Методи тлумачення Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Принципи тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не лише визначають вихідні засади інтерпретації її норм, але й впливають на вибір Європейським судом з прав людини методів тлумачення, які слід застосовувати в кожному конкретному випадку.

Під методами (способами) тлумачення права розуміють спеціальні прийоми та засоби пізнання смислу правових норм, що використовуються свідомо чи інтуїтивно суб'єктом тлумачення для з'ясування точного значення правових приписів.

Саме по собі тлумачення правових норм неможливе без використання тих чи інших методів тлумачення. Вони мають велике значення для забезпечення якості інтерпретаційної діяльності. Від того, наскільки добре інтерпретатор володіє методологією тлумачення правових норм, залежить і якість результату тлумачення.

Зважаючи на вагоме значення методів тлумачення для юридичної науки та практики, це питання викликає постійний інтерес з боку правознавців. І хоча початок розробки цих методів було закладено ще у Стародавньому Римі, у науковій літературі до цього часу немає єдиної думки з багатьох проблем правотлумачної діяльності, у тому числі невирішеним залишається питання про кількість та найменування методів тлумачення.

Свідомо не вдаючись у теоретичні дискусії щодо доцільності застосування тих чи інших назв до методів інтерпретаційної діяльності, розглянемо їхню сутність в контексті практики Страсбурзького суду, який є "останньою інстанцією" в тлумаченні норм Конвенції.

До основних методів тлумачення Конвенції, які застосовує Європейський суд з прав людини, слід віднести наступні:

· філологічне (граматичне, мовне) тлумачення;

· історичне тлумачення;

· цільове (телеологічне) тлумачення;

· системне (систематичне) тлумачення;

· функціональне тлумачення.

1. Філологічне тлумачення

Філологічне тлумачення (у літературі можна зустріти й інші назви - граматичне, мовне, словесне, текстове, лексичне тлумачення) представляє собою сукупність прийомів, спрямованих на встановлення дійсного значення письмового тексту, який тлумачиться, шляхом його граматико-синтаксичного аналізу.

Процес інтерпретації правових норм взагалі розпочинається саме із з'ясування лексико-морфологічної та синтаксичної структури їх тексту, адже правові приписи, як правило, знаходять зовнішнє вираження за допомогою мови. Таким чином, мова є своєрідним посередником між правом і особистістю, її функціональне призначення в правовій сфері полягає в тому, щоб "ввести цей об'єктивний феномен у свідомість, у поведінкову психологію кожного учасника правового спілкування".

Європейський суд неодноразово звертався до цього методу тлумачення норм Конвенції. Скажімо, у справі "Johnston and Others v. Ireland", Страсбурзький суд здійснив ретельний аналіз словосполучення "право на шлюб", що міститься в статті 12 Конвенції. Заявник намагався довести, що вказана стаття імпліцитно закріплює й право на розлучення. Утім, на думку Суду, здійснюючи тлумачення норм Конвенції, необхідно виходити насамперед із буквального розуміння термінів, які у ній вживаються. Як зазначено в рішенні, термін "право на шлюб" є однозначним і означає можливість осіб вступати у шлюбно-сімейні відносини, однак не передбачає з необхідністю можливості розірвання цих відносин, оскільки це не входить до загальноприйнятого буквального розуміння змісту терміну "право на шлюб".

Водночас, розглядаючи філологічний метод тлумачення слід пам'ятати, що не існує мови "взагалі", адже в кожній конкретній ситуації справу маємо з природною мовою відповідного народу, при цьому норми мови є нічим інакшим, як "відбитком мовної практики" даного народу. У випадку тлумачення Конвенції, необхідно враховувати, що вона була укладена англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними.

