Особисті права людини в конституційному законодавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

РЕФЕРАТ

ОСОБИСТІ ПРАВА ЛЮДИНИ В КОНСТИТУЦІЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Виконав курсант ДДУВС

Навч.групи КМ-342

Джеглава Марина Вадимівна

Перевірив:

доцент кафедри

Христова Ю.В.

Дніпропетровськ

2014

Вступ

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів вільної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

У системі прав людини та громадянина особливе місце посідають конституційні особисті права та свободи. З прийняттям Конституції України в 1996 році цей вид прав людини здобув нове закріплення, що виявляється в розширенні їх кількості та юридичного змісту. Проте, до останнього часу в науці конституційного права різними науковцями неоднозначно (переважно суперечливо) розглядаються поняття та зміст конституційних прав та свобод, а також їх місце у Конституції України, що вимагає узагальнення цих позицій і глибшого дослідження даного виду конституційних можливостей людини і громадянина.

Реалізація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина характеризується втіленням громадянином у життя певних можливостей для задоволення особистих потреб та забезпечення цих можливостей державними органами. Процес забезпечення конституційних особистих прав людини та громадянина здійснюють ограни держави, в тім числі і органи внутрішніх справ. Серед названих органів саме органи міліції та досудового слідства відіграють значну роль у даному процесі.

1. Генезис прав і свобод людини на землях України

Ідеї визнання прав і свобод людини безперечно були притаманні українській філософії та знайшли своє продовження в історії українського конституціоналізму.

Ще у «Велесовій книзі» - пам'ятці IX ст. філософія зумовлена духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода і самоцінність особистості. Окремі уявлення про права людини знаходимо в таких джерелах, як « Руська правда», « Слово про закон і благодать», «Повчання Володимира Мономаха»,пізніше у Литовському статуті знаходимо рівності всіх перед законом особистої відповідальності, захисту прав людини з боку держави.

Людина, її права цікавили і українських філософів. До ранніх українських гуманістів можна віднести таких вчених, як Юрій Дрогобич (XV ст.), Павло Русина, Станіслав Оріховський (XVI ст.).

Глобальне дослідження людини, особистості провів геніальний український філософ Г. Сковорода, який науку про людину, та її щастя вважав найважливішою з усіх наук. Послідовно ідею природних прав та договірну теорію походження держави відстоював Я. Ковельський, який зазначав при цьому, що всі громадяни мають бути формально рівними перед законом, влада і особа повинні нести взаємну відповідальність.

Розробці теоретичних питань прав та свободи людини значну увагу приділяв М. Драгоманов, розглядаючи основні права та свободи людини як загальнолюдську цінність. М. Драгоманов вважав за необхідне надати національної форми цим цінностям, що дало б змогу враховувати національні особливості і найбільш повно та гармонійно втілити їх у життя.

Безумовно важливу роль для становлення ідей прав людини на Україні відіграли і праці українських теоретиків української державності М. Грушевського, В. Винниченка, О. Кістяковського та інших. Зокрема, заслугою М. Грушевського серед інших, необхідно вважати привернення уваги до прав національних меншин, прав людини на мову, релігійних прав. На позиції прогресивного конституціоналізму стояв О. Кістяковський, який послідовно відстоював надання людині демократичних прав, зокрема, захист свободи слова і віросповідання, права зборів, загального виборчого процесу та інші.

Перші спроби правової регламентації прав окремих соціальних груп в українських конституційних актах доцільно проілюструвати в статті 11 Конституції Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року,в якій встановлювались і оголошувались права вдів козаків,їхніх дружин та дітей-сиріт Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право / М. Мірошниченко. - К.: Аттика, 2004. - С 78.

В якості окремих статей закріплювались взаємовідносини людини з українською державою в Конституції УНР від 29.04.1918р., на засадах ліберальної (європейської) концепції прав людини.

За радянський період української державності було прийнято 4 конституції (1919, 1929, 1937 та 1978 рр.), які тим чи іншим чином відтворювали ідею прав людини, проте, не враховували міжнародні стандарти, зокрема, положення про те, що основою свободи особистості є право приватної власності. особистий право свобода конституційний

Права і свободи людини і громадянина є основоположною частиною чинної Конституції України і розглядаються вони не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують незалежно від діяльності держави та є невідчужуваними та непорушними.

2. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини

Конституція України 1996 року найбільш повно, компактно та системно закріпила можливості людини на захист інших прав і свобод, що виділило їх в окремий вид основних прав людини - конституційні особисті права і свободи людини та громадянина.

