Правовий статус та основні завдання працівників міліції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Так, відповідно до основного Закону - Конституції України ст. 17 - оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на збройні сили України. А забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування, та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законами.

Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, а тому державо - владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони, як частина механізму держави, мають компетенцію розглядати різного роду юридичні справи і спираються на можливість застосування державного примусу.

Дана тема є актуальною на сьогоднішній день, адже сучасна Україна розвивається на конституційно - визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави, а в зв'язку з порушенням цілостності України та тимчасовою окупацією деяких територій це питання виходить на першу чергу. Проте така держава неможлива без правової культури більшості її громадян, а передусім працівників правоохоронних органів. Виходячи з цього випливає, що реформування органів внутрішніх справ (ОВС), є невід'ємною частиною життя і побудови правової держави. Тому, що досвід державного будівництва незалежної України свідчить, що без високого, на рівні світових стандартів, професіоналізму правоохоронців, побудувати правову державу з розвинутою ринковою економікою практично неможливо.

Органам внутрішніх справ, відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави - проводять діяльність із захисту економіки від злочинних посягань (податкова міліція); стоять на стражі законності і правопорядку (патрульно - постова служба). А окремі служби ОВС (міліція, виправно - трудові установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально - процесуального закону. Тобто, виходячи з положення «Про Міністерство Внутрішніх справ», можна сказати, що МВС забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю.

1. Правовий статус працівників міліції

Місце і роль особи у правовій системі найбільш повно можна розглядати через категорію правового статусу, який дозволяє визначити положення людини в суспільстві.

Правовий статус - це категорія, яка торкається інтересів не тільки окремої особи, але й колективу, кожної окремої організації, установи, які виконують свої функції, і покладені на них обов'язки. Тобто, правовий статус - це юридичне вираження соціального статусу.

Підходячи до розгляду правового статусу державних службовців і працівників міліції, необхідно враховувати, що це поняття має декілька значень:

Загальний - тобто правовий статус громадянина;

Спеціальний - статус відповідних груп громадян;

- Індивідуальний - правовий статус конкретних осіб.

Щодо державних службовців, то їх правовий статус необхідно пов'язувати і розглядати відповідно до класифікації органів державного управління і місця, яке займає конкретна особа в цій системі.

Правовий статус державного службовця і працівника міліції має суттєве значення: для розробки нормативних актів, які регулюють такі питання, як призначення конкретного державного органу та його посадових осіб, їх завдання, повноваження, форми відповідальності, тощо.

Правовий статус державних службовців визначається - законом України «Про державну службу», а працівників міліції - законом України «Про міліцію» (від 20.12.1990р).

Порівнюючи положення обох законів, можна виділити їх основні загальні риси - служіння суспільству, забезпечення функцій держави, реалізація прав свобод і обов'язків громадян. Тобто, ці моменти є об'єднуючими у соціальному призначенні державної і міліцейської служби, яка є також державною, хоча в законі України «Про державну службу» про це прямо не вказано. Але у ч.2 ст. 9 цього закону зазначається: що регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, суду, митного контролю, служби безпеки, а також внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього закону, якщо інше не передбачено законами України [3]. Закріплюючи це положення в ст. 6 Закону України «Про державну службу», законодавець зазначає, що «питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами».

Таким чином, зробивши аналіз цих положень, ми бачимо, що державними службовцями визнаються також особи, які працюють в апараті органів внутрішніх справ. До складу апарату ОВС входить - Міністерство внутрішніх справ, управління МВС в областях, міських, районних відділів, містах Києві та Севастополі, а також на транспортних магістралях. Адже, у Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ, як носій державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена конституційності. Її конституційність оцінюється насамперед двома категоріями:

Відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в Конституції України;

Законністю процедури застосування ОВС чинного законодавства.

А тому більше 10 статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням організації і функціонування державної служби, мають на увазі усіх її носіїв, у тому числі співробітників ОВС. Отже, служба в органах внутрішніх справ ґрунтується на правах, обов'язках і відповідальності, загальних для всієї системи державної служби.

Тобто, аналізуючи ч.1 ст. 20 Закону України «Про міліцію», можна сказати, що «працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади». Виходячи із статей обох законів можна побачити, що основні їхні положення є аналогічними. Це стосується, насамперед, поняття самої служби, її принципів, права на службу, а також ряду положень правового статусу держслужбовця і працівника міліції. Але зміст правового статусу працівника міліції значно спецефічніший, що пов'язано з виконанням ним особливих завдань і функцій, що мають правоохоронний характер. Також необхідно зазначити, що працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Крім того, Закон України «Про державну службу» регулює загальні аспекти державної діяльності, які є концептуальними для нормативного регулювання, різних напрямів державної служби. А тому, виходячи з того, що вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій, деякі автори поділяють державну службу за наступною класифікацією:

Цивільна служба;

Адміністративна служба - в органах представницької, виконавчої і судової влади;

Спеціалізована - служба в ОВС, державної безпеки, прокуратури, збройних силах, тощо.

