Конституція України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Правова природа Конституції України

1.1 Поняття та основні властивості Конституції як основного закону держави

1.2 Основні етапи розвитку конституційного процесу

1.3 Новітній конституційний процес

Розділ 2. Загальна характеристика Конституції України

2.1 Ознаки Конституції

2.2 Структура Конституції

Розділ 3. Правова охорона основного закону держави

3.1 Президент України як основний гарант охорони Конституції

3.2 Охорона Конституційним Судом України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон - необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України - рівноправного учасника міжнародних відносин.

В даній курсовій роботі розглядається зміст та значення сучасної Конституції України, докладно аналізуються I, II та III розділи Конституції, визначаються їх найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави. При написанні роботи використовувалися підручники і посібники, монографії та наукові публікації в журналах. Застосовані також матеріали з історії української конституційно-правової думки, що дозволяють побачити глибинні історичні корені сучасного Основного Закону, виявити шлях визрівання його передумов, сприймати Українську державу як невід'ємну частку світового співтовариства.

Проте сучасна Конституція України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні. Слід зазначити, що прийняття Конституції стало результатом компромісу різноспрямованих політичних сил, тому її можна розглядати як запоруку майбутньої злагоди в нашому суспільстві, гарантію його розвитку на засадах забезпечення врівноваженості різних соціальних верств та політичних течій за умови неодмінного визнання непорушності політичного суверенітету нашої держави.

Мета і завдання курсової це вивчення понять і значень Конституції України та реалізації основних форм.

Досягнення мети шляхом виконання наступних завдань:

· визначити поняття Конституції України та її значення;

· проаналізувати та визначити поняття і зміст основних форм реалізації

Конституції України;

Об'єктом є відносини, що виникають при реалізації застосування, використання, виконання і дотримання Конституції України.

Предметом є основні форми реалізації Конституції України, практичні

проблеми пов'язані їх забезпеченням.

Структура та обсяг курсової визначені предметом дослідження, зумовлюються поставленою метою та сформульованими завданнями. Робота

містить вступ, три розділи, поділені на сім підрозділів, список використаних джерел. Повний обсяг становить - 38 сторінок.

Розділ 1. Правова природа Конституції України

1.1 Поняття та основні властивості Конституції як основного закону держави

Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом з тим існує думка, що він бере початок від звороту " rem publicum co ", з якого починаються окремі акти римських імператорів. Конституція - категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу - хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13 - 18 ст.). Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004-15 с.

Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфікованіших вважають визначення, за яким "конституція - це Основний Закон держави, що об'єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо".

Конституція - це Основний Закон держави, який регулює у відповідності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства й держави.

Конституція - політико-правовий документ, в якому знаходять свій концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспільного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національне - державний і адміністративне - територіальний устрій, а також система і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу. Конституція - це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а особливий закон країни: закон законів, як називав її Маркс. Вона оформляє національну систему права, стягує воєдино діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни - це Основний Закон. Бисага Ю.М,. Бисага Ю.Ю Конституційне право України: Навчальний посібник.-Ужгород: Ліра, 2007.- 3 Закони являють собою систему, а не хаотичний набір різних положень. В основі цієї системи - Конституція, що є не тільки установчим документом держави та її основних інституцій: парламенту, уряду, суду, місцевого самоврядування і те. ін., а й юридичним актом. Як юридичний документ, Конституція має бути викладена в чітких юридичних термінах, її положення не повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.

Як документ установчий, Конституція повинна містити процедури розв'язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності держави. Одна з функцій Конституції, яка випливає із її суті, - це затвердження справжнього народовладдя. Конституція не може заважати саморегуляції суспільства: вона повинна бути орієнтиром, еталоном, на який рівняються його політичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в тому, щоб через усвідомлення сутності Конституції, "поставити на місце" співвідношення суспільства й держави. Це, безперечно, не означає, що традиційні класові протиріччя зникають зовсім: вони пом'якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план. На першому плані є фактори, обумовлені кризою сучасної цивілізації, необхідністю збереження людства від загибелі. Саме в таких умовах особливої ваги і значення набуває соціальний консенсус, де Конституція відіграє особливу роль, виступає головним політико-правовим засобом його забезпечення.

