третьої особи не робить останню стороною договору, що відокремлює зобов'язання, яке виникає з аналізованого договору, від зобов'язань з множинністю осіб на стороні кредитора. Крім того, виникнення права вимоги у третьої особи робить останню суб'єктом основного договірного зобов'язання.

Розділ 2. "Елементи договору на користь третьої особи" складається з трьох підрозділів, у яких досліджується суб'єктний склад договору на користь третьої особи, зміст прав та обов'язків сторін договору, прав третьої особи, а також правові наслідки порушення зобов'язання, яке виникає з такого договору.

У підрозділі 2.1. "Характеристика сторін у договорах на користь третіх осіб", виходячи із таких правових категорій, як правоздатність та дієздатність, визначається коло осіб, які можуть стати сторонами досліджуваних договорів. Зроблено висновок, що спеціальних обмежень стосовно можливості суб'єктів цивільних прав укладати договори на користь третіх осіб ЦК України не передбачено, однак такі обмеження можуть випливати із суті того чи іншого договору.

У юридичній науці, крім теорії статичної правоздатності, виділяють також теорію динамічної правоздатності, яка безпосередньо стосується визначення моменту виникнення прав третьої особи. Відзначено, що право, яке виникає у встановленої третьої особи з моменту укладення договору, слід розглядати як суб'єктивне, в той час як у невстановленої - секундарне, яке трансформується в суб'єктивне з моменту персоніфікації такої особи.

Дисертант погоджується із висловленою в юридичній літературі думкою про те, що предметом правочину про відступлення права вимоги можуть бути і невизначені права, оскільки, в іншому випадку, з огляду на положення ч. 4 ст. 636 ЦК України, заміна сторони, яка уклала договір, внаслідок відступлення права вимоги або правонаступництва можливі тільки у випадку відмови третьої особи від наданого їй права.

У підрозділі 2.2. "Зміст прав та обов'язків сторін і прав третіх осіб, на користь яких укладений договір" здійснено аналіз прав та обов'язків сторін договору, прав третьої особи, а також особливостей їх реалізації. Встановлено, що виконання договору на користь третьої особи можливе не тільки на вимогу останньої. Виконання боржником договору можливе також як із його власної ініціативи, так і на вимогу сторони, яка уклала договір. При цьому відзначається, що виконання договору на користь третьої особи інколи є неможливим внаслідок відсутності бажання третьої особи прийняти виконання за таким договором.

У дисертації досліджено особливості зміни та розірвання цього виду договорів. З огляду на положення ч. 3 ст. 636 ЦК України розглянуті особливості, що стосуються моменту, з настанням якого договір вважається зміненим чи розірваним, способи отримання сторонами згоди від третьої особи щодо зміни чи розірвання договору. Обґрунтовано доцільність обмеження застосування ч. 3 ст. 636 ЦК України тоді, коли зміна або розірвання договору здійснюється на підставі ч. 2 ст. 651 та ст. 652 ЦК України, а також у зв'язку із неможливістю виконання зобов'язання як стороною, яка уклала договір, так і боржником.

У випадку відмови сторін за взаємною згодою від аналізованого договору, якщо його умови повністю виконані, третя особа може повернути виконане їй за договором тільки за своєю згодою. В іншому випадку правові наслідки відмови від договору стосуватимуться тільки контрагентів незважаючи на те, що виконання договору відбулося третій особі.

Наголошується, що розірвання та зміна досліджуваного договору повинна здійснюватися тільки на вимогу сторін договору. Як виняток, враховуючи специфіку окремих договорів, законодавець може встановлювати такі права й для третіх осіб, якщо здійснення ними таких прав сприятиме реалізації їхніх інтересів і не суперечитиме інтересам сторін договору. З огляду на зазначене пропонується внести зміни до п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України, відповідно до яких для розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу третьої особи за рішенням суду вимагалася б згода сторони, яка уклала договір.

Розглянуто можливість особи, яка уклала договір, скористатися правом, від якого відмовилася третя особа (ч. 4 ст. 636 ЦК України). Як відзначено дисертантом, встановлення такого права є спробою законодавця в такий спосіб гарантувати стабільність зобов'язань, що виникають з таких договорів. Сторона, яка уклала договір, може скористатися правом третьої особи до закінчення строку чинності договору (у такому випадку виконання договору повинно здійснюватися на умовах, що були встановлені для третьої особи), відмовитись від права третьої особи або взагалі утриматись від учинення будь-яких дій.

Якщо ім'я або найменування третьої особи є істотною умовою договору, то заміна третьої особи вважатиметься зміною умов цього договору. Якщо ж ім'я або найменування третьої особи не є істотною умовою договору, і, крім того, право на заміну третьої особи не передбачено в договорі, сторони позбавлені можливості здійснити заміну третьої особи.

Виходячи із специфіки окремих видів договорів, а також різноманітності правових наслідків, що можливі у випадку настання смерті чи припинення третьої особи, учасникам цивільних відносин при укладенні таких договорів слід самостійно, залежно від вираження наміру третьої особи, скористатися своїм правом і визначити правові наслідки вказаних обставин.

Зроблено висновок про те, що третя особа виражає намір скористатися наданим їй правом шляхом його здійснення. Дисертантом проаналізовано особливості вираження наміру третьою особою скористатися своїм правом шляхом реалізації правомочностей, які становлять зміст наданого їй суб'єктивного права. Визначено, що якщо реалізація таких правомочностей, як право на власні та на чужі дії, завжди свідчитиме про намір третьої особи скористатися своїм правом, то звернення за захистом порушеного права - лише залежно від умов договору.

Прийнявши виконання, третя особа вже не може відмовитись від наданого їй права. Іншими словами, третя особа може відмовитись від наданого їй права тільки до прийняття виконання та під час прийняття виконання. Доведено, що відмова третьої особи від наданого їй права є водночас і відмовою від прийняття виконання, але відмова від прийняття виконання повністю не завжди свідчить про її відмову від наданого їй права.

Нездійснення третьою особою наданого їй права може свідчити про її відмову від такого права. Відмова третьої особи від наданого їй права може здійснюватися шляхом вчинення правочину, форма якого повинна залежати від форми договору, на підставі якого виникло це право. Крім того, такий правочин повинен бути адресований передусім боржникові.

У підрозділі 2.3. "Правові наслідки порушення зобов'язання, що виникло з договору на користь третьої особи" досліджуються особливості наслідків невиконання або неналежного виконання даного виду договорів. Зроблений висновок про те, що внаслідок порушення договору як сторона, яка уклала договір, так і третя особа здійснюють захист своїх прав та інтересів незалежно один від одного. Внаслідок порушення договірного зобов'язання відповідальність боржника, за загальним правилом, настає як перед стороною, що уклала договір, так і третьою особою. Підкреслено, що відповідальність перед третьою особою може нести також і друга сторона за договором незважаючи на те, що вона не є зобов'язаною перед третьою особою, зокрема за розірвання чи зміну договору з порушенням правил ч. 3 ст. 636 ЦК України, якщо це призвело до виникнення збитків у третьої особи.

Розірвання договору, зміна умов зобов'язання, а також одностороння відмова від зобов'язання як правові наслідки порушення зобов'язання, що передбачені ст. 611 ЦК України, з моменту вираження наміру третьою особою скористатися своїм правом можливі лише за згодою третьої особи, якщо інше не передбачено договором або законом.

Зроблений висновок про можливість включення в досліджуваний договір умови про сплату боржником неустойки за порушення договірного зобов'язання саме третій особі, а не другій стороні за договором.

Як випливає із ст. 600 та ч. 2 ст. 622 ЦК України, внаслідок звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі за порушення зобов'язання, яке виникає з досліджуваного договору, відступне отримає саме особа, яка уклала договір, а не третя особа, на користь якої укладений договір, що є порушенням інтересів саме третьої особи з огляду на те, що виконання договору мало б здійснюватися на її користь. Виходячи із зазначеного, обґрунтовано необхідність законодавчого обмеження можливості передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо) як однієї з підстав звільнення боржника від виконання зобов'язання в натурі отриманням згоди від третьої особи після вираження нею наміру скористатися наданим їй правом. Таке положення дасть можливість враховувати й інтереси третіх осіб.

У Розділі 3. "Окремі різновиди договорів на користь третіх осіб" аналізуються особливості правового регулювання окремих різновидів договорів на користь третіх осіб. Зокрема, йдеться про такі договори, як договір довічного утримання, банківського вкладу, страхування, управління майном.