Дана класифікація більш чітко відображає стан і потреби правового регулювання статусу державних службовців і в той же час, поряд з різними видами державної служби застосовується і в міліції, тим самим підкреслюючи положення, викладене у ст.16 Закону «Про міліцію», у якій « особливий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції». Отже, службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Так, розглядаючи обов'язки державних службовців (ст. 10 Закону України «Про державну службу»), ми можемо бачити, що вони мають більш загальний вигляд і повністю прийнятні до працівників міліції. Безпосередньо обов'язки ж працівників міліції значно ширше розкриваються у ст. 10 Закону України «Про міліцію» і конкретизуються відповідно до тих функцій, які на них покладені, а також до специфіки даних функцій і завдань.

А щодо прав міліції (ст. 11 Закону «Про міліцію»), то вони чітко визначені, та розширенню не підлягають, але наприклад, деякі застосування фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, додатково регламентуються іншими статтями вказаного закону (ст. 13, 14, 15). А сам порядок проходження служби в міліції регламентується Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи питання прав і обов'язків, як основного критерію правового статусу державних службовців і працівників міліції, не можна залишати без уваги ті обмеження, які пов'язані з проходженням служби даних категорій. Так у ст. 3 Закону України «Про міліцію» зазначається, що: « у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету». А в ст. 18 цього ж закону «працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету». Тобто, працівникам міліції забороняються займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, бути членом політичних партій, а також організовувати страйки, або брати участь у них. Аналогічні обмеження передбачені законодавством щодо державних службовців.

Отже, працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, і тому законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами. Також поширення правового статусу державних службовців на працівників міліції, може бути аналіз поняття посадової службової особи і його тлумачення в науці і законодавчих актах, зокрема у Кримінальному кодексі України.

Аналізуючи поняття «посадова особа» можна дати наступне визначення: державно - службова особа - це визначена структурою та штатним розкладом первинна структура, одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових функцій та повноважень.

Таким чином, з даного визначення можна зробити деякі висновки, застосовуючи його до конкретних структурно - функціональних розписів органів внутрішніх справ (міліції), тобто штатних розкладів. Якщо розглядати для прикладу конкретний районний, чи міський орган внутрішніх справ, спираючись при цьому на ст. 2 Закону України «Про державну службу», то посадовими особами можуть бути:

Керівники та заступники керівників, тобто начальники ОВС, та їх заступники;

Інші державні службовці. Це можуть бути керівники, та інспекторський склад окремих підрозділів, оперуповноважені та слідчі, дільничні інспектори, працівники ДАІ, тощо.

Останнє положення може бути підкреслене особливостями юридичної відповідальності осіб, які займають дані посади. Адже, необхідно зазначити, що Кримінальний кодекс містить поняття «службова особа». Так у ст. 368 КК України (одержання хабара), зазначається: «службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи зазначені у п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорії, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць».

А тому, виходячи з викладеного, ми можемо бачити, що працівник міліції - це службова особа і на нього можуть поширюватися норми закону «Про державну службу». А це в свою чергу дозволяє наблизити правовий статус співробітників ОВС до статусу державних службовців, що передбачено Концепцією адміністративної реформи.

А тому виходячи з чинного законодавства можна виділити специфічні ознаки служби співробітників ОВС (міліції):

Виконує особливі, охоронні завдання;

Застосовує державний примус;

При вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

Суворо дотримується ієрархії по службі. Так, у ст. 20 Закону України «Про міліцію», чітко встановлює: «робітник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується лише законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов'язати працівника міліції виконувати обов'язки не передбачені чинним законодавством».

Має спеціальний правовий статус з розширеним переліком обмежень і компенсацій.

Змістом державної служби в ОВС є виконання співробітниками від імені та за дорученням держави конкретних службових обов'язків із забезпеченням особистої безпеки громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю, роботи з засудженими, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, надання допомоги громадянам у здійсненні їх прав та ін. Тобто, кожна зі структур системи ОВС, та співробітників міліції мають певне соціальне призначення. Специфіка цілей і завдань служби, правового статусу співробітника підрозділів органів внутрішніх справ (міліції), характер службово - трудової функцій, правове регулювання праці державних службовців ОВС, їх повноваження і відповідальність визначені в законодавстві.

Отже, Конституційно - правові засади державної служби співробітника міліції - ті самі, що і будь-якого державного службовця. Підвищення рівня правових засад державної служби до конституційного закріплення свідчить про зростання її ролі і значення для формування громадянського суспільства і побудови демократичної, соціальної, правової держави. Державна служба співробітників органів внутрішніх справ споконвічно покликана бути соціальною і правовою, орієнтованою на принципи гуманізму і відповідальності.

А правову основу служби в ОВС складають: Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти у тому числі нормативні акти МВС України, акти органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, тощо.

1. Для того, щоб законодавство відповідало сучасним потребам суспільства, воно повинно бути досконалим як за змістом, так і за формою. Зокрема, до формальних засобів удосконалення законодавства відноситься і "законодавча термінологія" - сукупність слів словосполучень, за допомогою яких у текстах законів позначаються поняття. При формулюванні тексту закону використовуються загальновживані, спеціально-юридичні і спеціальні неюридичні терміни.