Конституційні особисті права і свободи посідають одне з провідних місць у системі основних прав і свобод людини та громадянина тому, що вони є тими їх можливостями, без яких неможливо захистити та відновити порушене конституційне право чи свободу. Основними рисами даного виду основних прав і свобод людини та громадянина є:

життєво необхідними та важливими для кожної окремо взятої людини та суспільства в цілому;

закріплюються в Конституції України (ІІ розділ);

належать в рівній мірі будь-якій особистості;

реалізуються тільки за бажанням їх носія;

належать кожній людині від народження;

не набуваються та не відчужуються за бажанням носія;

виражені у формі можливості суб'єкта здійснювати певні дії, направлені на задоволення свої інтересів та потреб, тобто є суб'єктивними правами;

носять загальний характер, тобто їх обсяг є однаковий для кожної людини;

змістовно мають подвійний характер, тобто, виступають у вигляді певної можливості людини і у вигляді юридичної гарантії прав людини;

мають особливий механізм реалізації цих прав людини, який зумовлений специфікою їх змісту.

Базуючись на специфічних рисах, конституційні особисті права і свободи людини та громадянина - це закріплені в Конституції України невід'ємні вид та міра можливої поведінки людини та громадянина, які належать їм від народження, реалізація яких залежить від волі кожної людини, які гарантуються з боку держави та є засобом здійснення будь-яких інших прав і свобод людини та громадянина.

Даний вид основних прав людини налічує 12 конституційних особистих прав та свобод людини та громадянина, що закріплені в Конституції України (ст. ст. 55, 56, 57, 59, 60, 62, 63). Беручи до уваги їх спільні риси, можна класифікувати їх на види за такими критеріями:

а) можливості людини з приводу захисту своїх прав: право кожного захищати свої права та свободи судом (ч. 1 ст. 55); право звертатися за захистом своїх прав до міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій (ч. 4 ст. 55); право кожного на самозахист (ч. 5 ст. 55);

б) можливості людини протидіяти чиновницькому свавіллю: право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч. 3 ст. 55); право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державними органами, органами місцевого самоврядування, їх службовими і посадовими особами (ст. 56); право не виконувати явно злочинних наказів чи розпоряджень (ст. 60);

в) можливості людини на незалежний процес: право на правову допомогу (ст. 59); право користуватися принципом презумпції невинуватості (ст. 62); право не нести відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом (ч. 1 ст. 63); право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист (ч. 2 ст. 63);

г) право кожної особи знати свої права та обов'язки (ст. 57).

Виходячи з цієї класифікації, можна визначити зміст кожного конституційного особистого права і свободи людини.

3. Зміст та гарантії конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина

Особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя. В.Ф. Погорілко. Конституційне право України,:Підручник К.:Наукова думка, 2000р.-2-е вид., випр.й допов.-С.425

Встановлюючи межі й правила зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

“Cеред досить численних громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави”. В.Ф. Погорілко. Конституційне право України,:Підручник К.:Наукова думка, 2000р.-2-е вид., випр.й допов.-С.436

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зобов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх громадян.

Ці ідеї втілені в конституційному праві, яке встановлює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гарантії реалізовуються у таких правах і свободах, як недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що, серед особистих прав, вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

Право людини на життя і повагу до її гідності.

Це право проголошується всіма міжнародно-правовими актами про права людини і майже всіма конституціями країн світу як невід'ємне право людини, що охороняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя”. (ст. 27 Конституції України)

Право на життя передусім передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зводяться до заборони вбивства -- це закріплюється Кримінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з терористичними акціями.

Гарантіями права на життя є системи охорони здоров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охорони від нещасних випадків на виробництві, профілактики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.

Ст. 28 Конституції України закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона досягається формуванням особи, яка усвідомлює свою свободу, рівність та захищеність.

Гідність конкретизується у правах людини, які захищає держава. Гідність, якщо вона належним чином захищена, -- це фундамент демократії та правової державності.

Конституція встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ратифікований від 19.10.1973р. http://zakon2.rada.gov.ua/ й розглядає катування та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Але, по суті, цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист людиною своєї честі та доброго імені, заборона збору інформації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.

Чимало правових норм, які забезпечують гідність людини, закріплені у кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільному законодавстві.

Так, існує стаття Кримінально-процесуального кодексу України, що категорично забороняє домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Інша стаття Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності, третя стаття передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок заподіяння фізичних страждань. У ч. 2 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Добровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може піддаватися будь-яким формам насильства для одержання такої згоди.

Право на свободу і особисту недоторканність.

Конституційне право на свободу є одним з найбільших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закладено обмеження для свободи інших людей, особливо посадових осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо). Гарантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.

Ефективність гарантії цього права, передбаченого ст. 29 Конституції України, забезпечується тим, що держава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого чи заарештованого.

