Спадкування за законом в цивільному законодавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Спадкування за законом в цивільному законодавстві

1.1 Поняття спадщини в цивільному законодавстві

1.2 Підстави спадкування за законом

1.3 Коло спадкоємців за законом

Розділ 2. Спадкування окремих видів майна та прийняття й відмова від спадщини

2.1 Особливість спадкування окремих видів майна

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

спадщина цивільний відмова майно

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно - один з істотних елементів цивільної правоздатності громадян (ст. 25 ЦК України). При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, зазначених у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом матиме місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Таким чином, спадкування за законом здійснюється незалежно від волі спадкодавця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив свого бажання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридично недійсним.

В Україні основним видом спадкоємства , на відміну від інших країн, є спадкування за законом. Це можна пояснити тим, що донедавна у нас не існувало приватної власності, кількість об'єктів , що знаходились в особистій власності громадян, була незначною, і суспільно-економічний устрій країни не стимулював переходу спадкоємства за заповітом. Останнє розглядалось як відступ від загального правила, коли громадянин мав можливість змінити передбачений законом порядок переходу свого майна в разі смерті. Проте, розвиток приватної власності в нашій країні сприяє збільшенню кількості переходу спадкового майна за заповітом, і до більшої свободи заповіту.

Розділ 1. Спадкування за законом в цивільному законодавстві

1.1 Поняття спадщини в цивільному законодавстві

Спадкування - це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов'язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров'я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров'я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини [17].

Отже, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 Цивільного Кодексу [18].

Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 Цивільного Кодексу).

3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб [18].

Місце відкриття спадщини

1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна [18].

1.2 Підстави спадкування за законом

Чинне цивільне законодавство передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов'язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю. У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов'язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту [1].

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, тобто в день смерті особи або в день, з якого вона оголошується померлою. Змістом права на спадкування є певні можливості, якими може скористатися особа, у якої виникло це право. Серед них - право прийняти спадщину, відмовитися від неї взагалі чи на користь іншої особи, не проявляти щодо неї жодного інтересу, тобто не вчиняти ніяких юридично значимих дій щодо прийняття чи відмови від спадщини.

Як зазначалося вище, право на спадкування виникає насамперед у спадкоємців за заповітом. В окремих випадках воно може одночасно виникнути й у спадкоємців за законом. Це може мати місце у разі складення заповіту лише щодо частини спадщини або у разі, коли хтось із спадкоємців за заповітом усунений від права на спадкування або відмовився від спадщини чи не прийняв її, якщо йому була визначена заповітом певна частина спадщини. Право на спадкування у спадкоємців за законом може виникнути тільки у разі відсутності цього права у спадкоємців за заповітом.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п'яти років до його смерті. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе [1].

1.3 Коло спадкоємців за законом

Однією з підстав спадкування, передбаченою чинним ЦК України є  спадкування за законом.

Спадкування за законом відбувається в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Закон встановлює порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Статті 1261-1266 ЦК України визначають коло спадкоємців за законом [18].

Спадкоємці за законом поділяються на 5 черг.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадянського стану;

в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;

г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книгах запису актів громадянського стану.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України до спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті [18].

Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усиновлення їх або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбні відносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідно вітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття, тобто за правом представлення (cт. 1266 ЦК) [18].

До складу спадкоємців другої черги відповідно до ст.1262 ЦК  входять такі особи:

1. Рідні брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід і баба померлого. Як зазначено в статті 1262 ЦК України, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Відповідно до ст.1263 ЦК України до складу спадкоємців за законом третьої черги входять рідні дядько і тітка спадкодавця.

Відповідно до ст.1264 ЦК України до четвертої черги спадкоємців відносять осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини [18].

До п'ятої черги спадкоємців за законом згідно ст.1265 ЦК України входять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, при цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступень споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Також у п'яту чергу одержують право на спадкування утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Таким чином, спадкоємцями за законом визнаються не тільки найближчі родичі померлого, а й сторонні особи за умови їх непрацездатності та перебування на утриманні померлого не менше 5 років до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я.

За чинним законодавством, непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягай 60-річного віку, а також інваліди І, II та III груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

а) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;

б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, повинна бути основним джерелом її існування (хоч не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);

в) допомога має надаватися систематично.