Рівень ідентичності цих текстів досить високий, тому двомовність Конвенції, зазвичай, не породжує важко-переборних різночитань і розходжень. Так, у справі "Luedicke, Belkacem and Koз v. Germany", яка стосувалася права на безкоштовну допомогу перекладача у судовому процесі, Європейський суд з прав людини при тлумаченні терміну "безкоштовно" зазначив:

"Суд, як і Комісія, знаходить, що термін "безкоштовно" в п. 3 (е) статті 6 має цілком ясне та конкретне значення. У французькій мові вираз "безкоштовно" ("gratuitement") означає "дарма, таке, що дається ні за що, безоплатно" (Littrе, Dictionnаire de la langue francaise), "чим можна користуватися без оплати" (Hatzfeld et Darmestet ter, Dictionnаire general de la langue francaise), "дарма, без необхідності що-небудь сплачувати" у протилежність виразу "за плату" (Larousse, Dictionnaire de la langue francaise), "дарма, безоплатно, не отримуючи нічого замість" (Rober, Dictionnаire alрhabetique et anаlogique de la langue francaise). Так само і в англійській мові "безкоштовно" ("free") означає "без плати, дарма" (Shorter Oxford Dictionаry), "нічого не вартий, такий, що дається або поставляється без ціни і оплати" (Webster's Third New International Dictionаry).

Отже, Суд не може надавати терміну "безкоштовно" значення, не властиве йому в обох офіційних мовах, якими користується Суд: цей термін не позначає ні звільнення від оплати на певних умовах, ні тимчасові пільги по оплаті, ні припинення платежу, а загальне і повне звільнення від необхідності платити".

Разом із тим, англійський і французький варіанти тексту Конвенції не є абсолютно ідентичними. Під час застосування деяких положень Конвенції Страсбурзький суд виявив окремі розбіжності, невідповідності та юридико-технічні погрішності, які частково пояснюються тим, що Конвенція приймалась досить швидко, виправлення в проекти вносилися на різних мовах, причому деякі з них були прийняті в останній момент.

Наприклад, подібна розбіжність існує в статті 5 Конвенції: у пунктах 2 і 3 цієї статті в англійському тексті використане одне і те ж слово "promptly" (негайно), у той час як у французькому тексті в п. 2 говориться "le plus court delaі" (у самий короткий термін), а в п. 3 - "aussitot" (негайно). У справі "Brogan and Others v. the United Kingdom" Суд, з'ясовуючи семантичну природу слова "негайно", виходив із таких міркувань:

"Обов'язок "негайного" припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом "promptly" і французьким словом "aussitot", явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 статті 5 щодо права на судовий розгляд упродовж "розумного строку" ("reasonable time"/"delai reisonnable") і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання ("speedily"/"a bref delai"), яка міститься в пункті 4 статті 5. Термін "promptly" також з'являється в англійському тексті пункту 2 статті 5, де у французькому тексті використані слова "dans le plus court delai" (у найкоротший строк). Як зазначено в рішенні "Ірландія проти Сполученого Королівства" (від 18 січня 1978 року, серія A, № 25, с. 76, п. 199), термін "promptly" у пункті 3 статті 5 можна тлумачити як такий, що має ширший зміст, ніж термін "aussitot", який буквально означає "негайно". Отже, зіткнувшись із варіантами тексту нормативного договору, які є однаково автентичними, але не абсолютно однаковими, Суд має дати їм тлумачення у спосіб, який дозволяє, наскільки це можливо, узгодити їх і який найкращим чином відповідає меті та предметові цього договору…

Використання у французькому тексті слова "aussitot", з його обмежувальною конотацією негайності, підтверджує те, що ступінь гнучкості, яка мається на увазі в понятті "негайність", обмежена, навіть якщо супро-відні обставини жодним чином не можуть бути проігноровані для цілей оцінки за пунктом 3 статті 5. Тимчасом як негайність має оцінюватися в кожній справі залежно від її конкретних особливостей... у подібні особливості ніколи не можна вкладати такий зміст, який завдає шкоди самій суті права, гарантованого пунктом 3 статті 5, тобто зміст, який фактично скасовує обов'язок держави забезпечувати негайне звільнення особи чи її негайне припровадження до судової інстанції.

…Межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття "негайність" дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із даних чотирьох строків арешту, а саме - чотири дні й шість годин, проведені паном МакФадденом під вартою в поліції… виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5. Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова "promptly", яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення означало б серйозне послаблення проце-дурної гарантії, закладеної у пункті 3 статті 5, на шкоду даній особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припро-ваджений "негайно" до судової інстанції чи звільнений "негайно" після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені з законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 було дотримано".

Наскільки значимим є зіставлення двох автентичних текстів Конвенції засвідчує і справа "Engel and others v. the Netherlands". У межах цієї справи виникло запитання - чи було втручання у право на свободу слова заявників "необхідним у демократичному суспільстві" для "охорони порядку" відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції. Заявники стверджували, що ця стаття передбачає можливість обмеження свободи слова з метою "охорони порядку" лише в поєднанні із "запобіганням злочинам", адже у французькому тексті Конвенції між цими поняттями знаходиться єднальний сполучник "et" ("і"). Однак Суд не погодився з цими аргументами, надавши перевагу в даному випадку англійському текстові Конвенції, де використовується розділовий сполучник "or" ("або"): "З урахуванням контексту та загальної структури статті 10, англійський варіант дає точніший орієнтир з цього питання. За цих умов Суд не вважає за необхідне вивчати питання про те, чи мали заходи відносно заявників своєю метою "запобігання злочину" на додаток до "охорони порядку".

Слід зазначити, що хоча філологічне тлумачення є початковим етапом інтерпретації положень Конвенції, воно не є вирішальним і остаточним чинником тлумачення. Для визначення точного змісту конвенційних норм Страсбурзький суд поряд із цим методом застосовує також інші способи тлумачення, про які йтиметься нижче.

Певні труднощі з тлумаченням Конвенції за допомогою філологічного методу можуть виникнути в українських суддів, оскільки вони орієнтуються (і це цілком зрозуміло) на український переклад Конвенції. Мається на увазі, по-перше, те, що терміни, які використовуються у вітчизняній юриспруденції, можуть мати дещо інший обсяг на відміну від аналогічних понять, характерних для англійської або французької мов. По-друге, необхідно звертати увагу на ймовірні помилки у перекладах (передусім, неофіційних), які можуть сильно змінити сенс тієї чи іншої норми Конвенції.

Способом подолання цих складнощів вбачається тлумачення Конвенції в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини, який детально роз'яснив більшість положень Конвенції.

2. Історичне тлумачення

Історичне (історико-політичне, історико-цільове) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту правової норми шляхом звернення інтерпретатора до історичних умов її генезису, а також до цілей та мотивів, що зумовили введення цієї норми до системи правового регулювання.

З огляду на мету цього способу тлумачення, що полягає в з'ясуванні сенсу юридичних норм виходячи з умов їхнього виникнення, інтерпретатор повинен брати до уваги джерела, "які знаходяться поза межами права": підготовчі документи, проекти відповідних актів, пояснювальні записки, доповіді, праці розробників документу, який тлумачиться, тощо. При цьому історичний метод тлумачення може застосовуватися як з метою реалізації правової норми відповідно до волі історичного законодавця, так і для того, щоб обґрунтувати необхідність динамічного підходу до тлумачення.

Прикладом намагання Страсбурзького суду встановити справжні наміри Договірних Держав за часів прийняття Конвенції є справа "James and others v. the United Kingdom". Аргументуючи свою позицію, заявники, котрі скаржилися на порушення їхнього права на власність, стверджували, що посилання в другому реченні статті 1 Протоколу № 1 на "загальні принципи міжнародного права" означає, що вимога негайної, адекватної та реальної компенсації за експропріацію майна іноземців, згідно з міжнародним правом, стосується також громадян даної країни. Однак Суд не погодився з позицією заявників, оскільки вона не відповідає намірам, які мали держави-учасниці (і насамперед Великобританія) при підписанні Першого Протоколу.