У підрозділі 3.1. "Договір управління майном" дисертантом пропонується в ч. 2 ст. 1034 ЦК України безпосередньо передбачити можливість установнику управління укласти договір управління майном на користь третьої особи, як це має місце щодо договорів довічного утримання (догляду) (ч. 4 ст. 746 ЦК України), страхування (ст. 985 ЦК України), банківського вкладу (ст. 1063 ЦК України). З огляду на це, ч. 2 ст. 1034 ЦК України запропоновано викласти у такій редакції: "Договір управління майном може бути укладений установником управління на користь третьої особи (вигодонабувача)", а також виключити із ст. 1029 ЦК України слова "в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача)", оскільки вони створюють підґрунтя для висновку про те, що інтереси третьої особи у випадку укладення договору управління майном на користь третьої особи витісняють інтереси установника управління, з чим, звичайно, не можна погодитись. Також пропонується п. 3 ч. 1 ст. 1044 ЦК України викласти у наступній редакції: "смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, на користь якої укладений договір, після вираження нею наміру скористатися наданим їй правом, якщо інше не встановлено договором", а положення, яке передбачене п. 4 ч. 1 цієї статті, скасувати, що дасть змогу привести у відповідність спеціальні норми із загальними в контексті правового регулювання договорів на користь третіх осіб. З метою збереження стабільності договірних відносин автор, пропонуючи відповідні зміни до п. 3 ч. 1 ст. 1044 ЦК України, брав за основу категорію вираження наміру третьою особою скористатися наданим їй правом.

У підрозділі 3.2. "Договір довічного утримання (догляду)" аналізується юридична природа цього договору, його суб'єктний склад. Специфіка цього договору дозволяє контрагентам передбачити в договорі умову, за якою відчужувач зобов'язуватиметься передати майно у власність набувачеві тільки після вираження наміру третьою особою скористатися наданим їй правом. Однак, виходячи із ч. 1 ст. 210 ЦК України, ч. 4 ст. 334 ЦК України, ч. 2 ст. 745 ЦК України, умова, про яку йдеться, є можливою стосовно договору, за яким відчужувачем набувачеві передається тільки рухоме майно. Актуальність такої умови пояснюється тим, що третя особа з огляду на специфіку договорів на користь третіх осіб може скористатися наданим їй правом безпосередньо з моменту укладення договору або через деякий час після його укладення, що може призвести до того, що набувач користуватиметься отриманим на підставі договору майном, не виконуючи при цьому обов'язки, обумовлені договором.

Відзначено, що недоліком правової норми, яка стосується підстав припинення договору довічного утримання (догляду) (ст. 755 ЦК України) з огляду на ч. 4 ст. 746 ЦК України є те, що вона не відмежовує підстави припинення такого договору залежно від того, на чию користь він укладений. Такий висновок випливає з того, що настання смерті відчужувача не може вважатися підставою для припинення договору, укладеного на користь третьої особи, з огляду на те, що догляд та (або) утримання здійснюється саме третьої особи. Такою підставою може вважатися, наприклад, настання смерті третьої особи після вираження нею наміру скористатися своїм правом, якщо інше не буде визначено в договорі. У цьому випадку набувач не повинен мати права до настання смерті третьої особи продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України також не дає відповіді на питання щодо можливості розірвання договору на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини без згоди третьої особи з огляду на положення ч. 3 ст. 636 ЦК України. У зв'язку із зазначеним, на думку дисертанта, в ЦК України необхідно передбачити окремі норми, які б стосувалися підстав припинення договору довічного утримання (догляду), який укладений саме на користь третьої особи.

Підкреслено, що специфіка договору довічного утримання (догляду) загалом дозволяє відчужувачеві скористатися правом, від якого відмовилася третя особа. Однак з метою уникнення конфліктних моментів учасникам цивільних відносин ще при укладенні такого договору рекомендується врегулювати правові наслідки відмови третьої особи від наданого їй права.

У підрозділі 3.3. "Договір банківського вкладу (депозиту)" дисертант не погоджується із думкою науковців, які вважають, що з моменту вираження наміру третьою особою скористатися правами вкладника остання повністю замінює особу, яка уклала договір. Це пов'язано з тим, що, як свідчить аналіз положень чинної редакції ч. 2 ст. 636 та ч. 2 ст. 1063 ЦК України, з моменту вираження наміру третьою особою скористатися правами вкладника відбувається "розщеплення" правомочностей між особою, яка уклала договір банківського вкладу, та третьою особою. Тому третя особа, скориставшись правами вкладника, не стає стороною договору, а й надалі залишається особою, на користь якої укладений договір.

