Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

юридичний відповідальність покарання протиправний

Вступ

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності

1.1 Поняття та ознаки юридичної відповідальності

1.2 Принципи юридичної відповідальності

1.3 Функції юридичної відповідальності

2. Класифікація юридичної відповідальності

3. Підстави юридичної відповідальності

3.1 Підстави, що виключають юридичну відповідальність

3.2 Підстави звільнення від правового покарання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Право завжди пов'язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його приписів (норм), а її інтереси і потреби - джерелом змісту правил поведінки людей в суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'язковий порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання - це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави. Сучасне суспільство надало людині широкі права і свободи, до використання яких необхідно підходити відповідально. Можливості людини в сучасному суспільстві набагато зросли. Говорячи про особливості права, що відрізняють їх від інших соціальних норм, треба звернути увагу на винятково важливе значення правових обов'язків. У співвідношенні між правами та обов'язками (з прав та обов'язків головно складається право) провідне місце посідають обов'язки, оскільки від рівня виконання обов'язків залежить рівень прав. Адже права однієї особи залежать від виконання обов'язків іншою особою. Наприклад, право громадян на освіту залежить від виконання державою свого обов'язку щодо організації освіти в країні: будівництва шкіл, підготовки вчителів, забезпечення навчання в школах підручниками, обладнанням тощо. Якщо держава нічого не зробить у цій галузі, не виконає свого юридичного обов'язку перед народом, то право громадян на освіту не буде ними реалізоване. Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства. Але чим більше людині дається, тим більше з неї і питають. Ми живемо у світі, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка є соціальним злом. Наприклад, безвідповідальне ставлення робітника до своїх обов'язків спричиняє вироблення неякісної продукції, незадоволення потреб громадян. У результаті безвідповідального ставлення учня до навчання з нього виросте неосвічена, некорисна для суспільства людина. Навіть за жартівливе пустування доводиться інколи «розраховуватися» з державою, нести законну, тобто юридичну відповідальність.

Актуальність дослідження юридичної відповідальності зумовлена тим, що в будь-які державі юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності. Остання також має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини. Щодо визначення поняття функцій юридичної відповідальності, то дане питання в юридичній літературі є недостатньо розробленим, але має важливе значення при розгляді ключових питань вказаної відповідальності. Адже саме у функціях виявляються призначення, сутність та напрями правового впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини, а також конкретизуються її цілі. Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне - ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції. Право і його дія в суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних юридичних явищ, або елементів механізму правового регулювання. Це норми права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

Метою курсової роботи є дослідження поняття юридичної відповідальності та її загальних характеристик.

Основні завдання даного дослідження:

· вивчення та аналіз сутності юридичної відповідальності;

· характеристика ознак юридичної відповідальності;

· аналіз принципів та функцій юридичної відповідальності;

· огляд різновидів юридичної відповідальності;

· визначення підстав виникнення юридичної відповідальності.

Об'єкт дослідження - юридична відповідальність.

Предмет дослідження - поняття, функції, принципи та різновиди юридичної відповідальності, підстави юридичної відповідальності.

Окремі проблеми юридичної відповідальності знайшли своє відображення у працях С.С. Алексєєва, Б.Т. Базильова, А.І. Петеліна, Н.С. Малеіна, А.С. Мордовеца, В.В. Похмєлкіна, О.Є. Лейста, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшина, Є.В. Черних, І.А. Галагана, В.А. Тархова, Н.А. Тарбагаєва та інших.

Структура роботи: вступ, три розділи, висновок і список використаної літератури. Перший розділ присвячений поняттю юридичної відповідальності. Другий розділ розкриває поняття класифікації юридичної відповідальності. В третьому розділі аналізуються підстави юридичної відповідальності.

1. Загальна характеристика юридичної відповідальності

1.1 Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність -- це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.

Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну від інших видів відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Правопорушення виражається в діях, що усвідомлюються, хоч трапляється і навпаки (останнє стосується переважно підлітків, тому момент настання здатності нести юридичну відповідальність за правопорушення прямо пов'язаний з настанням певного віку, який дає змогу судити і про рівень свідомості особи). Проте завжди особисте свідоме ставлення правопорушника до своїх вчинків, безумовно, заслуговує на осуд. Таке ставлення може виражатися насамперед в прямому умислі -- цілеспрямованому, розрахованому вчиненні правопорушення, а може виражатися і в не обережності, тобто необачному, самовпевненому, легковажному ставленні до своїх протиправних дій та їх наслідків.

