Нормативно-правова база функціонування підприємств в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правова база функціонування підприємств в Україні

Практика господарювання на ринкових засадах вимагає чітких механізмів її регулювання з боку державних органів. Правове регулювання діяльності суб'єктів господарювання в Україні здійснюється відповідно до Конституції України та існуючих нормативно-правових актів.

У системі учасників ринку центральне місце займає підприємство, яке є самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності [32].

Одним із перших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств в Україні був закон України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р., який визначив підприємництво як безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [66].

Також було прийнято ряд базових нормативно-правових актів, а саме закони України "Про підприємства" [67], "Про власність" [59], "Про господарські товариства" [60], "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [65], "Про Антимонопольний комітет України" [58] та інші.

Чітко було окреслено принципи на основі яких здійснюється підприємницька діяльність в Україні, а саме [66]:

? підприємство може вільно обирати, якою діяльністю воно буде займатись;

? залучення коштів фізичних та юридичних осіб (наприклад, до статутного капіталу) є добровільним;

? підприємство само визначає пріоритети свого розвитку, обирає контрагентів (постачальників, споживачів і т.д.), встановлює ціни на продукцію відповідно до законодавства (якщо наявне відповідне регулювання);

? найм працівників на роботу є вільним;

? підприємство може використовувати необхідні для виробництва ресурси (матеріали, сировину, трудові ресурси), звісно, якщо використання певного виду ресурсів не обмежено або не заборонено державою;

? підприємство вільно розпоряджається фінансовими результатами своєї діяльності, звісно сплачуючи всі необхідні податки та збори до державного та місцевих бюджетів та ін.

Також законодавством України визначено, що підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та інші ознаки для здійснення своєї діяльності [32].

Воно може складатися iз виробничих структурних підроздiлів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управлiння (управлiнь, віддiлів, бюро, служб тощо). Підприємство має право створювати фiлії, представництва, вiдділення та iнші відокремленi пiдроздiли, погoджуючи питання про розмiщення таких пiдрозділiв пiдприємства з відповiдними органами мiсцевого самоврядувaння в установленому законoдавствoм порядку. Такi вiдокремлені пiдрозділи не мають статусу юридичнoї особи і дiють на основi положення про них, затвердженого пiдприємством [32].

Частина із законів, які буди прийняті у перші роки незалежності України, сьогодні вдосконалюється та адаптується до реалій сьогодення, наприклад Закон України "Про захист економічної конкуренції" [61] замінив Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [65].

Також втратили чинність Закон України "Про власність" [59], "Про підприємництво" [66], "Про підприємства" [67] - Господарський кодекс України [32], прийнятий у 2003 році, систематизував основні положення викладені у попередніх законодавчих актах та встановив основи господарської діяльності підприємств та базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності (див. рис. 1.6).

Рис. 1.6 Види та організаційні форми підприємств в Україні

інноваційний господарський бізнес регуляторний

Основними завданнями Господарського кодексу України, окрім законодавчого регулювання діяльності суб'єктів господарювання, є також забезпечення росту бізнес-активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємницької діяльності. А вже в такому середовищі кодекс повинен закладати основи для ефективного суспільного виробництва та забезпечення його соціальної спрямованості відповідно до вимогам Конституції нашої держави. Також призначенням Господарського кодексу є утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України [32].

Вибір організаційної форми підприємства здійснюється на основі наявного стартового капіталу, спроможністю залучення позичкового капіталу, запланованого масштабу виробничо-господарської діяльності, наявністю кваліфіковано персоналу та ін. Очевидно, що підприємці повинні виходити із принципу економічної ефективності майбутнього бізнесу, а саме: проаналізувати переваги та недоліки кожної організаційної форми, а також, чітко визначити стратегію реалізації їхньої ідеї за умов наявності конкуренції на ринку.

Власники підприємства реалізують свої права управління суб'єктом господарювання персонально або ж призначають відповідних посадових осіб та органи управління [32]. Звісно, підходи до реалізації управлінських функцій та методи їх здійснення залежать від власників або вищого керівництва підприємства. Обмеження у цій сфері характерні лише для державних підприємств. А саме, у статті 75 Господарського кодексу України [32] визначено, що державне комерційне підприємство зобов'язане виконувати встановлені для нього плани, зокрема, державні замовлення та державні завдання. Вони повинні враховуватись при формуванні виробничої програми, а також тоді, коли керівництво визначає перспективи для свого економічного і соціального розвитку та обирає постачальників ресурсів. Крім того, існує вимога складання та виконання річного (з розбивкою по кварталах) фінансового плану.

Проте процес змін у визначенні організаційних форм підприємств триває й досі. Наприклад, Закон України "Про акціонерні товариства" [57], прийнятий у вересні 2008 року визначає, що акціонерні товариства в Україні поділятимуться на публічні та приватні, які, зокрема, відрізняються між собою можливостями щодо розміщення акцій товариства: публічного акціонерне товариство можуть здійснювати публічне та приватне розміщення акцій, приватне - тільки приватне розміщення акцій.

Для виробничих підприємств функціонально необхідними є ряд законодавчих актів, які призначені для регулювання інноваційної діяльності. Це, зокрема, Закони України "Про інноваційну діяльність" [63], "Про інвестиційну діяльність" [62], "Про наукову і науково-технічну діяльність" [64] та інші. Закон "Про інноваційну діяльність" [63] визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Він дає поняття інновації як новоствореної і/або вдосконаленої конкурентноздатної технології, продукції або послуги, а також організаційно-технічного рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва. Інноваційна діяльність розглядається як діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг [63].

Прийняття таких законодавчих актів свідчить про те, що головною метою державної політики у цій сфері є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Звичайно, в умовах становлення ринкової економічної системи в Україні законодавча база ще є недосконалою, а економічна політика державних органів недостатньо узгоджена. Нормальній роботі підприємств заважають об'єктивні обставини, зокрема основним є наступні:

? недосконалість інституційного середовища;

? неоднозначність у трактуванні нормативно-правових актів, нестабільність законодавчої бази як державними органами контролю та нагляду, так і самими суб'єктами господарювання;

? нерівномірне податкове навантаження на великий, середній та малий бізнес;

? незахищеність суб'єктів господарювання перед державними органами влади, службовці яких використовують своє "привілейоване становище"у процесі реалізації своїх безпосередніх функцій.

Тільки за умов оптимального поєднання механізмів державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання можна очікувати побудови адекватних механізмів взаємодії між бізнесом та державними регуляторними органами, що є основою становлення вільного ринку в Україні та росту економіки держави в цілому.

Размещено на Allbest.ru