Спадкування за законом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Правові основи спадкування за законом

2. Особливості спадкування за законом

2.1Черговість

2.2 Спадкування за правом представництва

3. Здійснення права на спадкування

3.1 Прийняття спадщини

3.2 Відмова від прийняття спадщини

3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України про спадкування за законом

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найпоширеніших і найважливіших видів суспільних відносин в більшості країн, особливо європейських, безперечно вважаються цивільні відносини, адже саме ними охоплюється врегулювання питань підприємництва, права власності, укладання договорів, спадкування тощо. Цим пояснюється неабияка зацікавленість держави до створення такого правового поля, де ці відносини могли б розвиватися вільно та гармонічно. Україна не є виключенням з цього правила.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів) сприяючи цим зміцненню сім'ї. До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом порядок та умови переходу прав та обов'язків спадкодавця вказані в самому законі. Спадкове майно ділиться в рівних частках між особами, зазначеними в законі, та у відповідності з встановленою черговістю. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що згідно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Актуальність теми дослідження. Під спадкуванням слід розуміти перехід майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємців. Спадщиною є сукупність цих прав та обов'язків.

Спадкове право України характеризується тим , що воно захищає власність громадян ,стимулює матеріальну зацікавленість громадян у результатах їхньої праці, змінює сімейні відносини, оскільки закон відносить до спадкоємців порівняно невелике коло осіб ,пов'язаних зі спадкодавцем кровним походженням , подружніми відносинами усиновленням. Нормами спадкового права передбачено захист прав неповнолітніх , а також непрацездатних осіб.

В Україні основним видом спадкоємства на відміну від інших країн , є спадкування за законом. Це можна пояснити тим , що донедавна у нас не існувало приватної власності , кількість об'єктів, що знаходились в особистій власності громадян, була незначною і суспільно-економічний устрій країни не стимулював переходу спадкоємства за заповітом і до більшої свободи заповіту.

Мета роботи - дослідження і вивчення проблеми спадкування за законом. Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: визначити підстави спадкування за законом, охарактеризувати коло спадкоємців за законом, дослідити особливості реалізації спадкових прав.

Об'єктом дослідження є правове регулювання спадкування за законом, підстави виникнення спадкових правовідносин за законом, суб'єкти спадкоємства по закону особливість спадкування за законом в ринкових умовах.

Структура дослідження та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок друкованого тексту.

1. Правові основи спадкування за законом

Спадкування називається перехід цивільних прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи , яка померла(спадкодавця), до інших осіб(спадкоємців) .

Сукупність правових норм , які регулюють умови і порядок спадкування, складає особливий інститут цивільного права ,іменований спадкуванням.

Нормами спадкового права передбачені два види спадкування: за законом і за заповітом. При спадкуванні за законом спадкодавець не виражає свою волю щодо спадщини , і тому воно переходить до тих осіб, коло яких визначено у законі.

Спадкування ж за заповітом здійснюється відповідно до того розпорядження ,що залишив спадкодавець на випадок смерті.

Спадкове майно -- це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса».

Спадкове правовідношення виникає у випадку смерті громадянина або оголошення його у встановленому порядку померлим .З цими юридичними фактами закон зв'язує появу у спадкоємців права на прийняття спадщини , а у всіх інших осіб обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Таким чином ,спадкове правовідношення носить абсолютний характер і спрямовано на спадкоємство цивільних прав і обов'язків від однієї особи спадкодавця до інших його спадкоємців. Після прийняття спадщини спадкоємиць стає учасником тих же правовідносин ,суб'єктом яких раніше був спадкодавець. В результаті відбувається заміна суб'єкта в правовідношенні.

Спадкоємець - це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Виникнення спадкових правовідносин закон пов?язує з відкриттям спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою(ч.1 ст. 1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця, при оголошенні особи померлою день вступу в силу рішення суду про оголошення особи померлою(ч.2 ст. 1220 ЦК України) У випадку оголошення померлою особи , яка пропала безвісті за обставин , що загрожували їй смертю або дають підставу припускати загибель від певного нещасного випадку або в зв'язку з воєнними діями, суд може визнати днем смерті цієї особи день вірогідної смерті(ч. 3 ст. 46 ЦК України)

Поняття спадкування та спадкового правонаступництва. Перехід прав та обов'язків фізичної особи -- спадкодавця -- після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права називають спадкуванням. Спадкування характеризується рядом таких ознак.

1. Для здійснення вищезазначеного переходу прав та обов'язків необхідна наявність певного фактичного складу, передбаченого нормою спадкового права. До підстав спадкування належать закон і заповіт. Ці підстави не протистоять одна одній і не виключають одна одну. Трапляється, коли частина спадщини може перейти до спадкоємців за заповітом, інша за законом. Але, як вірно зауважив Ю. К. Толстой, "для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом необхідний цілий набір передбачених законом юридичних фактів"[ 4 с 518.] Так, для спадкування за законом потрібно не тільки, шоб особа входила до кола спадкоємців за заповітом, а й принаймні ще й для початку, шоб відбулося відкриття спадщини.

2. Єдність прав та обов'язків, які переходять, сприймається як одне ціле, що й пояснює об'єднання їх одним терміном - спадщина чи спадкова маса. Всі майнові права, які переходять до спадкоємця у процесі спадкування мають спадкового активу, а сукупність обов'язків -- спадкового пасиву. Не можна прийняти права і відмовитися від обов'язків; Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у процесі спадкування заставу майна не припиняє.

3. Спадкування має загальний (універсальний) характер, а не частковий (сингулярний). Перехід усіх прав відбувається водночас і на підстав одного акта. Не можна прийняти одні права, а від інших відмовитися. Універсальність спадкування виявляється і в тому, що всі права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої без участі третього суб'єкта. Сингулярний правонаступник придбаває тільки яке-небудь одне право чи групу прав. До нього може перейти також окреме зобов'язання. Так, згідно з ч. 2 ст. 1238 ЦК України спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі (сингулярному правонаступникові) довічне користування цим будинком або його частиною. А відповідно до ст. 1240 ЦК України заповідач може зобов'язати спадкодавця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Як бачимо, сингулярний правонаступник придбаває свої права не безпосередньо від спадкодавця, а від спадкоємця.

При спадкуванні перехід прав та обов'язків спадкодавця до його спадкоємців відбувається в порядку спадкового правонаступництва, яке матиме місце тільки за наявності ряду умов. Так, правонаступником має виступати особа, яка внаслідок визначених у законодавстві фактів визнається спадкоємцем. Необхідно також, щоб спадкоємці були закликані до спадкоємства, адже в іншому разі правонаступництво не виникає. Спадковим правом встановлено відповідні правила щодо порядку закликання до спадкування певних категорій спадкоємці. Крім того, необхідно, щоб і особа, яка закликана до спадкування, прийняла спадщину.[14 c 334]

Слід звернути увагу на те, що далеко не всі відносиш цивільного правонаступництва регулюються нормами спадкового права. Так, за договором міни кожна зі сторін набуває права власності на майно іншої; в даному випадку виникають відносини наступництва в праві власності на відчужене майно, але цей перехід засновується не на нормах спадкового права, а в нормах зобов'язального права. Нормами спадкового права регулюються лише відносини наступництва в правах і обов'язках фізичної особи, що померла. З іншого боку, не всі цивільні правовідносини навіть після смерті фізичної особи можуть бути об'єктам спадковою правонаступництва тобто переходити у спадщину. Природно, що відносини, зумовлені існуванням особи нерозривно пов'язані з останньою, припиняються з її смертю (наприклад правовідносини, що випливають з трудового договору, аліментні забов?язання , право користування житловим приміщенням, право на отримання приватизаційних паперів, неодержаних спадкодавцем, відносини, що випливають з договору доручення - пункт 3 ч.1 ст. 1008 ЦК України тощо)

Час відкриття спадщини. Відповідно до ч. 2 ст. 1220ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день ,з якого вона оголошується померлою. У випадку оголошення померлою особи , яка пропала безвісті за обставин , що загрожували їй смертю або дають підставу припускати загибель від певного нещасного випадку або в зв'язку з воєнними діями, суд може визнати днем смерті цієї особи день вірогідної смерті(ч. 3 ст. 46 ЦК України) Але в різних випадках день смерті може встановлюватись по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних ,офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть , яке видається органами реєстрації актів громадянського стану.

Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст. 46 ЦК України днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.

Проте на практиці можуть виникати випадки, коли припустимий день смерті громадянина і день ухвалення судового рішення можуть за часом знаходитися за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, який починає відлік з моменту відкриття спадщини.[14, c.46]

Тому, як зауважив А.П. Сергеев, краще "у відповідних випадках відраховувати вказаний строк з моменту вступу рішення суду. в законну силу, а не з дня смерті громадянина, зафіксованого в рішенні суду. За іншого підходу, якщо строк для прийняття спадщини пропущений, треба буде ставити питання про його продовження як пропущеного з поважної причини, що може призвести до тяганини у процесі оформлення спадкових прав"[4, c.509]

Місце відкриття спадщини . Згідно зі ст. 1221 нового ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини. У свою чергу місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає. Відповідно ж до ст. 1221 нового ЦК України, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, чи громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.

Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення і для розв'язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини, зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за цим місцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претензії кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме -- документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини (п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5).

У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спадщини.

2. Особливості спадкування за законом

При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини. Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це, спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.

Спадкоємцями за законом не мають права стати :

1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку, а також за інших обставин зазначених у Ст.1224 ЦКУ. Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ. (Ст.1237ЦКУкраїни) [13]

Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Спадкове майно -- це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосо вуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто.

Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо: 1.Спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково; 2.Спадкоємці за заповітом усунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім 'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги -- право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб.

Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги. спадкоємець майновий спадщина черговість

Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини.

Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку.

Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був безпорадним.

2.1 Черговість спадкування за законом

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

Черговість:

- У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. - У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. - У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. - У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. - У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці(Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.) [5,с. 114-120]спадкодавця, які не були членами його сім'ї. На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи:

1.Довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку із втратою годувальника;

2.Копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов'язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов'язана зі станом здоров'я - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Департаментом нотаріату та реєстрації адвокатських об'єднань проведено узагальнення стану розгляду звернень громадян Департаментом нотаріату і реєстрації адвокатських об'єднань та Головним управлінням юстиції Міністерства Юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі протягом 2006 року та першого півріччя 2007 року.

Відповідно до вищезазначених Узагальнень визнано неправомірними та такими, що не відповідають вимогам ст.5 Закону України “Про нотаріат” та порушують вимоги статті 1258 Цивільного кодексу України дії державних нотаріусів щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям другої черги, чим порушено права спадкоємців першої черги. Враховуючи допущене грубе порушення законодавства та маючи на меті попередити вчинення такого порушення в роботі нотаріусів Тернопільської області повідомляємо наступне:

Згідно ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. А також, згідно Цивільного кодексу України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині [22,с.138]

Слід зауважити, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Що стосується спадкування за законом усиновленими та усиновлювачами, то відповідно до ст.1260 Цивільного кодексу України усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. При цьому необхідно знати, що усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Проте, якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

2.2 Спадкування за правом представництва

Спадкування за законом інколи ще називають спадкуванням проти заповіту.

Воно виникає за наявності будь-якої з таких обставин:

a. відсутність заповіту;

b. визнання заповіту недійсним;

c. неприйняття спадщини спадкоємцями за законом;

d. відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за законом;

e. неохоплення заповітом усієї спадщини.