Будь-яка термінологія має свій понятійний апарат, тобто систему понять, що відображає сутність предмета, різновидність зв'язку його структурних елементів, процеси його генезису, функціонування та розвитку.

2. У законодавстві України такий термін, як "соціально-правовий захист" не зустрічається. Аналіз законодавства, що регулює правовий та соціальний захист громадян, в тому числі і працівників міліції свідчить, що законотворча лексика здебільшого оперує поняттями "правовий захист" та "соціальний захист". Зокрема, у Законі України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Законі України "Про міліцію" та інші зазначені терміни вживаються як окремі категорії, кожній з яких присвячені окремі статті.

3. Деякі вчені-юристи вживають таке поняття, як "соціально-правовий захист", при цьому чіткого визначення даного терміну не дають. Інші правознавці схильні розділяти цей термін на два окремих поняття - "соціальний захист", "правовий захист", або ж зводять поняття соціально-правового захисту до одного з цих складових. Зокрема, у своїх наукових роботах правознавці вживають таке поняття, як "правова захищеність". Зокрема, Б.М. Кондрашов зазначає, що правова захищеність працівників міліції перш за все є ступенем їх особистої безпеки, ініціативності, впевненості і авторитетності при здійсненні службових обов'язків, дозволених відповідними юридичними органами. Автор даного визначення говорить лише про один з компонентів правового захисту працівників міліції - їх ініціативності, впевненості і авторитетності, говорячи про суб'єктивні характеристики правового захисту. Поняття ж захисту не зводиться до такого його розуміння, воно за своїм змістом більш ширше.

3. В загальному поняття соціального захисту особистості можна розглядати як в широкому, так і в вузькому розумінні. В першому випадку соціальний захист розуміється як економічний, правовий, екологічний, медичний та інші види захисту особистості від ущемлення її прав. У другому ж випадку даний термін може застосовуватися у зв'язку з захистом одного з перечислених видів прав чи сукупності декількох їх видів.

Точки зору, за якою соціальний захист включає в себе сукупність окремих видів захисту, в тому числі і правовий захист притримується ряд авторів, серед яких можна відмітити С.Д. Соловйову А.В. Стремоухова та інших. Зокрема, А.В. Стремоухов визначає соціальний захист як діяльність органів влади і місцевого самоуправління, посадових осіб і громадських організацій по здійсненню закріплених у нормах права заходів економічного, соціального та правового характеру, які захищають будь-яку особу від економічної, соціальної та фізичної деградації внаслідок дії несприятливих факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Інша група авторів розглядає соціальний захист, в першу чергу, як захист майнової, матеріальної сфери людей. Так, С.Д.Порощук зазначає: "Сприяючи розвитку ринкових відносин, держава повинна узяти на себе функцію соціального захисту усіх громадян, що виражається у системі засобів, направлених на забезпечення гідного та достатнього рівня життя кожної людини..."

4. Правовий захист працівників міліції - система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи та посадові особи забезпечують реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою гарантування стану правової захищеності працівників міліції.

Соціальний захист працівників міліції - система мір та соціальних пільг, що забезпечують задоволення матеріальними і духовними потребами та компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

5. Розглядаючи соціальний захист у широкому розумінні, узагальнено, як усі види захисту у суспільстві, то в такому випадку правовий захист буде виступати складовою частиною соціального захисту. З цього приводу вірно зазначає А.В. Стремоухов: "соціальний захист" ширше поняття "правовий захист", правовий захист - елемент захисту соціального". Коли мова йде тільки про соціальний чи тільки правовий захист, то, в даному випадку, мається на увазі лише різні предмети правового регулювання. Ось і все, що відрізняє ці явища одне від одного. Зазвичай під соціальним захистом розуміють регулювання соціально-економічних, соціально-культурних і особистих майнових правовідносин, а під правовим-політичних і особистих немайнових правовідносин.

Виходячи з викладеного, звертає на себе увагу той факт, що з однієї сторони, соціальний захист розглядається як родове поняття відносно правового захисту, з іншого боку, обґрунтовується наявність у правового та соціального захистів самостійних предметів правового регулювання, які між собою не знаходяться у стані співпідпорядкованості. Отже, автори першого підходу вказують на родо-видовий зв'язок між цими поняттями.

У філософському енциклопедичному словнику з точки зору логічних правил дається визначення понять "рід" та "вид": "Рід та вид у логіці, поняття, які служать для вираження відношення між класами: з двох класів той, що вміщує в собі інший, називається родом, а той, що вміщується - видом... І рід і вид, зазвичай, визначаються ознаками - відповідно родовими і видовими, при чому кожна видова характеристика об'єкту класифікації тягне за собою його родову характеристику, але не навпаки: від роду можливі різні шляхи до видів, але від виду - тільки один шлях до роду. У відносинах вид та рід виділяються два аспекти - змістовний (інтенсіональний) і об'ємний (екстенсіональний)".

Якщо розглядати соціальний захист у широкому розумінні, то в даному випадку родо-видові відносини між зазначеними поняттями будуть присутні. Якщо ж розглядати соціальний захист як захист тільки матеріальної та духовної сфери життя людини, то в даному випадку зазначені поняття будуть самостійно однопорядковими

6. Розглядаючи поняття та зміст терміну "соціальний захист працівників міліції" необхідно відмтити, що соціальну захищеність працівників міліції можна розглядати не тільки з матеріальної сторони, але і як реальну можливість для підвищення культурного рівня, самоосвіти та інше.

