Відновне правосуддя у кримінальному процесі: міжнародний досвід та перспективи розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Відновне правосуддя у кримінальному процесі: міжнародний досвід та перспективи розвитку в Україні

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Микитин Юрій Іванович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки

України

Фріс Павло Львович,

Прикарпатський юридичний інститут

Львівського державного університету внутрішніх справ,

професор кафедри кримінальногоправа.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент,

Попелюшко Василь Олександрович,

Національний університет"Острозька академія",

завідувача кафедри правосуддя та кримінально-правових відносин;

кандидат юридичних наук,

Бородовська Наталія Олександрівна,

Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ,

професор кафедри судочинства.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтеграція України у світову та європейську спільноту вимагає від нашої держави адаптування національного законодавства до міжнародних стандартів і зобов'язань. Особливо це стосується кримінального процесу, через який здійснюється охорона важливих конституційних прав, свобод та інтересів громадян, з врахуванням реалій розвитку українського суспільства.

Сучасна міжнародна і європейська концепція захисту прав людини, яка відображена у ряді міжнародних документів свідчить про тенденції відмови світової спільноти від виключно каральної реакції на злочин, яка не може належним чином забезпечити як права осіб, що його вчинили, так і потерпілих. Це зумовлює необхідність закріплення нового підходу до кримінального процесу, який реалізується через концепцію відновного правосуддя.

Незважаючи на прийняття Конституції України 1996 р., проведення Малої судової реформи 2001 р., що спрямовані на реалізацію вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, реформування кримінального процесу не набуло завершального характеру, особливо, з позиції відновного правосуддя. Актуальність такого підходу підтверджують положення Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України 15 лютого 2008 р., згідно якої впровадження відновного правосуддя є одним із завдань реформування кримінального процесу. На нормативному рівні у чинних КК України і КПК України закладені лише найзагальніші його підвалини. Проте повноцінне запровадження відновного правосуддя потребує належного правого регулювання, комплексу норм, які б всебічно регулювали його реалізацію, що на даний час відсутні.

Важливість відновного правосуддя підтверджується й тим, що цю проблему досліджували багато українських та зарубіжних учених. Серед вітчизняних дослідників - І.А. Войтюк, А.О. Горова, Т.А. Денисова, В.В. Землянська, І.І. Ємельянова, В.Д. Каневська, О.В. Коваленко, Р.Г. Коваль, І.М. Козьяков, М.В. Костицький, В.М. Куц, В.Т. Маляренко, Ж.В. Мандриченко, Я.В. Мачужак, О.Б. Олійник, П.П. Пилипчук, Н.М. Прокопенко, О.Є. Соловйова, Н.М. Ярмиш, А.М. Ященко та інші. Науковим підґрунтям дисертації стали праці Н.С. Карпова, О.М. Литвака, Н.В. Лісової, О.Р. Михайленка, М.В. Руденка, Л.Д. Удалової, П.Л. Фріса, В.І. Шакуна, М.К. Якимчука, О.Н. Ярмиша та інших. Серед закордонних науковців відновне правосуддя досліджували І. Айртсен, Д. Ван Несс, Дж. Брейтуейт, Я. Валюк, Б. Вос, Л. Головко, М. Гроенхейзен, Г. Зер, Р. Коатс, Л. Корнозова, Н. Крісті, Д. Маєрс, Дж. Максвел, Р. Максудов, Т. Маршал, А. Моріс, А. Мужиновський, С. Пен, І. Петрухін, М. Райт, Б. Стюарт, М. Умбрайт, М. Флямер, Н. Шатіхіна, В. Янг та інші.

