Справи щодо неосудних

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність теми. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Це положення є нормативно-юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні, обумовленого прагненнями до побудови демократичної, соціальної, правової держави. Однак такий розвиток України є неможливим без гармонізації соціально-правових відносин між усіма верствами суспільства. Найбільш уразливою та найменш захищеною в правовому аспекті категорією населення країни є особи, що страждають психічними розладами.

У зв'язку з цим для теорії і практики очевидною є актуальність проблем удосконалення якості судового розгляду справ щодо неосудних та обмежено осуднихосіб.

Таким чином, необхідність подальшої розробки питань щодо порядку судового провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб зумовлюється відсутністю комплексних наукових досліджень. Особливої актуальності ці питання набувають саме зараз, коли відбувається реформування кримінально-процесуального законодавства України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення проблем, пов'язаних із судовим провадженням у справах неосудних і обмежено осудних осіб, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства України.

Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

з'ясувати сутність провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб;

встановити особливості предмета доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб;

дослідити доказове значення висновку судово-психіатричної експертизи та особливості його оцінки судом у справах неосудних і обмежено осудних осіб;

охарактеризувати специфіку захисту та представництва неосудних і обмежено осудних осіб у судах першої інстанції;

дослідити правове регулювання порядку провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб у судах першої інстанції;

проаналізувати підстави прийняття та зміст рішення суду у справах неосудних і обмежено осудних осіб;

сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства, що регламентує порядок провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб у судах першої інстанції.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності у зв'язку із провадженням у справах неосудних і обмежено осудних осіб у судах першої інстанції.

Предметом дослідження є теоретичні, правові та прикладні аспекти провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб у судах першої інстанції. кримінальний неосудний законодавство судовий

Виклад основного матеріалу

Дії прокурора в справах неосудних або обмежено осудних осіб Основним завданням прокурора у справах про застосування примусових заходів медичного характеру є забезпечення до держання кримінального та кримінального процесуального законодавства при здійсненні досудового та судового провадження стосовно неосудних і обмежено осудних осіб, захист їх прав і законних інтересів. З цією метою прокурор зобов'язаний перевірити наявність підстав щодо застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, щодо якого проводиться кримінальне провадження;

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої здійснюється досудове чи судове провадження;

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання [5].

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, що характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Дії прокурора у кримінальному провадженні щодо неосудних і обмежено осудних регламентовано статтями КПК України, тобто загальними положеннями кримінального процесуального законодавства, а також главою, про застосування примусових заходів медичного характеру [2].

У судовому засіданні прокурор бере участь у допиті свідків, дослідженні інших доказів, що доводять або спростовують вчинення зазначеною особою суспільно небезпечного діяння, інших обставин, що мають істотне значення для справи.

У справах стосовно неосудних осіб прокурор державного обвинувачення не підтримує, а висловлює власну думку щодо необхідності застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема, їх виду, передбаченого ст. 94 КК України [4].

У справах щодо обмежено осудних прокурор бере участь як державний обвинувач і виступає у судових дебатах з обвинувальною промовою.

Участь прокурора обов'язкова також у розгляді судом справ про продовження, зміну і скасування заходів медичного характеру.

Таким чином, усі судові рішення у справах стосовно осіб, визнаних неосудними, обмежено осудними або які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, приймаються винятково з участю прокурора. Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні прокурору необхідно звертати увагу на обставини, які відповідно до КПК України при застосуванні примусових заходів медичного характеру мають з'ясовуватися, зокрема:

1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;

2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цієї особою;

3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;

4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього;

5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;

6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.

У провадженнях на стадії досудового розслідування прокурор є процесуальним керівником і разом з тим здійснює нагляд за додержанням законодавства. Вказівки прокурора є обов'язковими і їх невиконання тягнуть за собою відповідальність, а за певних умов навіть кримінальну (ст. 3811 КК України) [4].

Стосовно участі прокурора у судовому засіданні, то він виконує завдання охорони прав і законних інтересів особи, щодо якої застосовуються заходи медичного та виховного характеру.

Як представник держави у судовому розгляді справ зазначеної категорії прокурор охороняє публічні інтереси, які стосуються захисту суспільства від особи, яка за своїм психічним станом становить загрозу для нього.

Закінчивши проведення досудового слідства, слідчий зобов'язаний ознайомити з матеріалами справи законного представника і захисника особи.

