Державно-правова думка Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

Реферат з дисципліни

Історія вчень про державу і право

Державно-правова думка Київської Русі

Виконав:

студент 2 курсу

групи ЗЮП-22

Абакумов А.С.

Харків 2011

ЗМІСТ

Вступ

1.Джерела державно-правової думки Київської Русі

2. Злочин і кара в Київській Русі

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

право правда злочин кара

З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у суспільному житті.

Попервах ці роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо правил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем.

З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки Київської Русі.

1. ДЖЕРЕЛА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

В умовах первіснообщинного ладу поведінка східних слов'ян регулювалася звичаями. Дані про звичаї східних слов'ян до утворення Київської Русі містяться в літописах і повідомленнях зарубіжних авторів. Так, розповідаючи про східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" зазначав, що ці племена "имяху обьічаи свои, й закон отец своих, й преданья, каждо свой нрав".

У міру становлення класового суспільства окремі звичаї родового ладу, котрі можна було використовувати в інтересах пануючого класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права. Останнє було пов'язане з державою, що створювалася. Воно являло собою систему правових норм, які складалися з санкціонованих, тобто визнаних державою звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримання, захищала від порушень. До давніх норм звичаєвого права східних слов'ян, зокрема, належали норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, наприклад, як присяга, ордалії, порядок оцінки показань свідків та ін. Все це було відомо слов'янам ще в перехідний період від первіснообщинного ладу до феодального.

У IX--Х ст. на Русі, певно, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниках права і літописах, які були складені ще у XI--XII ст., і тому не дійшла до нас. [8; 7 с.]

Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава -- давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII--IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією Х ст.

Русько-візантійські договори 907, 911, 944 і 971 рр., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. У них можна знайти і норми, запозичені від стародавнього усного звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім -- у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад, про убивство господарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір, або тільки у Поширену редакцію (статті 90--109 -- правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїми коріннями сягає в глубочінь століть).

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сінода), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук). Назви списків Руської Правди були пов'язані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда. Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстологічний аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Коротка Правда поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1--18), Правду Ярославичів (статті 19--41), Покон вірний (ст.42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10--30-ті рр. XI ст., а Правди Ярославичів -- 50--60-ті рр. XI ст. Виникнення Короткої Правди як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Створення Поширеної редакції Правди пов'язується з князюванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Поширена Правда чітко поділяється на дві частини: "Суд Ярославль Володимиричь" (статті 1--52) і "Устав Володимирь Всеволодовича" (статті 53--121). Джерелами її були Коротка Правда і статут Володимира Мономаха (про стягнення процентів і про закупи).

Третя редакція Руської Правди -- Скорочена -- з'явилася у другій половині XII ст. Більшість дослідників розглядають її як переробку одного із списків Поширеної Правди, зумовлену потребами уже централізованої Руської держави, і датують час її складання -- XV ст. [5; 24 с.]

Руська Правда -- найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому -- статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад» Псковська судова грамота, Судебник 1497 р., Судебник 1550 р. і навіть деяких статей Соборного уложення 1649 р.

На розвиток права Київської Русі певний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, перш за все візантійського. До такого роду пам'ятків права відносяться Єклога, Прохірон, Номоканон, Закон судний людям. Стародавньою пам'яткою руського церковного права вважаються церковні статути Володимира Святославича і Ярослава Володимировича.

Церковні статути визначали становище християнської церкви в державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала. Статути узаконювали право церкви на "десятину" -- своєрідну форму податку, який повсюдно одержували церковні організації.

Політична і правова думка слов'янських народів дуже чутливо реагувала на зміни в соціальній та інших сферах. Про це красномовно свідчить те, що ці зміни знаходили відображення в пам'ятках літератури. Так, феодальна роздробленість, яка почалася на землях Київської Русі й загрожувала розпадом держави, була основною проблемою "Слова о полку Ігоревім". У цьому творі, з огляду на згадану політичну ситуацію в руських землях, обстоювалася думка про необхідність концентрації влади в руках сильного князя і збереження цілісної першої слов'янської держави. Ідея одновладдя пронизує ввесь твір. Для утвердження цієї ідеї автор застосував нову термінологію, зокрема назвавши київського князя "господином" і підкресливши цим його верховенство над князями в підлеглих землях.

Ідея одновладдя в державі знайшла відображення ще в одній пам'ятці Київської Русі -- "Молінні Даниїла Заточника", яке, на думку вчених, з'явилось у XII--XIII ст. Звертаючись до переяславського князя, автор розглянув умови, за яких можна укріпити державу, засудив феодальні війни. В "Молінні" викладено поради князеві, як урівноважити владу, зробити її стабільною. Для цього необхідно спиратися на підданих, які мають середній достаток, а в радники брати за ознаками не знатності, а освіченості й розуму.

Викладаючи цю думку, автор писав, що не море топить кораблі, а вітри; не вогонь розпікає залізо, а роздмухування міхами; ось так і князь не сам у халепу потрапляє, а радники вводять. [3; 34 с.]

