Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет державної податкової служби України

Реферат

з дисципліни: «Інтелектуальна власність»

на тему: «Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення»

Виконала:

студентка групи ОМАПз-51

Бурлаченко Я.О.

Ірпінь 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інтелектуальна власність: поняття та її види

Розділ 2. Позитивні та негативні моменти інтелектуальної власності в специфіці сьогодення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо.

Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності. Слово "промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавленим в ній.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матеріального об'єкта, неможливо. Відтепер обидві сторони володіють одним і тим об'єктом. Відмінності спостерігаються також під час обміну. Так, якщо ви обмінялися з партнером комп'ютерами, то після такого обміну кожна зі сторін буде мати по одному комп'ютеру. Але якщо ви обмінялися ідеями як результатами творчої діяльності, то кожна зі сторін буде мати по дві ідеї.

Розділ 1. Інтелектуальна власність: поняття та її види

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом котрої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності (об'єднаних у понятті "інтелектуальна власність") для темпів соціального та промислового розвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період свого становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права ґрунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, що мають, головним чином, відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Відповідно, у радянському законодавстві не Вживався такий термін як "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний в останні роки існування СРСР - у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР".

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність було прийняття Закону "Про власність", який містив спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі був прийнятий 21 квітня 1993 р. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (діє в редакції Закону від 17 січня 2002 р.). Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, та уст. 54 Конституції, котра гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: Закон "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", а також закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; "Про племінну справу в тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.). До таких актів також належить Закон "Про авторське право і суміжні права", а також закони України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію"; від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю" (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.); від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу"; від 5 листопада 1997 р. "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та інші.

Тією чи іншою мірою стосуються інтелектуальної власності закони України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію"; від 21 грудня 1993 р. "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону віл 12 січня 2006 р.); від 5 червня 1997 р. "Про видавничу справу"; від 7 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників та творчі спілки"; від ІЗ січня 1998 р. "Про кінематографію"; від 23 грудня 1998 р. "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність"; від 16 червня 1999 р "Про охорону прав на зазначення походження товарів" та ін.

У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга 4, яка розмішена відразу за книгою 3 Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічну значимість інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузі) цивільного права.

Перед тим, як визначити поняття інтелектуальної власності та права інтелектуальної власності, слід зазначити, то саме по собі поняття "інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання. Недосконалість його полягає в тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, що гарантують майнові права. При цьому майнові стають реальністю лише завдяки залученню їх у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій і процесів матеріального виробництва. Тільки в результаті названої сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

Таким чином, з одного боку наголошується на значенні врахування тієї обставини, то суттю інтелектуальної власності с те, що вона стосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого. - не менш рішуче вказується на значення її легітимації: результати творчої діяльності стають об'єктом правового регулювання тільки тому, що такими їх визнає закон. Тобто, хоча кожна інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат творчої діяльності стає об'єктом права інтелектуальної власності. Об'єктом останнього визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону. Наприклад, вирішення технічного завдання є результатом творчого пошуку, але може не відповідати умовам патентоспроможності і, отже, не бути об'єктом права інтелектуальної власності.

Таким чином, інтелектуальною власністю прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону. З огляду на це, найпростіше визначити це поняття так: інтелектуальна власність - це власність на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

Щодо поділу інтелектуальної власності на види існують розбіжності.

Так, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результати інтелектуальної діяльності поділяють на 2 основні групи:

1) літературно-художня власність (сюди відносять твори літератури і мистецтва і в суміжних сферах);

2) промислова власність (охоплює всі результати творчості в галузі техніки).

Інший підхід закладено у Модельному ЦК для країн СНД. Він полягає в тому, що усі результати творчої діяльності поділяються на 3 групи:

1) об'єкти літературно-художньої власності;

2) об'єкти промислової власності;

3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Саме друга з наведених класифікацій була визнана виправданою і доцільною розробниками ЦК1 і закладена ними в основу концепції регулювання інтелектуально власності в проектах ЦК 1996 - 1999 рр., де книга 4 поділялася на 3 розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а відтак, питання про концепцію вітчизняного законодавства з цієї проблеми залишається відкритим.

