Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Становлення правового регулювання використання космічного простору
• 1.1 Правові засади використання космічного простору та його визначення
• 1.2 Права та обов'язки держав при використанні, дослідженні космічного простору та основні принципи
• Розділ 2. Правовий режим небесних тіл і геостаціонарної орбіти
• 2.1 Поняття космічних об'єктів та їх правовий режим
• 2.2 Рятування і повернення космічних об'єктів
• 2.3 Участь та правове регулювання України в галузі космічних досліджень
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

В наш час дослідження космосу, космічні польоти і туризм, відіграють одну з найважливіших ланок у розвитку сучасного людства, при цьому операції в космічному просторі стали настільки звичними і невідривні від понять прогресу і розвитку науки, що вже практично неможливо уявити теперішнє життя без цієї сфери діяльності.

Звичайно, з науковим і технічним дослідженням космосу йде правова, юридична розробка питань, що стосуються діяльності держав і їхніх громадян у його просторі.

В свою чергу міжнародне космічне право - як відносно нова галузь міжнародного права - це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які встановлюють режим космічного простору та небесних тіл і регулюють відносини, суб'єктами яких виступають держави, а також міжнародні організації і комерційні фірми у зв'язку з дослідженням і використанням космосу.

Специфіка космічного простору й космічної діяльності вимагала розробки спеціальних принципів і норм космічного права. Тому одночасно з прийняттям Декларації правових принципів діяльності держав з дослідження і використання космічного простору держави - члени ООН визнали за необхідне розглянути питання про формулювання у вигляді міжнародної угоди, у відповідний час у майбутньому, правових принципів діяльності держав з дослідження і використання космічного простору.

Необхідність міжнародно-правового регулювання космічної діяльності та режиму космічного простору випливає з того факту, що космічна діяльність зачіпає інтереси багатьох держав навіть тоді, коли вона фізично не зачіпає межі територіальної юрисдикції іноземних держав. Хочу зазначити, що сам космічний простір і небесні тіла становлять інтерес з точки зору їх дослідження і використання для всіх без винятку держав. Крім того, результати діяльності, здійснюваної в космічному просторі, можуть впливати на життя людей багатьох держав світу.

Головна ціль моєї роботи це дати чітке і обґрунтоване визначення космічного простору й космічної діяльності, як основоположних понять даної галузі права, а також розглянути правовий режим діяльності в космічному просторі, використання космічних тіл і об'єктів державами. Хочу зазначити основні принципи, якими повинні підкорятися і слідувати держави при здійсненні своїх прав по використанню та дослідженню космосу. А також про участь України у співтовариствах галузі космічних досліджень.

Розділ 1. Становлення правового регулювання використання космічного простору

1.1 Правові засади використання космічного простору та його визначення

Загалом космічний простір або "космос" - це відносно порожні ділянки Всесвіту, розташовані поза межами атмосфери небесних тіл.

Чіткої межі між земною атмосферою та космосом не існує, оскільки зі збільшенням висоти атмосфера розріджується. Якби температура була постійною, то тиск би змінювався за експоненціальним законом від 100 КПа на рівні моря до нуля. Міжнародна Федерація Аеронавтики (МФА) робочою межею між атмосферою та космосом встановила висоту 100 км. У США астронавтами вважають людей, що перебувають на висоті понад 50 миль (80 км).

З точки зору використання надземного простору для польотів літальних апаратів польоти аеродинамічних літальних апаратів можливі до висоти 65 км. На висотах 65-150 км можливі польоти авіаційно-космічних літальних апаратів. Висоти від 150 до 1000 км вважаються ближнім космосом, а понад 1000 км далеким космосом.

Космічні літальні апарати, на відміну від повітряних суден, не розраховані на використання аеродинамічної підйомної сили. Навпаки, вони призначені для орбітального інерційного пересування в безповітряному просторі (що не виключає маневри і корекції орбіт). На польоти космічних апаратів впливає також гравітація (сила тяжіння) Землі та інших планет.

З точки зору міжнародного права поділ надземного простору на повітряне та космічне необхідно через відмінності у правових режимах цих двох просторів.

Повітряний простір з міжнародного права ділиться на національне (що знаходиться над територією держави і що входить у сферу його повного і виключного територіального суверенітету) і міжнародне (що знаходиться за межами державних повітряних територій) [5, с. 54-55].

Не існує також і договірного визначення поняття "космічна діяльність". Діяльність людини по дослідженню та використанню космічного простору (включаючи природні небесні тіла позаземного походження) отримала назву космічної. Перша офіційна згадка поняття космічної діяльності в міжнародному документі зустрічається в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1721 (XVI) від 20 грудня 1961 р. У міжнародному договорі воно вперше використане в преамбулі Конвенції про заснування Європейської організації з проектування та створення ракет-носіїв (ЕЛДО) від 29 березня 1962 р.

Використання терміну "космічна діяльність" дає підстави вважати, що держави не обмежують його діяльністю винятково в космічному просторі, але відносять до нього і діяльність на Землі, якщо вона пов'язана з діяльністю в космічному просторі.

Постає питання про те, на яку діяльність поширюються норми та принципи космічного права. В даний час тлумачення поняття космічної діяльності залежить від підходу до цього питання з боку тієї чи іншої держави. Тим не менш, можна вважати, що під космічною діяльністю мається на увазі розміщення створених людиною предметів на навколоземних орбітах (в навколоземному просторі), в міжпланетному просторі (за межами сфери земного тяжіння), на поверхні Місяця та інших небесних тіл. Іноді до поняття космічної діяльності відносять також вертикальний запуск предметів на великі висоти за допомогою ракетної техніки з їхнім наступним поверненням на Землю без виходу на навколоземну орбіту (суборбітальні запуски).