Воднораз у "Молінні" порушено проблеми соціальної нерівності й несправедливості в суспільстві.

2. ЗЛОЧИН І КАРА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Злочин і кара згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про убивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містяться в Руській Правді.

В цій законодавчій пам'ятці злочини називаються "образою", під якою розуміють будь-який злочин проти суспільного світу, що виявився перш за все в нанесенні потерпілому матеріальних або моральних збитків. Проте право не розрізняло якого-небудь кримінального правопорушення від цивільно-правового. Так, згідно зі ст. 15 Короткої Правди, злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільно-правової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу; "Аже где вьзьіщеть на друзе, а он ся запирати почнеть; то йти ему на извод пред 12 человека; за силе будешь обидя не вдал будеть, достойно ему свой скот, а за обиду 2 гривна".

Аналіз норм Руської Правди свідчить, що розвиток феодалізму вів до більш яскравого прояву у злочинах класового характеру, а також до формування в праві ієрархії мір покарання залежно від соціального становища потерпілого і злочинця, неоднакового підходу до захисту інтересів феодалів і феодальне залежного населення.

Об'єктами злочинного діяння виступали влада князя, особа, перш за все феодала, майно, звичаї. Об'єктивна сторона злочину була ще недостатньо виражена, відомі були лише спроба злочину і закінчений злочин.

Суб'єктами злочину не могли бути раби. Вони становили власність їх хазяїв, які і несли матеріальну відповідальність за неправомірні вчинки рабів, що, однак, не виключало застосування до раба фізичного впливу. Його можна було катувати, страчувати. Після смерті Ярослава Мудрого убивати рабів заборонялося, що відображало зацікавленість феодалів в збереженні від знищення їх челяді.

Руській Правді відома співучасть, наприклад, при здійсненні крадіжки (ст. 40 Кр. Пр.; статті 42, 43 Пр. Пр.). Закон вимагав притягувати до однакової відповідальності всіх осіб, які здійснили цей злочин.

Руська Правда містить норми, які торкаються суб'єктивної сторони злочинного діяння. Вона розрізняє убивство огнищанина "в образу" (ст. 19 Кр. Пр.) і убивство огнищанина "в розбої" (ст. 20 Кр. Пр.), убивство людини "в сваде или на пиру явлено" (ст. 26 Пр. Пр.) і убивство "на разбои без всякая свадьі" (ст. 7 Пр. Пр.). Про навмисно здійсненні діяння говорить, наприклад, ст. 12 Кр. Пр., накладаючи штраф на того, хто поїде на чужому коні "не прошав" господаря. Про те, що Руська Правда виділяє злочини відверто навмисні, свідчить і ст. 34 Пр. Пр., яка передбачала значний штраф за злісне знищення майна: "А кто накощами конь порежеть или скотину продаже 12 гривен, а... господину урок платити". Про те, що в Київській Русі в злочинних діяннях чітко проглядувався суб'єктивний момент, переконують і статті Руської Правди про злісне, необережне, випадкове банкрутство (статті 54, 55 Пр. Пр.). [6; 74 с.]

Особливо небезпечним злочином у Давньоруській державі вважалося посягання на князівську владу, що виявлялося насамперед у вигляді повстань. Досить згадати повстання у Києві в 1067 р. проти князя Ізяслава, повстання в Білоозері у 1071 р., київське повстання 1113 р. та ін. До винуватих застосовували досить суворі міри покарання, які накладалися князем. Порушення договорів сюзеренітету-васалітету, якщо їх припускалися васали, також вважалося тяжким злочином.

ВИСНОВКИ

За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою -- це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх -- великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації.

Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам'яткою є Руська Правда. В той же час вона являла собою одну із найважливіших пам'ятків середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизняному грунті, в ньому відображалися відносини, притаманні Русі, закріплялися порядки, обумовлені природою феодального суспільства, що складалося. Право Київської Русі було правом привілей.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

1. Бондарь С. В. Философско-мировоззренческое содержание "Изборников 1073--1076 годов". -- К., 1990.

2. Горский В. С. Образ истории в "Слове о законе и благодати" Иллариона // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. -- К., 1987. -- С. 39--50.

3. Горський В. С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі. -- К., 1993.

3. Данило Заточеник. Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К., 1993. -- С. 30--37.

4. Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України: Хрестоматія. -- К., 1993. -- С. 27.

5. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. -- М., 1995.

6. Свердлов М.Б. «От Закона Русского к Русской Правде» -- М., 1988

7. Мильков В. В. "Слово о законе и благодати" Иллариона и теория "казней Божьих" // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сб. науч. трудов. -- К., 1987. -- С. 50--57.

8. Шульженко Ф. П. Держава і право у суспільно-політичній думці України: основні етапи розвитку. -- К., 1995. -- С. 5--12.

Размещено на Allbest.ru