Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Факультет європейського права та правознавства

Кафедра адміністративного, фінансового, інформаційного

та європейського публічного права

КУРСОВА РОБОТА

Принципи міжнародного права

Студентки 3 курсу

Танич Олени Василівни

м. Ужгород - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Основоположні принципи права - одна з найважливіших проблем юриспруденції. Саме ці принципи лежать в основі права, утворюють його фундамент. На них ґрунтується право як загальнообов'язковий соціальний регулятор. Основоположні принципи права мають безпосередній зв'язок з переважною більшістю стрижневих загальнотеоретичних понять. Вони є виразом найважливіших цінностей, що притаманні системі права. Значення принципів важко переоцінити: вони сприяють єдності, внутрішній цілісності й системності правого регулювання, визначають засади правового режиму в рамках певної галузі, є базовим орієнтиром як для правотворчої, так і для правозастосовчої діяльності. Крім того, принципи відіграють вирішальну методологічну роль і в науковому пізнанні, оскільки є основою побудови й обґрунтування теоретичних концепцій та доктринальних моделей, покликаних вирішити проблеми галузевого (а іноді й міжгалузевого) регулювання.

На підставі та з урахуванням принципів міжнародного права формуються норми, інститути й галузі права, видаються юридичні акти, здійснюється весь процес правового регулювання. Вони є втіленням нерозривних зв'язків між минулим, сьогоденням і майбутнім правової системи. Основоположні принципи так чи інакше відбиваються в засадах правотворчості, правозастосування, тлумачення права та ін. Вони символізують дух права. Тому вони мають бути об'єктом особливої уваги правознавців. міжнародне право принцип

Різноманітні аспекти цієї важливої теми досліджували провідні вчені міжнародного права: В. Г. Буткевич, М. М. Антонович, І. І. Лукашук, Д. Б. Левін, Н. А. Ушаков, Г. І. Тункін, М. Ю. Черкес та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - визначити поняття принципів міжнародного права, охарактеризувати їх класифікацію та нормативно-правовий зміст.

Для досягнення цієї мети поставленні такі завдання, що розкривають спрямованість дослідження:

* визанчити загальні поняття принципів міжнародного права;

* вивчити зміст принципів міжнародного права.

* сформулювати ознаки основоположних принципів права;

* обґрунтувати належність певних принципів до системи основоположних принципів права;

* розкрити вимоги, що утворюють нормативний зміст кожного з основоположних принципів права, звернути увагу на особливості їх утілення в праві.

Об'єктом дослідження є основоположні принципи права, їх нормативно-правовий зміст.

Предметом дослідження є процес формування та функціонування основоположних принципів права.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів і списку використаних джерел (25 найменувань на 2 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 31 сторінку.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Загальновизнані принципи і загальновизнані норми - це поняття, які збігаються. Найважливіші норми загального міжнародного права прийнято називати принципами. У системі норм міжнародного права основні принципи мають вищу нормативну силу, посідаючи в ієрархії міжнародно-правових норм найвищий ступінь, рівний конституційним нормам у внутрішньому праві. [5, ст. 28].

Ставлення до основних принципів міжнародного права в науці неоднозначне. Вони розуміються і тлумачаться по-різному:

· «концентрований виклад та узагальнення загальновизнаних норм поведінки субґєктів міжнародних відносин щодо найважливіших питань міжнародного буття» [24, с. 124].

· «система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його субґєктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого та правозастосовного процесів, дійсності міжнародно-правових норм» [3, с. 196].

· «концентровано виражені й узагальнені загальновизнані норми поведінки субґєктів міжнародних відносин щодо найважливіших питань міжнародного життя на певному історичному етапі» [1, с. 257].

· «загальновизнані норми загального змісту, що мають імперативний характер, подібно до конституційних норм у системі внутрішнього права кожної окремої держави» [12 с. 39-40].

· «правило поведінки, що закріплює досягнутий рівень співробітництва держав, їх всезагальну зацікавленість у вирішенні актуальних питань і визначається як універсальне всіма чи більшістю держав, які широко представляють різні соціально-економічні системи» тощо[2, с. 25].

Ряд дослідників у галузях конституційного та міжнародного права (П. Мартиненко, М. Черкес) стверджують, що поняття основних принципів міжнародного права не має і не може мати нормативного визначення, а лише доктринальне їх тлумачення [25, с. 13]. Мабуть, слушною є думка В. Буткевича щодо неоднозначного ставлення в науці до основних принципів міжнародного права, коли не вироблено їх сталого визначення. [3, с.191].

Як правило, основні принципи міжнародного права співвідносять із Статутом ООН, хоча деякі дослідники відносять їх формування до більш раннього періоду, коли застосовувалися загальні принципи права, які визнавалися цивілізованими націями [25, с. 83].

