Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

25.00.02 - Механізми державного управління

Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України

Кушмаєва Вікторія Володимирівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент Вініченко Ігор Іванович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Лисецький Анатолій Степанович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом проблем розвитку сільського господарства;

кандидат наук з державного управління, доцент Ульянченко Юрій Олександрович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри економічної політики.

Захист відбудеться 12 липня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 60, к. 202.

Автореферат розісланий 11 червня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, к.держ.упр., с.н.с. І.О. Драган

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України не є системним, має вимушений характер і являє собою свого роду реакцію на виникаючі проблеми. Посилення світових глобалізаційних та інтеграційних процесів актуалізує питання вибору місця і ролі аграрного сектора України у світовій економічній системі. Відсутність протекціоністської політики щодо захисту вітчизняних товаровиробників призвели до зниження рівня стійкості та незалежності аграрного сектора.

В останні роки на державному рівні вжито комплекс заходів з подолання аграрної кризи та створено умови для становлення й розвитку аграрного ринку, однак використання застарілих підходів до складання концепцій і програм розвитку аграрного сектора зумовлює необхідність пошуку нових пріоритетних напрямів і заходів державної підтримки.

Вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних та організаційно-практичних засад розвитку національної аграрної політики внесли такі вчені, як В. Андрійчук, І. Бистряков, О. Березін, О. Веклич, Б. Данилишин, М. Латинін, А. Лисецький, П. Макаренко, Л. Мельник, О. Ульянченко, М. Хвесик, О. Школьний, М. Янків та ін. Теоретичні методичні й практичні аспекти державного регулювання аграрного сектора розглядаються в працях О. Дація, М. Корецького, Д. Крисанова, О. Могильного, О. Олійника, Ю. Ульянченка, А. Чупіса, О. Шевченка, О. Шпичака та ін.

Проте, в науковій літературі з даної проблематики недостатньо висвітлені питання уточнення функцій та принципів державного регулювання аграрного сектора в умовах глобалізації світових ринків. Потребують узагальнення складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки. Не враховано наслідки недосконалості цього механізму для функціонування сільськогосподарських та переробних підприємств. Нині існує потреба у визначенні пріоритетних напрямів та заходів державної підтримки аграрного сектора України.

Необхідність теоретичного, методологічного та практичного значення вирішення зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напряму науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету за темою “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022). В її межах автором розроблено напрями державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних та методичних засад, розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України в умовах глобалізації світових ринків.

Відповідно до мети в роботі поставлено та вирішено такі завдання:

- визначити теоретичні засади необхідності державного регулювання аграрного сектора;

- обґрунтувати функції та принципи державного регулювання аграрного сектора;

- узагальнити складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки;

- дослідити негативні тенденції державного регулювання розвитку аграрного сектора України;

- визначити наслідки недосконалості механізму державного регулювання аграрного сектора;

- ідентифікувати фактори, що викликали деструктивні зміни у формуванні напрямів аграрної політики України;

- розробити механізм впливу зростання ефективності функціонування аграрного сектора на стан продовольчої безпеки держави;

- визначити пріоритетні напрями державного регулювання аграрного сектору;

- розробити заходи державної підтримки аграрного сектора України.

Об'єктом дослідження є державне управління розвитком аграрного сектора економіки.

Предметом дослідження є механізми державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: абстрактно-логічний (узагальнення теоретичних засад державної аграрної політики в умовах розвитку інтеграційних відносин), аналізу і синтезу (для встановлення причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей застосування механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки), системного аналізу функцій державного управління (аналіз функцій та інструментів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки), експериментальний (розробка основних напрямів і заходів державної підтримки аграрного сектора України) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше базуючись на положеннях економічної теорії розвитку сільськогосподарського комплексу, запропоновано функції державного регулювання аграрного сектора економіки як мультифункціональної галузі, а саме: економічна, соціальна, екологічна, інноваційна та інформаційна, та принципи, такі як: аграрний протекціонізм, єдність економічних та соціальних цілей, програмний метод регулювання, сполучення індикативності та директивності;

удосконалено:

- структуру функцій державного регулювання аграрного сектора економіки як поліфункціональної галузі, а саме: економічна, соціальна, екологічна, інноваційна та інформаційна, та принципи, такі як: аграрний протекціонізм, єдність економічних та соціальних цілей, програмний метод регулювання, сполучення індикативності та директивності;

- складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки на підставі аналізу світового досвіду з їх поділом на чотири групи: регулювання попиту; регулювання пропозиції; заходи організаційного, інфраструктурного та інформаційного характеру; зовнішньоекономічне регулювання;

- механізм впливу на ефективність функціонування аграрного сектора та стан продовольчої безпеки держави, який, на відміну від діючого, встановлює аграрний сектор як базовий для більш широкого розвитку економіки та формування вищого рівня продовольчої безпеки, за якою кожен наступний приріст виробництва пов'язаний з необхідністю залучення несільськогосподарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, професійного кадрового складу, розвинутої фінансової, матеріально-технічної інфраструктури та оперативного оповіщення щодо безпечності харчових продуктів;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні засади державного регулювання аграрного сектора шляхом обґрунтування чинників, що визначають необхідність його здійснення, а саме: специфічні особливості аграрного сектора; необхідність формування суспільних благ; стратегічне місце як замовника і споживача промислової продукції; обмеженість дії ринкових законів, перш за все, в соціальній та екологічній сфері; неврахування ринковими силами позитивних зовнішніх ефектів; неспроможність ринку враховувати особливості цінових циклів у аграрному секторі; зумовленість «провалу» конкуренції внаслідок високого ступеня монополізації суміжних з сільським господарством галузей; неповнота ринку; довго- та короткотермінова аграрні проблеми; зміна сучасного характеру сільського господарства і сільського життя; потреба суттєвих змін технології сільськогосподарського виробництва, з метою посилення охорони довкілля;