Як умисне, так і необережне вчинення правопорушення завжди свідчить про зневажливе -- хоч і різною мірою -- ставлення правопорушника до інтересів суспільства, держави, інших громадян. Це дає підстави обвинуватити правопорушника, вбачати в його поведінці вину, визнавати винним. Правопорушення -- це протиправна винна дія, що завдає шкоди суспільству, людям.

Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно з'ясувати принаймні такі питання; чи заборонений цей вчинок законом, правовою нормою? А для цього необхідно знати законодавство, вивчити встановлені державою правила поведінки людей у суспільстві. Чи завдано протиправною поведінкою шкоди суспільству, колективу, окремим людям? Які ступінь і характер шкоди? Тут оцінюється не тільки матеріальна, а й моральна та інша шкода, завдана правопорушенням. Хто порушник норми права? Чи дієздатна ця особа? Як ставився до правопорушення його «вчинитель», суб'єкт? Чи винний він у вчиненому? Встановити це буває досить нелегко, оскільки для цього треба проникнути у свідомість, психологію, наміри правопорушника.

Залежно від ступеня шкоди правопорушення поділяються на дві групи: проступки і злочини. У нашому суспільстві немає таких людей і організацій, на яких не поширюється вимога додержання законів, інших юридичних норм. Але із загальності цієї вимоги випливав, що на кожну протиправну дію, хто б її не вчинив, держава має «відповісти» -- притягнути до юридичної відповідальності (або у деяких випадках вжити інших примусових заходів).

Необхідність такого реагування держави виражається у принципі невідворотності відповідальності за правопорушення. Цей принцип цілком узгоджується з основами соціальної справедливості, демократії, рівності усіх перед законом. Він сприяє підвищенню ефективності боротьби з тими відхиленнями, які виражаються в правопорушеннях.

Відповідальність за правопорушення має настати неминуче, «невблаганно». У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, «нейтралізуються» внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій. Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось «минеться», оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.

Юридична відповідальність - це найсуворіший, «жорсткий», але все ж не єдиний примусовий засіб держави для боротьби з порушеннями права, для їх запобігання. Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють підлітки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байдужими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші - причому теж передбачені законом - заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські.

Кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, «відповіді» держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства і додержувати їх -- моральний обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.

Навряд чи знайдеться підліток, який наважиться заявити, нібито йому невідомі такі моральні принципи, що не можна чинити збитки, шкоду, неприємності іншим людям, суспільству, не можна псувати речі, не можна ставитися недбало і недобросовісно до навчання, роботи тощо. Принцип «незнання закону не звільняє від відповідальності», примушує людей вивчати, засвоювати основні норми законодавства, набувати навичок їх використання.

Правопорушення можуть вчинятись у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправні дії класифікуються за наступними видами.

Дисциплінарні проступки - порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку організації (установи).

Цивільно-правові проступки - заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів людей, що захищаються законом.

Адміністративні проступки - порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління усіма іншими сферами життєдіяльності суспільства.

Злочини - суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які у законі передбачено кримінальне покарання.

Юридична відповідальність завжди виражається у неприємних, небажаних, невигідних для самого громадянина наслідках. Втім, це властиво не лише юридичній, а й іншим видам відповідальності за антигромадські, аморальні проступки, наприклад, перед батьками, друзями, колективом класу, спортивної секції, навчальною групою.

Чим же відрізняються міри юридичної відповідальності від інших мір відповідальності, що застосовуються, наприклад, за неслухняність у сім'ї?

По-перше, усі ці міри передбачені законом, правовими нормами. Це відповідальність лише за законом.

По-друге, усі вони застосовуються лише тоді, коли вчинюються дії, що суперечать закону, праву. Отже, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, усі вони здійснюються органами держави, яким громадянин зобов'язаний (причому зобов'язаний юридично, на підставі закону) «дати відповідь» за свої проступки і які, зі свого боку, мають право (причому юридичне право) притягти до відповідальності. Отже, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, ці міри виражаються у примусовому позбавленні (або обмеженні) правопорушника певних благ, цінностей, можливостей. Отже. це примусово караюча відповідальність.

