Поняття про авторське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УДПУ імені Павла Тичини

Кафедра музичного мистецтва

Мистецько - педагогічний факультет

Реферат з курсу ОНД

ПОНЯТТЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Автор: студентка 1 гр. ІІІ к.

Свиріда Ольга

Керівник: доц.каф. ЗПіПВШ

Радченко І. А.

УМАНЬ 2014



Зміст

Вступ

Розділ І. «Історія розвитку авторського права»

1.1 Формування елементів авторського права

1.2 Виникнення ідеї охорони авторського права

1.3 Статут королеви Анни

1.4 Еволюція авторського права у Франції

1.5 Авторське право та філософські концепції Німеччини

1.6 Еволюція авторського права в США

1.7 Дві системи авторського права

1.8 Становлення міжнародної системи охорони авторського права

1.9 Авторське право Російської імперії

1.10 Авторське право СРСР

1.11 Становлення авторського права в Україні

Розділ ІІ. «Поняття та джерела авторського права»

Розділ ІІІ. «Об'єкти й суб'єкти авторського права»

Висновки

Література



Вступ

Світ не стоїть на місці, а завжди рухається у тому, чи іншому напрямку. У теперішні часи, коли увесь світ поринув у економічні відносини, коли люди, намагаючись досягти якихось успіхів, вигадують якісь винаходи, пристрої, розробляють нові теорії, пишуть книги тощо, дуже важливим стає питання прав авторів на результати їхньої праці.

Набутки людського розуму стали об'єктами економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв - об'єктів авторського права - сформувалося в потужну індустріальну галузь, яка містить підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.

На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності використання цих творів - об'єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава, тому що авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом свободи слова та прав людини.

Сучасна Україна будує незалежну правову державу, засновану на системі ринкових економічних відносин. Незалежність, як складне суспільне явище, серед інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток інтелектуального потенціалу держави. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об'єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої особи щодо створених нею результатів є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародному розподілі праці, торгівлі тощо.

Невід'ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток нормативно-правової бази, зокрема інститутів права інтелектуальної власності. А враховуючи те, що в Україні не все гаразд у законодавчій сфері, нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення.

Тобто метою цієї роботи є вивчення основних понять авторського права й аналіз існуючою ситуації у цій сфері.

Завдання роботи: розкрити історичні передумови виникнення вітчизняної системи охорони авторського права, перелічити основні джерела авторського права в Україні, проаналізувати об'єкти й суб'єкти авторського права.

авторський право охорона міжнародний



Розділ 1. «Історія розвитку авторського права»

1.1 Формування елементів авторського права

У Стародавній Греції та Римі широко застосовували майно­вий аспект авторського права. Так, комедія Публія Теренція «Євнух» мала настільки великий успіх, що її було продано вдруге і показано як нову.

Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авто­рові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднен­ня свого твору, а плагіат різко засуджувала громадська думка.

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Ос­кільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із твора­ми знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. є. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих кла­сиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту.

Копіювання книжок на той час здійснювали шляхом перепи­сування рукописів, що було тривалою та трудомісткою справою. Такі книжки коштували дорого, а їхня кількість була обмеженою.

Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загального права власності. Автор виступав власником створеного ним рукопису або скульптури, яку він міг продавати (відчужувати), як і будь-яку іншу матеріальну цінність. Викладацька діяльність і мистецтво були основними джерелами доходу авторів. Копію­вання та розповсюдження твору іншого автора можна було роз­глядати як найману працю.



1.2 Виникнення ідеї охорони авторського права

Виникненню ідеї охорони авторського права передувало ви­найдення технології друкування (XV ст.), яка уможливила розмножування літературних творів за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це призвело до появи нових професійних категорій - друкарів і продавців книжок.

Підприємці витрачали великі грошові суми на закупівлю паперу, купівлю або виготовлення друкарських машин, найм робочої сили, що передбачало авансування коштів, які протягом певного часу можна було відшкодувати помірними надходженнями.

Без будь-якої охорони від конкуренції з боку продавців неза­конних примірників інвестування у друк і продаж книжок були небезпечною та ризикованою справою. Так з'явилися привілеї. Вони надавали бенефіціарам на обмежений час виключні права на відтво­рення і розповсюдження та забезпечували засоби захисту для реалізації права, до яких належали штрафи, арешти та конфіскації підроблених примірників, а також відшкодування збитків. Так формувалися окремі риси системи сучасного авторського права.

1.3 Статут королеви Анни

Наприкінці XVII ст. система привілеїв, тобто монопольних прав, надаваних королівською владою, зазнавала все більшої кри­тики, автори все активніше заявляли про свої права.