З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінності і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня суперечка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефективного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь - яка Конституція виникає і діє для того, щоб врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від таких спеціальних інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські та релігійні об'єднання; громадянське суспільство з його політичною, економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб організації суспільства; права і свободи нації тощо. Це - елементи організації суспільства, а не державного устрою, його прерогатив. Закріплення таких засад суспільства є одною з функцій Конституції як Основного Закону суспільства й держави. Шемшученка Ю.С. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.-Т. 2.-К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008.-11 с Основними рисами конституції є:

1) її основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають "лице" суспільства;

2) народний характер, який полягає в тому, що конституція має служити народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави;

3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;

4) органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

1.2 Основні етапи розвитку конституційного процесу

Конституційний процес - це важлива складова політичного процесу, що здійснюється у державі взагалі, тому багато рис та характеристик, які притаманні політичному процесові, у тому чи іншому обсягові поширюються й на конституційний процес, як правило, з відповідними особливостями. У зв'язку з цим такі, загального характеру складові політичного процесу, як політична діяльність, політичні рішення, парламентська і партійна діяльність, політична стратегія і тактика, політична стабільність і політична конфліктологія, демократизм і авторитаризм у політиці, питання політичної етики, так чи інакше охоплюють під відповідним кутом зору і конституційний процес. Адже конституційний процес - це не що інше, як конкретний різновид політичного процесу. Тодика Ю.М. Конституційне право України. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. --24 с

З іншого боку, конституційний процес є відповідною соціальною реальністю, становить, власне, унікальну щодо змісту соціальну систему.

Говорячи про конституційний процес в Україні та його особливості, перш за все потрібно згадати про передумови його розвитку. І, аналізуючи політичні передумови, що безпосередньо впливають на хід конституційного процесу в Україні, ми маємо всі підстави стверджувати, що всі політичні сили, в тому числі й антибільшовицькі, добре засвоїли головну тезу ленінізму про те, що найголовнішим питанням є питання про владу. Саме завдяки цьому, а конкретно завдяки тому, що в цілому діючі закони в Україні, політичні сили зрівноважують одна одну, а програми цих партій за змістом протилежні, в Українській конституції процеси та взагалі соціально-політичні процеси перетворення йдуть дуже повільно.

І вже стосовно питань соціалістичних і політичних передумов організації конституційного процесу в Україні у наш час маємо змогу зробити деякі основні висновки.

Перший з них той, що жодна з політичних партій, взагалі політичних сил, що діють зараз в Україні, не мають змоги, і це дуже добре, впроваджувати у соціально-економічне і політичне життя країни виключно свої, суто партійні постанови та ідеї. Вони мають змогу тільки заперечувати інші політичні сили, заважати їм, здійснювати політику, яку вони вважають за найкращу, але позитивні з їх погляду дії можуть бути загальмовані іншими політичними партіями, особливо тоді коли останні поєднують у цьому напрямі свої зусилля.

Виходячи з цього реальною програмою діяльності партій та рухів, що діють в Україні, є здобуття встановлення компромісу з тих чи інших питань реальної політики. Не треба "поступатися принципами", але треба бути реалістом у політиці і не ставити воднораз максималістських цілей. Треба орієнтуватися на можливе, а не донкіхотствувати у реальному політичному житті. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.- Т. 1 / За ред. В.Ф. Погорілка.-К.: Юридична думка, 2006.-17 с

Нарешті, слід зробити і останній, третій висновок, який безпосередньо пов'язаний з конституційним процесом. Життя, сама практика політичного процесу, коли її аналізувати саме з демократичних позицій, свідчить, що, незважаючи на розбіжності, у цілому ряді випадків, значні в стратегічних цілях різних політичних партій та рухів, останні повинні об'єднати свої зусилля для того, щоб закріпити у наступній Конституції України справді демократичні принципи і норми, а вже потім, діючи у рамках цих принципів і норм, застосовуючи їх у реальному політичному житті, доводити перевагу тих ідей та конкретних позицій, які, маючи характер унікальних, входять до програм зазначених партій та рухів. Саме так діють у більшості демократичних країн і правлячі і опозиційні партії. Саме в цьому проявляє себе політична культура режиму парламентської демократії.