Хоча у Статуті ООН вживається лише слово «принципи», у дипломатичній практиці, юриспруденції, вітчизняній літературі їх називають «основними принципами», а також нормами jus cogens, підкреслюючи цим їх універсальність, загальновизнаність та обовґязковість. Тобто ці принципи є «обовґязковою нормою міжнародного права, від виконання якої жодна нація не може звільнити себе або не може бути звільнена іншими націями» [10, с. 11--35], переважають над іншими джерелами міжнародного права та позбавляють законної сили міжнародні угоди й інші норми міжнародного права, які суперечать їм.

У звґязку з цим доречним буде висловлювання Д. Левіна щодо принципу міжнародного права, який є «не теоретичним постулатом, не вихідним положенням для аргументації, а правовою нормою більш загального характеру, що лежить в основі спеціальних норм» [12, с. 39].

Перелік та інтерпретацію основних принципів міжнародного права було розширено в інших важливих міжнародно-правових актах, до яких належать Декларація про основні принципи міжнародного права, що стосуються дружніх стосунків і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 1970 р., Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах, у Заключному акті Ради з безпеки і у Європі від 1 серпня 1975 р. [10, с. 36--42, с. 43--47].

Становлення і визнання нових принципів та норм, упровадження їх у життя є досить тривалою процедурою. Не новою і досить поширеною в юридичній літературі є думка про зростання кількості та значення загальновизнаних принципів міжнародного права, які мають керувати зовнішньою політикою держави.

Згідно з думкою Д. Левіна, на процес створення норм міжнародного права значний вплив мають суспільний устрій держав, що беруть участь у міжнародних відносинах, їх політика, зокрема внутрішня, принципи і система їх внутрішнього права, що відображається на їх міжнародно-правових позиціях, керуючись цілями і принципами їх зовнішньої політики [12, с. 34-35].

На думку С. Максимова, загальний сенс феномену загальновизнаних принципів і норм міжнародного права потрібно розуміти «як свого роду за¬гальнолюдську конституцію в системі міжнародного права, якій повинні відповідати усі інші норми міжнародно-правової системи» [17, с. 158]. Визнання пріоритету основних принципів міжнародного права вимагає уточнення самих принципів - їх кількості та змісту.

Основні принципи міжнародного права мають низку ознак. Зокрема, вони:

1. Є найбільш загальними та основоположними нормами міжнародног права. Це означає, що вони регулюють найбільш важливі, ключові питання сучасних міжнародних відносин. Формулюють права, обов'язки і законні інтереси безвідносно суб'єктів міжнародного права. Принципи є ядром сучасного міжнародного права, навколо якого будується вся система міжнародного права.

2. Є імперативними нормами jus cogens, які володіють вищою юридичною силою та відхилення від яких недопустиме. Всі інші норми міжнародного права повинні їм відповідати.

3. Містять зобов'язання erga omnes, а отже, вказані принципи стосуються всіх членів міжнародної спільноти та є для них обов'язковими.

4. Мають універсальну сферу дії, тобто поширюються на всі міжнародні відносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права.

5. При тлумаченні та застосуванні є комплексними і взаємопов'язаними й кожен із них повинен розглядатися з урахуванням інших основних принципів. Основний принцип міжнародного права може бути змінений чи скасований лише новим принципом.

6. Основні принципи міжнародного права застосовуються при наявності прогалин в міжнародному праві. Зокрема, в нових сферах міждержавного співробітництва. Порушення основних принципів міжнародного права кваліфікується більш серйозно, ніж порушення звичайної норми.

Отже, основні принципи міжнародного права - це найбільш загальні, основоположні та імперативні його норми, котрі містять зобов'язання erga omnes, мають універсальну сферу дії і комплексний характер[19, с. 58].

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Сучасний доктринальний підхід до визначення функцій основних принципів міжнародного права зводиться до трьох основних поглядів на цю проблему:

· зведення функцій основних принципів права міжнародного права до функцій міжнародного права у цілому (їх ототожнення);

· виокремлення функцій основних принципів міжнародного права із загальних функцій міжнародного права;

· деталізація функцій міжнародного права до їх елементарних проявів і визначення таких як функцій основних принципів міжнародного права.

Кожен з таких підходів має свої як позитивні, так і негативні наслідки.

Такі функції міжнародного права, як зміцнення наявної системи міжнародних відносин, їх правове регулювання, є очевидними і зрозумілими й щодо основних принципів міжнародного права. Та коли йдеться про функцію інтернаціоналізації міжнародного життя, інформаційно-виховну функцію міжнародного права, як пропонують окремі вчені, то перенесення всіх функцій на основі принципи міжнародного права викликає сумнів. За всієї важливості таких принципів здійснення цих глобальних завдань для них непосильне. [3, с. 196].

