Діяльнісна юридична поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Юридична поведінка: поняття, ознаки, значення

1.1 Поведінка: поняття, значення та види

1.2 Юридична поведінка: поняття, ознаки, значення

2. Види юридичної поведінки

3. Прояви діяльнісної юридичної поведінки

Висновки

Список використаних джерел

юридичний поведінка вчинок законність



Вступ

Актуальність теми. Людина - першоджерело права, воно є похідним її від антрологічної сутності та лежить у природі людської поведінки. Людина - це єдина із живих істот наділена властивістю бути істотою юридичною. Вона здатна виробляти норми ї додержуватись їх, тоді як інші живі істоти здатні лише мати звички. Тільки людина має абстрактну здатність створювати і сприймати юридичне. Саме тому, одним їз основниї об'єктів філософсько-правового пізнання завжди була людина та її поведінка. Багатолітній розвиток наукової думки засвідчує, що саме цей понятійний тандем є своєрідним осердям, навколо якого розгортається світ і його пізнання.

Мета та завдання роботи. Метою курсової роботи є комплексний, загальнотеоретичний аналіз діяльнісної юридичної поведінки.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

· з'ясувати понятта, значення поведінки особи;

· розкрити поняття юридичної поведінки, її ознаки та значення у суспільстві;

· охарактеризувати види юридичної поведінки;

· розглянути прояви діяльності юридичної поведінки.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовувались такі методи дослідження: історичні (проблеми осмислення сутності діяльнісної юридичної поведінки досліджувалсь в кінці ХІХ - на початку ХХ століття в межах психологічної, соціологічної, правової науки, юридична поведінка набула галузево-юридичного спрямуванняи у 60-80 рр. ХХ століття, в той час як за умов української незалежності, об'єктом підвищеного наукового інтересу став один із видів юридичної поведінки особи - протиправна поведінка, правомірна ж досліджувалась менш активно), психологічні (висвітлення головних аспектів поведінки людини), соціологічні ( дослідження масової поведінки людей), структурний (досліджує залежності поведінки субґєктів, виходячи з їх становища, місця і ролі в дер¬жавно-правових організаціях), функціональний (його сутність відображається у виділенні форм взаємодій елементів юридичної поведінки і визначенні їх місця і значення (функції)), тлумачення юридичних норм, аналіз (за допомогою нього досліджуються і вивчаються юридичні особливості правової поведінки, її класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя).

Об'єкт дослідження: діяльнісна юридична поведінка.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є закономірності виникнення, розвитку та вдосконалення діяльнісної юридичної поведінки.

Ступінь наукової розробки теми. У вітчизняній юридичні науці питання діяльнісної юридичної науки досліджували: Балинська О. М., Волинки К. Г., Грищук В. К., Кельман Н. С., Комаров С. А., Луць Л. А., Матвєєва Т. В., Штангрет М. Й., Шершеневич Г. В. та багато інших. У зарубіжній юридичній науці питання діяльнісної юридичної поведінки досліджували: Вайшвіл Альфонсас, Беррес Скіннер, Зигмунд Фрейд, Карл Юнк, Едгер Брайтмен, Пол Рікер.

Структура роботи. Робота скалається із вступу, трьох розділів, які містять ще два підрозділи, висновків, списку використаних джерел.



1. Юридична поведінка: поняття, ознаки, значення

1.1 Поведінка: поняття, значення та види

Вищим ступенем, в якому найяскравіше проявляються взаємозв'язок між свідомістю, особистістю та діяльністю, виступає одна з форм реалізації людини як носія свідомості у повсякденній життєдіяльності - поведінка. Поведінка являє собою різновид людської діяльності. З цієї позиції визначення поведінки дав С. Л. Рубінштейн: "Під поведінкою розуміють визначеним чином організовану діяльність, яка здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем.

Поведінка у людини переважно є результатом низки усвідомлюваних дій - вчинків".

Вчинки - це специфічний вид розумово-вольової дії суб'єкта, які є складовою частиною людської поведінки і специфічною формою вираження ставлення суб'єкта до оточуючого середовища.

У сучасній українській психологічній науці ряд авторів визначають вчинок, як "осередок і головний предмет психології". Зокрема вони розглядають вчинок як "еталон, до якого у своєму поступальному русі приміряються і від якого відступають відомі в психології феномени".

У працях В. О. Гатенка можна знайти психологічну "форму життя". Він писав: "Вчинок - це і засіб, і мета історичного поступу людства. Від вчинку, через вчинок, до вчинку - саме такою вбачається логіка духовно-психологічного розвитку людської цивілізації".

