Провадження у справах за участю іноземних осіб

Размещено на http://allbest.ru

Курсова робота

Провадження у справах за участю іноземних осіб

Студента групи ПЗ-41

Спеціальність правознавство

Андрія Мацюка



План

Вступ

1. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб

2. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом

3. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

4. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів



Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Конституція України закріплює, що Україна є правова держава, а людина, її права і свободи є найвищою цінністю. Таке проголошення розуміння прав і свобод ставить завдання легітимного закріплення форм і способів, які забезпечували їх реалізацію та ефективний захист.

В умовах нових суспільних відносин, що складаються в нашій країні, широкого міжнародного співробітництва в різних сферах, містяться в нормативно-правових актах положення, які потребують їх осмисленні з урахуванням зміненої правосвідомості.

Для плідного міжнародного співробітництва необхідно, щоб правова система держави знаходилася у відповідності з принципами правового регулювання, закріпленого нормами міжнародного права.

У зв'язку з розвитком відносин між державами значно розширилися контакти в різних областях між громадянами різних держав, а також юридичними особами.

З розширенням таких контактів у українських судах за останні роки зросла кількість цивільних справ з «іноземним елементом».

Діяльність українських судів по розгляду цивільних справ за участю іноземних осіб врегульована двосторонніми договорами про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах.

Потребують осмисленні загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорів України, що стосуються судового захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у цивільних справах з «іноземним елементом».

Особливої актуальності набувають питання, пов'язані з наданням правової допомоги, яка служить зближенню правових систем і кроком на шляху створення єдиного правового простору.

Питання провадження у справах за участю іноземних осіб завжди представляли інтерес. В тій чи іншій мірі вони досліджувалися в працях вітчизняних і зарубіжних вчених.

Комплексно проблеми провадження у справах за участю іноземних осіб не досліджувалися.

Крім того, наявні роботи в галузі міжнародного цивільного процесу написані на раніше діяв цивільному процесуальному законодавстві.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те. Що проведене курсове дослідження є актуальним.

Об'єктом дослідження є цивільні процесуальні відносини, що виникають при розгляді та вирішенні українськими судами справ за участю іноземних осіб.

Предметом дослідження є закономірності правового регулювання судочинства у цивільних справах за участю іноземних осіб, судова практика.

Мета курсової роботи полягає в комплексному вивченні проблем і розробки теоретичних питань провадження у справах за участю іноземних осіб в українських судах, і формулюванні пропозицій щодо вдосконалення процесуального законодавства і норм міжнародних договорів про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах за участю України.

правовий цивільний кодекс суд

1. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі -- іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України.

Правову основу регулювання провадження у цивільних справах у судах загальної юрисдикції з участю іноземних осіб становлять Конституція України та Цивільний процесуальний кодекс України (розділ 10, статті 410--415), норми яких поширили на іноземних осіб національний правовий режим, але з особливостями, при вирішенні окремих питань правового регулювання.

Такі особливості знайшли своє відображення в законодавстві України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

До національного законодавства, в якому містяться норми про провадження у судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб належать: Закон України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» ; Закон України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ; Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» ; Закон України від 21 червня 2001 р. «Про біженців» ; Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» ; Закон

України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право» ; Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. ; Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. та ін.

Україна як суб'єкт міжнародного права в даний час є учасницею багатосторонніх і двосторонніх міждержавних конвенцій, договорів та угод про надання правової допомоги і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, в яких також містяться норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб.

До них належать, зокрема, двосторонні договори про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладені Україною з: Китайською Народною Республікою, Республікою Польща, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Республікою Узбекистан, Турецькою Республікою та ін.

У зв'язку з офіційним оформленням правонаступництва України, відповідно до ст. 7 Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки, і згідно зі ст. 24 Віденської конвенції від 23 серпня 1978 р. «Про правонаступництво держав щодо договорів» Україна визнала для себе обов'язковим ряд двосторонніх договорів про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР, зокрема з: Народною Республікою Албанія, Алжирською Народною Демократичною Республікою, Іракською Республікою, Республікою Кіпр, Фінляндською Республікою та ін.

Норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб містяться також у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1963 р. і у Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., в Гаазькій конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р., в Гаазькій конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., у Гаазькій конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та ін.

Норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб містяться в Консульських конвенціях і договорах, укладених Україною.

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної державами--членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р. (далі -- Конвенція держав--членів СНГ).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цим Кодексом і Законом України «Про міжнародне приватне право».

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж установлені ЦПК України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, зазначені норми не містять жодних вказівок щодо застосування норм іноземного права, у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах загальними судами України. Тому провадження в судах у справах за участю іноземних осіб здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства України, встановленим ЦПК України.

У зв'язку з цим у ч. 1 ст. 410 ЦПК України і в ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» знаходить свій прояв принцип національного режиму, відповідно до якого іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) і міжнародні організації (далі -- іноземні особи) мають право звертатись до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

У загальному вигляді зазначений принцип закріплено в ч. 1 ст. 26 Конституції України, в якій міститься вказівка на те, що: «Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, -- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України».

З метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів іноземні особи, як і громадяни України, вправі в порядку, встановленому ЦПК України, звертатись до суду. Таке загальне правило встановлено в ч. 1 ст. З ЦПК України. Отже, іноземні особи вправі звертатись до суду не тільки у справах позовного провадження, а й у справах приказного та окремого провадження.

Передумовою участі іноземних громадян та юридичних осіб у цивільних процесуальних правовідносинах є процесуальна правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність). У зв'язку з тим, що в цивільному процесуальному законодавстві України не міститься визначень цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності іноземних громадян і юридичних осіб, слід виходити з положення про те, що цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність зазначених осіб визначається відповідно до статей 28 і 29 ЦПК України.

Оскільки іноземці та особи без громадянства мають право звертатись до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів, необхідно з'ясувати зміст понять «іноземець» та «особа без громадянства». При цьому слід виходити із вказівок закону про те, що іноземцем визнається особа, яка не перебуває в громадянстві України та є громадянином (піданним) іншої держави або держав, а особою без громадянства -- особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців»)1.

Біженці також визнаються суб'єктами цивільного процесуального права України. Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про біженців» під терміном «біженець» розуміється іноземець (іноземний громадянин або особа без громадянства), який з незалежних від нього причин вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є, і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави. На своїй території держави надають біженцям правовий режим іноземців. Тому біженці у відношенні своїх цивільних процесуальних прав користуються правовим режимом іноземців, у зв'язку з чим вони також мають право звертатись до суду.

Статус іноземних юридичних осіб визначається за законом держави, в якій вони створені.

Правосуб'єктність іноземних юридичних осіб підтверджується нотаріально засвідченим у місці їх знаходження і легалізованим у встановленому законом порядку документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового реєстру тощо.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність міжнародних організацій встановлюється на підставі положень закону про те, що міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України або законами України (ч. З ст. 413 ЦПК України і ч. З ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Таким чином, на іноземних осіб поширюються як загальні правила ЦПК України, так і спеціальні, передбачені законами України та міжнародними договорами. Наприклад, іноземці вправі вести справу в суді особисто або через представників. Однак громадяни іноземних держав можуть бути представлені в суді консулами відповідних держав, причому згідно з консульськими конвенціями консул може представляти громадян своєї держави без довіреності.

Важливе значення в системі правових норм щодо права іноземних громадян звертатись до судів України і користуватись рівними процесуальними правами з громадянами України мають норми міжнародних правових актів.

Так, зокрема, для громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав важливе значення має Конвенція держав-членів СНД, яка забезпечує захист у судах держав-членів СНД прав, свобод та інтересів громадян цих країн та інших осіб (тобто не громадян країн СНД), якщо вони проживають на території держави, яка входить до СНД. Зазначена Конвенція забезпечує також захист у судах прав, свобод та інтересів юридичних осіб, а також забезпечує правову співпрацю різних установ юстиції.

У ст. 1 Конвенції держав-членів СНД вказується на те, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та інших установ юстиції інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. А в ст. 2 зазначеної Конвенції міститься правило про те, що громадяни кожної із Договірних Сторін та особи, які проживають на її території, звільняються від сплати і відшкодування судових і нотаріальних мит і витрат, а також користуються безкоштовною юридичною допомогою на тих самих умовах, що й власні громадяни.

Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземних осіб ґрунтується на принципі безумовності і не пов'язано з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності і дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального положення осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців, незалежно від того, чи передбачені вони законодавством їх держави, рівнозначні права для громадян і юридичних осіб України. Разом із тим, відповідно до ч. З ст. 410 ЦПК, якщо в іноземній державі допускається обмеження процесуальних прав громадян і юридичних осіб України, законодавством України, в порядку реторсії, можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких такі обмеження допущені .

2. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

У міжнародному цивільному процесі категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право";

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

10) в інших випадках, визначених законами України.

Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом (ст. 109 ЦПК).

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явленні за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності поширюються також і на інші категорії справ, визначених ст. 110 ЦПК.

На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справи за місцем виконання договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК), пов'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК). До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах щодо спорів про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; за позовами кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, - суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевози вантажів, пасажирів або багажу, пошти, - суди за місцем знаходження транспортної організації (ст. 114 ЦПК).

Підсудність справи між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК).

3. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги

Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги повинні відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - вимогам частин другої-четвертої цієї статті.

У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначається:

1) назва суду, що розглядає справу;

2) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;

3) найменування справи, що розглядається;

4) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження та Інші дані, необхідні для виконання доручення;

5) процесуальне становище осіб, стосовно яких необхідно вчинити процесуальні дії;

6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;

7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.

Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що додано до нього, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.

Якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, він складає доручення про надання правової допомоги за кордоном, яке повинно містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. Тобто на відміну від звернень певного українського суду з дорученням до інших судів України, до іноземних судів надсилаються не ухвали про виконання окремих процесуальних дій, а відповідні формуляри. Доручення адресується компетентному суду запитуваної держави.

Вимоги щодо змісту і форми доручення, з яким суди України можуть звертатися до іноземних судів, встановлюється договорами України. Відповідне доручення про вручення документів за кордоном складається судом у формі прохання згідно з додатком до Інструкції. Заповненню з урахуванням приписів пунктів 6.2.1 і 6.2.2 Інструкції підлягають дві частини формуляра: "Прохання" і "Короткий виклад документа" (Рекомендації Президії Вищого господарського суду № 04-06/159 від 09.11.2009).

Доручення щодо вручення документів за кордоном надсилаються безпосередньо до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою згідно зі статтею 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, або через Міністерство юстиції України.

Якщо міжнародним договором України не передбачено інше, доручення повинно містити:

а) найменування компетентного органу України, що розглядає цивільну справу;

б) найменування міжнародного договору України, на підставі якого запитується надання правової допомоги;

в) найменування і номер цивільної справи, у якій запитується правова допомога;

г) наявні дані про фізичну особу: прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство, місце роботи чи професія або наявні дані про юридичну особу: найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, банківські реквізити;

ґ) при наявності представників фізичної або юридичної особи - їхні прізвища, імена, по батькові та місце проживання;

д) зміст доручення, чіткий перелік процесуальних дій, які належить учинити, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

е) процесуальне становище особи, щодо якої необхідно вчинити процесуальні дії;

є) якщо запитується вручення документів, - найменування документів, які підлягають врученню;

ж) якщо запитується вручення виклику до суду, - дата і час судового засідання;

з) якщо запитується одержання свідчень особи, - перелік запитань або суть питань чи фактів, щодо яких необхідно одержати пояснення особи;

и) інформація щодо наявності потреби в забезпеченні конфіденційності надходження доручення і відомостей, отриманих під час його виконання; -

і) у разі потреби зазначаються бажані строки, протягом яких очікується виконання доручення;

ї) у разі потреби зазначається прохання про надання дозволу на особисту присутність під час виконання доручення представників суду України, який склав доручення, або учасників судового розгляду чи їхніх представників;

й) у разі потреби зазначається прохання про застосування норм процесуального законодавства України під час виконання доручення. У такому випадку до доручення додається опис відповідної процедури або текст відповідних норм процесуального законодавства України;

к) перелік документів, що надсилаються разом з дорученням.