7. Щодо понять "правовий захист працівників міліції" та "соціальний захист працівників міліції", то їх співвідношення буде аналогічним вищенаведеному співвідношенню понять правовий та соціальний захист особи.

8. Базуючись на вищевикладеному ми можемо зробити висновок, що доцільнішим буде вживання терміну "соціально-правовий захист працівників міліції" під яким розуміється система нормативно закріплених гарантій та юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші уповноважені на те суб'єкти забезпечують реальну можливість працівників міліції ефективно використовувати законодавчо встановлені організаційно-правові заходи, а також користуватися тими пільгами та перевагами, які передбачені для цієї категорії громадян з метою компенсування певних обмежень та гарантування стану їх соціально-правової захищеності.

9. Таке розуміння соціально-правового захисту працівників міліції характеризується складною системою елементів, які у своїй взаємодії надають соціально-правовому захисту працівників міліції реальний характер. В даному випадку захист не зводиться тільки до системи юридичних засобів та гарантій чи до діяльності державних органів та їх посадових осіб, в такому підході він являється невід'ємним компонентом правового статусу працівників міліції, необхідною умовою для здійснення ними своїх професійних обов'язків, а також дозволяє їм задовольнити як професійні, так і особисті інтереси у максимально можливій мірі.

1.1 Юридичні підстави правового захисту працівників міліції.

Статті 21 та 22 Закону України „Про міліцію" проголошують, що держава гарантує працівникам міліції правовий та соціальний захист.

До основних соціально-трудових прав належать:

- право на справедливу винагороду, достатню для підтримки нормального рівня життя самої особи та її сім'ї; право на належні умови праці;

- право на розумну тривалість робочого дня і робочого тижня;

- право на відпочинок та щорічну відпустку;

- право на компенсацію за понаднормову роботу та роботу в нічний час, вихідні та святкові дні;

- право створювати для здійснення та захисту своїх економічних, соціальних інтересів об'єднання та спілки, вступати в них за своїм вибором;

- право на звільнення в установленому законом порядку;

- право на житло;

- право на медичне обслуговування;

Правова та соціальна захищеність громадян уже давно визначена як фактор внутрішньої безпеки держави та суспільства, адже її недостатність призводить до зростання масової тривожності, соціальної напруги, порушення рівноваги і стабільності в суспільстві. Якщо соціальна та правова незахищеність громадян набуває сталого характеру, вона спричиняє суспільні настрої зневіри та цинізму, зростання різного роду соціальних патологій-злочинності, корупції та іншого роду антисоціальних явищ.

У соціальній правовій державі, якою за Конституцією позиціонує себе Україна, надзвичайно важлива роль у реалізації конституційного принципу пріоритету прав та свобод людини належить її правовим інститутам. Вони не тільки роблять внесок в економічний та політичний розвиток, а й стимулюють та підтримують в усіх сферах суспільства соціальний порядок, характерний для соціально-орієнтованої правової держави. В першу чергу, це стосується органів внутрішніх справ, найголовнішим та найціннішим надбанням яких є їх особовий склад-кваліфіковані працівники-професіонали, які є ключовими фігурами у виконанні функцій, покладених на ОВС. присвячено аналізу стану дотримання соціально-трудових прав працівників органів внутрішніх справ, які закріплені в Конституції України, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії, законах України, Положенні про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах.

На рівні декларацій ні в кого не виникає сумнівів, що неможливо збудувати правову соціально-орієнтовану державу, доводячи до економічного зубожіння та порушуючи права працівників ОВС - тих, хто має захищати права, свободи, законні інтереси та особисту безпеку громадян. Саме тому одним із стратегічних пріоритетів, який з року в рік проголошується та підкреслюється керівництвом МВС України є удосконалення правового та соціального захисту працівників ОВС.

Разом з тим, соціальна захищеність працівників міліції з року в рік не тільки не поліпшується, а навпаки, порушення конституційних прав у частині їх соціального захисту набуде системного характеру.

Держава, фактично, зняла з себе зобов'язання щодо соціального захисту працівників міліції. На тлі постійних обіцянок керівництва МВС про підвищення зарплат життєвий рівень працівника ОВС постійно знижується; сім'ї правоохоронців, вимучені постійними конфліктами, розпадаються; висококваліфіковані працівники звільняються з ОВС у пошуках іншої роботи.

Людей, які не можуть згідно з вимогами діючого законодавства страйкувати та протестувати в разі порушення їхніх соціальних і трудових прав, фактично, зробили безправними та зацькованими бездумними спробами реформувань, „виведенням за штат" усіх працівників з подальшим розглядом питання зайнятості кожного працівника окремо - стало вже майже традицією при зміні керівництва як МВС, так і територіальних підрозділів. Жахливі умови роботи міліціонерів, специфічні методи організації діяльності та управління спотворили весь спектр їхніх мотивів до праці, серед яких при належному інституціональному функціонуванні ОВС мали б бути такі, що надихають, приваблюють, становлять зміст життя, наповнюють гордістю, самоповагою та задоволенням. Проте у більшості працівників ОВС цей спектр мотивів звузився виключно до примусової мотивації, що формується під дією страху та обов'язків, а не очікування можливих надбань та самореалізації як особистості. Невиправдана агресія та жорстокість працівників ОВС лякає суспільство, так само як і статистика їх самогубств.