- теоретичне підґрунтя визначення пріоритетних напрямів державного регулювання аграрного сектора, зокрема: удосконалення організаційної структури аграрних підприємств, оптимізація структури управління аграрним сектором, реалізація стратегії розширення присутності України на світовому ринку продовольства, посилення ефективності діючої системи управління якістю та безпекою сільськогосподарської продукції, приведення гармонізації стандартів на неї до міжнародних вимог.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці пропозицій щодо науково-методичного обґрунтування механізму регулювання аграрного сектора. Розроблено рекомендації для Головного управління агропромислового розвитку Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо вдосконалення системи функцій і структури органів державного управління (довідка № 2-321 від 02.03.2010 р.). Результати досліджень та рекомендації використовуються в діяльності корпорації „Агро-союз” (довідка № 65/01 від 01.03.2010 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких дисциплін: „Основи економічної теорії”, „Економіка АПК”, „Економіка підприємства” (довідка № 16-11-172 від 07.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що опубліковані в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на таких науково-практичних конференціях, як: „Перспективные разработки науки и техники” (Белгород, 2004р.); „Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах Євроінтеграції” (Запоріжжя, 2005р.); „Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку Придніпров'я” (Дніпропетровськ, 2007р.); „Економічні проблеми сучасного суспільства та шляхи їх подолання” (Запоріжжя, 2007р.); „Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку Придніпров'я” (Дніпропетровськ, 2008р.); „Актуальні проблеми економіки 2007” (Київ, 2007р.); „Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства” (Дніпропетровськ, 2008р.); „Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (Київ, 2008р.); „Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 2009р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 16 наукових праць, загальним обсягом 5,29 обл.вид.арк., у тому числі 4 статті - у наукових фахових виданнях з державного управління, 4 - в інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 190 сторінки, у тому числі 10 таблиць, 25 рисунків, 2 додатки. Список використаних джерел містить 256 найменувань.

2. Основний зміст роботи

державний аграрний продовольча безпека

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі “Теоретичні засади державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки” визначено: теоретичні засади необхідності державного регулювання аграрного сектора; функції та принципи державного регулювання аграрного сектора; елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки.

Виявлено, що більшість розвинутих країн намагається зберегти систему аграрного протекціонізму. Для пояснення цього явища спеціалістами висувається, як мінімум, п'ять теорій: «колективної дії»; «вразливості сільськогосподарського виробництва від коливань ринку»; «інституційного застою»; «попиту і пропозиції на сільськогосподарський протекціонізм»; аграрний протекціонізм як „реакція на випадкові порушення економічної рівноваги”.

Крім протекціонізму, існує й інший підхід, який полягає в тому, що сільське господарство не повинно мати будь-яких переваг у порівнянні з іншими галузями економіки. Тому сільське господарство, як і будь-який інший сектор економіки, повинно підпадати під ринкове регулювання. Такий підхід отримав назву, політики вільної торгівлі, або фритредерства - політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка ґрунтується на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

З точки зору економічної теорії, застосування державного регулювання базується на існуванні так званих „провалів ринку” (market failure). Як зазначав відомий японський економіст С. Окіто, „ринковий механізм зовсім не працює бездоганно”. Таким чином, на наш погляд, можна визначити основні чинники, що зумовлюють державне регулювання аграрного сектора: його специфічні особливості (вони найбільш знаково проявляються в умовах ринкової економіки при вільній конкуренції і недостатньому регулюванні державою відповідних процесів); необхідність формування аграрним сектором суспільних благ (порівняно з іншими галузями економіки зумовлюється значним внеском в розвиток сільських територій, стан довкілля та продовольчу безпеку); стратегічне місце як основного замовника і споживача промислової продукції, що формує, в кінцевому підсумку прибуток у різних галузях національної економіки; обмеженість дії ринкових законів, перш за все в соціальній та екологічній сфері; ринкові сили не враховують зовнішніх ефектів (екстреналій) (позитивні екстерналії являють собою суспільні блага чи вклад у суспільні блага, які не враховуються чи враховуються не повною мірою ринковими економічними індикаторами); ринок неспроможний враховувати особливості цінових циклів у аграрному секторі; сільське господарство в фінансовому відношенні не є самодостатньою галуззю; зумовленість «провалу» конкуренції, що виникає в аграрній сфері через високий ступінь монополізації суміжних з сільським господарством галузей; неповнота ринку (формування системи страхування врожаїв і доходів у сільському господарстві, системи сільськогосподарського кредиту); довготермінова аграрна проблема (повільне зростання сукупного попиту на продукцію сільського господарства в суспільстві по відношенню до її пропозиції); короткотермінова аграрна проблема (цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію в сукупності із значною залежністю аграрного виробництва від природного фактора і конкуренцією виробників); зміна самого характеру сільського господарства і сільського життя (визначає необхідність формування для села розвиненої інфраструктури як фізичного, так і інтелектуального характеру); природоохоронний чинник (потреба суттєвих змін технології сільськогосподарського виробництва, з метою посилення охорони довкілля).