У випадках, передбачених міжнародним договором, у дорученні про вручення виклику до суду свідка, експерта також зазначається право осіб, що викликаються, на відшкодування витрат (у виклику має бути зазначено, на які види оплати мають право особи, що викликаються).

Доручення підписується суддею та скріплюється гербовою печаткою суду України, який складає доручення.

Документи, що додаються до доручення, повинні бути оформлені відповідно до законодавства України, засвідчені підписом судді і печаткою суду України в належних випадках.

У разі потреби в одному дорученні може міститися прохання про вручення документів, про виконання процесуальних дій чи надання іншої правової допомоги, якщо це стосується однієї і тієї самої особи, чи в інших випадках, коли це обумовлено доцільністю.

У разі надіслання судом України доручення для виконання за кордоном цивільна справа, у зв'язку з якою складається доручення, призначається до розгляду з урахуванням розумних строків пересилання документів та виконання направленого доручення за кордоном. У разі можливості судом України призначається дата наступного судового засідання, на яке може прибути особа, що викликається. Доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні. Відповідно до міжнародних договорів України доручення та додані до нього документи не потребують засвідчення в порядку консульської легалізації або шляхом прославлення апостилю. Суд України направляє доручення через Головне управління юстиції до Мін'юсту, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.



4. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів

Суди України виконують доручення іноземних судів щодо надання правової допомоги - вручення викликів до суду чи Інших документів, допит сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, передані їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - дипломатичними каналами.

Судове доручення не приймається до виконання, якщо воно:

1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3) суперечить закону або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Виконання судового доручення здійснюється відповідно до цього Кодексу. На прохання Іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України.

У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який його виконує, вирішує питання про надання згоди на таку участь.

Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими в ході виконання доручення, які засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою.

У разі неможливості виконання судового доручення суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає це доручення іноземного суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

Обсяг правової допомоги, який може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, міститься у Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами-учасницями СНД в 1993 р. та 2002 р. Згідно зі ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилання документів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і передання осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконання написів, а також шляхом вручення документів тощо. Крім того, відповідно до положень коментованої статті ст. 6 Конвенції, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які прямо не передбачені нормами міжнародних договорів України, але передбачені ЦПК України та іншим цивільно-процесуальним законодавством нашої держави, за умови що це не суперечить суверенітету України або не загрожує національній безпеці та належить до юрисдикції суду.

Доручення іноземного компетентного органу про вручення документів, про отримання доказів, про виконання інших процесуальних дій виконуються відповідно до чинного законодавства України з урахуванням положень міжнародного договору України, на підставі якого воно надійшло.

На прохання іноземного компетентного органу під час виконання доручення процесуальні дії можуть учинятися із застосуванням права (процесуального закону) іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України та її публічному порядку, - у разі одержання разом з дорученням опису порядку вчинення відповідних процесуальних дій або тексту норм іноземного законодавства. Доручення іноземних компетентних органів отримує Мін'юст від центрального органу, визначеного міжнародним договором України, або через дипломатичні канали.

Іноземне доручення, одержане судом України або Головним управлінням юстиції безпосередньо від запитуваної держави всупереч міжнародному договору України, надсилається без розгляду до Мін'юсту для подальшого спрямування до запитуючої держави.

Головне управління юстиції, отримавши від Мін'юсту іноземне доручення про вручення документів, про надання доказів, про виконання інших процесуальних дій, протягом десяти днів з дня отримання направляє доручення до суду України за місцем проживання фізичної особи, за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем виконання процесуальних дій, яких стосується доручення.

У разі потреби Головне управління юстиції звертається до адресно-довідкового бюро чи іншого органу з метою уточнення даних стосовно місцезнаходження особи чи майна. У такому разі доручення спрямовується до виконання протягом більш тривалого розумного строку.

У разі неможливості уточнення даних стосовно місцезнаходження особи чи майна. Головне управління юстиції повертає доручення до Мін'юсту із зазначенням причин неможливості виконання.

Суд України після надходження іноземного доручення вчиняє наступні дії:

1) якщо доручення містить прохання про вручення документів, у встановленому чинним законодавством порядку запрошує особу, зазначену в дорученні, для отримання документів. Ідентифікація фізичної особи здійснюється на підставі паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, повноваження представника юридичної особи встановлюються на підставі установчих документів або довіреності юридичної особи, скріпленої печаткою та підписом її керівника. Засвідчення отримання документів та підпису особи, яка їх отримала, здійснюється у порядку, передбаченому відповідним міжнародним договором України. Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, особа, яка отримала документи, ставить свій підпис на копіях документів або на підтвердженні про вручення документа. Підпис особи засвідчується підписом судді та скріплюється печаткою суду України.

Якщо документи викладені мовою, іншою, ніж передбачено відповідним міжнародним договором України, вони можуть бути вручені особі, лише якщо вона погоджується їх отримати.

У разі вручення виклику до іноземного компетентного органу та за наявності відповідного прохання з'ясовує в особи, якій вручається виклик, намір з'явитися до іноземного компетентного органу у зазначений у виклику час.

2) у разі отримання іноземного доручення про надання доказів, про виконання інших процесуальних дій або клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду виконує його з урахуванням пункту 3.1 Інструкції.

3) у разі одержання прохання іноземного компетентного органу щодо особистої присутності його вповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди на таку участь. Суд України повідомляє про своє рішення іноземний компетентний орган, від якого надійшло доручення, або визначених ним осіб безпосередньо, а в разі потреби - через Головне управління юстиції та Мін'юст. У разі задоволення прохання про присутність суд України також повідомляє час та місце виконання іноземного доручення. Таке повідомлення надсилається з урахуванням строку, необхідного для прибуття відповідних осіб у призначений час.

Уповноважені представники іноземного компетентного органу чи учасники судового розгляду, присутні під час виконання доручення, з дозволу суду України можуть брати участь у процесуальних діях, якщо це не суперечить чинному законодавству України, та в межах, визначених судом України, що виконує доручення. Неявка вищевказаних осіб у призначену дату не заважає виконанню доручення, якщо суд України не визначить інше.

4) у разі відсутності особи, якої стосується доручення, за адресою, зазначеною у дорученні, суд України самостійно чи за сприянням Головного управління юстиції вживає заходів для встановлення фактичного місця перебування особи. У випадках, передбачених законодавством, суд України вживає заходів процесуального примусу щодо особи, якої стосується доручення.

5) якщо заходами, зазначеними в пункті 4, установлено місце проживання особи, що перебуває поза юрисдикцією суду України, яким отримано доручення, цей суд у межах відповідної області, міст Києва та Севастополя чи Автономної Республіки Крим пересилає доручення для виконання до відповідного суду України, інформуючи про це Головне управління юстиції, від якого надійшло доручення. Якщо ж нове місце проживання розташоване поза межами відповідної області, міст Києва та Севастополя чи Автономної Республіки Крим, - доручення спрямовується через Головні управління юстиції з повідомленням Мін'юсту.

6) у разі виявлення під час виконання іноземного доручення обставин, що вказують на наявність підстав для відмови у виконанні іноземного доручення в Україні, суд України через Головне управління юстиції повертає іноземне доручення Мін'юсту із зазначенням обставин, що, на його думку, передбачають відмову у виконанні іноземного доручення. Якщо Мін'юст не визнає зазначені судом України обставини достатніми для відмови у виконанні доручення, доручення з необхідними роз'ясненнями повертають через Головне управління юстиції до суду України, який забезпечує його виконання. Якщо Мін'юст уважає зазначені судом України обставини достатніми для відмови у виконанні доручення, він проводить консультації з центральним органом запитуючої держави з метою визначення умов, на яких можливо виконати іноземне доручення, та за результатами проведених консультацій або надсилає доручення до суду України з повідомленням визначених умов, на яких іноземне доручення підлягає виконанню, або відмовляє у наданні правової допомоги та повертає іноземне доручення до запитуючої держави.

7) у разі, якщо документів чи інформації, що містяться в іноземному дорученні, недостатньо для його виконання, суд України невідкладно повідомляє Мін'юст через Головне управління юстиції про необхідність надання додаткової інформації чи документів і може встановити строк для їх надання з урахуванням положень відповідного міжнародного договору. У разі, якщо додаткова інформація і документи не надійдуть у встановлений строк, суд України виконує доручення у тій частині, у якій це можливо, або повертає доручення без виконання.

За результатами виконання іноземного доручення суд України складає документи, передбачені законом, відповідним міжнародним договором України, і надсилає їх до Мін'юсту через Головне управління юстиції.

Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суд України складає такі документи: стосовно іноземного доручення про вручення документів - протокол судового засідання та підтвердження про вручення документів, яке складається у двох примірниках; стосовно іноземного доручення про отримання доказів чи про вчинення інших процесуальних дій - протокол судового засідання, інші документи, складені або отримані в ході виконання доручення.

Якщо інше не передбачено міжнародним договором України, документи, що складаються за результатами виконання іноземного доручення, підписують суддя, який безпосередньо виконав доручення, і особа, яка склала відповідний документ, та скріплюють печаткою суду України. Якщо документ складається з декількох аркушів, кожна сторінка повинна бути пронумерована та скріплена печаткою суду України.

У разі неможливості виконання іноземного доручення суд України через Головне управління юстиції повертає доручення Мін'юсту без виконання із зазначенням причин, що перешкоджають його виконанню. Суд України також додає відповідні підтвердні документи:

1) у разі невиконання у зв'язку з перебуванням фізичної особи у тривалому закордонному відрядженні або хворобою - довідку з місця роботи із зазначенням місця відрядження та дати повернення до України чи пояснення родичів або інших осіб, що проживають за відповідною адресою, довідку житлово-експлуатаційної організації чи виконавчого органу місцевого самоврядування, довідку з відповідного закладу охорони здоров'я;

2) у разі невиконання у зв'язку зі смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи - відповідну інформацію органу реєстрації актів цивільного стану чи органу державної статистики;

3) у разі невиконання у зв'язку з неявкою особи до суду - копії документів (судових повісток, повідомлень, розписок) на підтвердження того, що особу принаймні двічі було запрошено до суду України у порядку, установленому законодавством України;

4) у разі невиконання у зв'язку з фактичною відсутністю особи за вказаною адресою та неможливістю встановити її місце проживання чи місцезнаходження - матеріали опитування родичів чи осіб, що проживають за даною адресою, довідку житлово-експлуатаційної організації чи виконавчого органу місцевого самоврядування, адресно-довідкового бюро, органу внутрішніх справ чи органу державної статистики або інший документ, що може достовірно підтвердити фактичну відсутність особи;

5) у разі невиконання з інших причин - інші документи, що підтверджують неможливість виконання.

У разі невиконання іноземного доручення про вручення документів суд України заповнює формуляр, що надійшов разом з дорученням, або складає підтвердження про вручення документів, зазначивши також причини невиконання.

Документи за результатами виконання іноземного доручення суд України складає українською мовою. Однак у випадках, передбачених міжнародним договором України, суд України складає документи мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України, або додає до них завірений переклад на таку мову.

Іноземне доручення виконується судом України без необґрунтованих зволікань, протягом місяця з дати його одержання. В обґрунтованих випадках суд України виконує доручення протягом тривалішого розумного строку.

Размещено на Allbest.ru