Вчинок має свою "реально-практичну" структуру, у яку входять щонайменше чотири одиниці (за В. А. Роменцем):

1. Ситуативний компонент.

2. Мотиваційний компонент.

3. Дійовий компонент.

4. Післядійовий компонент.

Поведінка, як і реальність, суспільно опосередкована. І вчинок теж виражається як суспільний акт, як прояв ставлення суб'єкта до окремої людини чи суспільства в цілому.

Опосередкованість вчинку суспільством виражається категорією норми.

Норма - це явище суспільної свідомості у вигляді вимог, які поділяє більшість членів суспільства, які створюють оптимальні умови існування окремого індивіда з урахуванням його соціальної ролі.

Розрізняють біологічні та соціальні норми. Біологічні норми належать до регулятивних факторів організму індивіда, а соціальні - до його поведінки в людській спільноті. Якщо вчинок людини відповідає основним зразкам, прийнятим у даному культурному угрупованні, то це свідчення належного пристосування людини до суспільних умов.

Класичне вивчення поведінки утвердилося з появою поведінкової психології - 6іхєвіоризм, засновником якого став американський психолог Джон Уотсон (1878-1957). Предметом біхевіоризму стало вивчення поведінки як зовнішньої реакції організму на стимули, що впливають на нього. На думку біхевіористів, поведінка формується в результаті неусвідомленого добирання фізичних рухів як реакції на стимули. Вони звели поведінку до вчинку, який характеризується поняттям "стимул - реакція". Але ж у поведінці ці два компоненти дуже широко розглядаються і включають у свою роботу практично всі психічні явища та процеси.

Що стосується людської діяльності, то вона має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб'єкт діяльності взаємодіє зі середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

Діяльність - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових. Варій М. Й. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ: Центр учбової літератури, 2009. - С. 288

1.2 Юридична поведінка: поняття, ознаки, значення

Юридична поведінка - це соціально-значуща, усвідомлена поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що передбачена нормами права та тягне за собою юридичні наслідки. Гіда Є. О. Теорія держави і права: [підручник] / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіда. - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. - С. 350

Ще є такі визначення юридичної поведінки:

* юридична поведінка - це різновид соціальної поведінки, яка характеризується соціальною значущістю діяльності і спілкування суб'єктів, контролюється їх свідомістю і волею, закріплюється й охороняється нормами права і тягне юридичні наслідки. Популярна юридична енциклопедія / В. Г. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський та ін. - К. Юрінком Інтер, 2002. - С. 342

* юридична поведінка - це психологічно обґрунтована, соціально значуща, юридично регламентована, підконтрольна державі в особі її правозастосовних та правоохоронних органів поведінка, що тягне за собою юридичні наслідки. Філософія права: словник слідчого / В. М. Парасюк. - Л.: ЛьвДУВС, 2009. - С. 112

Сутність юридичної поведінки наведена у додатку А. (див. ДОДАТОК А)

Разом із тим, термінологія пов'язана із питанням процесу дії права на поведінку особи, зокрема, у розрізі її складових правого впливу та правового регулювання, висвітлена дещо краще, адже є інструментальним терміном власне правової науки:

* дія права - це його здатність у певному середовищі чинити ідейно-мотиваційний вплив на особу чи групу осіб та як наслідок цього забезпечувати відповідно до своїх цілей, принципів та приписів правомірний характер людської діяльності та вчинків Гойман В. И. Действие права: методологический аналз / В. И. Гойман. - М., 1988. - С. 40

* дія права - це визначений «зріз» права, що відображає буття права на різних рівнях: застосовується до окремої особи, соціальних груп, суспільства загалом Мертон Р. К. Социальная структура и аномия / Р. К. Мертон. - М.:Прогресс, 1966. - С. 7

* дія права - категорія, що відображає всі можливі форми та сфери прояву права, характеризує його у процесі формування, сприйняття його індивідуальною та мсовою свідомістю та у процесі його реалізації в практичній діяльності суб'єктів Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії: навчальний посібник / Н. М. Оніщенко. - К.: Інститут держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2002. - 140 с.

* правовий вплив - це дія, яку певна особа, чи предмет, або явище проявляє стосовно іншої особи чи предмета Філософія права: словник слідчого / В. М. Парасюк. - Л.: ЛьвДУВС, 2009. - С. 40

* правове регулювання - форма регулювання суспільних відносин, яка забезпечує відповідність поведінки їхніх учасників вимогам і дозволам, що містяться у нормах права Юридичиский енциклопедический словарь / А. Я. Сухарев. - М.:Совецкая енциклопедія, 1984. - 261 с.