До такого висновку Страсбурзький суд дійшов після того, як звернувся до матеріалів з підготовки Конвенції "Travaux preparatoires" ("Підготовчі документи") як додаткового засобу тлумачення відповідно до статті 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Як зазначено у рішенні Суду, при вивченні цих матеріалів виявляється, що пряме посилання на право компенсації, яке містилося в попередніх проектах статті 1 Протоколу № 1, було вилучено, передусім у зв'язку з протидією Сполученого Королівства та інших держав. Посилання на загальні принципи міжнародного права було згодом включене і стало предметом кількох заяв про те, що ці принципи захищають лише іноземців. Наприклад, коли Уряд Німеччини заявив, що він погодиться з таким формулюванням, якщо буде прямо визнано, що ці принципи означають зобов'язання виплачувати компенсацію в разі експропріації. Делегація Швеції зазначила, що ці принципи застосовні лише до відносин між державою та особами, які не є її громадянами. І згодом сторони погодилися, на прохання делегацій Німеччини та Бельгії, що із "загальних принципів міжнародного права, в їхній теперішній конотації, випливає зобов'язання виплачувати особам, які не є громадянами держави, компенсацію у випадках експропріації".

Більше того, у своїй резолюції (52) 1 від 19 березня 1952 року, якою Комітет міністрів ухвалив текст Протоколу № 1 та відкрив його для підписання, було прямо зазначено, що "у статті 1 [Протоколу № 1] загальні принципи міжнародного права, в їхній теперішній конотації, означають зобов'язання сплачувати особам, які не є громадянами держави, компенсацію у випадках експропріації". Таким чином, на думку Суду, указана резолюція, беручи до уваги всю історію цих переговорів, має розглядатися як явне свідчення того, що посилання на загальні принципи міжнародного права було включено не для застосування його до громадян даної держави. Зрештою Суд зробив висновок, що матеріали "Travaux preparatoires" не містять підтвердження стосовно тлумачення, на якому наполягали заявники.

Слід зауважити, що Європейський суд з прав людини використовує історичне тлумачення Конвенції не лише при статичному тлумаченні. Нерідко воно виступає додатковим аргументом при обґрунтуванні необхідності динамічного тлумачення, як наприклад у справах "Marckx v. Belgium" та "Young, James and Webster v. the United Kingdom". У такому разі Страсбурзький суд доводить, що правові приписи, які тлумачаться, вже не відповідають загальновизнаним стандартам у галузі прав людини, а зміст деяких термінів, що використовуються в тексті Конвенції, із часом істотно змінився.

Водночас в окремих випадках застосування історичного методу тлумачення не дає змогу Суду знайти аргументи на користь того чи іншого варіанту тлумачення відповідної норми. Приміром, у справі "Pakelli v. Germany" звернення до "Travaux preparatoires" не допомогло Судові встановити причини існування лінгвістичної різниці між англійським і французьким текстами статті 6 Конвенції.

3. Телеологічне тлумачення

Під телеологічним (цільовим) тлумаченням юридичних норм слід розуміти сукупність прийомів і засобів інтерпретаційної діяльності, спрямованих на з'ясування змісту правових приписів з урахуванням їх мети.

За справедливим висловом Б. Спасова, "відповідна мета мотивує створення юридичного нормативного акту, що дає підстави визначити її як керівну засаду при з'ясуванні вольового змісту даного акту, при поясненні сенсу правових нормативних вимог". Правомірність використання цільового методу тлумачення в дослідженні права обґрунтувала Т.Я. Насирова, котра виходить з того, що:

· право є цілеспрямованою системою;

· єдність цієї системи забезпечується також з урахуванням цілей чинних нормативно-правових актів у всій правотворчій діяльності;

· мета має важливе значення як для стабільності, так і для функціонування правової системи;

· цілі являють собою неподільну ієрархічну систему, якій властива певна стабільність, що дозволяє достатньо точно встановити мету норми, яка аналізується;

· встановлення цілей закону охоплюється призначенням процесу тлумачення права та входить до його основних функцій;

· мета - важливий критерій тлумачення змісту правових норм;

· без пізнання мети закону не може бути плідної практичної роботи з його реалізації.