Обґрунтовано, що права у третьої особи як вкладника повинні виникати безпосередньо з моменту укладення договору, тому запропоновано абз. 1 і 2 ч. 1 ст. 1063 ЦК України замінити положенням такого змісту: "Ця особа набуває права вкладника з моменту укладення договору, якщо інше не передбачено договором". Такий висновок ґрунтується на тому, що реалізація прав вкладника стороною, яка уклала договір, до вираження наміру третьою особою скористатися такими правами інколи унеможливлює реалізацію таких прав третьою особою. Крім того, виходячи із вигод, які третя особа планує одержати за рахунок отримання банківського вкладу та відсотків на нього, вона може також стати учасником й інших цивільних правовідносин, тому положення, яке дозволяє стороні, що уклала договір, скористатися правами вкладника ще до вираження наміру третьою особою скористатися правами, про які йдеться, є таким, яке порушує інтереси третьої особи.

Виходячи із специфіки договорів банківського вкладу загалом та конструкції договору на користь третьої особи зокрема, запропоновано ч. 1 ст. 1063 ЦК України доповнити таким положенням: "Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором".

У підрозділі 3.4. "Договори страхування" аналізується специфіка договору страхування, укладеного на користь третьої особи. Дисертант доходить висновку, що хоча ст. 3 Закону України "Про страхування" не встановлює вимог щодо третіх осіб, які можуть бути призначені страхувальниками для отримання страхових виплат за договорами особистого страхування, тим не менше треті особи, про які йдеться, як і самі страхувальники повинні володіти страховим інтересом.

З огляду на специфіку договорів страхування право вимоги у третіх осіб виникає не безпосередньо з моменту укладення договору, а після укладення договору у зв'язку з настанням умов (підстав), визначених у договорі, тобто з настанням страхової події.

Автор дещо не погоджується із висловленою в юридичній літературі думкою про те, що сутність договорів страхування виключає можливість страхувальникам скористатися правом на отримання страхового відшкодування, від якого відмовилася третя особа, з огляду на існування страхового інтересу при укладенні договору і в страхувальників.

Виходячи з аналізу судової практики, зроблено висновок, що втрата страхового інтересу не може вважатися відмовою третьої особи від наданого їй права на отримання страхових виплат за договорами майнового страхування (зокрема, як свідчать матеріали практики, такі висновки мають місце) з огляду на те, що третя особа може відмовитися від наданого їй права тільки під час володіння страховим інтересом.

договір правовий юридичний

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці теоретичних положень щодо договору на користь третьої особи та окремих його видів і формулюванні на цій основі висновків та пропозицій щодо вдосконалення механізму правового регулювання таких договорів. Основні висновки, одержані в результаті дисертаційного дослідження, зводяться до таких положень.

1. При визначенні поняття договору на користь третьої особи слід акцентувати увагу не тільки на поведінці зобов'язаної сторони, але й також на виникненні у третьої особи права вимагати виконання обумовленого договором обов'язку на свою користь як однієї із кваліфікуючих ознак цієї договірної конструкції. Положення ч. 2 ст. 636 ЦК України не дає можливості належним чином відмежувати юридичну конструкцію договорів на користь третіх осіб від договорів про виконання третім особам. Виходячи із зазначеного, ч. 1 ст. 636 ЦК України запропоновано викласти в такій редакції: "Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі, а третя особа має право вимагати виконання такого обов'язку".

2. На відміну від договору про виконання третій особі, в силу специфіки якого правовий зв'язок третьої особи із сторонами такого договору знаходиться поза межами договірного правовідношення, для договору на користь третьої особи характерним є те, що правовий зв'язок останньої з однією із сторін такого договору знаходиться в межах договірного правовідношення.

3. Спеціальних обмежень стосовно можливості суб'єктів цивільних прав укладати договори на користь третіх осіб ЦК України не передбачено. Однак такі обмеження можуть випливати із суті того чи іншого договору.

4. ЦК України, передбачивши можливість зміни та розірвання договору винятково за згодою третьої особи після вираження нею наміру скористатися наданим їй правом, якщо інше не передбачено договором або законом, не передбачив випадків, за наявності яких сторони можуть змінити та розірвати договір без згоди третьої особи. У зв'язку з цим виключається можливість розірвання або зміни договору без згоди третьої особи, якщо його розірвання або зміна здійснюється на підставі ч. 2 ст. 651 та ст. 652 ЦК України, а також у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання як стороною, яка уклала договір, так і боржником, чим порушуються інтереси сторін договору. З метою захисту інтересів сторін договору ч. 3 ст. 636 ЦК України запропоновано доповнити таким положенням: "Згода третьої особи не вимагається, якщо зміна або розірвання договору здійснюється на підставі ч. 2 ст. 651 та ст. 652 цього Кодексу, а також у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язання як стороною, яка уклала договір, так і боржником".

5. З огляду на специфіку досліджуваного договору третя особа не може відмовитись від такого договору, а тільки від права, яке у неї виникає на підставі договору. Якщо до вираження наміру третьою особою скористатися наданим їй правом нездійснення такого права може свідчити про її відмову від нього, то після вираження наміру відмова третьої особи від наданого їй права повинна здійснюватися шляхом вчинення правочину, форма якого повинна залежати від форми договору, на підставі якого виникло це право; крім того, такий правочин повинен бути адресований передусім боржникові.

6. Відповідальною перед третьою особою, крім боржника, може бути також і сторона, яка уклала договір незважаючи на те, що вона не є зобов'язаною перед третьою особою, зокрема, за розірвання чи зміну договору з порушенням правил ч. 3 ст. 636 ЦК України, якщо це призвело до виникнення збитків у третьої особи.

7. Виходячи із специфіки договору на користь третьої особи загалом та договору довічного утримання (догляду) зокрема, слід встановити в ЦК України спеціальні підстави припинення договору довічного утримання (догляду), укладеного на користь третьої особи. З огляду на це ст. 755 ЦК України запропоновано доповнити положеннями такого змісту:

"3. Смерть відчужувача не є підставою для припинення укладеного ним договору довічного утримання (догляду) на користь третьої особи.

4. Настання смерті третьої особи, на користь якої укладений відчужувачем договір довічного утримання (догляду), після вираження нею наміру скористатися наданим їй правом є підставою для його припинення, якщо інше не передбачено договором. У цьому випадку набувач не має права до настання смерті третьої особи продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

5. Договір довічного утримання (догляду), укладений відчужувачем на користь третьої особи, може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача незалежно від згоди третьої особи, а також на вимогу третьої особи за згодою з відчужувачем у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини".

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кузьмич О. Я. Відмова третьої особи від права, наданого їй на підставі договору, укладеного на її користь / О. Я. Кузьмич // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - 2008. - Випуск ХХ. - С. 95 - 100.

2. Кузьмич О. Я. Юридична природа прав третьої особи, на користь якої укладений договір / О. Я. Кузьмич // Юридична Україна. - 2009. - № 1. - С. 67 - 70.

3. Кузьмич О. Я. Зміна та розірвання договору, укладеного на користь третьої особи / О. Я. Кузьмич // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 2 (158). - С. 87 - 91.

4. Кузьмич О. Я. Договір довічного утримання (догляду) на користь третьої особи / О. Я. Кузьмич // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - 4 (160). - С. 84 - 87.

5. Кузьмич О. Я. Юридична природа договору на користь третьої особи / О. Я. Кузьмич // Приватне право і підприємництво. Збірник наукових праць. - К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. - 2009. - Вип. 8. - С. 42 - 46.

6. Кузьмич О. Я. Зміна та розірвання договору на вимогу третьої особи, на користь якої укладений договір / О. Я. Кузьмич // Сучасний вимір держави та права: Збірник наукових праць / за ред. В. І. Терентьєва, О. В. Козаченко. - Миколаїв: Вид-во "Іліон", 2008. - С. 361 - 363.

7. Кузьмич О. Я. Вираження наміру третьою особою скористатися правом, наданим їй на підставі договору, укладеного на її користь / О. Я. Кузьмич // Матеріали наукової конференції "Конституційно-правове регулювання суспільних відносин: минуле, сучасне, майбутнє" (27 березня 2009 р.). - Одеса, 2009. - С. 110 - 114.

8. Кузьмич О. Я. Договір на користь третьої особи: проблеми правового регулювання / О. Я. Кузьмич // Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи. Збірник наукових праць. Частина 1. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (24 квітня 2009 року). - Сімферополь : КРП "Видавництво "Кримнавчпеддержвидав", 2009. - С. 427 - 430.

9. Кузьмич О. Я. Договір управління майном на користь третьої особи / О. Я. Кузьмич // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів. - Івано-Франківськ, "Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника", 2009. - С. 65 - 67.

10. Кузьмич О. Я. Правові наслідки відмови третьої особи від права, наданого їй на підставі договору, укладеного на її користь / О. Я. Кузьмич // Держава і право: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Миколаїв : Іліон, 2009. - С. 208 - 210.

Размещено на Allbest.ru