* правове регулювання - це здійснюваний державою, за допомогою всіх юридичних засобів, владний вплив на суспільні відносини та поведінку й свідомість громадян з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвитку Популярна юридична енциклопедія / В. Г. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський та ін. - К. Юрінком Інтер, 2002. - С. 354

Основні ознаки юридичної поведінки:

1) соціальна значущість - буд-які вчинки людей впливають на систему суспільних відносин (або позитивно, або негативно). У силу своєї соціальної значущості будь-який людський вчинок викликає людську реакцію - схвалення або ж осуд. У цьому і проявляється соціальна характеристика (оцінка) поведінки, яка може бути або суспільно корисною, або суспільно шкідливою (небезпечною);

2) суб'єктивізм - обумовлюється тим, що люди наділені свідомістю та волею і контролюють свою поведінку. Вчиняючи ту чи іншу дію у правовій сфері, суб'єкт співвідносить її з тими нормами та цінностями, які існують, аналізує її з позиції того, яку користь він принесе суспільству, собі та іншим людям. У залежномсті від цього ї приймається рішення, визначаються напрями та інтенсивність поведінки. Ця сторона, пов'язна з відношенням особи до своїх дій та їх наслідків, і складає суб'єктивну сторону поведінки;

3) чітка регламентація поведінки правом - як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти поведінки відображаються у нормах права. Така регламентація забезпечує точність, визначеність поведінки у правовій сфері, є захистом від втручання в діяльність громадян збоку інших суб'єктів. Якою б суспільно корисною (чи, навпаки, суспільно шкідливою) не була б поведінка, якщо вона не опосередкована правом, вона не буде правовою, і не буде забезпечуватись примусовою силою держави. Саме за допомогою норм права стимулюється, втілюється в суспільне життя суспільно корисна поведінка і витісняється з життя поведінка, яка небажана (шкідлива) для суспільства;

4) підконтрольність правової поведінки та її гарантованість державою - ця ознака обумовлена властивістю суб'єктів суспільного життя контролювати свою діяльність та передбачає гарантування права з боку держави, в особі її правоохоронних та правозастосовних органів, шляхом оцінки та коригування такої діяльності;

5) спроможність правової поведінки спричинити юридичні наслідки. Ця ознака має дуже важливе значення для характеристики поведінки в правовій сфері. В умовах розширення меж загально дозволеного регулювання, коли «дозволено все, що не заборонено законом», можна припустити, що будь-яка поведінка, яка не заборонена нормами права, є правовою. Проте суб'єкти можуть робити такі вчинки, які, хоча і не заборонені правом, однак і не тягнуть за собою будь-які юридичні наслідків. Оскільки така поведінка є юридично нейтральною - вона не може вважатися правовою. З огляду на вищезазначену особливість правовий вчинок зазвичай виступає юридичним фактом - підставою для вчинення (зміни або припинення) правовідносин. Гіда Є. О. Теорія держави і права: [підручник] / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіда. - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. - С. 350

Для сприйняття поведінки як соціально-правової, обов'язковою ознакою є її перебування під контролем свідомості й волі людини. Це означає, що людина повинна усвідомлювати характер своєї діяльності, тобто розуміти те, що вона робить чи не бажає робити. Таке розуміння можливе лише за наявності дієздатності людини. За індивіда, який не здатний усвідомлювати характер своїх дій, правову поведінку здійснюють його законні представники (батьки, опікуни тощо). Однак, усвідомлення характеру соціальності поведінки не вичерпується лише її усвідомленням. Потрібен ще й вольовий характер поведінки, тобто людина повинна мати можливість керувати своїми діями чи бездіяльністю на власний розсуд з власної волі. Фізичне чи психічне обмеження волі людини може виключити соціальну значущість поведінки.

Соціальна поведінка перетворюється на юридичну лише тоді, коли вона регламентована діючим правом. Існує два аспекти перетворення соціальної поведінки на юридичну. По-перше, поведінка безпосередньо регламентується правом. По друге, це право повинно діяти в просторі й часі та по колу осіб в момент здійснення соціальної поведінки.

Зважуючи на те, що право завжди гарантується державою, юридична поведінка має контролюватися державою та її органами і посадовими особами. Існують випадки, коли держава передає свої функції контролю органам місцевого самоврядування чи об'єднанням громадян. У таких випадках юридична поведінка буде знаходитися під контролем названих недержавних органів чи посадових осіб, однак, держава залишає верховенство контролю за собою, наприклад, через судові органи.

Будь-яка правова поведінка тягне за собою юридичні наслідки у вигляді заохочення чи примусу. У теорії права розроблено також поняття механізму юридичної поведінки як сукупності засобів, з допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Механізм юридичної поведінки містить: правові норми, що регулюють поведінку людини; юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичні обов'язки; акти здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Універсальними засобами механізму юридичної поведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- С. 176



2. Види юридичної поведінки

Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної - соціально корисною і соціально шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки юридично значущу поведінку можна поділити на такі види:

Правомірна поведінка - дія (чи бездіяльність), що є соціально корисною, відповідає нормам права.

Зловживання правом - дія (чи бездіяльність), що формально перебуває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою.

Об'єктивно неправомірне діяння - дія (чи бездіяльність), що суперечить нормам права, є соціально шкідливою, але не містить складу правопорушення.

Правопорушення - дія (чи бездіяльність), що є соціально шкідливою, суперечить нормам права.

Правомірна поведінка - суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері правомірно (правослухняно). Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 456 - 457

Основні ознаки правомірної поведінки:

- відповідність поведінки нормам права - тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності з нормами права. Інколи правомірну поведінку трактують як поведінку, яка не порушує норми права. Проте таке визначення не досить точно відображає зміст цього явища, оскільки поведінка, що не протирічить нормам права, може здійснюватися поза сферою правового регулювання, та не бути правомірною;

- соціально корисна - це дії, що відповідають образу життя, корисні (бажані), а інколи і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте, соціальна роль правомірної поведінки полягає у забезпеченні не тільки суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб'єктів правових дій;

- має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

- зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

- спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

- охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм. Гіда Є. О. Теорія держави і права: [підручник] / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіда. - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. - С. 352 - 353

Класифікацію правомірної поведінки наведена в додатку Б. (див. ДОДАТОК В)

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є її поділ відповідно до особливостей суб'єктивної сторони:

- соціально-активна поведінка свідчить про високий ступінь відповідальності суб'єкта. При реалізації норм права він діє дуже активно, намагаючись здійснити правові приписи якомога краще, ефективніше, принести максимальну користь суспільству, реалізувати свої здібності.Правова активність може проявлятись у різних сферах суспільного життя - правотворчій, політичній та ін. Так, у сфері правоохоронної діяльності це творче відношення до праці, постійне підвищення її продуктивності, ініціатива і дисциплінарність при виконанні службових обов'язків;

- законослухняна поведінка - це вид правомірної поведінки, що характеризується усвідомленою покорою людей вимогам закону. Правомірні приписи в цьому випадку використовують добровільно у демократичних суспільствах;

- конформістська (пристосовницька) поведінка - пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом "поводься так, як поводять себе інші". Тобто, пасивна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб'єкта в необхідності неухильного виконання норм права, а на способі Його пристосування до оточуючого соціального середовища. Гіда Є. О. Теорія держави і права: [підручник] / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіда. - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. - С. 354 - 355

Мотиви правомірної поведінки особи (суб'єктивна сторона) - спонукальні причини дії (бездіяльності), докази на користь саме такої дії. Вони є різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) розуміння громадянського обов'язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних дій; 6) прагнення робити як усі (конформізм); 7) острах відповідальності та ін. Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби й інтереси.

Види правомірної поведінки за мотивами (за суб'єктивною стороною - залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків):

1) активна (принципова) - цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її мотивом є переконаність чинити правомірно;

2) звична - вид законослухняної поведінки, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль;

3) конформістська (від лат. - подібний) - вид пасивно-пристосувальної поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: "роби так, як роблять інші"), підпорядковується груповим стандартам і вимогам (колег по роботі, керівництва, неформального лідера, родичів та ін.), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти - це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддаються "синдрому юрби" чи наказу (прикладу поведінки) керівника;

4) маргінальна (від лат. - прикордонний, проміжний) - вид "проміжної" (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності до протиправних дій у разі послаблення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд у тролейбусі лише тому, що зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем активності (за об'єктивною стороною): дія (своєчасне подання декларації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Право не регулює бездіяльність. Бездіяльність - це специфічний вчинок, а саме: відсутність поведінки, передбаченої нормативно-правовими актами, нормативними договорами та іншими джерелами (формами) права.

Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: добровільна (явка з повинною до суду); змушена (доставка до суду під конвоєм).

Види правомірної поведінки залежно від ступеня соціальної значущості: 1) соціально належна (захист батьківщини, виконання трудових обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.) - закріплюється в імперативних нормах як обов'язок та забезпечується, крім інших способів, державним примусом; 2) соціально бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, укладання шлюбу) - закріплюється в диспозитивних нормах як права суб'єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою; 3) соціально допустима (розлучення, страйк, участь в організаціях "за інтересами", відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.) - закріплюється в диспозитивних нормах, реалізується відповідно до волі (інтересів) суб'єкта; проте держава не зацікавлена в поширенні такої поведінки, хоч і забезпечує можливість її здійснення. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. -- X.: Еспада, 2006. -- С. 457 - 458

Правопорушення - суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, за яке чинний закон передбачає юридичну відповідальність.

Ознаки:

· суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність);

· протиправна діяльність;

· винність особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння;

· деліктоздатність суб'єкта, який вчинив правопорушення;

· наявність юридичної відповідальності за порушення певної норми права.

Суспільна небезпечність характеризується тим, що правопорушення:

1. завжди шкідливі для суспільства, держави й особи;

2. шкідливість означає їх небажаність і необхідність боротьби з ними;

3. шкідливість також передбачає настання негативних наслідків, які проявляються безпосередньо або в майбутньому, що також є небезпечним для функціонування суспільних відносин;

4. ступінь їх суспільної небезпечності може бути різний, що відображається в засобах негативної реакції з боку держави, передбачених правовою нормою.

5. Склад правопорушення - сукупність закріплених у законі ознак об'єктивного і суб'єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає:

· Об'єкт

· Суб'єкт

· Об'єктивну сторону

· Суб'єктивну сторону

Об'єкт - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення.

Об'єкт правопорушення поділяють на загальний, родовий ( видовий ) і безпосередній.

Загальний об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди.

Родовий ( видовий ) об'єкт - більш-менш широке коло однорідних взаємопов'язаних відносин, на які посягає цілий ряд правопорушень.

Безпосередній об'єкт - це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо сформовано одне або кілька правопорушень. Пендюра М. М. Теорія держави і права: [навчальний посібник] / М. М. Пендюра - К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2013. - С. 196 - 197

Зловживання правом - особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального тилу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Ознаки зловживання правом:

1) наявність в особи суб'єктивного права (зловживати можна тільки суб'єктивним правом);

2) діяльність особи, що спрямована нібито на реалізацію цього права, видимість легальності поведінки; відсутність порушення конкретних юридичних заборон (їх додержання) чи невиконання обов'язків (їх виконання);

3) використання недозволених засобів і способів здійснення права;

4) здійснення права всупереч його соціальному призначенню;

5) усвідомлення особою незаконності своїх дій, свідомий вихід за встановлені законом межі (наявність умислу);

6) заподіяння шкоди (збитку) інтересам суспільства чи інтересам іншої особи;

7) невиразність протиправної поведінки як юридичної ознаки правопорушення;

8) нетрадиційність юридичних наслідків - відсутність юридичної відповідальності, що властива правопорушенню. Адже юридична відповідальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб'єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Види зловживання правом за правовою кваліфікацією:

- правомірне (легалізоване, але аморальне чи недоцільне): явно не виходить за межі встановленого законом суб'єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці правомочної особи - заподіює шкоду неохоронюваним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значущої інформації або передбачення в публікації судового рішення);

o протиправне (неправомірне, нелегалізоване): явно виходить за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, є соціально небезпечним, винним діянням (журналіст, зловживаючи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, образа, породження національної, расової або релігійної ворожнечі).

Види зловживання правом за суб'єктивною стороною:

o необережне - вчиняється без наміру, але об'єктивно спричиняє настання шкоди (відмова члена сім'ї наймача житлового приміщення без наміру та будь-яких причин дати згоду на його обмін);

o навмисне - вчинене з наміром нашкодити іншій особі; найбільш відомим видом зловживання правом (сфера застосування цивільного права) що полягає у здійсненні навмисних дій в галузі договірних, зобов'язальних та інших цивільно-правових відносин з наміром заподіяти іншій особі майнову шкоду (зменшення або втрата доходу потерпілим) та моральну шкоду (зазіхання на гідність, ділову репутацію тощо).

Об'єктивно протиправне діяння - протиправне соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність) особи, що не становить складу правопорушення, але здобуває негативне реагування держави у вигляді примусових заходів. Це, як правило, діяння неделіктоздатних осіб, а також невинні діяння деліктоздатних осіб (випадкові дії, що мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини -"казус").

Ознаки об'єктивно протиправного діяння:

1) суперечність з нормами права;

2) наявність лише об'єктивних ознак такого діяння як правопорушення, насамперед шкідливості, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, котрі охороняються і захищаються правом;

3) відсутність або суб'єкта правопорушення або/та суб'єктивної сторони (вини) і, отже, складу правопорушення. Так, заподіяння шкоди малолітньою дитиною не є правопорушенням, хоч юридичні наслідки полягають у застосуванні юридичної відповідальності до батьків або опікунів; заподіяння шкоди людиною, що перебувала у стані неосудності чи обмеженої осудності, не є правопорушенням, але передбачає застосування до неї примусових заходів медичного характеру;

4) негативне реагування держави шляхом застосування примусових заходів такого змісту: а) відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (визнання угоди недійсною з поверненням сторін до первиною майнового стану; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація); стягнення боргу). Такі заходи застосовуються не для засудження і перевиховання особи, котра невинно заподіяла шкоду, а для відновлення нормального стану правових відносин через стимулювання особи до виконання покладених на неї обов'язків; б) примусові заходи виховного впливу, наприклад, щодо неповнолітніх осіб - застосовуються як альтернатива кримінальної відповідальності; ці заходи не містять мети покарання внаслідок недієздатності неповнолітніх осіб, а спрямовані на їх перевиховання; в) примусові заходи медичного впливу - сприяють попередженню здійснення суспільно небезпечних діянь особами, котрі перебувають у стані неосудності або обмеженої осудності. Приклади: на підставі судового рішення примусове лікування хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби; надання амбулаторної психіатричної допомоги; поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у спеціальну лікувальну установу з метою обов'язкового лікування, що є попередженням здійснення нею суспільно небезпечних діянь.

Отже, об'єктивно протиправні діяння, тобто діяння неделіктоздатних суб'єктів (неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними) не кваліфікуються як правопорушення, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Суб'єкт об'єктивно протиправного діяння не є суб'єктом юридичної відповідальності. Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - С. 56



3. Прояви діяльнісної юридичної поведінки

Що стосується поняття «діяльність», вважаємо, що такою є специфічно людська форма цілеспрямованого відображення ї перетворення світу, джерело виникнення культури, становлення соціальної організації і формування особи.Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - С. 35

Діяльність пов`язана з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату. Здебільшого поняття «поведінка» та «діяльність», коли діяльність тлумачиться як система поведінки, розглядають в аналогічному розумінні. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии / Я. Щепаньский - М.:Прогресс, 1969. - С. 113

Втім, із такою тезою важко повністю погодитися, адже, від діяльності поведінка особи відмінна тим, що остання є тільки зовні спостереженою її формою, виявом, що не завжди вказує на зміст діяльності, ступінь засвоєння її суб'єктом. Відтак, категорія «діяльність» є одним із способів буття та існування соціальної діяльності, вияву соціальної активності осіб, цілеспрямованого відображення й зміни ними навколишнього світу.

Основні характеристики діяльності: мотив, мета, предмет, структура і засоби.

Метою діяльності виступає її продукт. Це може бути матеріальний предмет, можуть бути знання, уміння, навички, думка, ідея, теорія, витвір мистецтва.

Іноді мотив і мета діяльності можуть співпадати один з одним. Одна і та ж мета може продовжуватись різними мотивами, а одні і ті ж мотиви можуть формувати у різних людей різні цілі діяльності.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу.

Основними складовими структури діяльності є дії і операції. Діями називають частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету,що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії.

Операції, яким віддає перевагу людина, характеризують її індивідуальний стиль.

Структуру діяльності можна уявити представити у вигляді сходинок, спускаючи по яких людина цю діяльність і здійснює. Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - С. 36

І остання характеристика діяльності - засоби. Це ті інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії і операції. Розвиток засобів діяльності веде до підвищення її продуктивності. Рубинштейн С. Л.Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - СПб.: Болый город, 1978. - С. 93

Види діяльності доволі багатоманітні (напр.., економічна, соціальна, трудова, освітянська, споживацька), як і її форми (наприклад, індивідуальна, колективна, масова). Умовами діяльності особи є:

· предметні ситуації;

· умови спілкування (групи чи колективи);

· діючі норми та цінності соціальної спільноти і суспільства в цілому;

· діючі соціальні інститути суспільства;

· особливості соціальної організації, до якої належать індивіди;

· соціальні статуси індивідів, які вони займають, і виконувані згідно з цими статусами соціальні ролі. Гойман В. И. Действие права: методологический аналз / В. И. Гойман. - М., 1988. - С. 48 40 48 с.

Умови діяльності, своєю чергою, визначають соціальну поведінку особи. Будучи усвідомленими, вони, оцінюються через призму потреб та інтересів особистості й викликають у неї почуття задоволення (або незадоволення). Незадоволеність стає соціальною детермінантою діяльності особистості, що прагне змінити ці умови згідно зі своїми потребами. Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - С. 36 Рокпшіу

В такому розумінні, слушним видається міркування Г. П. Предвічного та Ю. А. Шерковіна, котрі зазначають, що поведінка є формою діяльності, її зовнішнім аспектом. Социальная психология: краткий очерк / [под общ. Ред. Г. П. Предвечного и Ю. А. Шерковина]. - М.: Политиздат, 1975. - С. 118

На думку В. В. Оксамитного, поведінка була ї залишається найважливішою соціальною характеристикою особи. Залежно від форми вираження вона може бути:

· вербальною (що складається з різних висловлювань, які дають уявлення про внутрішній стан індивіда);

· реальною (містить в собі певні дії людей). Оксамитный в. В. Правовое воспитание - важный фактор социальной активности личности / В. В. Оксамитный. - К.:1979. - С. 12

Прикладом діяльнісної юрдичної поведінки можуть бути розпорядчо-регулювальні дії працівників Державної автомобільної інспекції - це дії, які застосовуються з метою усунення перешкод у русі, надання допомоги учасникам руху в місцях тимчасових заторів, у місцях, де трапилося стихійне лихо або ДТП, під час проведення масових та спеціальних заходів, при несправній світлофорній сигналізації, проведенні дорожньо-ремонтних робіт тощо. До таких дій належить регулювання руху за допомогою жестів (руками, жезлом) та свистка. Також сигнал про зупинку транспортного засобу подається працівником підрозділу ДПС з тротуару (обочини) у зрозумілій для водіїв формі (сигналів), за допомогою жезла регулювальника, свистка чи рукою. При цьому жезлом (рукою) вказується безпосередньо на транспортний засіб, який зупиняється, та на пнопоноване місце зупинки. Про затвердження інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС: Наказ МВС України від 27 березня 2009 р. №111.

Отже, поведінка особи є формою перетворення діяльності реальну дію. Завдяки поєднанню універсальних властивостей вона дає можливість виділити її в окремий соціальний феномен - багатогранний та полі дисциплінарний, оскільки є предметом дослідження низки гуманітарних наук. Сутність поведінки вивчають філософи, психологи, соціологи, юристи тощо. Альфонсас В. Личности и правовое регулирование: творческие поиски / Вайшвила Альфонсас. - Луганск, 2006. - С. 149

З огляду на вищезазначене, поведінку особи інтерпретуємо як вияв цілеспрямованої активності соціального суб'єкта, спрямований на практичну взаємодію з навколишнім середовищем задля підтримання свого існування.Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. - С.37

Також діяльнісна поведінка може проявлятися у таких масових зібраннях, як марш вишиванок, що відбувся у Києві 17 травня. Люди, одягнені у національний одяг, для того, щоб висловити свою думку рушили центральними вулицями столиці. Фіналом патріотичного параду став концерт, на якому виступили українські письменники, музиканти, танцюристи та громадські діячі.

Сотні жителів Дніпропетровська також приєдналися до мегамаршу вишиванок, який пройшов в суботу в багатьох українських містах, а також у Відні, Нью -Йорку, Лондоні і Торонто.

Потім люди попрямували до пам'ятника Шевченку на Монастирському острові. Цілі сім'ї у вишиванках, із прапорами та іншою українською символікою в руках пройшли центральними вулицями та Набережної під звуки скрипок і українські пісні.

Звучали патріотичні гасла, а проїжджаючі мимо автомобілісти вітали хода гудками. Біля пам'ятника Кобзарю виконали гімн України, передає наш власкор Володимир Рибальченко.

І хмельничани марширували у вишиванках. У параді брали участь близько півтори сотні жителів обласного центру. Учасники маршу, проходячи центральними вулицями міста, поклали квіти до пам'ятників Тарасу Шевченку та В'ячеславу Чорноволу. Завершили ходу на майдані Незалежності, де вшанували пам'ять Героїв Небесної Сотні. Козак И. Міста України одягли вишиванки [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://golosukraine.com/publication/suspilstvo/spilnota/26019-mista-ukrayini-odyagli-vishivanki-foto/#.U3zbQtJ_te8



Висновки

Отже, проаналізувавши тему Можемо зробити висновок, що діяльнісна юридична поведінка пов`язана з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату. Здебільшого поняття «поведінка» та «діяльність», коли діяльність тлумачиться як система поведінки, розглядають в аналогічному розумінні.

Поведінка у людини переважно є результатом низки усвідомлюваних дій - вчинків".

Вчинки - це специфічний вид розумово-вольової дії суб'єкта, які є складовою частиною людської поведінки і специфічною формою вираження ставлення суб'єкта до оточуючого середовища.

Діяльність - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Будь-яка правова поведінка тягне за собою юридичні наслідки у вигляді заохочення чи примусу. У теорії права розроблено також поняття механізму юридичної поведінки як сукупності засобів, з допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Механізм юридичної поведінки містить: правові норми, що регулюють поведінку людини; юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичні обов'язки; акти здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Об'єктивно протиправні діяння, тобто діяння неделіктоздатних суб'єктів (неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними) не кваліфікуються як правопорушення, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Суб'єкт об'єктивно протиправного діяння не є суб'єктом юридичної відповідальності.

Види діяльності доволі багатоманітні (напр.., економічна, соціальна, трудова, освітянська, споживацька), як і її форми (наприклад, індивідуальна, колективна, масова). Умовами діяльності особи є:

* предметні ситуації;

* умови спілкування (групи чи колективи);

* діючі норми та цінності соціальної спільноти і суспільства в цілому;

* діючі соціальні інститути суспільства;

* особливості соціальної організації, до якої належать індивіди;

* соціальні статуси індивідів, які вони займають, і виконувані згідно з цими статусами соціальні ролі.

З огляду на вищезазначене, поведінку особи інтерпретуємо як вияв цілеспрямованої активності соціального суб'єкта, спрямований на практичну взаємодію з навколишнім середовищем задля підтримання свого існування.



Список використаних джерел

1. Про затвердження інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС: Наказ МВС України від 27 березня 2009 р. №111.

2. Альфонсас В. Личности и правовое регулирование: творческие поиски / Вайшвила Альфонсас. Луганск, 2006. С. 149.

3. Варій М. Й. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ: Центр учбової літератури, 2009. С. 288.

4. Вітенко І.С. Основи психології: Підручник / І. С. Вітенко, Т. І. Вітенко. Вінниця: Нова книга, 2008. С. 344.

5. Гіда Є. О. Теорія держави і права: [підручник] / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є. О. Гіда, Є. В. Білозьоров, А. М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є. О. Гіда. К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2011. С. 576.

6. Гойман В. И. Действие права: методологический аналз / В. И. Гойман. М., 1988. С. 501.

7. Козак И. Міста України одягли вишиванки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://golosukraine.com/publication/suspilstvo/spilnota/26019-mista-ukrayini-odyagli-vishivanki-foto/#.U3zbQtJ_te8.

8. Козенко Ю. О. Правова поведенка особи: спроба інтегративного осмислення: монографія / Ю. О. Козенко. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. С. 160.

9. Мертон Р. К. Социальная структура и аномия / Р. К. Мертон. М.:Прогресс, 1966. С. 313.

10. Оксамитный в. В. Правовое воспитание - важный фактор социальной активности личности / В. В. Оксамитный. К.:1979. С. 231.

11. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. К.: Юрінком Інтер, 2001. С. 176.

12. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії: навчальний посібник / Н. М. Оніщенко. К.: Інститут держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України, 2002. С. 352.

13. Пендюра М. М. Теорія держави і права: [навчальний посібник] / М. М. Пендюра. К.: ФОП О. С. Ліпкан, 2013. С. 304.

14. Популярна юридична енциклопедія / В. Г. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський та ін. К. Юрінком Інтер, 2002. С. 528.

15. Рубинштейн С. Л.Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. СПб.: Болый город, 1978. С. 814.

16. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. X.: Еспада, 2006. 456 - С. 524.

17. Социальная психология: краткий очерк / [под общ. Ред. Г. П. Предвечного и Ю. А. Шерковина]. М.: Политиздат, 1975. С. 261.

18. Філософія права: словник слідчого / В. М. Парасюк. Л.: ЛьвДУВС, 2009. С. 408.

19. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии / Я. Щепаньский. М.:Прогресс, 1969. С. 240.

20. Юридичиский енциклопедический словарь / А. Я. Сухарев. М.:Совецкая енциклопедія, 1984. С. 415.

Размещено на Allbest.ru