До поняття космічної діяльності, безперечно, належать також дії людей (космонавтів) та робота автоматичних (автономних чи керованих по радіо із Землі) апаратів та приладів на борту космічних об'єктів, включаючи вихід людей і винесення приладів у відкритий космос або на поверхню небесних тіл.

Таким чином, поняття космічної діяльності пов'язується з діяльністю в космічному середовищі, включаючи операції, здійснювані на Землі у зв'язку із запуском космічного об'єкту, його управлінням і поверненням на Землю.

Чи можна вважати космічної діяльністю операції на Землі, якщо вони не завершилися успішним приміщенням об'єкта в космічному просторі? Інакше кажучи, чи підлягають регулюванню нормами і принципами міжнародного космічного права ті правовідносини, які можуть скластися в результаті невдалого запуску космічного об'єкта? Прямої відповіді на ці питання сучасне міжнародне право не дає. Угода "Про рятуванні космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір", виходить з того, що його положення належать до об'єктів, запущених у космічний простір. З іншого боку, Конвенція "Про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами", прямо встановлює, що "термін" запуск "включає спробу запуску" (п. b ст. I). Отже, для того щоб підпадати під дію норм Конвенції, відповідні операції повинні мати зв'язок не обов'язково з реальною космічною діяльністю, але й з наміром її здійснити. Договір по космосу 1967 року передбачає міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну об'єктами, запуск яких в космічний простір здійснений або тільки організований і проводиться (ст. VII). Стаття IX договору регулює навіть ті правовідносини, які можуть виникати у зв'язку з плануванням діяльності в космічному просторі.

Мабуть, на цьому етапі в питанні визначення космічної діяльності слід виходити в кожному конкретному випадку з відповідних положень міжнародних договорів, що застосовуються до даних правовідносин.

В останні роки представники ряду країн, що розвиваються все наполегливіше виступають і в доктрині, і в міжнародних організаціях з концепцією проголошення деяких територій загального користування та їх ресурсів "спільним надбанням людства". Стверджується, що основним недоліком Договору по космосу 1967 року є те, що він, хоча і інтернаціоналізований ресурси космічного простору і небесних тіл, не встановлює правового режиму, який дозволив би досягти цієї мети. Відстоюючи тезу про те, що весь космос інтернаціоналізований, окремі автори допускають і суперечливі висловлювання. Так, на їхню думку, статус космічного простору виражається формулою res extra cornmercium (річ, вилучена з обігу) і не є res communis (загальною річчю). Разом з тим доводиться, що космос належить всьому "світовій спільноті", "міжнародній спільноті" і т. п., що, по суті, повертає до формули "загальна річ".

Між тим за змістом Договору по космосу 1967 року космічний простір і небесні тіла є "річчю, вилученої з обігу", тобто не підлягають присвоєнню. Вони перебувають у загальному користуванні, але не є "спільною власністю", або "спільною річчю". Вони не підлягають національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами. Договір по космосу визнає "надбанням всього людства" дослідження і використання космосу (інакше кажучи, результати діяльності з дослідження та використання космосу), але не сам космос [2, ст. 1-2].

1.2 Права та обов'язки держав при використанні, дослідженні космічного простору та основні принципи

Зацікавленість всіх держав у дослідженні та практичному використанні космосу, потенційний вплив космічної діяльності на всі держави, небезпека військового використання космосу поставили на порядок денний питання про його правовий режим.

Резолюція ГА ООН 1472 (ХI V) від 12 грудня 1959 р. Містить такі елементи, пов'язані з режиму космічного простору і до космічної діяльності:

* загальна зацікавленість всього людства в розвитку використання космічного простору в мирних цілях;

* дослідження та використання космосу повинні бути спрямовані на користь державам, незалежно від рівня їх економічного або наукового розвитку;

* важливість міжнародного співробітництва у справі вивчення та освоєння космосу в мирних цілях;

* обов'язок ООН сприяти міжнародному співробітництву у використанні космосу в мирних цілях.

Резолюція ГА ООН 1721 (ХУI) від 20 грудня 1961 р. додала до них нові важливі положення:

* міжнародне право, включаючи Статут ООН, поширюється на космос та небесні тіла;

* космос і небесні тіла повинні бути доступні для дослідження і використання всіма державами відповідно до міжнародного права;

* космос і небесні тіла не підлягають присвоєнню державами.

Всі згадані вище положення резолюцій ГА ООН лягли в основу Декларації правових принципів, що регулюють діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, яка була одноголосно прийнята в ООН 13 грудня 1963 р. (Резолюція 1962 (ХVIII).

Ця декларація, в свою чергу, лягла в основу Договору про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1966 р., відкритого для підписання 27 січня 1967 р. в Москві, Вашингтоні і Лондоні і набрало чинності 10 жовтня 1967 р. [5, с. 55]

Виділяють такі загальні принципи міжнародного космічного права:

? Принцип суверенної рівності.

Одним з основних принципів є принцип рівноправності держав. У Статуті ООН у статті про принципи на перше місце поставлений пункт, який говорить: "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів" (ст.2). Цей принцип лежить в основі не тільки ООН, але й системи управління міжнародними відносинами в цілому.

Основний зміст принципу полягає в наступному: держави зобов'язані поважати суверенне рівність і своєрідність одне одного, а також права, властиві суверенітету, поважати правосуб'єктність інших держав. Кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну та культурну систему, встановлювати свої закони та адміністративні правила.

Що стосується космічної діяльності цей принцип також означає рівність всіх держав, як у здійсненні космічної діяльності, так і у вирішенні питань правового та політичного характеру, що виникають у зв'язку з її здійсненням [8, с. 29].

Принцип рівноправності знайшов відображення у Договорі з космосу 1967 року, у ст.1 якого йдеться про те, що дослідження і використання космічного простору повинні бути спрямовані на благо всіх народів, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, а також встановлюється за державами право здійснювати дослідження і використання космічного простору і небесних тіл без якої б то не було дискримінації, на основі рівності, при вільному доступі у всі райони небесних тіл (а також на рівних підставах розглядати прохання інших держав про надання або можливості для спостереження за польотом космічних об'єктів) [ 1, ст. 1].

? Принцип незастосування сили та загрози силою.

Будучи одним з основних принципів міжнародного права, принцип незастосування сили або загрози силою в рівній мірі застосовується до будь-якій сфері міжнародної діяльності держав. До всіх областях їх взаємин. Це справедливо і щодо космічної діяльності, яка, згідно з Угодою по космосу 1967 року, повинна здійснюватися "відповідно до міжнародного права. включаючи Статут ООН в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння ".

Генеральна Асамблея ООН в резолюції 55/32 від 20 листопада 2000 р. закликає всі держави, зокрема ті, які володіють великим космічним потенціалом, активно сприяти досягненню мети мирного використання космічного простору та запобігання гонки озброєнь у космічному просторі і утримуватися від дій, що суперечать цієї мети і чинними міжнародними договорами, в інтересах підтримки міжнародного миру та безпеки і розвитку міжнародного співробітництва.

Сьогодні правовий режим космічного простору і небесних тіл регулюється серією резолюцій ГА ООН (особливе значення з яких має резолюція 1962 (XVIII), що проголосила одноголосно Декларацію правових принципів, що регулюють діяльність держав з дослідження і використання космічного простору.

Договір по космосу 1967 р. встановлює різний режим щодо власне космічного простору і небесних тіл. У ст. IV Договору встановлено, що Місяць і інші небесні тіла використовуються "виключно в мирних цілях". Іншими словами, сучасне міжнародне право повністю виключає військове використання небесних тіл і не забороняє військове використання власне космосу. Однак і використання космосу повинно відповідати міжнародному праву, включаючи Статут ООН.

У Договорі з космосу 1967 р., Закріпив зобов'язання держав-учасників використовувати Місяць і інші небесні тіла "виключно в мирних цілях" перераховані види діяльності, які забороняються на Місяці. а саме - "створення військових баз. споруд і укріплень, випробування будь-яких видів зброї і проведення військових маневрів ". Очевидно, що цей перелік не є вичерпним. правовий космос орбіта геостаціонарний

Серйозним кроком на шляху обмеження військового використання космосу стало укладення в 1977 р. Конвенції про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, в якому закріплюється зобов'язання держав - учасників "не вдаватися до військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідки як способів руйнування, нанесення шкоди або спричинення шкоди будь-якій державі - учасниці ". У поняття природного середовища Конвенція складається і космічний простір.

І все ж таки поки немає правових гарантій запобігання використання космосу у військових цілях. Видається, що сьогодні необхідно прислухатися до закликів Генеральної Асамблеї і вжити необхідних заходів, спрямовані на встановлення такого правового режиму космічного простору, який вирішував би цю задачу [4].

? Принцип співробітництва.

Ідея всебічного міжнародного співробітництва держав незалежно від відмінностей в їх політичному, економічному і соціальному спорі в різних сферах підтримання миру і безпеки є основним положенням у системі норм, що містяться в Статуті ООН. Як принцип вона сформульована в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року. Визначено основні напрямки співпраці:

* Підтримання миру та безпеки;

* Здійснення міжнародних відносин в різних галузях відповідно до принципів суверенної рівності;

* Співробітництво з ООН і вжиття заходів, передбачених її Статутом і так далі.

Загальний принцип співпраці, встановлений міжнародним правом, цілком застосовний до міждержавних відносин, пов'язаних з дослідженням і використанням космічного простору. Про прагнення максимально сприяти всебічному розвитку міжнародного співробітництва в космосі держави заявили в преамбулі договору з космосу 1967 року, а також у багатьох статтях цього договору, і це дає підставу віднести співробітництво держав у дослідженні та використанні космічного простору до основних принципів міжнародного космічного права.

Таким чином, Договір з космосу 1967 року закріпив принцип співробітництва держав як один із загальних принципів, основних засад міжнародного космічного права. Цілий ряд положень Договору по космосу 1967 року випливає з принципу співпраці та деталізує його. Наприклад, обов'язок враховувати відповідні інтереси всіх інших держав при здійсненні діяльності в космосі, ні потенційно шкідливих перешкод діяльності інших держав, надавати можливу допомогу космонавтам інших держав, інформувати всі країни про характер, хід, місце і результати своєї діяльності в космічному просторі і т. д.

Основним змістом принципу співпраці міжнародного космічного права є обов'язок держав співпрацювати один з одним при освоєнні космічного простору і обов'язок максимально сприяти і сприяти розвитку широких контактів та проведення спільних робіт з вивчення та використання космосу в рамках ООН.

? Принцип охорони навколишнього середовища.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища - це сукупність принципів і норм міжнародного права, що складають специфічну галузь цієї системи права та регулюють дії його суб'єктів (в першу чергу держави) щодо запобігання, обмеження й усунення шкоди навколишньому середовищу з різних джерел, а також по раціональному, екологічно обґрунтованого використання природних ресурсів.

Екологічна безпека - це складна, взаємопов'язана і взаємозалежний система екологічних складових планети, а також збереження та підтримки існуючого природного балансу між ними.

Юридичний зміст принципу екологічної безпеки полягає у обов'язки держав здійснювати свою діяльність таким чином, щоб виключити посилення вплив екологічних стресів на місцевому, національному, регіональному і глобальному рівнях. Будь-яка діяльність повинна здійснюватися таким чином, щоб виключити нанесення шкоди не тільки іншим державам, але і всьому міжнародному співтовариству в цілому.

За Угодою про Місяці 1979 року Місяць і його природні ресурси є спільною спадщиною людства. Учасники цієї угоди зобов'язалися встановити міжнародний режим експлуатації природних ресурсів Місяця, коли можливість такої експлуатації стане реальністю.

Все більш активна діяльність у космосі зростаючого числа держав і міжнародних організацій впливає на космічну середу. Найбільшу увагу в цьому зв'язку привертає до себе в останні роки проблема космічного сміття. Суть її полягає в тому, що в результаті запуску та функціонування різних об'єктів в космосі виявляється і накопичується велика кількість непотрібних предметів:

* Відпрацьованих маневрових ступенів і двигунів;

* Різних захисних оболонок;

* Відшарувались частинок фарби та інших.

На думку багатьох вчених, космічне сміття починає представляти зростаючу небезпеку для космічних об'єктів, включаючи пілотовані. Питання про космічному смітті включений до порядку денного Науково-технічного підкомітету Комітету з космосу, з тим щоб, вивчивши науково-технічні аспекти цієї проблеми, розробити відповідні правові заходи, які б доповнили і конкретизували загальне зобов'язання уникати шкідливого забруднення космічного простору, встановлене Договором з космосу.

В Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, у ст.7 сказано, що: "У дослідженні використанні Місяця сторони повинні вживати заходів до запобігання руйнування існуючого балансу навколишнього середовища. Сторони також вживати заходів, щоб уникати згубного впливу на навколишнє середовище Землі . Сторони повинні заздалегідь повідомляти Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй про всі розміщених ними радіоактивних матеріалах на Місяці і про цілі таких розміщень "[12].

? Принцип міжнародно-правової відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність - складне, багатогранне явище, що перш за все це принцип міжнародного права (хоча він і не закріплений у Статуті ООН), відповідно до якого будь-яке протиправне діяння тягне за собою відповідальність винного суб'єкта з міжнародного права, і який зобов'язаний ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права. Комісія міжнародного права ООН констатувала, що відповідальність "є одним з принципів, підтверджених у найбільшій кількості випадків практики держав і судовою практикою, найбільш утвердженим в юридичній літературі" [13].

Відповідальність породжується міжнародно-протиправним діянням, елементами якого є:

* Суб'єктивний елемент - наявність вини даного суб'єкта як (не тих чи інших осіб, а саме держави в цілому);

* Об'єктивний елемент - порушення суб'єктом своїх міжнародно-правових зобов'язань.

Цілі принципу відповідальності полягають у наступному:

* Стримувати потенційного правопорушника;

* Спонукати правопорушника виконати належним чином свої обов'язки;

* Надати потерпілому компенсацію за заподіяну йому матеріальну або моральну шкоду;

* Вплинути на майбутню поведінку сторін у інтересах сумлінного виконання ними своїх зобов'язань.

Зі зрозумілих причин міжнародне космічне право приділяє особливу увагу відповідальності за космічну діяльність. Договір про космос 1967 року встановив загальне правило, що відповідальність за порушення норм міжнародного космічного права несуть держави, незалежно від того, хто здійснює космічну діяльність - урядові органи або неурядові юридичні особи держави. Воно має забезпечити відповідність цієї діяльності міжнародного права. Навіть у разі здійснення діяльності в космосі міжнародною організацією, відповідальність несуть спільно (солідарно) як сама організація, так і беруть в ній участь.

Питанням відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, присвячена Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 року. Вона встановила абсолютну відповідальність держави, що запускає за шкоду, завдану його космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті (ст. 2) [7].

Крім того, що всі держави зобов'язані поважати основні елементи міжнародно-правового режиму космічного простору і небесних тіл, договори і резолюції Генеральної Асамблеї ООН визначають ряд прав і обов'язків суб'єктів міжнародного права, які також характеризують правовий режим використання космосу і небесних тіл.

До основних прав відносяться:

* Кожна держава, незалежно від ступеня його економічного або наукового розвитку, має право здійснювати дослідження і використання космосу і небесних тіл без будь-якої дискримінації на основі рівності, при вільному доступі у всі райони небесних тіл;

* Вільно здійснювати в космічному просторі і небесних тілах наукові дослідження;

* Якщо держави здійснюють дослідження і використання космосу і небесних тіл, вони повинні робити це на благо та в інтересах всіх країн виходячи з того, що дослідження і використання космосу "є надбанням усього людства";

* Держави мають право використовувати для наукових досліджень або будь-яких інших мирних цілей на Місяці та інших небесних тілах військовий персонал і будь-яке обладнання або кошти;

* Зберігати юрисдикцію і контроль над запущеними космічними об'єктами і їх екіпажами, а також право власності відносно космічних об'єктів незалежно від їх місцезнаходження;

* Запитувати проведення консультацій з державою, які планують діяльність або експеримент у космосі, коли є підстави вважати, що вони створять потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав з мирного використання і дослідженню космосу;

* Звертатися з проханнями про надання можливості для спостереження за польотом своїх космічних об'єктів (з метою укладення угод про розміщення на територіях інших держав станцій стеження);

* Право відвідувати (на основі взаємності і після завчасного повідомлення) всі станції, установки і космічні кораблі на небесних тілах;

* Держави мають право збирати на небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх з Місяця, а також використовувати їх для підтримки життєдіяльності станцій на Місяці;

* За державами зберігається право власності на запущені космічні об'єкти поза Залежності від їх місцезнаходження;

* Держави мають право створювати системи міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення за допомогою супутників при дотриманні певних Умов;

* Держави мають право здійснювати дистанційне зондування Землі з космосу з дотриманням певних умов;

* Держави мають право використовувати на борту космічних об'єктів ядерні джерела енергії з дотриманням певних умов;

Крім прав держави несуть певні обов'язки, а саме:

* Держави повинні сприяти міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях космосу і небесних тіл і заохочувати таке співробітництво;

* Держави зобов'язані здійснювати діяльність з дослідження і використання космосу і небесних тіл у відповідності з міжнародним правом, включаючи Статут ООН, у сфері підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння;

* Держави зобов'язані розглядати космонавтів як "посланців людства в космос" і надавати їм всебічну допомогу у випадку аварії, лиха або вимушеної посадки за межами території держави, що запускає;

* Держави зобов'язані негайно інформувати інші держави та Генерального секретаря ООН про встановлені явищах, які могли б бути небезпечні для космонавтів;

* Держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космосі та за шкоду, заподіяну запускаються космічними об'єктами;

* Держави зобов'язані заносити дані про запущених космічних об'єктах в національні регістри і повідомляти Генеральному секретарю ООН дані для ведення міжнародного реєстру;

* Держави зобов'язані повертати виявлені космічні об'єкти державі реєстрації;

* При дослідженні та використанні космосу держави повинні уникати його шкідливого забруднення і несприятливих змін Земний середовища внаслідок доставки позаземної речовини;

* При здійсненні космічної діяльності держави зобов'язані особливо враховувати потреби країн, що розвиваються.

Розділ 2. Правовий режим небесних тіл і геостаціонарної орбіти

2.1 Поняття космічних об'єктів та їх правовий режим

Особливе значення має частина космічного простору, відома як геостаціонарна орбіта, являє собою просторове кільце на висоті близько 36 тис. км в площині земного екватора. Запущений у цей простір супутник здійснює обороти з кутовою швидкістю, що дорівнює кутовий швидкості обертання Землі навколо своєї осі. У результаті цього феномена супутник постійно перебуває в практично нерухомому стані щодо поверхні Землі, як би зависаючи над певною точкою. Це створює оптимальні умови для деяких видів практичного використання супутників (наприклад, для здійснення безпосереднього телевізійного мовлення).

Це вимагає врахування трьох моментів. По-перше, супутник, що знаходиться на геостаціонарній орбіті, постійно залишається нерухомим щодо певної точки на земній екваторі (як би зависає над поверхнею Землі), по-друге, це явище корисно для розміщення супутників зв'язку і, зокрема, супутників систем безпосереднього телевізійного мовлення (сигнал з такого супутника не вимагає стежить приймальної антени на Землі і може бути прийнятий на стаціонарну антену, в тому числі і на побутову), по-третє, в геостаціонарній просторі можна розмістити лише обмежена кількість супутників, оскільки при знаходженні один від одного на дуже близькій відстані їх радіоапаратура буде створювати взаємні перешкоди.

Все це стало причиною того, що в 1976 році на нараді екваторіальних країн (через території яких проходить земної екватор) в Боготі (Колумбія) була підписана декларація, в якій Колумбія, Конго, Еквадор, Індонезія, Кенія, Уганда і Заїр заявили свої претензії на сегменти геостаціонарної орбіти, що відповідають їх територіям по екватору.

Ці домагання були відкинуті як суперечать принципу не присвоєння будь-яких частин космосу. Декларація не отримала підтримки інших держав, тому екваторіальним країнам пізніше довелося дещо змінити свої позиції щодо цього питання. У 1984 році Кенією, Колумбією, Індонезією та Еквадором до Комітету ООН з космосу був представлений проект, в якому йдеться вже не про їх суверенітет над відповідними сегментами геостаціонарної орбіти, а про деякі преференційних правах, схожих з правами у виняткових економічних зонах у морському праві, про встановлення для цього унікального району космічного простору режиму sui generis (особливого роду), що забезпечує його раціональне використання на благо всього людства.

Разом з тим Міжнародний союз електрозв'язку в своєму статуті від 22 грудня 1992 р. (Ст. 44) зафіксував таке положення:

"При використанні смуг частот для радіозв'язку Члени Союзу повинні враховувати те, що радіочастоти і орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, які належить використовувати раціонально, ефективно та економно відповідно до положень Регламенту радіозв'язку, щоб забезпечити справедливий доступ до цієї орбіти і до цих частот різним країнам чи групам країн з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються і географічного положення деяких країн ".

Відомо, що до складу Сонячної системи крім Місяця і найближчих планет входить кілька тисяч астероїдів, комет і безліч дрібних метеоритних тіл. І хоча фізична природа цих космічних об'єктів різна, їх усіх відносять до категорії небесних тіл.

Однак, жоден з прийнятих міжнародних документів не дає визначення поняття "небесне тіло".

З самого початку освоєння космосу в літературі з правових аспектів здійснення космічної діяльності, а згодом і в Комітеті ООН з космосу значну увагу було приділено розгляду проблем, що стосуються майбутньої діяльності на небесних тілах, в першу чергу на Місяці.

При внесенні проекту Угоди про Місяць його автори передбачили виняткову складність вирішення питань, пов'язаних з майбутнім використанням Місяця і його надр. З тим, щоб не допустити перетворення діяльності на Місяці в джерело міжнародних конфліктів та забезпечити правову основу використання ресурсів небесних тіл, видавалося більш розумним залишити докладний розгляд проблеми природних ресурсів на більш пізній час, коли їх експлуатація стане технічно можлива, і обмежитися поки положеннями загального характеру щодо надр Місяця та інших небесних тіл у дусі Договору по космосу 1967 року. Однак у зв'язку з особливою активністю та наполегливістю з боку окремих країн, що розвиваються проект відповідного положення було включено в текст проекту Угоди і протягом багатьох років залишався каменем спотикання на шляху його підписання багатьма державами.

Прийняте в 1979 році Угода про діяльність держав на Місяці підтвердило одне з кардинальних положень Договору по космосу 1967 року - обов'язок використовувати Місяць і інші небесні тіла "виключно в мирних цілях". Угода 1979 пішла далі Договору, встановивши додатковий заборона на виведення будь-якої зброї масового знищення на орбіти навколо Місяця та інших небесних тіл, а також на загрозу силою чи застосування сили або інші ворожі дії "щодо Землі, Місяця, космічних кораблів, персоналу космічних кораблів або штучних космічних об'єктів " [11, п. 2 і З ст. З].

Крім того, останній пункт статті підтверджує встановлене Договором з космосу заборона створювати на Місяці військові бази, споруди і укріплення, проводити випробування будь-яких типів зброї і військові маневри.

Найважливішим елементом правового режиму небесних тіл є принцип свободи їх дослідження і використання, який може бути реалізований лише за умови суворого дотримання певних обмежень. Обмеження свободи наукових досліджень небесних тіл містяться в Угоді 1979 року. Одним з них є вимога, щоб уся діяльність на небесних тілах здійснювалася відповідно до міжнародного права, зокрема до Статуту ООН.

Заборона національного присвоєння Місяця та інших небесних тіл, безпосередньо пов'язане з принципом свободи їх дослідження і використання, встановлюється ст. 11 Угоди 1979 року в підтвердження ст. II Договору по космосу. Згідно з п. 2 ст. II Угоди, Місяць не підлягає "національному присвоєнню ні шляхом проголошення на неї суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами". Ця стаття поклала кінець численних теоретичних спорах про приналежність Місяця, про можливості придбання ділянок на ній, позбавила сенсу висунуті юристами концепції щодо інтернаціоналізації діяльності на Місяці, права па окупацію небесних тіл за допомогою передачі всіх прав на них ООН, встановлення спільного суверенітету на них державами, заволодіння районами Місяця на підставі концепції про "ефективної окупації" та іншими способами.

Пункт З статті 11 Угоди проголошує, що "поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр або природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної, міжурядової чи неурядової організації, національної організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи ". Далі зазначений пункт ст. 11 конкретизує: "Розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, космічних апаратів, обладнання, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або їх ділянки".

Прийнявши як керівний принцип заборони національного присвоєння небесних тіл, держави зобов'язалися не розглядати свої досягнення в освоєнні космосу як основу для права на володіння Місяцем та іншими небесними тілами. Ніякі успіхи в їх освоєнні не можуть створити виняткових прав, які давали б підстави для поширення суверенних прав держав на Місяць або ділянки на ній. В іншому випадку привілеї чи переваги, отримані однією державою або групою держав, привели б до порушення інтересів інших держав, а значить, і до порушення відповідних договірних норм.

Що стосується експлуатації природних ресурсів Місяця, "коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою найближчим часом", то вона, згідно з п. 5 ст. 11, може здійснюватися тільки після встановлення міжнародного режиму, включаючи відповідні процедури. Такий міжнародний режим відповідно до п. 7 ст. 11 встановлюється з метою:

а) упорядкованого і безпечного освоєння природних ресурсів,

б) раціонального їх регулювання,

в) розширення можливостей у справі їх використання, справедливого розподілу між державами учасниками благ, одержуваних від цих ресурсів, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються, а також зусиль тих країн, які прямо або побічно внесли свій внесок у дослідження Місяця.

"Справедливий розподіл" має означати такий розподіл, яке адекватно зусиллям і внеском - фізичній і матеріального - того або тих держав, які здійснюють таку експлуатацію. У майбутньому, коли індустріалізація Місяця стане практично і технічно реальної, потрібні більш детальне регламентування цього виду діяльності та внесення коректив або доповнень до її правовий режим.

2.2 Рятування і повернення космічних об'єктів

Договір по космосу 1967 року встановлює, що права власності на космічні об'єкти залишаються непорушними під час їх перебування у космічному просторі або після повернення на Землю. Такі об'єкти або їх складові частини, виявлені за межами держави, до реєстру якої вони занесені, повинні бути повернені цій державі. При цьому така держава повинна на вимогу надати до повернення розпізнавальні дані.

В Угоді про рятуванні 1968 року міститься детальний виклад прав і обов'язків сторін у разі виявлення Космічного об'єкта або його складових частин іноземною державою на своїй території або за її межами (ст. 5).

Перш за все, яка виявила космічний об'єкт держава зобов'язана просто інформувати про це владу, що здійснили запуск, і Генерального секретаря ООН (п. 1 ст. 5). Проведення операцій по рятуванню космічного об'єкта, яка його виявила державою обумовлено проханням властей, що здійснили запуск, і наданням допомоги з їх боку в разі потреби.

Що стосується виявив держави, то воно приймає лише такі заходи, які вважатиме "практично здійсненними".

Прохання з боку зацікавленого держави покликана свідчити, що впав космічний об'єкт або його складові частини представляють науковий інтерес або цінність для запустила сторони.

На відміну від зобов'язання безумовного повернення членів екіпажу космічного об'єкта, процедура повернення космічних об'єктів або їх складових частин, виявлених за межами держав, що здійснили запуск, обумовлена: а) проханням властей, що здійснили запуск, б) поданням розпізнавальних даних, які доводять приналежність об'єкта.

Обов'язок повернути космічний об'єкт буде виконана не тільки тоді, коли об'єкт практично буде переданий зацікавленій стороні, але й у випадку надання цього об'єкта в розпорядження представників відповідних органів влади. Деякі юристи пов'язують питання повернення аварійно-приземлилися космічних об'єктів з проханням зняти з орбіти відслужив свій термін або вийшов з ладу космічний об'єкт і повернути його за призначенням.

В Угоді 1968 особлива процедура встановлені у небезпечних або шкідливих за своїм характером об'єктів або їх складових частин, виявлених на території іншої держави або врятованих ним в будь-якому іншому місці. У подібній ситуації влада держави або міжнародна організація, що здійснили запуск, можуть бути повідомлені про це. Потім вони негайно вживають ефективних заходів під керівництвом і контролем повідомивши їх держави для усунення можливої небезпеки заподіяння шкоди. У 1978 році влада Канади після виявлення на своїй території частинок розпався ядерного реактора радянського супутника вважали за краще звернутися по допомогу до США.

Угода 1968 передбачає відшкодування витрат, понесених державою при виконанні зобов'язань по виявленню і поверненню космічного об'єкта або його складових частин. Витрати покриваються властями, що здійснили запуск за умови, що заходи по рятуванню та повернення об'єкта були зроблені на їх прохання (п. 5 ст. 5) [5, с. 85-87].

2.3 Участь та правове регулювання України в галузі космічних досліджень

Україна успадкувала третину промислово-космічного потенціалу колишнього Радянського Союзу. Для подальшого розвитку цієї галузі (її влада держави розглядає як ключову) Україна утворила Національне космічне агентство України, завдання якого полягає у контролі і спостереженні за більш ніж за 30 установами, безпосередньо пов'язаними з космічною діяльністю і які включають в себе промислові підприємства, конструкторські бюро, військові об'єкти, дослідницькі інститути та інші організації, включені в цю галузь.

Серед згаданих утворень найвідомішими на міжнародній арені є - дніпропетровські підприємства ДП "КБ "Південне" і ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", харківські - "Комунар", "Хартрон", НДІ радіовимірювань, київські - ЦКБ і завод "Арсенал", "Київприлад" і Київський радіозавод, Євпаторійський центр дальнього космічного зв'язку, підприємство ЧЕЗАРА у Чернігові.

Україна вважається однією з 6 провідних країн у космічній галузі, яка володіє технологіями як у виробництві пускових установок і супутників, так і їх запуску та управління. Дійсно, члени Комітету, які відвідали Україну (16 - 18 жовтня 2006 року), змогли переконатися у винятковому рівні компетенції її спеціалістів і якості виробничих і дослідницьких об'єктів.

Українська космічна діяльність базується на складному законодавстві, яке включає два закони: Про космічну діяльність (1996) і Про державну підтримку космічної діяльності (2000). Як випливає також з чисельних президентських указів, космічна діяльність є пріоритетною для української влади.

Україна є учасником найважливіших міжнародних переговорів в космічній галузі, включаючи Договір про принципи, які регулюють діяльність держав в дослідженні і використанні космосу, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1967), і Угоду про створення спільного наукового і технологічного простору між членами СНД (1995). З часу свого створення НКАУ підписала 38 міждержавних і міжвідомчих угод з 16 країнами. Нарешті, Україна є членом більшості міжнародних організацій у сфері космосу, таких як UNCOPUOS (Комітет ООН з мирного використання космічного простору), COSPAR (Світовий комітет з питань космічних досліджень), IADC (Координаційний міжвідомчий комітет з питань забруднення в космосі); вона також є дуже активним членом організацій з нерозповсюдження зброї масового ураження.

Щодо програми Галілео, то угода між ЄС і Україною визначає багато галузей співробітництва: радіочастотний спектр; науково-дослідницька і навчальна; промислова діяльність; розвиток торгівлі і ринку; стандартизація, сертифікація регулятивні міри; безпека, відповідальність і відшкодування витрат. Угодою також передбачено створення спільних підприємств з метою реалізації програми, використання і розвитку послуг Галілео. В предмет угоди, крім того, входить захист прав інтелектуальної, комерційної і промислової власності у всіх сферах, що мають відношення до забезпечення і обслуговування програми Галілео для поліпшення співпраці у сфері виробництва.

ЄС і Україна домовляються також про співробітництво у питаннях вивчення і реалізації архітектури наземної системи і дійшли тимчасового порозуміння щодо поширення системи EGNOS на територію України, використовуючи наземну інфраструктуру, яка складається з українських станцій контролю.

Крім того, під час Салону в Ле Бурже в 2005 р. було підписано Угоду про стратегічну співпрацю між українським урядом та компанією EADS. Ця угода покриває 5 можливих галузей співробітництва: авіація, космос, оборона, нагляд за кордонами та безпечний зв'язок. Відставка Ю.Тимошенко, яка була Прем'єр міністром на час підписання, і політична нестабільність в Україні не сприяли розвитку цієї угоди. Лише питання, пов'язані з наглядом за кордонами і безпечним зв'язком, нині перебувають на більш просунутій стадії.

У космічній галузі були проведені глибокі дослідження стосовно пускових установок і супутників. Під час візиту Комітету до провідного українського космічного бюро "Південне" Генеральний директор С.Конюхов пояснив, що Україна намагалась, однак невдало, розташувати пускову установку Циклон на Куру, європейському космічному порталі, розташованому у Французькій Гвіані. Але врешті-решт звідти було запущено російську установку Р-7. Тому, через невдачу у співробітництві з Європою, Україна почала працювати з США.

Нарешті, що стосується співробітництва між Україною і Європейською космічною агенцією (ЄКА), то слід відзначити, що створення робочої групи за ініціативою останньої відбулося дещо передчасно, позаяк для Агенції входження до неї України не виглядає наразі пріоритетним питанням[14].

Висновок

Під час виникнення космічної діяльності вияснилось, що будь-яка дія або бездіяльність, в більшості випадків зачіпає інтереси всього міжнародного співтовариства.

Здійснення будь-якої діяльності, яка зачіпає інтереси інших держав, неминуче призводить до виникнення міжнародних правовідносин. Розробка міжнародно-правових норм, що регулюють відносини, що складаються в процесі освоєння, космосу, спочатку відбувалася на основі поняття космічної діяльності як об'єкта правовідносин. Разом з тим виникла необхідність у встановленні правового режиму космічного простору - нового середовища, в якій стало можливим здійснення діяльності людини.

Таким чином, узагальнюючи наведене вище, міжнародне космічне право в цілому - це галузь міжнародного права, що є системою принципів та норм, які встановлюють правовий режим космічного простору й небесних тіл і регулюють співробітництво між державами та міжнародними організаціями щодо дослідження і використання космічного простору.

Необхідно зазначити, що міжнародне космічне право всупереч буквальному тлумаченню цього терміна регулює не тільки діяльність держав у самому космічному просторі, включаючи небесні тіла, але й їх діяльність на Землі та в повітряному просторі Землі, пов'язану з дослідженням і використанням космосу. Так, Угода про рятування в основному регулює операції, які вчиняються на Землі з рятування та повернення космонавтів і космічних об'єктів, а основними завданнями Конвенції про відповідальність є забезпечення відшкодування шкоди, спричиненої при падінні на Землю космічних об'єктів чи їх складових частин.

Космічне право має такі особливості: тільки космічний простір дає людству можливість вийти за межі земної середовища в інтересах подальшого прогресу цивілізації; в космічному просторі перебувають небесні тіла, яких нікому не належать і можуть бути & перспективі використані людиною; космос практично безмежний; на відміну від сухопутної території, Світового океану і повітряного простору, космічний простір не піддається поділу на будь-яких зон в процесі його використання; космічний простір являє особливу небезпеку для діяльності в ньому людини; в космосі і на небесних тілах діють фізичні закони, що істотно відрізняються від земних.

До особливостей космічної діяльності слід віднести те, що вона здійснюється за допомогою принципово нових засобів-ракетно-космічної техніки; використання космосу у військових цілях є ні з чим не порівнянну небезпека; в результатах космічної діяльності зацікавлені всі без винятку держави, а здійснювати її самостійно можуть в даний час лише кілька найбільш розвинених в науковому і промисловому відношенні держав; запуск космічних апаратів та їх повернення на Землю можуть бути пов'язані з використанням повітряного простору іноземних держав і просторів відкритого моря; космічні запуски можуть завдавати збитків іноземним державам і їхнім громадянам.

Тому правовий режим космічного простору і регулювання космічної діяльності не можуть бути відірвані від основних принципів миру і мирного співіснування держав. Вони повинні будуватися з урахуванням актуальних проблем розвитку сучасних міжнародних відносин.

Не можна не зазначити той факт, що наша держава входить до п'ятірки провідних космічних держав світу. Нині ракетні комплекси української розробки і виробництва забезпечують запуски космічних апаратів з космодромів багатьох країн світу.

Список використаних джерел

1. Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27 січня 1967 року. Ст. 1

2. Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла 1967 р., Схвалений 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 19 грудня 1966, ст. 1-2

3. Жуков Г.П. Правовий статус міжнародної космічної станції / / Міжнародне право. - № 1, - 1999.

4. Зотова О.В., Колосов Ю.М. Правовий режим космічного простору як важливий елемент підтримки міжнародного миру і безпеки. / / Московський журнал міжнародного права. № 2 / 2001

5. Колосов Ю.М., Жуков Г.П. Міжнародне космічне право. М.: Міжнародні відносини. 1999 р.

6. Колосов Ю.М., Кузнєцов В.І. Міжнародне космічне право. - Підручник "Міжнародне право" (гл. XIII). - М.: 1998. с. 364.

7. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами.

8. Міжнародне космічне право. П / р. Пірадова А.С. М. 1997.

9. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1348 (XIII) від 13 грудня 1958 р.

10. Резолюція, ухвалена 2222 (XXI) сесією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 1966 р.

11. Угоду про діяльність держав на Місяці 1979 р., п. 2 і З ст. З

12. Угоду про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах. Ст. 7.

13. Щорічник Комісії міжнародного права ООН. 1973. Т. 2. С. 201.

14. Діяльність Державного космічного агентства України / http://goo.gl/ZSSgTx

I. Нормативно-правові акти:

1. Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, схвалений 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 19 грудня 1966, вступив в силу в 1967 р.

2. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами. 1977 р.

3. Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір. 1975 р.

4. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1348 (XIII) від 13 грудня 1958 р.

5. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1962 р. (XVIII) "Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження і використання космічного простору. 1963 р.

6. Резолюція, ухвалена 2222 (XXI) сесією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 1966 р.

7. Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір. 1968 р.

8. Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах. 1979 р.

9. Угода про співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях. 1977 р.

II. Наукові видання:

1. Верещетин В.С. Міжнародне космічне право. Курс міжнародного права в семи томах. - Т. 5. - М., 1990 р.

2. Колосов Ю.М., Жуков Г.П. Міжнародне космічне право. М.: Міжнародні відносини, 1999 р. 356 с.

3. Колосов Ю.М., Кузнєцов В.І. Міжнародне космічне право. - Підручник "Міжнародне право" (гл. XIII). - М.: 1998. с. 364.

4. Лукашук І.І. Міжнародне право. У 2 т. - М.,: БЕК, 1997.

5. Міжнародне космічне право. П / р. Пірадова А.С. М. 1997. 279 с.

Размещено на Allbest.ru