Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству

Поняття матеріальної відповідальності як інституту трудового права. Підстави та умови її виникнення. Порядок визначення розміру завданої шкоди внаслідок порушення працівником трудових обов'язків. Правовий механізм відшкодування збитків організації.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 30.04.2015
Размер файла 34,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основу будь-якого суспільства складає трудова діяльність людей. Протягом всієї трудової діяльності, майже кожен працівник піддавався ризику заподіяння, чи завдавав шкоди підприємству, установі, організації, з яким він перебував у трудових правовідносинах, хоча законодавство про працю (ст. 131 КЗпП України) передбачає обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна підприємства, організації, установи та вживати заходів до запобігання шкоди, а власника - створити працівнику умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного йому майна, але це не гарантує виключення можливості заподіяти майнову шкоду при реалізації права на працю, і знати свої права, обов'язки. У цьому, я вважаю і полягає актуальність обраної мною теми курсової роботи.

Відповідальність була і залишається основною причиною того, що люди замислюються над своїми вчинками. Та не кожна людина розцінює відповідальність як стимул не вчиняти правопорушення.

Підстава будь - якої відповідальності завжди закріплена в законах чи підзаконних актах. Але цього не досить для притягнення до відповідальності. Необхідно, щоб було вчинено конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявність фактичної підстави відповідальності.

Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Питання про причини правопорушень завжди було й лишається складним. Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією причиною, а відразу кількома. З'ясування цих причин є перевагою правоохоронних органів.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відповідальність.

В даному курсовому дослідженні розглядатиметься питання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Завдання даної роботи полягає у тому щоб охарактеризувати поняття, значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від дисциплінарної відповідальності.

Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що вона має двосторонній характер, тобто сторонами її можуть бути, як працівник, так і роботодавець, стороною ж дисциплінарної відповідальності є лише працівник.

На відміну від дисциплінарної відповідальності, яка має карний характер, матеріальна відповідальність має відшкодовувальний, правовідновлювальний характер.

Розділ 1. Поняття, підстави і види матеріальної відповідальності

1.1 Поняття матеріальної відповідальності як інституту трудового права

Розгляд правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору потребує з'ясування таких питань, як поняття матеріальної відповідальності, її галузева належність, підстава, вини матеріальної відповідальності, порядок визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.

У чинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору не дається. В науковій літературі можна зустріти різні поняття матеріальної відповідальності, залежно від того, які критерії покладено в їх основу.

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом.

Не зовсім точним визначення матеріальної відповідальності через обов'язок, адже цей обов'язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати у разі відмови роботодавця від притягнення працівника до матеріальної відповідальності. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. - 2 - те вид., стер. - К.: Вікар. 2006. - 725 с.

При реалізації матеріальної відповідальності сторона трудового договору зазнає негативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштів повинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноцінне майно.

Матеріальна відповідальність - це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди та добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин. Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В., Дріжчана С. В. та ін. за аг. Ред. Н.М. Хуторян. - К.: Видавництво А.С. К., 2004. - 608 с.

У даному визначенні підкреслюється, що:

1) в об'єктивному аспекті матеріальна відповідальність - це норми, що встановлюють матеріальні санкції, в суб'єктивному аспекті матеріальна відповідальність - це перетерпіння стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій;

2) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди;

3) суб'єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового договору - роботодавець або працівник.

Досліджуючи відмінності між матеріальною відповідальністю в трудовому праві і майновою відповідальністю в цивільному праві, слід зазначити, що матеріальна відповідальність сторін трудового договору (роботодавця і працівника) має низку своїх, належних тільки їй, особливостей, що дозволяє говорити про належність її до трудоправової відповідальності. Ці особливості полягають у такому:

а) суб'єктом матеріальної відповідальності є одна із сторін трудового договору (роботодавець чи працівник), в той час, як суб'єктом цивільно-правової відповідальності є фізичні чи юридичні особи, які не перебувають у трудових відносинах між собою;

б) сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не є повністю рівноправними, оскільки поряд з договірним методом регулювання трудових відносин, сфера дії, якого все більш розширюється, продовжує діяти метод підпорядкування працівника роботодавцю; сторони майнової цивільно-правової відповідальності є повністю рівноправними;

в) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення - протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків стороною трудових правовідносин; підставою цивільно-правової відповідальності є цивільне правопорушення;

г) відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільного права передбачають відшкодування і неотриманих прибутків (упущеної вигоди);

д) основним видом матеріальної відповідальності в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, тобто відшкодування здійснюється в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника. Обмежена матеріальна відповідальність характерна і для другої сторони трудового договору - роботодавця, а основним видом цивільно-правової відповідальності є повна відповідальність;

е) за нормами трудового законодавства матеріальна шкода в межах місячного середнього заробітку може відшкодовуватись за розпорядженням роботодавця або уповноваженого ним органу (особи); шкода понад місячний заробіток працівника або, якщо роботодавцем не дотриманий позасудовий порядок відшкодування шкоди відшкодовується в судовому порядку; за нормами Цивільного права шкода відшкодовується в судовому порядку.

Виходячи із ст. 130 КЗпП України, суб'єктом матеріальної відповідальності є працівники, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем і заподіяли йому шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники тепер реалізують своє конституційне право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Отже, працівник несе матеріальну відповідальність за трудовим правом не лише за заподіяння шкоди майну підприємства, установи, організації, а й майну чи здоров'ю фізичної особи, з якими перебуває у трудових відносинах. Особа, яка не знаходиться в трудових відносинах з роботодавцем, не є суб'єктом матеріальної відповідальності за нормами трудового права. Вона несе відповідальність за нормами інших галузей права.

1.2 Підстави та умови виникнення матеріальної відповідальності

Термін "підстава відповідальності" зазвичай вживається у двох значеннях:

1) на підставі чого особа несе відповідальність;

2) за що особа несе відповідальність.

У першому випадку кажуть про правову підставу юридичної відповідальності, у другому - йдеться про фактичну підставу відповідальності.

Водночас слід зазначити, що поняття підстава й умова відповідальності часто ототожнюються як у законодавстві, так і в юридичній літературі, особливо представниками цивільного та трудового права. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. - 2 - те вид., стер. - К.: Вікар. 2006-725 с.

Стаття 130 КЗпП України називається "Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників". Виходячи з назви статті, законодавець обумовлює два фактори притягнення до матеріальної відповідальності - наявність підстав і умов причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав. КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. (за станом законодавства на 6 лютого 2009р.).

Згідно із ч 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 130 КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є: матеріальна відповідальність трудове шкода

а) шкода;

б) порушення трудових обов'язків працівника;

в) причинний зв'язок між шкодою і порушенням трудових обов'язків, оскільки в ч. 1 ст. 130 КЗпП України, ясно визначено, що шкода повинна бути наслідком порушення трудових обов'язків.

Тлумачення цієї норми дає змогу говорити про виділення кількох підстав. У ч. 2 ст. 130 КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності на працівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, які насправді належать до елементів правопорушення, тобто є елементами підстави матеріальної відповідальності, а не умовами. Таким чином, поряд з підставою - порушенням трудових обов'язків, тобто трудовим правопорушенням, законодавець виділяє такі її окремі елементи, як шкода, причинний зв'язок, вина, протиправність, але одні з них (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) необгpунтовано названі підставами, а інші теж неправомірно (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) - умовами матеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підстави трудового правопорушення.

Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, точніше його склад, який включає суб'єкт, об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тому не можна, як це закріплено в ст. 130 КЗпП України, відносити до підстав лише окремі елементи об'єктивної сторони правопорушення, а інші елементи об'єктивної сторони правопорушення (протиправність, вину) вважати не елементами підстави, а умовами матеріальної відповідальності. Шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, належать: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру шкоди.

Трудове правопорушення, як підстава матеріальної відповідальності - тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (моральної) шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за, яку передбачена нормами трудового права. Цей висновок, по суті, підтверджується і ч. 1 ст. 130 КЗпП України, в якій зазначено, що наслідком порушення трудових обов'язків працівником є заподіяння шкоди, тобто будь - якої шкоди, як матеріальної, так і немайнової (моральної).

Серед вчених у науці трудового права не існує єдності думок й щодо того, яке ж саме трудове правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності. В юридичній літературі широке поширення отримала точка зору, згідно з якою дисциплінарний проступок є не лише підставою дисциплінарної відповідальності, а й підставою матеріальної відповідальності. Така точка зору викликала критику в юридичній літературі Проти ототожнення дисциплінарних проступків з будь - яким правопорушенням у сфері трудових відносин виступила Сироватська Л.О., яка висунула ідею наявності трудового правопорушення, що поділяється на два види - дисциплінарний проступок і майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарна відповідальність, а другий тягне за собою настання матеріальної відповідальності. П. Пилипенко Право України // "Кодифікація сучасного трудового права - проблеми та перспективи"2009, № 3.