Особливість цільового способу тлумачення полягає у тому, що його застосування є своєрідним "містком" між тлумаченням як таким і безпосередньою правозастосовною діяльністю, адже остання неможлива без з'ясування цілей нормативного акту, що підлягає застосуванню. А зважаючи на те, що в основі сучасної правової доктрини знаходиться визнання виняткової соціальної цінності людини, яка визначає мету і спрямованість діяльності держави, застосування телеологічного методу тлумачення має вагоме значення під час тлумачення та застосування конституційних і міжнародно-правових норм з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що "Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а їх практичну та ефективну реалізацію", а також забезпечити належну повагу до гарантованих прав. Таким чином, як зазначалося вище, специфічна природа Конвенції зумовлює особливу цільову орієнтацію тлумачення її положень, яка вимагає від Суду неухильного дотримання принципу ефективного та динамічного тлумачення конвенційних норм.

Страсбурзький суд надає важливого та часто вирішального значення саме телеологічному методу інтерпретації, що дозволяє йому здійснювати поширювальне та еволюційне тлумачення.

Так, у справі "Wemhoff v. Germany", що стосувалася права заарештованої або затриманої особи на судовий розгляд справи впродовж розумного строку (ч. 3 ст. 5 Конвенції), Суд віддав перевагу "духу" Конвенції, а не буквальному розумінню її тексту: "Оскільки термін "розумний" стосується часу, впродовж якого особа повинна постати перед судом, то застосування тільки філологічного тлумачення мало б наслідком для національної судової влади вибір між двома обов'язками - здійснювати розгляд справи та винести рішення у межах розумного строку чи звільнити обвинуваченого з-під варти, незважаючи на незавершеність судового розгляду. Малоймовірно, що, формулюючи цю норму, саме такими були реальні наміри держав-учасниць, оскільки надання національним судам права слухати справи впродовж часу, що перевищує нормальні межі (і, отже, не є розумним), було б дивним навіть за умови обов'язкового звільнення обвинуваченого з-під варти".

У справі "Young, James and Webster v. the United Kingdom" Страсбурзький суд надав пріоритетного значення телеологічному методові тлумачення порівняно з історичним. Під час розгляду справи заявники стверджували, що ст. 11 Конвенції гарантує не лише право на свободу об'єднання у профспілки, але й право не входити до профспілок. На підставі аналізу підготовчих документів Суд зробив висновок, що держави-учасниці не мали наміру ввести до прав, які охороняються ст. 11 Конвенції, ще й право не входити у профспілку. Однак більшість суддів зазначила, що примусовий вступ у профспілку під погрозою звільнення у випадку відмови порушує саму суть свободи об'єднання, тому вони визнали, що в даному випадку було допущено порушення ст. 11 Конвенції.