Порядок закликання до спадкування. Не всі спадкоємці за законом одночасно закликаються до прийняття спадщини.

ЦК України передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців [18].

Коли є спадкоємці першої черги -- діти, дружина, батьки померлого, а також онуки та правнуки (за вищезазначених умов), право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються. Коли немає спадкоємців першої черги або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування закликатимуться спадкоємці другої черги -- брати, сестри, дід та баба померлого.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців, законодавець виключає можливість, коли б стороння особа могла усунути від спадкування близьких родичів померлого -- братів, сестер, діда та бабу.

Згідно ст.1266 ЦК України спадкування відбувається за правом представлення.

1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живі на час відкриття спадщини.

2. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належада б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

5. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

6. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

У разі відсутності спадкоємців нотаріус має повідомити про це заінтересованих осіб -- представників територіальної громади за місцем відкриття спадщини і спадкова справа має передаватися до суду для розгляду справи про визнання спадщини від умерлого [18].

Розділ 2. Спадкування окремих видів майна та прийняття й відмова від спадщини

2.1 Особливість спадкування окремих видів майна

При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого. Право на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене між ними на рівні частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини. Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є спадкоємцем другої черги.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування [5].

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і виключити цю частку з складу спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається спадщина. Це стосується й іншого майна.

Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться на рівні частини між особами, закликаними до спадкування, не застосовується лише в двох випадках.

Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадкоємцями першої черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який мав би одержати спадщину. При цьому згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом їхньому померлому родителю.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по 1/6 частині спадкового майна, дочка ж одержить половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не будуть [5].

Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до статті 533 ЦК України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частини.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. -- дочка та син -- проживали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку перейдуть до його брата, незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а діти -- спадкоємці першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) буде поділена в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які проживали разом із спадкодавцем [5].

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку. Треба визнати цілком обґрунтованим і доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець спільно зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання в одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і вжитку [5].

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.

До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.

При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості [5].

Особливу групу спадкоємців померлого складають так звані утриманці, тобто особи, які є непрацездатними за віком чи за станом здоров'я і перебувають на утриманні спадкодавця не менше року до відкриття спадщини.

Утриманці не мають своєї постійної черги -- вони призиваються до спадкування разом з тією чергою, яка отримує спадщину. Скажімо, якщо після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і утриманець, то утриманець призивається до спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадкування призивається, скажімо, брат померлого (спадкоємець другої черги), то утриманець отримує спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Непрацездатними вважаються: подружжя чоловічої статі по досягненню ними 60 років та жіночої статі по досягненню 55-літнього віку, незалежно від того, настало у них право на пенсію чи ні; неповнолітні діти до 16 років, а ті, які навчаються, -- до 18 років, а також подружжя чи діти інваліди І-ІІІ групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи ні.

В літературі свого часу висловлювалася точка зору відносно того, що немає підстав прираховувати до непрацездатних осіб в розумінні спадкового права інвалідів III групи, оскільки практично всі вони працюють.

Утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до моменту смерті спадкодавця, і фактично перебував на його утриманні не менше одного року.

Якщо ж особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, то вона позбавляється можливості претендувати на спадщину як утриманець. Скажімо, у відповідності із ст. 32 Кодексу про шлюб та сім'ю України, колишня дружина має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною протягом року після розірвання шлюбу. Але якщо така особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то ця особа не може вважатися утриманкою померлого [5].

Непрацездатність утриманця за віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я -- по пенсійній книжці або довідці, яку видав відповідний орган медико-соціальної експертизи. Доказом, що та чи інша особа перебувала на утриманні особи, яка померла, можуть бути: довідка з виконкому, ЖЕО, правління ЖБК чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити і відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця.

У межах однієї і тієї ж черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках. Скажімо, спадкоємцями першої черги померлого є батько, дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спадщини.

Із загального принципу рівності часток при спадкуванні за законом і принципу черговості прикликання до спадкування (спочатку призиваються спадкоємці першої черги, а за їх відсутності -- спадкоємці другої черги) законодавець робить два винятки. Перший із них стосується особливості спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно із спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали із спадкодавцем до його смерті не менше одного року [5].