Усупереч деклараціям про роль правоохоронних органів у демократичній правовій державі, система ОВС перетворилася на каральний орган, який у першу чергу карає своїх працівників.

1.2. Поняття механізму адміністративно-правового захисту працівників міліції України та його структура

Закріплення у законодавстві гарантій соціально-правового захисту особи, в тому числі і працівників міліції, відповідно вимагає надання їм реального характеру, забезпечення реальної їх реалізації, що вказує на необхідність введення у дію відповідного механізму захисту.

В цілому, термін "механізм" ("правовий механізм") реалізується в різних напрямках державної діяльності, є одним з найбільш загальних і важливих у юридичній науці, тому широко використовується юристами-правознавцями для позначення взаємодіючих частин цілого.

Категорія "механізм" в юридичній літературі розглядається з різних точок зору, зокрема: "механізм державного управління", "механізм правового впливу", "механізм правового регулювання" та інші. Спільним для цих категорій є те, що термін "механізм" розуміється усіма як спосіб функціонування, система засобів впливу. Але, не зважаючи на лексичну близькість згаданих термінів, вони усе ж таки є різними за змістом і відрізняються один від одного.

Так, ідею механізму впливу права на суспільне життя висунув М.Г. Александров. Саме він, увівши до літератури термін "механізм правового впливу", визначив його шляхи та форми, обґрунтував, що до них належить встановлення заборон певних дій, правоздатність суб'єктів права, а також компетенція певних органів та їхніх посадових осіб, взаємозв'язки між учасниками суспільних відносин у вигляді правовідносин.

Останнім часом в юридичній науці усе частіше розглядаються питання пов'язані із здійсненням певного механізму, висловлюються точки зору щодо його змісту та суті, визначаються його структурні елементи тощо. Так, існує досить велика кількість наукових праць присвячених дослідженню механізму правового регулювання, зокрема слід відзначити праці С.С. Алексеева, М.Г. Александрова, І.І. Веремєєнко, В.М. Горшенєва, Г.Г. Курагіна, А.В. Малько та інших.

Зокрема, С.С. Алексєєв вперше ввів та розкрив поняття механізму правового регулювання під яким розуміє узяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. Розглядаючи структуру механізму правового регулювання, С.С. Алексєєв зазначає, що його зміст складається із засобів юридичного впливу, тобто таких правових явищ, які "працюють" у правовому опосередкуванні суспільних відносин. На думку автора, основне призначення механізму правового регулювання полягає у забезпеченні ефективності впливу права на суспільні відносини.

В цілому, досить значна кількість науковців у своїх дослідженнях приділяють увагу усвідомленню суті та змісту, визначенню структурних елементів механізму правового регулювання. Так, О.В. Малько під механізмом... розуміє систему правових засобів, що організовані найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права. Автор зазначає, що основною метою даного механізму є забезпечення безперешкодного руху інтересів суб'єктів до цінностей, тобто гарантування їх справедливого задоволення. В даному випадку механізм правового регулювання розглядається як специфічний юридичний "канал", що об'єднує інтереси суб'єктів з цінностями і доводить процес управління до логічного результату.

Виділяючи стадії правового регулювання О.В. Малько визначає елементи механізму: норми права; правовідносини; акти реалізації прав і обов'язків. Факультативним елементом механізму з позиції автора є охоронні правозастосовчі акти. Слід звернути увагу на їх внутрішню єдність елементів механізму усі вони знаходяться у послідовному, закономірному зв'язку, утворюють єдину, складну систему юридичних засобів впливу на суспільні відносини.

В цілому, у юридичній літературі, з огляду напрямку дослідження, висловлено багато думок щодо складових елементів механізму.

Г.Г. Курагін, який до елементів механізму відомчого правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ відносить:

* відомчі норми, вміщені у нормативних актах МВС;

* індивідуальні правові акти МВС СРСР;

* практичну діяльність (дію) апаратів та служб міністерства по забезпеченню реалізації відомчих норм, індивідуальних правових актів МВС.

В.В. Лазарев, аналізуючи поняття механізму державно-правового регулювання, відзначає, що дане поняття дозволяє:

> зібрати разом усі частини юридичної надбудови та фактори, що на неї впливають;

> розставити їх на свої місця;

> побачити ті основні функції, які виконують юридичні, соціальні, психологічні та інші фактори у процесі правового регулювання, тобто в процесі виконання правом своїх функцій;

> зрозуміти процес трансформації правових принципів і норм у поведінці (правомірній чи неправомірній), виникнення законності і правопорядку чи правового нігілізму;

> обґрунтувати необхідність удосконалення правового регулювання у суспільстві, підвищення ефективності і якості реалізації права, рівня юридичної культури усього населення і професійної культури усіх посадових осіб, перш за все працівників правоохоронних органів.