Дослідження відновного правосуддя зазначеними ученими безперечно має важливе практичне і наукове значення для вдосконалення законодавства. Проте науковий аналіз цієї проблеми в Україні стосувався тільки окремих аспектів. Комплексного монографічного дослідження відновного правосуддя не проводилося. Залишається теоретично не розробленими низка ключових проблем, а деякі висунуті пропозиції потребують подальшого уточнення і вивчення. Існує необхідність глибокого осмислення, систематизації, узагальнення наявного матеріалу, розробки на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, що є необхідним для сучасної юридичної теорії і практики. Наведене в комплексі зумовило вибір теми дослідження та свідчить про її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, що затверджена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. №361/206, Концепції реформування кримінальної юстиції України, що затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. №311/2008. Проведення дослідження цієї теми здійснювалось в межах науково-дослідної роботи "Політика Української держави у сфері боротьби зі злочинністю" Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (державний реєстраційний номер 0110U001541).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі проведеного всебічного комплексного теоретичного аналізу і узагальнення міжнародного правового регулювання та досвіду розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо впровадження відновного правосуддя у кримінальний процес.

Відповідно до поставленої мети були визначені та вирішувалися такі взаємопов'язані завдання:

- розкрити поняття та сутність відновного правосуддя;

- висвітлити історію кримінально-процесуальної політики посередництва і примирення як основи відновного правосуддя в Україні;

- розглянути форми відновного правосуддя, визначити місце медіації як найпоширенішої його форми у кримінальному процесі;

- проаналізувати міжнародно-правові акти ООН та Ради Європи, які закріплюють основи відновного правосуддя;

- узагальнити досвід запровадження відновного правосуддя в європейських країнах;

- встановити теоретико-правові передумови впровадження відновного правосуддя в Україні;

- внести пропозиції щодо змін до кримінального і кримінально-процесуального законодавства України з метою нормативно-правового закріплення відновного правосуддя.

Об'єкт дослідження - діяльність правоохоронних органів, суду, громадських організацій із забезпечення механізму впровадження відновного правосуддя у кримінальний процес як правове явище.

Предмет дослідження - відновне правосуддя у кримінальному процесі, міжнародний досвід та перспективи розвитку в Україні.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань, об'єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод став основою наукового пізнання соціальних явищ і процесів, підґрунтям комплексного використання інших методів. Зокрема, за його допомогою проаналізовано правові аспекти впровадження відновного правосуддя, медіації (підрозділ 3.2.); логіко-семантичний метод застосовано при визначенні понятійного апарату (підрозділи 1.1., 1.3.); історичний метод використовувався з метою визначення історичних аспектів кримінально-процесуальної політики посередництва і примирення (підрозділ 1.2.); системно-функціональний метод надав можливість визначити міжнародно-правові основи відновного правосуддя та теоретико-правові передумови впровадження відновного правосуддя (підрозділи 2.1., 3.1.); порівняльно-правовий метод посприяв визначенню особливостей правового регулювання відновного правосуддя в інших країнах (підрозділи 1.3., 2.2.); метод моделювання та прогнозування застосовано під час визначення завдань щодо запровадження та розвитку відновного правосуддя, зокрема медіації в Україні (підрозділи 1.4., 3.1., 3.2.); метод аналізу і синтезу дозволив зібрати та використати дані медіаційної практики (підрозділи 2.2., 3.1.) та з'ясувати думку суддів, працівників правоохоронних органів щодо окремих аспектів проблеми, яка досліджувалася (підрозділ 3.1.).

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України; закони та підзаконні акти України; роз'яснення постанов Пленуму Верховного Суду України; відомчі нормативні акти Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України; міжнародно-правові акти ООН, Ради Європи, які стосуються відновного правосуддя, законодавство інших країн, проекти законів у сфері медіації, проекти нових КПК України.

Емпіричну базу дослідження складають дані, отримані внаслідок вивчення 120 рішень місцевих судів Харкова, Івано-Франківська, Львова, Білої Церкви, Красногвардійська у кримінальних справах, в яких застосовувалася медіація, про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням на підставі статті 46 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки на підставі статті 47 КК України, а також із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі статті 97 КК України; результати анкетування 235 суддів, прокурорів, працівників органів внутрішніх справ Києва, Львова, Харкова, Одеси, Сімферополя, Івано-Франківська; особистий досвід, набутий за час стажування у Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Польщі та координації проектів у сфері відновного правосуддя в Івано-Франківській області, проведення медіацій у кримінальних справах. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, що забезпечує репрезентативність зроблених висновків у межах України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим комплексним дослідженням відновного правосуддя в Україні, яке дало можливість запропонувати авторський підхід до розв'язання низки дискусійних теоретичних питань, обґрунтувати нові положення, що поглиблюють зміст теорії кримінального процесу з цієї проблеми та значимі для юридичної практики. До найбільш важливих результатів, які відображають новизну дисертації, належать наступні положення:

вперше:

- сформульовано авторське визначення понять "відновне правосуддя", під яким розуміється особлива кримінально-процесуальна форма, на основі якої сторони кримінально-правового конфлікту вирішують його за посередництва третьої нейтральної сторони шляхом максимального відновлення матеріального, морально-психологічного стану та соціального статусу, що існував до вчинення злочину, та "медіація у кримінальному процесі", що розглядається як добровільний і конфіденційний процес, який спрямований на вирішення кримінально-правового конфлікту між потерпілим та обвинуваченим (підсудним) за участю нейтральної особи (медіатора);

- встановлено, що медіація займає у системі стадій кримінального процесу самостійне місце та розглядається як факультативна процедура, яка з огляду на критерії допустимості її проведення (медіація не може бути стадією кримінального процесу, а тільки доповнює їх) не може застосовуватись у всіх категоріях кримінальних справ;

- визначено кримінально-процесуальний статус медіатора як суб'єкта кримінального процесу, що відноситься до інших осіб, які беруть участь у кримінальному процесі;

- запропоновано низку авторських змін до КПК України, пов'язаних з нормативним врегулюванням медіації у кримінальному процесі, прав та обов'язків його учасників у цій сфері;

удосконалено:

- правові підходи до процесуальної основи медіації у кримінальному процесі; яка може застосовуватися на різних його стадіях до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку;

- існуючі актуальні підходи до реформування КПК України та КК України щодо запровадження медіації;

дістало подальший розвиток:

- історичний аспект кримінально-процесуальної політики у сфері примирення і посередництва в Україні;

- положення щодо міжнародно-правового регулювання відновного правосуддя, зокрема такої його форми як медіація, що визначають умови її застосування, процесуально-правовий статус учасників, договір про примирення; вплив на хід кримінального процесу.

- узагальнення досвіду впровадження відновного правосуддя в Англії, Німеччині, Польщі, Словенії;

- визначення передумов впровадження відновного правосуддя в Україні, до яких, насамперед, належать норми КК України, КПК України, які регулюють інститут примирення;

- обґрунтування значимості договору про примирення як акту, що свідчить про розв'язанням кримінально-правового конфлікту, визначення його впливу на прийняття процесуального рішення та застосування матеріальних наслідків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони використовуються у наступних сферах: науковій - для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем відновного правосуддя, медіації; правотворчій - для удосконалення кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм із обраної проблематики (лист вих. № 68 ВР від 18 березня 2010 р.); правозастосовчій - при застосуванні медіації у кримінальних справах судами (акт впровадження Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.03.2010 р.); у навчально-методичній - при викладанні курсу "Кримінальне право. Загальна частина", "Кримінально-процесуальне право", спецкурсу "Відновне правосуддя" у навчальному процесі Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (акт впровадження Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника від 16.03.2010 р.) та Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ від 19.06.2010 р.) підготовці підручників, навчальних і методичних посібників із зазначених дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження були оприлюднені у доповідях та повідомленнях на Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.), Всеукраїнському науково-практичному семінарі "Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності", (м. Івано-Франківськ, 12-13 травня 2006 р.), Міжнародній конференції "Роль центрів відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції" (м. Київ, 19-20 квітня 2007 р.), Всеукраїнській конференції "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина", (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Верховенство права у правозастосовній діяльності" (м. Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Європейське і національне кримінальне право: шляхи і перспективи розвитку" (м. Одеса, 23 листопада 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Від громадянського суспільства до правової держави" (м. Харків, 24 квітня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2008 р.), Всеукраїнській конференції "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина", (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Правова політика Української держави" (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в одному посібнику, шести наукових статтях, чотири з яких у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та десяти тезах науково-практичних конференцій, семінарів.