Це призвело до появи в Англії в 1710 р. Статуту королеви Анни, визнаного першим положенням про авторське право.

Основним завданням цього закону було забезпечення автору книжки виключного права на її опублікування протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор зазвичай передавав продавцю книжок.

Закон також передбачав, що по закінченні першого строку три­валістю 14 років розпочинається другий строк охорони, яку пер­вісно автору надавали, якщо він був живий. Отже, охорона ав­торського права тривала 28 років від дати першої публікації.

Якщо книжки на момент прийняття закону вже було надруковано, передбачався єдиний строк охорони тривалістю 21 рік.

Закон наголошував на охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів, а практичну вигоду одержали перш за все видавці та продавці книжок.

Закон також встановив умову про реєстрацію та депонування. Опубліковані книжки потрібно було зареєструвати в Центрі книговидавців, а примірники - депонувати для використання університетами та бібліотеками (кількість таких примірників дорівнювала дев'яти).

1.4 Еволюція авторського права у Франції

У Франції еволюція від системних привілеїв до системи ав­торського права була частиною загальних змін у житті країни, які спричинила революція, що скасувала будь-які привілеї, у тому числі привілеї видавців.

У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два дек­рети, які заклали підґрунтя французької системи авторського пра­ва. Декрет 1791 р. забезпечував право автора на публічне вико­нання твору протягом життя, а також протягом 5 років після його смерті право спадкоємців та осіб, яким відступлено це право. Декрет 1793 р. надавав автору виключне право на відтворення власних творів протягом життя, а також право спадкоємцям і пра­вонаступникам протягом 10 років після його смерті.



1.5 Авторське право та філософські концепції Німеччини

Наступний період в історії авторського права пов'язаний із появою в Німеччині філософських концепцій, які вбачали в останньому не просто форму власності, що забезпечує автору або во­лодільцеві права майнові вигоди. Вони розглядали літературну й іншу творчу діяльність автора як частину його особистості, на охорону якої він мав право через природну справедливість. Ця теорія вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі, зокрема, призвела до розвитку моральних прав (особистих немайнових прав).

1.6 Еволюція авторського права в США

До 1976 р. авторське право США базувалося на первісних положеннях Статуту королеви Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 p., передбачав охорону книжок, географічних і морських карт протягом 14 років від дати першої публікації. Цей строк можна було продовжити на стільки ж років, якщо автор залишався живим та за умови дотримання суворих вимог реєстрації.

Ці положення право США містило до 1976 p., коли був прий­нятий закон, який встановив новий строк охорони творів. Віднині він не лише дорівнював життю автора, а й охоплював 50 років після смерті останнього відповідно до вимог Бернської конвенції. Проте зазначений закон ще десятиріччя (до 1986 p., коли США приєдналися до Бернської конвенції) містив вимоги про реєстра­цію та депонування, які мають джерелом свого походження Статут королеви Анни.



1.7 Дві системи авторського права

Суть концептуальних розбіжностей між системами загального (США, Великобританія) і цивільного права (Німеччина, Франція) полягає в такому. Країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яку може створити автор (фізична або юридична особа), і яку можна використати з комерційною метою, як і будь-яку іншу форму власності. При цьому його правомочність стосується виключно користування майновим потенціалом цієї форми власності.

У країнах цивільного права авторське право автора також розглядають як таке, що має риси власності та прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Проте (і в цьому полягає відмінність) у цих країнах право ґрунтується на філософській концепції, відповідно до якої твір є втіленням особистості автора, яка через природну справедливість вимагає такої самої охорони, що й майновий потенціал твору.

1.8 Становлення міжнародної системи охорони авторського права

Міжнародний механізм охорони авторських прав виник з підписанням у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської конвенції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права.

1.9 Авторське право Російської імперії

У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX столітті. Книговидавничу справу до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсутності конкуренції між видавцями не було об'єктивних передумов для зародження авторського права. Автори одержували кошти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломоносова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О. С Пушкін).

Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цензурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Вперше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту главою «Про авторів і видавців книжок». О. С. Пушкін відзначав, що література «ожила і набула звичайного свого напряму, тобто тор­говельного. Нині вона становить галузь промисловості, що ке­рується законами».

У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті автора. У 1845 і 1896 роках було визнано право на музичну та художню власність. У 1875 р. строк захисту авторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми авторського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних .

20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське право, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права».

1.10 Авторське право СРСР

У 1925 р. в СРСР були прийняті Основи авторського права, доповнені в 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використовували на основі договорів з авторами, умови яких досить детально регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторського права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, публічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.

8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законо­давства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторського права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розширення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в ав­торському праві.

У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права.

31 травня 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік, які заборонили вільне оприлюднення творів у кінострічках, радіо- і телепрограмах, публічне виконання опублікованих творів без згоди автора, а також розширили коло творів, що підлягають охороні, продовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше запровадили охорону суміжних прав. Через розпад СРСР Основи не набули чинності на території України.

1.11 Становлення авторського права в Україні

6 лютого 1929 р. постанова Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР затвердила перший український Закон «Про авторське право». Закон складався з 32 статей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.

18 липня 1963 p. Закон Української РСР затвердив Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого (статті 475-513) був присвячений авторському праву. У зв'язку із приєднанням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення.

З утворенням України як самостійної держави й орієнтацією її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони в ній авторських прав. Виникла потреба у зміні чинного законодавства про авторське право, приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства.

З прийняттям Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права», який набув чинності з дня опублікування - 23 лютого 1994 р., та з ухваленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України, глава 36 якого присвячена авторському праву, інших законодавчих актів в Україні було створено правову базу для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із використанням творів науки, літератури, мистецтва.



Розділ ІІ. «Поняття та джерела авторського права»

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку це можуть бути літературні, музичні твори, а в іншому - винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку обґєкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистец­тва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Обґєкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих обґєктів досить надати їм обґєктивну матеріальну форму.

Інша група обґєктів (винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) - охороняється патентним правом (правом промислової власності).

Отже, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути - авторське право і право промислової власності (патентне право).

Поняття «авторське право» виділяють в обґєктивному і субґєктивному розумінні.

В обґєктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслі­док створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У субґєктивному розумінні авторське право - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у звґязку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54, 55), Закон України «Про власність» (ст. ст. 13, 41), Закон України «Про авторське право і суміжні права», ЦК України (ст.ст. 433-448).

Особливу групу джерел сучасного авторського права складають міжнародні договори (Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952) та ін.

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор є первинним субґєктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені твори (ст. 8 За­кону України «Про авторське право і суміжні права»), як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Співавтори - дві або більше особи, творчою працею яких створено твір. Відносини між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне.

Субґєктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Серед фізичних осіб слід першочергово виділити авторів, тобто творців обґєктів авторського права. Вони складають першу групу субґєктів (первинні субґєкти). Автор твору є первинним субґєктом авторського права. Відповідно до статті 435 ЦК України, за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Створені ними обґєкти також можуть охоронятися авторським правом.

Субґєктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Субґєктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Таких субґєктів відносять до другої групи (похідні субґєкти).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право та суміжні права», іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим Законом.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст. 436 ЦК України).

Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав належать:

а) право на визнання людини творцем обґєкту авторського права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

в) право вимагати зазначення свого імені у звґязку з використанням твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у звґязку з використанням твору;

д) право обирати псевдонім у звґязку з використанням твору;

є) право на недоторканість твору.

До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

г) право на відтворення твору та ін. Такі права автора не є вичерпними.

Весь обсяг особистих немайнових та майнових прав належить лише первинному субґєкту авторських прав - автору.

Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Майнові права автора можуть переходити до інших субґєктів авторського права у силу закону чи договору, спадкування.

В силу статті 429 ЦК України, особисті немайнові права автора на твір, створений у звґязку з виконанням трудового догово­ру, належать працівникові, який створив цей твір. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права на такий твір можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права автора на обґєкт, створений у звґязку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей обґєкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Обґєктами авторського права є твори. Таке правило закріплене у статті 433 ЦК України.

За відсутності законодавчого визначення терміну «твір», більшість дослідників дотримуються позиції, відповідно до якої твором вважається результат творчої діяльності автора, виражений в обґєктивній формі. Цим самим встановлюються два критерії охороноспроможності обґєктів авторського права: поперше, ав­торське право правопоширюється лише на ті результати наукової, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності; по-друге, твір має існувати в обґєктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом тощо.

Обґєктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може використовуватися самостійно. При цьому, як попередньо відмічалося, для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.

До обґєктів авторського права належать:

1. Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пан­томіми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; тво­ри ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архі­тектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

2. Компґютерні програми.

3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелекту­альної діяльності.

4. Інші твори.

Важливо, що твори є обґєктами авторського права без вико­нання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.

Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповід­но до статті 434 ЦК України не є обґєктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самов­рядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від­носить до таких обґєктів також твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону). Передбачена вищезазначеним Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Використання твору будь-якою особою (користувачем) допус­кається виключно на основі авторського договору. Саме у такий спосіб забезпечується реалізація і охорона особистих та майнових прав автора.