І.І. Веремєєнко до складу механізму правового регулювання включає акти державних і громадських організацій, направлені на перетворення юридичних норм у соціальну практику. В цілому, він, аналізуючи позицію інших авторів щодо складових елементів механізму, зазначає, що найбільш прийнятною і аргументованою є позиція С.С. Алексєєва, тому що останній визначає усі правові явища, які так чи інакше виявляють регулюючий вплив на суспільні відносини.

2. Соціально-правовий захист працівників міліції: визначення поняття

Для того, щоб законодавство відповідало сучасним потребам суспільства, воно повинно бути досконалим як за змістом, так і за формою. Зокрема, до формальних засобів удосконалення законодавства відноситься і “законодавча термінологія” - сукупність слів \словосполучень\, за допомогою яких у текстах законів позначаються поняття. При формулюванні тексту закону використовуються загальновживані, спеціально-юридичні і спеціальні неюридичні терміни.

Будь-яка термінологія має свій понятійний апарат, тобто систему понять, що відображає сутність предмета, різновидність зв'язку його структурних елементів, процеси його генезису, функціонування та розвитку.

Правовий захист працівників міліції - система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи та посадові особи забезпечують реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою гарантування стану правової захищеності працівників міліції.

Соціальний захист працівників міліції - система мір та соціальних пільг, що забезпечують задоволення матеріальними і духовними потребами та компенсують певні обмеження, встановлені законодавством щодо цієї категорії осіб.

2.1 Загальний аналіз соціального захисту працівників правоохоронних органів

У законодавстві України такий термін, як “соціально-правовий захист” не зустрічається. Аналіз законодавства, що регулює правовий та соціальний захист громадян, в тому числі і працівників міліції свідчить, що законотворча лексика здебільшого оперує поняттями “правовий захист” та “соціальний захист”. Зокрема, у Законі України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законі України “Про міліцію” та інші зазначені терміни вживаються як окремі категорії, кожній з яких присвячені окремі статті.

Деякі вчені-юристи вживають таке поняття, як “соціально-правовий захист”, при цьому чіткого визначення даного терміну не дають. Інші правознавці схильні розділяти цей термін на два окремих поняття - “соціальний захист”, “правовий захист”, або ж зводять поняття соціально-правового захисту до одного з цих складових. Зокрема, у своїх наукових роботах правознавці вживають таке поняття, як “правова захищеність”. Зокрема, Б.М. Кондрашов зазначає, що правова захищеність працівників міліції перш за все є ступенем їх особистої безпеки, ініціативності, впевненості і авторитетності при здійсненні службових обов'язків, дозволених відповідними юридичними органами. Автор даного визначення говорить лише про один з компонентів правового захисту працівників міліції - їх ініціативності, впевненості і авторитетності, говорячи про суб'єктивні характеристики правового захисту. Поняття ж захисту не зводиться до такого його розуміння, воно за своїм змістом більш ширше.

В загальному поняття соціального захисту особистості можна розглядати як в широкому, так і в вузькому розумінні. В першому випадку соціальний захист розуміється як економічний, правовий, екологічний, медичний та інші види захисту особистості від ущемлення її прав. У другому ж випадку даний термін може застосовуватися у зв'язку з захистом одного з перечислених видів прав чи сукупності декількох їх видів.

Точки зору, за якою соціальний захист включає в себе сукупність окремих видів захисту, в тому числі і правовий захист притримується ряд авторів, серед яких можна відмітити С.Д. Соловйову А.В. Стремоухова та інших. Зокрема, А.В. Стремоухов визначає соціальний захист як діяльність органів влади і місцевого самоуправління, посадових осіб і громадських організацій по здійсненню закріплених у нормах права заходів економічного, соціального та правового характеру, які захищають будь-яку особу від економічної, соціальної та фізичної деградації внаслідок дії несприятливих факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Інша група авторів розглядає соціальний захист, в першу чергу, як захист майнової, матеріальної сфери людей. Так, С.Д. Порощук зазначає: “Сприяючи розвитку ринкових відносин, держава повинна узяти на себе функцію соціального захисту усіх громадян, що виражається у системі засобів, направлених на забезпечення гідного та достатнього рівня життя кожної людини...”.

«Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги членам сімей працівників органів внутрішніх справ України» досліджується порядок та механізм призначення та отримання членами сімей працівників органів внутрішніх справ України державної соціальної допомоги.

Зазначається, що на відміну від страхових допомог державні соціальні допомоги виплачуються особам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового соціального страхування. Виплати таким особам здійснюються з коштів Державного бюджету України та інших бюджетів. Залежно від соціального ризику можна виділити наступні види державних допомог: а) допомоги сім'ям з дітьми; б) допомоги малозабезпеченим сім'ям; в) допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства; г) допомоги на поховання.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. В той же час зазначений порядок витрат не стосується виплати допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Покриття витрат на виплату зазначеного виду державної допомоги цим категоріям жінок здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на ці цілі органам внутрішніх справ. Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми призначаються і виплачуються органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікунів, піклувальників). Однак допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).