По-п'яте, ці міри завжди виражають осудження правопорушника саме державою, гостро критичну, безумовно незадовільну оцінку його поведінки. Така оцінка звучить не тільки у «відповіді» держави на правопорушення, а й у реакції на проступок з боку громадськості, колективу, батьків. Юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відповісти» належним чином на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, а іноді навіть вороже) ставлення до людей, суспільства, держави, що виявилося у правопорушенні, щоб обмежити в чомусь, покарати правопорушника. При цьому покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність -- так вимагає закон, зокрема ст. 50 Кримінального Кодексу України.

Але не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне -- гуманнішими, їх в основному три:

1) охоронна -- захистити, охороняти від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

2) виховна -- змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

3) запобіжна (профілактична) -- на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин -- неодмінна умова справедливості покарання.

Дві обставини -- ступінь шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника -- завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб. Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і

виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи) і особливостям особи правопорушника.

1.2 Принципи юридичної відповідальності

Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності і захисти порушених прав і свобод громадян і інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців.

Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючи які держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якої реакція на правопорушення з'являється новим правопорушенням.

У числі основних принципів юридичної законності найчастіше називають наступні принципи:

законності;

обґрунтованості;

справедливості;

невідворотності юридичної відповідальності;

презумпції невинності;

права на захист особи, притягнутого до відповідальності;

неприпустимості залучення до відповідальності за те саме правопорушення два і більш рази.

Принцип законності юридичної відповідальності означає, що діяльність державних органів і посадових осіб по застосуванню юридичної відповідальності ведеться в повній відповідності з вимогами діючого законодавства і не виходить за межі його вимог, змісту і мети.

Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об'єктивного зобов'язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь зроблених до набуття його законної сили. Додання зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.

Відповідальність застосовується компетентним чи органом посадовою особою. Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкції здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об'єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.

Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижчої межі. Однак більш суворіше покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.

Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об'єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що:

зібрані в справі обставини відповідають дійсності;

протиправне діяння і зв'язані з ним обставини розкриті повно, а приваблювана особа викрита в здійсненні правопорушення;

у справі виявлені обставини як обтяжуючі, так і пом'якшуючі провину правопорушника.

Важливою гарантією обґрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, отриманих з порушенням закону. Кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство й інші закони детально визначають порядок діяльності органів держави і посадових осіб у процесі збору й аналізу доказів у справі. І у всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення в справі.

Як зазначав П.М.Рабинович, справедливість юридичної відповідальності означає схвалення і підтримку населенням, іншими інститутами цивільного суспільства міри, застосованої державними органами до правопорушника. Рішення в справі може визнаватися справедливим при неодмінному дотриманні принципів законності й обґрунтованості. Якщо захід відповідальності був застосований з порушенням закону без з'ясування всіх обставин справи, встановлення істини, то вона не може визнаватися справедливим тому, що порушено її основи в процесі правозастосовчої діяльності. Однак дотримання названих принципів не гарантує справедливості винесеного рішення. Тому що можливі рішення, що ґрунтуються на законі і відповідають йому, але власне кажучи являють собою типове беззаконня. Тому принцип справедливості юридичної відповідальності має самостійне значення.

Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини;

юридичну відповідальність повинний нести той, хто зробив правопорушення;

покарання повинне відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення. Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення.

Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Рішення, що однією частиною населення може визнаватися справедливим, часом оцінюється прямо протилежним іншою частиною населення. Тому критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежна від свого чи службового матеріального становища, інших обставин підлягає заслуженому покаранню за скоєне ним правопорушення. Скоєне повинно одержати публічний розголос і зазнати державного осуду з боку компетентних органів держави. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Чинне законодавство дозволяє не застосовувати примусових заходів, якщо по обставинах справам їхнє застосування визнається недоцільним.

Здійснення принципу невідворотності покарання є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні провини, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі.

Залишаються нерозкритими найчастіше найбільш тяжкі, особливо небезпечні злочини. Держава поки що не може покінчити цілком з діяльністю злочинних організацій, що спеціалізуються на крадіжках, продажі наркотиків, здійсненні замовлених убивств і інших злочинів. Присутні також випадки, коли правопорушення, скоєні посадовими особами і стали надбанням гласності, залишаються безкарними.