Сьогодні основним завдання держави є забезпечення умов для розвитку аграрного сектора як мультифункціональної галузі економіки. Це визначення є похідним від визначення «сільськогосподарський комплекс». Мультифункціональність аграрного сектора полягає у комплексному охоплені основних характеристик, якими повинна володіти галузь у процесі виконання основних функцій. Серед них головне місце займає економічна, соціальна, екологічна, інноваційна та інформаційна.

Отже, мультифункціональний аграрний сектор визначено як галузь національної економіки, ефективний розвиток і функціонування якої забезпечується через державне регулювання із забезпеченням економічної, соціальної, екологічної, інноваційної та інформаційної функцій, а його конкурентоспроможність виступає основною рушійною силою зміцнення стратегічних позицій та пріоритетів на внутрішньому та світовому аграрних ринках завдяки реалізації таких основних принципів державного регулювання: аграрний протекціонізм, єдність економічних та соціальних цілей, програмний метод регулювання, сполучення індикативності та директивності.

На підставі аналізу світового досвіду узагальнено складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки з їх поділом на чотири групи: регулювання попиту; регулювання пропозиції; заходи організаційного, інфраструктурного та інформаційного характеру; зовнішньоекономічне регулювання.

До заходів регулювання попиту віднесено: стимулювання доходів насе-лення; компенсація частини витрат на харчування населення; управління попи-том спецспоживачів та формування державних резервів; фінансові інтервенції; регулювання цін; зняття бар'єрів між регіональними і локальними ринками; стимулювання вертикальної інтеграції; інформаційне стимулювання попиту.

Регулювання пропозиції здійснюється за допомогою наступних інструментів (важелів): прямі цінові субсидії виробникам; заходи щодо зниження витрат у сільському господарстві; пільгове кредитування; лізинг техніки; програмне управління; ліцензування учасників ринку; контроль за якістю продукції; товарні інтервенції; збутова кооперація; прямі платежі на підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників; виробничі квоти; обмеження на використання землі.

До заходів організаційного, інфраструктурного та інформаційного характеру віднесені: розвиток біржової торгівлі; розвиток торгівлі деривативними інструментами; розвиток торгівлі складськими розписками; регулювання транспортних тарифів; ліцензування сховищ; інформаційне забезпечення агропродовольчих ринків.

До заходів зовнішньоекономічного регулювання віднесено: митно-тарифне регулювання імпорту; митно-тарифне регулювання експорту; квотування імпорту й експорту; технічні бар'єри; субсидування експорту; кредитування і страхування експорту; просування продуктів на іноземні ринки.

У другому розділі “Сучасний стан державного регулювання розвитку аграрного сектора України” проведено аналіз тенденцій державного регулювання розвитку аграрного сектора, визначено наслідки трансформації механізму державного регулювання аграрного сектора України, виявлені деструктивні зміни у формуванні напрямів аграрної політики України в умовах глобалізації світових ринків.

В процесі дослідження визначені такі тенденції державного регулювання розвитку аграрного сектора України.

По-перше, відсутність науково обґрунтованих системних підходів до розуміння суті і наслідків реалізації аграрної політики в державі, ігнорування ключових обмежень та взаємозалежних ринкових зв'язків. У зв'язку з цим агарна політика України нагадує набір стихійних заходів, спрямованих на вирішення короткотермінових проблем за рахунок бюджету, що не узгоджені між собою і часто діють зовсім у протилежному напрямі.

По-друге, непрозорість механізмів розподілу та недоступність одержання бюджетних коштів для значної частини сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та дрібнотоварних господарств населення. Тобто більшість сільськогосподарських підприємств, які займались тваринництвом не отримували дотацій чи доплат взагалі. Недоступними також залишаються одержання пільгових кредитів, особливо для фермерських господарств.

По-третє, неефективне використання вкладених бюджетних коштів, що визначається низькою їх віддачею та невідкладними кінцевими результатами діяльності сільськогосподарських підприємств.

По-четверте, залишається складною проблема технічного забезпечення сільського господарства, яке досягло критичної межі. Аграрні підприємства забезпечені основними сільськогосподарськими машинами лише на 40-58%, понад 90% з яких відпрацювали свій амортизаційний строк. При цьому щорічні темпи вибуття технічних засобів у 5-10 разів перевищують їх придбання.

По-п'яте, існує відсутність системи забезпечення державою регулювання ринкових цін і в цілому доходів сільськогосподарських виробників у напрямі забезпечення рівноваги на продовольчому ринку. Важливим напрямом непрямого регулювання цін і доходів сільськогосподарських виробників повинен стати державний захист вітчизняного аграрного виробника від імпорту дешевої (а часто і неякісної) продукції з інших країн.

По-шосте, нині повністю відсутністє забезпечення соціально-економічних умов для розвитку села, що, в першу чергу, торкається субсидування соціальної інфраструктури в сільській місцевості.

На даний час стабілізація в аграрній сфері сама по собі не може відбутись. Сільське господарство здатне відродитися тільки при активній державній підтримці, саме вона повинна зайняти центральне місце в системі заходів по виходу сільського господарства з кризи.

Наслідками недосконалості механізму державного регулювання аграрного сектора є наступні. Динаміка обсягів сільськогосподарського виробництва у 2000-2008 рр. характеризувалася різко вираженою нестабільністю: значні темпи зростання у 2000-2001 рр. та 2004 р. чергувалися його скороченням у 2003 р. та 2007 р.

Отримані дані вказують на різкі коливання індексів цін виробників промислової і сільськогосподарської продукції та очевидний диспаритет цін, що говорить про недосконалість механізму державного регулювання. Цей механізм не забезпечує платоспроможності сільськогосподарських підприємств. Динаміка свідчить про сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. При зниженні рівня цих цін відповідно знижується рівень рентабельності продукції або вона просто стає збитковою. Визначено, що держава реально не захищає сільськогосподарські підприємства. Це свідчить про неефективний механізм ціноутворення на продукцію. Визначено, що ФСП та дотація у вигляді повернення ПДВ за багато років існування не вплинули ані на збільшення поголів'я великої рогатої худоби, ані на активізацію виробництва сільськогосподарської продукції. Наслідком є також те, що у сільському господарстві середньомісячна заробітна плата штатного працівника залишається однією з найнижчих серед галузей економіки. За січень-листопад 2009 року вона становила 1200 гривень.

Складність та багатоаспектність проблеми розвитку аграрного сектора України в умовах активізації інтеграційних процесів робить її актуальною та потребує подальших наукових досліджень, зокрема щодо виявлення потенційних загроз стану продовольчої безпеки держави, рівня конкурентоспроможності аграрних товаровиробників, у т.ч. у регіональному розрізі, та формування відповідної аграрної політики, спрямованої на вирішення вказаних проблем. Необхідно, однак, зауважити, що в Україні спостерігається значна диференціація рівня регіонального розвитку, обумовлена високою залежністю економіки аграрних регіонів від результатів функціонування сільського господарства. Так, у 2008 р. тільки 4 регіони мали обсяг валової продукції рослинництва більше 3500 млн грн., 9 регіонів - від 2500 до 3500 млн грн., а 12 регіонів - до 2500 млн грн. Щодо продукції тваринництва, то тільки 6 регіонів мали обсяг валової продукції рослинництва більше 2000 млн грн., 10 регіонів - від 1200 до 2000 млн грн., а 9 регіонів - до 1200 млн грн. У багатьох регіонах держави протягом останніх років рентабельність сільськогосподарського виробництва залишалася вкрай низькою або й узагалі від'ємною.

Таке фінансове становище аграрних товаровиробників поглиблює проблему їх інвестиційної привабливості як одного з основних факторів подальшого розвитку. Вступ до СОТ може різко загострити комплекс економічних та соціальних проблем аграрних регіонів держави.

Посилення світових глобалізаційних та інтеграційних процесів актуалізує питання вибору місця і ролі аграрного сектора України у світовій економічній системі. Для України необхідна розробка механізму подальшої інтеграції її аграрного сектора у міжнародне конкурентне середовище, за якого буде створена основа для формування конкурентоспроможності у довгостроковому періоді.

За оцінками фахівців РВПС України НАН вітчизняний АПК може здійснити прорив на світовий ринок через те, що його потенціал, на відміну від традиційних учасників (США, ЄС, Канада), ще не вичерпаний - задіяно лише третину продуктивних сил природи і суспільства.

Неадекватність вітчизняної аграрної політики зумовила особливу гостроту та значимість напрямів аграрної структурної політики. Протягом останніх років в Україні закріпилася тенденція щодо збільшення у структурі виробництва продукції зернових, соняшнику та ріпаку. Одночасно відбувається скорочення посівних площ під цукровими буряками, овочами та картоплею. За таким традиційним для України видом сільськогосподарської продукції, як картопля, обсяг імпорту перевищував експорт у середньому за 2006-2008 рр. у 6,8 разів. Стійкою залишається також тенденція до зменшення поголів'я великої рогатої худоби та свиней. Збереження таких тенденцій вже протягом найближчих років призведе не тільки до неможливості формування експортного потенціалу за групами м'ясо-молочної, овочевої, цукрової та картоплярської продукції, а й до повної втрати продовольчої незалежності за цими видами продовольчих ресурсів. Ситуація є тим більше складною з огляду на низький рівень споживання населенням саме м'ясо-молочної та овочевої продукції.

Формування напрямів аграрної політики, спрямованих на вирішення зазначених диспропорцій, вимагає насамперед ідентифікації факторів, що викликають такі деструктивні зміни. По-перше, зростання попиту на біопальне у світі стимулює збільшення виробництва ріпаку, зокрема в Україні. При цьому основна його частина у вигляді сировини експортується. Так, у 2008 р. при валовому зборі ріпаку на рівні 2872,9 тис. тонн експортовано 2387,1 тис.тонн, тобто 83% вирощеного. По-друге, низькі ціни на імпортовану м'ясопродукцію призвели до того, що вирощування худоби стало економічно низькоефективним або й збитковим. По-третє, зростання цін на енергоносії призводить до збитковості сільськогосподарської продукції.

У третьому розділі “Напрямки удосконалення державного регулювання аграрного сектора економіки України” проведена розробка механізмів забезпечення продовольчої безпеки, проведено обгрунтування пріоритетних напрямів державного регулювання аграрного сектора, розроблені заходи державної підтримки аграрного сектора.

Проведена оцінка механізмів забезпечення продовольчої безпеки, яка свідчить про наступне. Початковий етап формування продовольчої безпеки вимагає створення системи моніторингу, на яку покладається завдання визначення фактичного її стану, прогнозування внутрішніх та зовнішніх загроз продовольчої безпеки. На цій основі розробляються заходи щодо локалізації та нейтралізації негативних факторів, що впливають або можуть у майбутньому вплинути на зниження рівня безпеки. Система моніторингу продовольчої безпеки зосереджується на наступних напрямах: сільськогосподарське виробництво, продовольчий ринок, споживання продовольства, харчування населення, якість та безпека продовольства.

На основі наведеного визначення розроблено механізм впливу зростання ефективності функціонування аграрного сектора на стан продовольчої безпеки держави (рис. 1).

Він передбачає, що аграрний сектор може стати базовою передумовою для більш широкого розвитку всієї економіки та формування вищого рівня продовольчої безпеки. При цьому має враховуватися, що кожен наступний приріст виробництва пов'язаний з необхідністю залучення несільськогоспо-дарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, профе-сійного кадрового складу, розвинутої фінансової та матеріально-технічної інфра-структури та ін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Механізм впливу зростання ефективності функціонування аграрного сектора на стан продовольчої безпеки держави

Проблема продовольчої безпеки має вирішуватися не лише на національному, а й на регіональному рівні. Це зумовлено нерівномірністю соціально-економічного розвитку окремих територій держави, що є наслідком значних відмінностей у природно-кліматичних умовах, виробничо-економічному потенціалі та ін. Підвищення рівня відповідальності суб'єктів держави за забезпечення населення якісним продовольством вимагає формування адекватної регіональної політики продовольчої безпеки.

Реалізація аграрної політики продовольчої безпеки передбачає необхідність забезпечення тісної взаємодії між усіма суб'єктами, що відповідають за процес її формування. В умовах інтеграції України в європейський економічний простір виникає необхідність створення відповідної національної мережевої системи оперативного оповіщення з метою повідомлення про прямі й непрямі небезпеки для здоров'я людей, зумовлені харчовими продуктами. Вказана система повинна відповідати діючим європейським стандартам та враховувати останні тенденції щодо її удосконалення, які мають місце в країнах-членах ЄС. Тільки за таких умов вона з часом зможе інтегруватися у європейську систему оперативного оповіщення про ситуацію в сфері харчових продуктів. Зазначена система має поширюватися на всі харчові продукти, призначені для споживання людьми, корми для тварин, та включати увесь спектр прямих і непрямих ризиків незалежно від того, коли вони можуть виникнути. На початковому етапі така система в Україні повинна бути створена як внутрішня міжрегіональна, що дозволить здійснювати ефективний обмін необхідною інформацією щодо якості та безпеки харчових продуктів між окремими регіонами держави (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Система оперативного оповіщення щодо безпечності харчових продуктів

Ця мережа дозволить сполучити регіони та центральний орган, який відповідає за якість і безпеку харчових продуктів. Коли будь-який член мережі матиме інформацію щодо серйозного чи непрямого ризику для людини, пов'язаного з тим чи іншим харчовим продуктом чи кормом для тварин, то вона повинна негайно направлятися до центрального органу по мережі оперативного оповіщення. Останній має знаходитися в основі системи. Він може доповнити отримане повідомлення науковою чи технічною інформацією з метою полегшення роботи з оперативного і належного врегулювання ситуації, пов'язаної з цим ризиком.

Одним із першочергових стратегічних пріоритетів складової аграрної політики є посилення ефективності діючої системи управління якістю та безпекою сільськогосподарської продукції, проведення гармонізації стандартів на неї до міжнародних вимог. У цьому процесі важливу позитивну роль можуть відіграти незалежні організації з сертифікації. У країнах з низьким рівнем ефективності регулювання якості продукції чи за наявності стереотипів, які негативно впливають на сприйняття продукції в країні-імпортері, використання зовнішніх контролюючих організацій може бути способом встановлення довіри щодо якості експортованої продукції. В сфері сільськогосподарського експорту залучення зарубіжних контролюючих фірм є обов'язковим.

Важливим заходом державної підтримки аграрного сектора є опрацювання механізмів ринкового страхування, розвиток якого на сьогодні перебуває у зародковому стані й практично не впливає на діяльність сільськогосподарських підприємств. Надання страхових послуг у досліджуваній галузі повинне передбачати інституційні зміни, в результаті яких кількість господарюючих суб'єктів та їх землекористування істотно змінилися, що ускладнює оцінку обґрунтованої урожайності. З цією метою розрахунок обґрунтованої урожайності доцільно проводити в межах одного району, щодо якого є дані про урожайність за тривалі періоди часу, що дасть змогу врахувати рівень агротехнічного обслуговування вирощування певної культури виробником.

Наступним заходом є підтримка розвитку інфраструктури аграрного ринку. Практично всі біржі, які діють в Україні, мають досить добру інфраструктуру та перспективи розвитку. Проблеми виникають за рахунок того, що попит на біржові котирування вітчизняних товарних бірж не створений. Виробники і споживачі не виходять з торгами на біржу за причини необхідності подання відкритої інформації про справедливу ринкову (біржовою) ціну на продукцію, що неминуче приводить до точного визначення бази для відрахування податків, що робить неефективними різні стратегії з маніпулювання відпускними і закупівельними цінами. Крім того, виробники сільськогосподарської продукції в більшості випадків сприймають товарну біржу як додаткового посередника у системі збуту аграрної продукції.