Це правило встановлене у зв'язку з тим, що було б несправедливим віддавати речі, якими повсякденно користувалися у побуті разом з спадкодавцем спадкоємці, які з ним проживали разом, спадкоємцям, які проживали окремо від спадкодавця, і, звичайно ж, мали необхідні побутові речі у своєму господарстві. Так, якщо у спадкодавця був син, який мешкав у іншому місті, і брат, який проживав разом із спадкодавцем, то при спадкуванні за законом брат -- спадкоємець другої черги -- отримає предмети домашньої обстановки та вжитку, а син -- спадкоємець першої черги -- все інше майно (жилий будинок, земельну ділянку, автомобіль, грошові внески, цінні папери тощо).

Законодавець не наводить перелік предметів домашньої обстановки та вжитку. Під ними, звичайно, розуміють ті речі, які призначені для задоволення повсякденних побутових та культурних потреб громадян.

Сучасна судова та нотаріальна практика до цієї категорії речей традиційно відносить меблі, пральні машини, магнітофони. По одній із справ суд у своєму рішенні вказав, що телевізор є предметом домашнього вжитку і, в силу закону, повинен спадкуватися разом з іншим майном побуту: шафами, буфетами, холодильником, килимами та сервізами [5].

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ж відносяться предмети професійної діяльності спадкодавця (рояль піаніста, інструменти майстра), колекції, антикваріат, предмети розкоші. В кожному конкретному випадку непорозуміння, які виникають між спадкоємцями стосовно того, чи належать ті чи інші речі до предметів домашньої обстановки та вжитку, вирішуються в судовому порядку.

Звичайно, якщо майно померлого складається лише з предметів домашньої обстановки та вжитку, то цілком можлива ситуація, коли це майно отримають спадкоємці за законом другої черги, які проживали разом із спадкодавцем, а спадкоємцям першої черги залишаться тільки борги спадкодавця.

Але ще раз наголосимо, що правило про особливий порядок спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку, застосовується лише при спадкуванні за законом, тобто в тому випадку, коли спадкодавець не скористався своїм правом скласти заповіт і не розпорядився цим майном особисто [5].

Другий виняток щодо рівності часток для спадкоємців однієї і тієї ж черги стосується спадкоємців, які спадкують майно за правом представлення. У такому порядку спадкують онуки та правнуки померлого. Вони отримують ту частку, яка б належала їх померлим батькам, якби ті були живими на момент відкриття спадщини. Так, якщо після смерті спадкодавця залишився його син і два онуки раніш померлого другого сина, то половину спадщини отримає живий син, а кожний онук матиме право на одну четверту частку спадщини, оскільки їм разом належить та частка, яку б отримав їх батько, коли б він був живий. Тобто у цьому випадку у спадкоємців однієї черги (син та онуки) частки будуть різними.

Онуки мають право отримати спадщину в порядку представлення лише в тому випадку, якщо їх батьки померли до відкриття спадщини, а не, наприклад, відмовилися від спадщини, чи були усунуті від спадщини як негідні спадкоємці.

Як вже зазначалося, утриманець є законним спадкоємцем, незалежно від його родинних чи сімейних зв'язків з померлим. Якщо ж він належить до законних спадкоємців і за іншими підставами (наприклад, в силу родинних зв'язків), то у нього є право вибору. Перехід від спадкування як утриманця до спадкування за іншою підставою доцільний, якщо факт утримання важко довести. В інших випадках такий перехід негативно вплине на майнові інтереси спадкоємця, оскільки утриманці закликаються до спадщини завжди, а, наприклад, брати і сестри -- лише за черговістю [5].

Практичне значення має і вирішення питання щодо порядку спадкування онуками і правнуками у випадку, коли вони є спадкоємцями за законом першої черги і одночасно один з них перебував на утриманні померлого.

Якщо онуки і правнуки закликаються до спадкування у порядку представлення, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом одному з померлих батьків. Тобто якщо б після смерті спадкодавця залишилися його старший син і троє онуків молодшого сина, то син отримав би половину спадку, а онуки поділили б частку свого померлого батька і отримали б по 1/6. Якщо ж онук, який перебував на утриманні діда, закликається до спадкування як утриманець, він, як самостійний спадкоємець, отримує разом з сином по 1/3, а онуки за правом представлення -- по 1/6. Цю колізію в літературі пропонується вирішувати на користь спадкування як утриманця.