Усі ситуації, коли правопорушник не несе заслуженої відповідальності, негативно позначаються на правосвідомості громадянського суспільства. Різко падає престиж діючих законів. У свідомості населення підсилюється дія негативних оцінок, як діючого законодавства, так і влади, нездатної послідовно і повно провести принцип невідворотності покарання.

Дія принципу невідворотності покарання не повинне порушувати іншого принципу відповідальності -- презумпції невинності.

У відповідності із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Доведення провини покладається на спеціальні органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. При цьому обов'язок доведення невинності не можна перекладати на підозрюваного й обвинувачуваного. Тому що обвинувачення, покладене в основу вироку, повинне бути засноване на доведених, а не можливих фактах, а визнання винності обвинувачуваного підтверджено безперечними й об'єктивними доказами.

Презумпція невинності поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов'язок виявлення і припинення яких лежить на органах держави і посадових осіб. Тому що кожен громадян, чи інша особа не може визнаватися винним у здійсненні провин раніше, ніж це буде доведено компетентними органами і встановлено прийнятими ними рішеннями.Громадяни також звільняються від обов'язку доводити свою невинність у здійсненні адміністративної чи дисциплінарної провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинності, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу.

Право на захист виражається у виді процесуальних прав притягнутого до відповідальності знати суть обвинувачення, приводити докази своєї невинності, оскаржити дії і рішення правозастосовця у вищі органи чи в суд. Крім того, притягнутий до відповідальності може користатися кваліфікованою юридичною допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

На наш погляд великим упущенням в чинній Конституції України є відсутність норми яка б регулювала відносини про те, що кожен затриманий, ув'язнений під варту, обвинувачуваний у здійсненні злочину має право користатися послугами адвоката (захисника) з моменту відповідно затримки, взяття під варту чи пред'явлення обвинувачення. Крім того, якщо обвинувачуваний не має достатніх коштів, але бажає користатися послугами адвоката, те така допомога йому надається безкоштовно. Аналогічним правом володіють і особи, притягнуті до відповідальності за здійснення якої-небудь провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що скоїли протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Принцип відомий з часів Древнього Рима у формі вираження - «не двічі за одне». Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.

Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення до різних видів відповідальності. Наприклад, особа, засуджена до позбавлення волі за крадіжку, одночасно зобов'язується відшкодувати матеріальний збиток потерпілому. У даному випадку застосовуються два види санкцій: штрафна - у виді позбавлення волі і право-відновлювальна - у вигляді обов'язку відшкодувати матеріальний збиток. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

1.3 Функції юридичної відповідальності

Аналіз наукової літератури показує, що порівняно з іншими питаннями юридичної відповідальності функції юридичної відповідальності досліджені недостатньо. Фахівцями як у галузі загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук активно досліджувалися функції права, функції галузей права, функції покарання (санкцій), функції різних норм права, але функції юридичної відповідальності вивчалися побіжно при дослідженні інших питань юридичної відповідальності. Щоправда, окремі проблеми функцій юридичної відповідальності знайшли своє відображення у працях С.С. Алексєєва, Б.Т. Базильова, А.І. Петеліна, Н.С. Малеіна, А.С. Мордовеца, В.В. Похмєлкіна, О.Є. Лейста, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшина, Є.В. Черних, І.А. Галагана, В.А. Тархова, Н.А. Тарбагаєва та інших.

Слово "функція" походить від латинського functio -- здійснення, і є багатозначним, але не суто юридичним поняттям. Функція випливає із внутрішньої якості явища, яка обов'язково має зовнішню форму. Функція в теорії держави та права означає напрям, предмет та зміст діяльності державно-правового інституту. Крім того, вона застосовується як термін для характеристики соціальної ролі держави та права.

Щодо функцій юридичної відповідальності, то тут можна підкреслити суттєві їх особливості, а саме:

· функції юридичної відповідальності як конкретний вияв функцій права, присутні в реалізації всіх функцій права;

· якщо функції права визначаються сутністю, соціальним призначенням права, то функції юридичної відповідальності визначаються її змістом, сутністю, соціальним призначенням;

· поняття "функція юридичної відповідальності" повинно одночасно охоплювати як призначення юридичної відповідальності, так і напрями правового впливу на суспільні відносини.