Кримінально-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або затримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.

Адміністративно-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридична регламентація підстав, термінів і форм адміністративних затримань та арештів, дисциплінарна відповідальність службових осіб, винних у порушенні недоторканності людини.

Існують і цивільно-правові гарантії права недоторканності людини. Основа цих гарантій закріплена у ст. 56 Конституції України, яка передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Недоторканність житла

Право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України) є правом кожного на державну охорону його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на недоторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї. Вимога права про забезпечення таємниці повідомлень виходить за межі приватного життя і значною мірою поширюється на сферу службових або суспільних відносин.

Невтручання у сімейне й особисте життя.

“Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. Поведінка людей у цій сфері визначається головним чином особливостями їхньої психології та існуючими в суспільстві нормами моралі”. Фрицький О.Ф.Конституційне право України: Підручник.-К:Юрінком Інтер,2004.-2-е вид.,перероб. та допов.- С.110.Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права міжособистісних відносин, які будуються на почуттях дружби, любові, поваги чи презирства тощо, а й тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяльності (державна служба, участь у політичному житті тощо), існує як індивід, якому необхідна визначена незалежність від суспільства, держави, інших людей.

Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст. 32 Конституції України право на невтручання у сімейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією. До змісту цього права належить також охорона таємниці таких сторін особистого і сімейного життя, розголошення яких з тих чи інших причин вважається небажаним (таємниця усиновлення, грошових вкладів, заповітів, стан здоров'я, фотографії тощо).

Правова охорона особистого і сімейного життя відбувається, в основному, у двох напрямах: встановлення меж зовнішнього втручання в цю справу і заборона поширення інформації про особисте життя людей. Тому не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою, захищеною законом, таємницею.

Конституційне право на охорону особистого і сімейного життя забезпечується системою спеціальних гарантій: політичних, організаційних, правових. Останні передбачені у ч. 4 ст. 32 Конституції України, Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію". Цивільному кодексі України та інших правових актах. Зокрема, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України.

Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд. Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.

Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права . Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення саме по собі, але воно ще й посилюється тією обставиною, що із свободою пересування і вибору місця проживання тісно пов'язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й спадкування, права на житло, працю, охорону здоров'я і медичну допомогу, виборчі права та ін.

Висновок

Генезис нормативного регулювання конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина в Україні виявляється в багатьох нормативних актах. Конституція України 1996 року найбільш повно, компактно та системно закріпила можливості людини на захист інших прав і свобод, що дає змогу виділити їх в окремий вид основних прав людини - конституційні особисті права і свободи людини та громадянина.

На сучасному етапі історичного розвитку під правами людини ми розуміємо певні нормативно структуровані можливості, властивості і особливості буття особистості, які уособлюють її свободу і є невід'ємними і необхідними способами і умовами її життя, її взаємовідносин з суспільством, державою, іншими індивідами. Проте, процес розвитку прав людини незавершений. З оптимізмом можна сподіватись, що розвиток людства і надалі буде йти по шляху постійної уваги до людини, її прав і свобод.

Перелік використаних джерел

1. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. - 2001. - №12. - С. 32-34.

2. В.Ф. Погорілко. Конституційне право України,:Підручник К.:Наукова думка, 2000р.-2-е вид., випр.й допов.-500с.

3. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина: Монографія. - К.: НАВСУ, 2001. - 218 с.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення:станом на 6 квітня 2012р/упоряд.:Ю.П.Битяк,В.В.Зуй,Я.С.Рябченко.-Х:Право,2012.- 304 с.

5. Конституція України:чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 верес.2014р.-К.:Паливода А.В.,2014.- 64 с

6. Мацько А. Міжнародне право. Навчальний посібник / А. Мацько. - К.: МАУП, 2002. - 216 с.

7. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ратифікований від 19.10.1973р. http://zakon2.rada.gov.ua/

8. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право / М. Мірошниченко. - К.: Аттика, 2004. - 224 с.

9. Права человека: Учебник для вузов / Ответ. ред. - член-корр. РАН, д.ю.н. Е.А.Лукашева. - М. Изд. НОРМА (Изд. группа НОРМА-ИНФРА М), 2002.-573 с.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. -Х.: Консул, 2005. - 656 с.

11. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.

12. Фрицький О.Ф.Конституційне право України: Підручник.-К:Юрінком Інтер,2004.-2-е вид.,перероб. та допов.- 510 с.

13. Цивільний кодекс України:чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 3 червня 2014р.:(ОФІЦ.ТЕКСТ).-К.:паливода А.В.,2014.- 380с.

14. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права / З.М. Черниловский. - М.: Юрист, 2002. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru