Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує "спільні справи". Держава - центральний інститут політичної влади.

Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, що дає змогу запобігти диктату будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

Втілення державної влади в діяльність органів державної влади через такі засоби її здійснення, як політика, адміністративні акти, правові норми, економічне стимулювання, ідеологічний вплив, способи примуса забезпечує функціонування державно-владного механізму.

Державне управління є одним з видів діяльності по здійсненню державної влади (поряд із законотворчістю й правосуддям), що полягає в практичній реалізації організаційних, виконавчо-розпорядницьких функцій по перетворенню в життя вимог законодавства й здійснення на цій основі управлінського впливу щодо певних об'єктів.

Ефективність функціонування державно-владного механізму прямо залежить від політичного режиму. Політичний режим є сукупністю способів, засобів і методів практичного здійснення правлячими колами, головним чином вищими посадовими особами, державної владної волі. У Конституції України задекларований демократичний політичний режим.

Реалізація єдності державної влади передбачає різні варіанти. Так, Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган повинна своєю нормотворчою роботою на практиці будувати єдину систему національного права, а виконавча влада здійснює свої повноваження шляхом застосування відповідних норм права, як правило, централізовано, всіма ланками системи виконавчої влади.

Особливе місце в системі органів державної влади займає Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина.

Одним з найважливіших і найдієвіших повноважень Президента як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.

Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади та органів, що здійснюють контроль та нагляд.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади.

Найбільш тісними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою стримувань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради України і з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Досить тісною є взаємодія парламенту з органами правосуддя у процесі здійснення парламентського контролю.

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України, законами Верховної Ради України та указами Президента України.

державна влада управління

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (стаття 113 Конституції України). Одночасно він підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України, але у межах визначених Конституцією України.

Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це - Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. У своїй сукупності всі суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та арбітражного судочинства. Органи судової влади постановою законних та обґрунтованих рішень чи вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та судом, стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

В цілому управління в суспільстві являє собою загально-соціальну функцію, що реалізується через владно-організуючу діяльність з метою забезпечення узгодженості спільної праці та побуту людей для досягнення суспільне значущих завдань, а державне управління відноситься до функцій держави, яка вносить в цю діяльність притаманні їй ознаки державного устрою та форми державного правління, поділу державної влади, правотворчості, правозастосування і правоохорони, верховенство закону та державного примусу щодо його забезпечення тощо. Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб`єктів управління, розмежовують державне управління (суб`єкт управлінської дії - держава), суспільне управління (суб`єкт управлінської дії - суспільство та його структури), менеджмент (суб`єкт управлінської дії - підприємець, власник). Серед усіх видів управління визначальна роль належить державному управлінню.

Державне управління - це цілеспрямована, організаційно-регулююча діяльність держави (через систему її органів і посадових осіб), направлена на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають її певного втручання.

Характерні риси державного управління:

1. Державне управління - це, передусім, соціальне, політичне явище;

2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є складовою єдиного механізму державної влади;

3. Державне управління - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза цим не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.

4. Діяльність органів державного управління здійснюється на підставі й на виконанні законів, тобто державне управління - підзаконна діяльність, хоча й володіє владно-розпорядчими повноваженнями.

5. Державне управління - це діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, чим підкреслюється його виконавче призначення - організаторська виконавчо-розпорядча діяльність державних органів.

Система державного управління за своїм змістом охоплює такі елементи:

1. Суб'єкти управління (управляючу систему);

2. Взаємодію (управлінську діяльність / процес);

3. Суспільну систему (об'єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя.

В цій системі суб'єкт управління (держава) визначає державно-владний характер і переважно правову форму взаємодії (управлінської діяльності), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі і зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.

Головні особливості державного управління:

1. Державне управління - це конкретний вид діяльності, пов'язаної зі здійсненням державної влади, яка має певну специфіку й відрізняє її від інших видів і форм здійснення державної влади.

2. Державне управління - це діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, тобто вона в основному проявляється у виконанні нормативних правових актів за допомогою юридичних владних засобів.

3. Державне управління здійснюють спеціально створені органи державної влади.

4. Державне управління є виконавча діяльність в процесі повсякденного та безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

5. Державне управління як діяльність має здійснюватися на основі законів та інших нормативних актів.

6. Державне управління характеризується ознаками вертикальності (субординаційності, ієрархічності) системи виконавчо-розпорядчих органів; отже, система державної служби має бути також побудована на відносинах субординації та підпорядкування.

7. Реалізація органами виконавчої влади своїх юридичних повноважень здійснюється в адміністративному порядку.

8. Можливість адміністративної правотворчості (поєднання правозастосування й правовстановлення).

Принципи державного управління - це закономірності, відносини, взаємозв`язки, керівні засади, на яких ґрунтується його організація і здійснення, і які можуть бути сформульовані в певні правила.

При цьому, принципи не повинні сприйматися як постулати.

У відповідності з підставами систематизації, розрізняють такі три групи принципів державного управління:

1) загальносистемні;

2) структурні;

3) спеціалізовані.

Дуже важливо, щоб спеціалізовані принципи не суперечили загальносистемним та структурним принципам і сприяли цілісності державного управління.

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Держава - єдина політична організація, яка охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут.

Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта). Влада - завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого - підкорення їй. Інакше - це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

В Конституції України містяться відповідні механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш детального вивчення і застосування, але вже можна говорити про те, що Українська держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної держави.

2. Причини утворення Давньоруської держави