Пропонуємо для більш ефективного регулювання внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції закуповувати сільськогосподарську продукцію і продовольство для державних потреб та їх реалізацію з державних ресурсів тільки через біржовий товарний ринок і створення електронної системи торгів із закупівлі й продажу сільськогосподарської продукції для державних потреб у кожному окремому регіоні, а також здійснення всіх контрактів по сільськогосподарській продукції через Агропромислову біржу.

Дослідження свідчать, що ефективний механізм державної підтримки аграрного сектора не може існувати без відповідного інформаційного забезпечення. Перспективною формою, на наш погляд, є створення інформаційно-консультуючої служби (ІКС) для сільських товаровиробників. Як показує міжнародний досвід, саме дана форма здатна взяти на себе виконання багатьох функцій, загублених державними органами управління, і привести до позитивних зрушень в аграрному секторі.

Найважливішою умовою ефективно працюючої інформаційно-консультуючої служби є поєднання в ній функцій освіти, розповсюдження знань, науки і консультування. Всі ці функції тією чи іншою мірою виконувалися в аграрному секторі України до створення служби. Проте ефект від їх реалізації був дуже низький внаслідок того, що вони реалізовувалися значною мірою окремо один від одного різними державними структурами, що не мали тісного зв'язку між собою. Створення служби припускає об'єднання зусиль всіх учасників інформаційного обслуговування, консалтингу і залучення до цього процесу самих товаровиробників.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування необхідності державного регулювання аграрного сектора України в умовах глобалізації світових ринків та розробці відповідних рекомендацій. На підставі проведених досліджень сформульовані такі висновки.

1. Аналіз теорій державного регулювання аграрного сектора від агарного протекціонізму до політики мінімального державного втручання, яка ґрунтується на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції, свідчить про необхідність розроблення засад застосування адміністративних методів впливу, оскільки цьому питанню в сучасних умовах приділено недостатньо уваги, переважно розглядається аналіз розвитку окремих механізмів. Це зумовлює необхідність подальших досліджень у напрямі вдосконалення державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.

2. Визначено, що з точки зору економічної теорії застосування державного регулювання базується на існуванні так званих „провалів ринку” (market failure). Виходячи з цього, визначено основні чинники, що зумовлюють державне регулювання аграрного сектора, а саме: його специфічні особливості; необхідність формування аграрним сектором суспільних благ; стратегічне місце як основного замовника і споживача промислової продукції; обмеженість дії ринкових законів, перш за все, в соціальній та екологічній сфері; неврахування ринковими силами позитивних зовнішніх ефектів; неспроможність ринку враховувати особливості цінових циклів у аграрному секторі; несамодостатність сільського господарства в фінансовому відношенні; зумовленість «провалу» конкуренції через високий ступінь монополізації суміжних з сільським господарством галузей; неповнота ринку; довго- та короткотермінова аграрні проблеми; зміна сучасного характеру сільського господарства і сільського життя; потреба суттєвих змін технології сільськогосподарського виробництва, з метою посилення охорони довкілля.

3. Визначено, що мультифункціональний аграрний сектор є галуззю національної економіки, ефективний розвиток і функціонування якої забезпечується через державне регулювання із забезпеченням економічної, соціальної, екологічної, інноваційної та інформаційної функцій, а його конкурентоспроможність виступає основною рушійною силою зміцнення стратегічних позицій та пріоритетів на внутрішньому та світовому аграрних ринках завдяки реалізації таких основних принципів державного регулювання: аграрний протекціонізм, єдність економічних та соціальних цілей, програмний метод регулювання, сполучення індикативності та директивності.

4. На підставі аналізу світового досвіду узагальнено складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки з їх поділом на чотири групи: регулювання попиту; регулювання пропозиції; заходи організаційного, інфраструктурного та інформаційного характеру; зовнішньоекономічне регулювання. До заходів регулювання попиту, зокрема, віднесено: стимулювання доходів населення; компенсація частини витрат на харчування населення; інформаційне стимулювання попиту. До регулювання пропозиції віднесені такі інструменти (важелі): прямі цінові субсидії виробникам; лізинг техніки; програмне управління; ліцензування учасників ринку; контроль за якістю продукції; обмеження на використання землі. До заходів організаційного, інфраструктурного та інформаційного характеру віднесені: розвиток біржової торгівлі; регулювання транспортних тарифів; ліцензування сховищ; інформаційне забезпечення агропродовольчих ринків. До заходів зовнішньоекономічного регулювання віднесено: митно-тарифне регулювання імпорту; митно-тарифне регулювання експорту; квотування імпорту й експорту; технічні бар'єри; субсидування експорту; кредитування і страхування експорту; просування продуктів на іноземні ринки.

5. У процесі дослідження визначені такі тенденції державного регулювання розвитку аграрного сектора України. По-перше, відсутність науково обґрунтованих системних підходів до розуміння суті й наслідків реалізації аграрної політики в державі та ігнорування ключових обмежень та взаємозалежних ринкових зв'язків. По-друге, непрозорість механізмів розподілу та недоступність одержання бюджетних коштів для значної частини сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та дрібнотоварних господарств населення. По-третє, неефективне використання вкладених бюджетних коштів, що визначається низькою їх віддачею та невідкладними кінцевими результатами діяльності сільськогосподарських підприємств. По-четверте, залишається складною проблема технічного забезпечення сільського господарства, яке досягло критичної межі. По-п'яте, існує відсутність системи забезпечення державою регулювання ринкових цін і в цілому доходів сільськогосподарських виробників у напрямі забезпечення рівноваги на продовольчому ринку. По-шосте, нині повністю відсутністє забезпечення соціально-економічних умов для розвитку села, що, в першу чергу, торкається субсидування соціальної інфраструктури в сільській місцевості.

6. Наслідками недосконалості механізму державного регулювання аграрного сектора визначені наступні: яскраво виражена нестабільність динаміки обсягів сільськогосподарського виробництва; різкі коливання індексів цін виробників промислової і сільськогосподарської продукції та очевидний диспаритет цін; низька платоспроможність сільськогосподарських підприємств; сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію, що веде до зниження рівня її рентабельності або просто збитковості; відсутність впливу ФСП та дотації у вигляді повернення ПДВ на активізацію виробництва сільськогосподарської продукції; найнижчий рівень заробітної плати працівників порівняно з іншими галузями економіки. Сюди ж відноситься принципова неузгодженість окремих положень основних законодавчих актів щодо розвитку села до 2015 року, зокрема щодо розуміння сутності проблеми продовольчої безпеки держави, неврахування значної диференціації рівня регіонального розвитку, що зумовлена високою залежністю економіки аграрних регіонів від результатів функціонування сільського господарства, у виконанні вимог СОТ. Це може різко загострити комплекс економічних та соціальних проблем аграрних регіонів держави.

7. Проведені дослідження підтверджують, що світова продовольча криза 2007-2008 р. мала не кон'юнктурний, а системний характер, оскільки чинники, які її спричинили, формувалися протягом тривалого періоду часу. Формування напрямів аграрної політики, спрямованих на врахування цих чинників, вимагає насамперед ідентифікації факторів, що викликають такі деструктивні зміни. По-перше, зростання попиту на біопальне у світі стимулює збільшення виробництва ріпаку, зокрема в Україні. При цьому основна його частина у вигляді сировини експортується. По-друге, низькі ціни на імпортовану м'ясопродукцію призвели до того, що вирощування худоби стало економічно низькоефективним або й збитковим. По-третє, зростання цін на енергоносії призводить до збитковості сільськогосподарської продукції.

8. Розроблено механізм впливу зростання ефективності функціонування аграрного сектора на стан продовольчої безпеки держави. Він передбачає, що аграрний сектор може стати базовою передумовою для більш широкого розвитку всієї економіки та формування вищого рівня продовольчої безпеки. При цьому має враховуватися, що кожен наступний приріст виробництва пов'язаний з необхідністю залучення несільськогосподарського капіталу, зокрема у вигляді ефективних засобів виробництва, професійного кадрового складу, розвинутої фінансової, матеріально-технічної інфраструктури та ін.

У його межах запропонована система оперативного оповіщення щодо безпечності харчових продуктів. На початковому етапі така система в Україні повинна бути створена як внутрішня міжрегіональна, що дозволить здійснювати ефективний обмін необхідною інформацією щодо якості та безпеки харчових продуктів між окремими регіонами держави.

9. У якості пріоритетних визначено такі ключові напрями державного регулювання аграрного сектора: поліпшення структури виробництва сільськогосподарської продукції, удосконалення організаційної структури аграрних підприємств, оптимізація структури управління аграрним сектором, реалізація стратегії розширення присутності України на світовому ринку продовольства, посилення ефективності діючої системи управління якістю та безпекою сільськогосподарської продукції, проведення гармонізації стандартів на неї до міжнародних вимог.

10. Важливим заходом державної підтримки аграрного сектора є опрацювання механізмів ринкового страхування через інституційні зміни, які передбачають розрахунок обґрунтованої урожайності в межах одного району за тривалі періоди часу, що дає змогу врахувати рівень агротехнічного обслуговування вирощування певної культури виробником. Наступним заходом є активізація діяльнотсі держави на біржовому аграрному ринку шляхом закупівлі сільгосппродукції для державних потреб та її реалізації з державних ресурсів і державного резерву. Перспективною формою державної підтримки є створення інформаційно-консультуючої служби сільських товаровиробників, яка має поєднувати функції освіти, розповсюдження знань, науки і консультування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Кушмаєва В.В. Державна політика реформування аграрного сектору економіки [Електронний ресурс] / В.В. Кушмаєва // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - №4. -Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nauka.com.ua/

Кушмаєва В.В. Державне стимулювання створення на аграрному ринку інтеграційних об'єднань / В.В. Кушмаєва // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 5. - С. 25-27.

Кушмаєва В.В. Критерії ефективності державного регулювання сільськогосподарського виробництва / В.В. Кушмаєва // Економіка та держава. - 2010. - № 4. - С. 148-149.

Кушмаєва В.В. Шляхи активізації податкових інструментів державного впливу на розвиток аграрної сфери / В.В. Кушмаєва // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 6. - С. 31-33.

Кушмаєва В.В. Земельна реформа в Україні / В.В. Кушмаєва // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2001. - №4. - С.88-93.

Кушмаєва В.В. Економічна ефективність використання земель та шляхи її підвищення / В.В. Кушмаєва // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. Вип. 48.: - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С. 73-79.

Кушмаєва В.В. Формування економічних взаємовідносин в агропромислових корпораціях / В.В. Кушмаєва // АгроСвіт. - 2008. - № 17. - С. 9-12.

Кушмаєва В.В. Формування системи економічних взаємовідносин в аграрній сфері / В.В. Кушмаєва // АгроСвіт. - 2007. - № 5. - С. 20-25.

Кушмаєва В.В. Агропромислова корпорація як перспективна форма інтеграції / В.В. Кушмаєва // Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку Придніпров'я: регіон. наук.-практ. конф. м.Дніпропетровськ, 26-28 лютого 2008 р.: матер. допов. - Дніпропетровськ ДДАУ, 2008 - С. 53-55.

Кушмаєва В.В. Дійова стратегія розвитку продовольчих ринків / В.В. Кушмаєва // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття: матеріали II міжнар. наук.-практ. коф., м.Дніпропетровськ, 25-26 грудня 2009 р.: тези допов.: - в 5 т. - Т. 1. - Дніпропетровськ, 2009. - С.82-85.

Кушмаєва В.В. Кооперація та інтеграція в аграрному виробництві / В.В. Кушмаєва // Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку Придніпров'я: наук.-практ. конф., м.Дніпропетровськ, 26-28 лютого 2007р.: матер. допов. - Дніпропетровськ: ДДАУ, 2007.- С.27-28.

Кушмаєва В.В. Проблеми становлення ринково-підприємницьких агро формувань / В.В. Кушмаєва // Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах Євроінтеграції: наук.-практ. конф., м.Запоріжжя, 27-28 жовтня 2005.: зб. тез доп.: у 3-х т. - ГУ ”ЗІДМУ”, 2005. - Т.1. - С.135-136.

Кушмаєва В.В. Сутність економічних відносин в АПК / В.В. Кушмаєва // Наука і вища освіта: тези доповідей учасників XV Міжнародної наукової конференції молодих науковців, м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007р: у 3 ч. - Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2007. - Ч.1. - С.69-70.

Кушмаєва В.В. Реалізація економічних взаємовідносин підприємств АПК / В.В. Кушмаєва // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 20 травня 2008 р.: тези допов.: - у 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.2. - С. 252-253.

Кушмаєва В.В. Формирование и развитие частного сектора в аграрной сфере экономики Украины / В.В. Кушмаєва // Перспективные разработки науки и техники: науч.-практ. конф., г.Белгород, 22 октября 2004г.: - у 3-х т. - Экономические науки. - Белгород: Руснаучкнига; Днепропетровск: Наука и образование. - Т. 1. - С.68-70.

Кушмаєва В.В. Формування системи економічних взаємозв'язків в АПК / В.В. Кушмаєва // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства: міжнар. наук.-практ. конф., м. Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р.: тези допов.: у 2 т. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2008. -Т. 2. - С. 108-109.

Анотація

Кушмаєва В.В. Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню та розробці практичних пропозицій щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.

Проаналізовано і визначено теоретичні засади необхідності державного регулювання аграрного сектора економіки України. Визначені і обґрунтовані функції та принципи державного регулювання аграрного сектора. В роботі були узагальнені складові елементи механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки; досліджені негативні тенденції державного регулювання розвитку аграрного сектора України; визначені пріоритетні напрями державного регулювання аграрного сектора та наслідки недосконалості механізму державного регулювання аграрного сектора. Проведено ідентифікування факторів, що викликали деструктивні зміни у формуванні напрямів аграрної політики України; розробленно механізм впливу на зростання ефективності функціонування аграрного сектора та стан продовольчої безпеки держави; також розроблені заходи державної підтримки аграрного сектора України.

Ключові слова: аграрна структурна політика, інфраструктура аграрного ринку, механізм державного регулювання, мультифункціональна галузь, пріоритетні завдання, принципи, продовольча безпека, стратегія.

Аннотация

Кушмаева В.В. Государственное регулирование развития аграрного сектора экономики Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертационная работа посвящена теоретическому обоснованию и разработке практических предложений по усовершенствованию механизмов государственного регулирования развития аграрного сектора экономики Украины.

Проанализированы и определенны теоретические основы государственного регулирования аграрного сектора экономики Украины. Определенны и обоснованны функции и принципы государственного регулирования аграрного сектора.

В работе был проведен анализ теорий государственного регулирования аграрного сектора от аграрного протекционизма к политике минимального государственного вмешательства во внешнюю торговлю, которая базируется на основе свободных рыночных сил спроса и предложения и свидетельствует о необходимости разработки административных методов воздействия. Это обусловливает необходимость дальнейших исследований в направлении совершенствования государственного регулированияразвития аграрного сектора экономики Украины.

Было определено, что с точки зрения экономической теории применение государственного регулирования базируется на существовании так называемых "провалов рынка" (market failure). Исходя из этого определены основные факторы, обуславливающие государственное регулирование аграрного сектора, а именно: его специфические особенности; необходимость формирования аграрным сектором общественных благ; стратегическое место как основного заказчика и потребителя промышленной продукции; ограниченность действия рыночных законов, прежде всего в социальной и экологической сфере; неучета рыночными силами положительных внешних эффектов; несостоятельность рынка учитывать особенности ценовых циклов в аграрном секторе, несамодостаточность сельского хозяйства в финансовом отношении и т.д. Определено, что мультифункциональный аграрный сектор является отраслью национальной экономики, эффективное развитие и функционирование которой обеспечивается через государственное регулирование с обеспечением экономической, социальной, экологической, инновационной и информационной функций, а его конкурентоспособность выступает основной движущей силой укрепления стратегических позиций и приоритетов на внутреннем и мировом аграрных рынках благодаря реализации таких основных принципов государственного регулирования: аграрный протекционизм, единство экономических и социальных целей, программный метод регулирования, сочетания индикативности и директивности.