Відповідно до статті 444 ЦК України, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюс­трація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відео­грамах, призначених для навчання, за умови дотримання зви­чаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому пос­тавленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобовґязана зазначити імґя автора твору та джерело запозичення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює положення, відповідно до якого передача права на вико­ристання твору іншим особам може здійснюватись на основі:

- авторського договору про передачу виключного права на ви­користання твору;

- авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За загальним правилом, договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі (крім використання твору в періодичних виданнях - газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).

Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти примірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення; видавничі договори про видання або перевидання твору в оригіналі; постановочні договори про публічне виконання неопублікованого твору; сценарні про використання неопублікованого твору в кіно або телевізійному фільмі; договори художнього замовлення - про створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу; договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу компґютерних програм.



Розділ ІІІ. «Об'єкти й суб'єкти авторського права»

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір -- це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, -- важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка редагування, коректура тощо) [1 , с. 142 ].

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 р. об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва.

Твір науки, літератури і мистецтва визнається об'єктом авторського права, якщо він відповідає двом умовам:

1) має творчий характер (є новим та оригінальним, результатом особистої творчої діяльності людини, яка створила твір; не вважається об'єктом авторського права запозичення твору іншої особи);

2) має об'єктивну форму вираження (твір повинен міститися у певному джерелі, придатному для сприйняття, наприклад, викладений письмово, виголошений усно, записаний за допомогою електронно-цифрових знаків тощо; не вважаються об'єктами правової охорони авторського права будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, якщо вони не мають зовнішньої форми виразу).

Відповідно до ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які належать до трьох груп:

1) літературні та художні твори;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

До літературних та художніх творів належать:

1) письмові твори (романи, поеми, статті та ін.);

2) усні твори (лекції, промови, проповіді та ін.);

3) сценічні твори (драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, ін.);

4) музичні твори (з текстом або без тексту);

5) аудіовізуальні твори;

6) твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

7) фотографічні твори;

8) твори ужиткового мистецтва (декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо);

9) ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

10) похідні твори (переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів);

11) збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Твори, які не є об'єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом (твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники тощо).

Відповідно до ст. 449 ЦК України об'єктами суміжних прав є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Правовій охороні підлягають усі твори літератури, науки та мистецтва, а також об'єкти суміжних прав незалежно від їх призначення, змісту, цінності, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу чи форми їх вираження.

Суб'єкти авторського права - особи, котрим належить суб'єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є суб'єктом авторського права, не впливає на охороноспроможність твору. Суб'єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб'єктів авторського права належать:

- автори;

- співавтори;

- спадкоємці;

- правонаступники;

- видавці.

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автор -- фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Для сповіщення про свої права особа, яка має авторське право може використовувати міжнародний знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

-латинська літера „С”, взята у коло, - ©;

-ім'я особи, яка має авторське право;

-рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі та і кожному примірнику твору.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у Міністерстві освіти і науки України (Постанова КМУ від 27.12.2001 р. Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір).

У разі реєстрації авторського права його суб'єктові видається Свідоцтво. Особа, яка володіє свідоцтвом вважається суб'єктом авторського права.

Відповідно до ст. 436 ЦК авторське право на твір може одночасно належати кільком особам, творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Відповідно до ст. 450 ЦК первинними суб'єктами суміжних прав є:

1) виконавець;

2) виробник фонограми;

3) виробник відеограми;

4) організація мовлення.

За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Для сповіщення про свої права виконавець чи виробник фонограми, відеограми може використовувати міжнародний знак охорони суміжного права. Цей знак складається з таких елементів:

-латинська літера „Р”, взята у коло, - р ;

-ім'я (назва) особи, яка має суміжне право;

-рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми, відеограми вважається особа, ім'я (назва) якої зазначена на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Відповідно до ст. 451 ЦК:

-право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення;

-право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення;

-право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління - установ, які управляють майновими правами суб'єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.

Брак досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років.



Висновки

Проаналізувавши основні тези авторського права, й дослідивши основні джерела авторського права в Україні, можна зробити наступні висновки:

1. Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави;

2. Авторське право - особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів;

3. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору;

4. Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система;

5. Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів;

6. Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин;

7. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літературиі мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі;

8. Суб'єкти авторського права - особи, котрим належить суб'єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства.

Список літератури

1. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. - Вид.2-ге, перероб. і доповн. - К., 2006. - 278 с.

2. Драпак Г., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник.-Хмельницький: ТУП, 2007. - 155 с.

3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 4 лютого 1994 р. ст. - 41.

4. Мікульонок І. О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. - 2005. - 232 с

5. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2004. -- №3. - 670 с.

6. Постанова Кабінет Міністрів України №784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р.

Размещено на Allbest.ru