Ідея Сироватської Л.О. про виділення трудового правопорушення і його двох видів - дисциплінарного проступку і майнового правопорушення - була позитивно сприйнята в юридичній науці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактування дисциплінарного проступку, відповідальність за який може бути покладена лише на одну сторону трудового договору - працівника і не може бути покладена на підприємство, як сторону трудових правовідносин і надавала змогу при вчиненні майнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальну відповідальність.

Від об'єкта трудового правопорушення необхідно відрізняти об'єкт матеріальної відповідальності. Не слід змішувати об'єкт правового регулювання і об'єкт правовідносин. Об'єктом правового регулювання є відносини з матеріальної відповідальності сторін трудового договору, об'єктом же матеріальної відповідальності, уже як правовідносин, є матеріальні блага сторони трудових правовідносин (майно, кошти), яка заподіяла шкоду.

Виходячи з викладеного, об'єктом матеріальної відповідальності як трудових правовідносин є майно та майнові права сторони трудових правовідносин, якою заподіяна шкода іншій стороні. Отже, як бачимо, безпосередній об'єкт трудового правопорушення і об'єкт матеріальної відповідальності як трудових правовідносин не збігаються.

Важливим елементом трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності є об'єктивна сторона. Об'єктивна сторона складається, в свою чергу, з таких елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою особи.

Протиправною визнається така поведінка (діл чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежно виконує трудові обов'язки, покладені на нього трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором.

Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність сторони трудових правовідносин) може виявлятися або у формі активної дії, або у формі бездіяльності. Протиправна діл полягає в тому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна і/або немайнова шкода.

Протиправна бездіяльність полягає в тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюються одній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій, які вона була зобов'язана вчинити при виконанні своїх обов'язків, покладених на неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим законодавством.

Одним із дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовому праві. Тим більше, що в зв'язку із введенням такої категорії, як "моральна шкода", виникає необхідність відмежувати матеріальну шкоду від першої. У даному випадку йтиметься саме про матеріальну шкоду. Згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП України матеріальна відповідальність на працівника покладається тільки за пряму дійсну шкоду, проте саме визначення прямої дійсної шкоди в КЗпП України не дається. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" дає роз'яснення, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою. Під такою шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. ППВСУ " Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками " від 29.12.1992 р. Згідно з частиною 4 статті 130 КЗпП України неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само, я:к і інші не одержані прибутки), не можуть включатися до ш:коди, яка підлягає відшкодуванню. КЗпП затв. Законом №322-VIII від 10 грудня 1971р. (за станом законодавства на 6 лютого 2009 р.).

Виходячи з визначення, даного Пленумом ВСУ, можна дійти висновку, що воно не охоплює всіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про що наголошується в самому роз'ясненні. В зв'язку з цим дане роз'яснення не можна віднести до дефінітивних понять, оскільки воно охоплює лише окремої випадки прямої дійсної шкоди. Крім того, в роз'ясненні так і не дано розмежування між прямою і дійсною шкодою, хоча це не одне й те саме.

1.3 Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність працівника - це відшкодування працівником заподіяної роботодавцю прямої дійсної шкоди не більше встановленої законом межі - свого місячного середнього заробітку. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. - 3 - тє вид., перероб. та доп. - К.: Ін Юре, 2007. - 536 с.

Згідно із ст. 132 КЗпП України матеріальна відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника має широку сферу застосування. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. У ст. 133 КЗпП України перераховані випадки матеріальної відповідальності працівників за конкретний склад правопорушень, проте цей перелік не є вичерпним, оскільки ст. 132 КЗпП України встановлює загальну норму щодо обмеженої матеріальної відповідальності працівників. Обмежену матеріальну відповідальність згідно зі ст. 133 КЗпП України несуть працівники:

а) за псування і знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів; виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні;

б) за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники, а також керівники структурних підрозділів підприємств, установ, організацій і їх заступники, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно:

а) зайвими грошовими виплатами;

б) неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей;

в) невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних і грошових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність за чинним законодавством - покриття працівником заподіяної шкоди у повному розмірі, але не більше прямої дійсної шкоди. Випадки повної матеріальної відповідальності передбачені ст. 134 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ст. 134 КЗпП України працівник несе повну матеріальну відповідальність, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Такий письмовий договір про повну матеріальну відповідальність згідно зі ст. 135 КЗпП України може бути укладено підприємством з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Такі договори повинні відповідати типовому договору про повну матеріальну відповідальність. Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено не з будь-яким працівником, а лише з працівником, який, по-перше, досяг вісімнадцятирічного віку, по-друге, який обіймає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Повна матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, отримані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності у даному випадку необхідно, щоб майно або інші цінності були отримані під звіт, а це означає, що працівник повинен відзвітувати перед власником або уповноваженим ним органом про отримані цінності, тобто надати документи про відправлення вантажу, здавання отриманих цінностей на склад тощо. Крім цієї умови, необхідно, щоб отримання майна та інших цінностей мало місце за разовими документами (довіреністю, накладною тощо), а не було одним із постійних обов'язків, які виконує працівник згідно з трудовим договором. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., ін. Трудове право України: академічний курс: підруч. - 3 - тє вид., перероб. та доп. - К.: Ін Юре, 2007. - 536 с.

Повна матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним у нетверезому стані (п 1 ст. 134 КЗпП України). При подачі позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, який знаходився в нетверезому стані, обов'язково необхідно пред'явити докази, що підтверджують такий стан працівника. Цими доказами можуть бути як медичний висновок, так і інші види доказів (акти та інші документи, показання свідків тощо). Враховуючи те, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним із найгрубіших порушень трудових обов'язків, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду не допускається.

Повна матеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП). При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою слід мати на увазі, що матеріальна відповідальність за недостачу матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, наданих працівникові у користування, застосовується до нього незалежно від форми вини працівника (тобто незалежно від умислу чи необережності). На відміну від недостачі зазначених цінностей, за їх зіпсуття або знищення працівник несе повну матеріальну відповідальність лише тоді, коли шкода заподіяна умисно. Якщо ж псування чи знищення зазначених цінностей сталося з необережності працівника, то він несе матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 132 КЗпП України.

Повна матеріальна відповідальність у випадках, передбачених окремими законодавчими актами (п. 6 ст. 134 КЗпП України). За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней, належних сільськогосподарським підприємствам; перевитратою пального, допущеною працівниками автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок подання з її вини неправдивих даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну касиром незабезпеченням цілості матеріальних цінностей, та іншими діями.

Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП України). 3аподі.яння шкоди не при виконанні трудових обов'язків може бути як у робочий, так і в неробочий час. Така відповідальність застосовується, якщо працівник без дозволу роботодавця для власних потреб використовує технічні засоби підприємства для виготовлення будь-яких предметів чи транспортні засоби.

Розділ 2. Порядок притягнення до матеріальної відповідальності

2.1 Порядок визначення розміру шкоди

Для визначення розміру суми, що підлягає стягненню з працівника за завдану шкоду, необхідно встановити дійсний розмір шкоди. Саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відповідальності, конкретної обстановки, за якої було завдано шкоду, матеріального стану працівника точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню.

Розмір заподіяної підприємству шкоди щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахунки, визначається за фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням фактичного зносу згідно з установленими нормами, але не нижче ніж на 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики України, відповідно до розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору.

Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

При розкраданні, нестачі, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей шкода визначається за державними роздрібними цінами. В разі відсутності на даний вид матеріальних цінностей роздрібних цін шкода визначається за цінами, що встановлюються Державними комітетом України по цінах.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що, визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з вартості матеріальних цінностей на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін - застосовувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Порядок визначення розміру шкоди повинен проводитись за формулою:

Рз = [в А) * Іінф + ПДВ + Азб]* 2,

де Рз - розмір збитків (у гривнях); Бв - балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А - амортизаційні відрахування (у гривнях); Іінф, - загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначуваних Міністерством статистики України індексів інфляції; ПДВ - розмір податку на додану вартість (у гривнях); Азб - розмір акцизного збору (у гривнях); 2 - коефіцієнт, установлений Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116..

При визначенні розміру шкоди, завданої внаслідок псування майна, слід виходити з розміру зменшення його вартості. Якщо це майно було відремонтованим, то розмір шкоди становлять витрати на ремонт для поновлення майна в попередньому стані. Витрати на ремонт, що призвели до поліпшення стану майна в порівнянні з тим, яким воно було до ремонту, прямої дійсної шкоди не становлять і не можуть бути віднесені на рахунок працівника.

Вже зазначалося, що при визначенні прямої дійсної шкоди повинні враховуватись встановлені норми витрат, що розробляються і затверджуються відповідними міністерствами і відомствами. Практика застосування норм природних витрат свідчить, ці норми не можуть застосовуватись у випадках, коли доведено, що матеріальні цінності були вкладені працівником.

При виявленні з вини працівника нестачі одних товарів і лишків інших нестача підлягає стягненню з винного, а лишки - оприбуткуванню на користь підприємства. Залік лишків та перекриття ними нестач допускаються як виняток за один і той же період, що перевіряється, у однієї і тієї ж матеріально відповідальної особи і відносно матеріально-товарних цінностей одного і того ж найменування.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом - це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду, відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині (долі). Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова матеріальна відповідальність. Частка (доля) відповідальності кожного члена колективу (бригади) визначається залежно від терміну роботи в складі бригади і пропорційно розміру заробітної плати працівника. Члени бригади звільняються від відповідальності при доведеності вини когось із членів бригади у заподіянні шкоди або коли встановлений факт крадіжки матеріальних цінностей сторонніми особами.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і винні у вчиненні злочину. Солідарна відповідальність означає, що особи, винні у заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі, без визначення частки (долей) кожного. У порядку цивільного судочинства суд має право зобов'язати цих осіб відшкодувати шкоду солідарно, якщо при постановленні обвинувального вироку цивільний позов був залишений без розгляду або коли вирок в частині цивільного позову скасовано і справа в цій частині направлена на новий розгляд в порядку судочинства.

Встановлення солідарної відповідальності кількох осіб за заподіяну підприємству шкоду означає, що ця шкода може бути стягнута з одного із притягнутих до солідарної матеріальної відповідальності, який пізніше вимагатиме від інших осіб, які спільно з ним завдали шкоду, відшкодування в рівних долях, за винятком частини, що припадає особисто на нього.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річного строку для заявлення позову по кожній вимозі й поважності причин його пропуску.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівником технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному підприємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

2.2 Порядок відшкодування шкоди

Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої місячної заробітної плати може здійснюватися за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності - до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом позову до районного (міського) суду.

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середню місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку. До суду власник або уповноважений ним орган повинен звертатись також у випадку, коли розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але відшкодування не може бути проведено за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розглядатись судом за заявою працівника, який не згодний з розпорядженням про відрахування, зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Позов про обґрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди працівником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для матеріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному випадку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями працівника матеріальні збитки підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; чи заподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків працівник несе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудових правовідносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівникам своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивільного кодексу України відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до якого заявлено позов, а й службових осіб підприємства, він повинен притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як співвідповідачів.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акту або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

Розділ 3. Матеріальна відповідальність за проектом трудового кодексу

Постановою Верховної Ради України № 4344 від 7 лютого 2012 р. до порядку денного десятої сесії Верховної Ради України шостого скликання було включено питання про розгляд у другому читанні законопроекту народних депутатів України В.Г. Хари, Я.М. Сухого, О.М. Стояна № 1108 від 4 грудня 2007 р. "Трудовий кодекс України" (у подальшому - ТК)1. Це означає, що найближчим часом наша держава матиме нормативно-правовий акт, вкрай необхідний як для ефективно- го розвитку економіки та соціального діалогу в Україні, так і для кожного працівника і роботодавця, які хочуть гарантувати свої права на рівні європейських стандартів. Одним із головних та найболючіших питань законодавства України про працю завжди було питання матеріальної відповідальності. Тільки за радянських часів до глави ІХ КЗпП України "Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації"1 зміни та доповнення вносилися п'ять разів, за часів незалежності - ще шість разів. Необхідно зазначити, що жодні з цих змін та доповнень не мали "косметичного" характеру, щоразу законодавець фактично змінював правила гри як для роботодавців, так і для працівників. Слід також зазначити, що інститут матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, уста- нові, організації, також завжди був предметом уваги науковців у галузі трудового права. Свої праці дослідженню проблематики із зазначених питань присвячували в різні роки вчені В.С. Венедиктов, С.М. Прилипко, П.Р. Стависький, Н.М. Хуторян, О.М. Ярошенко. Разом з тим сьогодення вимагає подальшого дослідження проблематики матеріальної відповідальності працівників, адже робота із вдосконалення зазначеного законопроекту триває. Метою статті є висвітлення дискусійних, проблем- них питань проекту Трудового кодексу України щодо матеріальної відповідальності працівників та знаходження правових шляхів вирішення цих питань. Із першого погляду на параграф 2 "Матеріальна відповідальність працівників" гл. 1 кн. 8 проекту Трудового кодексу України можна зробити висновок, що правове регулювання матеріальної відповідальності порівняно з чинним КЗпП України за- знало істотних змін. Хоча за обсягом, за кількістю норм майже нічого не змінилося, їх наповнення набуло іншого змісту. Зупинимось на окремих новелах проекту Трудового кодексу України які, на нашу думку, можуть істотно вплинути на обсяг прав та обов'язків учасників трудових правовідносин. 1. Головним питанням будь-якого виду юридичної відповідальності є питання про підстави та умови притягнення до неї. Чинний КЗпП України в ч. 1 ст. 130 лише зазначає, що "працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок по- рушення покладених на них трудових обов'язків". Фактично встановлений лише обов'язок працівника, але не регламентовані ані підстави, ані умови застосування матеріальної відповідальності. Ці питання за багато років були вирішені наукою трудового права. Підставою настання матеріальної відповідальності працівників визнається трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладе- них на нього трудових обов'язків, у результаті чого підприємству, установі, організації була завдана майнова шкода. У свою чергу, умовами матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала 1. Стаття 403 ТК України, крім загального обов'язку працівника відшкодувати заподіяну роботодавцю шкоду, також закріплює підставу такої відповідальності: "Підставою матеріальної відповідальності працівника є порушення працівником своїх трудових обов'язків, чим роботодавцеві спричинена пряма дійсна майнова шкода, якщо інше не встановлено цим Кодексом" та у частинах 2-5 цієї статті, закріплено умови її настання. Фактично законодавець повністю сприйняв практику застосування чинного КЗпП України та втілив її у текст закону. Разом з тим варто зазначити, що у проекті ТК України вперше за історію правового регулювання матеріальної відповідальності працівників на законодавчому рівні були визначені такі правові категорії: - пряма дійсна шкода: "Прямою дійсною майновою шкодою вважаються втрати, яких роботодавець зазнав у зв'язку із знищенням або пошкодженням його майна (витрати на придбання, відновлення майна тощо) (ч. 2 ст. 403 проекту ТК). Зараз визначення прямої дійсної шкоди є лише у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам безпосередніх заподіювачів шкоди, а й на осіб, чиї дії (бездіяльність) були лише приводом (умовою) у розвитку причинно-наслідкового зв'язку, лише створили обстановку, в якій "спрацювала" причина", і такі особи можуть притягатися до відповідальності у частині невідшкодованої безпосередніми заподіювачами шкоди 1. 2. Серйозні зауваження викликають положення ч. 1 ст. 404 ТК. Правова норма, закріплена в цій статті, встановлює загальне правило про розміри матеріальної відповідальності працівників: "За пряму дійсну майнову шкоду, заподіяну роботодавцеві, працівник несе матеріальну відповідальність у розмірі середньої місячної заробітної плати". Натомість ст. 132 чинного КЗпП України містить інше правило: "За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку". Вважаємо, що це правоположення проекту ТК України су- перечить Рекомендації МОП "Щодо захисту заробітної плати" № 85 від 1 липня 1949 р.2, в абз. 2 ч. 2 ст. 1 якої зазначено: "Сума відрахувань (із заробітної плати для погашення заподіяної шкоди. - Д. К.) має бути помірною і не повинна перевищувати справжньої вартості втрат або шкоди". Фактично же ст. 404 ТК України дозволяє роботодавцю стягувати з працівників суми заподіяної шкоди в розмірі середньомісячної заробітної плати, незважаючи на суму заподіяної прямої дійсної шкоди, яка може бути значно меншою. 3. На жаль, у проекті ТК України не знайшли відображення законодавчі приклади застосовування обмеженої матеріальної відповідальності до працівників. У чинному КЗпП України таке положення було закріплено в п. 1 ч. 1 ст. 133: "працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.