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК - наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної масності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі - це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони.

Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами, варто звернути увагу на те, що сьогодні існує два основних підходи до визначення її правової природи.

В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної власності, а відтак, відносять до різновиду (хоча і специфічного) права власності.

Друга концепція полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачаться як виключні права, котрі не є правами власника1.

Слід зазначити, що й концепція ЦК з цього питання зазнала трансформацій.

Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р. Ґрунтувався, скоріше, на ідеї визнання за творцями виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації (ст. 429). Про "виключні права" йшлося і у ст.ст. 430-433 проекту ЦК.

Проте ст. 418 ЦК від 16 січня 2003 р, яка містить поняття права інтелектуальної власності, не характеризує його як виключне право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Натомість, ст. 419 Кодексу, визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності і права власності, фактично тлумачить їх як категорії однопорядкові.

Згідно зі ст. 419 ЦК право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язано з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності таких відмінностей:

1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповідності до вимог закону;

2) існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, є виключним правом, обмеженим певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права до особи, що придбала цю річ.

Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з сучасною вітчизняною законодавчою концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт - результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Хоча слід зазначити, що за своєю правовою природою право інтелектуальної власності є особливою категорією - інтелектуальними правами, котра містить в собі як особисті немайнові права автора, так і виключні права на результати інтелектуальної діяльності.

Розділ 2. Позитивні та негативні моменти інтелектуальної власності в специфіці сьогодення в Україні

інтелектуальний власність специфіка сьогодення

Набутий під час економічних реформ досвід свідчить, що нерегульований державою ринок призводить до погіршення фінансово-економічної та соціальної ситуації в країні. З огляду на обмеженість фінансування науково-технічної сфери пріоритети мають знаходитись у царині освіти та фундаментальних досліджень. Відсутність державної системи охорони прав інтелектуальної власності спричиниться до субсидування економік більш розвинених країн через те, що саме там будуть задіяні як висококваліфіковані фахівці, так і результати фундаментальних досліджень. Питання створення системи інтелектуальної власності безпосередньо прилягають до питань економічної безпеки України.

Щоб побудувати цілісну систему законодавства стосовно прав інтелектуальної власності, необхідно орієнтуватися на умови єдиного ринку і узагальнювати те що вже накопичено у окремих сегментах законодавства. Необхідно, щоб розробками інноваційних проектів займалися установи, які ніколи не брали за мету продаж результатів інтелектуальної діяльності, тобто не розробляли завдання довести проект до привабливого у соціально-економічному плані вигляді і продати. Підкреслю - продати на внутрішньому ринку, бо зовнішні ринки недосяжні для переважної більшості підприємств і організацій. З огляду в Україні на сьогодні майже немає фахівців зазначеної спрямованості. Необхідно достатню кількість впливових фахівців, здатних робити виважені оцінки та приймати рішення на всіх етапах перетворення ідеї у новий або удосконалений продукт, от тоді і слід очікувати прискорення розбудови цивілізованого ринку інтелектуальної власності, адаптації національного законодавства Європейського Союзу.

Непропорційно низькою у відношенні до науково-технічного потенціалу України лишається загальна кількість отриманих охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, хоча останнім часом спостерігаються прискорені темпи їх видачі, які сягають 200-350% на рік. Аналіз такого стану висвітив, що в Україні серед усіх виданих патентів на винаходи більшу половину склали „деклараційні патенти на винаходи", які видаються під відповідальність власника патенту за необхідність винаходу умовами платоспроможності, тобто без проведення кваліфікаційної експертизи, і мають строк дії 6 років. Під час такої експертизи не треба глибоко доходити суті корисної моделі, перевіряти відповідність об'єкта умовам патентоспроможності, а необхідно тільки переконатися у дотриманні формальних вимог, що викладені у п.13. Порядку розгляду заявок на винахід. Крім того, необхідно, щоб фактичні строки видачі охоронних документів в Україні, які засвідчують пріоритет, авторство і право власності, у більшості випадків не дорівнювали або не перевищували весь строк існування інноваційного продукту, що є наслідком відсутності у відповідних нормативних документах чітко окреслених термінів діловодства за заявками.