Крім того, у деяких випадках застосування цільового методу тлумачення допомагає усунути невизначеність положень Конвенції, якщо це неможливо зробити за допомогою інших методів. Для прикладу можна навести справу "Pakelli v. Germany", де Суд розглядав проблему неузгодженості англійського та французького текстів Конвенції. Пункт 3 (с) ст. 6 Конвенції гарантує особі, котру звинувачують у вчиненні злочину, такі права: 1) захищати себе особисто; 2) використовувати допомогу обраного нею адвоката; 3) одержати правову допомогу безоплатно, якщо ця особа не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника. При цьому в англійському тексті для поєднання цих фраз використовується розділовий сполучник "or" ("або"), втім у французькому тексті його еквівалент "ou" використовується лише між фразами, які містять перше і друге право, а далі використовується сполучник "et" ("і"). На цій підставі Уряд стверджував, що п. 3 (с) ст. 6 Конвенції не вимагає надання безкоштовної правової допомоги в даному випадку, тому що пан Пакеллі міг би особисто з'явитися на слухання справи у Федеральній судовій палаті. Однак Суд, який не знайшов пояснення цієї лінгвістичної різниці у підготовчих документах, заявив: "Враховуючи предмет і мету цього пункту, призначення якого полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію права на захист… французький текст є в даному випадку більш надійним орієнтиром… Таким чином, пан Пакеллі, хоча німецьке право і дозволяло йому особисто з'явитися перед Федеральним судом, міг вимагати надання йому юридичної допомоги в тій мірі, в якій це відповідало умовам, передбаченим у статті 6 п. 3 (с)".

Таким чином, інтерпретуючи норми Конвенції за допомогою цільового методу тлумачення, Страсбурзький суд зазвичай розширює обсяг гарантованих прав і свобод та звужує можливості застосування до них певних обмежень.

4. Системне тлумачення

Системне тлумачення - це сукупність прийомів визначення змісту правової норми на підставі знань про системні зв'язки, що існують між нею та іншими юридичними нормами.

У вітчизняній юридичній літературі цей метод тлумачення традиційно називають "систематичним". Однак варто погодитися з Ю.М. Тодикою, котрий зауважує, що використання терміну "системний" є доцільнішим, оскільки цей метод витікає з такої властивості права як системність, у той час як "систематичність" можна розуміти як сталість, постійність тлумачення.

Аналіз рішень Європейського суду з прав людини дає підстави зробити висновок, що при тлумаченні норм Конвенції необхідно враховувати:

· наявність системних зв'язків між статтями Конвенції та протоколів до неї;

· доречні норми та принципи міжнародного права, а також відповідні положення національного права держав-членів Ради Європи та країн світу;

· прецеденти Страсбурзького суду та практику колишньої Європейської комісії з прав людини.

Системне тлумачення окремих положень Конвенції в контексті інших її статей найчастіше використовується Судом у поєднанні з іншими методами для встановлення спільних і розбіжних рис між аналогічними або схожими термінами, які зустрічаються в тексті Конвенції, аргументації цільової спрямованості норм Конвенції тощо.

Скажімо, у справі "Sunday Times v. the United Kingdom" Страсбурзький суд застосував системний спосіб тлумачення разом із філологічним і телеологічним методами для того, щоб визначити точний зміст поняття "передбачено законом", яке міститься в частині другій ст. 10 Конвенції.

Як з'ясував Суд, у пунктах 2 статей 9, 10 і 11 Конвенції як французький, так і англійський текст використовують рівнозначний вираз "передбачено законом" ("prevues par la loi" та "prescribed by law"). Якщо, однак, французький текст зберігає той самий вираз і в статті 8 п. 2 Конвенції, в статті 1 Протоколу № 1 та у статті 2 Протоколу № 4, то англійський текст, відповідно, говорить інакше: "згідно з законом" ("in accordance with the law"), "передбачено правом" ("provided for by law") і "згідно з правом" ("in accordance with law").

Таким чином, Суд зіткнувся з декількома версіями правовстановлюючого міжнародного договору, які є автентичними, але не ідентичними. За цих умов Суд намагався дати їм таке тлумачення, яке зближує їх наскільки це можливо і відповідає реалізації цілей і досягненню завдань договору, зазначивши, що з виразу "передбачено законом" витікають наступні дві вимоги:

"По-перше, право має бути в адекватній мірі доступним: громадяни повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися в тому, які правові норми застосовуються до даного випадку. По-друге, норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатнім ступенем визначеності, яка дозволяє громадянину погоджувати з нею свою поведінку: він повинен мати можливість - користуючись при необхідності порадами - передбачати… наслідки, які може спричинити за собою дана дія. Ці наслідки не обов'язково повинні передбачатися з абсолютною визначеністю: досвід показує, що це неможливо. Більше того, хоча визначеність вельми бажана, вона може супроводжуватися рисами скам'я-нілості, тоді як право повинно мати здатність йти в ногу з обставинами, які змінюються. Відповідно, багато законів неминуче користуються поняттями, які більшою чи меншою мірою розпливчаті: їх тлумачення та застосування - завдання практики".

До речі, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка має порівняно невеликий обсяг, також містить значну кількість термінів і положень, сформульованих досить абстрактно. Тому в окремих випадках інтерпретація конвенційних норм вимагає від Страсбурзького суду ретельного аналізу не лише цих норм але й відповідних положень інших міжнародних договорів. Більше того, врахування доречних норм та принципів міжнародного права, а також принагідних положень національного законодавства країн світу стало на сьогодні однією з базових засад тлумачення Конвенції, оскільки це створює умови для ефективного захисту прав людини у світлі загальновизнаних міжнародних стандартів.

Ілюстрацією цих слів можуть бути справи "Van der Mussele v. Belgium", "G.B. v. Bulgaria", "Soering v. the United Kingdom" тощо.

У першій з них Європейський суд з прав людини під час тлумачення терміну "примусова праця", що використовується в ст. 4 Конвенції, виходив з положень Конвенції № 29 Міжнародної Організації Праці, яка визначає примусову працю як "будь-яку роботу чи службу, що вимагається від особи під загрозою покарання і для виконання якої ця особа не запропонувала своїх послуг добровільно".

У справі "G.B. v. Bulgaria" Суд розглядав питання про те, чи можна вважати тривале очікування (понад вісім років) на виконання смертного вироку порушенням ст. 3 Конвенції в частині заборони нелюдського чи такого, що принижує гідність, покарання чи поводження. У рішенні Суду ретельно проаналізовано позицію міжнародного співтовариства та національних органів деяких країн з цього питання. Так, Суд звернув увагу на те, що більшість членів Ради Європи скасували смертну кару або зупинили її виконання, а також на позицію Міжамериканської комісії з прав людини, англійської Таємної Ради, Верховних судів Індії, США та Канади, які у відповідних випадках визнавали порушення права на гуманне поводження, що передбачає заборону нелюдського чи такого, що принижує гідність, покарання чи поводження. Зрештою, Суд вирішив, що порушення ст. 3 Конвенції мало місце.

При тлумаченні цієї норми Конвенції у справі "Soering v. the United Kingdom", Європейський суд з прав людини також аналізував положення інших міжнародно-правових документів. Зокрема, як зазначив Суд, питання про те, чи включають гарантії статті 3 Конвенції також заборону екстрадиції втікача-злочинця до іншої держави, де його буде або ймовірно буде піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, необхідно вирішувати в контексті положень Конвенції ООН проти катувань та іншого жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, яка передбачає, що "жодна держава-учасниця не може здійснювати екстрадицію особи, якщо є серйозні підстави вважати, що вона перебуватиме під загрозою бути підданою катуванню".

Велике значення в процесі інтерпретації норм Конвенції Страсбурзький суд надає аналізові своїх попередніх рішень і рішень колишньої Європейської комісії з прав людини, які мають прецедентний характер. Утім це питання потребує окремого розгляду, тому йому присвячено наступні розділи.

5. Функціональне тлумачення

правовий телеологічний конвенція

У вітчизняній науковій літературі під функціональним методом тлумачення зазвичай розуміють спосіб з'ясування змісту правових норм, що полягає в системному врахуванні умов і фактів, за яких ці норми реалізуються.