Функції юридичної відповідальності мають складну структуру. До елементів складу функцій юридичної відповідальності, вважаємо, можна віднести:

· її суб'єктів.

Вплив правових норм розрахований, насамперед, на деліктоздатну особу. Слід розрізняти суб'єкти, на які безпосередньо "спрямована" функція юридичної відповідальності, і суб'єкти, які беруть участь в реалізації функцій (посадові особи, компетентні органи). Таке розмежування має здебільшого умовний характер, тому що невиконання суб'єктами обов'язків щодо здійснення покладених на них функцій тягне за собою юридичну відповідальність. У зв'язку з цим постає ще одна актуальна проблема співвідношення функцій юридичної відповідальності та функцій правоохоронних органів, -- яка потребує вирішення в окремих дослідженнях;

· об'єкти впливу.

Об'єктом впливу функцій юридичної відповідальності є суспільні відносини, які складаються в процесі життєдіяльності та поведінки суб'єктів;

· способи та засоби здійснення функцій юридичної відповідальності;

· фактичні та формальні підстави, які приводять в дію функціонування відповідальності;

· загальносоціальні та юридичні наслідки (результати).

Результати впливу можуть мати найрізноманітніший характер: правомірна поведінка, обмеження прав та свобод, поновлення суспільних відносин, нормалізація морально-психологічного клімату в суспільстві, правовідносини;

· норми юридичної відповідальності, які виступають певними "носіями" функцій права, а в правовідносинах юридична відповідальність втілюється.

Слід зазначити, що окремі вчені заперечують існування функцій у юридичній відповідальності. Так, на думку В.М. Горшенєва, відповідальність є якістю індивіда, а тому не можна визнавати правомірною постановку питання про так звані "функції відповідальності". Функції належать лише заходам державного примусу. Така позиція зумовлена тим, що під відповідальністю автор розуміє визнану державою здатність суб'єкта права звітувати про свою протиправну поведінку та сприймати заходи державно-примусового впливу у формі позбавлення благ, що знаходяться в його розпорядженні.

Проте теоретично обґрунтований зміст функції юридичної відповідальності можна виявити із сутності юридичної відповідальності, складових елементів юридичної відповідальності, функцій цих елементів, цілей юридичної відповідальності. Так, А.І. Петелін підкреслює, що функції правової відповідальності випливають із її особливого призначення у системі попередження та боротьби з правопорушеннями. Причому функцією слід вважати не будь-яку поведінку правової відповідальності як системи, а нею є лише така, яка випливає з інтересів безпосередньо переважаючої системи і така, що відповідає її сутності.

В юридичній літературі існує кілька визначень функцій юридичної відповідальності. На думку І.А. Галагана, під функціями юридичної відповідальності слід розуміти головні вияви її призначення. Проте аналіз функцій дає підстави вважати, що це визначення звужене тим, що автор не вказує на напрями правового впливу юридичної відповідальності.

П.М. Курис вважає, що під функцією юридичної відповідальності слід розуміти головні напрями, якими досягаються цілі відповідальності, і в яких виявляється призначення відповідальності. Визначення П.М. Куриса є, на нашу думку, чіткішим, але з нього незрозуміло, із чого випливає напрям впливу і який характер має цей напрям -- правовий чи будь-який інший.

Слід погодитися з М.А. Бестугіною, яка під функціями юридичної відповідальності розуміє специфічні напрями правового впливу на суспільні відносини, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання. Незважаючи на відносну лаконічність, це визначення є досить об'ємним, тому що автор веде мову про "правовий вплив", а не "про вплив норм юридичної відповідальності". Із цього визначення можуть випливати функції, якими не володіє юридична відповідальність.

Отже, можна визначити для всіх функцій юридичної відповідальності такі характерні риси: соціальна зумовленість; цільова спрямованість; самостійність кожної функції та їх взаємодія; наявність взаємозв'язку з функціями права, які задають функціям юридичної відповідальності визначений напрям впливу; взаємозв'язок функцій юридичної відповідальності з функціями її складових елементів; вияв через функції юридичної відповідальності її призначення.