Поряд із загальними видами державних соціальних допомог законодавством передбачені і специфічні види державних допомог сім'ям працівників органів внутрішніх справ. Так, Законами України «Про міліцію» (ст. 23) та «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (ст. 9; ч. 4 ст. 61) члени сімей працівників органів внутрішніх справ мають право на такі види державних допомог: 1) одноразову допомогу членам сім'ї або утриманцям працівника органів внутрішніх справ, який загинув при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю; 2) одноразову допомогу членам сім'ї або особі, яка здійснила поховання пенсіонера органів внутрішніх справ.

В підрозділі зазначається, що сьогодні соціальне законодавство і зокрема нормативно-правові акти, які закріплюють державні допомоги сім'ям з дітьми, не достатньо впливають на демографічну ситуацію в країні. Сучасна ситуація свідчить про те, що країни колишнього Радянського Союзу зараз знаходяться в стані глибокої демографічної кризи, яка є наслідком того, що ще з 1986 року розпочалося падіння народжуваності і зростання смертності. Одним з шляхів виходу з цієї ситуації автор вважає негайну розробку справді дієвої системи державного захисту сім'ї, яка буде дійсно стимулювати народжуваність дітей. Важливим елементом такої системи є встановлення високих щомісячних допомог сім'ям, які виховують двох чи більше дітей, вирішення квартирного питання для цих сімей в першочерговому порядку тощо.

2.2 Соціальний захист членів сім`ї працівника міліції

У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано висновки, пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення соціального захисту членів сімей працівників органів внутрішніх справ. Основні з них такі:

1. Під соціальним захистом членів сімей працівників органів внутрішніх справ слід розуміти систему матеріальних і нематеріальних заходів (державне обов'язкове особисте страхування; державне пенсійне забезпечення; медичне обслуговування; державна соціальна допомога; пільги та компенсації, соціальні послуги), які вживаються державою щодо забезпечення сімей працівників органів внутрішніх справ, і спрямовані на задоволення соціально-економічних, побутових, культурно-освітніх потреб та створення умов для гідного їх існування.

2. Для подальшого розвитку та становлення системи соціального захисту в нашій країні необхідно прийняти комплексний закон про соціальний захист населення України, який: по-перше, повинен містити поняття соціального захисту та основних юридичних категорій, що використовуються у цій сфері, принципи, мету та завдання соціального захисту; по-друге, має визначити та юридично закріпити порядок реалізації соціального захисту різних категорій населення, зокрема працівників органів внутрішніх справ та членів їх сімей; по-третє, передбачати чітке фінансування всіх норм даного закону та відповідальність в разі недотримання останніх. А також внести зміни у частину 1 статті 23 Закону України «Про міліцію», виклавши її у такій редакції: «працівник міліції підлягає державному обов'язковому особистому страхуванню».

3. Під державним обов'язковим особистим страхуванням працівників органів внутрішніх справ слід розуміти спеціальний вид страхування, об'єктом якого є фінансова допомога, пов'язана з життям, здоров'ям та працездатністю осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ, що спрямована на забезпечення захисту їх або членів їх сімей від матеріальних труднощів, які можуть виникнути у разі настання інвалідності або загибелі (смерті) годувальника.

4. Найбільш глобальним є поділ допомог в залежності від джерел фінансування на страхові допомоги та державні соціальні допомоги. В першому випадку виплати допомог здійснюють страхові фонди в другому державний та інші бюджети. Також допомоги можна розділити на групи за такими підставами: за тривалістю - на одноразові, періодичні, та щомісячні допомоги; за спрямованістю - на ті, що спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та ті, що спрямовані на надання додаткової матеріальної допомоги; за колом осіб на які поширюються; за силою нормативного акту, якими вони встановлені. Тому основними ознаками допомог є: 1) грошова форма; 2) спрямованість на відшкодування втраченого заробітку або надання додаткової матеріальної допомоги; 3) законодавча визначеність випадків, з настанням яких у громадянина виникає право на отримання допомоги; 4) певна різноманітність джерел фінансування допомог.

5. Під страховими допомогами розуміються грошові виплати, які виплачуються одноразово або періодично з страхових фондів при настанні певних життєвих обставин. Залежно від виду страхування страхові допомоги можна розділити на: 1) допомоги, зумовлені народженням дитини; 2) допомоги в разі тимчасової непрацездатності; 3) допомоги у зв'язку з безробіттям; 4) страхові виплати у зв'язку з нещасним випадком і професійним захворюванням; 5) допомога на поховання.

6. Державні соціальні допомоги виплачуються особам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового соціального страхування. Виплати таким особам здійснюються з коштів Державного бюджету України та інших бюджетів. Залежно від соціального ризику можна виділити наступні види державних допомог: а) допомоги сім'ям з дітьми; б) допомоги малозабезпеченим сім'ям; в) допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства; г) допомоги на поховання.

7. Під пенсією у разі втрати годувальника слід розуміти щомісячні виплати з Пенсійного фонду, які призначаються у разі смерті годувальника або визнання його в установленому порядку безвісти відсутнім непрацездатним членам сім'ї, які знаходилися на його утриманні, у розмірах, порівняних до його минулого заробітку.

8. В законодавстві про пенсійне забезпечення варто передбачити можливість виплати недоодержаних з причини смерті сум пенсії не тільки членам родини померлого, але і будь-якій особі, яка утримувала пенсіонера.

2.3 Соціальний захист членів сімей працівників органів внутрішніх справ

«Соціальний захист членів сімей працівників органів внутрішніх справ України, які загинули (померли) у період проходження служби» складається з двох підрозділів. У підрозділі. «Правове регулювання порядку оформлення та отримання страхової суми членами сімей працівників органів внутрішніх справ України, які загинули (померли) у період проходження служби» аналізується правовий порядок оформлення та отримання страхових сум членами сімей працівників органів внутрішніх справ, які загинули у період проходження служби, досліджуються джерела страхових платежів з державного обов'язкового особистого страхування працівників органів внутрішніх справ України та порядок виплати страхових платежів з даного виду страхування.

В підрозділі на основі дослідження специфічних ознак даного виду страхування дається його визначення. Так, під державним обов'язковим особистим страхуванням працівників органів внутрішніх справ автор розуміє спеціальний вид страхування, об'єктом якого є фінансова допомога, пов'язана з життям, здоров'ям та працездатністю осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ, що спрямована на забезпечення захисту їх або членів їх сімей від матеріальних труднощів, які можуть виникнути у разі настання інвалідності або загибелі (смерті) годувальника. Суб'єктами державного обов'язкового особистого страхування працівників органів внутрішніх справ є застраховані особи рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ України, а в окремих випадках - їх спадкоємці, страхувальники та страховики.

На основі проведеного аналізу даного заходу соціального захисту членів сімей працівників органів внутрішніх справ автором викладені наступні науково-обґрунтовані пропозиції. Так, необхідно удосконалити порядок оформлення та отримання страхової суми членами сімей працівників органів внутрішніх справ України, які загинули (померли) у період проходження служби шляхом спрощення процедури оформлення та отримання страхової суми. З огляду на те, що життя людини це найвища соціальна цінність, яку не можна виміряти в грошовому еквіваленті, а тим більше життя, яке віддано під час захисту інтересів окремої людини, народу та держави в цілому, необхідно підвищити розмір страхової суми, яка виплачується спадкоємцям загиблого працівника органів внутрішніх справ.

Правове регулювання порядку призначення та отримання пенсій у разі втрати годувальника членами сімей працівників органів внутрішніх справ України» досліджується правовий порядок оформлення та отримання пенсій у разі втрати годувальника членами сімей працівників органів внутрішніх справ України.

Зазначається, що у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей, загиблих, померлих або зниклих безвісти осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, які знаходилися на їх утриманні. При цьому члени сім'ї вважаються утриманцями, якщо вони були на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Вказується, що склад сім'ї за правом про пенсійне забезпечення не збігається зі складом сім'ї за цивільним правом. У праві пенсійного забезпечення у випадку втрати годувальника існує таке поняття як „пенсійна сім'я», під якою розуміється сукупність тих членів сім'ї померлого годувальника, які підлягають забезпеченню в разі його смерті. В Україні, як свідчить порівняльний аналіз закордонного та вітчизняного законодавства, прийнято один із найширших переліків членів сім'ї, які підлягають пенсійному забезпеченню. У багатьох зарубіжних країнах до кола осіб, які мають право на пенсію, включено лише одного з подружжя і дітей.

В підрозділі проводиться дослідження визначення такої правової категорії як «утримання». Автор виділяє два випадки визнання члена сім'ї утриманцем: якщо він перебував на повному утриманні годувальника або не перебував на повному утриманні годувальника, але отримував від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування. Також в межах підрозділу автор досліджує такі правові категорії як: встановлення батьківства та визнання безвісно відсутнім.

Вказується на те, що пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездатним, а членам сім'ї, які досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років, - довічно. Однак, на думку автора, у випадку коли годувальник загинув, помер, або пропав безвісти в період проходження служби, або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що мали місце під час служби, слід встановити утриманцям довічне забезпечення в якості не тільки матеріальної, а й моральної компенсації за втрату годувальника.

В якості пропозиції автор пропонує в законодавстві про пенсійне забезпечення передбачити можливість виплати недоотриманих з причини смерті сум пенсії не тільки членам родини померлого, але і будь-якій особі, яка утримувала пенсіонера.

«Державна соціальна допомога як захід соціального захисту членів сімей працівників органів внутрішніх справ України» складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Поняття допомог та їх класифікація» досліджуються точки зору фахівців права соціального забезпечення щодо змісту терміну «допомога», проводиться аналіз запропонованих різними авторами класифікацій допомог, визначаються специфічні ознаки допомог та поняття останньої, наводиться власне розуміння критеріїв класифікації допомог.

В підрозділі зазначається, що державна допомога сім'ям працівників органів внутрішніх справ є одним з найважливіших заходів соціального захисту, що спрямований на матеріальну підтримку сімей під час виникнення певних життєвих обставин. Саме з сім'єю пов'язані такі чинники життєздатності суспільства, як генетичний, інтелектуальний, етнічний фонди, якість фізичного і духовного здоров'я, зв'язок поколінь, збереження моральних та культурних цінностей, забезпечення необхідного рівня соціального порядку.