Європейський суд з прав людини, який виконує функції тлумачення конвенційних норм здебільшого під час розгляду конкретних справ, приділяє пильну увагу вивченню обставин кожного конкретному випадку. Це означає, що для тлумачення тієї чи іншої норми Конвенції Суд не лише здійснює її формальний аналіз, але й враховує місце, час і характер оскаржуваних дій держави, поведінку заявника, а також інші обставини справи. Тому зважаючи на факти справи, Суд може визнати ті самі дії держави щодо обмеження прав і свобод людини за різних умов або такими, що відповідають, або такими, що не відповідають вимогам Конвенції.

Для прикладу розглянемо справи "Lingens v. Austria" та "Tammer v. Estonia", які стосувалися свободи слова. В обох справах на заявників національними органами в порядку кримінального судочинства було накладено штраф за публічне вживання образливих слів щодо інших людей. При цьому у рішенні, ухваленому в справі "Tammer v. Estonia", майже дослівно цитується позиція Суду, висловлена п'ятнадцятьма роками раніше у справі "Lingens v. Austria" про те, що "свобода виражати свою думку є одним з основних принципів демократичного суспільства та однією з умов його прогресу та самореалізації людини", а тому "за умови дотримання вимог ч. 2 ст. 10 [Конвенції] свобода слова охоплює не лише "інформацію" та "ідеї", які обґрунтовано розглядаються як необразливі чи незначні, а й ті, що викликають образу, обурення або неспокій". Однак з огляду на різницю у фактах, Суд ухвалив у цих справах протилежні рішення.

У справі "Lingens v. Austria" заявника було піддано кримінальному покаранню за те, що він опублікував дві статті з різкою критикою пана Крайського, який обіймав посаду федерального канцлера, за його поблажливе ставлення до політичного діяча, голови Ліберальної партії Австрії пана Фрідріха Петерса, котрий під час Другої світової війни служив в бригаді СС, а також за негативне висловлення Крайського стосовно пана Вієзенталя, який публічно викрив минуле голови Ліберальної партії. Зокрема, заявник використовував щодо п. Крайського такі вирази як: "аморальний", "негідна людина" і "опортуніст".

Страсбурзький суд заявив, що він не може не брати до уваги політичний фон, на якому з'явилися ці публікації. Так, це сталося невдовзі після загальних виборів у жовтні 1975 року, коли у суспільстві точилися гострі дискусії щодо можливої коаліції партій Крайського та Петерса. Тож Суд вирішив, що притягнення пана Лінгенса до кримінальної відповідальності за даних умов не може тлумачитися як таке, що відповідає положенням ст. 10 Конвенції. Факти іншої справи полягають у тому, що пан Таммер опублікував газетне інтерв'ю, в якому застосував щодо пані Лаанару, другої дружини колишнього естонського політика, слова "abielulohkuja" ("людина, що розбила чиюсь сім'ю") та "rongaema" ("непідготовлена та безвідповідальна мати, що покинула власну дитину"), які мають в естонській мові яскраво негативне навантаження. Після публікації цієї розмови пані Лаанару в порядку приватного звинувачення порушила кримінальну справу проти заявника. Естонський суд визнав Таммера винним і наклав на нього штраф. Вивчивши обставини справи, Європейський суд з прав людини погодився з висновками національних судів Естонії, які зазначили, що пані Лаанару на момент публікації статті вже не брала активної участі в політичному житті країни, тому використання указаних слів стосовно приватного життя п. Лаанару не може виправдовуватися суспільним інтересом або вважатися питанням загальної значущості. Отже, на думку Страсбурзького суду, у даному випадку притягнення журналіста до кримінальної відповідальності можна вважати "необхідним у демократичному суспільстві… для захисту репутації або прав інших осіб". Роблячи загальний висновок, слід підкреслити, що рівень правової аргументації рішень Європейського суду з прав людини є дуже високим, оскільки Суд у своїй роботі застосовує, як правило, всі можливі для кожного конкретного випадку методи тлумачення відповідно до принципів його правоінтерпретаційної діяльності. Це робить прецеденти Страсбурзького суду важливим орієнтиром для національних судів.

Размещено на Allbest.ru