Основні етапи становлення Конституції України. У часи Київської Русі, Галицько-волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права. Байрачна А.К Конституційне право України: .-Х.: Право, 2008.-14 с

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Цей акт отримав назву "Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча - Гетьману, а судова - Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року. Період відродження національної Української держави (1917 - 1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційне - правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 року. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро - Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.

Серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає Конституція УНР, яка юридично оформила відродження державності України. Серед основних положень: Україна є суверенною самостійною, незалежною державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада базується на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Байрачна А.К Конституційне право України: .-Х.: Право, 2008.-18 с

Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918 та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави - гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О. Ейхельманом.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями". Така оцінка конституцій "радянського типу" пов'язана з тим, що вони: Байрачна А.К Конституційне право України: .-Х.: Право, 2008.-21 с

1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські конституції регулювали відносини людини і держави без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина

1.3 Новітній конституційний процес

Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін від сповнень до Конституції 1978р., розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація про державний суверенітет України- Верховна Рада УРСР; від 16.07.1990 № 55-XII У цьому процесі можна виділити три основних етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР Л.М. Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два відрізки: період активної праці (до жовтня 1993р.) і період формального існування (до 10 листопада 1994р.). У середині першого періоду чітко виокремлюється ще кілька, етапів, пов'язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР 17 березня 1991р., проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991р., Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р., всенародне обговорення першого варіанту Конституції (15 липня - 1 грудня 1992р.) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993р. Чушенко В.І., Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручник; В.І. Чушенко (заг. ред.); Львівський національний ун-т ім. Івана Франка.-К.: Ін Юре, 2007.-16 с.

Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991р. Верховна Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою у конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція України мала ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на ідеалі правової держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою соціальною цінністю в Україні стає людина, її права та свободи, що в молодій державі формується громадянське суспільство, засноване на принципах соціальної справедливості і пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України. Акт незалежності наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Ще далі у цьому напрямку пішов закон "Про правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової конституції він визнавав дію Основного Закону УРСР 1978 р., перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України встановлював кордони надавав права громадянства всім особам, що мешкали на території України за станом на 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.

1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту Конституції України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення. Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 р. Та на жаль, проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею конституційного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 р. створена Конституційна комісія, яка була тимчасово загальнодержавною комісією, співголовами якої стали Президент України Л.Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О.О. Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв'язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад ст.2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93-організацію влади на засадах принципу поділу влад).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р.(Підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до 28 червня 1996 р. - прийняття Конституції України Верховною Радою У країни. Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема: Чушенко В.І., Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручник; В.І. Чушенко (заг. ред.); Львівський національний ун-т ім. Івана Франка.-К.: Ін Юре, 2007.-18 с.

а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;

б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою).

в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група, передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції України;

д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.

Так завершився черговий етап багатоскладного найновішого конституційного процесу у суверенній Україні - етап підготовки тексту Основного Закону, дискусій навколо нього і ухвалення Верховною Радою.

Але конституційний процес в цілому тільки набирає сили: попереду прийняття десятків органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь час, поки існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням особливостей розвитку відповідного суспільства і держави.

Розділ 2. Загальна характеристика Конституції України

2.1 Ознаки Конституції

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі.

Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові. .Фрицький О.Ф. - Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. -47 с

Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період.

З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що:

1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності;

5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм.

Функції Конституції України. Функції Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Багатство змісту, складність суспільних відносин обумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби Конституції, інша - виходить далеко за межі Конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Конституції розкривають її сутність стосовно тих завдань які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, при чому не рідко одне й те ж завдання вирішується за допомогою кількох функцій.

Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про що свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією Конституції.

Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того вони базуються на них. Однак функції Конституції не вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За сферами впливу Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції як, політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що Конституція - не тільки правовий але й політичний документ, який закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави. Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в політиці: належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету. Конституція в одночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у Конституції ідеологічної (культурної) функції.

Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціальне - економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження. .Фрицький О.Ф. - Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. -49 с.

Роль установчої функції Конституції, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість.

Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів, тощо.

Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, при чому таке об'єднання - не механічне, безсистемне, а ґрунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми Конституції про економічну систему які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

Системотворча функція Конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність. Вона визначає принципові вимоги що до призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності і правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром.

Таким чином, за місцем і роллю Конституції в суспільному житті її основні функції поділяються на соціальні і нормативно-правові. Соціальними функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та інші. Правові функції: установча, регулятивна, інтеграційна, охоронна.

Головне призначення Конституції, що реалізується в її функціях, - не політика, не ідеологія а фундаментальні засади вільного суспільства вільних людей.

2.2 Структура Конституції

Структура Конституції України являє системно - структурну цілісність що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень. Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст.ст. 1-20).

Розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст.ст.21-68).

Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст.ст. 69-74).

Розділ IV "Верховна Рада України (ст.ст. 75-101)

Розділ V "Президент України" (ст.ст.2-112).

Розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади"

(ст.ст. 113-120).

Розділ VII "Прокуратура" (ст.ст. 121-123).

Розділ VIII "Правосуддя" (ст.ст. 124-131).

Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст.ст. 132,133).

Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст.ст. 134-139).

Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст.ст. 140-146).

Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст.ст. 147-153).

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст.ст. 154-159).

Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст.ст. 160-161).

Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).

Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:

Ш положення про державне - політичне розуміння поняття український народ, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ;

Ш положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення.

Ш Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

Ш Положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють усю свою відповідальність перед богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу.

Ш Положення про визначення Конституції Основним Законом України.

Ш Основна частина Конституції включає інститути та норми, які "вичерпують" її зміст.

Після преамбули перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу, як керівних начал, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом логічно обумовленого другого розділу Конституції. Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

Розділ 3. Правова охорона основного закону держави

3.1 Президент України як основний гарант охорони Конституції

Сьогодні правова охорона конституції розглядається як складова більш масштабного поняття, яким є охорона конституції. Остання розглядається як у широкому, так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні охорона конституції - це система різноманітних заходів щодо забезпечення реальної дії основного закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітньо-виховних тощо.

Справді, охорона конституції не відбувається сама собою. Вона вимагає серйозної організаційної роботи як щодо формування певного світогляду, загальнокультурної, політичної та правової свідомості, так і щодо створення норм та інститутів, матеріальних ресурсів, які забезпечують усебічну дію основного закону. Суб'єктами охорони конституції в такому широкому розумінні цього поняття є всі ті державні органи, об'єднання громадян, фізичні і юридичні особи, які сприяють реалізації конституційних норм.

У вузькому розумінні під охороною конституції слід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантують дію конституційних норм. Тобто тут мова йде вже про власне правову охорону конституції. В науковій літературі вона визначається по-різному. Загалом правову охорону конституції можна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційної законності. Костюченко О.А. Конституційне право України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. --11 с

Завданням правової охорони конституції є контроль за правомірністю дій суб`єктів права, а у випадку виявлення правопорушень - вжиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення умов для запобігання правопорушенням.

По суті охорона (захист) конституції - обов`язок і завдання всіх державних органів і посадових осіб, які виконують їх шляхом застосування різноманітних правових засобів в межах наданої їм компетенції. При цьому особлива відповідальність покладається на вищі органи державної влади: главу держави, парламент, уряд.