Структура дисертації складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 200 сторінок, з них 25 сторінок - список використаних джерел (240 найменувань), 6 додатків на 26-и сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначається ступінь її наукової розробленості, мета, завдання і методи дослідження, його об'єкт та предмет; висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами; визначаються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів; відображаються форми їх апробації і впровадження у наукову, правотворчу, правозастосовчу діяльність, навчально-методичну роботу.

Розділ 1 "Сутність, історичне підґрунтя та форми відновного правосуддя" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Поняття і принципи відновного правосуддя" проаналізовано поняття відновного правосуддя, сформульоване українськими та зарубіжними вченими. На підставі цього визначено основні підходи до розуміння його сутності, встановлені його основні ознаки: 1) відновне правосуддя нерозривно пов'язане з кримінальним процесом і є особливим методом досягнення його мети; 2) відновне правосуддя спрямоване на вирішення кримінально-правового конфлікту; 3) відновна концепція розглядає кримінально-правовий конфлікт як, насамперед, зіткнення міжособистісних прав та інтересів потерпілого і правопорушника, а вже потім публічних, державних; 4) відновне правосуддя передбачає наявність посередницької фігури; 5) метою відновного правосуддя є відшкодування матеріальної шкоди, що завдана злочином; відновлення морально-психологічної рівноваги потерпілого і правопорушника, усвідомлення ним протиправності своєї поведінки; профілактика правопорушень у майбутньому; повернення до попереднього суспільно-соціального становища у громаді, яке існувало до вчинення злочину.

З метою конкретизації розуміння сутності відновного правосуддя визначено загальноправові (конституційні) принципи кримінального процесу, на яких воно безпосередньо ґрунтується, здійснено їхній аналіз. Також на основі існуючих підходів до переліку спеціальних принципів відновного правосуддя, запропоновано їхню авторську класифікацію з власним розумінням кожного із них.

У підрозділі 1.2. "Історія кримінально-процесуальної політики у сфері примирення та посередництва в Україні" висвітлено історичні основи відновного підходу, починаючи з часів первіснообщинної формації, перших формалізованих джерел права Київської Русі до кінця ХХ століття. З цієї точки зору у даному підрозділі проаналізовано норми Руської Правди, Псковської судної грамоти, Судебника князя Казимира Ягеловича, Судебника 1470 р., Литовських статутів 1529, 1566, 1588 рр., козацького права, Соборного уложення 1649 р., Прав, за якими судиться малоросійський народ, Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Уложення про судові установи, Уставу кримінального судочинства, Уставу про покарання, які накладаються мировими судами, прийняті у 1864 р., законодавчі акти, що діяли на західноукраїнських землях, Кримінально-процесуального кодексу УСРР 1922 р., Кримінально-процесуального кодексу 1927 р., Основ кримінального законодавства СРСР 1958 р., Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 р., законодавчих актів Малої судової реформи 2001 р. Відновний підхід на різних історичних етапах знаходив своє відображення через інститути примирення та посередництва. Відповідно, ідея відновного правосуддя не є новою для кримінально-правової політики, що існувала на українських землях при розв'язанні кримінально-правового конфлікту. правосуддя кримінальний законодавство процесуальний

У даному підрозділі виділено основні історичні пам'ятки права, в яких закріплено найяскравіші прояви відновного правосуддя, що наближені до його сучасної концепції.

У підрозділі 1.3. "Форми відновного правосуддя та їх характеристика" розглянуто форми відновного правосуддя. Проаналізовано сімейні конференції та кола правосуддя, визначено їхні основні особливості, місце та значення у кримінальному процесі країн, де вони застосовуються, а також основні відмінності між ними. Окрема увага зосереджена на медіації як найпоширенішій формі відновного правосуддя та найбільш прийнятній для України. Вивчено різноманітні визначення медіації як українських науковців, зокрема В.Т. Маляренка, І.А. Войтюк, В.В. Землянської, так і зарубіжних дослідників. Виділено та розглянуто основні елементи (посередництво, конфлікт, процедура), які охоплюються даним поняттям. На основі проведених узагальнень запропоновано авторське визначення медіації у кримінальних справах.

У даному підрозділі на основі існуючих підходів, зважаючи на чинні кримінально-процесуальні норми, розглянуто місце медіації у кримінальному процесі. Досліджено можливість застосування медіації на різних стадіях кримінального процесу як відносно самостійної процедури. На основі цього встановлено допустимість її застосування під час досудового слідства, попереднього розгляду справи суддею чи судового розгляду.

Медіація розглядається як факультативна процедура, яка не може проводитись у всіх категоріях кримінальних справ, зважаючи на систему критеріїв допустимості її проведення.

Розділі 2 "Міжнародно-правові основи відновного правосуддя та досвід його впровадження" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Закріплення відновного правосуддя у міжнародно-правових актах" аналізуються правові акти ООН і Ради Європи, які безпосередньо або опосередковано врегульовують питання, пов'язані із запровадженням та застосуванням відновного правосуддя; запропоновано їхню класифікацію.

Міжнародно-правові акти ООН, які містять загальні норми, пов'язані з відновним правосуддям, дають підстави виокремити основні права людини і громадянина в кримінальному процесі, що безпосередньо пов'язані з відновним підходом і розглядаються у досліджені. До них належать право на поновлення у правах; право на компенсацію шкоди, завданої злочином; право на застосування альтернатив судовому провадженню, посередництво, примирення.

Відновне правосуддя детально закріплено у міжнародно-правових актах ООН, які містять спеціальні норми щодо цього інституту. Ґрунтуючись на їхніх положеннях, визначено необхідність та накреслені шляхи: 1) дослідження підстав, причин запровадження відновного правосуддя; 2) розробки його понятійного апарату; 3) визначення місця у кримінальному процесі; 4) встановлення умов проведення; 5) межі процесуально-правового статусу учасників; 6) визначення ефективності і можливого впливу на хід кримінального процесу.

Правові акти Ради Європи, які містять загальні норми щодо відновного правосуддя, розглянуті в дисертації, відображають основи для його запровадження у кримінальний процес. У цьому підрозділі проаналізовано базовий правовий акт Ради Європи, що закріплює спеціальні норми - Рекомендацію "Про медіацію у кримінальних справах" від 15 вересня 1999 р. Вона визначає особливості правового регулювання найпоширенішої форми відновного правосуддя, - медіації шляхом закріплення її поняття, визначення основних принципів та правової основи, місця у кримінальному процесі, особливостей проведення цієї процедури. Також розглянуто основні принципи і необхідні процесуальні умови проведення медіації, які необхідно закріпити на нормативному рівні.

У підрозділі 2.2. "Європейський досвід впровадження відновного правосуддя" узагальнено досвід впровадження відновного правосуддя, медіації як його форми в Англії, Німеччині, Польщі, Словенії шляхом аналізу окремих, найважливіших аспектів його регулювання з позиції можливості запровадження позитивних здобутків законодавства зазначених країн у національному кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві. Зокрема, до них належать такі: нормативна, законодавча основа; місце медіації у кримінальному процесі, можливість її застосування на різних стадіях; порядок прийняття рішення про призначення медіації; критерії її допустимості, в тому числі, залежно від тяжкості злочину; вплив на подальший хід кримінального процесу; встановлення строків проведення; визначення наслідків медіації, у разі успішності, в тому числі, укладення договору про примирення для звільнення від кримінальної відповідальності, а також при призначенні покарання, звільненні від нього або його відбування.

Розділ 3 "Реалізація кримінально-процесуальної політики у сфері відновного правосуддя в Україні" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Теоретико-правові передумови впровадження відновного правосуддя в Україні" охарактеризовано передумови впровадження відновного правосуддя в законодавство України.

Розглянуто інститут примирення як основу для запровадження відновного правосуддя, проаналізовано співвідношення медіації та примирення. Внаслідок цього визначено поняття примирення у кримінальному процесі під яким слід розуміти юридичний стан, що виникає внаслідок вирішення кримінально-правового конфлікту, при якому потерпілий відмовляється від вимоги про притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин, а сама особа, яка його вчинила, у передбачених законом випадках залагоджує спричинену шкоду (відшкодовує збитки або усуває заподіяну шкоду).

У даному підрозділі аналізуються тенденції розвитку відновного правосуддя в Україні, в тому числі, у регіональному розрізі, а також судова практика використання медіації.

На основі розглянутих передумов запровадження відновного правосуддя внесено ряд пропозицій щодо змін КК України та КПК України.

У підрозділі 3.2. "Реалізація кримінально-процесуальної політки щодо нормативно-правового закріплення відновного правосуддя" визначено та запропоновано концептуальні положення, які необхідно закріпити у КПК України. До них належать: 1) процесуальна основа медіації, її поняття та строки проведення; 2) статус медіатора у кримінальному процесі; 3) право потерпілого, обвинуваченого (підсудного) на участь у медіації; 4) вирішення питання про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації; 5) статус договору про примирення та його правові наслідки; 6) гарантії недопустимості погіршення статусу обвинуваченого (підсудного) незалежно від участі у медіації та її результатів.

У даному підрозділі обґрунтовано можливість застосовування медіації як способу розв'язання кримінально-правового конфлікту незалежно від тяжкості злочину, але зважаючи на цей аспект, вона буде мати різні правові наслідки.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв'язанні концептуальних питань, що стосуються теоретичного та нормативного забезпечення впровадження відновного правосуддя, зокрема такої його форми як медіація, у кримінальний процес України. На основі аналізу міжнародно-правових актів, законодавства України та інших країн, практики його реалізації, наукових праць, сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне та практичне значення, а саме:

1. Відновне правосуддя є новим підходом до реакції держави на злочин та його наслідків, до розв'язання кримінально-правового конфлікту у межах кримінального процесу. Цінність відновного правосуддя полягає в пріоритетності поєднання як процесу розв'язання кримінально-правового конфлікту, так і досягнутих результатів, наслідків. Єдність матеріальних та нематеріальних основ його вирішення є визначальним для відновного правосуддя та характеризується комплексністю. Відновне правосуддя ґрунтується на деяких загальноправових принципах кримінального процесу (демократизм, законність, гуманізм, диспозитивність, рівність перед законом, повага до гідності особи) та власних, спеціальних принципах (максимальне відновлення стану потерпілого, що існував до вчинення злочину; реальне відшкодування шкоди, завданої злочином, безпосередньо правопорушником; активна участь сторін у вирішенні кримінально-правового конфлікту на основі діалогу; добровільність; консенсус; участь представників громади).

2. Відновне правосуддя існує у трьох формах: сімейні конференції, кола правосуддя і медіація. Найпоширенішою формою у світі та найбільш прийнятною для України є медіація. Медіація є відносно самостійною, факультативною процедурою у кримінальному процесі, яка може застосовуватися на різних його стадіях до видалення суду у нарадчу кімнату для постановлення вироку. Вона не може бути стадією кримінального процесу, а тільки доповнює їх.

3. На законодавчому рівні основою впровадження медіації є інститут примирення. Медіація розглядається як процесуальна форма, спосіб примирення, що має знайти своє відображення у КК України шляхом доповнення статті 46 "Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим" після слів "якщо вона примирилася з потерпілим" словами "в тому числі шляхом медіації".

Важливою передумовою впровадження відновного правосуддя є наявність проектів законів, що містять норми, покликані врегулювати застосування медіації у кримінальному процесі. До них належать проект закону "Про медіацію", проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо медіації", проекти КПК України, які потребують вдосконалення. Основні аспекти медіації повинні бути закріплені у КПК України, в тому числі у розділі "Загальні положення", шляхом його доповнення статтею 28-1 "Медіація у кримінальних справах" такого змісту: "Медіація - це добровільна і конфіденційна форма примирення потерпілого з обвинуваченим (підсудним), яка полягає в залученні нейтрального посередника (медіатора) для вирішення конфлікту, що виник внаслідок вчинення злочину, забезпечує відновлення порушених прав потерпілого і здійснюється відповідно до законодавства".

Медіація не повинна тривати довше ніж один місяць з дня отримання медіатором або установою, що її організовує, копії постанови (ухвали) про призначення медіації. За вмотивованим клопотанням сторін, медіатора цей строк може бути продовжений до двох місяців особою або органом, в провадженні якого перебуває справа.

Участь у медіації чи відмова від неї на будь-якому її етапі або недосягнення примирення за результатами медіації не можуть погіршувати становища її сторін.

Порядок проведення медіації, її правові наслідки визначаються законодавством".

4. Впровадження медіації потребує внесення змін до КК України, зокрема доповнення частини 1 статті 66 "Обставини, які пом'якшують покарання" пунктом 2-2 такого змісту: "укладення і виконання договору про примирення". Відповідно даний аспект має бути врахований при призначенні покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання шляхом викладення статті 69-1 "Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання" КК України у такій редакції: "1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.1, 2, 2-2 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати дві третини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього кодексу".

Також укладення та виконання затвердженого договору про примирення має братись до уваги при звільненні від відбування покарання з випробуванням, застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, в тому числі для неповнолітніх, та заміні невідбутої частини покарання більш м'яким.

5. Потерпілий, обвинувачений (підсудний), чи їх представники мають право ініціювати медіацію та бути проінформованими про таке право. З цією метою необхідно:

1) частину 2 статті 43 " Обвинувачений і його права" КПК України після слів "подавати докази" доповнити словами: "ініціювати медіацію, давати згоду на участь у ній або відмовлятися від її проведення";

2) частину 2 статті 49 "Потерпілий" КПК України після слів "заявляти клопотання" доповнити словами "ініціювати проведення медіації, давати згоду або відмовлятися від її проведення";

3) частину 1 статті 142 "Роз'яснення обвинуваченому його права на слідстві" доповнити підпунктом 8-1 такого змісту: "8-1. ініціювати медіацію, давати згоду на участь у ній або відмовлятися від її проведення";

4) частину 1 статті 263 КПК України "Права підсудного під час судового розгляду" доповнити пунктом 2-2 такого змісту: "2-2. ініціювати медіацію, давати згоду на участь у ній або відмовлятися від її проведення";

5) статтю 267 КПК України "Участь потерпілого в судовому розгляді" після слів "давати показання" доповнити словами: "ініціювати медіацію, давати згоду на участь у ній або відмовлятися від її проведення".

6. Ініціаторами медіації можуть бути слідчий, прокурор, суд (суддя). Саме їм належить право прийняття рішення про проведення медіації. З цією метою необхідно:

1) статтю 114 "Повноваження слідчого" КПК України доповнити частиною такого змісту: "Слідчий вправі ініціювати медіацію, а також за згодою потерпілого та обвинуваченого приймати рішення про її проведення";

2) частину 1 статті 227 КПК України "Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства" доповнити пунктом 13 такого змісту: "ініціює медіацію, а також за згодою потерпілого та обвинуваченого приймає рішення про її проведення";

3) частину 1 статті 237 "Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи" КПК України доповнити пунктом 6 такого змісту: "чи можливе і доцільне проведення медіації у справі";

4) частину 1 статті 244 "Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи" КПК України доповнити пунктом 7 такого змісту: "про проведення медіації";

5) доповнити КПК України статтею 250 "Стаття 250. Прийняття рішення під час попереднього розгляду справи суддею про проведення медіації" такого змісту: "При попередньому розгляді справи у випадку наявності підстав для цього, суддя з власної ініціативи чи з ініціативи потерпілого, обвинуваченого або за їх згодою своєю ухвалою приймає рішення про проведення медіації у справі.

Копія ухвали протягом двох діб після її винесення надсилається медіатору або установі, що організовує проведення медіації";

6) пункт 3 частини 2 статті 251 "Особливості попереднього розгляду в справах, які порушуються за скаргою потерпілого" КПК України після слів "порушує кримінальну справу і призначає її до розгляду" доповнити словами: "або приймає рішення про проведення медіації у випадку наявності підстав для цього".

7. Призначення медіації не повинно зупиняти досудового слідства, але у випадку її проведення під час судового розгляду зумовлює відкладення розгляду кримінальної справи. З цією метою необхідно:

1) доповнити статтю 249 "Зупинення справи і направлення її за підсудністю" КПК частиною 2 наступного змісту: "У разі прийняття рішення про проведення медіації, суддя своєю ухвалою зупиняє провадження у справі щодо підсудного, який бере у ній участь, і продовжує розгляд справи щодо інших підсудних, які не беруть участі у медіації, якщо в справі притягнуто до відповідальності декількох осіб";

2) доповнити статтю 280 "Відкладення і зупинення розгляду справи" КПК України частиною 4 такого змісту: "У разі призначення медіації, суд відкладає розгляд справи".

8. Строк проведення медіації, за загальним правилом, не повинен перевищувати одного місяця, а у деяких випадках може бути продовжений до двох місяців.

Медіація, яка завершується розв'язанням кримінально-правового конфлікту, передбачає укладення договору про примирення, який затверджується ухвалою суду та може бути підґрунтям для прийняття процесуального рішення та застосування наслідків, передбачених матеріальними нормами КК України.

9. Медіатор є суб'єктом, що відноситься до інших осіб, які беруть участь у кримінальному процесі. Медіатор не має підлягати допиту як свідок, за винятком певних обмежень. У КПК слід передбачити можливість відводу медіатора. З цією метою необхідно частину 1 статті 69 доповнити пунктом 6 такого змісту: "медіатор не може бути допитаний як свідок щодо обставин, про які він дізнався в процесі проведення медіації, а також щодо ходу самої медіації, крім випадків, коли він звільнений від обов'язку зберігати професійну таємницю сторонами медіації або йому стало відомо про вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину або про підготовку до злочину".

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Микитин Ю. І. Медіація у кримінальних справах: деякі правові аспекти: посібник / Ю. І. Микитин - К., 2006. - 84 с.

2. Микитин Ю. І. Місце медіації у кримінальному процесі. / Ю.І. Микитин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - 2007. - № 18. - С. 255-258.

3. Микитин Ю. І. Медіація як стадія кримінального процесу: за і проти. / Ю.І. Микитин // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. - 2008. - № 49. - С. 370-376.

4. Микитин Ю. І. Досвід правого регулювання відновного правосуддя у Польщі / Ю.І. Микитин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - 2009. - № 20. - С. 255-261.

5. Микитин Ю. І. Історичний досвід примирення і посередництва, що діяли на українських землях у ХVI-ХIХ століттях / Ю.І. Микитин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. - 2009. - Випуск XХІ. - С. 44-49.

6. Микитин Ю. І. Медіація - ефективна складова кримінального процесу/ Ю.І. Микитин // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. - 2007. - № 1. - С. 33-35.

7. Микитин Ю. І. Деякі аспекти кримінально-правового регулювання медіації на основі проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих атів України щодо медіації» / Ю.І. Микитин // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. - 2008. - № 4. - С. 77-80.

8. Микитин Ю. І., Король В. В. Особливості відновного правосуддя у Канаді: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.). - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет, 2006. - С. 354-356.

9. Микитин Ю. І. Основні принципи медіації: Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару ["Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності"], (м. Івано-Франківськ, 12-13 травня 2006 р.). - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет, 2006. - С. 50-51.

10. Микитин Ю. І. Договір про примирення у кримінальному процесі: Матеріали Міжнародної конференції ["Роль центрів відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції"], (м. Київ, 19-20 квітня 2007 р.). - Київ, 2007. - С. 56-57.