Звичайно, патенти нових фірм, які починають власний бізнес, можна розглядати, як певний позитив під час пошуку джерел фінансування. Вагомий пакет патентів - вагома передумова для існування. Разом з тим, зрозуміло, що передати право на „короткі" патенти, надати ліцензію або отримати під них інвестиції на впровадження дуже проблематично, зокрема із огляду на те, що навіть законодавчо визнано -„ якщо в результаті проведення кваліфікаційної експертизи заявки прийнято рішення про відмову у видачі патенту на винахід, деклараційний патент на винахід вважається таким, що не набрав чинності від дати публікації відомостей про видачу", що автоматично анулює всі виключні права власника на винахід, а отже визнає всі ліцензійні договори не дійсними. Отже, занепад патентної активності неодмінно призводить до небажаних структурних зрушень: зростає та стає переважною питома вага незначущих винаходів, які за технічним рівнем наближаються до корисних моделей, впровадження яких дозволяє покращити лише технології незначного рівня наукоємності.

Підвалини, на яких будується система інтелектуальної власності, складаються, як із законодавства, яким регулюються питання створення результатів інтелектуальної власності та їх правового захисту, так і законодавства стосовно комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності. Крім розробки пропозицій щодо власне законодавства система інтелектуальної власності має сполучати органи державної влади - безпосередніх виконавців і організаторів її функціонування. Це - міністерства та відомства, контролюючі та наглядові органи, які займаються організацією боротьби із численними порушеннями у сфері інтелектуальної власності.

Висновок

Досліджуючи проблему інтелектуальної власності, важливо зрозуміти, що людська культура ґрунтується на двох видах праці, які мають різні форми розвитку, відтворення і підключення до суспільного цілого. Необхідно прослідкувати динаміку, тенденції та особливості взаємодії цих двох сфер на сучасному етапі розвитку і спробувати знайти найбільш адекватні для нинішньої ситуації економічні, політичні, соціальні принципи їх взаємореалізації, відповідні сучасному рівню співвідношення цих двох сфер та їх вазі в суспільному розвитку. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли помітно стирається відмінність між інтелектуальною (творчою) і нетворчою (не інтелектуальною) працею. Прагнення універсалізувати, поширити на все суспільство принципи ефективності, важливі для тієї чи іншої сфери суспільної праці, призводить, у кінцевому підсумку, до зруйнування їх обох. Але не в плані їх тотального знищення, а внаслідок необхідності переходу до нових, вищих рівнів їх функціонування, зумовлених новими вимогами і запитами соціоекономічного буття.

Проблема полягає у прагненні певної частини представників інтелектуальної діяльності поширити принципи, органічно властиві тільки інтелектуально-творчій праці. Тут і починається той самий "тоталітарний комунізм", який змістив акценти і фактично спотворив уявлення про справжню цінність творчої і нетворчої, інтелектуальної і не інтелектуальної праці. Достатньо перенести адекватний інтелектуально-творчій праці принцип незалежності виробництва від винагороди (оплати) на організацію нетворчої праці і ми відразу отримуємо систему примусу, яка відтворює рабовласницькій лад, який у радянсько-соціалістичному варіанті породжує колгоспно-табірну систему. Парадокс полягає також у тому, що універсалізація цих принципів і поширення їх на все суспільство не лише боляче відображаються на ефективності нетворчої праці, а й спотворюють творчу працю, викликаючи колапс усієї соціальної системи. Причина такої ситуації ще й у системному запереченні інституту приватної власності, що остаточно знівечило цінність інтелектуальної діяльності в цілому і творчої праці зокрема. Заперечення ринкових товарно-грошових відносин у сфері організації нетворчої праці та переведення її на "соціалістичні рейки" утворює настільки неефективну економіку, що вона втрачає потребу в самих продуктах творчої праці. А звідси випливає закономірне спотворення сутності власності взагалі та інтелектуальної зокрема. У зв'язку з цим виникає, по суті, непотрібність, марність інтелектуально-творчої праці.