Захист конституції здійснюють правоохоронні органи, зокрема суди і прокуратура. У сфері захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина велику роль відіграє інститут Уповноваженого парламенту з прав людини (омбудсмена). Однак в науці конституційного права в якості правових засобів охорони конституції звичайно розуміють не стільки перелічені вище гарантії, скільки передбачені конституцією інституційні і процедурні гарантії дотримання державною владою, її різноманітними органами конституційної законності. Отже, правова охорона конституції включає в себе сукупність не всіх юридичних засобів, а лише спеціально-юридичних, тобто таких, які передбачені нормами конституційного права. Крім цього, визначаючи зміст механізму правової охорони конституції, можна вказати на те, що при цьому мається на увазі не стільки контроль за дотриманням основного закону, що здійснюється громадянами, їх об`єднаннями, органами місцевого самоврядування і т. д. (факультативний, тобто необов`язковий контроль), скільки контроль, що здійснюється державними органами, для яких цей обов`язок прямо передбачений конституційно-правовими нормами (обов`язковий контроль). Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче. - 1993. -№ 6. - С. 3-12

Правова охорона конституції забезпечується певними засобами, тобто реалізацією відповідних правових гарантій. Гарантії правової охорони конституції - це інституційні та процедурні засоби та заходи, які забезпечують правову охорону і захист інститутів і принципів, закріплених в конституції, а також спрямовані на забезпечення стабільності останньої. Вони становлять єдиний механізм, систему взаємообумовлених і взаємозалежних елементів. Щодо переліку цих елементів, тобто засобів, гарантій правової охорони конституції, то в науковій юридичній літературі з цього питання немає єдиної позиції. Загальновизнаними гарантіями правової охорони конституції є:

- конституційний контроль;

- конституційно-правова відповідальність;

- гарантії стабільності конституції (особливий порядок прийняття конституції і внесення до неї змін).

Вказані гарантії реалізуються в діяльності відповідних суб'єктів, які наділені конкретними повноваженнями щодо реалізації відповідних засобів правової охорони конституції. В літературі перелік цих суб'єктів визначається по-різному. Так, О.Ф. Фрицький .Фрицький О.Ф. - Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. -37 с. суб'єктами правового захисту Конституції України вважає главу держави - Президента України, який згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції є гарантом додержання Конституції; Верховну Раду України, яка є єдиним органом законодавчої влади і до повноважень якої належить внесення змін до Конституції; Кабінет Міністрів України, який згідно з п. 1 ст. 116 Конституції забезпечує виконання Конституції і законів України; центральні і місцеві органи виконавчої влади; правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура; Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції.

М.В. Тесленко основними суб'єктами правової охорони Конституції України називає Тесленко М. Юридична природа правової охорони конституції // Вісник Конституційного Суду України. - 2006. - № 3. - С. 24-30. державу, суспільство (як важливий інститут громадського контролю) і конкретну особу, особистість (як інститут основоположних прав і свобод). Водночас їх вона вважає і об'єктами правової охорони Конституції.

Очевидно, що визначене вказаними авторами коло суб'єктів передбачає широке розуміння правової охорони Конституції України. Крім цього, як нам видається, всі визначені вище суб'єкти є суб'єктами правовідносин у сфері правової охорони Конституції, проте не всі з них є суб'єктами такої охорони. Тобто суб'єктами правової охорони Конституції можуть вважатися лише ті органи (спільноти), які: по-перше, здійснюють конкретні повноваження у сфері правової охорони Конституції; по-друге, визначені повноваження реалізують на основі і відповідно до Конституції (конкретних її норм); по-третє, відповідна діяльність має за мету забезпечення режиму власне конституційної законності, тобто така діяльність спрямована на забезпечення верховенства Конституції України і її прямої дії на всій території держави.

Виходячи з цього, ми вважаємо, що правова охорона Конституції України реалізується через організаційну діяльність таких суб`єктів як:

- Український народ;

- Президент України;

- Верховна Рада України;

- Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції зазначені вище органи здійснюють у межах наданих їм повноважень і в порядку, визначеному законодавством. Вони можуть створювати спеціальні допоміжні органи і установи: комітети, ради, комісії тощо. Основна відповідальність за правову охорону Конституції України покладається в першу чергу на Президента України як гаранта додержання Основного Закону і Верховну Раду України. Проте діяльність щодо забезпечення правової охорони Конституції ці органи здійснюють поряд з іншими видами діяльності. На відміну від них для Конституційного Суду України функція правової охорони Конституції є визначальною. Він спеціально створений для забезпечення верховенства Конституції в правовій системі держави.

Охорона конституції може здійснюватися не правовими засобами, що інколи прямо передбачено в основному законі. Так, Конституції Німеччини, Словаччини та деяких інших країн передбачають Овсепян Ж.И Судебный конституционный контроль в зарубежных странах: правовая защита конституции. - Ростов на Дону, 1992. право громадян (народу) на опір неконституційній владі. Але використання не правових засобів - винятковий випадок і в звичайних умовах головними і вирішальними є правові засоби охорони конституції, які забезпечують її стабільність і режим конституційної законності.

Звичайно, перелічені вище гарантії не можуть забезпечити абсолютну охорону конституції. На думку видатного німецького конституціоналіста К. Хессе, міцність (тривкість) конституції є, в першу чергу, питанням її нормативної сили. Чим більше конституційний порядок відповідає умовам історичної ситуації, чим більша готовність визнавати зміст конституції як обов`язковий і чим більша рішучість цей зміст актуалізовувати, тим швидше і легше можна уникнути чи відвернути її порушення. Де принципова згода, на якій заснована нормативна сила конституції, відсутня чи втрачається, конституція втрачає основу своєї життєвої сили чи дієвість, і самі лише інституційні гарантії не здатні більше допомогти.

Президент України, відповідно до Конституції України, є главою держави і виступає від її імені. Як глава держави Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (відповідно до статті 102 Конституції).

Як гарант додержання Основного Закону держави Президент України, відповідно до статті 106 Конституції України, здійснює наступні повноваження: Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

¦ припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції);

¦ реалізує своє право законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції);

¦ призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою (п. 8 ст. 106 Конституції);

¦ зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ст. 106 Конституції);

¦ скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції);

¦ приймає відповідно до закону рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (пункти 20, 21 ст. 106 Конституції);

¦ призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України (п. 22 ст. 106 Конституції);

¦ підписує закони, прийняті Верховною Радою України (п. 29 ст. 106 Конституції);

¦ має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (п. 30 ст. 106 Конституції);

¦ за поданням Кабінету Міністрів України звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій; скасовує рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України (ч. ч. 4, 8 ст. 118 Конституції); Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

¦ зупиняє дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (ч. 2 ст. 137 Конституції);

¦ звертається з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 ст. 150 Конституції); 2) офіційного тлумачення Конституції України та законів України (пункт 2 ст. 150 Конституції); надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151 Конституції).

3.2 Охорона Конституційним Судом України

Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції - необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

Правова охорона, як свідчить світова практика, здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед - попередній, тобто коли нормативне - правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути як обов'язковим, так і факультативним. компетенція закон президент

За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль. За абстрактним - питання про відповідність певного акта Конституції розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі підтверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним.

При створенні Конституційного Суду України дискутувалось питання; який варіант кращий - спеціальний конституційний суд чи покладення функцій конституційного контролю на загальні суди? Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на основі норм цивільного й кримінального права. Але Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Конституція України (ст. 147) визначає Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юриспруденції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституція України виділяє норми про Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення Конституційної юриспруденції. Тобто за допомогою Конституційного Суду може бути нарешті здолане становище, коли розуміння закону окремим державним відомством, могло не відповідати духу і букві закону, порушувати конституційні права особи.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні,

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституцій України ї дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (Ст.147 Конституції України).

Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (Ст. 1 Закону про Конституційний Суд України). Закон України " Про Конституційний суд України" від 16.10.1996 № 422/96-ВР