У свою чергу підставами закликання до спадкування за законом є такі юридичні факти:

a. родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);

b. шлюб;

c. усиновлення;

d. перебування на утримані спадкодавця не менше 5 років до моменту його смерті. [2]

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

3. Здійснення права на спадкування

3.1 Прийняття спадщини

Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав. У момент відкриття спадщини виникає спадкове правовідношення, юридичним змістом якого є право спадкоємця на прийняття спадщини та обов'язок всіх та кожного утримуватися від здійснення якихось дій, що перешкоджають спадкоємцеві у здійсненні зазначеного права. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого зводиться до закріпленої за спадкоємцем альтернативної можливості прийняти спадщину або відмовитися від неї. Прийняття спадщини. ЦК України передбачає три способи прийняття спадщини. Загальне правило про прийняття спадщини закріплено у ст. 1269 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної' контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Від імені малолітньої особи (яка не досягла 14 років) заяву про прийняття спадщини подають її батьки (усиновлювачі) або опікун. Неповнолітня особа (з 14 років) вправі самостійно подати заяву про прийняття спадщини без згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч. З ст. 1269 ЦК України).

Другий спосіб прийняття спадщини передбачений ч. З ст. 1268 ЦК України та стосується спадкоємця, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Цей спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, дієздатність яких обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону, навіть якщо вони не проживали разом із спадкодавцем та від їх імені не подана заява про прийняття спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦК України). Проте такі особи можуть відмовитися від свого права в порядку, передбаченому ст. 1273 ЦК України.

Акт прийняття спадщини має універсальний характер. Він поширюється на все спадкове майно, де б воно не знаходилося. Якщо спадкоємець приймає спадщину за місцем її відкриття, це означає, що він приймає також спадкове майно, яке знаходиться в інших місцях.

Акт прийняття спадщини має беззастережний характер. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи з застереженням (ч. 2 ст. 1268 ЦК України;). Спадщина може бути прийнята спадкоємцем тільки в цілому в межах частки, що належить спадкоємцеві. Прийняття тільки частини спадщини не допускається.

Акт прийняття спадщини (заява про прийняття спадщини) може бути відкликаний протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, - 6 місяців з дня відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1269 ЦК України). В разі збігу 6-місячного строку для прийняття спадщини акт прийняття спадщини має безвідкличний або безповоротний характер. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, і в подальшому передача спадкового майна іншим спадкоємцям може бути здійснена ним не шляхом відмови від спадщини, а на підставі інших цивільно-правових угод.

Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Частина 5 ст. 1268 ЦК України визначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадкоємцем спадщини в законі встановлений шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1270 ЦК України). Строк для прийняття спадщини відносять до преклюзивних (припинювальних) строків, збіг яких тягне за собою припинення права. Якщо спадкоємець у зазначений строк не прийме спадщину, вважається, що він втратив право на прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1272 ЦК України). При цьому в разі згоди інших спадкоємців спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вправі її прийняти шляхом подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Згода інших спадкоємців повинна бути висловлена письмово. Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини може статися з поважних причин. В цьому випадку строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (ч. З ст. 1272 ЦК України; ). При цьому слід мати на увазі, суд може надати додатковий строк для прийняття спадщини в разі наявності поважних причин для пропуску строку, але не зобов'язаний це робити.

Крім спадкоємців, які закликаються до спадкування з моменту відкриття спадщини, є спадкоємці, які можуть бути закликані до спадкування пізніше. Зокрема, це може мати місце, коли спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини за наявності спадкоємців за законом, або коли основний спадкоємець відмовився від спадщини за наявності підпризначеного спадкоємця, або коли спадкоємець помер, не встигнувши прийняти спадщину. В останньому випадку право на прийняття належної померлому спадкоємцю частки переходить до його спадкоємців (ст. 1276 ЦК України;). Такий випадок в науці цивільного права дістав назву "спадкова трансмісія". Тобто спадкова трансмісія -- це спадкування права на прийняття спадщини, яке не було реалізоване, в складі загальної спадкової маси померлого. Таке спадкування має свої особливості. По-перше, право на прийняття спадщини може бути здійснене протягом строку, який залишився на момент смерті спадкодавця, в той час, як для прийняття решти спадкової маси застосовується загальний шестимісячний строк. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. По-друге, в ході спадкової трансмісії не може бути успадковане право на прийняття обов'язкової частки у спадщині.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для набуття спадщини необхідна наявність ряду умов. Першою необхідною умовою є відкриття спадщини, під якою розуміють настання таких юридичних фактів, які обумовлюють виникнення у спадкоємця права на набуття спадщини -- права на спадкування. До таких юридичних фактів передусім відноситься смерть спадкодавця.

Але в момент відкриття спадщини спадкоємець набуває лише право на спадкування, але не право власності на саму спадщину. Для виникнення права власності на спадщину спадкоємець повинен належним чином здійснити (реалізувати) право на прийняття спадщини. Це є ще однією умовою, необхідною для набуття спадщини.

Здійснення права на спадкування передусім полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Тобто воля спадкоємця має бути виражена однозначно: або приймаю спадщину, або ні. Спадкоємець також не може обирати, яке майно він хоче прийняти, а яке -- ні. Якщо він приймає спадок, то мусить прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжене.

3. Прийняття спадщини можливе двома способами: шляхом пасивної поведінки спадкоємця, яка передбачена ч. З коментованої статті, яка встановлює, що для прийняття спадщини достатньо того факту, що спадкоємець мешкав разом із померлим і протягом строку для прийняття спадщини не відмовився від неї. Такі спадкоємці також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини; шляхом активної поведінки, тобто подачі заяви про прийняття спадщини та видачі їм відповідного свідоцтва. Для такого способу прийняття спадщини, який буде стосуватися всіх інших спадкоємців, існує певний строк для подачі заяви (див. ст. 1270 ЦК). Щодо осіб, які є частково дієздатними, неповністю дієздатними або недієздатними, а також щодо осіб, які обмежені у дієздатності, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання із спадкодавцем, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування (частини 2-А ст. 1273 ЦК). З моменту, коли спадкоємець подав заяву про прийняття спадщини або фактично прийняв її, він отримує такі правомочності власника, як право користування та право володіння майном, але доки він не отримає на це майно свідоцтво про право на спадщину, він не отримує права розпорядження майном.

3.2 Право на відмову від прийняття спадщини

Спадкоємець, який закликається до спадкування своєї частки у майні померлого власника, може не ставати її власником. Зазначене право закріплене статтею 1273 ЦК України . Перед тим, як розібратися, в чому сутність цього права, слід з'ясувати, що таке «право на відмову від прийняття спадщини».[21,с. 170] Вказану дефініцію необхідно розглядати у двох аспектах:

1. об'єктивному - сукупність юридичних норм, які надають можливість спадкоємцеві не успадковувати майно померлого власника. Тобто ЦК України містить у собі певні положення, які дозволяють спадкоємцю відмовитися від набуття права власності на свою частку у спадковому майні.

2. суб'єктивному - встановлена законом можливість спадкоємця не успадковувати майно померлого власника. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємця, а його право. Тому він обирає один з двох наданих законом варіантів своєї можливої поведінки - стає власником своєї частки у спадковому майні або відмовляється від права власності на неї.

Зміст п. 1 ч. 1 ст. 1273 ЦК України полягає у тому, що спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, який встановлюється законом.

По-перше, право на відмову від прийняття спадщини закріплене практично за усіма особами, яким чинне спадкове законодавство дозволяє бути спадкоємцями. Відмовитися від успадкування своєї частки у майні померлого власника можуть не тільки спадкоємці за законом, а й спадкоємці за заповітом. Однак, вищезазначене правило має єдиний виняток. Він полягає у тому, що держава незалежно від волевиявлення органу, який діє від її імені, не має права відмовитися від набуття права власності на майно померлого власника, яке жоден із потенційних спадкоємців не може успадкувати внаслідок тих чи інших причин.

По-друге, право на відмову від прийняття спадщини може бути реалізовано протягом певного строку, який встановлюється законом. Закон передбачає, що спадкоємець, який вирішив відмовитися від успадкування своєї частки у майні померлого власника, повинен це зробити протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пункт 2 ч. 1 ст. 1273 ЦК України містить положення про те, що заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини повинна мати письмове підтвердження - спадкоємець, який не хоче успадкувати свою частку в майні померлого власника, повинен написати про це заяву.

Заява про відмову від прийняття спадщини повинна бути розглянута конкретно визначеною нотаріальною конторою. Тобто спадкоємець повинен подати заяву про відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника до нотаріальної контори, яка:

· є державною, а не приватною;

· знаходиться за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1273 ЦК України обмежено дієздатний спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Прокоментуємо вищезазначену правову норму. Обмежено дієздатний спадкоємець, який не хоче успадкувати майно померлого власника, може зробити це за особливою процедурою. В чому вона полягає?

По-перше, обмежено дієздатний спадкоємець має право самостійно відмовитися від прийняття спадщини. По-друге, обмежено дієздатний спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини тільки тоді, коли йому дозволять це зробити відповідні особи. Тобто такий спадкоємець може не успадковувати свою частку у майні померлого власника, попередньо отримавши згоду на вчинення цього правочину не тільки свого законного представника - піклувальника, а й органу опіки і піклування. По-третє, відмова обмежено дієздатного спадкоємця від прийняття спадщини повинна бути законною - вона тільки тоді відповідатиме приписам чинного законодавства, коли орган опіки та піклування дасть свій висновок про те, що ця відмова не порушує права обмежено дієздатного спадкоємця, який її заявив.

Ознайомившись зі змістом ч. 3 ст. 1273 ЦК України, можна дійти висновку, що неповнолітній спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини практично так само, як це може зробити обмежено дієздатний спадкоємець. Процедури відмови від прийняття спадщини вищезазначених спадкоємців практично ідентичні за винятком одного аспекту: законними представниками неповнолітнього спадкоємця мають право бути його батьки (усиновлювачі) чи піклувальник, а законним представником обмежено дієздатного спадкоємця може стати тільки його піклувальник.

Згідно з ч. 4 ст. 1273 ЦК України, батьки (усиновлювачі) або опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, що належить малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Спочатку розглянемо процедуру відмови малолітнього спадкоємця від успадкування майна померлого власника. Їй притаманні певні особливості. Вони полягають в наступному.

По-перше, малолітній спадкоємець не має право самостійно відмовитися від прийняття спадщини. Від імені малолітнього спадкоємця відмовитися від успадкування його частки у майні померлого власника можуть його законні представники - батьки (усиновлювачі) чи опікун. По-друге, законні представники малолітнього спадкоємця можуть від його імені відмовитися від прийняття спадщини тільки тоді, коли вони отримають згоду на вчинення цього діяння від органу опіки й піклування. По-третє, відмова законних представників малолітнього спадкоємця від прийняття ним спадщини повинна бути законною. Вищезазначена відмова тільки тоді відповідатиме положенням чинного законодавства, коли орган опіки та піклування дасть свій висновок про те, що вона не порушує права малолітнього спадкоємця, від імені якого її було заявлено законними представниками.

Що стосується процедури відмови недієздатного спадкоємця від успадкування своєї частки у майні померлого власника, зі змісту п. 4 ст. 1273 ЦК України випливає, що недієздатний спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини майже так само, як малолітній спадкоємець. Однак законними представниками малолітнього спадкоємця мають право бути його батьки (усиновлювачі) чи опікун, а законним представником недієздатного спадкоємця може бути тільки його опікун.

Відповідно до ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень. Наприклад, спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Згідно з ч. 6 ст. 1273 ЦК України, відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Тобто спадкоємець має право відмовитися від набуття права власності на належну йому частку у спадковому майні протягом шестимісячного строку, відлік якого починається з дня відкриття спадщини.

3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України про спадкування за законом

Перехід права на прийняття спадщини

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється назагальних підставах протягом строку, що залишився. [17] Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Відумерлість спадщини

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 Цивільного Кодексу. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі.

Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Перерозподіл спадщини

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. [9]

Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців

Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Охорона спадкового майна

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

Охорона спадкового майна виконавцем заповіту

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини.

Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу,яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.

Управління спадщиною

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. [19,с.259]

Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Висновки

Досліджуючи тему курсової роботи «Спадкування за законом» автор дійшов до висновків:

Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спадкування -- це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни -- один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.