У цьому випадку суспільство "не потребує" цих продуктів не тому, що не може ефективно оцінювати їх відтворення, а тому, що стає на шлях "низького, зниженого" споживання цих продуктів. Тоталітарно-бюрократичні форми організації подібного суспільства неминуче роблять його ворогом кожної інтелектуально-творчої праці, необхідною умовою якої, крім свободи пошуку, дослідження, самовиразу і спілкування, є приватна власність, на ґрунті якої і може існувати інтелектуальна власність. Інакше вона не може існувати. З того факту, що інтелектуально-творча діяльність, конкретизована в різних видах праці, котра за своєю природою не відчужується, має власні закони розвитку, зовсім не випливає, що не можна ставити питання про ефективні форми залучення цієї сфери суспільної праці до системи ринкових відносин. Для України ця проблема має сьогодні особливу актуальність.

Але в наш час дуже повільно відбуваються зміни на краще у правосвідомості службовців, науковців, виробників, інвесторів, продавців-усіх, хто причетний до створення дієвості державної системи інтелектуальної власності та інноваційної діяльності.

За швидкоплинних та жорстоких умов суперництва здобути власну нішу на світовому ринку можна тільки завдяки продукції, яка спроможна забезпечити найкращі технічні та споживчі характеристики, захищена патентом або вироблена за ліцензією. Професійно підготовлена пропозиція на продаж прав інтелектуальної власності являє собою суму документів і знань щодо самого виробу, його конкурентних можливостей, витрат на реалізацію, ступеня ризиків, реальної і потенційної платоспроможності та інших ринкових чинників. Підвищення рівня платоспроможності населення призведе до довільного витискання сумнівної якості закордонних товарів широкого вжитку з внутрішнього ринку, значно обмежить попит на неліцензійні продукти. Послуги на товари, виготовлені за новітніми патентованими або ліцензійними технологіями з якісною сировини або напівфабрикатів, екологічно чисті, конкурентноспроможні за якісними та споживчими характеристиками на сьогодні мають обмежений попит на внутрішньому ринку України завдяки невідповідності підвищеної ціни доходам.

На зовнішньому ринку національні товари теж мають обмежений попит, але вже з огляду на існування реальної конкуренції. Такий стан речей спричиняє виникнення патової ситуації - нагальна потреба в інноваційних проектах існує, а попит на інноваційний продукт має дуже обмежений характер.

Список використаної літератури

1. Левина И.Х. «Природа и структура труда в экономике XXI века // Философия хозяйства». -- 2006. -- № 1(43). -- С. 188.

2. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. «Право інтелектуальної власності: Навч. посібник». - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.

3. «Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів» / За ред. О.А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.: Концерн „Видавничий дім “Ін Юре”, 2002. - 672 с.

4. Дахно И.И. «Право интеллектуальной собственности: Научно-справочное пособие». - К.: ТП-ПРЕСС, 2004. - 224 с.

5. «Інтелектуальна власність в Україні. Нормативна база. - 2-ге видання/Рона О.М. - К.:КНТ, 2005. - 400 с.

6. «Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підруч. для студ. неюрид. ВНЗ» / За заг. ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького, - К.: Концерн „Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. - 236 с.

7. «Конституція України: Офіційне видання». - К.: Право, 1996.

8. Закон України “Про авторське право і суміжні права” (Відомості Верховної Ради України, № 13 / 2004).

9. Цивільний кодекс України : Офіційний текст. - К.: Кондор, 2004.

10. О.А. Підопригори, О. Д. Святоцького.- К.:Видав. Дім «Ін Юре», 2002, - 624 с.

11. «Інтелектуальна власність : Навч. Посібник / За ред.. Цибульова П. М. - К.: УкрІНТЕІ, 2006. - 276с.

12. Коссак В. М., Якубівський І. Є. «Право інтелектуальної власності: Підручник. - К.: Істина, 2007.-208с.

Размещено на Allbest.ru