Наступним кроком досудового слідства, якщо буде встановлена неосудність або обмежена осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, слідчий виносить постанову про направлення справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

У постанові слідчого повинні бути викладені докази, які підтверджують вчинення особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на психічну хворобу.

До постанови додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, довідки про рух справи, про речові докази та ін.

Справа з постановою слідчого направляється прокурору.

Одержавши справу з постановою, прокурор має право:

1) погодитись з постановою, що затверджує її і надсилає справу до суду;

2) визнати, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось досудове слідство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства.

Прокурор, одержавши справу від слідчого, зобов'язаний протягом п'яти днів розглянути її і прийняти відповідне рішення [5].

Крім прийняття рішень, прокурор може також змінити постанову слідчого, скласти нову постанову, якщо визнає, що постанова слідчого не відповідає вимогам закону або матеріалам справи, може доповнити або зберегти список осіб, які підлягають виклику в судове засідання.

Прокурор не вправі закрити справу з мотивів відсутності необхідності застосування примусових заходів медичного характеру.

Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого

За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотанням обвинуваченого зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.

Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється обвинувачений. Диспозиція коментованої статті КПК визначає дві категорії суб'єктів, із приводу яких суд постановляє окрему ухвалу: неповнолітні діти, які залишилися без нагляду, та непрацездатні батьки, баба, дід, прабаба, прадід, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду [3].

Конституція закріплює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Дитинство охороняється державою - наголошується в Основному Законі (ст. 51) [1]. На рівні Конвенції "Про права дитини". встановлено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше[8]. Розглядаючи справу, суд з'ясовує дані про особу обвинуваченого і, зокрема, чи є у нього неповнолітні діти та хто про них піклується. При цьому суд повинен виходити з вимог п. 12 ст. З КПК, в якій зазначається, що неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відтак за наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, суд відповідно до вимог КПК одночасно з постановленням вироку своєю ухвалою порушує перед органом опіки і піклування питання про необхідність улаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування.

Слід мати на увазі, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (ст. 56 ЦК) [6].

Опіка, піклування встановлюється над дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК.

Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування визначається ст. 61 ЦК.

У статті 51 Конституції йдеться про те, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків [1]. Відповідно до ст. 266 СК повнолітні внуки та правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу. При винесенні обвинувального вироку з призначенням засудженому покарання у вигляді позбавлення волі суд зобов'язаний винести окрему ухвалу для вирішення питання перед органом опіки та піклування про забезпечення піклування над вищезазначеними особами.

Згідно з ч. 1 коментованої статті суд у разі виявлення у обвинуваченого непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування [3]. ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону[7].

Ухвала суду повинна відповідати вимогам, зазначеним у ст. 372 КПК.

Якщо у засудженого до позбавлення волі залишилися без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів до їх збереження і повідомити про це засудженого.

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій (ч. 1 ст. 27 КПК). Таким чином, обвинувачений про вжиті передбачені положеннями частин 1, 2 коментованої статті заходи повідомляється шляхом одержання копії окремої ухвали.

Кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, що регулює провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб історично розвивалось як комплексний правовий інститут. В його розвитку можна простежити кілька періодів залежно від ступеня визначеності понять, їх розмежування, порядку провадження в справах неосудних і обмежено осудних осіб, а також застосування примусових заходів медичного характеру.

Мета застосування примусових заходів медичного характеру полягає у:

1) вилікуванні чи поліпшенні стану здоров'я психічно хворої особи;

2) запобіганні вчиненню нею нових суспільно небезпечних діянь;

3) забезпечення безпеки психічно хворого від самого себе;

4) соціальній реабілітації, яка пов'язана із застосуванням трудотерапії, психотерапії, що сприяють відновленню соціальної адаптації душевнохворої особи до проживання в суспільстві.

Здійснюючи судове провадження у справах неосудних і обмежено осудних осіб, потрібно враховувати, що особливості особи, зумовлені психічними відхиленнями, належать до найбільш вагомих її характеристик. Їх встановлення впливає на правильний вибір напрямку розслідування, визначення системи і тактики проведення слідчих дій із залученням такої особи тому підтримуємо позицію науковців, які вказують на доцільність залучення спеціалістів у галузі психіатрії та психології для вирішення питання про доцільність призначення для таких осіб відповідної експертизи, а також встановлення інших обставин (здатності особи, яка виявляє ознаки психічного захворювання, брати участь у слідчих діях, давати пояснення тощо).

Специфіка доказування у справах про застосування примусових заходів медичного характеру реалізується у характері психічного захворювання, що визначає неосудність чи обмежену осудність особи та у часовому проміжку виникнення такого захворювання.

Тести

1. Основним завданням прокурора у справах про застосування примусових заходів медичного характеру є:

а) забезпечення до держання кримінального та кримінального процесуального законодавства

б) захист інтересів держави

в)захист інтересів суду

2. Дії прокурора у кримінальному провадженні щодо неосудних і обмежено осудних регламентовано

а) ЗУ про Судоустрій і статус суддів

б) ЗУ про Кримінальну відповідальність

в) КПК

3.Участь прокурора у судовому засідані є :

а) обов'язковою

б) не обов'язковою

в) факультативною

4. У справах щодо обмежено осудних прокурор бере участь як?

а) державний обвинувач

б) державного обвинувачення не підтримує

5. У справах стосовно неосудних осіб прокурор бере участь як?

а) державний обвинувач

б) державного обвинувачення не підтримує

6. У провадженнях на стадії досудового розслідування прокурор є:

а) провадить досудове слідство

б) процесуальний керівник

в) головуючий

7. Наступним кроком досудового слідства, якщо буде встановлена неосудність або обмежена осудність особи прокурор виносить:

а) ухвалу

б) рішення

в) постанову

8. Одержавши справу з постановою, прокурор має право:

а) погодитись з постановою

б) залишити без руху

в) направити слідчому судді

9. Протягом якого строку прокурор, одержавши справу від слідчого, зобов'язаний розглянути її і прийняти відповідне рішення?

а) 3 днів

б) 5 днів

в) 7 днів

10. За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний:

а)направити справу на додаткове розслідування

б) порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування

в) відпустити обвинуваченого в залі судового засідання

11. Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд зобов'язаний:

а) вжити через відповідні органи заходів для їх збереження

б) реалізувати його на аукціоні

в)залишити собі у власність

12. КПК визначає дві категорії суб'єктів, із приводу яких суд постановляє окрему ухвалу:

а) неповнолітні та не працездатні

б) не дієздатні та обмежено дієздатні

в) не дієздатні та не працездатні

13. На рівні Конвенції "Про права дитини". встановлено, що дитиною є:

а) людська істота до досягнення 14-річного віку

б) людська істота до досягнення 16-річного віку

в) людська істота до досягнення 18-річного віку

14. У якй статті Конституції йдеться про те, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків?

а) 49 стаття Конституції

б) 50 стаття Конституції

в) 51 стаття Конституції

15. у разі виявлення у обвинуваченого непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, зобов'язаний :

а) одночасно з ухваленням вироку порушити про необхідність влаштування цих непрацездатних

б) порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування

в)залишити справу без розгляду

16. Ухвала суду повинна:

а) підписана обвинуваченим

б) відповідати всім вимогам

в) направлена за місцем роботи

17. Якщо у засудженого до позбавлення волі залишилися без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний:

а) реалізувати його на аукціоні

б)залишити собі у власність

в) вжити через відповідні органи заходів до їх збереження і повідомити про це засудженого

18. Учасники судового провадження, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права мають право:

а) на грошову компенсацію

б) не явку до суду

в) на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій

19. Обвинувачений про вжиті до нього заходи повідомляється шляхом :

а) одержання копії окремої ухвали

б) одержання копії окремої постанови

в) одержання копії окремого рішення

20. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого регулюються:

а) КПК

б) Конституція України

в) Кодекс законів про працю



Список використаних джерел

1.Конституція України // ВВР -- 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Офіційний вісник України. -- 2012. -- № 37. -- Ст. 1370

3.Кримінально-процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за ред. В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. Х., 2008. 944 с.

4.Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26.

5. Кримінально-процесуальне право України: підручник /за заг ред. Ю.П. Аленіна. Х., 2009. 816 с.

6. Цивільний кодекс України. - X., ТОВ “Одіссей”, 2003. - 408 с.

7. ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 28.12.2014р.

8. Конвенція ООН з прав дитини від 20 листопада 1989 року.

Размещено на Allbest.ru