Невиправданою є спроба деяких науковців звести «функції принципів міжнародного права до двох: сприяння стабілізації міжнародних відносин шляхом обмеження їх певними нормативними рамками та закріплення всього нового, що з'являється у практиці міжнародних відносин, і, таким чином, сприяння їх розвитку». Скоріше, тут може йтися про засоби здійснення функцій основних принципів міжнародного права, а не про самі функції [11, с. 237].

Поширеної є спроба виокремлення компонентів та елементів функції міжнародного права в окрему функцію основних принципів міжнародного права. У такому разі функція разі функція принципів перестає бути основним чинником їх впливу на міжнародні відносини, суб'єкти міжнародного права та міжнародне право в цілому.

Мало підстав для визнання і тих функцій, які привносяться в міжнародне право з інших нормативних систем або підмінюють функції, власне, засобами здійснення функцій. Так, у праці «Курс международного права» , одним із співавторів якої є І.І. Лукашук, вказується більш як десять функцій основних принципів міжнародного права. Крім того, що «вони впливають на міжнародні відносини за допомогою не тільки правового, а й політичного і морального механізмів нормативного регулювання», на думку авторів видання, основним принципам міжнародного права властиві ще й такі функції: закріплення та охорона підвалин система міжнародних відносин; сприяння нормальному функціонуванню цієї системи; забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів; виконання функції основного системоутворюючого фактора всієї міжнародної нормативної системи; виконання ролі головного системоутворюючого фактора системи міжнародного права; виконання функції виконання функції нормативної основи правотворчого і правозастосовного процесу, а також прогресивного розвитку міжнародного права; функціонування як вищий критерії законності; закріплення основних прав та обов'язків держав; виконання ролі фундаменту міжнародного правопорядку; ідеологічна функція - втілення головного ідейного змісту міжнародного права, ідейної основи міжнародно-правової системи; здійснення авангардного регулювання загального характеру в процесі виникнення нових суб'єктів або нових сфер взаємодій держав[8, с. 18].

Функції основних принципів міжнародного права -- це основні напрямки впливу принципів міжнародного права на зовнішнє середовище.

Пізніше І.І. Лукашук наполовину скоротив кількість функцій основних принципів міжнародного права, довівши їх до майже реальної кількості: [15, с. 123].

1. Зміцнення існуючої системи міжнародних відносин і сприяння її передбачуваному розвиткові.

2. Сприяння становленню і розвитку системи міжнародного права як безпосередньо, так і шляхом об'єднання норм, інститутів і галузей навколо власних загальнообов'язкових правил.

3. Закріплення основних прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів міжнародного права, визначення основ їх взаємодії шляхом встановлення правових статусів.

4. Забезпечення основних засад правотворчого і правозастосовчого процесів.

5. Є головним критерієм визначення стану міжнародної законності як її головний структурний компонент.

6. Визначення системи і напрямів розвитку міжнародного правопорядку.

7. Заповнення прогалин в міжнародному праві.

8. Формування і розвиток міжнародної правосвідомості.

Класифікація основних принципів міжнародного права - явище виключно доктринального характеру. Сьогодні не існує жодного міжнародно-правового документа, який класифікував би основні принципи чи хоча б указував на можливі критерії такого поділу принципів.

При визначенні основних принципів міжнародного права до уваги беруться три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сформулювати основні принципи міжнародного права: Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. і Заключний акт Хельсінкі 1975 р.

Статут і Декларація називають лише сім принципів:

1) незастосування сили або загрози силою;

2) мирного вирішення міжнародних спорів;

3) невтручання;

4) співробітництва;

5) рівноправ'я і самовизначення народів;

6) суверенної рівності держав;

7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Гельсінський акт 1975 року з питань безпеки і співробітництва в Європі додатково назвав ще три принципи:

8) територіальної цілісності;

9) поваги прав і свобод людини;

10) непорушності кордонів.

Останній принцип визнаний лише стосовно європейського регіону та не може вважитись за універсальний[3, с. 208].

Отже, основні міжнародно-правові акти принципово визнають дев'ять універсальних принципів міжнародного права.

Та ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декларації Генеральної Асамблеї ООН , а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960р., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та інші.

Численні резолюції ООН називали такі принципи: справедливості, добросовісності, не зловживання правом, добросусідства, спільної спадкоємності людства, охорони навколишнього середовища тощо. Окремі автори відразу ж запровадили зазначені принципи до своїх класифікацій основних принципів міжнародного права, не звернувши уваги на досить слушне застереження Інституту міжнародного права про те, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН уживають поняття «принцип» частіше в не правовому значенні.

Як зауважує І.І. Лукашук, це поняття використовується в таких значеннях:

· як правове і як не правове;

· як норма вищого чи найвищого порядку;

· як норма, важлива для цілей резолюції;

· як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики;

· як керівна засада для тлумачення.

Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. Досить часто до принципів, визначених в основних документах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в декларації про прогресивний розвиток міжнародного публічного права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986., було названо такі принципи:

1. Панування міжнародного публічного права у міжнародних економічних відносинах;

2. Добросовісне виконання зобов'язань.

3. Принцип справедливості і солідарності.

4. Право на допомогу та сприяння в розвитку.

5. Обов'язок співпрацювати в глобальному розвитку.

6. Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багатствами.

7. Право на розвиток.

8. Принцип спільної спадкоємності людства.

9. Принцип рівності і недискримінації.

10. Принцип рівноправної участі країн, що розвиваються, в міжнародних відносинах.

11. Принцип матеріальної рівності.

12. Право кожної держави на блага науки і технології.

13. Принцип мирного вирішення спорів.

Не применшуючи значення решти класифікацій розглянемо деякі з них [7, с. 51]:

1. Принцип забезпечення і захисту глобальних цінностей (поваги прав та основних свобода людини; захисту навколишнього середовища; рівності і самовизначення народів і націй).

2. Принципи мирного співробітництва (співробітництва держав; суверенної рівності держав; добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; невтручання у внутрішні справи держав; поваги державного суверенітету).

3. Принципи забезпечення миру та безпеки людства (заборона застосування сили і загрози силою; мирного розв'язання спорів; непорушності кордонів; загального і повного роззброєння; територіальної цілісності).

4. Спеціальні принципи (практично всі з перерахованих вище, крім: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і добросовісного виконання міжнародних зобов'язань).

5. Функціональні принципи (співробітництва держав; суверенної рівності держав; добросовісного виконання міжнародних зобов'язань; мирного розв'язання міжнародних спорів).

6. Нові статутні принципи - йдеться про принципи статуту (поваги прав та основних свобод людини; рівності й самовизначення народів і націй; заборони застосування сили або загрози силою; мирного вирішення спорів).

7. Нові (після статутні) принципи (захисту навколишнього середовища; загального та повного роззброєння).

Всі основні принципи міжнародного права поділяються на [3, с. 211]:

1) універсальні;

2) регіональні (принцип непорушності державних кордонів);

3) локальні чи партикулярні (наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1971 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972р. та ін.).

Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність таких галузевих принципів та принципів інститутів міжнародного права: принципу свободи відкритого моря й повітряного простору над ним; принципу забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації; принципу збереження і раціонального використання морських живих ресурсів; принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл. Одним із важливих факторів прийняття (вироблення) регіональних і партикулярних принципів є потреба заповнити прогалини в міжнародному праві у разі неможливості домовитися про більш конкретне нормативне регулювання. Теоретично їх можна розмістити в ієрархічній залежності: партикулярні принципи залежать від регіональних та універсальних, регіональні -- від універсальних.

Окремо можна виділити:

1) загальносистемні принципи;

2) галузеві принципи;

3) принципи інституту міжнародного права.

Кожен основний принцип міжнародного права має свій юридичний зміст, сферу застосування зі своїм конкретним об'єктом правового регулювання і мають свій механізм застосування принципу.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

В галузі прав людини:

· принцип поваги прав і свобод людини;

· принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею.

Принцип поваги прав та основних свобод людини, як підкреслюється у Статуті ООН, для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії - один із визнаних лише в сучасну епоху основних принципів міжнародного права.

Реальне міжнародне співробітництво у сфері сприяння загальному поважанню і додержанню прав людини пов'язане зі створенням Організації Об'єднаних Націй. У преамбулі, статтях 1 і 55 Статуту ООН закріплений принцип загального поважання прав людини та основних свобод.

Характерним для Статуту ООН є те, що захист демократичних прав і свобод нерозривно пов'язаний з підтриманням міжнародного миру і безпеки, з розвитком поваги і прав народів, із встановленням дружніх відносин між ними. Положення Статуту ООН про права людини стали відображенням реакції світового співтовариства на страхіття Другої світової війни [5, с. 189].

Принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, насамперед на держави, такі основні права та обов'язки [3, с. 236]:

1) обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії;

2) обов'язок сприяти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод;

3) обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідатися одноособово або спільно з іншими;

4) обов'язок поважати право національних меншин на рівність перед законом, надавати їм повну можливість користуватися правами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі;

5) обов'язок визнавати право людини знати свої права та свободи і захищати їх;

6) обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декларацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

7) обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародновизнаних основних прав і свобод людини;

8) обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні засоби захисту.

Принцип поваги прав і свобод людини займає центральне становище у праві держав. Він є головним загальним принципом права демократичних держав світу й володіє абсолютною імперативною силою. Жоден закон неспроможний йому суперечити.

Тенденція до визнання правами людини вищої громадської цінністю соціально виправдана. Ні держава, ні якась група чи будь-яка особа немає право займатися який би не пішли діяльністю, спрямованої про знищення чи неправомірне обмеження будь-яких международно-признанных правами людини.

При здійсненні своїх прав людина зобов'язана поважати права держави й інших соціальних утворень. Без цього неможливо існування ні держави, ні суспільства. [13, с. 18]

Принцип рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею визначає, що кожний народ має право самостійно вирішувати всі питання свого внутрішнього розвитку і міжнародних відносин. Нормативний зміст цього принципу закріплений у Статуті ООН. ООН має на меті «розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів» ( п. 2 ст. 1 Статуту ООН)

Основні права та обов'язки цього принципу [3, с. 239]:

1) обов'язок поважати рівність народів і націй;

2) обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею;

3) право народів жити в умовах повної свободи;

4) право визначати, коли захочуть і як захочуть, свій внутрішній і зовнішньополітичний статус;

5) право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток;

6) право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами;

7) право просити і отримувати підтримку відповідно до цілей та принципів Статуту ООН, у разі позбавлення їх права на самовизначення насильницьким шляхом.

Особливість принципу самовизначення і рівноправності народів у тому, що він, як і принцип поваги прав і свобод людини, присвячений правам не держави, а інших утворень - народу, нації. Пакти про права людини закріпили зв'язок права народу самовизначення з правами людини. У результаті міжнародне право закріпило права тих, хто є суб'єктом міжнародного права, але в держави покладено обов'язок поважати та забезпечувати їхніх прав.

Включений в Статут ООН з ініціативи СРСР принцип самовизначення від початку пов'язувався із співробітництвом загальним світом. Зазначена одна з цілей: "Розвивати приязні відносини між націями з урахуванням поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, і навіть приймати інші відповідні заходи задля зміцнення загального світу" [22, c. 3].

У доктрині та практиці принцип самовизначення найчастіше сприймається як принцип одноразової дії, як право обирати форму свого державного існування. Проте дотримуючись принципу слід, звернути увагу на постійно чинне право народу вільно визначати свій політичний статус [20, с. 118-121].

В галузі забезпечення миру і безпеки:

· принцип заборони застосування сили або загрози силою принцип мирного врегулювання спорів;

· принцип невтручання.

Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб'єктів міжнародного права без винятку. Він, зокрема, покладає на них зобов'язання:

1) утримуватися від застосування сили (прямої чи опосередкованої);

2) утримуватися від загрози силою;

3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав;

4) відмовитися від актів репресії за допомогою сили;

5) відмовитися від сили або загрози силою як засобу врегулювання спорів тощо.

Це, так би мовити, нормативний зміст принципу, основні напрями його застосування. Перелік конкретних дій, які забороняються цим принципом, випливає з численних резолюцій та декларацій ООН. Цей перелік не є стабільним, а постійно розширюється як у рамках ООН, гак і на регіональній основі для держав регіону. Зважаючи на це з метою зміцнення принципу незастосування сили або загрози силою, сучасне міжнародне право чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили. Це, зокрема, за Статутом ООН такі випадки:

1) застосування збройної сили з метою самооборони (ст. 51);

2) застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки у разі загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42).

З метою запобігання довільному тлумаченню „самооборони” і „застосуванню сили за рішенням Ради Безпеки” обидва випадки чітко визначені в нормативному плані. Так, наприклад, Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. наголошує, що «держава має невід'ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, якщо станеться збройний напад, як це передбачено Статутом ООН».

Право на самооборону може використати як держава-жертва агресії, так і на прохання останньої інша держава. Принцип незастосування сили або загрози силою поширюється не тільки на безпосередні дії або погрожування ними, а й на пропаганду таких дій [3, с. 221].

Принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання:

1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності виключно мирними засобами;

2) врегульовувати спори в найкоротший термін;

3) не зупиняти процесу мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень;

4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору);

5) утримуватися від ультимативності;

6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість;

7) враховувати інтереси іншої сторони -- учасника спору; 8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Здійснення принципу мирного розв'язання міжнародних спорів забезпечено належними інституційними механізмами як на універсальній, так і на регіональній основах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв'язання міжнародних спорів: Ліга арабських держав -- Раду Ліги і спеціалізований юридичний комітет, Організація африканської єдності -- Комісію з питань посередництва, примирення та арбітражу, Організація американських держав -- Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а згодом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі -- Суд і Комісію з питань примирення [16, с. 52].

Принцип мирного врегулювання суперечок зобов'язує держави розв'язувати будь-які міждержавні суперечки мирними засобами. Принцип не поширюється на суперечки з справам, стосовним, сутнісно, до внутрішньої компетенції кожної держави (принцип невтручання). Сторони у спорі немає права відмовитися від мирного врегулювання [16, с. 76].

Принципу невтручання у внутрішні справи держав у спільній формі зафіксований у Статуті ООН і конкретизований у міжнародно-правових документах, соціальній та Декларації ООН 1965 р. про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про обмеження їх незалежності й суверенітету.

У зазначених міжнародних актах встановлено основний нормативний зміст цього принципу, що полягає в такому:

1) зобов'язання держав утримуватися від будь-якого втручання, прямого або непрямого, індивідуального або колективного у внутрішні або зовнішні справи, що є внутрішньою компетенцією іншої держави;

2) утримуватися від будь-якої форми збройного втручання або погрози такого втручання проти іншої держави;

3) утримуватися від надання прямої або непрямої допомоги терористичній діяльності або підривній чи іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої держави [6, с. 242].

4) Жодна держава чи група держав немає права втручатися, безпосередньо чи опосередковано, які би там не були причини, у внутрішні справи, що входять до компетенції іншої іноземної держави. Жодна держава не може застосовувати будь-які акти військового, політичного чи іншого примусу із метою домогтися підпорядкування собі якоїсь держави. Забороняється організація чи заохочення підривної, терористичної діяльність, спрямованої на насильницьку зміну ладу іншої іноземної держави[23, с. 147].

В галузі мирного співробітництва:

· принцип суверенної рівності держав;

· принцип непорушності державних кордонів;

· принцип територіальної цілісності держав;

· принцип співробітництва держав;

· принцип добросовісного виконання зобов'язань у міжнародному праві.

Принцип суверенної рівності держав є основою усього міжнародного права, характерні риси якого визначаються, перш всього тим, що його суб'єктами є рівно суверенні держави. Він починає перелік принципів міжнародного права в Статуті ООН. І це не випадково, тому що сама «Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів» (п. 1 ст. 2 Статуту ООН). Фактично - це основа існування ООН [6, с. 248].

Цей принцип склався і одержав закріплення, як синтез традиційних правових постулатів - поваги державного суверенітету і рівноправності держав. Відповідно його характеризують як комплексний, двоєдиний принцип. Саме поєднання двох зазначених елементів породжує новий міжнародно-правової феномен - суверенна рівність держав [21, с. 116].

На сьогодні принцип суверенної рівності держав надає такі права [3, с. 223]:

1) право кожної держави на юридичну рівність;

2) право на територіальну цілісність;

3) право на свободу і політичну незалежність;

4) право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

5) право встановлювати свої закони та адміністративні правила;

6) право визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права;

7) право змінювати кордони згідно з міжнародним правом мирним шляхом і за домовленістю;

8) право належати або не належати до міжнародних організацій;

9) право бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угод;

10) право бути чи не бути учасником союзних договорів;

11) право на нейтралітет.

Зазначеним правам кореспондуються відповідні обов'язки держав, а саме: поважати правосуб'єктність інших держав виконувати добросовісно й сповна свої міжнародні зобов'язання, жити в мирі з іншими державами, не нав'язувати групових правил поведінки іншим державам тощо.

Не однаково активно держави беруть участь в укладанні міжнародних договорів. Одні держави пов'язані зобов'язаннями, що випливають із сотень міжнародних договорів, інші уклали не більше десятка міжнародних угод. Саме тому Міжнародний суд ООН констатував, це як нормальне правове становище: «Суб'єкти права в будь-якій правовій системі не обов'язково ідентичні за обсягом своїх прав». Коли йдеться про рівність держав, то слід також мати на увазі юридично рівні потенційні можливості щодо розв'язання питань у неврегульованих сферах міжнародних відносин. Фактично такі можливості далеко не рівнозначні.

Принцип непорушності державних кордонів як імперативна норма утвердився лише у відносинах європейських держав, США і Канади. Історія його становлення якщо порівнювати з міжнародно-правовими реаліями, досить блискавична.

Принцип непорушності державних кордонів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання в європейському регіоні [3, с. 232]:

1) визнати наявні кордони держав-учасниць НБСЄ як юридично встановлені згідно з міжнародним правом;

2) визнати непорушність кордонів усіх держав Європи;

3) відмовитися від будь-якого територіального домагання або дій, спрямованих на узурпацію частини або всієї території будь-якої держави наразі і в майбутньому;

4) відмовитися від будь-яких зазіхань на наявні кордони нині і в майбутньому;

5) змінювати свої кордони тільки за взаємною, добровільною згодою відповідних держав.

Принцип непорушності державних кордонів діє навіть у разі докорінної зміни обставин, за яких укладався міжнародний договір (п. 1 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.)

З принципом непорушності кордонів пов'язано правило uti possidetis (як володієте), що застосовується щодо кордонів новостворених незалежних держав. Відповідно до правила, колишні адміністративні кордони із заснуванням у межах незалежних держав стають міждержавними.

В універсальному міжнародному праві принцип територіальної цілісності держав функціонує в основному у звичаєво-правовій формі.

На сьогодні принцип територіальної цілісності держав покладає зобов'язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно [3, с. 227, 229-230]:

1) територіальної цілісності;

2) політичної незалежності;

3) єдності будь-якої держави;

4) дій, які являють собою застосування сили або загрози нею;

5) перетворення території на об'єкт привласнення прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжнародного права. За державами закріплено право визнання окупації незаконною.

Коли йдеться про територіальну цілісність і недоторканність держави, то маються на увазі і її природні ресурси, природне середовище (що не може бути, зокрема, об'єктом забруднення з боку інших держав), правовий режим певних територіальних ділянок держави тощо.

Наведені становища змісту цього принципу свідчить про його тісний зв'язок з іншими основними принципами міжнародного права, особливо з такими як принцип незастосування сили та загрози силою, непорушності кордонів, рівноправності і самовизначення народів.

Принцип співробітництва держав проходить через весь Статут ООН, особливо чітко він фіксується у ст. 11, 13, гл. 9 та ін.. Потім він знайшов свій подальший розвиток у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р.. Подальший розвиток зробила Нарада з безпеки і співробітництва в Європі 1975р. [6, с. 252].

Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а і для блага інших держав, світового співтовариства.

На сьогодні принцип співробітництва покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: [3, с. 240]:

1) співробітничати відповідно до цілей та принципів ООН;

2) робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності;

3) сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім та добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості;

4) підвищувати добробут народів;

5) ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні досягнення в цих сферах надбанням інших;

6) скорочувати різницю в економічному розвитку.

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є одним з найдавніших серед принципів сучасного міжнародного права.

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради 1989 р. виокремлює такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань:

1. Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання:

· за Статутом ООН;

· із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права;

· за міжнародними договорами, які є дійсними відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

2. У разі суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і зобов'язаннями як членів ООН за її Статутом перевага надається статутним зобов'язанням.

3. Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі й такі, як встановлення власних законів та адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і адміністративні правила, так само як і практика, і політика їх застосування, відповідали її зобов'язанням з міжнародного права [8, с. 226-234].

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань стосується всіх зобов'язань -- як таких, що випливають з міжнародних договорів і звичаїв, так і таких, що сформульовані в обов'язкових рішеннях міжнародних органів та організацій, міжнародних судів, арбітражів тощо. За цим принципом не можна в односторонньому порядку відмовитися або переглянути міжнародне зобов'язання.

Принцип добросовісного виконання зобов'язань є критерієм законності діяльності суб'єктів міжнародного права. Його добросовісна реалізація -- основна умова стабільності та ефективності міжнародного правопорядку.

В сучасному міжнародному праві вироблено досить ефективні інституційні механізми дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема взаємні консультації, переговори, суди, третейські суди тощо.

Одне з головних завдань принципу: створити умови для, у яких може дотримуватися "поваги до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права". Одним з принципів Організації є: всі держави-члени "сумлінно виконують усталені зобов'язання Статуту, щоб забезпечити їм всім сукупність права та переваги, які належать до складу Членів Організації" [22, с. 2]. Дане положення має загальний характер - які з міжнародного права: правна та переваги можуть бути забезпечені державам лише за виконання ними своїх зобов'язань [9, с. 24].

ВИСНОВКИ

Основні принципи є основою і системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи.

Більшість основних принципів мають юридичну обов'язковість на рівні норм jus cogens. Але є і такі принципи міжнародного права, від яких держави відступають в своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права.

Принципи міжнародного права формуються, зазвичай, звичним і договірним шляхом. Принципи покликані виконувати дві функції:

1) стабілізаційну - допомагати забезпечувати певний порядок міжнародного ставлення за допомогою обмеження їх певними нормативними рамками;

2) фіксуючу - закріплювати всі практики міжнародних відносин.

Характерною рисою принципів міжнародного права є їхня універсальність, яка є поширення усім суб'єктів міжнародного права без винятку вимоги дотримання принципів міжнародного права, оскільки будь-яке порушення буде пов'язаний із неминучістю торкатися законних інтересів інших учасників міжнародних відносин. Отже, принципи міжнародного права є своєрідним критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм, а дія засад поширюється навіть на ті області відносин суб'єктів, які з якихось причин вирішені конкретними нормами.

Таким чином основні принципи - це:

· найбільш узагальнені норми міжнародного права, у котрих дуже чітко виявляються характерні риси і зміст сучасного міжнародного права;

· ядро юридичної сутності сучасного міжнародного права, що носить імперативний характер;

· фундамент сучасного міжнародного права, його нормативно-правової бази;

· критерій оцінки правомірності дій суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені;

· найбільш яскравий виразник цілей і завдань сучасного міжнародного права;

· конкретний правовий регулятор міжнародних відносин;

· юридичний орієнтир при виробленні зовнішньої і внутрішньої політики кожної держави;

· цементуючий засіб у справі розвитку і зміцнення міжнародного співробітництва;

· фактор універсальності основних положень сучасного міжнародного права.

Принципи відбивають і закріплюють характерні риси суб'єктів міжнародного права та системи їх взаємодії. Вони утворюють основу загального міжнародного права та служать основним критерієм правомірності поведінки суб'єктів. Принципи довели свою життєву силу й значення. Загальновизнані принципи є універсальними. Вони мають імперативний характер.

Основні засади закріплені Статутом ООН і часто і іменуються - "принципи Статуту ООН".

Відповідно до Декларації 1970 р., основними принципами є:

1) заборони застосування сили або загрози силою;

2) мирного вирішення міжнародних спорів;

3) невтручання;

4) співробітництва;

5) рівноправ'я і самовизначення народів;

6) суверенної рівності держав;

7) добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом;

8) територіальної цілісності;

9) непорушності кордонів;

10) поваги прав людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Підручники та посібники:

1. Бацанов С. Б., Ефимов Г. К., Кузнецов В. И. и др. Словарь международного права - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1986. - 432 с..

2. Бувайлик Г. Е., Высоцкий А. Ф., Ульянова Н. Н., Евинтов В. И., Овсюк А. М.. Общепризнанные нормы в современном международном праве: моногр. / АН УССР, Ин-т государства и права. - К., 1984. - 267 с..

3. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії: підруч. / за ред. В. Г. Буткевича. - К., 2002. - 608 с..

4. Вылегжанин А.Н. Международное право. Учебник.- М. 2009.

5. Гриновський С. Ф., Статут Організації Об'єднаних націй від 26 червня 1945 р. Збірник документів. - М.: Наука, 1981. - 486 с..

6. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібн. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 640 с..

7. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право: Слов.-справ. / Под общ. ред. акад. МАИ, д.ю.н. В. Н. Трофимова - М.: ИНФРА. - М., 1997. - 368 с.

8. Игнатенко Г.В., Карташкин В.А., Клименко Б.М., Лукашук И.И.. Курс международного права: Основные принципы международного права. В 7-ми томах. Т. 2.; Отв. ред.: Лукашук И.И. - М.: Наука, 1989. - 239 c..

9. Карташкин В.А. Права людини у міжнародному і внутрішньодержавному праві. - М., 1995.

10. Колосов Ю. М., Кривчикова Э. С. Действующее международное право. Документы : в 2 т. /: учеб. пособие. -- М., 2007. -- Т. 1.

11. Колосов Ю. М., Кузнецов В. И. Международное право - М., 1999. - 400с..

12. Левин Д. Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. -- М., 1981. -- 144 с..

13. Левін Д. Б. Історія міжнародного права. - М., 1962..

14. Лукашук И. И. Современное право международных договоров: В 2-х т./ Институт государства и права РАН. - М.: Вольтере клувер. - Т. 1. Заключение международных договоров. - М., 2004. - 658 с.; Т. 2. Действие международных договоров. - М., 2006. - 483 с.

15. Лукашук І. І. Международное право. Общая часть. М., 1996. - 371 ст..

16. Лукашук І. І. Міжнародне право. Загальна частина: підручник для студентів юридичних факультетів і вузів. - Вид. 3-тє, перераб. і доп. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 415 с..

17. Максимов С. І. Співвідношення міжнародного та національного права (філософські аспекти) // Вісник Академії правових наук України. - 1996. - № 7. - С. 157 - 163..

18. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов: В 2-х т. / Под ред. д. ю. н., проф. В. А. Томсинова. - М.: Зерцало, 2008. - Т. 1. - 368 с..

19. Репецький В. М. .Міжнародне публічне право -- 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2012. - 437 с..сіф с

20. Тиунов О. И. Принцип дотримання угод міжнародне право. - Перм, 1976.

21. Тункин Г. І. Принцип дотримання угод міжнародне право / О.И. Тиунов. - Перм: Вид-во Пермського університету, 1976..

22. Ушаков Н. А. Міжнародне право: Підручник. - М: Юрист, 2000.

23. Ушаков Н.А. Правове регулювання використання сили у міжнародних відносинах. М., 1987..

24. Чекаленко Л. Д. Дипломатія. Україна в системі міжнародних відносин. Словник-довідник : навч. посіб. - К., 2007. - 176 с..

25. Черкес М. Ю. Міжнародне право : підруч. - 5-те вид., випр. і доповн. - К., 2006. - 397 с..

Размещено на Allbest.ru