Якщо онук чи правнук, перебуваючи на утриманні спадкодавця, набуває право спадкування як утриманець, то він не може бути позбавлений цього права і повинен закликатися до спадщини як утриманець, незалежно від того, чи живий його родитель, чи ні. Вибір підстав спадкування в такому випадку не повинен мати місце, так як це б обмежувало правоздатність спадкоємця.

В проекті нового ЦК України передбачено значно розширити коло спадкоємців за законом. До числа спадкоємців за законом пропонується включати осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв'язків, а й за ознакою членства у сім'ї. І якщо перша і друга черга спадкоємців у порівнянні з чинним законодавством змін не зазнала, то до третьої черги включені особи, які були членами сім'ї спадкодавця за умови, що прожили з ним не менше п'яти років. У четверту чергу право на спадкування за законом одержать рідні дядько та тітка, у п'яту - утриманці, в шосту - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно [5].

Значне розширення кола спадкоємців за законом практично позбавить державу права на так звану виморочну спадщину, тобто майно, яке залишилося після смерті громадянина за відсутності спадкоємців за заповітом і спадкоємців за законом.

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Для набуття спадщини необхідна наявність кількох умов. Насамперед це відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішенням суду про оголошення громадянина померлим. Наступним юридичним фактом є висловлене спадкоємцем бажання прийняти спадщину. Для цього він повинен протягом шести місяців подати заяву в нотаріальну контору про бажання прийняти спадщину ( якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадководавцем) або фактично вступити у володіння чи управління майном. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку він не заявив про відмову від неї. Термін шість місяців називається строком для прийняття спадщини (ст. 1268-1270).

Прийняття спадщини не є обов'язком спадкоємця, а є лише його правом [7].

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.

Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини [7].

Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Після закінчення терміну прийняття спадщини нотаріус видає документ про успадкування майна.

Поділ спадщини відбувається за згодою спадкоємців, а якщо виникає суперечка, то її розв'язує суд.

Як це було вже сказано вище, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 1268 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій [7].

Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 1276 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк, що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.

У складі спадкового майна переходять не лише активи, тобто права на різноманітне майно, а й пасиви - борги спадкодавця. Законодавством України у статті 1282 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці повинні відповідати за борги спадкодавця. У цій же статті зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за боргами, що входять до спадщини, лише в межах дійсної вартості спадкового майна. Кожний із спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця пропорційно одержаній частині спадкового майна. Претензії кредиторів приймаються протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом шестимісячного строку претензій не було пред'явлено, то кредитори втрачають належні їм права на вимоги. Претензії кредиторами пред'являються протягом шести місяців з відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги [7].

Усі питання пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом.

Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, держави, громадських та кооперативних організацій, відказоотримувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, що має право на частку в спадщині, може звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і одержати свідоцтво про право на спадщину. В ньому вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців [7].

Свідоцтво про право на спадщину в основному видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Висновки

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут -- спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право -- це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України , а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Список використаної літератури

1. Власов Ю. Наследование по закону и по завещанию. - M., 2001.

2. Гражданский кодекс Украины. - Х., 2001.

3. Дзера О.В. Передмова до проекту нового шлюбно-сімейного законодавства України. - К., 1998.

4. Заіка Ю.О. Особливості спадкування окремих видів майна / Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 9.

5. Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право / Збірник наукових праць юридичні і політичні науки. - Вип. 10. - К., С. 2.

6. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. - К., 2000.

7. Закон України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України» від 26 грудня 2002 р. № 407-IV.

8. Кульчицкий В.С. Правоведение: Учебник. - Львов: Свит, 1995.

9. Копейчиков В.В. Правознавство. - К.: Юренком Інтер, 1998, 480 с.

10. Підопригори О.А., Бобрової Д.В. Цивільне право. - К.: Вентурі, 1996.

11. Право власності в Україні / За ред. О.В.Дзери. - К., 2000.

12. Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному праву. - M.: Статут, 1997.

13. Сімейний кодекс України: Офіційне видання. -- К., 2002.

14. Сімейне право України / За ред. О.В.Дзери. - К., 1999.

15. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю.Тихомирова. -- М., 1998.

16. Толстой Ю. Наследственное право: Учеб. пособ. - М., 2000.

17. Фурса С.Я., Фурса Є. І. Спадкове право: Теорія і практика. - К., 2002.

18. Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верхов. Радою України 16 січ. 2003 р.: Набрав чинності з 1 січ. 2004р. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003.

Размещено на Allbest.ru