Відмінною рисою функцій юридичної відповідальності є їх цільовий характер. Кожній функції або кільком функціям останньої відповідає визначена суспільно корисна мета, яку висуває суспільство, використовуючи юридичну відповідальність як один із засобів її досягнення.

Функції юридичної відповідальності тісно пов'язані з функціями права. Одна функція права може задавати напрям правового впливу кільком функціям юридичної відповідальності. Так, каральна, превентивна, поновлююча функції юридичної відповідальності задаються охоронною функцією права, а регулятивна, превентивна функції юридичної відповідальності -- регулятивною функцією права.

Слід акцентувати увагу на функції складових частин (елементів) відповідальності, особливо тоді, коли вони можуть виступати проявом функцій юридичної відповідальності. Функції юридичної відповідальності взаємопов'язані не лише з висхідною системою (функціями права), а й зі спадною системою (функціями її складових елементів). А.Ф. Сизий зауважує, що заохочувальні норми в кримінально-виконавчому праві виконують такі функції: виховну; забезпечувальну; управляючу; оцінки ступеня виправлення; зміни умов режиму відбування покарання; профілактичну.

Деякі вчені виокремлюють каральну (штрафну) та правопоновлюючу функції юридичної відповідальності (С.С. Алексєєв, А.І. Петелін, П. Варул). На думку Б.Т. Базильова, інститут юридичної відповідальності виконує каральну функцію, загального попередження злочинів, виправлення та перевиховання. М.Д. Шиндяпіна виокремлює дві функцій юридичної відповідальності -- каральну та превентивну (виховну). Н.С. Малеін зазначає, що відповідальності притаманні превентивна (попереджувально-виховна), репресивна (каральна), компенсаційна (відновлююча) та сигналізаційна функції. І.Н. Сенякін вважає, що головними функціями юридичної відповідальності є охорона правопорядку та виховання людей, але водночас підкреслює, що поряд з покаранням юридична відповідальність виконує правовідновлюючу роль.

І.А.Галаган усі функції юридичної відповідальності поділяє на дві групи: організаційні та спеціальні. Критерієм класифікації є цілі юридичної відповідальності. До організаційних вчений відносить такі функції: захист суспільства, держави та особистості від правопорушень; правовідновлюючу; ідеологічну; педагогічну; психологічну. Як спеціальні І.А. Галаган називає: штрафну, каральну, виправлення, перевиховання винного у правопорушенні.

Зауважимо, що юристи-міжнародники розглядають функції міжнародно-правової відповідальності держави за тією самою структурою, що й внутрішньодержавної юридичної відповідальності. У випадку відповідальності за міжнародні злочини головною є каральна, штрафна функція. За звичайних правопорушень, вважає М.П. Курис, на перший план виступає правопоновлююча функція.

Зважаючи на те, що в основі класифікації присутні внутрішні якості юридичної відповідальності, ці функції випливають із соціального призначення встановлення та реалізації юридичної відповідальності, її сутності та розмаїття думок з приводу класифікації функцій юридичної відповідальності, пропонуємо виокремити такі функції юридичної відповідальності: каральну, регулятивну, превентивну, поновлюючу, виховну.

При цьому, превентивна функція -- це напрям правового впливу норм юридичної відповідальності на поведінку суб'єктів суспільних відносин, який полягає у викоріненні їхньої антисоціальної поведінки (реальної або припустимої).

Каральна функція має відповідати принципам юридичної відповідальності і напрямам правового впливу норм юридичної відповідальності на суб'єктів правопорушення, який полягає в осуді, обмеженнях особистого та майнового характеру.

Регулятивна функція -- це напрям правового впливу норм юридичної відповідальності, який полягає у спонуканні індивіда дотримуватися правових приписів і має знаходити своє вираження у правомірній поведінці індивіда (суб'єкта).

Поновлююча функція -- це напрям впливу норм юридичної відповідальності на свідомість та поведінку людей, спрямований на приведення до попереднього нормального стану суспільних відносин, правового статусу суб'єктів.

Стосовно виховної функції, то вона може бути визначена, на наш погляд, як напрям правового впливу норм юридичної відповідальності на індивідуальну та суспільну свідомість, який полягає у формуванні правосвідомості, правової культури та викоріненні зі свідомості правового нігілізму.

З огляду на викладене, на нашу думку, є підстави вважати, що функції юридичної відповідальності -- це головні напрями впливу норм юридичної відповідальності на суспільні відносини, через які досягаються цілі та проявляється призначення останньої.

2. Класифікація юридичної відповідальності

В залежності від галузевою приналежності поділяють на такі види : конституційна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна та кримінальна.

Конституційна юридична відповідальність наступає за порушення конституційно-правових норм( скоєння конституційного делікта) державними органами і посадовими особами - це перш за все, відповідальність влади, як колективного суб'єкта. Направлена на подолання зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Цей вид відповідальності важких політико-правовових і морально-правових властивостей, які наступають не тільки за конституційно-правове порушення, та обумовлено боротьбою політичних сил в парламенті та державі.

Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:

попередження - як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

штраф - є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України;

вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом;

виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею);

адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею).

Необхідно зазначити, що адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

Порядок провадження в справі про адміністративне правопорушення регламентований Кодексом про адміністративні правопорушення. Коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, є досить широким. У нього входять суди, адміністративні комісії при органах місцевого самоврядування, органи міліції, різного роду державні інспекції й інші державні органи. Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, у присутності особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, якій дозволяється давати пояснення, представляти доказу, користатися послугами адвоката.

Постанова в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржене в чи суд вищестоящий по підпорядкованості орган. Відносини адміністративної відповідальності припиняються виконанням стягнення. Особа вважається не піддана адміністративному стягненню, якщо протягом року з дня закінчення виконання стягнення не зробить нового адміністративного правопорушення.

Дисциплінарна відповідальність застосовується за здійснення дисциплінарної провини. Порядок застосування стягнення за порушення дисципліни регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення: догана; звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбаченні для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі:

1) за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків;

2) прогул ( в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

3) поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;

4) здійснення за місцем роботи розкрадання ( в тому числі дрібного);

Законодавством про дисциплінарну відповідальність можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.

Необхідно зазначити, що порядок застосування дисциплінарного стягнення досить докладно регламентується законодавством. Тому що всі принципи юридичної відповідальності діють і в сфері дисциплінарної відповідальності. Посадова особа, дозволяючи справу про дисциплінарну відповідальність конкретного працівника, повинне бути упевнене в тім, що воно установило в справі істину, зібрало необхідні докази, а прийняте рішення є справедливим.

Законодавство встановлює досить короткі терміни застосування дисциплінарного стягнення. Воно може застосовуватися безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. У будь-якому випадку стягнення не може бути застосоване пізніше шести місяців із дня здійснення провини, а за результатами чи ревізії перевірки фінансово-господарської діяльності - не пізніше двох років із дня його здійснення. За кожну провину може бути застосоване тільки одне дисциплінарне стягнення. Однак до правопорушника можуть застосовуватися й інші примусові заходи, що не є дисциплінарним стягненням. Так, працівник одночасно з доганою може бути позбавлений чи цілком частково щомісячної чи квартальної премії.

Якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення працівник не буде підданий новому дисциплінарному стягненню, то він вважається не підданий дисциплінарному стягненню.

Цивільно-правова відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Боржник, що не виконав чи неналежно виконав зобов'язання за договором, зобов'язаний відшкодувати кредитору збитки, у які входять витрати кредитора, реальний збиток і упущена вигода. По визначеній частині зобов'язань на боржника, що не виконав зобов'язань, може покладатися обов'язок виплачувати штрафні санкції у виді неустойки.

Необхідно зазначити, що право відновлювальну мету переслідує і відповідальність за шкоду, заподіяна особистості або майну громадянина чи юридичної особи. У відповідності зі господарським законодавством України шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою яка її завдала. В окремих випадках, передбачених чи законом договором, може встановлюватися обов'язок особі, яка завдала шкоду, виплатити потерпілому компенсацію понад відшкодування шкоди.

Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права. Конфіскація майна застосовується в якості однієї із санкцій за порушення цивільного законодавства і, зокрема, за здійснення угод з метою, противної основам правопорядку і моральності. Штрафні санкції (штраф, пеня) застосовуються до правопорушників незалежно від збитків, понесених стороною потерпілої в договорі, і виплачуються потерпілому. Відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи.